Тема ринок І його функції



Сторінка1/6
Дата конвертації13.12.2016
Розмір1.61 Mb.
  1   2   3   4   5   6
Розділ 2

РИНКОВА ЕКОНОМІКА: СТРУКТУРА І МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ

Тема 9. РИНОК І ЙОГО ФУНКЦІЇ

1. Сутність ринку і об'єктивні умови його формування

Мабуть, найпопулярнішим словом сьогодні в нашому суспіль­стві як на побутовому рівні, так і в наукових працях, публіцистиці є слово “ринок”. Зумовлено це переходом України в нову " систему координат, якою для нас є ринкова економіка. Які ж причини її виникнення, умови, в яких вона відтворюється, функ­ції, які виконує в суспільстві? Для того щоб відповісти на ці за­питання, слід з'ясувати, що являє собою ринок.

З давніх часів ринок визначали як місце поняття ринку (ринкова площа), де здійснюється купів­ля або продаж товарів. Ось чому у бага­тьох слово “ринок” асоціюється з базаром — місцем обміну вироб­лених благ. Це вірно лише частково. Ринок—поняття більш широке і містке. Це і магазини, універмаги, універсами, різні па­латки, де купуються продукти харчування, одяг, взуття, товари що­денного вжитку. Є ринки, на яких продаються і купуються цінні папери (акції, облігації),— фондові біржі. На товарних біржах, де пропонуються товари (зерно, цукор, цемент) за стандартними якісними показниками, покупці та продавці вступають у-конкретні відносини. Два учасники або більше беруть на себе юридичні зо­бов'язання, якими визначаються їхні дії та відповідальність. Ці та інші відносини між продавцями і покупцями з приводу існуючих та потенційних товарів утворюють ринки.

Як явище господарського життя ринок з'явився багато сотень років назад як наслідок природно-історичного розвитку виробни­цтва і обміну, що породили товарне ведення господарства. Від­бувалося це через розвиток суспільного поділу праці, появу еко­номічно самостійних, юридичне незалежних господарюючих су­б'єктів і перехід від натурального виробництва до прямого продук­тообміну, а потім і до товарного обміну та ринку. В сучасному розвиненому суспільстві, де, з одного боку, неухильно зростає кількість товарів, покупців і продавців, а з іншого — розвивають­ся засоби зв'язку, акти купівлі-продажу можуть здійснюватися за допомогою телефону, поштою та іншими сучасними засобами

114

зв'язку. Для цього не потрібний безпосередній контакт суб'єктів ринкових відносин, а. отже, місце для їхньої зустрічі. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що ринок — це обмін, який ве­деться за законами товарного виробництва і обігу.



Проте, коли мова йде про ринок як сферу обміну, слід мати на увазі, що це не просто сфера обміну (він може відбуватися і у неринковій формі—наприклад, бартеру), а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відбиття у ціні. Інакше кажучи, збалансування актів купівлі-продажу має досягатися за допомогою цін. Це положення має надзвичайно важливе значення, тому що лише ринок виконує роль механізму, через який досягається, рівновага попиту і пропозиції. Будь-які намагання замінити ринок якимось центром, що вста­новлює, скільки, кому і як виробляти, споживати, за якими ціна­ми реалізувати товари, чи сучасними досягненнями науково-тех­нічного прогресу, в, тому числі електронної обчислювальної техні­ки, не дали позитивного ефекту. Інтереси суб'єктів виробництва не реалізуються, виробництво розвивається повільними темпами, спотворюється його структура, порушується економічна і соціаль­на рівновага в суспільстві.

Сучасна економіка вийшла на такі параметри розвитку, що централізоване управління, в тому числі встановлення цін на всі вироблені товари стало гальмом науково-технічного і виробничого розвитку. Досить сказати, що номенклатура виробництва досягла 24 млн. найменувань, десята частина яких щорічно оновлюється. В цих умовах зіставляти витрати і результати може лише ринок. Це більш потужний і досконалий механізм, ніж будь-яка, найдос­коналіша техніка і технологія.

Ринок забезпечує зв'язок між виробництвом і споживанням, пропорційність процесу відтворення, його цілісність. Тут відбува­ється суспільне визнання створеного продукту, суспільного харак­теру праці, що втілюється в ньому. Будь-яка споживна вартість починає служити людям лише після її реалізації, а праця, витра­чена на виробництво товару, стає суспільне необхідною. Відбува­ється це завдяки досягненню рівноваги між попитом і пропози­цією. На ринку кількість товарів, яку хочуть купити покупці, має відповідати кількості товарів, яку хочуть продати продавці. В та­кому випадку ціни встановлюються на рівні попиту і пропозиції, що й веде до рівноваги. Отже, ціна рівноваги—це ціна, за якої пропозиція відповідає попиту.

.Рівновага ринкових цін забезпечує, збалансованість між різ­ними галузями виробництва, виробничою і невиробничою сферами, між сумою вартостей і цін товарів, між платоспроможним попи­том і пропозицією.

Якщо ж рівноваги між попитом і пропозицією немає, то ринок

115


через такий його інструмент, як ціна, впливає і на виробництво. Недостатня кількість якихось споживних вартостей на ринку при­зводить до підвищення на них цін і навпаки. Це, в свою чергу, впливає на виробництво: зумовлює його розширення або зменшен­ня. Отже, економіка, що функціонує в ринкових умовах, розвива­ється за ринковими законами: вартості, попиту і пропозиції, серед­нього прибутку та ін. Ось чому, будуючи ринкову економіку, не можна взяти з собою “хороші” закони і закономірності (напри­клад, якісні товари, широкий асортимент їх) і позбавитись “пога­них” (безробіття, банкрутство).

Сутність ринкових зв'язків невіддільна від свободи підприєм­ництва і конкуренції. Головним інтересом підприємця є збільшен­ня прибутку. А це означає, що в ринкових умовах відбувається протидія інтересів як різних підприємців, між собою, так і під­приємців та працівників, зайнятих виробничою діяльністю. Як роз­в'язати суперечність, досягти балансу інтересів перелічених су­б'єктів?

Добровільний обмін між виробниками, покупцями, робітника­ми і власниками інших факторів виробництва на основі цін відо­бражає сутність ринкової економіки. Складається враження, що нам слід будувати так званий вільний ринок, який повинен регулюватися стихійно. Але йдучи цим шляхом, ми відтворили б ри­нок 150—200-річної давності. Безперечно, мова йде не про такий ринок, його немає і в сучасному розвиненому суспільстві, де він являє собою діалектичну взаємодію ринкових і свідомо регульова­них та підтримуваних зв'язків між суб'єктами суспільного вироб­ництва.

Вільні ринкові відносини у розвинених країнах у традиційному розумінні існують у дуже обмежених масштабах і застосовуються у сфері обслуговування (окремі її напрями), галузях матеріального виробництва з невисоким рівнем капіталоємності, у галузях, що тільки зароджуються. В цілому у матеріальному і нематері­альному виробництві, заснованому на великому капіталі, домінує не стихія ринку, а система замовлень, які являють собою свідо­мо організований зв'язок між виробником і споживачем. Мають місце й інші форми використання свідомо регульованих зв'язків у сучасній економіці західних країн, у тому числі через бюджет­ні канали перерозподілу валового національного продукту, акти держави, які регламентують інвестиційну політику, ціноутворення, умови найму та експлуатації робочої сили тощо.

З цілковитою упевненістю можна стверджувати, що свідомо регульовані зв'язки в економіці розвинених країн будуть зміцню­ватися у зв'язку з подальшим усуспільненням виробництва, досяг­неннями науково-технічного прогресу, створенням могутніх інфор­маційних служб, служб прогнозу тощо.

116


Отже, долаючи стереотипи старого мислення, виступаючи за все нове, не можна скеровувати економіку у русло стихійних ринко­вих відносин, які асоціюються з поняттям вільного ринку.

Поняття “вільний ринок” має нести зовсім, інший зміст: надан­ня права вільного вибору споживачеві того чи іншого блага у межах доходів, якими володіє населення, і рівня цін, що склалися. Це має забезпечити: по-перше, незалежність економічного суб'єк­та від владних структур та їхніх чиновників, по-друге, вільний ви­бір товару, по-третє, диктат на ринку споживача, а не виробника.

Досвід розвинених країн, а також нашої країни, країн, що нех­тували ринковими відносинами, довів: модель безринкової еконо­міки безперспективна, вона придушує інтереси людей, паралізує всіляку ініціативу, сповільнює економічний і соціальний розвиток. Ринок є одним з найбільших досягнень цивілізації, .загальноеко­номічним явищем, характерним для будь-якого способу вироб­ництва, де діють закони товарного господарства.

Ринкові відносини динамічні, вони несуть в собі не тільки ге­нетичну пам'ять економічних перетворень, здійснених людством, а й особливості історичних, економічних, природничих, соціально-політичних, національних, культурних та інших умов розвитку різ­них країн. Реальний стан цих умов визначає ступінь розвитку рин­кових відносин. У зв'язку з цим характер ринку і ринковий меха­нізм: мотивація праці, критерії ефективності, ступінь розвитку бан­ківсько-кредитної системи, організація та методи регулювання — у різних країнах мають значні відмінності.

Сучасний ринок як високорозвинений продукт цивілізації доко­рінно відрізняється від ринку епохи вільної конкуренції. Для нього характерні гарантований збут значної кількості товарів, соціаль­ний захист непрацездатного і малозабезпеченого населення, регу­лювання фінансової, грошової, кредитної та цінової політики з боку держави, високі організованість та виконавча дисципліна.

Отже, ринок є складним утворенням, що являє собою, з одного боку, сферу обміну, сукупність процесів купівлі-продажу, які здійс­нюють збалансування за рахунок цін, а з іншого—забезпечує зв'язок між виробництвом і споживанням, безперервність процесу .відтворення, його цілісність. Побудувати сучасний ринок означає: привести в дію економічні інтереси людей, стимули виробництва, прискорити економічне зростання, вивести країну на рівень су­часних досягнень науково-технічного і культурного розвитку.


Функції ринку

Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.



Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв'язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встанов-

117


лення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворен­ня. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на рівень витрат та виробництво будь-якого товару, науково-технічний прогрес, на задоволення платоспроможного попиту населення. Вна­слідок дії закону вартості, закону попиту та пропозиції, інших за­конів ринкової економіки індивідуальна праця зводиться до су­спільне необхідної та визначення цінності товару. Без конкурен­ції, еквівалентного обміну вартість не може бути визначена. Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних га­лузей виробництва, утворенню середньої норми прибутку, що до­сягається через перелив капіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором пропорцій в економіці.

У зв'язку з тим що створена споживна вартість перетворюється на товар лише після визнання її суспільством (після продажу), можна зробити висновок, що споживач здійснює контроль над ви­робником. Якщо цього немає, то в суспільстві принижується роль ринку як регулятора, що призводить до наростання диспропорцій між попитом і пропозицією товарів, виникнення дефіциту як за­гальноекономічного явища.

Визначаючи важливість регулюючої функції ринку, не можна абсолютизувати її, як це інколи робиться. У сучасних, розвинених ринкових системах ринок регулюється також державою і товаро­виробниками. А це означає, що методи регулювання можуть бути також державними і недержавними. До перших належать: а) еко­номічні важелі —.кредити, податки, ціни, які встановлює держа­ва; б), адміністративні важелі—державне замовлення, державні програми, правила укладання господарських договорів. До других належать різні угоди між товаровиробниками про ринки збуту, ціни, квоти тощо.

Стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів, за­стосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації, сти­мулювання праці та управління. Якщо суб'єкти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробниц­тва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж суспільне необхідні, то вони будуть неконкурентоздатними і ста­нуть банкрутами. А це означає, що ринок виконує і таку функцію, як розподільча.

У конкурентному середовищі ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців і переможених. Для пер­ших створюються умови для подальшого розвитку і процвітання, а для других постає питання про їхнє існування. Відповідно від­бувається і соціальне розшарування суспільства за доходами — на багатих і бідних.

118

Ринок “зшиває” економіку в єдине ціле, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, ре­гіонів), у тому числі зовнішньоекономічних. У цьому виявляється інтегруюча функція ринку.



Будучи за своєю природою інтернаціональним, ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу. Обмін това­рами між країнами здійснюється за світовими цінами, які буду­ються на інтернаціональній вартості. Якщо ж на світовий ринок потрапляє товар, витрати на виготовлення якого перевищують су­спільне необхідні інтернаціональні витрати праці, то їхній власник стає неконкурентоспроможним.
Умови формування ринку

Для того щоб у нашій країні була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, який виконував би при­таманні йому функції, мають бути відтворені передумови, випро­бувані світовою практикою. До них належать:

по-перше, наявність суб'єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридичне незалежними, можуть вступати у рівно­правні партнерські відносини з приводу купівлі — продажу. Досяг­ти цього можна трансформацією існуючих відносин власності у різноманітні форми — індивідуальну, приватну, акціонерну, дер­жавну, кооперативну, змішану;

по-друге, еквівалентний обмін товарів; Ринок за своєю приро­дою економічної допомоги, пільг тощо не визнає;

по-третє, конкуренція, яка надає усім суб'єктам господарюван­ня можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибо­ру покупців, постачальників, будь-яких контрагентів, примушує підприємців застосовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефек­тивності економіки;

по-четверте, вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб'єктів економічного життя, стиму­люючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;

по-п'яте, реальна інформація про ринок у його суб'єктів.

Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є псевдоринком, де гроші не виконують своїх функцій.

Законами, декретами, указами будь-якої владної структури ввести ринок нікому і ніколи не вдавалося. Він є об'єктивною ка­тегорією. Проте суспільство, в тому числі держава, можуть ство­рити сприятливі умови для його відтворення. Єдність економічних і юридичних передумов є середовищем, в якому відтворюються ринкові відносини.

119


2. Структура ринку

Критерії розмежування

Пізнання ринку як економічної категорії неможливо без глибокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається, і які взаємоді­ють між собою. Для цього слід обрати критерій, за яким можна розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька, оскільки ринок є складним і багатоманітним утворенням еконо­мічного життя.

Найбільш поширеним є розгляд структури ринку з точки зору економічного призначення об'єктів ринкових відносин: ринок пред­метів споживання та послуг; засобів виробництва; науково-технічних розробок та інформації; фінансовий, валютний, праці (робо­чої сили).

Кожний з названих ринків дуже різноманітний і в свою чергу поділяється на ринки взуття, косметики, швейних виробів, молоч­них, хлібних, м'ясних, рибних товарів, що існують всередині ринку предметів споживання. Ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, металу, вугілля органічно входять до складу ринку засобів вироб­ництва. Ринки акцій, кредитних ресурсів є складовими фінансового ринку.

Існує і такий критерій розмежування ринку, як ступінь зрілос­ті ринкових відносин: розвинений ринок, ринок, що формується, ринки з різним ступенем обмеження конкуренції (монопольний і олігопольний).

Монопольним називають ринок, на якому домінує один поста­чальник або продавець. Головною ознакою олігополії є ситуація, коли на ринку товарів чи послуг панує мала кількість господарсь­ких суб'єктів.

Ринок можна характеризувати відповідно до чинного законо­давства як легальний (офіційний) і нелегальний (тіньовий).

Структура ринку може бути охарактеризована за адміністра­тивно-територіальною ознакою: місцевий ринок, окремих територій, регіонів, країни (внутрішній), ринок коаліцій різних країн, світовий (зовнішній) ринок.

Регіональні ринки поєднані між собою і взаємодіють як пев­ний органічний механізм. Саме цьому порушення у будь-якій ланці відразу передаються решті ланок через ціни, попит, пропозицію, конкуренцію. Це означає, що ринок єдиний, а кожний його еле­мент — невід'ємна складова.

Розвиток ринкових відносин долав територіальні перепони, лік­відує економічний сепаратизм, веде врешті-решт до інтеграції на­ціонального ринку у світовий.

120

Ринок предметів споживання і послуг

Свої фізіологічні та соціальні потреби людина задовольняє на ринку предметів споживання. Він безпосередньо відобра­жає виробництво і споживання, попит і

пропозицію товарів. Матеріальне і нематеріальне виробництво має бути адекватним платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає, то у суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів споживання, з одного боку, і перевиробни­цтво — з іншого. Ринок через конкуренцію, ціни, прибуток, пере­лив капіталу та інші його механізми впливає на виробництво, змі­нюючи його структуру, ліквідує тим самим диспропорції в еконо­міці та у сфері обігу. Так відновлюється рівновага між платоспро­можним попитом населення та пропозицією товарів і послуг.

Для України характерним є дефіцит багатьох товарів, що за­безпечує виробнику і продавцю монопольне становище, надаючи можливість встановлювати завищені ціни, протидіяти формуванню ринкових відносин. Не подолавши цієї суперечності, збудувати ринок не вдається. На-практиці це зумовить існування законних і незаконних форм неринкового розподілу, що призводитиме як до зрівнялівки, так і до збагачення всіх, хто має доступ до предметів споживання та послуг. Для того щоб виробити відповідний анти-дефіцитний механізм, важливо знати причини, що відтворюють то­варний голод у країні.

Головною причиною такого становища є структурне спотворен­ня економіки України; За влучним виразом одного з економістів, вона є самоїдською, тобто виробництво відбувається заради вироб­ництва. Частка засобів виробництва у сукупному продукті країни становить 64, а предметів споживання — 36 відсотків. Особливо великі структурні перекоси у промисловості, де виробництво пред­метів споживання (група “Б”) становить лише 30 відсотків, а реш­та—засоби виробництва (група “А”). Вихід полягає у тому, щоб змінити структуру виробництва, збільшити частку галузей, що ви­робляють предмети споживання: легку, харчову, м'ясомолочну про­мисловість, інші сфери, в яких виробляються товари цієї групи.

Насичення ринку споживання залежить від перебудови агро­промислового комплексу, докорінної зміни відносин між сільським господарством та промисловістю, іншими галузями. Третина і біль­ше вирощеної продукції ланів та ферм втрачається через низький розвиток переробної промисловості, нестачу холодильників, інших засобів зберігання продукції. Великі втрати продукції при транс­портуванні. Отже, слід більш швидкими .темпами розвивати галузі переробної продукції, інфраструктуру, що сприятиме зберіганню продукції, поліпшенню її якості і як наслідок — насиченості нею ринку.

121

Треба покласти край нееквівалентним відносинам, що склалися між містом і селом. Десятки років село є специфічним донором для розвитку машинобудування, воєнного комплексу, будівництва, видобувних галузей. Ціни на комбайни, трактори, мінеральні доб­рива, пальне зростають набагато швидше, ніж на продукцію аграрного сектора. Якщо не подолати, подібні перекоси, ринок не матиме достатньої кількості продукції цієї сфери. Може статися навіть, що товаровиробники перейдуть до натурального обміну.



Перепоною на шляху створення повноцінного ринку споживан­ня на нинішньому етапі розвитку є монополія державної торгівлі, яку слід подолати. Це відбувається за рахунок відтворення при­ватних, кооперативних та інших підприємств торгівлі, які форму­ють реальне ринкове середовище, де діє конкуренція.

Важлива роль у створенні споживчого ринку має належати дер­жаві. Це проведення гнучкої та ефективної інвестиційної політики щодо структурної перебудови народного господарства,, кредитної, .податкової політики в галузях, що виробляють товари народного споживання, зовнішньоекономічної політики з залученням інозем­них інвесторів у галузі, що поставляють продукцію на ринок това­рів споживання. Держава повинна стимулювати ділову активність у соціальне значущих галузях.


Ринок засобів виробництва

Свобода економічної діяльності господарюючих суб'єктів, їхня самостійність лежать від забезпеченості засобами ви­робництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення на неї цін, укладання договорів. Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична чи фізична особа має можливість, вільно придбати .будь-які засоби виробництва.

Для досягнення цієї мети у нашій країні мають відбутися до­корінні перетворення і якомога швидший перехід до вільної тор­гівлі засобами виробництва, де б її суб'єктами були різні власни­ки. Це і є шлях побудови відповідного ринку, оскільки буде подо­ланий адміністративний монополізм, який безроздільно панував у нас у вигляді матеріально-технічного забезпечення і являв собою командний розподіл ресурсів централізовано встановленими фондами, що грунтувався на закріпленні виробників і споживачів один до одного. Такий розподіл призводив до того, що підприємство отримувало не те, що йому потрібно, а те, що дадуть. Фондуван­ня — це свого роду “карткова система”, для підприємств, яка була народжена в умовах дефіциту і, в свою чергу, породжувала штуч­ний дефіцит і марнотратство. Розподільчий спосіб використання ресурсів штовхав підприємства на нагромадження запасів, які мож­на було обміняти на потрібні ресурси або мати про всяк випадок.

Реальний ринок неможливий без розвиненої торгівлі засобами виробництва. Саме торгівлі, а не розподілу. Лише вона сприятиме

122

певній заінтересованості підприємств у ефективному використанні матеріально-технічних ресурсів, примусить вивчати та прогнозува­ти попит, динамічно перебудувати виробництво з урахуванням за­мовлень споживачів, приймати оперативні самостійні рішення при зміні кон'юнктури.



Ринок засобів виробництва, як і будь-який товарний ринок, пе­редбачає економічну і юридичну відповідальність за виконання контрактів та поставок. Порушення їх призводить до втрати при­бутку, а то і банкрутства.

Демонополізація цього сектора економіки, відтворення в ньому розвиненого конкурентного середовища відбуваються через розви­ток різноманітних форм власності у всіх галузях економіки, у тому числі й тих, що виробляють і реалізують засоби виробництва.

Формування повноцінного ринку-засобів виробництва передба­чає створення такого його інституту, як товарна біржа, де уклада­ють контракти між виробниками і споживачами, забезпечується співвідношення цін попиту і пропозиції.
Ринок науково-технічних розробок та інформації

Цей сектор ринкового народного господарства обслуговує всі сфери людської діяльності. Без впровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво не можна примножити національного багатства України, підвищити добробут її грома­дян, забезпечити їхнє духовне та інтелектуальне зростання. Цим визначається місце ринку науково-технічних розробок та інформа­ції у суспільно-економічному житті. Проте значний науково-технічний потенціал у нашій країні використовується вкрай незадо­вільно. На винаходи, перспективні розробки, наукову інформацію майже немає попиту. Кількість підприємств, де використовувався хоча б один винахід, швидко зменшується, внаслідок чого невико­ристаними залишаються понад 80 відсотків винаходів, створених і зареєстрованих протягом 1985—1991 pp. Зменшення обсягів засто­сування досягнень науки і техніки призводить до консервації тех­нічної відсталості народного господарства України з застарілими технологіями, вкрай спрацьованими основними виробничими фон­дами, порушеною екологією, важкими та небезпечними для людей умовами праці.

Причини такого становища криються в тому, що науково-тех­нічні розробки здійснювалися на основі бюджетного фінансування і безплатно передавались, а не продавалися споживачам. Останні не тільки не несли відповідальності за їхнє використання, а й не були зацікавлені у використанні їх, оскільки конкуренції не було, і вони могли лишитись дотації, яка виплачувалась з бюджету без урахування того, як працює підприємство. З такою економікою ринок несумісний. Вона, скоріше, як “королівство кривих дзер­кал”, відбиває все у спотвореному вигляді.

123
В умовах ринку докорінно змінюється відношення до науково-.технічного прогресу. Кожне підприємство, щоб вижити в умовах жорсткої конкуренції, має підвищувати ефективність виробництва, а отже, і запроваджувати нову техніку, технологію, ноу-хау, що робить їх предметами купівлі-продажу. Це примушує науковців, винахідників, всіх, хто займається розробкою техніки, технології, удосконалювати та інтенсифікувати свою роботу, шукати нові на­уково-технічні рішення, забезпечувати їхню конкурентоздатність.

Формування ринку науково-технічних розробок та інформації передбачає переведення установ, що займаються цією діяльністю, на комерційні засади; створення тимчасових науково-технічних ко­лективів, центрів поширення нової технології, та передового досві­ду; розвитку інформаційного забезпечення. При цьому зазначимо, що всі ці форми в умовах ринкових відносин мають бути ефектив­ними, інакше зацікавленості замовника не буде.

Введення справжніх ринкових відносин у цій сфері діяльності вимагає часу і без підтримки та регулювання з боку держави не відбудеться. Є напрями науково-технічних розробок, які не можуть бути чисто ринковими, наприклад фундаментальні дослідження, пізнання в галузі історії, культури. Вони мають фінансуватися з державного бюджету. Відомо, що навіть розвинені країни не доз­воляють собі проводити науково-дослідні та проектно-конструк­торські роботи з усього спектру науково-технічних дисциплін, ос­кільки реалізація великомасштабних програм вимагає значних ресурсів. Виходячи з тієї ситуації, в якій знаходиться економіка України, коли можливості виділення фінансових і матеріально-тех­нічних ресурсів вкрай обмежені, науково-технічна політика держа­ви повинна мати селективний характер, будуватися на обгрунто­ваній стратегії вибору та реалізації пріоритетів. Вони мають бути пов'язані з першочерговими структурними змінами в економіці та тими, що здатні стати конкурентними на зовнішньому ринку.


Фінансовий ринок

Фінансовий ринок—це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля-продаж фінансових ресурсів. Во­на характерна лише для розвинення ринкової економіки і включає: ринок капіталів (інвестиційний ринок), ринок кредитів, ринок цін­них паперів. Такий ринок формується на основі коштів підпри­ємств, організацій і населення й обслуговує оборот платіжних коштів, кредитів та цінних паперів. У розвиненому конкурентному середовищі він створює гнучкий механізм мобілізації та перероз­поділу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат під­приємств і організацій, істотного розширення можливостей вишу­кування необхідних фінансових ресурсів для виробничого і соці­ального розвитку.

Ринок капіталів (інвестиційний ринок) здійснює інвестиції,

124


тобто вкладення капіталу у виробничу і невиробничу сфери еконо­міки, забезпечуючи загальний розвиток їх.

Джерелом інвестиційного капіталу до 70-х років у нашій країні був державний бюджет. З 70-х років підприємствам надана певна можливість самостійно здійснювати частину інвестій. Проте частка їх була малою, що не давало змоги підприємствам бути незалежними в інвестиційній діяльності. Більше того, купити засоби вироб­ництва при централізованому матеріально-технічному забезпеченні було неможливо. Все це виключало можливість існування інвести­ційного ринку. Останній стає реальністю лише за умов, коли гос­подарюючі суб'єкти мають власні кошти на ці цілі. Отже, джере­лом їх є прибуток від господарської діяльності.

Інвестиційний ринок активно впливає на інші ринки, в тому числі на ринок предметів споживання і послуг. Наприклад, якщо певний товар користується підвищеним попитом, то збільшення його виробництва залежить від капіталовкладень в цю сферу. А це, в свою чергу, призводить до зростання попиту на відповідне знаряддя та предмети праці, робочу силу, тобто сприяє розширен­ню виробництва в інших галузях.

Оборот капіталу у сфері, де виробляються товари широкого вжитку, більш прискорений через менший цикл виробництва, ніж у суднобудуванні, видобувних галузях, будівництві тощо. З одного боку, це сприяє більш швидкому поверненню вкладених у справу грошей, а з іншого — зумовлює посилення конкуренції, нестабіль­ність через активний вплив моди, сезону і тощо.

Оскільки конкуренція стимулює активне впровадження нової техніки та технології, розробку нових моделей товарів, підвищення їхньої якості, підприємства потребують все нових інвестицій. Важ­ливим джерелом їх є кредит, який надається у вигляді позики і являє собою необхідний компонент фінансового ринку—кредит­ний ринок.

Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позикоодержувачами з приводу позики в товарній або грошовій фор­мі. Суб'єктами кредитного ринку виступають юридичні особи (під­приємства, організації, банки, держава) через свої повноправні органи, а також фізичні особи (громадяни). Залежно від суб'єктів і змісту відносин розрізняють: взаємний кредит, тобто кредитні відносини між підприємствами, фізичними особами, і небанківськими закладами; різновидом взаємного кредиту є комерційний кре­дит у товарній формі, що надається постачальником покупцеві;

банківський кредит надається банками, як правило, у грошовій формі; при державному кредиті кредитором виступає держава; кредит на цілі споживання, може надаватися у формі взаємного (комерційного) і банківського; позикоодержувачами є фізичні особи.

125


Позикоодержувачі залежно від величини позики, строку, на який вона береться, попиту і пропозиції кредитів, рівня інфляції та інших економічних факторів сплачують кредиторам, певний про­цент.

Ринок цінних паперів у вигляді акцій, облігацій, зобов'язань державної скарбниці, ощадних сертифікатів та векселів не тільки є прямим продовженням кредитного ринку, з яким він взаємодіє, а й має багато особливостей, одна з яких полягає у необхідності правового регулювання відносин між усіма його учасниками. Цінні папери — це грошові документи, які визначають взаємовідносини між суб'єктами, що їх випустили, і тими, хто придбав їх. Вони передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, передбаче­них цими документами, особам, що є власниками їх.

Акція свідчить, що її власник став одним з співвласників під­приємства і має права на отримання певної частки прибутку, який називається дивідендом, на управління підприємством, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного підприєм­ства. Акції випускаються на пред'явника та іменні. Кожна акція має номінальну вартість, а у випадку вільного обігу на ринку цін­них паперів—і ринковий курс. Останній залежить від кількості акцій, розміру дивідендних виплат та позичкового процента.

На ціну акції значною мірою впливає довіра до того чи іншого підприємства. Воно грунтується як на суб'єктивній інформації, так і на реальних фактах щодо перспектив розвитку господарства.

Власник облігації є кредитором одного з суб'єктів господарю­вання, за що отримує певний фіксований процент. Засоби, які вкладені в акції, можуть бути компенсовані лише через продаж їх на фондовій біржі за курсом, а облігації — через передбачений час відшкодовуються за номінальною вартістю.

Зобов'язання державної скарбниці засвідчують, що їхній влас­ник вніс кошти в бюджет, що дає йому право на отримання фінан­сового доходу протягом усього строку володіння цими цінними паперами. Вони бувають коротко-, середньо- і довгострокові (від кількох місяців до одного року, 5 і 25 років). Держава здійснює за ними щорічно виплати за купонами, а також за тиражними погашеннями шляхом викупу. Ощадні сертифікати — це письмове свідоцтво кредитної установи про депонування коштів, яке дає право на отримання через визначений строк депозиту і процентів за ним. Вексель — грошове зобов'язання, яке має бути сплачене боржником його власнику.

Ринок цінних паперів у нашій країні перебуває у зародковому стані, але він має активно розвиватися. Все більше фізичних і юридичних осіб намагатимуться стати власниками цінних паперів. Яких же саме? Акція дає більші дивіденди, облігація — менший

126


процент, проте є більш надійною, оскільки не пов'язана з ризиком. Однак власник облігацій не має можливості брати участі у розвит­ку компанії, розділити її фінансовий успіх. Мрія будь-якого інвес­тора—купити цінний папір, який би поєднував високу прибутко­вість з не менш високою надійністю. Таким міг би бути актив, який би поєднував позитивні якості акцій та облігацій.

Конвертовані облігації та привільовані акції—цінні папери, які інвестор може обміняти на певну кількість звичайних акцій того самого емітента. З погляду покупця перевагами таких активів є поєднання гарантованого процентного (купонного) доходу і по­гашення основної суми з можливістю виграшу від приросту курсо­вої вартості звичайних акцій. Для емітента випуск конвертованих облігацій — засіб розміщення додаткових акцій за цінами, вищими за їхню поточну ринкову вартість.

Ринок цінних паперів складається з двох частин — первинного і вторинного ринків. На першому відбувається емісія цінних па­перів, тобто випуск їх у обіг. Другий ринок призначений для пере­продажу цінних паперів. Це відбувається на фондовій біржі, через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком. Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити тісні прямі та зворотні зв'язки між відтворенням справжнього капіталу і того, що функ­ціонує у вигляді цінних паперів, Зокрема, прямий зв'язок біржо­вої кон'юнктури залежно від стану справ у економіці дає можли­вість фондовій біржі через зміну курсів цінних паперів виконувати роль барометра економічної кон'юнктури. Зворотні зв'язки вияв­ляються у впливі коливань розмірів акціонерного капіталу на пе­реливання капіталу в інші галузі, фінансування підприємств тощо.
Валютний ринок

Це такий специфічний ринок, де предметом купівлі-продажу є різні національні валюти, їхнє функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків. Зробити це можна, прирівню­ючи, наприклад, український карбованець до американського до­лара, японської ієни, англійського фунта стерлінгів тощо. Якщо українські підприємці ввозять американські товари, слід розраху­ватись доларами, за англійські — фунтами стерлінгів, за япон­ські — ієнами. На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиції їх, що і встановлює або доларова, або фунтова, або ієнна ціна українського карбованця. Інакше кажучи, за певну суму карбованців можна отримати 1 до­лар, а отже, і вартісне вираження товару.

У різних країнах залежно від стану розвитку економіки, ринко­вих відносин валютні операції можуть здійснювати різні суб'єкти. За умов обмеженості ринку валюти це право надається лише дер-

127


жавним установам під керівництвом і контролем центрального банку. За умов повної конвертованості валютного ринку це право надається всім суб'єктам, які мають валютні банківські рахунки.

Практика функціонування ринкової системи свідчить, що забо­рона здійснювати валютні операції всім учасникам економічного життя призводить до формування чорного або так званих пара­лельних ринків валюти.


Ринок праці (робочої сили)

Створення повноцінного ринку праці є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надан­ня прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму. Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними можливостями, і тому заробітна плата працівників залежатиме від вартості робочої сили, попиту та пропозиції на неї.

Для того щоб об'єктом купівлі-продажу стала робоча сила, слід подолати прикріплення людини до житла, місцевості, надати їй можливості вільного переїзду в межах країни і поза нею. До­сягти цього можна за умов створення ринку житла, вільного при­дбання будинку, квартири або оренди їх на певний час.

Формування ринку праці призведе не лише до існування умов для вільного вибору професії або виду діяльності, а й до вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві. Інакше кажучи, не лише людина, яка здатна до праці, може це робити чи не робити, але й той, хто наймає робочу силу, також має право на вибір. А це означає, що невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття, надзвичайно важлива економічна і соці­альна проблема будь-якої країни.

Нині безробітними у нас визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з причин, що не залежать від них, не ма­ють заробітку (трудового доходу) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, справді шу­кають роботу.

Фактично в усіх країнах існує система компенсації втрат дохо­дів у зв'язку з безробіттям. Як правило, допомога надається з спе­ціальних страхових фондів у розмірі 50—75 відсотків середнього заробітку за останній час протягом встановленого періоду. Після закінчення цього строку в багатьох країнах надається державна допомога в меншому розмірі і, як правило, виходячи з індивіду­ально визначених потреб.

Система працевлаштування і перекваліфікації здійснюється за допомогою бірж праці. Витрати на перекваліфікацію компенсую­ться з державного бюджету. Фірми, що вивільнюють працівників, також мають певні зобов'язання щодо отримання ними кваліфіка­ції, необхідної для працевлаштування. Здійснюють перенавчання

128


спеціалізовані фірми, що діють на комерційних засадах, і заклади системи професійного навчання.

Законодавством України про зайнятість населення створено державний фонд сприяння зайнятості населення. Ним розпоряджа­ється державна служба зайнятості.

Надання допомоги з безробіття, організація різних громад­ських робіт — це вже боротьба з наслідками незайнятості населен­ня. А при прийнятті певних своєчасних заходів можна було б не допустити цих витрат. Тому необхідні наукові прогнози зайнятості населення з урахуванням особливостей регіонів, експорту та ім­порту робочої сили і заходи, спрямовані на запобігання безро­біттю.
Тіньовий ринок

Ринок, який заборонений законом, називають тіньовим. Він є продовженням ті­ньової економіки, що являє собою несан­кціоновану господарську діяльність. Така економіка існує у всіх країнах незалежно від соціально-економічного устрою.

Нелегальний ринок має таку саму структуру, що й легальний (законний), тобто його елементами є і предмети споживання, і за­соби виробництва, і кредит, і робоча сила.

Міжнародна практика до тіньової економіки відносить два ком­поненти: заниження або приховування від обліку доходів від реалізова­ної у країні діяльності; доходи від незаконної в країні діяльності.

Перший компонент пов'язаний з легальними видами діяльності, доходи від якої приховуються .з різних причин; це, зокрема, приховання від податкових органів нерегулярних заробітків та дохо­дів.

Другий компонент називають нелегальною, підпільною або чор­ною економікою: наркобізнес, проституція, рекет та інші види зло­чинної діяльності. Ця діяльність переважно не створює нової про­дукції, лише перерозподіляє уже створені доходи.

Чорний ринок виникає внаслідок нездорових потреб окремих людей і намагання інших нажитися на цьому.

Несанкціонована діяльність сприяє розвитку шахрайства, кра­діжкам, зловживанням чиновників владних структур і виникненню мафії.

Боротьба з тіньовою економікою може бути успішною лише при подоланні товарного дефіциту, монопольних явищ у процесі вироб­ництва, обміну, розподілу і споживання. Ніякими адміністративни­ми карними методами при збереженні їхньої економічної бази мафіозні структури побороти не вдасться.

Як бачимо, перелічені ринки, зберігаючи загальні риси, відріз­няються об'єктом купівлі-продажу, специфікою ціноутворення,

129

формування попиту та пропозиції, способом споживання і відтво­рення. Кожний ринок має своє місце реалізації (товарна, фондова, валютна біржа, біржа праці). Однак при цьому всі вони є елемен­тами єдиного цілого, що й утворює інститут ринку.


3. Особливості становлення ринкових відносин в Україні

Становлення ринкових інститутів

Формування ринкової економіки в Україні треба розпочинати з відтворення рин­кових інститутів, які існують лише в за­родковому стані. Це повинно відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, харак­терні для нашої країни.

Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин, її становлення по суті розпоча­лося після скасування кріпацтва у 1861 p. і відбувалося на фоні значних феодальних пережитків. Великим було втручання держа­ви в економіку.

Після 1917 p. протягом майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його руди­ментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: ство­рено суспільство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізова­ною, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колек­тивних інтересів відомчим, відсутністю демократичних інститутів.

Однією з головних причин, що призвела до побудови такого-суспільства, була панівна доктрина “безринкового соціалізму”. Ця теорія сприяла проведенню політики автаркії, тобто економіч­ного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не зай­має відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньо­економічних зв'язках.

У нас відсутній визначальний ринковий інститут—економічна самостійність господарюючих суб'єктів. Саме він гарантує неза­лежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відпові­дальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належать державі, управляються її органами, що сприяє високому ступеню монополізму. Промислові підприємства, великі за обсягом виробництва, вузькоспеціалізовані. Останнє з суто тех­нологічних причин не дає можливості швидко розукрупнити їх, а-отже, і приватизувати. За цих умов формальна заміна державного власника на приватного не тільки нічого не змінить, а й сприятиме подальшому зменшенню обсягів виробництва продукції, зниженню її якості, усуненню тих початкових елементів конкуренції, які вже мали місце за державної власності. До того ж відбудеться швид-

130

кий занепад і руйнування гігантських підприємств, які є доміную­чими у нашій економіці.



Відтворення інституту багатосуб'єктивних власників має відбу­ватися шляхом роздержавлення власності, її трансформації у різ­ні форми — колективну, індивідуальну, державну. Це сприятиме утворенню багатьох форм господарювання-та відтворенню конкурентного середовища.

Невіддільним інститутом ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалент­ний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, від­творюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише при наявності відповідних інших рин­кових умов: демонополізації сфер розподілу, обміну і виробни­цтва, наявності різних форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а самостійними товаровиробниками. У нас усіх цих передумов поки що немає в розвиненому вигляді.

Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить до обов'язкового зростання їх і не створює стимулів до виробни­цтва. Навіщо виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток за­лежить від зменшення її кількості в умовах монополії? Отже, те, що є правильним теоретично і діє за умов, які відтворюють рин­кове середовище у будь-якій країні, не може бути правильним для нашої економіки, де поки що не створені відповідні ринкові ін­ститути.

Нерозуміння цього теоретичного положення владними структу­рами України, зняття обмежень на ціни в умовах монопольного характеру виробництва, розриву господарських зв'язків викликало бурхливе зростання цін, зниження купівельної спроможності кар­бованця і відповідно нарощування грошової емісії для підтриму­вання товарообороту.

В умовах перехідної економіки визначення купівельної спро­можності грошей таким ціновим зіставленням не є раціональним. Гонитва грошей за цінами триватиме доти, доки ціни не будуть обмеженими і не стабілізується купівельна спроможність карбо­ванця, не будуть створені умови для стимулювання товарного ви­робництва.

Ось чому в сучасних умовах нам, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне рин­кове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.

Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інститути рин­ку не можуть функціонувати через відсутність ринкової інфра­структури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та поста­чальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення рин­кової економіки (немає досвіду роботи і кадрів).

131


Створення ринкової інфраструктури відбувається повільно, з великими відхиленнями. Товарних бірж, наприклад, у нас засно­вано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. І це зрозу­міло: не так просто за короткий час перейти після стількох років життя в умовах командно-розподільчої економіки до системи коор­динат, де діють закони ринку, немає такого втручання в економіку з боку держави. Проте процес формування ринкової інфраструкту­ри відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють фор­муванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юри­дичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід від­працювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи, ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на рин­кову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може за­тягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і супе­речливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе зна­чення.
Моделі і шляхи переходу до ринку

Відомо, що всі країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку, мають різні ринкові моделі. Скажімо, є ринок американ­ський, канадський, німецький, японський тощо. На який з них може орієнтуватись Україна.

Канадський варіант приваблює своїми методами розв'язання соціальних питань, де велика частина витрат на медичне обслуго­вування, освіту здійснюється державою. В зв'язку з цим там біль­ші податки. В США — навпаки, податки менші, але ці витрати не­суть самі громадяни.

У рамках ринкового господарства сучасного світу в різних країнах залежно від національних особливостей розвитку різне співвідношення приватної, колективної та державної власності. Наприклад, в Італії 58 відсотків підприємств є державними, в Із­раїлі 64 відсотки валового національного продукту (ВНП) вироб-

132

ляється в суспільному секторі, в Канаді у ньому зайнято близько 40 відсотків працюючих, у Швейцарії 65 відсотків власності є суспільною. До останнього часу адміністрація Тайваню контролю­вала всі великі промислові й транспортні корпорації, а також го­ловні банки і торговельні компанії, забезпечуючи за рахунок дер­жавного бюджету і фінансованих ним підприємств більшу частину капітальних вкладень. Частка держава в капіталовкладеннях у ВНП США традиційно невелика і в 80-х роках становила близько 35 відсотків.



За якими ж критеріями має оцінюватись ефективність різних моделей ринкових економік? Для більшості країн, що переходять від індустріального до постіндустріального суспільства, або тих, що в нього вступають, такий критерій має зводитися до реалізації потенції особистості, забезпечення найсприятливіших економічних, соціальних, екологічних та психологічних умов для існування лю­дини. Все це сприятиме соціальній злагоді в суспільстві, буде фак­тором подальшого розвитку економіки, науки, культури. .

У квітні 1992 p. OOH опублікувала черговий звіт, в якому рі­вень розвитку країни характеризується спеціальним індексом, ще враховує доход, медичне забезпечення і освіту. Найрозвиненішою країною світу з 160 було визнано Канаду, Швейцарія —на четвер­тому місці. Як бачимо, велика частка державного сектора еконо­мічній ефективності не завадить.

Виходячи з того, що ефективність ринкової економіки не зале­жить від частки приватної власності, можна зробити висновок: будувати економіку, в якій домінував би дрібний приватний сек­тор, Україні недоцільно, оскільки у нас переважає державна влас­ність.

Специфікою економіки України є і те, що в ній переважного розвитку набули промисловість (особливо важка) і сільське гос­подарство. Туї виробляється понад 80 відсотків суспільного про­дукту.

Ураховуючи, те, що Україна має могутній індустріальний і на­уково-технічний потенціал, підготовлені кадри, нам недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна при­ватна власність і економіка регулюється виключно ринковими за­конами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів Адама Сміта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде у світовий ринок.

Поширене гасло “повну свободу переміщенню капіталів, това­рів, людей” — не тільки популістське, а й некоректне. Хто може

133
ність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одно­го боку, і прибутків — з іншого. Одним стрибком нам не вдасться скочити в ринок, тому що в країні, по суті, немає розвиненої ін­фраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок. Еконо­міка потребує радикальної структурної перебудови, без чого не­можливо наповнити внутрішній ринок товарами споживання, посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того щоб здійс­нити це, необхідні величезні капітальні ресурси. Сподівання на те, що Захід нам допоможе — нереальні, ми маємо знайти їх всереди­ні країни, в її сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіко­вані підприємницькі кадри для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки нам слід йти шляхом демонтажу старої господарської системи і поступовим введенням ринкової системи.

Складність цього завдання полягає в тому, що вирішення його потребує, з одного боку, прискореного переходу до ринку, аз ін­шого виходу економіки з кризи. Такими є реальні обставини, з якими не можна не рахуватися, обираючи стратегію переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки.

Головним інструментом створення моделі ринку, про яку йде­ться, має бути не стихійна гра сил, а активна і послідовна діяль­ність держави щодо створення необхідних інститутів ринку. Регу­лююча роль держави має здійснюватися не старими адміністра­тивно-командними, а новими методами, які адекватні ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові про­грами розвитку визначальних сфер народного господарства; забез­печити підтримку пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей кредитів, зменшення податків; стимулю­вання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різ­них соціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу, насамперед у формі прямих інвестицій у виробничу сферу, галузі, що виробля­ють товари споживання.

Держава має регулювати випуск національної грошової одини­ці, здійснювати контрольовану емісію, забезпечити взаємодію на­ціонального ринку з міжнародним на законодавче визначених між­урядових угодах.

Регулююча роль держави має полягати у забезпеченні рівно­ваги в суспільстві. І чим більші відхилення від рівноваги, тим сильнішими повинні бути регулятори.

Результати економічних перетворень, здійснюваних на таких засадах, будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо важливо, досягнуті в умовах соціальної злагоди.

136


Терміни і поняття

Ринок


Контрагент

Інвестиція

Дотація

Позика


Фінансові ресурси

Інвестиційний ринок

Ринок цінних паперів

Ринок кредитів

Валютний ринок

Легальний (офіційний) ринок

Нелегальний (тіньовий) ринок

Акція Облігація Ощадний сертифікат Вексель Дивіденд

Процент

Курс акції

Процентна ставка

Номінальна вартість

Депозит

Конвертовані облігації



Емітент

Біржа праці

Економічний сепаратизм

Лібералізація цін

Моделі ринку
Контрольні запитання і завдання

1. Дайте критичну оцінку такого твердження: “Ринок—це місце (ринкова площа), де здійснюється купівля або продаж .товарів”.

2. Поясніть, що означає поняття “вільний ринок”. Кому надається при цьому перевага: виробнику чи споживачу?

3. Через які причини характер ринку і ринковий механізм у різних країнах мають значні відмінності? В чому вони полягають?

4. Поясніть, як забезпечуються постійність зв'язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення. Яка функція ринку цьому сприяє?

5. У чому полягає сутність стимулюючої функції ринку?

6. За яких економічних умов може бути побудований реальний ринок в Україні? Чи може функціонувати ринок без відповідної юридичної бази?

7. Чи є різниця між ринками взуття, одягу, продуктів харчування, верста­тів, акцій, валюти? За яким критерієм розмежовуються елементи ринку?

8. Поясніть, чому для України характерні дефіцит багатьох товарів, неза­конні форми неринкового розподілу? Що слід здійснити для подолання в країні “товарного голоду”?

9. У чому полягають недоліки розподільчого способу ресурсів у вигляді матеріально-технічного забезпечення? Який розподіл характерний для ринкової економіки?

10. Розкрийте причини зменшення обсягів застосування досягнень науки і техніки, консервації технічної відсталості народного господарства в Україні? Які перетворення необхідні для того, щоб досягнення науки і техніки активно за­проваджувались в економіку?

11. Чим відрізняється акція від облігації? Який цінний папір є вигіднішим і чому? Що являють собою первинний і вторинний ринок цінних паперів і чим вони займаються?

12. Де і як відбувається купівля-продаж різних, національних валют?

13. Які умови необхідні для того, щоб об'єктом купівлі-продажу стала робоча сила?

14. Кого можна називати безробітним? Хто має утримувати безробітних і протягом якого часу?

15. Поясніть, чому в усіх країнах світу існує тіньовий ринок. Яка його структура?

137

16. Які ринкові інститути необхідні Україні, щоб перейти до ринкової еко­номіки?



17. Чим відрізняються різні моделі ринкової економіки?

18. Поясніть сутність переходу до ринкової економіки шляхом “шокової терапії”. Які шляхи переходу до ринку ще існують? Чи існує критерій ефектив­ності різних ринкових моделей? Якими показниками він визначається?


  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка