Тарас Прохасько БотакЄ



Сторінка6/27
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.32 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

5. Лице розрізнити неможливо, але Себастян знає, що то він. Так бувало не раз: вони прогулювалися містом - Себастян повільно плив каналами, а Франц ішов поруч берегом.

Канали супроводжували кожну з вуличок Ялівця. В такий спосіб вода з багатьох потічків, що стікала схилом над містом, збиралася в басейн на його нижній межі. Себастян міг годинами плавати в гірській воді, і вони безперервно розмовляли. Судячи з усього, світлина мала бути зроблена наприкінці літа 1914 року. Адже лише раз із ними ходив молодий інструктор з мистецтва виживання, якого запросили до одного пансіонату, починаючи з вересня, викладати на платних курсах. Крім нього, тоді приїхали ще вчитель есперанто і власник гектографа. Але на прогулянку містом попросився тільки інструктор.



6. Відразу після купелі і фотографування інструктор запропонував зайти кудись на джин, але Себастянові з Францом хотілося легкого свіжого вина з волохатого аґрусу, і вони повели інструктора до Беди, до панцерника, що стояв між двома плямами островами жерепа. Беда ціле літо збирав різні ягоди, і тепер усередині панцерника стояло кілька десятилітрових бутлів, у яких ферментували різнокольорові ягоди, нагріті металічними стінами воза.

Вони спочатку куштували потрошки кожного вина, а потім випили все аґрусове. Інструктор страшенно розбалакався і почав перевіряти, як Себастян уміє розв’язувати легенькі задачки з теорії виживання. Виявилося, що той майже нічого не знає і зможе дуже легко померти в найневиннішій ситуації. Хоч Себастян уявляв собі, що таке саме виживання. Уявляв так добре, що врешті перестав про нього дбати. І все ж виживав.



7. В Африці він мав багато нагод загинути, але вижити було важливіше, бо цікаво, що Африка. Нарешті він, дивлячись на будь-який кусник землі - навіть пісяючи вранці, - бачив, що перебуває на іншому континенті, на незнаній тверді. Так він переконався, що Африка існує. Бо перед тим перелік місцевостей, довгий ряд відмінностей в архітектурі, розміщенні зірок, будові черепів і звичаях стирався принциповою незмінністю квадратиків ґрунту і трави на ньому.

8. А про виживання він уперше довідався тоді, коли ця трава почала горіти довкола нього. Вітер, який переважно приносив лише психічні розлади, розганяв вогонь у чотири боки від того місця, куди впав на висушену землю. А потім, випередивши вогонь (можливо, він забіг власне туди, звідки його розганяв у чотири боки вітер), Себастян утрапив усередину дощу, що назбирувався цілий рік і потім тік затверділим червоним ґрунтом багатьма паралельними потоками, для яких людина важить так мало, як найменша піскова черепашка, і так багато, як мільйони, міріади спраглих течії насінин, скинутих відмерлим бадиллям упродовж багатьох місяців без жодної краплі.

Інструктор був уражений неуцтвом Себастяна. Він не вірив, що хтось дозволяє собі спокійно жити, нічого не знаючи, як уникнути щоденної небезпеки. Тож Себастян вирішив, що більше не скаже про виживання жодного слова.



9. Отже, єдина недатована знимка була зроблена 28 червня 19 14 року. Треба буде надписати цю дату на звороті хоча би твердим олівцем.

Якби напис навіть і стерся, - а написане олівцем обов’язково стирається, переважно вже тоді, коли уточнити хоч щось уже нікому, - то від твердого олівця мусить залишитися рельєфний слід, витиснений у попореному гострим ґрафітом найверхнішому шарі паперу.



Фізіологічно
1. Кожен чоловік потребує вчителя.

Чоловікам узагалі треба вчитися.

Особливі чоловіки вирізняються не тільки здатністю вчитися і навчитися, але й тим, що завжди знають і пам’ятають - чого саме від кого вони навчилися, навіть випадково. І якщо в жінок пам’ять про вчителів є проявом доброзичливості, то для чоловіків - найнеобхіднішим складником самого вивченого.

Найвидатніші чоловіки не просто вчаться ціле життя (вчитися - усвідомлювати те, що відбувається), а й дуже скоро стають чиїмись учителями, наполягаючи на усвідомленні прожитого.

Власне, так твориться неперервність школи, яка поруч із генеалогічним деревом забезпечує максимальну ймовірність того, що впродовж твого життя світ не мав би змінитися настільки, щоб лише через це цілковито втратити охоту жити. (Згодом і Франциск, і Себастян побачили, як багато деякі жінки знають без учителів, як мудрі жінки стають наймудрішими, коли навчаться вчитися, а коли наймудріші пам’ятають тих, від кого перебирали досвід, невимушено роблячи його своїм, то перетворюються на щось таке, чого ніколи не зможе сягнути жоден чоловік. Хоча б тому, що в таких жінок нічого, окрім того, що щось таке може існувати, жодному чоловікові навчитися не вдається).

2. Графік, котрий учив Франца, вчився у Брема. Брем вчився у звірів. Роками графік переповідав Францові різні історії про Бремових учителів. Роками Франц дивився на звірів і рисував їхні звички. Пізніше саме ця адаптована зоологія стала основою виховання його доньки. Зрозуміло, що цього ж навчив він і Себастяна, коли той назавжди лишився в Ялівці і почав жити в його домі. Тому і Себастянові діти знали ці історії так само добре.

3. Другою Анною Непрості зацікавилися власне тому, що вона так уміла розуміти тварин, що могла ставати такою, як вони, і жити з тим чи іншим звіром, не викликаючи в нього неспокійного відчуття іншості. Щодо Себастяна, то йому подобалося, як кожного ранку, для тонусу, Анна на кілька хвилин перетворювалася на кішку чи лемура. А за спільні ночі він ніби переспав навіть з такими дрібними істотами, як павуки і короїди.

4. Франциск досить скоро зауважив, що має дещо подовжену фізіологію. Ясно, що фізіологія кожної істоти залежить від середовища, але у випадку Франца ця залежність виявилася перебільшеною. Він безсумнівно відчував, як частина того, що мало би відбуватися в його тілі, виноситься далеко за оболонки. І навпаки - щоб статися, деякі зовнішні речі мусили частково користуватися його фізіологічними механізмами.

Франц думав, що чимось нагадує гриби, переплутані з деревом, чи павуків, чиє травлення відбувається в тілі вбитої жертви, або молюска із зовнішнім кістяком - мушлею, риб, випущена сперма яких вільно плаває у воді, аж поки щось не запліднить.

Він бачив, як тим чи іншим думкам бракує місця в голові і вони розміщуються на фраґментах краєвиду. Бо досить було подивитися на якусь ділянку, щоб відчитати осілу там думку. А для того, аби щось згадати, він мусив уявно перейтися знайомими місцями, переглядаючи і визбируючи потрібні спогади.

А кохаючись з Анною, точно знав, як вона виглядає всередині, бо був переконаний, що цілий проходив її внутрішньою дорогою.



5. Непокоїти власна фізіологія перестала його відразу після того, як учитель розповів йому, що Брем оповідав, ніби у псів нюх у мільйон разів гостріший, ніж у людей. Це було незбагненно, жодна уява не могла навіть близько підійти до такого поняття. Але Франц, зменшивши порядок принаймні до десяти, перейнявся тим, як усе, що відбувається назовні, побільшено відображається у псячих головах, які протяги носяться коридорами їхнього мозку (Це він також розповів Себастянові, і той намагався вважати з різкими запахами, щоб псів не подразнювало те, від чого неможливо втекти. Себастян мало не плакав, коли, ідучи на снайперські позиції, мусив намащувати черевики тютюновим розчином, щоб пси, раз затягнувшись тим запахом, утратили охоту і здатність іти його слідом). (Франц так заповажав псів, що, поселившись у Ялівці, завів собі кількох дуже різних. Із поваги ж ніколи не виховував їх. Пси жили, народжувалися і вмирали вільними. Здається, дивлячись на життя інших псів в околицях Ялівця, вони були за це Францові вдячні. Зрештою, саме вони були справжньою інтеліґенцією Ялівця).

6. Щоправда, одного, мабуть, найінтеліґентнішого, названого Лукачем на честь серба лісівника, який навчив Непростих вирощувати дерева трохи повільніше, як дикий виноград, а під час війни обсадив Ялівець непрохідними для війська хащами, Франц мусив убити власною рукою.

7. Лукача покусав скажений горностай.

Йому вже було дуже погано, і невдовзі мало початися остаточне вмирання. Як то буває при сказі, корчі могли посилитися від вигляду води, від подуву вітру в лице, від світла, голосної розмови, від доторку до шкіри і повороту шиї.

Лукач лежав у оранжереї, в затінку молодого берґамота. Якраз розцвіли квіти пасіофрута з усіма своїми хрестами, молоточками, цвяхами і списами, і Франц мусив накрити весь кущ намоченим полотняним чохлом для піаніно, щоб терпкий запах страстей не подразнював Лукача (колись він так любив ці пахощі, що в час цвітіння цілими днями спав під пасіофрутом, не виходячи з оранжереї).

Берґамот ріс у самому кінці довгого проходу. Франциск ішов до нього з тесаком у руці через цілу оранжерею, минаючи екзоти один за одним. Пес подивився самими очима на обличчя, руку, меч і ледь підняв голову, підставляючи горло. Але Франц зробив інакше - обняв Лукача і притис голову вниз, щоб натягнулися хребці і удар починався від спинного мозку, а не закінчувався ним.

Незважаючи на швидкість операції, Лукач мав би встигнути занюхати власну кров, а Франц виразно чув, як скриплять тканини, через які проривалося лезо. Було враження, ніби ці звуки доносяться у внутрішнє вухо з власної шиї (як чуєш часом свій голос, коли кричиш під водоспадом).

8. Убивство Лукача так вразило Франца, що потім йому не раз здавалося, що то Лукач дивиться на нього очима своїх дітей, що Лукачеві жести, пози і міміка іноді виринають з під шерсті псячих онуків і правнуків. Що Лукач виявився безсмертним.

Франц просто замало прожив, аби побачити, що це не цілком так. Бо вже Себастян мав нагоду безліч разів переконатися, як можна входити в одну і ту ж річку, живучи і з дружиною, і з дочкою, і з внучкою.

Не вбачав Себастян нічого дивного і в тім, що сам Франц помер, як Лукач (мабуть, лиш крові він не занюхав, але звуки роздертих тканин дійсно чув усередині), хоча вбивали його не так старанно.

9. Так само жодних алюзій не з’явилося у Себастяна, коли років двадцять після смерті Франца на нього просто посеред мосту через Тису накинувся вишколений військовий пес. Себастян лиш трохи присів, щоб утримати прискорений тягар, і підставив летючій пащі вбраний у кожух лікоть. Паща зімкнулася на лівій руці міцніше, ніж кліщі, а Себастян вийняв правою велику бритву з кишені кожуха й одним зусиллям відрізав псячу голову так, що вона залишилася вчепленою в лікоть, а тіло впало на дошки мосту.

10. З такою розширеною фізіологією Францискові не могло бути добре будь-де. Йому найбільше йшлося про місце, в яке - як у випадку плаценти і зародка - його фізіології було би якнайкомфортніше проростати.

Беда добре писав Анні - така собі ботанічна географія. Франц знайшов місце, яке робило подорожі необов’язковими.

Перед прем’єрою одного зі своїх фільмів у сінематографі «Yuni-perus» він навіть сказав публіці з цілої Європи: живу, як трава чи ялівець, так, щоб не бути більше ніде після того, як насіння ожило; дочікуючись світу, який перейдеться мною; побачити його не просто знизу вгору, а спроектованим на небо, себто побільшеним і досить спотвореним, щоб бути цікавішим; зрештою, моє місце завжди опинятиметься в центрі європейської історії, бо в цих краях історія в різних формах сама приходить на наші подвір’я.

11. В Ялівці, а властиво у місці, де ще не було Ялівця, Франц почав жити якнайсправжніше. Навіть дещо стидаючись свого щохвилинного щастя.

12. Того дня, коли вони з професором спинилися між Петросом і Шешулом, Франц думав, що мандрує небесними островами. Лиш кілька найвищих верхів визирало над хмарами. Західне сонце світило тільки їм. Червоний верхній бік хмар розливався затоками, лаґунами, протоками, заплавами, дельтами і лиманами. Про те, що в глибині, не йшлося.

На м’якому схилі Франц знайшов ягоди. Через обмаль літнього часу в цій високогірній тундрі вони достигли одночасно - суниці, афини, малина, ожина і ґоґодзи. Франц перестав належати собі, включився в якісь космічні рухи, бо не міг спинитися, з’їв стільки ягід, аж мусив лягти, тоді відчув, що опускається до дна небувалого лона, не втримав і вилився.

Трохи вище була ще весна і цвіли пухнасті первоцвіти.

Ще вище повільно топився сніг.

Франц побіг униз і забіг між буки, серед яких панувала осінь. Під час цього бігу крізь рік він вилився вдруге. Професор тим часом розклав шатро. Вони з’їли по кілька гуцульських коників, виліплених із сиру, і зварили чай із листя всіх ягід. Тоді почалася ніч. Від місяця все здавалося засніженим, румунські гори виглядали далекою смужкою берега, а землю нестримно покидало тепло із запахом вермуту.

Ходити, стояти, сидіти, лежати
1. Якщо місця справді є найсправжнішими сюжетами, то кульмінацією Ялівця як міста були, безумовно, часи, коли міським архітектором стала Анна - донька Франциска.

Дітям мультиплікаторів, які ні на крок не відходять від тата, стати архітектором неважко. Особливо в місті, яке придумав тато. За її першим ескізом у 1900 році (Анні було тоді сім) збудували новий синематограф «Yuni-perus» у вигляді комода з шухлядами - спеціально для показів Францових анімаційних фільмів.

Ще дитиною Анна спроектувала басейн у вигляді гнізда чомги, який плавав у озері, підземні тунелі з отворами, як у кротів, на різних вуличках міста, бар, у якому вихід був улаштований так, що, переступаючи поріг залу, ти опинявся не надворі, як міг сподіватися, а в точнісінько такому ж залі, чотириповерховий будинок-шишку і величезну двоповерхову віллу-соняшник.

2. Бо Анна мислила тілом. Кожен рух вона могла відчувати не тільки цілісно, але і як послідовність напружень і розпружень м’язових волокон, обертання в суглобах, завмирання і вибухи кровотоку, проникання і вичавлювання струменів повітря. Тому реченнями її мислення були просторові конструкції. Тож будь-яку будівлю вона бачила, обминаючи покриття. І, знову ж таки, як простір, у якому відбуваються переміщення інших рухомих і напіврухомих конструкцій - пальців, хребтів, черепів, колін, щелеп.

3. Однак Франциск зауважив, що на початках фантазія Анни не могла вийти за межі симетрії. Він з’ясував для себе, що зачарованість дивом природної симетрії є першим дитячим кроком до усвідомленого відтворення краси світового ладу.

4. Анна виховувалась досить обмежено.

Ще коли вона називалася Стефанією, а Анною була лише її мама, Франц зрозумів, що головне у вихованні дітей - якнайбільше бути з ними. Мабуть, він перейнявся цим надто буквально, бо після смерті дружини майже двадцять років не було жодної хвилини, коли б вони з Анною були окремо. Завжди разом. Або в одній кімнаті, або разом виходили з дому, або робили щось у саду, бачачи одне одного. Навіть купаючись, Анна ніколи не зачиняла дверей лазнички. Їм було важливо могти постійно чути, що говорить інший. Це стало єдиним принципом Францискової педагогіки. Дивно, але їй таке життя подобалося. Відколи Анна почала по-справжньому займатися архітектурою, то аж тремтіла від радості, коли вони працювали за різними столами великого кабінету - вона занотовувала ескізи і робила креслення, а тато малював свої мультфільми.



5. Ціле життя Франциск говорив не так до неї, як просто вголос. Все те, що слухала Анна, чули і їхні пси. Анна рідко щось запитувала, натомість привчилася постійно розповідати про всі свої відчуття, намагаючись знаходити найточніші словосполучення.

Часто вона перебивала Франца - розкажи те саме ще раз, але не так коротко.

Анна не вміла читати і писати, зате щодня передивлялася малюночки в Ляруссі. Музику вона чула лише у виконанні курортної капели і ще гуцульських флоярів, цимбалістів, гуслярів, трембітарів. Сама грала лише на дримбі. Коло рисувала бездоганно, але складала його з двох симетричних половин. Так само точно вміла зробити будь-який еліпс, а пряму могла безконечно продовжувати, час від часу перепочиваючи кілька хвиль або місяців. Про маму знала все, що належиться знати дівчинці. Бавилася з псами і в такий спосіб перебувала в товаристві ровесників.

6. Вона жила вдвічі більше, щодня проживаючи своє і Францискове життя.

7. Несподівано для самої себе Анна почала рисувати квасолини. Рух, яким це робилося, давав їй найвищу фізичну насолоду. Тисячні повторення не робили насолоду меншою. Анна почала про це думати.

Вона скрізь вбачала квасолю - в річковому камінні і місяці, в скручених псах і позі, в якій найчастіше засинала, в овечих нирках, легенях, серці і півкулях мозку, в грудках будза і шапочках грибів, у тільцях пташок і зародках, у своїх грудях і улюблених двох тазових кістках, які стирчали внизу живота, в берегах озерець і концентричних лініях, якими показували збільшення висоти гори на географічних мапах. Урешті вирішила, що не що інше, як квасоля, є найпродуманішою формою вилучення малого простору з великого.



8. Про це Анна розповіла старому Беді, коли принесла цілий мішок великої синьої квасолі до його панцерника. Вони витягли мішок на дах панцерника і висипали все у верхній люк. Анна заглянула вниз і завмерла - всередині панцерник був повен квасолі різних розмірів і кольорів, вершина купи повільно зсувалася, наче потоки лави у вулкані. Беда збирав з усього Ялівця квасолю, щоб відвезти її на базар у Косові.

Видно, потім він щось казав Непростим, бо вони прийшли і зробили так, що цілком молоду Анну призначили міським архітектором.



9. Коли Франц вибирав місце, він дбав, щоб там було добре у всіх чотирьох станах - ходити, стояти, сидіти і лежати, в яких може перебувати людина.

З Анною було інакше. Вона від початку жила в такому місці. Ставши архітектором, Анна почала видумувати ще щось інше. Вона дуже добре пам’ятала те, чого навчив її Франц, і ще ліпше - що вчив саме Франц. Але вперше не повірила, що він сказав їй усе.



10. Можна падати - і під деякими будинками встановили батути, на які зіскакувалося просто з балконів.

Можна висіти - і з двох гір натягнули линви, якими, взявшись за спеціальні держаки (їх Анна знайшла серед маминих альпіністських причандалів), з’їжджалося аж на центральну площу, провисівши кілька хвилин над дахами і нижчими деревами.

Можна гойдатися - і на будинках розмістили трапеції, на яких переліталося на протилежний бік вулиці.

А ще можна котитися, підскакувати, повзати, порпатися - це теж було по-різному враховано в оновленому Ялівці. Пацієнтів на джиновому курорті стало ще більше. Себастян тоді вже воював у Африці, а зі Станіславської тюрми втік терорист Січинський.



11. Франц ясно бачив, що нічого нового Анна придумати не змогла, бо навіть під час падіння (чи, скажімо, польоту - якби їй навіть таке вдалося) людина або стоїть, або лежить, або сидить на повітрі.

Але новації йому сподобалися, і він запропонував заливати на зиму всі вулиці водою. Ялівець на кілька місяців ставав суцільною ковзанкою. Лише тримаючись за поруччя вздовж вулиць, можна було якось видряпатися у верхню частину міста. Але Франц умів ходити по слизькому.



12. Мандруючи з Франциском найближчими горами, Анна бачила багато різних гуцульських осель. Дивлячись уважніше, вона зрозуміла, що означає мати свій дім. Дбання про дім робить щоденний пошук їжі осмисленим. Мати дім - ніби відкладати рештки харчу або ділитися з кимось їжею. Або часом, призначеним на знаходження їжі.

Якщо тіло - брама душі, то дім - той ґанок, на який душі дозволено виходити.

Вона бачила, як для більшості людей дім є основою біографії і виразним результатом існування. А ще там відпочиває пам’ять, бо з предметами їй найлегше дати собі раду.

Її чарувала та гуцульська особливість - самому вибудувати свою хату далеко від інших. На чистому місці. Коли дім збудований, він стає мудрішим від усіх пророків і віжлунів - він завжди скаже, що тобі робити далі.



13. Ще така властивість краси. Щоб бути доступною, краса мусить могти формулюватися словами. А тому - бути подрібненою. Дім дає той дрібний простір, у якому можна встигнути зробити красу власними силами.

Початковими умовами краси житла Анна вважала простір, світло, протяги, переходи між поділеністю простору. Тому спроектувала кілька будинків як гуцульські хати-ґражди. Окремі кімнати і приміщення помешкання виходили безпосередньо на квадратове подвір’я, замкнуте з усіх боків власне цими кімнатами.



14. Витоком усієї краси, яка може бути під орудою людей, усієї естетики є, безумовно, рослини (зрештою - їжі теж; тут ідеальне і матеріальне єдині, як ніколи). З іншого боку - мало що інше є таким досконалим утіленням етики, як догляд за рослинами. Не кажучи вже про те, що споглядання сезонних змін - найпростіший вихід у приватну філософію. Тому сербський лісівник Лукач засадив подвір’я ґражд привезеними з Македонії квітучими кущами: барбарисом, камеліями, вересом, кизилом, вовчими ягодами, форзиціями, гортензіями, жасмином, маґноліями, рододендронами, клематисами.

15. Саме ж місто Анна сказала обгородити прозорими зиґзаґуватими гуцульськими огорожами з довгих смерекових лат - воринням. Уходилося до міста справжніми воротами розлогами, розсуваючи заворітниці.

Особливої потреби в цьому не було, але Анна хотіла оживити якнайбільше слів, необхідних тоді, коли такі огорожі є - ґари, заворинє, гужва, бильця, кєчка, спиж.



Ситуації у колориті
1. Головним мешканцем Ялівця був, звичайно, сам ялівець. Франц розплановував будову міста так, щоб не знищити жодного куща на всіх трьох сторонах схилу. Оскільки дерева було обмаль, більшість будинків будували із сірих плит кам’яних виступів, які в деяких місцях називаються ґорґани. Тому основними кольорами міста були зелений і сірий - ще менше, ніж на гуцульській кераміці. Але якщо сірий був усюди однаковим, то зелень мала багато відтінків. Навіть трохи інакше - недобре було би казати зелений. Краще - зелені. Зелених було справді так багато, що все видавалося неправдоподібно кольоровим. Навіть не враховуючи тисяч справді радикально інших крапок - бордових, червоних, рожевих, фіолетових, синіх, блакитних, жовтих, помаранчевих, білих, ще раз зелених, коричневих і майже чорних квіток. За цими квітами маленька Анна вивчала кольори (Франц часто думав про той час, як про щось найліпше. Називання кольорів стало для нього очевидним утіленням ідеї творення світу і порозуміння). Якщо жити уважно, то квітникарство в такому місті не потрібне. Так і було.

Ще треба собі уявити суцільні смуги кольорів ближчих, дальших і далеких гір, які було видно з кожної точки Ялівця. Ще неба, хмари, вітри, сонця, місяці, сніги і дощі.



2. Довкола цього кам’яного поселення росло так багато ялівцю, що запах його нагрітих, розмочених, надламаних, роздушених ягід, гілочок і коріння аж переростав у смак.

3. Важко зрозуміти, коли Себастян устиг так багато поговорити з Францом, що пам’ятав стільки окремих Францискових фраз. Адже в них був лише рік і дев’ять місяців. Але більшість того, що сказав Франциск, збереглося саме завдяки Себастянові. Якраз від нього Непрості записали ті найвідоміші речення, які потім були відтворені на різних предметах гігантського обіднього сервізу порцелянової фабрики в Пацикові. Друга Анна якось навіть жартувала, що всі ці казання вигадав сам Себастян, а вислів «Франц казав» - це Себастянові слова-паразити. Так само, як і курва, мабуть, насправді, та, просто.

4. У кожному разі сам Себастян казав, що Франц казав, що життя залежить від того, попри що йдеш. Але те, попри що йдеш, однаково залежить від того, куди ходиш. Тобто змінити його досить просто. Важче з іншими визначальними стихіями - що п’єш і чим дихаєш.

В Ялівці всі дихали етеристими смолами ялівців і пили ялівцівку, в яку ялівець потрапляв тричі. Бо вода, в якій бродили солодкі ягоди, сама спочатку роками переливалася з неба в землю, обмиваючи ялівець, натираючись ним і запам’ятовуючи його, а потім ще й нагрівалася на вогні з ялівцевих полін.



5. Ялівцівку варили на кожному подвір’ї. Свіжі пагони виварювалися в казанах зі спиртом, вигнаним з ягід ялівцю. На камінні збиралися випари, які охолоджувалися і скрапували густим джином. Бувало таке, що над дахами зависали важкі джинові хмари. Тож, коли збиралося на мороз, алкоголь проривався з неба. На землі, вже попередньо охолодженій, він замерзав, і вулиці вкривалися тонкою кригою. Якби полизати той лід, то можна було би сп’яніти. В такі дні ходити вулицями треба було ковзаючи. Хоч насправді нога не встигає послизнутися, якщо йти досить швидко - щоб підошва якнайкоротше терлася об лід.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка