Українські народні мелодії



Скачати 10.52 Mb.
Сторінка1/41
Дата конвертації06.05.2016
Розмір10.52 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ім. М. Т. РИЛЬСЬКОГО

Млименйі ЬивШіса

До 125 роковин від народження

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ МЕЛОДІЇ

У двох частинах

Частина itefiiua ЗБІРНИК

Київ – 2005

ББК 85.31(4УКР) К32

Квітка К.В. Українські народні мелодії. Ч.1. Збірник / Упоряд. та ред. А. І. Іваницького: Наукове видання. – К., 2005. – 480 с. з нот.

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського Національної Академії наук України 27 січня 2005 року

Відповідальний редактор: Г. Скрипник, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України.

Рецензенти', доктор мистецтвознавства, професор, заслужений діяч мистецтв України О. О. Ільченко, доктор мистецтвознавства, професор І. М. Юдкін

Збірник “Українські народні мелодії” Климента Квітки був виданий у 1922 році і давно став бібліографічною рідкістю. За числом посилань в наукових та педагогічних працях, впливом на формування інтонаційної сфери української професійної музики збірник К. Квітки залишається неперевершеним у літературі світового фольклору. З причин обмеження обсягу під час друкування в умовах пореволюційної руїни до збірника не увійшли пісенні тексти та наукові розвідки записувача. Зараз ця прогалина частково заповнюється: уперше публікуються 90 нововиявлених текстів.

Видання продовжує справу оприлюднення наукової спадщини видатного вченого-фольклориста. Перевидання збірника, що охоплює майже усі жанри українського фольклору та регіони, стане в нагоді фольклористам, викладачам, студентам, широкій громадськості та збагатить науку визначною пам’яткою національної і світової культури.

Упорядкував та зредагував А. І. Іваницький.

ISBN 966-02–3858–4 (загальний) ISBN 966-02–3858–2 (Ч. 1)

© Іваницький А.І., 2005 © ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН України, 2005

Зміст


Від упорядника 5

Від Етнографичної Секції Українського Наукового Товариства в Київі та Видавництва “Слово” 12

Квітка К. Передмова 13

I. Веснянки 31

II. Купало. Петрівка 69

III. Жнива. Поління. Гребовиця 76

IV. Весілля 80

V. Колядки. Щедрівки 105

VI. Пісні набожні 142

VII. Пісні звичайні 152

1. Дитячий фольклор 152

2. Київська губернія 166

а) Максим Микитенко 166

б) Різні виконавці 196

3. Полтавська губернія 228

4. Чернігівська губернія 256

а) Різні виконавці 256

б) Софія Москальська 266

5. Галичина 278

а) Іван Франко 278

б) Різні виконавці 298

6. Подільська губернія 303

7. Волинська губернія 311

8. Городненська губернія 318

9. Воронізька губернія 324

10. Різні губернії і краї 328

11. Пісні літературного походження 339

Жанрово-тематичний покажчик 342

Покажчик нумерації мелодій 344

Покажчик виконавців і примітки 347

Іваницький А. Збірник Климента Квітки “Українські народні мелодії” 414

Климент Васильович Квітка. Коротка біографія 479

З

SOCIETY UKRAINIENNE DES SCIENCES A KIEV. RECUEIL d’ETHNOGRAPHIE II.



MELODIES POPULAIRES UKRAINIENNES

recueillies

par

Clement Kvitka.



УКРАЇНСЬКЕ НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО В КИЇВІ. Етнографична Секція.

Етиографичний Збірник

ТОМ II.

Українські Народні Мелодії.



ЗІБРАВ

Нлимент Квітка.

ВИДАВНИЦТВО .слово-. Київ~192г

4

Серія “Українська народна творчість”, в ініціюванні та плануванні якої діяльну участь брав Максим Тадейович Рильський, у 1960 р. відкрилася томом “Історичні пісні” К А перед тим було опубліковано проспект “Основні проблеми розвитку фольклористики та етнографії в Українській РСР на 1959–1965 рр.”2 На сторінках 24–25 у ньому надруковано орієнтовний список томів видання серії “Українська народна творчість”. Під позицією 9 там на с. 21 було заплановано: Мелодії українських народних пісень в записах К. В. Квітки. 30 друк, арк. Строк видання 1962–1963: Московська консерваторія.



З того часу минуло майже півстоліття. Перевидання записів К. Квітки не відбулося. Етномузикологія і музична освіта були позбавлені найбагатшого і неперевершеного досі за територіальним обширом і жанровим складом зібрання високопрофесійних нотацій української народної музики. Це позначилося на темпах розвитку вітчизняної науки про народну творчість. “Адже будувати нове, використовуючи досягнення та відкриття попередніх поколінь, значно легше, аніж починати усе з самого початку” 3.

Та, з іншого боку, народна мудрість говорить: “Нема того злого, щоб не вийшло на добре ”. Бо публікація записів К. Квітки у ті роки була б понівечена ідеологічними втручаннями, діалектизми правилися б, записи релігійного та історичного змісту були б вилучені (або мелодії подавалися б без текстів, що, наприклад, сталося у томі “Колядки та щедрівки”4). І навряд чи вдалося б видати “Коментар” К. Квітки до його збірника “Українські народні мелодії”. А перевидання одного збірника без



1 Історичні пісні / Упоряд. І. П. Березовський, М. С. Родіна, В. Г. Хоменко, А. І. Гуменюк. – К., 1961. – 1066 с.

2 Основні проблеми розвитку фольклористики та етнографії в Українській РСР на 1959–1965 рр. Затверджено Координаційною комісією з фольклористики та етнографії 22 лютого 1959 р. / Ред. кол.: О. Короїд (голова редколегії), М. Рильський (заступник голови редколегії), С. Бібіков та ін. – K., 1959. – 56 с.

3 Гошовский В. От составителя // Квитка К. Избранные труды : В 2 т. / Сост. и коммент. В. Гошовского. – М., 1971. – Т. 1. – С. 4.

4 Колядки та щедрівки. Зимова обрядова поезія трудового року / Упоряд. О. Дея та А. Гуменюка. – K., 1965. – С. 701–708.

5

“Коментаря” позбавило б науковців цінного джерела задокументованих міркувань, теоретичних ідей, практичних порад і спостережень одного з найбільших етномузикологів світу. Збірник “Українські народні мелодії” та “Коментар” К. Квітки до нього слід розцінювати як унікальну наукову дилогію, в якій поставлено і багато в чому вирішено численні методологічні й методичні питання музичної етнографії, а також закладено міцну практичну й теоретичну основу музично-фольклористичної текстології.



Пропоноване зараз видання музично-етнографічної спадщини Климента Квітки складається з двох частин: перевидання збірника “Українські народні мелодії” та авторського “Коментаря” вченого до вміщених у збірнику мелодій. “Коментар” публікується за машинописним рукописом, що зберігається у відділі фондів ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, з включенням декількох фрагментів, віднайдених упорядником серед матеріалів К. Квітки, які зафондовані у Кабінеті народної музики Московської консерваторії ім. П. Чайковського, а також узятих з інших джерел.

Збірник “Українські народні мелодії” друкувався у складних умовах пореволюційної руїни. К.Квітка планував його видати з власними теоретичними розвідками, аналітичними матеріалами, коментарями. Однак державна монополізація видавничої справи позбавила Етнографічну секцію Українського наукового товариства в Києві коштів. Мелодії було видано без згаданих матеріалів (К. Квітка обмежився “Передмовою”) і навіть без поетичних текстів. Лише у випадках розвиненої варіантності, коли пісня мала дві і більше музичних строфи, під нотами подавалася така ж кількість куплетів тексту. Але і в цьому разі подальший текст заради економії паперу і технічної праці не друкувався.

У теперішньому перевиданні ця прогалина частково заповнюється: подається 83 тексти, які вдалося віднайти у публікаціях К. Квітки, його архіві та серед паперів І. Франка, а також 7 текстів у “Примітках”. Інші тексти втрачені і мало надії, що хоча б частину з них вдасться відшукати майбутнім дослідникам. Значних зусиль до пошуків текстів, що належать до збірника К. Квітки, доклав доктор філології В. Іваненко (почав цим займатися ще у 1960-ті роки, коли був студентом Московського університету ім. М. Ломоносова). Наприкінці 1980-х років В. Іваненко

6

передав знайдені ним текста упорядникові нинішнього видання. З них зараз друкуються тексти до 43-х пісень: 69, 110, 115, 141, 194, 195, 346, 354, 356, 358, 363, 374, 384, 385, 404, 405, 408, 409, 410, 411, 414, 415, 421, 422, 440, 450, 486, 492, 497, 578, 587, 588, 591, 596, 599, 600, 602, 621, 676, 678, 684, 697, 699.



В усіх текстах упорядникові належить нумерація строф (строфоїдів, рядків) та в деяких випадках – редакція графічної форми строфіки. Упорядником також пронумеровано строфи в багатокуплетних записах К. Квітки. Деякі тексти, що подаються К. Квіткою у “Коментарі”, залишено там і одночасно вміщено у збірнику. Це обумовлено їх зв’язком з контекстом “Коментаря” (або коли Квітка подає до текстів роз’яснення і примітки).

Стосовно новознайдених текстів виникає немало питань щодо узгодження складочислової форми з мелодією, є також проблеми із строфікою (не завжди можна з’ясувати поділ на куплети). У багатьох випадках тексти залишено без редагування (докладніше про це див. у статті упорядника “Збірник К. Квітки “Українські народні мелодії”).

В. Іваненко також передав упорядникові кілька фотографій К. Квітки, власну розвідку “3 історії текстів до збірника “Українські народні мелодії” і незавершений рукопис К. Квітки “Объяснения, поправки и самокритические замечания к работам К. Квитки, напечатанным в 1902–1931 годах” (машинопис зберігається у В. Іваненка).

Наприкінці 1980-х років В. Гошовський у листуванні з упорядником писемно висловився про своє бачення перевидання “Українських народних мелодій” К. Квітки та потребу публікації цього видання як дилогії: “Збірника” та квіткінського “Коментаря” до нього. Більшість рекомендацій покійного нині В. Гошовського – найавторитетнішого знавця й видавця етномузикологічної спадщини К. Квітки – врахована. Упорядник висловлює подяку згаданим особам за допомогу у підготовці до видання наукового доробку К. Квітки, пов’язаного з методикою і проблемами документування народної музики.

У сучасне перевидання збірника “Українські народні мелодії” внесено ряд корективів. Сім тематичних рубрик видання 1922 року через складнощі друку не були у той час зблоковані і виявилися поділеними на основну частину і додатки (наприклад, веснянки було вміщено за старою нумерацією під № 1–75 та

7

601–641, так само й інші тематичні групи). При перевиданні постала необхідність згрупувати пісні, а, отже, виникла потреба їх перенумерації. Тепер веснянки розташовано поспіль під новими номерами 1–114 (відповідно зблоковані й останні рубрики). Кілька мелодій переміщено до інших тематичних розділів (кожен випадок оговорено у “Примітках” упорядника).



Збірник “Українські народні мелодії” згадується в сотнях наукових і педагогічних праць. Тому, щоб надати можливість дослідникам звертатися з інформаційних чи контрольних потреб до видання 1922 року, введено подвійну нумерацію пісень, наприклад: 25 (626), де перше число – порядковий номер сучасного видання, а друге (в дужках) – номер видання 1922 року. Додається “Покажчик нумерації”, де перша цифра – номер за виданням 1922 р., друга через тире – номер за новою систематизацією. З тієї причини, що у К. Квітки дві мелодії подавалися однаковими номерами під літерами А та В (латинкою), а в сучасному перевидання обрано суцільну нумерацію, загальне число пісень становить тепер 745 (проти 743-х у першому виданні).

Крім перенумерування, мелодії згруповано за територіальним принципом. Збережено триступеневу ієрархію К.Квітки: пункт запису, повіт, губернія (або край). При цьому К.Квітка вважав проведення географічної систематизації обов’язковою лише для розділу VII. “Пісні звичайні”. Матеріали розділів I–VI (особливо I–V), де зосереджено обрядові наспіви, зараз розташовано за функційно-жанровим принципом.

У сучасному виданні мелодії VII розділу згруповано за губерніями і повітами. Групування мелодій за пунктами запису (селами, містечками) проводилося не завжди. Іноді доводилося віддавати перевагу близькості пісенних типів або жанрово-тематичним ознакам. Упорядник усвідомлює, що виникає котроверза між порядкуванням географічним, типологічним і тематичним. Але її подолати принципово неможливо. Скорегувати ці невідповідності можна в аналітичних таблицях (які, у свою чергу, висувають перед укладачем немало історичних, теоретичних і моральних проблем, коли це торкається наукової спадщини). Проте для мелогеографічних досліджень групування за повітами є цілком достатнім: колишні повіти у багатьох випадках утворювали з урахуванням природно-географічних та етнографічних прикмет.

8

При послідовності розташування “Пісень звичайних” за губерніями бралася до уваги кількість записів. У межах кожної губернії (краю) записи розмішувалися від західних повітів до східних. В окремі параграфи розділу VII було виділено “Дитячий фольклор”, а також записи від виконавців, яким К. Квітка приділив спеціальну увагу в його “Коментарі”: Максима Микитенка, Софії Москальської та Івана Франка. Тобто, у вказаних випадках зроблено вибір на користь історизму і жанрової специфіки (розосередження дуже специфічних за мелодикою й змістом дитячих пісень за губерніми не мало би виправдання, як і пісенної спадщини вказаних осіб, яким К. Квітка не випадково присвятив спеціальні дослідницькі нариси). Наприкінці розміщено губернії, в яких було зібрано обмаль мелодій. Окремо подано також пісні літературного походження і наспіви без текстів.



До усіх пісень після порядкового номера подаються назви (“заголовки”), якими є інципіти з підтекстівок (за кількома винятками – наприклад, мелодії без текстів). Як правило, назва подається за повним текстом першого рядка. Відхилення від цього правила допущено у випадках: при повторенні сегмента тексту; коли рядок дуже довгий (3–4 сегменти з текстовим розспівом-ампліфікацією); якщо одне слово або сегмент має функцію самоназви; до пісень без текстів та зразків інструментальної музики назви дано упорядником і їх вміщено у квадратних дужках. В інципітах-заголовках особливості вимови не зберігаються. Наприклад, у слові “мой” діакритичний знак редукції “у” знімається і в заголовкові подається “мой” тощо. Діалектна вимова і її фонетична транскрипція зберігається в авторській підтекстівці під нотами. Не подаються у заголовках також знаки пунктуації та мовної модальності (крапка, знак оклику, знак питання, три крапки), а також невиразно артикульовані звуки, що виникають перед початком співу і позначені у підтекстівці через “м” або “і”. Такий підхід мотивований тим, що заголовок, який дається записувачем (або упорядником), не належить до методів наукового документування фольклору: він відіграє прагматичну, довідкову роль і тому не потребує вживання правил фонетичної транскрипції (виняток – коли назва як така походить з вуст фольклорних виконавців. Частіше вказане трапляється у зразках інструментальної і танцювальної музики. Але такі прецеденти у Квітки відсутні).

9

Праворуч над нотним текстом упорядник вказує ім’я та прізвище виконавця або (в разі його відсутності) пункт запису. Це дає можливість користувачам швидко знайти усю наявну про пісню інформацію у складеній упорядником довідці “Покажчик виконавців та примітки”. Наприкінці своєї “Передмови” К. Квітка подав список виконавців і номери записаних від них пісень. У першодруку в цьому спискові було виявлено ряд помилок, які коментуються у “Покажчику виконавців та примітках”. Іменний список співаків з “Передмови” К. Квітки зараз вилучено: він включений у “Покажчик виконавців”.



При підготовні перевидання було використано “Примітки” К. Квітки (с. 236 вид. 1922 р.), які перенесено до відповідних пісень у “Покажчику виконавців”. Згідно вказаних ним помилок друку (там само, с. 235) зроблено виправлення. Деякі символи у “Поясненні знаків нотного письма” К. Квітки замінено при редагуванні мелодій на сучасні, які утвердилися в практиці нотації (докладніші коментарі упорядника див. при “Поясненнях знаків нотного письма”). Для позначення черговості варіацій скрізь застосовано цифри (у першодруку різні переписувачі використовували і цифри, і “зірочки”). У випадках, коли вписані в основний нотний текст варіації надто його перевантажують, упорядник переносив деякі варіації на окремий нотний стан під порядковими номерами.

Редакційні й коректурні зауваження К. Квітки, зроблені до ряду мелодій у “Коментарі”, використано в текстологічній роботі. З “Коментаря” узято також необхідні відомості про виконавців, виконання, обставини запису, місце запису тощо і вміщено у примітках до мелодій (у “Покажчику виконавців”). “Коментар” К. Квітки – композиттійно дуже непроста праця. Порівняння інформації К. Квітки і мелодій, яких вона стосується, вимагає копіткої, часто дослідницької праці. Тому зроблені короткі витяги з “Коментаря” і перенесення їх до “Покажчика виконавців” – не механічний передрук: вони спрямовані на концентрований вияв польової, образної чи структурної інформації, що торкається конкретних мелодій. Без такого перенесення до відповідних мелодій ці відомості залишилися б поза увагою читача.

Нотну графіку відредаговано за сучасними правилами (групування нот, напрям штилів та ін., – у виданні 1922 р. були

10

численні описки і недогляди). Постановка тактових рисок і музичні розміри (за окремими винятками, які прокоментовано) збережені за першодруком.



Музичні матеріали збірника належать не тільки К. Квітці, але й іншим записувачам (58 зразків, про які йдеться на початку “Передмови” К. Квітки). Його власні нотації охоплюють 25 років музично-етнографічної роботи. За цей час набувався досвід, змінювалися погляди на тактування мелодій. Нотації К. Квітки свідчать про пошук оптимальних методик тактування. Тому музичні розміри в основному залишено без змін. Перетрактовано невелике число мелодій – як правило, з метою ліквідації затактів (у початкових або внутрішніх сегментах) та кількох інших випадках. Усі замінені упорядником музичні розміри узято в квадратні дужки, а кожен випадок прокоментовано у “Покажчику виконавців та примітках”.

Літеру “і”, яка у виданні 1922 року була замінена у пом’якшених позиціях на “ї”, поновлено. Правопис через “ї” не належить К. Квітці: його уведено літературним редактором видання Всеволодом Ганцовим. Сам К. Квітка, подаючи пізніше у “Коментарі” тексти із збірника “Українські народні мелодії”, не вживав пом’якшенння “ї”, але послідовно – “і”. В ряді текстів відредаговано пунктуацію (вигуки, члени поетичного паралелізму тощо виділено за допомогою розділових чи модальних знаків). У випадках, коли сенс знаку мав неоднозначний смисл або коли він міг засвідчувати особливості ставлення нотатора до змісту й сегментації тексту, приймалося рішення на користь пунктуації К. Квітки (наприклад, у № 562, 615 – знак оклику в кінці строфи). Інші особливості правопису збережено.

А. Іваницький

11

Від Етнографичної Секції Українського НауковогоТовариства в Київі та Видавництва “Слово”



Це видання було розпочате 1920-го р. накладом Українського Наукового Товариства в Київі і мало містити в собі, окрім записів народніх мелодій, також обширні студії збирача над цим матеріялом. Науковому Товариству не вдалося довести видання до кінця через монополізацію видавничої справи. Тепер, хоч установам і товариствам повернено право видавання, проте ні Українське Наукове Товариство, ні Українська Академія Наук, до якої було приєднано Наукове Товариство, не мають матеріяльних засобів, щоб розвинути видавничу діяльність. Тому, за згодою автора праці і Етнографичної Секції Українського Наукового Товариства, Видавництво “Слово” пускає у світ працю, що дає багато нового матеріялу для пізнання музики українських народніх пісень, взагалі ще мало дослідженої, обхоплює більшу територію, ніж попередні зібрання таких матеріялів, і загальною кількістю мелодій переважає всі зібрання, досі опубліковані на Великій Україні. Таке видання особливо потрібне тому, що попередніх видань такого роду давно вже немає на книжному ринку і майже нема в бібліотеках, отже ознайомлення з українською народньою музикою стало річчю незвичайно трудною. Щоб удешевити збірник, Видавництво змушене обмежитися опублікуванням лише музичного матеріялу з найпотрібиіпіими поясненнями, опускаючи студії і ширші коментарії.

Київ.


28-го березня 1922 р.

12

Передмова1



З 7452 поданих тут мелодій я сам записав 687, а останні 58 записали такі особи: Лариса Квітка ч. 16, Аркадій Іванів ч. 258 і 722–724, Володимир Дурдуковський ч. 418, Олександер Москальський ч. 585 і 601, Нестір Городовенко ч. 528–530 і 738, Викентій Нашеда ч. 274, 293, 308, 329, Микола Харжевський ч. 627 і 633, Павло Гайда ч. 221 і 279, Михайло Рощахівський ч. 6, 24, 37, 63, 83, 94–95, 226, 657, 664, Антоніна Кудрицька ч. 8, 21, 28, 34, 54, 64, 68, 99, 121, 123, 132, 188, 407, Ф. Садківський ч. 200, 276, 652–653 і Василь Лиситчук ч. 648–650, 654–656, 658–663. Записи останніх чотирьох осіб передав мені К. Стеценко.

Мої записи зроблені в роках 1896–1921. Територія, з якої зібрано матеріял, окреслюється тим, що крайні її пункти находяться: на заході – в повіті Ясельскім (Лемківщина), на півночі – в Пружанськім Городненської губ., Мозирськім Мінської губ., Путивськім Курської губ. і Коротояцькім Воронізької губ., на сході – в Богучарськім тої самої губернії і на півдні – в Ізмаїльськім пов. (Бесарабія) і Темрюцькім пов. (Кубань). З деяких повітів, в тім числі з Радомиського, що представляється тут найбільшою кількістю мелодій (111), зразки нар. музики появляються вперше в нинішнім виданні. В окремих землях і губерніях матеріял поділюється так: Бесарабія 4 мел., Буковина 18, Волинська губ. 65, Воронізька губ. 19, Галичина 62, Городненська губ. 30, Катеринославська губ. 2, Київська губ. 198,



1 Правопис 1922 року зберігається. У “Передмові” К.Квітки бібліографічна частина подана із скороченнями, бо не усі джерела піддаються розишфровці. Упорядник намагався з’ясувати джерела, але в ряді випадків довелося обмежитися поданням доступної в українських бібліотеках інформації. Примітки подаються суцільною нумерацією. Ті з них, які належать упорядникові, супроводяться позначкою: Упоряд.

2К.Квітка називає число пісень “743”, але дві мелодії подано під тими ж номерами за літерами А та В. В нинішньому перевиданні вжито суцільну нумерацію, тому число мелодій дорівнює 745-ти. Це пояснення стосується й інших сумарних цифр, що їх наводить К.Квітка, у них також внесено числові корективи. Номери пісень змінено і вони подаються за новим числовим порядком, прийнятим у нинішньому перевиданні. – Упоряд.

13

Кубань 3, Курська губ. 7, Мінська губ. З, Подільська губ. 59, Полтавська губ. 173, Таврійська губ. 2, Харківська губ. 9, Херсонська губ. 1, Холмгцина 12 і Чернігівська губ. 783. Детальні географичні вказівки подано в кінці книги4. Надто нерівний поділ матеріалу між окремими краями пояснюється тим, що він зібраний не в результаті плянових екскурсій і без жадних субвенцій, отже зложився в залежності від випадків мого особистого життя. Втім, перевага матеріалу з крайніх північних і західних земель нашої території є наслідок не тільки таких випадків (мої поїздки в Радомиський і Сосницький повіти і в Галичину): значну частину мелодій я записав в самім Київі, вибіраючи і вишукуючи співців з таких земель, консервативніших з етнографичної сторони.



Літографування нот через загально відомі умови нинішного часу йшло дуже помалу і з перервами. Підчас літографування я не спиняв своєї праці над записуванням нових мелодій і, крім того, одержав записи инших осіб. Ці нові матеріали я додавав або до відповідного розділу, коли він іще не був закінчений друком, або окремим додатком до того самого розділу в кінці. Тим став порушений прийнятий згори порядок розміщення мелодій, оснований на географічнім угрупуванні в межах кожного розділу. Що ж до самого принципу поділу на розділи, то я керувався взагалі тими міркуваннями, що виложив Ст. Людкевич у передмові до “Галицько-руських народних мелодій, списаних на фонограф Й. Роздольським” (Етнографичний збірник Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. – Л., 1906. – Т. 21. – С. X–XI). Втім, послідовність, в якій надруковано матеріали, на мою думку, не має великого значіння, і найти бездоганні принципи систематизації в такім зовнішнім, практичнім розумінні є річ недосяжна. Пісні повинні бути предметом студіювання з сторони мелодики, ритмики, гармонії5, словесного змісту і ролі їх в культі і побуті (останні два моменти тісно звязані і з чис

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка