Тарас Прохасько БотакЄ



Сторінка8/27
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.32 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   27

14. В Ялівці французький інженер одягався однаково кожного дня від 1900-го до 1921 року (Навіть після 1914-го французький інженер сидів у своєму кабінеті, вислуховуючи і нотуючи все, що приходили розповідати різні люди. Оповідачі отримували порядний гонорар, а записи з історіями і мареннями, прозріннями і божевільними ідеями аналізували Непрості). Широчезний білий фланелевий костюм, пошитий без жодного ґудзика, смугасті біло-салатові сорочки, розщеплені на грудях, коркові сандалі. Лише взимку він загортався у ліжник, накидаючи його на голову як каптур.

То французький інженер навчив Себастяна, що самоусвідомлення міститься у підошвах, а сприйняття себе можна міняти, стаючи інакше або на щось інше.



15. Ідею цілого напряму нових фільмів Францискові накинув французький інженер.

В Ялівці діяла невеличка ґалерея. Її власник, Лоці з Берегсаса, знався з добрими художниками - Мункачі, Устияновичем, Копистинським. Романчука він завів до Федьковича, а Водзицькій (значно пізніше, вже як та вернулася з Парижа від Сулоаґи) зробив кілька фотоескізів для «Дівчини за виготовленням писанок». З Іваном Трушем вони були близькими друзями. Лоці багато розказував йому про те, як рослини наново опановують ландшафтами, понівеченими і покинутими людьми. Навіть водив його на етюди під Попа Івана, на зруб. Через багато років Труш повернувся до цієї теми в чудесній серії «Життя пнів». Зрештою, то Лоці вперше показав комусь Дземброню, яка згодом стала улюбленим місцем багатьох художників львівської школи. А Дідушинським він реґулярно відсилав для музею знайдені гуцульські раритети.



16. Сам Лоці ціле життя малював одне і те ж - дерев’яні стаєнки, для кожної корови окремі - на полонині Шеса, дощані вулички між ними і гігантські зарості щавлю, що поступово поїдають своє пристановище.

А що був ґалеристом-професіоналом, то ніколи не виставляв своїх робіт. Зате в чужі часто закохувався. Картини коханки він на якийсь час брав додому і жив у їхній присутності, переносячи із собою зі спальні до кухні, з кухні до кабінету, з кабінету на ґалерею, з ґалереї до лазнички. І життя Лоці значною мірою залежало від картини, яка тоді мешкала в нього.



17. У ґалереї практикувалися незвичні речі. Щодня Лоці перевішував картини, цілковито змінюючи їхні діалоги. Часто покупці, обравши якусь картину одного дня, не могли впізнати її наступного ранку. Стелею ґалереї служив шкляний резервуар із дощівкою. Освітлення залу Лоці міняв, накриваючи ту чи іншу частину резервуара смерековим галуззям. Але найважливіше - картини можна було випозичати, як книжки в бібліотеці. Замовлення найдорожчого готелю Лоці комплектував сам, відповідно до заповідженої оказії.

18. Лоці був єдиним у Ялівці, в кого достигав сортовий виноград. Виноградник ріс уздовж стежки між домом і ґалереєю. Проходячи стежкою, Лоці обов’язково обривав хоча б одну китицю винограду. Так тривало від моменту, коли з’являється зав’язь, до остаточного дозрівання. У вересні китиць залишалося всього кількадесят, зате вони ставали достиглими, як у Токаї, повністю використовуючи виноградні сили, яких уже не потребували знищені ґрона.

Хоча Франциск приятелював із ґалеристом, навіть він не здогадувався, що Лоці працює на Непростих.



19. Якось французький інженер сказав Францові, що чув від Лоці.

Той розповів, як до ґалереї прийшов один дідич із Тересви і попросив намалювати йому картину, на якій було би видно, що відбувається зліва за рамою у сцені битви під Хотином, яку він придбав тут рік тому. Дідич підозрював, що звідти може вдарити гармата просто по ар’єрґарду уланів, і це не давало йому спокою.

Це якраз те, чим анімація краща від живопису, сказав французький інженер.

20. Франциск придумав точнішу методику. Він знімав побільшену репродукцію якоїсь відомої картини - це ставало другою частиною кожного фільму. Для першої і третьої домальовував кадри на п’ятнадцять секунд перед зображеним на картині, і так само - після. Для проби слугував свіжий пейзаж Труша «Дніпро під Києвом», хоча думав Франц переважно про Рембрандтову «Нічну сторожу». Потім він оживив кілька натюрмортів старих голландців (хоч тут же знищив усі, крім Яна ван де Вельде - той, що з колодою карт, люлькою на довгім цибуху і лісковими горіхами) і знамениту «Бійку» Адріана ван Остаде (якась корчма, п’яні селяни, баби тримають двох чоловіків із божевільними поглядами, які розмахують ножами, все перевернуто, хтось утікає, а інші попадали на землю).

Після того взявся за Мамаїв.

Живе малярство мало такий шалений успіх, що на кожну прем’єру до Ялівця з’їжджалися десятки глядачів із цілої Центральної Європи, про них писали столичні часописи, а Франц уже не міг устигати робити якісь серйозніші фільми.

21. Ще перед тим, як Непрості виявили надзвичайні властивості Анниних снів, Франциск мріяв про фільм, який відбувався би на сонному ландшафті.

Він спостеріг, що механізм снів полягає ні в чому іншому, як у поєднанні добре знаного за принципами невідомої логіки - так, як не могло би бути на одному ландшафті. Це означає, що ключем до цієї логіки є поєднання ландшафтів. Причому послідовність поєднання визначальна. Коли викомбінувати такий ландшафт, то заселиться він самовільно. А тоді вже і всі персонажі проявлятимуть не властиві їм риси. І - що найголовніше - персонажі займатимуть простір дуже щільно. Безвідповідальна послідовність щільна.



22. А ще, - розмірковував Франц, - вдалі сни подібні на добру прозу з порівняннями, почерпнутими з різних систем координат, вирафінуваними виділеннями окремих деталей у потоці панорами, прозорою вседозволеністю, незабутнім відчуттям присутності, одночасністю всіх тропізмів, нестримністю неочікуваного й ощадною риторикою стримування. І на добру траву, яка не приносить нічого свого, але обриває те, що тримає, і переводить решітку пропорцій часу і відстані з кристалічного стану в газоподібний.

23. Однак наважитися на такий фільм було важче, ніж на «Нічну сторожу». Тож із часом він навіть перестав берегти сни на потім, лиш насолоджуючись ними дощенту ночами.

24. У липні 1904 року Анна розповіла один сон.

Я стою на рівному даху двоповерхового довгого будинку. Будинок стоїть у воді. Вода аж до верху першого поверху. До кінця його високих арок. У воді плавають три голови і стоїть чапля. Одна голова запливає під арку. Інша хоче виплисти звідти. Сходами з вікна другого поверху до води йде голий животатий чоловік. Суха рука із-за рогу намагається його зупинити. Я також гола. Стою на самому краю. Руки підняті догори. Складені разом. Я збираюся скочити з високості у воду. Відразу за мною стоїть круглий стіл. А за ним - бочка зі збанком. При столі сидять монах і монашка і щось п’ють. Над столом, бочкою і монахами на сухій галузі напнуте шатро. Збоку будинку прибудована півкуля купола з капличкою нагорі. З комина каплички виривається вогонь, а з вікна виглядає бабка. Вона дивиться на мене. Далеко за куполом - широка ріка, зелений ліс і високі сині гори, як наші. З другого боку будинку прибудована кругла вежа. На її стінах понамальовувані чоловічки. Чоловічки танцюють, скачуть і перевертаються. Один бере від неба якусь книжку. Два несуть на плечах величезну малину на патику. Верх вежі понищений і щербатий. Між уламками ростуть маленькі деревця і пасеться коза. Вода перед будинком закінчується довгим островом. Острів голий, з червоної глини. На кінці острова стоїть вітряк. За островом знову вода. За тією водою місто. До самої води підступають дві вежі. Між ними кам’яний міст. На мості величезний тлум людей зі списами догори. Деякі стоять коло поруччя і дивляться через воду й острів у мій бік. На одній вежі горить гілля. Під вежами плавають якісь звірі. Чоловік із мечем і щитом б’ється з одним. Далі за вежами порожнє піщане місце. Посередині стоїть двоколісний віз. Ще далі само місто. Будинки з гострими дахами, високий костел, мур. А вдалині високі горби, або низькі зелені безлісі гори. На самому обрії теж великий вітряк. Справа від мене, але за водою і островом, на березі стоять якісь постаті. До мене спинами. Деякі сидять на конях і якихось незрозумілих звірах. Один у латах і шоломі, а в іншого на голові порожній пень. Між ними росте сухе дерево. Півдерева накрито червоною завісою. У великій тріщині у стовбурі стоїть гола жінка. На верхній гілці сидить дятел, але дуже великий. Якийсь чоловік приставляє до дерева драбину. Досить далеко за ними сидить на камені бородатий чоловік у чернечій рясі з паличкою в руці і розглядає книжку. Він подібний на мого святого Антонія.

Через віконце у круглій вежі, про яку вже казала, я бачу, що за вежею відбувається щось важливе. Але нічого не можу розрізнити, і це дуже гнітить. Але все одно страшенно добре, що я серед цього руху. На хвильку дивлюся через плече і бачу далеку пожежу. Від неї стає гаряче шкірі спини і ззаду ногам. Якось розуміється, що від цього треба втікати у воду. Вже збираюся скочити, але дивлюся вниз і бачу натягнутий колючий ланц. Не сумніваюся, що можу перелетіти аж за нього. Але далі стою. Руки вже трохи затерпли, бо цілий час підняті. Раптом на спину насувається тінь і стає холодніше. Дивлюся догори. Якраз наді мною в повітрі пропливає вітрильник, обкутий латами. Я бачу його дно. Це летючий корабель. Він пролітає. Тінь зникає. Знову починає пекти. Вже сильніше. Хочу зробити крок. Але бачу чоловіка з фотоапаратом.

Він цілий час ховався у глухому куті між моїм будинком і прибудованою вежею з малюнками чоловічків і віконцями. Я не хочу, щоб мене фотографували, і кричу на нього. Чоловік заперечно махає руками і показує на летючий корабель. У мені все згоджується, що то справді цікаво. Чоловік ховає фотоапарат у стіну. Йде попри вежу і зникає за поворотом. Я стаю на пальці. Розгойдуюся і скачу. Бачу перед собою той ланц. Піднімаюся всім тілом. Пробую його перелетіти. Але тіло не зрушується з місця. Я не лечу і не паду. Починаю кашляти. Дуже швидко лечу просто на ланц. Ударяюся об нього пальцями витягнутих рук. І на тому я збудилася.



25. Аннин сон видався Францискові настільки мальовничим, що він відразу ж спробував зарисувати його. Анна тут таки підправляла рисунок. Коли дійшло до людей на березі коло дерева і чоловіка з книжкою за ними, Францові здалося, що він уже десь це бачив намальованим. Лиш точка зору була іншою. Але досить було Анні розмалювати ескіз кольоровими олівцями, як Франциск упізнав Босха. Без жодних сумнівів - «Спокуси святого Антонія».

У Лярусса Босха презентували «Мандрівником» із колекції мадридського Ескоріаля. Інших репродукцій Анна не могла бачити, Франц був певен, він завжди був поруч. Ніхто ніколи не переповідав «Спокуси» за ціле Аннине життя, про них Франц точно не чув навіть згадки чи алюзії ще з часів навчання. Це означало, що сталося так, як казала віщунка - Аннині сни показують, як могло би бути.

Але Франц не втихомирився. Він побіг до Лоці і попросив, щоб той де завгодно терміново замовив альбом Босха. Франц готовий був чекати довго, лиш би знати, що щось діється.

Лоці пообіцяв замовити альбом завтра ж. І сказав, що має у своїй бібліотеці Босха, але лише одну репродукцію - «Спокуси святого Антонія».

Анна не вагаючись показала свою оголену постать у правому верхньому куті центральної частини картини.

Коли ж вони одночасно впізнали Непростих у двох головних фіґурах із чотирьох, що переходили через міст на лівому крилі триптиха, то Франциск пообіцяв собі зробити цей фільм.



26. Працювалося як ніколи важко. Франциска мучили сумніви. Він безперервно розмірковував, чи зможе передати настрій, колорит, атмосферу, чи зуміє розшифрувати всі таємні значення, чи слід показувати комусь аж таке, чи не виглядає Босх смішно і несмачно, чи не гріх перемальовувати всяку нечисть і содомію, чи не образить він Непростих, чи не накличе біди на Анну, чи не зробив він комусь кривди свідомо або несвідомо, чи має сенс мистецтво, чи доживе він до закінчення роботи, чи не станеться чогось недоброго на показі, чи буде його смерть мучівною, чи зустрінеться він після смерті з батьками, чи чекає там його Анна, чи буде колись щасливим його народ, чи є щось на світі кращого, ніж наші любі гори Карпати, чи варто так багато думати, чи треба все запам’ятовувати, чи добре всім усе розказувати, чи обов’язково говорити гарно, чи думають рослини, чи існує завтра, чи не відбувся кінець світу вже давніше, чи ще довго витримає він без жінки, чи не перебуває він під орудою диявола.

27. Точна відповідь на останнє запитання була би відповіддю на багато інших. Незважаючи на те, що Франц був переконаним греко-католиком, у частих дискусіях на джиновому курорті завжди арґументовано нищив маніхейців, катарів, альбіґойців і нічого у світі не боявся, бо був переконаний у правильності Божого задуму, диявол за час роботи над цим фільмом являвся йому тричі.

28. Першого разу він не показувався, лише дуже лаконічно виявив одну свою властивість. Він був як магніт.

Францові снилося, що він лежить на підлозі. Раптом, не роблячи жодних рухів, навіть не напружуючись, він посунувся підлогою до стіни. Потім - у другий бік. Потім ще і ще, з перервами, швидше і повільніше. Так, ніби він металічна пилинка на аркуші паперу, а під папером рухають магнітом. Один раз його посунуло навіть догори по стіні - так само лежачи - і делікатно опустило на підлогу.

Після того диявол попросив уважно слідкувати за тим, що відбуватиметься. Він посунув Франца в кут. Виявилося, що там спить його вчитель. Франца підіпхало до вчителя і відразу ж потягнуло назад. Учитель, не торкаючись Францового тіла і не пробуджуючись, поїхав за ним. Бачиш, сказав диявол.

Голосу Франц не чув, але те, що диявол говорив, звідкись знав.



29. У другому і третьому снах диявол використовував різновиди одного і того самого прийому.

Другий сон був найкоротший. Франц стояв на вулиці в Ялівці (Місце було справжнє, він його добре знав). Він чекав свою Анну, яка вже показалася в кінці вулиці. Раптом до нього під’їхав панцерник Беди. Беда виглянув із верхнього люка і сказав, що він привіз когось, із ким вони зараз вип’ють джину. З бічних дверей вийшов якийсь панок і підійшов до Франца. Анна була все ближче. Панок стояв спиною до Анни і панцерника. Він вийняв із внутрішньої кишені пляшку, витягнув корок і простягнув пляшку Францові. І тут усе відбулося. За тих кілька хвиль, поки і Анна, і Беда дійшли до них, Франц устиг зауважити зміну кількох тисяч різних лиць на голові панка, кількох сотень камізельок під розщепленою маринаркою, кількох десятків форм пляшки і кількадесяти відтінків напою. Коли панок і Франц перестали бути самі, калейдоскоп зупинився. Панок усміхався, усміхалися Беда з Анною. Франц випив перший. Смак нагадував ренклоди. Пляшку передав Беді, а той - панкові (Беда їх так і не познайомив). Коли черга дійшла до Анни, Франц чомусь викрикнув, що вона не п’є. Ніхто, крім Анни, не здивувався і не припрошував. А Франц непомітно, але дуже сильно стиснув їй палець. Він уже знав, хто це.



30. Після третього сну Франциск пішов на високий міст і розказав Непростим про Босха. Все ж таки у вежі, - сказав верхоблюд. Франц запитав, чи показувати комусь уже докінчений фільм. То залежить лише від твого бажання, відповіли Непрості. Хоч подумай, може, не личить показувати наші лиця там, де вам приверзлося. А наразі йди додому і пильнуй Анну, ми мусимо трохи помандрувати світами, але скоро вона стане жінкою і знатиме, де нас знайти, сказав баїльник.

31. Вдома Франц спалив рисунок, на якому був занотований Аннин сон.

Для того, щоб бути щасливим, - сказав він Анні, - треба прожити без таємниць, а чужі знати лиш такі, які можна розказувати під тортурами.

Він дуже боявся, що Непрості рано чи пізно можуть прийти по фільм, тому заповів Анні ніколи не згадувати про те, що він існував. Але якби хтось захотів довідатися що-небудь, використовуючи катування, то слід відразу розказувати все, що хочуть. Не намагатися обдурити, а казати правду. Тому мусиш знати, що я все знищив.

Франц запакував фільм у капшук і вийшов за місто, щоб спалити його, викинути в прірву або втопити в буркуті.

Дорогою він подумав: як би Анну не мучили, вона говоритиме правду - фільму нема. Парадоксально, але це буде єдиною правдою, в яку кати не повірять, і тортури не припиняться.

У такому разі шкода нищити фільм. Може, він якраз колись пригодиться. Хай знайдеться хтось такий, хто подивиться, проаналізує, добре подумає і зрозуміє - що то за одні ті Непрості і як вони крутять світом. Адже завжди поступово виявляється, як усе і всі у світі з’єднані з усім - переходами, яких не більше, ніж чотири.



32. Франциск зайшов у буковий ліс, у якому кожне дерево мало дупло під корінням. Він накинув на очі вилогу довгої сукняної манти, щоб бачити лише, де стати, і почав наосліп бігати лісом. Кілька разів таки налетів на дерева, але нічого, бо очі були захищені. Бігав догори і вдолину, поки всередині каптура всі звуки світу замінилися хрипом із глибини легень. Аж тоді він зупинився, не відкриваючи очей, намацав дерево, знайшов між корінням дупло і запхав капшук із фільмом у діру глибше, ніж на півтора ліктя. І вже повільно вийшов з лісу. В тих місцях це легко зробити не дивлячись. Треба йти догори, орієнтуючись за нахилом землі. Нагорі Франц скинув обледенілу вилогу і подивився на ліс. Усі дерева були однакові і незнайомі, між ними вилися нескінченні переплутані лінії слідів, очі боліли від безсоромного місячного освітлення.

33. Звичайно, була зима. Звичайно - падав сніг. Можна було вертатися, лапаючи сніжинки пересохлим ротом.

34. Вдома Франциск не відчув запаху дочки і подумав, що дійсно живе після кінця світу, який недавно відбувся. В хаті було чути лиш переливання води в глибинах каналізації, стискання металу у дверцятах охололої печі, ультразвукові вібрації шиб, пахло сіркою і вугіллям - мінявся тиск.

Франциск наважився виглянути в незачинені двері на балкон. Ковдра, розстелена в саду, виглядала болючою плямою. На ковдрі спала притрушена снігом маленька дівчинка, яка ще ніколи не засинала без тата. Для того, щоб утворився протяг, потрібний якийсь час. Тому Анною запахло майже через хвилину. Франциск відчув, що не хотів би, щоб вона ставала жінкою.



35. Після тої ночі Непрості справді пішли з Ялівця, якимось чином змотавши висячу драбину на верх віадуку. Французький інженер залишився, ні на день не припиняючи своєї праці. Франциск перестав робити анімацію. Тепер він разом з Анною і сербом Лукачем, який всі свої переміщення відзначав посадженими лісами, зайнявся облаштуванням міста. Трохи пив (переважно перекреслював круглий столик у барі екватором повних келішків і нікуди не виходив, поки не випорожнював весь ряд), але від будь-яких джинових процедур відмовлявся.

Побудував собі оранжерею, де розводив тропічні рослини. Спостерігав за мінливою подібністю дітей пса Лукача, якого мусив убити в оранжереї. Часом брав у обидві руки по бартці і так біг аж на Менчіл. Звідти приносив свіжу бринзу, перекинувши, наче коромисло з відрами, бартку з прив’язаними бербеницями через плече. Інтерв’ю давав неохоче, але старанно. В основному наполягав на тому, що робив різні фільми для того, щоб так по-різному пожити.



36. У 1910-му до Ялівця навмисно приїхали посли віденського парламенту Микола Лагодинський і Василь Стефаник, аби вмовити Франциска вернутися до творчості. Франциск нічого не заперечував і нічого не обіцяв. Депутатів приймав не вдома, а в готелі «Ч. П. Т.», що означало Черемош, Прут, Тиса.

Лагодинський пізніше згадував, як Франциск Петроський казав, що Українська держава можлива лише тоді, коли карпатський вектор стане основою її геополітики, карпатська космогонія - моделлю ідеології, а самі Карпати - природним резерватом (Франц не дуже вірив у те, що говорив, бо ненавидів гуцульське прагнення вирубати впродовж життя якнайбільше деревини і гуцульське нерозуміння того, що з’являється щораз більше сміття, яке не можна викидати у воду).



37. Щодо Стефаника, то він розказував віденським знайомим Франциска більше. Кожна людина, - так казав Франциск, - може зробити за своє життя книжку. Я кажу книжку, хоч ми почали говорити про фільми. Кожна, але лише одну. Ті, котрі думають, що написали багато книжок, помиляються - то все триває роблення однієї. Поза свою книжку не вискочиш, хай що б ти змінював. Можна підробити, але не створити. Твоя єдина книжка обмежена твоїм тембром, інтонаціями, артикуляцією. Доля - це спосіб говорити. Хоч книжок на світі є безліч, насправді добрих - осяжно. Мусить бути осяжно, а тих мусить бути безліч. Так учать рослини. Якби добрих книжок було неосяжно, світ би спинився або спився. Я свою книжку написав. Не знаю - добру чи ні, але написав. А з тим так є, що вже немає значення - дописав чи не дописав, переписав чи лише намірився. Твоя книжка однакова в одній сторінці й у шафі томів. Голос є - досить. Сюжети потрібні для власної цікавості. Сюжети не придумуються, не зникають. Вони є і є. Лиш можуть забуватися. Все, чого я навчився і запам’ятав із життя, - кілька ландшафтів, що означали радість мислення, кілька запахів, що були почуттями, кілька рухів, які вбирали в себе відчуття, кілька речей, предметів, які були втіленням культури, історії, страждань, багато рослин, які є доступом до краси, мудрості і до того всього, порівняно з чим нас просто на світі нема. І багато-багато інтонацій. Неповторних подібних інтонацій, про які не знаю - що вони означали. Може, за ними нас упізнаватимуть там, де нічого, крім голосу, не лишається.

38. Ще Стефаник тішився, що як Лагодинський пішов спочивати, вони почали всяко на себе виговорювати: бліндере, ґідику, лунавий, бахуре, хухнавий, лопітливий, гикливий, бокозийнику, гулавцю, друкарнику, фаріоне, лихуне, данцівнику, олейнику, зайдею, джусе, торбею, перевіднику, верхівцю, сусе, бойку, лемку, гуцуле, - та й поснули.

39. А два роки раніше Франциск уперше повів Анну на місце, звідки вернувся сам п’ятнадцять років тому. Побувати там ще хоч раз Анна не встигла. Але так почалася єдина в їхній родині традиція.

Восени 1913-го Анна ще не була жінкою. А невдовзі через Ялівець полетіли до Африки птахи. Франциск відчув: ще трохи - і заплаче. Ніщо найголовніше не стається з власної волі, подумав він і попросив Анну зварити багато кави і витиснути сік із чотирьох ґрейпфрутів, великих, як малі гарбузики.

Франциск зловив себе на тому, що не може, закривши очі, точно пригадати обриси всіх довколишніх гір, як давніше почав забувати всі ті незабутні жіночі груди, з якими знався. Тому мусив вийти на скелю, подивитися на те, що так любив. А впевнитися, що зварена кава із соком чекатиме на нього вдома, хотів перед тим, як вийти на прогулянку.

40. Додому він вернувся, пригадавши собі всі верхи, разом із Себастяном. Франц запропонував йому спробувати пожити в Ялівці. Анна постелила ще одне ліжко у вільній кімнаті. Другий ключ від кімнати чомусь від ранку був у неї.

Франциск відчував, що запах Анни перестає бути дитячим, і Непрості можуть прийти дуже скоро, бо кров гостя, ніби вітрова хвороба, почала змішуватися з кров’ю жінок його роду вже в повітрі.

Себастян так хотів спати, що з удячністю прийняв запрошення Франца пожити в Ялівці.

А Анна думала, що Себастянові буде нелегко весь час устигати бути другом батька і чоловіком доньки.

Голі виноградні гілки стукали у вікна, під яким стояло ліжко. Себастян зауважив, що ритм їхніх ударів може слугувати вітроміром.

Надмірні дні
1. Вранці Франциск прокинувся від якогось цілком незнаного запаху. Спочатку йому здалося, що сталося диво і замість очікуваної зими, яка мала принести якийсь сенс, наступила пора червневих дощів і надміру зелені. Але коли Анна зайшла під ранок до їхньої кімнати, Франц завів новий календар запахів, у якому сезони мали інший лад.

Реальність існує для тих, кому бракує Анни.



2. Себастян перший і останній раз у своєму житті кохався з жінкою, яку знав кілька годин.

Навіть в Африці було не так. Хоча жінок, які ставали його, він визначав із першого погляду, все одно завжди був переконаний, що покохатися вони не встигнуть. Хоч будуть довший час дбати одне про одного, розмовляти про дитинство і переповідати книжки таким чином, що кількість прочитаного кожним відразу ж подвоїться, давати одне одному їжу, мити і гріти тіло, показувати побачене з різних боків дороги. Лиш пізніше з’ясовувалося - в такому співіснуванні закладений один нездоланний напрям. Оскільки воно означає любов не до себе, а до іншого, то передбачає і розширення доступу на територію того іншого. І можна дійти до місця, звідки поширюватися далі можливо тільки всередину, тільки під шкіру. Так ставалося із Себастяном.

Щодо жінок, то, побачивши Себастяна вперше, у жодної не виникало нестримного бажання покохатися з ним. Невідворотність цього проявлялася поступово - досить було трохи пожити безпосередньо біля нього. Так, власне, ставалося в Африці. Зрештою, Себастян такі речі лише про Африку і знав.

Аж заночувавши в Ялівці, Себастян остаточно переконався, що його Європа існує.


1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   27


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка