Тема: методи дослідження жувальної функції та ковтання



Скачати 490.95 Kb.
Дата конвертації26.03.2020
Розмір490.95 Kb.

Презентація з Ортодонтії

Тема: МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЖУВАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ТА КОВТАННЯ

Функція жування

  • Функція жування – одна з основних функцій порожнини рота. Для дослідження функції жування проводять функціональні жувальні проби, мастикаціографію, гнатодинамометрію, міотонометрію, електромастикаціографію.

Функціональним елементом зубощелепної системи є зуби. Їхня функція полягає у механічній обробці їжі та забезпечується завдяки особливостям будови та розташування зубів у зубних дугах, співвідношенню щелеп у спокої і під час жування.

  • Функціональним елементом зубощелепної системи є зуби. Їхня функція полягає у механічній обробці їжі та забезпечується завдяки особливостям будови та розташування зубів у зубних дугах, співвідношенню щелеп у спокої і під час жування.
  • Під час жування, а також у стані спокою завжди є визначене співвідношення щелеп, яке може змінюватися залежно від рухів нижньої щелепи (артикуляція).

Переробка їжі починається в порожнині рота. Тут відбувається її подрібнення, змочування слиною, аналіз смакових якостей, початковий гідроліз деяких харчових речовин та формування харчового клубка. Середня тривалість перебування їжі в порожнині рота – 15–18 секунд.

  • Переробка їжі починається в порожнині рота. Тут відбувається її подрібнення, змочування слиною, аналіз смакових якостей, початковий гідроліз деяких харчових речовин та формування харчового клубка. Середня тривалість перебування їжі в порожнині рота – 15–18 секунд.
  • Подрібнення їжі, або жування, становить собою сукупність механічних процесів, які роздрібнюють їжу. Жування складається з відкушування, роздроблення та перемелювання їжі. Механічна обробка їжі відбувається зубами, які здійснюють складний цикл рухів разом із нижньою щелепою.
  • Подрібнена і розмелена їжа переходить у щічні кишені в переддвер'ї порожнини рота і повертається на зубні ряди завдяки скороченню кругового та щічного м'язів. Жування може відбуватися на одному або на двох боках. Передавання їжі з одного боку на інший відбувається за допомогою язика, щічних і губних м'язів.

Жувальний період, таким чином, складається із таких фаз:

  • фаза спокою;
  • фаза введення їжі в рот;
  • фаза подрібнення їжі (відкушування);
  • фаза розжовування, розмелювання;
  • фаза формування клубка їжі;
  • фаза ковтання.

Schwarz (1941), вивчаючи механізм розвитку двох варіантів фізіологічного прикусу, підкреслював роль інтенсивності та швидкості жування. Переважне годування дитини м'якою, перетертою їжею призводить до виникнення так званої «ліні жування». Ця звичка характеризується збільшенням часу жування. У таких дітей у III періоді тимчасового прикусу відсутні фізіологічні проміжки між зубами або навіть визначається скупченість; відсутні ознаки стирання оклюзійних поверхонь тимчасових зубів, а це дуже важливо для правильної установки першого постійного моляра.

  • Schwarz (1941), вивчаючи механізм розвитку двох варіантів фізіологічного прикусу, підкреслював роль інтенсивності та швидкості жування. Переважне годування дитини м'якою, перетертою їжею призводить до виникнення так званої «ліні жування». Ця звичка характеризується збільшенням часу жування. У таких дітей у III періоді тимчасового прикусу відсутні фізіологічні проміжки між зубами або навіть визначається скупченість; відсутні ознаки стирання оклюзійних поверхонь тимчасових зубів, а це дуже важливо для правильної установки першого постійного моляра.

Жувальні проби. Процес жування в кожної людини має свої властивості й особливості, які забезпечують швидкість і адекватність формування харчової грудки. Повноцінність цієї функції вимагає оцінки, 50 — особливо за наявності патологічних змін у зубощелепній системі, зокрема, при зубощелепних аномаліях. Повинні бути оцінені і результати проведеного ортодонтичного лікування – відновлення функції жування, тобто його ефективність.

  • Жувальні проби. Процес жування в кожної людини має свої властивості й особливості, які забезпечують швидкість і адекватність формування харчової грудки. Повноцінність цієї функції вимагає оцінки, 50 — особливо за наявності патологічних змін у зубощелепній системі, зокрема, при зубощелепних аномаліях. Повинні бути оцінені і результати проведеного ортодонтичного лікування – відновлення функції жування, тобто його ефективність.
  • Ефективність жування – це ступінь подрібнення їжі зубощелепною системою під час виконання функції жування.

Статичні методи визначення жувальної ефективності

  • Для вирахування витривалості пародонту та ролі кожного зуба у жуванні запропоновані спеціальні таблиці. У нашій країні отримала розповсюдження статична система обліку жувальної ефективності запропонована Н.І. Агаповим. Агапов прийняв жувальну ефективність усього зубного апарату за 100%, а за одиницю жувальної здібності та витривалості пародонту – малий різець, порівнюючи з ним всі інші зуби. Кожен зуб в таблиці має постійний жувальний коефіцієнт. Недоліком в системі Агапова є те, що цінність кожного зуба стала і не залежить від стану пародонта.

І.М. Оксман у запропоновану ним схему обліку жувальної ефективності зубної системи поклав анатомо-фізіологічний принцип. Оцінка дається кожному зубу, враховується площа жувальної чи ріжучої поверхні, кількість горбиків, коренів, особливості пародонту. Нижні та верхні бокові різці прийняті за 1, верхні центральні різці та ікла – 2 одиниці, премоляри – 3 одиниці, перші моляри – 6, дригі моляри – 5, треті моляри на верхній щелепі – 3, на нижній – 4. Оксман пропонує враховувати і функціональну цінність зуба при ураженні пародонту. При рухомості 1ст. – слід оцінювати зуби як нормальні, 2 ст. – із втратою 50%, 3 ст. – вважати зуби відсутні. Пломбовані зуби – повноцінні, зуби із зруйнованою коронкою відносити до відсутніх.

  • І.М. Оксман у запропоновану ним схему обліку жувальної ефективності зубної системи поклав анатомо-фізіологічний принцип. Оцінка дається кожному зубу, враховується площа жувальної чи ріжучої поверхні, кількість горбиків, коренів, особливості пародонту. Нижні та верхні бокові різці прийняті за 1, верхні центральні різці та ікла – 2 одиниці, премоляри – 3 одиниці, перші моляри – 6, дригі моляри – 5, треті моляри на верхній щелепі – 3, на нижній – 4. Оксман пропонує враховувати і функціональну цінність зуба при ураженні пародонту. При рухомості 1ст. – слід оцінювати зуби як нормальні, 2 ст. – із втратою 50%, 3 ст. – вважати зуби відсутні. Пломбовані зуби – повноцінні, зуби із зруйнованою коронкою відносити до відсутніх.

  • В.Ю. Курляндський запропонував статистичну систему обліку – пародонтограму, яка отримується шляхом занесення даних про кожен зуб у спеціальну схему. Кожному зубу із здоровим пародонтом присвоєно коефіцієнт, виведений на основі гнатодинамометричних даних Габера. Чим більше виражена атрофія альвеолярного відростка, тим більше знижується витривалість пародонту. Ступінь атрофії лунка визначається рентгенологічними та клінічними дослідженнями.

4 ступені атрофії лунки:

  • 1 ступень – атрофія на ¼ довжини;
  • 2 ступень – атрофія на ½ довжини;
  • 3 ступень – атрофія на ¾ довжини;
  • 4 ступень – повна атрофія лунки.

.

Функціональні жувальні проби

  • Проба Христіансена. Визначення жувальної ефективності шляхом дослідження ступеня розмелення їжі відповідної консистенції та ваги. Досліджуваному давали жувати 5 г лісового або кокосового горіха. Після 50 жувальних рухів харчова маса випльовувалась, висушувалась і просіювалась через сито для визначення ступеня подрібнення. Жувальна здатність вираховувалась по залишку на ситі.

  • Проба Гельмана (1932). Пацієнту пропонують прожувати 5 г мигдалю протягом 50 секунд. Розжовану і просушену масу просівають через сито з отворами діаметром 2,4 мм. Жувальна ефективність оцінюється за залишком на ситі. За 20 % утрати жувальної ефективності приймають залишок у 1 г.

  • Проба Рубінова (1951) належить до найбільш фізіологічних способів визначення жувальної ефективності. Як тестовий матеріал використовують ядро лісового горіха (фундук) вагою 0,8 г, яке досліджуваному пропонують жувати до моменту появи рефлексу ковтання. Розжовану масу промивають і просівають через сито з круглими отворами діаметром 2,4 мм. За відсутності залишку діагностується 100 % жувальна ефективність. За наявності залишку його зважують і визначають відсоткове відношення до первісної маси горіха. Ця величина служить показником втрати ефективності жування. Оцінюється також і час жування. Як тестовий матеріал у цій же пробі використовують сухар масою 500 мг і м'який хліб масою 1 г, що рівні за об'ємом одному ядру горіха. Дослідженнями із застосуванням цієї проби у дорослих і дітей установлено, що час пережовування тестового матеріалу до проковтування складає відповідно при жуванні горіха 14 і 25 сек., сухаря – 11 і 17 сек., хліба – 9 і 13 сек.

Гнатодинамометричні методи дослідження жувальної ефективності зубів

  • Гнатодинамометрія - механічний гнатодинамометр з довгими щічками, які пацієнт стискує зубами. Визначають у кілограмах силу стискання для кожної пари антагонуючих зубів. Вивчення витривалості пародонту до вертикальних навантажень здійснювалось за допомогою, гнатотензодинамометра.

.

Міотонометрія – запис тонусу м'язів, частіше жувальних. З цією метою застосовують механічні, електричні, напівпровідникові міотонометри. Про тонус судять за затрачуваною силою, яку необхідно докласти, щоб занурити щуп міотонометра на необхідну глибину в ділянці розташування досліджуваного м'яза. М'язовий тонус виражається в умовних одиницях (міотонах). Найбільш доступним для дослідження є власне жувальний м'яз. Щуп прилада прикладають до моторної зони м'яза перпендикулярно поверхні шкіри. Дані міотонометрії дозволяють визначити показники тонусу жувальних м'язів у стані фізіологічного спокою і максимальному вольовому змиканні зубних рядів.

  • Міотонометрія – запис тонусу м'язів, частіше жувальних. З цією метою застосовують механічні, електричні, напівпровідникові міотонометри. Про тонус судять за затрачуваною силою, яку необхідно докласти, щоб занурити щуп міотонометра на необхідну глибину в ділянці розташування досліджуваного м'яза. М'язовий тонус виражається в умовних одиницях (міотонах). Найбільш доступним для дослідження є власне жувальний м'яз. Щуп прилада прикладають до моторної зони м'яза перпендикулярно поверхні шкіри. Дані міотонометрії дозволяють визначити показники тонусу жувальних м'язів у стані фізіологічного спокою і максимальному вольовому змиканні зубних рядів.

.

Електроміографія (ЕМГ). Найбільш інформативним методом визначення функціонального стану м'язів є електроміографія, що полягає у реєстрації біоелектричних потенціалів, які виникають у м'язах у момент збудження. За допомогою електроміографії вивчають функціональний стан поверхнево розташованих м'язів обличчя. ЕМГ здійснюють за допомогою спеціальних приладів – електроміографів різних конструкцій. Результати дослідження записують на спеціальному папері у вигляді електроміограм. ЕМГ реєструють у спокої, за максимального вольового стиску зубних рядів, під час жування і при інших функціональних навантаженнях (витягування губ трубочкою, утримання еквілібратора і т.п.). Вибір функціональної проби залежить від досліджуваного м'яза і від завдань дослідника. ЕМГ оцінюється за формою, амплітудою і часовим показникам. Амплітуда дає уявлення про силову характеристику м'яза. Результати аналізу ЕМГ необхідно зіставити з віковою нормою.

  • Електроміографія (ЕМГ). Найбільш інформативним методом визначення функціонального стану м'язів є електроміографія, що полягає у реєстрації біоелектричних потенціалів, які виникають у м'язах у момент збудження. За допомогою електроміографії вивчають функціональний стан поверхнево розташованих м'язів обличчя. ЕМГ здійснюють за допомогою спеціальних приладів – електроміографів різних конструкцій. Результати дослідження записують на спеціальному папері у вигляді електроміограм. ЕМГ реєструють у спокої, за максимального вольового стиску зубних рядів, під час жування і при інших функціональних навантаженнях (витягування губ трубочкою, утримання еквілібратора і т.п.). Вибір функціональної проби залежить від досліджуваного м'яза і від завдань дослідника. ЕМГ оцінюється за формою, амплітудою і часовим показникам. Амплітуда дає уявлення про силову характеристику м'яза. Результати аналізу ЕМГ необхідно зіставити з віковою нормою.

Мастикаціографія – метод реєстрації рухів нижньої щелепи під час жування, був запропонований І.С. Рубіновим. Крива, яка при цьому реєструється, була названа мастикаціограмою і складається з жувальних — 53 хвиль, що відображають опускання і піднімання нижньої щелепи, і жувального періоду, що складається з комплексу рухів нижньої щелепи, пов'язаного з пережовуванням їжі від початку її введення в порожнину рота до ковтання.

  • Мастикаціографія – метод реєстрації рухів нижньої щелепи під час жування, був запропонований І.С. Рубіновим. Крива, яка при цьому реєструється, була названа мастикаціограмою і складається з жувальних — 53 хвиль, що відображають опускання і піднімання нижньої щелепи, і жувального періоду, що складається з комплексу рухів нижньої щелепи, пов'язаного з пережовуванням їжі від початку її введення в порожнину рота до ковтання.

.

У кожному жувальному періоді на мастикаціограмі розрізняють 5 фаз

  • Перша фаза – стан спокою; відповідає періоду часу до введення їжі в порожнину рота; нижня щелепа нерухома, реєструється як пряма лінія.
  • Друга фаза – введення їжі в порожнину рота. Графічно реєструється у вигляді першого висхідного коліна, що починається від лінії спокою.

Третя фаза – початок функції жування, починається з вершини висхідного коліна і відповідає процесу пристосування і первинного подрібнення їжі.

  • Третя фаза – початок функції жування, починається з вершини висхідного коліна і відповідає процесу пристосування і первинного подрібнення їжі.
  • Четверта фаза – основна жувальна функція, графічно характеризується правильним чергуванням періодичних жувальних хвиль.
  • П'ята фаза – із закінченням основної фази жування починається формування харчової грудки з подальшим її ковтанням. Графічно п'ята фаза має вигляд хвилеподібної кривої з деяким зменшенням висоти розмірів хвиль.

Методи дослідження функції ковтання

Акт ковтання ділиться на три фази:

  • невимушену та усвідомлену, коли їжа підводиться до рото глотки;
  • слабо усвідомлену, в якій можна повернути харчовий згусток у порожнину рота;
  • вимушену, коли їжа проходить верхній відділ стравоходу і спрямовується у шлунок.

У першій фазі сформована харчова грудка відповідної консистенції рухами язика і щік переміщується до дистальних відділів порожнини рота. Завдяки довільним скороченням спочатку передньої, а потім середньої частини язика харчова грудка переміщується на спинці язика, притискається до твердого піднебіння і переводиться на корінь язика за передні дужки.

  • У першій фазі сформована харчова грудка відповідної консистенції рухами язика і щік переміщується до дистальних відділів порожнини рота. Завдяки довільним скороченням спочатку передньої, а потім середньої частини язика харчова грудка переміщується на спинці язика, притискається до твердого піднебіння і переводиться на корінь язика за передні дужки.
  • При цьому подразнюються рецептори кореня язика і включається рефлекторний механізм другої фази ковтання. Рефлекторно скорочуються м'язи м'якого піднебіння і закривається вхід у порожнину носа. Одночасно відбувається скорочення м'язів, що переміщують під'язикову кістку, яка приводить до підняття гортані. Харчова грудка, яка направляється рухами язика, проштовхується в глотку і надавлює на надгортанник, що закриває вхід у гортань.

У цілому 1 і 2 фази ковтання відбувається швидко і тривають не більше 1 секунди. У третій фазі харчова грудка проходить по стравоходу і надходить у шлунок, при цьому початковий, середній і кінцевий відділи стравоходу послідовно скорочуються. Для рідкої їжі тривалість цієї фази дорівнює 1–2 сек., для твердої – 8–9 сек.

  • У цілому 1 і 2 фази ковтання відбувається швидко і тривають не більше 1 секунди. У третій фазі харчова грудка проходить по стравоходу і надходить у шлунок, при цьому початковий, середній і кінцевий відділи стравоходу послідовно скорочуються. Для рідкої їжі тривалість цієї фази дорівнює 1–2 сек., для твердої – 8–9 сек.
  • Функціональна ковтальна проба заснована на вивченні здатності досліджуваного пацієнта ковтати харчову грудку чи рідину за визначений час мимоволі чи по команді. За нормального ковтання губи і зуби зімкнуті, м'язи обличчя не напружені, відзначається перистальтика м'язів під'язикової ділянки. Час нормального ковтання 0,2–0,5 секунди.

За неправильного ковтання зуби не зімкнуті, язик контактує з губами і щоками. Це можна побачити, якщо швидко розсунути губи пальцями. За утрудненого ковтання (інфантильного типу) виникає компенсаторне напруження мімічних м'язів у ділянці кутів рота, підборіддя, іноді тремтять і стуляються повіки, витягається шия і нахиляється голова. Помітне характерне напруження мімічних м'язів – точкові поглиблення на шкірі в ділянці кутів рота, підборіддя (симптом «наперстка» чи «лимонної кірки»), — 55 усмоктування губ, щік, нерідко видний товчок кінчиком язика і подальше вибухання губи.

  • За неправильного ковтання зуби не зімкнуті, язик контактує з губами і щоками. Це можна побачити, якщо швидко розсунути губи пальцями. За утрудненого ковтання (інфантильного типу) виникає компенсаторне напруження мімічних м'язів у ділянці кутів рота, підборіддя, іноді тремтять і стуляються повіки, витягається шия і нахиляється голова. Помітне характерне напруження мімічних м'язів – точкові поглиблення на шкірі в ділянці кутів рота, підборіддя (симптом «наперстка» чи «лимонної кірки»), — 55 усмоктування губ, щік, нерідко видний товчок кінчиком язика і подальше вибухання губи.

Симптом «наперстка» чи «лимонної кірки»

.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка