Томас Майн Рід



Сторінка8/14
Дата конвертації05.05.2016
Розмір2.04 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14

Розділ XXX
ЛІНІЙКА


 

Щоб виміряти діаметри найширшої частини бочки та її днища, мені потрібна була тільки достатньої довжини паличка. Вставивши її в дірку з одного боку бочки і впершись нею в іншу, в діаметрально протилежну точку, я матиму діаметр, а помноживши його на три — знайду довжину окружності бочки. Але для обчислень, які я хотів зробити, мені був потрібний саме діаметр, а не окружність. Про останню ж я думав тільки тому, що за звичайних умов, коли бочка закупорена, виміряти довжину окружності значно легше, ніж її діаметр. А взагалі, щоб вирахувати місткість бочки, годиться будь-який спосіб: треба знати або діаметри найширшої частини бочки і її днища, або довжину їх окружностей. Цілком випадково одна з прокручених мною дірок була на однаковій відстані від обох кінців бочки, тобто на спільній основі обох зрізаних конусів. Отже, ввівши в неї рівну паличку, я знайду найбільший діаметр. Але де знайти паличку, спитаєте ви, де знайти цю своєрідну лінійку? Відповісти неважко. Дошка від ящика з галетами — ось з чого я зроблю лінійку. Я одразу збагнув це і негайно взявся до діла. Дошка мала близько двох футів у довжину, і планкою від неї не можна було виміряти діаметр бочки в чотири чи п'ять футів. Але трошки винахідливості — і я усунув цю перешкоду. Треба відколоти не одну, а три планочки, потім зв'язати їх, і вийде паличка необхідного розміру. Я так і зробив. На щастя, дошка легко кололася вздовж волокон. Незабаром у мене вже було три планочки потрібної товщини. Потім я застругав кінці, щоб зв'язаними вони не були надто товстими. Після цього треба було знайти дві мотузки, а це виявилось дуже простою справою. На ногах у мене були високі черевики, зашнуровані аж до кісточок тонкими ремінцями з телячої шкіри, кожний у ярд завдовжки. Витягнувши їх з дірочок, я зв'язав ними планки. Тепер у мене в руках була рівна лінійка близько п'яти футів у довжину і досить тонка, щоб пролізти крізь отвір, який я трохи розширив. «Чудово, — думав я. — Зараз виміряю діаметр». Я підвівся, щоб здійснити цей намір. Уявіть моє розчарування, коли я зрозумів, що цю операцію, таку нескладну на перший погляд, виконати неможливо. Але не тому, що отвір у бочці був надто маленький, і не тому, що лінійка виявилась надто товстою. Я помилився щодо простору, в якому мені довелося діяти. У довжину моя комірчина мала близько шести футів, зате її ширина була всього два фути, а на рівні отвору в бочці, куди я хотів уставити палицю, — ще менша. Отже, всунути мою лінійку в бочку було неможливо. Для цього треба було зігнути її, але тоді б сухе дерево зламалось, мов чубук глиняної люльки. Я дуже пошкодував, що не подумав про це раніше, але ще більше шкодував про те, що доведеться відмовитися від наміру обчислити місткість бочки. Проте дальші роздуми наштовхнули мене на новий план. Це доводить, що не треба робити висновків поспішно. Я придумав, як вставити в бочку свою лінійку не тільки не ламаючи, але й не згинаючи її. Треба було розв'язати лінійку і вводити її в бочку по частинах — спочатку одну планочку, потім прив'язати до неї другу і просунути далі, потім прив'язати третю. Це здавалось простим ділом, та й насправді — виміряти діаметр в такий спосіб було дуже легко. Менш ніж через п'ять хвилин я здійснив свій намір: один кінець лінійки торкався протилежної стінки бочки. Другий на кілька дюймів стирчав з отвору. Обережно тримаючи лінійку, я водив нею по внутрішній стінці бочки, поки не знайшов точку, діаметрально протилежну(отвору, і тоді ножем зробив на лінійці зарубку. Звичайно, потім, щоб діаметр був точний, треба було відняти від неї товщину клепки. Виймав я лінійку з бочки так, як і вставляв, тобто по частинах, і робив на паличках теж зарубки, щоб потім знову зв'язати їх в тих самих місцях. Тут потрібна була особлива точність, бо помилка навіть у чверть дюйма: при визначенні довжини діаметра могла дати при обчислюванні різницю в кільканадцять галонів. Тепер у мене був діаметр основи обох конусів, тобто діаметр найширшої частини бочки. Лишалося виміряти діаметр зрізаної вершини конуса або днища. Це не являло ніяких труднощів, і через кілька секунд я мав необхідні дані, приклавши свою лінійку до днища бочки. Треба ще було виміряти довжину бочки. На перший погляд, тут навіть не було чого робити, але мені довелося поморочитися, поки я виміряв її досить точно. Ви, мабуть, думаєте, що розв'язати це завдання було дуже легко, встановивши лінійку паралельно осі бочки і зробивши зарубки точно на рівні її днища. Справді, це було б зовсім легко, якби я вимірював довжину бочки не в суцільній темряві і на власні очі бачив, що кінець лінійки співпадає з краєм бочки. Але діяти я міг тільки помацки, і я не знав, помиляюсь чи ні. Помилка ж усього в один дюйм, — а помилитись можна було й на кілька дюймів, — сплутала б усі мої підрахунки і зробила б їх даремними. Спантеличений цією несподіваною перешкодою, я сів долі і якийсь час думав, до чого вдатися. І мій мозок знову допоміг мені. Але для того, щоб виміряти довжину бочки, я мусив виготовити ще одну лінійку, на цей раз усього з двох планок. Одну лінійку я приклав паралельно до днища, а другу до стінки бочки під прямим кутом до першої. Тепер я мав можливість зробити на останній зарубку якраз в тому місці, де вона торкалася найширшої частини бочки, тобто її середини. Зрозуміло, що це була половина довжини бочки разом з товщиною днища і висотою країв клепок, а дві половини складають ціле. Тепер у мене були всі дані. Лишалося зробити обчислення.  

Розділ XXXI
«QUOD ERAT FACIENDUМ»
[20]


 

Визначення місткості бочки в кубічних футах або дюймах і дальше переведення їх в галони й кварти не являло особливих труднощів і вимагало тільки нескладних арифметичних обчислень. Я знав арифметику досить добре, щоб зробити подібні обчислення навіть без ручки, паперу, грифельної дошки чи олівця. Але коли б вони й були в мене, в темряві я однаково не зміг би скористатися ними. Отже, робити будь-які обчислення звичайним шляхом неможливо. Проте колись я часто практикувався рахувати про себе і навчився додавати і віднімати, множити чи ділити значні ряди цифр без допомоги олівця або ручки. В задачі, яку я мав розв'язати, було всього кілька цифр, і я з задоволенням почував, що легко впораюся з нею. Я сказав, що визначення місткості бочки в кубічних футах або дюймах не являло особливих труднощів. Однак, перш ніж розпочати будь-які обчислення, мені треба було провести деяку підготовчу роботу — до того ж дуже важливу, а саме — звести діаметри та довжину бочки до футів або дюймів. Я виміряв бочку просто дерев'яними планками і позначив розміри зарубками, але що це дає? Адже я не знаю, скільки це футів і дюймів. Я міг зробити тільки грубі розрахунки, а це не дало мені ніякої користі. Отже після всіх своїх зусиль я не мав ніяких даних для проведення обчислень, та й не буду мати їх, доки не виміряю свої планочки! Здавалось би, що тут я наштовхнувся на такі перешкоди, які не зможу подолати. Зважаючи на те, що мені нічим було вимірювати — ні справжньої лінійки, ні складеного фута, ні будь-якої шкали для вимірювання — ви, звичайно, зробите висновок, що мені довелось відмовитись від свого задуму. Не можна ж було обчислити місткість бочки тільки на основі довжини дерев'яної палички. Щоб визначити об'єм бочки в галонах, слід було спочатку визначити її найменший і найбільший діаметри в стандартних мірах, тобто в футах або дюймах чи в будь-яких інших діленнях лінійки. Яким же чином, питаю, зробити це, коли немає лінійки? Ніякої! І я не можу зробити її, бо для цього потрібна друга лінійка з діленнями. Не можу ж я визначити фути й дюйми на око! Що ж робити? Ви помиляєтесь, якщо думаєте, що усунути цю перешкоду було неможливо. Я заздалегідь обміркував усе і не марнував би даремно сил, розщеплюючи і з'єднуючи дерев'яні планочки, щоб зробити такі точні обчислення, якби не передбачав цієї перешкоди і не продумав, як подолати її. Я ще раніше знав, що можу виміряти свої планки з точністю до одного дюйма. Яким чином? А ось як. Я говорив, що в мене не було чим вимірювати, і це правда, коли розуміти мої слова буквально. Але я нічого не сказав про себе, я сам був тим, чим можна вимірювати — я сам був одиницею виміру! Згадайте, як я ще на пристані зміряв свій зріст і встановив, що він дорівнює чотирьом футам. І як тепер це стало мені в пригоді! Знаючи, що мій власний зріст дорівнює майже чотирьом футам, я можу позначити цю довжину на одній з моїх планок, яка й буде служити мені за лінійку довжиною в чотири фути. Я негайно взявся до цього. Справа виявилась простою й легкою. Лігши на підлогу, я вперся ногами в шпангоут і, витягнувшись на весь зріст, поклав планку вздовж тіла. Один кінець лінійки був на рівні моїх ніг, а другий на рівні голови. Пальцями я намацав на ній те місце, що знаходилось на рівні моєї маківки і зробив там зарубку ножем. Тепер я мав у своєму розпорядженні чотирифутову лінійку — якраз те, що мені було потрібно. Але попереду були ще й інші труднощі. З чотирифутовою лінійкою я не набагато наблизився до своєї мети. Я міг тепер виміряти діаметри точніше, але це нічого не дасть. Я повинен знати їх точно. Я повинен їх знати в дюймах і навіть в частках дюйма, тому що, як сказав раніше, помилка у вимірюваннях бодай на півдюйма призвела б зрештою до різниці в кілька галонів. Яким же чином розділити чотирифутову планку на дюйми і нанести на неї дюймову шкалу? Як це зробити? На перший погляд — зовсім проста річ. Половина мого зросту дасть два фути, ще половина — один фут. Зробивши зарубку по середині, я буду мати дві частини по шість дюймів. Потім я можу розділити кожну з цих частин надвоє, що дало б міру в три дюйми, яку можна розділити на три рівні частини, мірою в один дюйм. Так, в теорії все це здається дуже легкою справою, але як здійснити її практично, на звичайній дерев'яній планці, до того ж в абсолютній пітьмі? Як визначити, де саме середина планки, — а її треба визначити точно, щоб потім ділити й ділити — аж до дюйма? Признаюсь, на якусь мить я був спантеличений, і мені довелося подумати. Але це тривало недовго: незабаром я знайшов спосіб перебороти й цю незначну перешкоду. Спершу я вирішив зробити третю планку трохи довшу двох футів, і прикласти її до моєї чотирпфутової лінійки так, щоб виміряти останню. Звичайно, подвійна довжина моєї нової планки буде більше чотирьох футів. Тоді я вкорочу планку і виміряю чотирифутову лінійку ще раз. Можливо, цього разу її кінець співпаде із зарубкою. Якщо ж ні, я буду потрошку вкорочувати планку доти, поки не доб'юся цього. Маючи планку довжиною в два фути, я з її допомогою зможу знайти середину чотирифутової лінійки і позначити її зарубкою. Розрізавши тепер уже коротку лінійку на дві приблизно рівні частини, я зможу взяти більшу з них і подібним способом знайти міру н один фут, нанісши її теж на мою лінійку. І так доти, поки не дійду до дюйма. На все це, звичайно, ніде багато часу, терпіння і виключної уваги. Та часу в мене більш, ніж досить, а терпіння і уваги вимагали мої власні інтереси. Я вже збирався взятись до діла, коли раптом у мене виник інший план, який обіцяв швидше привести до мети. Новий план був ніби наслідком попереднього. Єдина різниця полягала в тому, що замість планки необхідна була шворка. Я згадав про шнурки від моїх черевиків — якраз те, що мені потрібно! Кращої шворки й шукати не треба! Шнурки були зроблені з чудової телячої шкіри — сириці. Ними можна було вимірювати з точністю до восьмої частини дюйма, не гірше, ніж лінійкою з самшиту або слонової кістки. Одного шнурка мені невистачило б — я взяв обидва і зв'язав їх міцним вузлом. Таким чином вийшов ремінець більш ніж в чотири фути завдовжки. Приклавши його до чотирифутової лінійки, я обрізав лишок, щоб в ремінці було рівно чотири фути. Та я не задовольнився цим, доки не перевірив довжину ремінця кілька разів, натягаючи його з усієї сили. Найменша помилка могла позбавити точності всю мою майбутню шкалу, хоч взагалі розділити чотири фути на дюйми значно легше, ніж, навпаки, скласти з дюймів чотирифутову лінійку. В першому випадку з кожним поділом помилка зменшується, а в другому безперервно збільшується. Впевнившись, що ремінець точно відповідає чотирифутовій лінійці, я склав його кінці докупи і, простягнувши між стиснутими пальцями, знайшов середину. Міцно тримаючи ремінець, я розрізав його в місці згину і таким чином розділив на дві половини однакової довжини, кожна по два фути. Ту половину, де був вузол, я відклав убік, оскільки вона мені була вже не потрібна, а ту половину, що залишилась, я знову склав удвоє і розрізав. Тепер у мене було два відрізки ремінця, кожний довжиною в один фут. Один з цих маленьких ремінців я склав утроє, притиснув пальцями і розрізав. Це була дуже тонка операція, і тут потрібна була вся вправність моїх пальців — набагато легше було б розділити ремінець на дві частини, ніж на три. Довелось витратити чимало часу, перш ніж, на мою радість, мені пощастило розділити шворку на три частини. Тоді я старанно перевірив, чи всі три частини були однакової довжини. Розрізаючи ремінець на три частини, я хотів одержати кусочки довжиною в чотири дюйми кожний, щоб потім, склавши чотиридюймовий кусочок вдвічі, мати міру в один дюйм. Так я й зробив. Щоб переконатись, чи не допустився помилки, я взяв той кусочок ремінця, який відклав убік раніше і, поклавши вже розрізані кусочки так, щоб вони були під рукою, розрізав другу половину чотирифутового ремінця в такий спосіб, як і першу. На мою превелику радість, дюйми, які вийшли з обох ремінців, точно співпадали. Вони були однаковісінькі! Тепер я мав у своєму розпорядженні точну міру, яку треба було нанести на чотирифутову лінійку. В мене були кусочки ремінця довжиною в один фут, в чотири дюйми, в два дюйми і в один дюйм. З їх допомогою я наніс всі ці відрізки на чотирифутову планку, перетворивши її в щось подібне до аршина, яким користуються торговці тканинами. Все це забрало багато часу, тому що я працював дуже старанно і обережно, але моє терпіння увінчалось успіхом: я мав міру, на яку міг покластись навіть в обчисленнях, що від них залежало моє життя. Тепер нема чого гаятися з обчисленнями. Діаметри були виміряні в футах і дюймах. Взявши їх середнє арифметичне, я перевів цю цифру в квадратні міри звичайним способом (помножив на вісім і поділив на десять). Це дало мені площу основи циліндра, об'єм якого мав дорівнювати об'єму зрізаного конуса тій ж висоти. Помноживши одержаний результат на довжину бочки, я визначив її місткість в кубічних дюймах. Поділивши останню цифру на шістдесят дев'ять, я вирахував кількість кварт, а потім галонів. Бочка вміщала трохи більше сотні галонів, — щось близько ста восьми.  

Розділ XXXII
СТРАХ ПЕРЕД ТЕМРЯВОЮ


 

Результати обчислень виявились більш ніж задовільними. Вісімдесяти галонів води вистачить на сто шістдесят днів, якщо пити по півгалона щоденно, а коли пити по кварті, то на триста двадцять днів — майже на цілий рік! Звичайно, мені могло вистачити й однієї кварти на день, та й плавання не могло тривати триста двадцять днів. Я чув, що навіть за коротший час корабель міг обійти навколо світу. Добре, що я згадав це, бо тепер міг почувати себе спокійно і не турбуватись про воду. Однак для певності я вирішив пити не більше кварти в день. Небезпечнішим було те, що мені могло невистачити їжі, але в цілому це мене не дуже лякало, бо я твердо вирішив посадити себе на пайок і дотримуватись якнайсуворішої економії. Розв'язавши питання з їжею та водою, я відчув себе значно спокійніше. Тепер я міг з певністю сказати, що не помру з голоду або від спраги. В такому настрої я був кілька днів, і, незважаючи на одноманітність, коли кожна година здавалася цілим днем, все ж пристосувався до такого життя. Іноді, щоб згаяти час, я без кінця рахував хвилини й секунди. Таку розвагу давав мені годинник, і я трохи забувався, прислухаючись до його бадьорого цокання. Мені здавалось, що ніколи ще годинник так голосно не цокав, як у моїй в'язниці, та воно так і було — звук посилювався, відлунюючись від дерев'яних стін, які оточували мене з усіх боків. Я обережно заводив його, боячись, щоб годинник не зупинився й не сплутав моїх розрахунків. Мені не треба було знати, котра година. Час не мав для мене ніякого значення. За годинником я навіть не міг визначити: день надворі чи ніч, та й навіщо? Все одно сонце не могло послати мені жодного променя, щоб освітити мою темницю. І все ж я знав, коли настає ніч, а коли день. Вас це, певно, дивує: адже я не лічив часу протягом перших ста годин відтоді, як потрапив на корабель, а в цілковитій темряві, що оточувала мене, ніяк не можна було відрізнити дня від ночі. Однак я знайшов спосіб — і ось у чому він полягав: протягом всього мого життя у мене виробилася звичка лягати спати в певний час — о десятій голині вечора — і вставати рівно о шостій ранку. Таке було правило в домі мого батька, а в дядька, як мені довелося переконатись на собі, цього правила дотримувались ще суворіше. Цілком природно, що мені зразу ж хотілося спати, як тільки наставала десята година вечора. Звичка була такою сильною, що діяла навіть в нових умовах. Я швидко помітив це і зробив висновок, що коли мене тягне на сон, то має бути близько десятої години вечора, а за годинником визначив,[21] що сплю майже вісім годин і прокидаюсь близько шостої ранку. Врахувавши все це, я відрегулював свого годинника. Я був настільки переконаний в правильності своїх спостережень, що міг з певністю сказати, коли настане день, без допомоги годинника. Але побоюючись, що в моїх звичках можуть статися деякі зміни в зв'язку з тим, що змінилися умови мого життя, я вирішив пильно стежити за годинником. Перед тим як лягати спати, я не забував завести його, а прокидаючись, знову заводив, щоб він, бува, не зупинився. Хоч я і радий був, що можу відрізнити день від ночі, але, як уже сказав, їх зміна небагато або навіть зовсім нічого для мене не значила. Проте для мене було важливо знати, коли кінчається доба — бо тільки так я міг слідкувати за подорожжю. Я уважно рахував години, і, коли годинникова стрілка двічі обходила циферблат, робив зарубку на окремій дерев'яній планочці. Немає потреби говорити, що мій календар вівся дуже старанно. Я тільки не був певний у перших днях після відплиття, коли зовсім не слідкував за часом. Я визначив кількість цих днів навмання і зробив на планочці чотири зарубки. Пізніше я дізнався, що не помилився. Так тривало майже тиждень. Повільно спливали години — довгі, нудні години в пітьмі. Настрій у мене був нерадісний, часом я зовсім занепадав духом, але приступи відчаю не повторювалися. Як не дивно, найбільше дошкуляла мені відсутність світла. Спочатку я страждав під того, що не мав можливості випростатися на весь зріст і доводилося спати на твердих дубових дошках, але поступово я перестав звертати на це увагу. Крім того, я придумав, як зробити свою постіль не такою твердою. Я вже казав, що в ящику, за моїм продовольчим складом, лежали якісь тканини. Перевіривши ящик детальніше, я виявив, що там сукно в тугих великих сувоях, тобто в такому вигляді, як виходить з фабрики. Мені одразу ж спало на думку, що його можна використати, і я негайно ж взявся до діла. Вийнявши галети, я розширив отвір, який раніше зробив в обох ящиках, і насилу витяг один сувій. Далі робота пішла значно легше. Але я взяв не все сукно, а стільки, скільки було треба, щоб зовсім не відчувати під собою дубових дощок. Потім я поклав галети в ящик, щоб вони мені не заважали. Постеливши собі постіль, яка, мабуть, коштувала великих грошей, я задоволено вмостився на ній. Проте з кожною хвилиною я все дужче мріяв про світло. Важко уявити собі, що то значить жити в суцільній темряві. Тепер я добре розумів, чому підземелля завжди вважалося найжахливішою карою для в'язнів. Не дивно, що люди в них сивіли і надломлювались, бо темрява справді така нестерпна, ніби світло є основою нашого життя. Мені здавалось, що коли б у мене було світло, час минав би вдвічі швидше. Темрява наче робила години довшими, наче затримувала коліщата годинника і уповільнювала плин часу. Безформний морок! Мені здавалось, що він завдає мені фізичного болю, який може вгамувати тільки світло. Іноді це викликало в моїй пам'яті згадку про той час, коли я лежав хворий і протягом ночі рахував довгі страшні години, нетерпляче ждучи ранку.  

Розділ XXXIII
ШТОРМ

 

Ця страшна одноманітність тривала понад тиждень. Я нічого не чув, крім шуму хвиль угорі. Саме вгорі, бо я ж був у глибині, набагато нижче рівня води. Час від часу я розрізняв й інші звуки: щось схоже на глухий стукіт важких предметів, що їх пересували на палубі. Безперечно, це так і було, там справді щось пересували. Іноді мені здавалось, що я чую дзвін, який кличе людей на вахту, але я не був певен у цьому. Власне, цей звук був таким далеким і невиразним, що я не міг твердити, чи був це саме дзвін. Та й чув я його лише в тиху погоду.  



 

Кажу в тиху, бо добре знав, коли погода мінялась. Я міг визначити, який надворі вітер: легенький, свіжий чи шторм. Я знав, коли починались і кінчались будь-які зміни в природі зовсім так, наче був на палубі. Качка корабля і потріскування його корпусу говорили про силу вітру і про те, яка погода — погана чи гарна. На шостий день — тобто на десятий з того часу, як корабель відплив, але на шостий за моїм календарем — почалась справжня буря, що тривала два дні й одну ніч. Напевне, це був надзвичайно сильний шторм, бо корпус корабля кидало так, ніби він от-от розіб'ється вщент. Часом мені здавалось, що великий корабель справді розвалюється. Величезні ящики і бочки, перекочуючись і б'ючись одна об одну та об стінки трюму, страшенно гриміли. Коли ж це пекло трохи стихало, я чув, як могутні вали налітали на корабель з таким гуркотом, ніби по корпусу щосили гатили величезним молотом або тараном. Я був певен, що корабель от-от піде на дно. Неважко уявити, який мене охопив жах. Але мені стало ще страшніше, коли я подумав, що піду на дно разом з ним, заживо похований у цій комірчині, немов у домовині, і не зможу виплисти на поверхню, не зможу навіть поворухнутись. Якби я був на палубі, то, певно, не так боявся б шторму. На довершення всіх мук у мене почалась морська хвороба — так завжди буває з тими, хто вперше плаває по морю. Штормова погода неодмінно викликає нудоту й млость, причому, не менш ніж у перші двадцять чотири години подорожі. Причина тут, по суті, дуже проста — адже під час бурі качка корабля посилюється. Майже сорок годин лютувала стихія, а потім настав повний штиль. Я вже не чув гуркоту хвиль, як тоді, коли море було бурхливим. Однак, хоч вітер і вщух, корабель усе ще гойдався; він тремтів і скрипів, а ящики й бочки так само перекочувалися й гуркотіли в трюмі. Причиною цього був мертвий зиб, що завжди виникає на морі після шторму. Іноді він такий же небезпечний для кораблів, як і буря. Під час зибу часто ламаються щогли, і корабель перекидається — катастрофа, якої моряки дуже бояться. Зиб поступово стихав і за добу припинився зовсім. Корабель поплив тепер тихіше. Почала минати й мол хвороба; я почував себе краще і навіть веселіше. Під час бурі я не міг заснути, та й хвороба не давала мені спокою. Тому я зовсім змучився і вкрай виснажився. Як тільки шторм ущух, я міцно заснув. Сни мої були не менш страшні, ніж дійсність: я переживав те, чого боявся кілька годин тому: мені снилось, ніби я тону точнісінько так, як передбачав, — похований в трюмі, позбавлений усякої можливості виплисти. Більше того, мені снилось, що я вже потонув і лежу на дні моря, що я мертвий, але не втратив свідомості. Навпаки, я добре бачу, що діється навколо і, між іншим, помічаю якихось огидних зелених потвор — крабів чи омарів, які повзуть до мене, щоб схопити, розшматувати моє тіло і поласувати ним. Один особливо привернув мою увагу, найбільший і найогидніший з усіх, до того ж він був до мене найближче. Щосекунди відстань між нами зменшувалась і зменшувалась. Я вже відчував, як він підповзає до моєї руки й лізе по ній, чув на пальцях холодний дотик його незграбних клішнів, але я мертвий і не в силі поворухнути ні рукою, ні пальцем, щоб скинута його. Ось краб уже переліз зап'ястя і повзе вище по моїй руці, яку я уві сні відкинув від себе. Здається, він збирається вчепитися мені в обличчя або в горло. Я це вгадую по тій настирливості, з якою він посувається вперед, та все ж, незважаючи на весь свій жах, я нічого не міг вдіяти, не міг навіть поворухнути ні рукою, ні жодним м'язом свого тіла. Адже ж я потонув, я мертвий! Ох! Ось краб уже на моїх грудях, уже біля горла… от-от стисне своїми клішнями… Ой!.. З криком я прокинувся і схопився на ноги. Але моя комірчина була дуже тісною і, вдарившись головою об дубовий бімс, я впав назад, набивши собі гулю. Це повернуло мене до свідомості.  
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка