Тема 20. Матеріальні основи І показники результативності національної економіки

На рівні макроекономіки виникає на­стійна потреба обчислення національно­го продукту, тобто всього річного потоку товарів і послуг у межах національного господарства. В умовах ринкової економіки це обчислення здійснюється у вартісному ви­раженні.

Національний продукт є матеріальною основою життя людей. Саме він задовольняє різноманітні потреби населення. Якщо на­ціональна економіка неспроможна створити весь набір матеріаль­них благ для потреб населення через об'єктивні обставини (на­приклад, в Україні через природні, кліматичні умови не виро­щуються боби какао, тропічні фрукти, не вистачає власної нафти, газу тощо), треба виробляти такі види національного продукту, які б користувались попитом в інших країнах, тобто можна було використати їх як експортні ресурси. Це давало б можливість обміняти їх на товари, які не виробляються в країні.

Отже, національний продукт є дуже важливим показником не тільки для країни, де він виробляється, а й для міжнародного співробітництва.

Уже багато років Організація Об'єднаних Націй докладає ба­гато зусиль до того, щоб усі країни збирали відомості про націо­нальний продукт. Така статистика дає .змогу визначити рівень розвитку економіки країни, її результативність, показати ефек­тивність використання матеріальних і трудових ресурсів, здійсни­ти порівняння між країнами, розробити необхідні рекомендації щодо поступального розвитку національної економіки, її участі в міжнародному поділі праці.

Сучасна економічна теорія вивчає багато форм національного продукту. Серед них першорядне значення мають сукупний су­спільний продукт, національний доход, валовий національний про­дукт, кінцевий продукт. Кожна з цих форм виконує певні функ­ції (рис, 15),

Сукупний суспільний продукт (ССП) —це сукупність створених матеріальних благ за відповідний період, наприклад, за рік. Його визначають як суму валової продукції галузей мате­ріального виробництва: промисловості, сільського господарства, лісового господарства, будівництва, вантажного транспорту, зв'яз­ку (у тій частині, що обслуговує матеріальне виробництво), тор-

Рис. 16. Співвідношення між сукупним суспільним продуктом, національним до­ходом і кінцевим продуктом

гівлі та громадського харчування, матеріально-технічного забез­печення, заготівлі сільськогосподарських продуктів, а також ін­ших галузей матеріального виробництва. . За матеріально-речовим складом ССП поділяється на засоби виробництва і предмети споживання; за вартістю—на вартість спожитих засобів виробництва (перенесена вартість) і заново створену вартість (необхідний і додатковий продукт).

Певна частина ССП створюється в особистому підсобному гос­подарстві колгоспників, робітників і службовців.

У валовому суспільному продукті багато разів відображаю­ться витрати минулої та живої праці, що мали місце на більш ранніх стадіях суспільного виробництва. Наприклад, завод авто­кранів включає у .вартість своєї продукції вартість автомашини, яка вироблялась на іншому заводі, а цей завод, у свою чергу. включає у вартість автомашини вартість двигуна, який виробле­ний на заводі. Іншими словами, в ССП має місце повторний раху­нок вартості. І це неминуче, тому що ССП містить весь внутрішньо­галузевий і міжгалузевий оборот продукції. Економічно повторний рахунок усунути неможливо, він є необхідністю і відображає реаль­ні процеси і відносини між учасниками виробництва різних галузей в умовах сучасного розвиненого суспільного поділу праці.

Отже, сукупний суспільний продукт е лише загальним, вало­вим результатом різних процесів суспільного виробництва, що здійснюються численними підприємствами і господарствами різ­них галузей матеріального виробництва.
Національний доход

Частина сукупного суспільного продукту, яка залишається за відрахуванням спожитих засобів виробництва, являє собою національний доход. Це дуже важливий показник резуль­тативності суспільного виробництва, .національної економіки. Ви­робництво національного доходу на душу населення характери­зує ступінь економічного розвитку країни. Національний доход найбільш оптимально визначає рівень добробуту населення. Він використовується не тільки для споживання, але і для нагрома­дження. Від розмірів національного доходу залежать масштаби і темпи зростання виробництва, а отже, можливості розвитку су­спільства в перспективі.

Національний доход обчислюють кількома методами. Пер­ший з них — виробничий. Він заснований на підсумуванні чистої продукції всіх галузей сфери матеріального виробництва. При цьому чиста продукція кожної галузі визначається як різниця між валовою продукцією і матеріальними виробничими затра­тами.

288

Другий метод обчислення — це розподільчий. Він грунтується на підсумуванні первісних доходів населення, зайнятого у сфері матеріального виробництва, і доходів виробничих підприємств всіх форм власності.

Метод кінцевого використання передбачає підсумування всіх елементів, що утворюють фонд нагромадження, і всіх видів не­виробничого споживання. З допомогою цього методу визначають величину використаного національного доходу.

Національний доход в умовах ринкової економіки обчислю­ють у ринкових цінах. Але він може бути обчислений і в порів­нянних цінах. У цьому випадку можна проаналізувати динаміку фізичного обсягу національного доходу. Крім цього, перерахунок національного доходу за ряд років у порівнянних цінах здійсню­ють для виключення впливу динаміки цін на величину національ­ного доходу. Насправді, якщо порівнювати за ряд років на­ціональний доход в існуючих цінах, то така динаміка нічого не дає. Може бути так, що зростання національного доходу відображає не зростання його фізичного обсягу, а лише підвищення цін.

Для обчислення національного доходу в порівнянних цінах бе­руть ціни певного базисного року. Далі перераховують у ці ціни валову продукцію і матеріальні затрати кожної галузі матеріаль­ного виробництва; оцінюють в порівнянних цінах чисту продук­цію галузі як різницю валової продукції та матеріальних витрат у порівнянних цінах. Після підсумування чистої продукції діста­ють величину національного доходу в порівнянних цінах.

Важливе значення, має визначення виробленого і використа­ного національного доходу. Вироблений національний доход—це сума продукції галузей матеріального виробництва. Його обчис­люють у цінах кінцевого споживання, за винятком величини до­тації.

Використаний національний доход являє собою вартість ма­теріальних благ, що спрямовується на невиробниче споживання і на нагромадження. Визначають його як суму фонду споживання і фонду нагромадження. Використаний національний доход відрізняється від величини виробленого національного доходу на величину сальдо експорту та імпорту і заміщення народногоспо­дарських втрат, до яких належать втрати від стихійного лиха, незавершеного і списаного будівництва.

Факторами, що впливають на зростання національного дохо­ду, є зростання чисельності працівників, зайнятих у сфері мате­ріального виробництва, і підвищення продуктивності праці. Вирі­шальним фактором формування національного доходу в Україні є підвищення продуктивності праці.

У статистиці України ця форма національного продукту була визнана не так давно — з 1987 p. Валовий національний продукт обчислюють підсумуванням доходів підприємств, організацій і населення в матеріальному і нематеріальному виробництві. Величина національного продукту включає також величину амор­тизаційних відрахувань, що утворюється в результаті перенесення вартості засобів праці на готовий продукт.

Істотна відмінність цієї форми від інших показників полягає в тому, що до складу валового національного продукту включа­ють послуги нематеріального виробництва. Тим самим валовий національний продукт характеризує кінцеві результати економіч­ної діяльності як матеріального, так і нематеріального виробни­цтва. Це дуже важливо для планового регулювання і оцінки жит­тєвого рівня населення.

Використання валового національного продукту характеризує кінцеве споживання матеріальних благ і послуг, капітальні вкла­дення, приріст матеріальних оборотних засобів і сальдо зовніш­ньої торгівлі. За допомогою валового національного продукту можна здійснювати порівняння міжнародних економічних показ­ників.

Існує два методи виміру валового національного продукту (рис. 16). Перший—це вимір валового національного продукту обчисленням потоку товарів. Щорічно люди витрачають кошти на придбання продуктів харчування, одягу, взуття, предметів госпо­дарського вжитку, на одержання різноманітних послуг (побуто­вих, культурних тощо). Для того щоб підрахувати величину ва­лового національного продукту, треба підсумувати всі кошти, витрачені населенням у афері кінцевого споживання.

Другий метод—вимір валового національного продукту об­численням потоку доходів. До таких доходів населення слід від­нести заробітну плату, доходи від участі в кооперативах, доходи від індивідуальної трудової діяльності, процент, ренту, прибуток. Сума їх і складе валовий національний продукт.

Якщо порівняти валовий національний продукт, розрахований за “потоком товарів”, і валовий національний продукт, одержа­ний обчисленням “потоку доходів”, то ці дві суми будуть одна­кові.

У країнах ринкової економіки цей спосіб порівняння вико­ристовують при складанні балансу. Причому домагаються, щоб суми активів і пасивів збігалися. Як зауважив американ­ський економіст П. Самуельсон, така “подвійна бухгалтерія” являє собою одне з великих відкриттів, що колись здійснило людство.

Рис. 16. Валовий національний продукт, два митоди його обчислення

Кінцевий продукт — це частина сукуп­ного суспільного продукту, що остаточно виходить за межі поточного виробництва і використовується для споживання, нагромадження, експорту, а також для заміщення витрачених засобів виробництва, нагро­мадження у попередні роки.

Кінцевий продукт обчислюють так: з сукупного суспільного продукту треба вирахувати проміжний продукт. Це сировина, ма­теріали, паливо, електроенергія, вироблені в цьому році і витра­чені у цьому ж році для виробництва іншої продукції. Отже, кінцевий продукт включає продукцію:

використовувану для особистого і суспільного споживання;

призначену на .заміщення вибулих основних виробничих і не­виробничих фондів;

використовувану на приріст виробничих і невиробничих фондів;

спрямовувану на приріст виробничих і споживчих запасів;

використовувану на утворення експортно-імпортного сальдо.

Це сальдо (його ще називають сальдо ввезення — вивезення продукції) є вартісним показником, який характеризує різницю між фактичною кількістю (обсягом) продукції, що надходить у країну, і зворотним її потоком.

У кінцевому продукті представлена продукція, необхідна для заміщення витрат минулої праці, для виробничого і невиробни­чого споживання. Саме тому кінцевий продукт слід розглядати не тільки як підсумковий матеріальний результат, а і як вихідну основу регулювання суспільного виробництва. Точніше кажучи, результати суспільної праці за рік відображує показник не ва­лової, а кінцевої продукції. Він визначає сумарний економічний ефект народного господарства, ефективність капітальних вкладень в окремих галузях і ефективну віддачу виробничих фондів.

Зі зростанням національного доходу збільшується національне багатство.

Воно включає всі матеріальні блага, створені працею у сфері виробництва, якими розпоряджається суспільство у кожний певний момент.

Розглянемо основні ознаки національного багатства. По-перше, до національного багатства слід відносити лише нагромаджені матеріальні блага, створені продуктивною пра­цею людини. Тому загальною мірою багатства є кількість праці, що необхідна для його відтворення у кожний певний момент.

По-друге, національне багатство є матеріальною передумовою процесу відтворення продукту.

По-третє, національне багатство, як правило, існує у певній матеріальній формі, але ця ознака не є абсолютною. Справа в тому, що є випадки, коли результати виробництва слід включати до матеріального багатства, хоча вони і не мають специфічної матеріальної форми. Наприклад, роботи з підготовки добування вугілля або руди відкритим способом аналогічні за своїм харак­тером створенню виробничих будівель і споруд. І хоча у цьому випадку в речовому вигляді будівель і споруд немає, вартість робіт, які створили умови для експлуатації корисних копалин, повинна включатися до національного багатства поряд з основ­ними фондами шахт і рудників з підземним видобутком. Те ж саме слід сказати про витрати суспільної праці на поліпшення земельних угідь, лісів тощо.

Отже, витрати праці на те, щоб зробити природні ресурси доступними людині, хоча вони і не набувають специфічної мате­ріальної форми, слід ураховувати при обчисленні національного багатства. У зв'язку з цим матеріальна форма елементів багат­ства — це дуже важлива, але не абсолютна ознака.

Національне багатство складається з фонду виробничого і фонду невиробничого призначення.

Фонд виробничого призначення охоплює: 1) основні виробничі фонди (виробничі будівлі та споруди, машини, устаткування то­що) ; 2) запаси матеріальних оборотних фондів — матеріальні за­паси у виробничій сфері (запаси сировини, палива і матеріалів, незавершене виробництво і будівництво) та готову продукцію ви­робництва засобів виробництва на складах підприємств, комер­ційних установ, в дорозі; 3) суспільні резерви, засобів виробни­цтва (у тому числі засоби праці, предмети праці та матеріали);

4) нагромаджені матеріальні та трудові витрати на поліпшення земель, лісів та інших природних ресурсів.

Фонд невиробничого призначення містить: 1) фонд особистого споживання населення; 2) фонд суспільного невиробничого спо­живання, який є необхідним для суспільства, але безпосередньо не визначає матеріального добробуту населення.

Фонд особистого споживання населення складається з таких елементів: 1) основні невиробничі фонди установ. охорони здо­ров'я, народної освіти, побутових послуг, культурного обслуго­вування, спорту і житловий фонд; 2) готова продукція виробни­цтва предметів споживання (на складах підприємства, в торгівлі та громадському харчуванні, в особистих підсобних господарст­вах, в дорозі); 3) особисте майно (предмети тривалого користу­вання) населення; 4) суспільні резерви предметів споживання.

Фонд суспільного невиробничого споживання містить: 1) основ-

ні фонди наукових установ, установ державного управління, фі­нансової системи, політичних і громадських організацій, основні фонди воєнних установ і організацій; 2) запаси матеріалів типу оборотних фондів у перелічених установах, запаси воєнного майна і резерви.

Національне багатство не можна розглядати без нагромадже­ного досвіду, знань і кваліфікації працівників. Видатні економіс­ти зазначали, що ступінь майстерності наявного населення є в кожний певний момент передумовою сукупного виробництва, а отже, головним нагромадженням багатства.

Сукупність нагромаджених працею матеріальних благ являє собою економічне багатство країни. Крім цього, існує особливий вид багатства—природні ресурси, які є однією з умов матеріаль­ного життя суспільства. Основна його відмінність від еконо­мічного багатства полягає в тому, що воно не коштує людині ні­якої праці.

Під природним багатством розуміють не взагалі всю сукупність предметів і сил природи, не весь фізично-географічний комплекс, що оточує людину, а лише ту його частину, яка доступна впливу суспільного виробництва, і при певному, рівні продуктивних сил безпосередньо може бути і є джерелом природної речовини для матеріального виробництва.

Наявність природних багатств зумовлює сприятливі умови для зростання національного багатства.

Економіка незалежної України вимагає істотних структурних змін у національному багатстві

По-перше, треба поступово зблизити темпи зростання фондів виробничого і невиробничого призначення з метою докорінного поліпшення добробуту населення. Особливо це стосується таких невиробничих галузей, як освіта, охорона здо­ров'я. Тут необхідне більш швидке зростання фондів порівняно з виробничою сферою і навіть промисловістю.

По-друге, потрібні істотні зміни у складі виробничих фондів. Особлива увага звертається на розвиток високотехнічних, науковоємних галузей машинобудування, порошкової металургії, вироб­ництво надтвердих матеріалів, електрозварювальної технології.

Гостро не вистачає деяких видів продукції, потреба в яких в і Україні дуже висока. Треба створити виробничі потужності для випуску зернових, кормо-, картоплезбиральних комбайнів, сіялок, косарок, тролейбусів, автобусів, навантажувачів, холодильників, взуття, тканин, сигарет, автомобілів, теле-, відео-, аудіотехніки тощо.

Україна має зайняти відповідне місце у світовій торгівлі. Тому слід зміцнити виробничі потужності з виробництва літаків, суден,

верстатів, приладів, електротехнічних виробів. Уже сьогодні на світовому ринку ця продукція має досить високу репутацію.

У 1993 p. частка вироблених товарів, що йшла на експорт, становила всього 1 відсоток від валового національного продук­ту. Навіть у слабкорозвинених країнах ця частка доходила до 15 відсотків. Виникає питання, де ж взяти валюту, якщо вироб­ничі фонди України не забезпечували відповідного експорту?

По-третє, для збільшення валютних надходжень треба у на­ціональному багатстві України створити відповідну індустрію туризму: готелі, кемпінги, транспортні засоби і підприємства, що їх обслуговують, відповідні шляхи сполучення, засоби зв'язку, підприємства харчування і підприємства, що виробляють туристич­ні товари. Україна, спираючись на відповідну матеріальну базу, може збільшити кількість туристів у 20—40 разів, а це значні валютні надходження, які так потрібні для оплати ряду імпортних товарів, у тому числі енергоносіїв.

По-четверте, гостро постає проблема збільшення виробництва продукції, яка становить фонд споживання. Тут мова йде про створення потужностей для виробництва не тільки продуктів харчування, взуття, одягу, а й предметів довготривалого користуван­ня— легкових, пральних машин, телевізорів тощо.
3. Ефективність національної економіки

Система показників ефективності національної економіки
Раніше, ми розглядали показники ефективності виробництва на рівні мікроекономіки, тобто в межах окремих ланок народного господарства. Зараз ми ознайомимося .з показниками ефективності виробництва на рівні макроекономіки, тобто з ура­хуванням всієї національної економіки.

Для розрахунку економічної ефективності національної еконо­міки використовують переважно показник національного доходу в порівнянних цінах.

Система показників, визначення ефективності національної економіки включає: ефективність праці, ефективність основних виробничих фондів, ефективність матеріальних ресурсів. У сукупності вони характеризують ефективність суспільного виробництва. Здійснюється це співвідношенням одержаних суспільством резуль­татів виробництва (ефекту) і здійснених витрат його факторів (робочої сили, засобів і предметів праці).

Існує і узагальнений показник ефективності суспільного ви­робництва — продуктивність суспільної праці, в динаміці якої відображаються економія живої та уречевленої праці, а також поліпшення використання основних фондів і капітальних вкла­день.

Ефективність праці можна розглядати на рівні мікро- і макроекономіки. У пер­шому випадку — це співвідношення ко­рисного результату трудової діяльності та величини витрат праці на його одержання. Чим менші витрати праці на створення оди­ниці результату, тим вища ефективність праці. Так можна обчис­лити продуктивність праці у виробництві 1 т зерна, молока, вугіл­ля, одного виробу машинобудівної промисловості тощо.

Якщо сукупність витрат живої праці поділити на результат виробництва (кількість продукції у тоннах, виробах), то отримає­мо трудомісткість одиниці продукції. Цей показник також нале­жить до показників ефективності праці на рівні мікроекономіки.

Як же обчислити ефективність праці на рівні національної економіки? Тут ми знову повертаємось до показника продуктив­ності суспільної праці, тобто отримуємо продуктивність сукупних витрат праці, що характеризує ефективність використання сумар­них витрат живої та уречевленої праці. Цей показник обчислю­ють за даними міжгалузевих балансів у вигляді коефіцієнта певних витрат праці на виробництво одиниці продукції у галузях міжгалузевого балансу.

Підвищення продуктивності суспільної праці можливе тоді, коли знижується вартість продукції, основою якої є сукупні ви­трати праці на одиницю продукції. Навіть при зниженні витрат живої праці продуктивність суспільної праці може залишитись без змін, більше того, знизитись, якщо використовуються більш дорога техніка і матеріали, а продуктивність засобів праці не перекриває зростання цієї дорожнечі.

Може з'явитися сумнів про доцільність використання більш дорогої техніки і матеріалів, але треба мати на увазі, що націо­нальна економіка вимушена використовувати більш дорогі мате­ріали з ряду причин: коли вирішується завдання виробництва більш якісної продукції, коли ці матеріали імпортовані (власних немає або не вистачає) і ціни на них підвищились. Так трапи­лось, наприклад, в Україні з нафтою, яка надходить уже за більш високими цінами (міжнародними). Слід ураховувати і те, що умови розробки корисних копалин погіршуються і доводиться прикладати додаткових витрат праці до видобутку їх.

Застосування більш дорогої техніки, яка не дає значного зро­стання продуктивності праці, припустиме і тоді, коли вона ство­рює кращі умови для збереження здоров'я працівників, поліпшення екологічного середовища.

Для порівняння ефективності праці в різних країнах можна використати і такий показник: скільки національного доходу при­падає на одного зайнятого у народному господарстві працівника.

Підвищення ефективності праці досягається впровадженням

296

досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації пра­ці, удосконаленням продукції, структури суспільного виробництва, управління і організації виробництва.

Цей показник характеризує співвідношення корисного результату, одержаного при використанні засобів і предметів праці. Він відображає якісний підсумок використання матеріальних ресурсів.

Рівень ефективності матеріальних ресурсів характеризують дві групи показників. Одна з них відображає співвідношення витрат матеріальних ресурсів і виробленої продукції, друга—співвідно­шення продукції та використаних засобів виробництва.

До першої групи належить матеріалоємність виробництва. Цей показник уже розглядався на рівні мікроекономіки, тобто під­приємства.

На рівні національної економіки матеріалоємність виробни­цтва М_в визначають як відношення вартості оборотних фондів (А₁, А₂, А₃, ..., At), спожитих при створенні продукції, до сукуп­ного суспільного продукту (ССП) або національного доходу (НД):




Зниження матеріалоємності виробництва є важливим резер­вом підвищення ефективності суспільного виробництва, дає мож­ливість з однієї кількості сировини виготовляти більше готової продукції, знижувати її собівартість, заощаджувати кошти на ка­пітальні вкладення, підвищувати рентабельність продукції (робіт, послуг).

У економічній літературі використовуються два тлумачення матеріалоємності виробництва. Водному з них цей показник роз­глядається як узагальнюючий показник використання оборотних фондів. У іншому визначенні матеріалоємність відображає не тільки витрати сировини, допоміжних матеріалів, палива, енергії, а й зношеність основних фондів.

Ці підходи треба враховувати при зіставленні статистичних даних, вивченні динаміки цього показника.

Підвищення ефективності матеріальних ресурсів досягається за рахунок впровадження у виробництво нових більш продуктив­них засобів праці, більш дешевих видів сировини і матеріалів, нових технологій, процесів, що економлять матеріальні ресурси, удосконалення конструкцій і поліпшення споживчих властивостей готової продукції, удосконалення управління і організації вироб­ництва.

Ефективність основних виробничих фондів показує співвідношення результату, одержаного з допомогою основних виробничих фондів, і величини цих фондів. Характеризується показниками фондовіддачі, фондоємності та рентабельності.

На рівні національної економіки фондовіддача характеризує обсяг сукупного суспільного продукту або національного доходу, що припадає на 1 крб. діючих основних виробничих фондів. Це дуже важливий показник ефективності використання основних виробничих фондів.

Курс на інтенсифікацію виробництва вимагає значного підви­щення рівня використання основних виробничих фондів. Цього можна досягти за рахунок підвищення коефіцієнта змінності ро­боти машин і устаткування, зменшення простоїв машин і агрега­тів. Треба забезпечувати переважну роль виробництва, приріст виробничих потужностей передусім за рахунок технічного пере­оснащення підприємств, модернізації устаткування, заміни мо­рально застарілої техніки.

Показником ефективності використання основних виробничих фондів є фондоємність. Вона показує вартість основних виробни­чих фондів у розрахунку на 1 крб. виробленого національного доходу або сукупного суспільного продукту.

Узагальнюючим показником економічної ефективності галузей за певний період є рентабельність. Вона характеризує доходність, прибутковість галузі або всього господарського комплексу.

Національний доход

Валовий національний продукт

Кінцевий продукт

Національне багатство

Фонд виробничого призначення

Фонд невиробничого призначення

Система показників ефективності на­ціональної економіки

Ефективність праці

Ефективність матеріальних ресурсів

Ефективність основних виробничих фондів

Продуктивність суспільного виробни­цтва

Рентабельність народногосподарська

Контрольні запитання і завдання

1. Для чого обчислюють національний продукт?

2. Дайте визначення сукупного суспільного продукту.

3. У чому полягає сутність валового національного продукту і чим він від­різняється від національного доходу?

4. Що таке кінцевий продукт?

5. Перелічіть методи обчислення національного доходу.

6. Як обчислюють валовий національний продукт?

296

7. Розробіть цифровий приклад (цифри умовні), який би показував відмін­ність сукупного суспільного продукту від кінцевого продукту.

8. У чому полягає сутність національного багатства і яка його структура?

9. Які перспективи структурних зрушень національного багатства України?

10. Охарактеризуйте систему показників ефективності національної еконо­міки. .

11. Дайте визначення ефективності праці.

12. Які існують шляхи підвищення ефективності праці? .

13. У чому полягає сутність ефективності основних виробничих фондів?

14. Розкрийте сутність ефективності матеріальних ресурсів.

15. Які відмінності є між показниками “продуктивність праці” і “продук­тивність суспільного виробництва”?

16. Як можна подолати кризові явища у національній економіці України?