Україна готова йти шляхом киргизької диктатури? Євген Радченко для уп, 13. 03. 2003, 12: 00



Скачати 29.56 Kb.
Дата конвертації06.05.2016
Розмір29.56 Kb.
http://www2.pravda.com.ua/archive/2003/march/13/1.shtml
Україна готова йти шляхом киргизької диктатури?

Євген Радченко для УП , 13.03.2003, 12:00

 0

Я, як багато українців 5 березня о 21.00 сидів на дивані втупившись у телевізор. Але тоді чомусь думалося не про Україну. Про Киргизію. На перший погляд між цими країнами спільне хіба те, що це республіки колишнього СРСР, але ні.

Автору цих рядків довелося бути в республіці Киргизстан на референдумі по прийняттю нової редакції Конституції, що відбувся 2 лютого цього року. Не будемо аналізувати суть президентських ініціатив, а поведемо мову про сам процес прийняття нової Конституції в дружній нам республіці.

Отже все спочатку.

Мало хто в Україні знає, що в минулому році в Киргизії урядові війська застосували вогнепальну зброю проти селян. Такого не могла пробачити ніяка опозиція, навіть киргизька, яка потихеньку і почала розхитувати трон Аскара Акаєва. І коли країна була на межі бунту (революцією це назвати мабуть не можна), Акаєв виступає зі зверненням до народу.

Здогадуєтеся, про що він там говорив? Правильно. Про те, що пора передавати частину повноважень Президента Джогорку Кенешу (Парламенту). Цікаво, що звернення Акаєва прозвучало майже одночасно зі зверненням нашого гаранта на День Незалежності.

Після цього було створено Конституційні збори, куди ввійшли представники всіх політичних сил, які завзято почали писати проект нової Конституції. Відразу ж після того, як проект було підготовано, оголошується всенародне його обговорення. У кожну юрту представники виконавчої влади доставили новий проект Конституції (1,4 млн примірників на 4 мільйонну країну), було проведено роз'яснювальну роботу в кожному аулі.

Найцікавіше, що до цього дуже активно долучилася опозиція, представники якої поряд з виконавчою владою доводили необхідність перерозподілу повноважень між Президентом і Парламентом. Всенародне обговорення проекту Конституції продовжувалося 2 місяці. Такої консолідації нації Киргизія ще не бачила. Навіть опозиція заговорила, який Президент демократичний. Всі кинулися дискутувати і таки винесли узгоджений проект. І все було б чудово, але…

На початку січня 2003 року Акаєв скликає експертну комісію. В цю комісію входили юристи, основним завданням яких було юридично "вилизати" остаточний варіант проекту. І 16 січня Президент Киргизстану оголошує референдум і виносить на нього проект Конституції, що підготований не Конституційними зборами, а експертною комісією. Ці два проекти кардинально відрізнялися один від одного. В проекті експертної комісії повноважень Президенту надали ще більше, ніж в чинній на той час Конституції. А оскільки референдум було оголошено на 2 лютого, в опозиції не лишилося часу пояснити, що киргизький народ просто "кинули". І киргизи, щасливо проголосували за протилежне.

Чим не сценарій для України? Дуже хочеться вірити, що ми мудріші, але давайте зіставимо факти.

І в Україні, і в Киргизії все починалося з послаблення президентської влади. І там і тут президенти задекларували скорочення власних повноважень. І в нас і в них президенти твердять, що результати референдумів не можуть ревізуватися Парламентами. А ще були створені конституційні комісії, а ще в Киргизії застарілий Закон про референдуми, що суперечив чинній тоді Конституції (згадаймо наш референдум 2000). Щоправда у них всенародне обговорення вже проведено, а в нас тільки починається, у них експертну комісію скликали, а в нас про це ще не чути, у них народ уже "кинули", а в нас?

Єдиною відмінністю між нашими братніми країнами є те, що їхня опозиція зловилася на президентський гачок, а наша тільки принюхується до наживки.

А втім, знаєте, що прикро? Те, що організатори нашої реформи так і не спромоглися придумати свій, український сценарій, а знову запозичили. І де? Не в цинічних, але не дурних москвичів, не в хитруватих, але теж не дурних поляків, не в американців, не в німців, навіть не в білоруського "бацьки". А запозичили в напівкочових киргизів. Чесних, привітних, гостинних, але все ж азіатів. Боюся, що наступним буде сценарій Туркмен-баши, з великою ймовірністю на успіх. Добре ж думає про український народ його влада.



А ще буде прикро, якщо ми всі таки зловимося та цей гачок і нас всіх просто "кинуть".


Євген Радченко – перший заступник Голови Правління Комітету виборців України



База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка