Тарас Прохасько БотакЄ



Сторінка13/27
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.32 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   27

44. Себастян уже не міг собі уявити, як виглядає зима на землі, а соляний сталактит біля нього майже доторкався сталагміта, коли одного дня в залі з’явилася Анна.

Це могло означати лиш одне - її теж заарештовано, але означало інше. Вірна Анна, не зумівши прорватися до тата (переважно всілякі заборони не стосувалися її, й охорона сама пояснювала, як іти далі недозволеними шляхами), додумалася найнятися у шпиталь санітаркою - охочих працювати тут завжди бракувало.

Щодня вона приходила натирати його ропою (ти мій найкращий крем, казав Себастян; то ти - мій, і знаєш чому), а щоночі - любитися. (Я хочу мати ті самі мікроби, що і ти, - заперечувала Анна. Врешті, це навіть добре, бо вдруге вже не захворіємо). Слава Богу, вона взагалі не захворіла. Невдовзі випустили Себастяна, і вони вернулися додому разом.

Зима ще не минула.

Себастян так і не наважився сказати Анні, що імунітету від цієї хвороби не буває. Але, здається, вона страшна лише тим, хто колись був у Африці.

45. В Африці молодий Себастян мало не помер від тієї ж болісті.

Але тоді було ще гірше - через африканський клімат на виразках виростали екзотичні гриби. Ніхто не знав - чи вони з’являються із занесених спор, чи то утвори враженого тіла, але гриби так сильно боліли, що Себастян волів зрізати їх разом з ділянками шкіри.

Тоді він теж був на позиції. Було велике африканське місто з глини. Він мусив зробити єдиний постріл і дочікувався його на гарячому піддашші, на якому можна було лише лежати, і зрізував ножем щораз більше зіпсутої шкіри.

Себастян безперестанно дивився в оптичний приціл. Він бачив точнісінько те саме, що було зображено на найдорожчій поштовій марці цього краю - безліч білих кубиків будинків, кілька веретеноподібних шпилів, городи й кущуваті сади на міських узгір’ях, червону глину вулички, кавоварів на порозі синьої ресторації. Його погляд відрізнявся від філателістичного хіба що присутністю мух в очах і на обох шклах прицілу.

З ним лежала його улюблена африканка. Час від часу Себастян обтирав її спітніле тіло мокрою шматою, а вона йому шість разів на день закапувала кожну рану соком алое.

Відтоді єдиною еротичною фантазією Себастяна були любощі, змочені алое. Але в Ялівці не було жодного його поросту.



46. А Анни зовсім не хворіли.

Один раз, уже в Мокрій, остання Анна мала вітряну хворобу, хоча невідомо, чи можна вважати хворобою вітряну хворобу.

Анна вийшла на гору в непотрібному місці і не встигла ухилитися від несподіваного поганого вітру. Вітер влетів їй у голову і видував усі запахи.

Себастян знав лише один лік від такої хворості. Він повів Анну вузькою дорогою між двома горами, чекаючи, заки протяг видує вітер. Так і сталося, але протяг сам затримався в Анні і розм’якшував голову - руками можна було міняти форму черепа. Зроби мені таку, як у тебе, - казала Анна, - я так дуже люблю твою гарну голову.

Себастян вирішив, що виганяти вітер вітром більше не варто - так можна безконечно міняти вітри (зрештою, можна і спинитися на тому, який найбільше пасує). Але вітер можна ще виморозити.

На Йордан вони разом купалися в Мокрянці, тримаючи голови якнайбільше під водою. Совєтський міліціянт затримав Себастяна, а гола Анна побігла через ціле село до хати. Міліціянт хотів протримати Себастяна хоча би кілька діб - за бузувірське відзначання релігійних свят, але потім дав йому фляшечку арніки в спирті і вигнав натирати доньку. Я теж маю дітей, - сказав міліціянт.



47. Отруївшись паленкою диверсантів, Себастян не пішов до Анни, а поповз вище в гори.

Він знав джерело, де міг оновити всю свою воду. Часто зупинявся, щоб затиснути здерті повзанням пов’язки на обпечених руках. Ще частіше непритомнів на кілька хвилин. Тоді йому верзлося найгірше, що могло бути, - ніби він заткнутий у тісній щілині і не може дотягнутися до Анни, яка балансує на перекиненій через прірву драбині.

До джерела він доповз уже поночі. Напився, змочив руки і задрімав. Через якийсь час прокинувся і знову запхав руки до буркута, але води не відчував. Натомість хтось смертно закричав. Виявилося, що Себастян мив не себе, а обпечені руки якоїсь жінки, яка теж приповзла до кринички і спала поруч у темені (щось подібне, але не дуже, з ним уже ставалося. Вони з Анною, ночуючи на людях, вдавалися до непомітного способу - під ковдрою він проникав у Анну пальцем. Одного разу спали в такій тісноті, що, прокинувшись серед ночі, Себастян вийняв палець не з Анни, а з гуцулки, яка лежала зліва. А Анна міцно спала, повернувшись до нього спиною, справа, - Себастян не зауважив, як вони поснули, Анна відвернулася, а вивільнений палець він нехотячи примостив деінде).

48. До березня 1939-го руки зажили не до решти, але Себастян через день відсилав телеграми у штаб Климпуша, переконуючи розмістити військо у приготовленій снайперській твердині.

Його ніхто не послухав, і все було втрачене (Майже як у Львові через балкони).

Карпатська Січ стала до відкритого бою.

Це був незауважений перший акт Другої світової війни.

Але чотири тисячі - проти сорока. Кров залляла Тису. (Дрібка січовиків відступила в Румунію, але невдовзі румуни здали всіх угорцям, а угорці полякам - галичан).

Себастян зрозумів, що цього разу хтось придумав удатніший сюжет, ніж він.



49. Але Себастян дуже вірив у силу власної присутності. Знав, що не може бути нічого поганого там, де він є, бо йому всюди було добре.

Треба по-справжньому любити місця, щоб вони любили тебе.

Тому після погрому на Красному Полі він узяв рушницю і сам заліг у вигідному місці під Требушею. Один удатний стрілець може змінити кілька сюжетів, особливо якщо той стрілець - останній.

50. Він стояв, уклякнувши в маленькому шанці під Требушею, і чекав ворожого війська (добре казав Франциск: найрадикальніше - чекати).

Так буває, думав Себастян. Я хотів бути найвдатнішим. Франц також намагався бути найвдатнішим, і що з того вийшло - перестав робити фільми (бо все збирався намалювати кіно кін), дав собі відрубати голову. Франц справді міг бути вдатним. Але якщо ти вдатний у всьому, а в чомусь одному невдатний - то вже не найвдатніший. І взагалі, на кожного найвдатнішого знаходиться ще більше найвдатніший. Так сталося із Франциском, так сталося із сеґедською Нанашкою, так сталося з Климпушем. Так може статися з ним.



51. Коли завалилася майже столітня власть Нанашки, до бару часто вламувалися обвішані крісами і порохівницями збуї нового ґазди, які гасали горами, накидаючи свої звичаї.

То були часи, коли Себастяна кожної ночі дивувало якесь нечуване шаленство, хоч минулої ночі був певний, що тепер його вже ніщо не здивує.

Часом збуї чинили йому прикрощі, але що він мав подіяти, раз назвався шинкарем.

Тоді він перебирав у пам’яті свої хлоп’ячі геройства.



52. Він не сумнівався, що у хлоп’ячому віці люди роблять свої найкращі речі. Шкода, що про них потім ніхто не знає, шкода, що хлоп’ячі подвиги не враховуються.

Себастян, наприклад, найкраще скакав з дахів у крони дерев - летів, не дивлячись, просто в зелене. Розтинав собою плівку листя і вже всередині круглих хащів хапався за якусь зустрічну гілку і відразу ж переносився на іншу.



53. Щоправда, були в дитинстві пригоди, подібні на образи збуїв.

Після таких випадків він сотні разів повторював собі придуманий удатний хід подій, аж поки сам не увірував, що лише так могло бути насправді.

Такі історії укладалися дослівно раз і назавжди. Видно, якась відміна баю.

54. Вклякнувши в шанці під Трибушею, Себастян уявляв собі, як лепсько могло би вийти з тою маленькою Карпатією, яку він, скориставшись вселенським хаосом, може оборонити сам.

Придумував прекрасну країну навколо Ялівця, в якій би не було сміття, всі би знали мови один одного, а найвищою інституцією було би бюро сценаріїв, куди би кожен міг подавати щось дійсно цікаве, і уряд керувався би цими сюжетами.

Все псує би.

55. У березні скоро темніє.

Замислений Себастян ледве зауважив загін вершників у химерних одностроях, озброєних довгими карабінами. Вони простували до Трибуші.

Він зняв рукавиці, виклав біля руки рядок патронів і притулився до прицілу. Вершники перемовлялися (за губами - по-угорськи), заглядаючи на мапу (ґотичний шрифт виглядав так, ніби Першої світової ніколи не було). На одностроях вирізнялися значки лісової охорони.

Себастян узяв рушницю між ноги, загорнув її у верету, зібрав патрони до кишені, рукавиці - до другої і на колінах пішов шанцем до великої купи каміння. А тоді побіг через ліс до дороги і біг чотири години без перерви, поки не добіг до замаскованого в яру панцерника старого Беди.



56. Панцерник майже звисав над проваллям, прив’язаний тросом до грубезного бука. Верхній люк був відкритий, і тепле повітря, виходячи зсередини, вібрувало над отвором.

У возі справді було тепло. Старий Беда варив вино і розказував маленькій Анні про Франциска Асизького і Франциска Петроського. Анна прикрашала своє перебування в панцернику великими малюнками на білих стінах (щось подібне Себастян колись малював її мамі на долоні) і невпинним зловживанням дієсловом є.

Не марнуючи часу, Себастян і Беда випили вино і поїхали аж у Кваси, де стояв автобус-бар.

Свою уявну війну Себастян оголосив програною.



57. Автобусний бар вони найперше почули. А вже тоді побачили досить високо в небі умовний знак - шість берегових ластівок, чотири іволги й одного зимородка. Всі пташки літали взад-вперед одна поза другу, не вилітаючи однак за межі певної півсфери, ніби плями світел багатьох сторожових прожекторів на захмареному небі над нічним містом. Їх стримували тонкі міцні нитки, які пучком сходилися десь за високим оборогом, у якому через зиму майже не лишалося сіна.

Шість чотири один, сказав Себастян.

Беда заглянув у грубий зошит і зачитав уголос - шість чотири один, у світі все таке, як воно є, і все діється, як діється; у ньому немає жодної вартості - а якби була, то не мала б вартості; якщо є якась вартість, то вона має перебувати поза всім, що діється і так існує; бо все, що діється і так існує, - випадкове.

Це означало, що все добре і можна безпечно йти до автобуса, який стояв у сховку за майже порожнім оборогом, власне там, де сходилися нитки, якими були прив’язані пташки. І прив’язані вони були до клямки передніх автобусних дверей.



58. Сиґнал безпеки подавав орнітолог, який колись кільцював птахів на Чорногорі, Гриняві і на гуцульському краю світу - в горах Цібо і знався ще з Франциском.

Орнітологія поволі перейшла в орнітофілію - він навчився кохатися з усіма птахами, що відкладали хоч трохи більші яйця. Вони любилися на найвищих верхах, де довкола обертається саме небо, а вся земля зменшується до непорушної опори для ніг. Птахи віддавалися йому мовчки, лиш закидаючи голови і широко роззявляючи дзьоби, ледве стримуючись, щоб не почули їхні самці. А ті ненавиділи орнітолога, який кохав птахів, - орнітолог завжди ходив у оточенні нервової зграйки пташиних самців, які викрикували нелюдськими голосами. Коханці моїх коханок, - називав їх орнітофіл іронічно.

Згодом орнітофілія відійшла, а прийшла філософія. Точніше - один трактат Вітґенштайна. Колишній орнітолог знав його напам’ять, постійно розмірковуючи над тим, яку цифру доречно процитувати в цій ситуації.

59. Тому, коли орнітолог викликався пильнувати бар, заки Себастян воюватиме з окупантами, він попередив того, що сиґнали, на які треба зважати при поверненні, подаватиме птахами і Вітґенштайном. Щоб їх удалося розшифрувати, подарував старому Беді зошит з переписаним від руки логіко-філософським трактатом. Наприклад, речення «щось може бути чи не бути подією, а все решта лишитись таким, як є» передавалося би пташкою одного виду, двома - іншого й однією ще іншого (один два один). Про що таке речення мало сиґналізувати - слід було вирішувати самому Себастянові. Принаймні те, що Себастян оцінив шість чотири один як усе добре, виявилося правильним.

60. Орнітофіл був, напевно, найчастішим відвідувачем Себастянового бару. Хоч за п’ять воєнних років у автобусі побували тисячі найрізноманітніших клієнтів. Серед них кількасот - постійних.

Бар функціонував дуже просто. Себастян їхав автобусом, заки його хтось не спиняв. Охочий заходив до бару, і вони їхали далі. Якщо ж той не хотів нікуди їхати, Себастян з’їжджав з дороги, і бар певний час працював на одному місці.

Деякі клієнти могли тижнями їздити в барі без жодної мети.

Дехто заїжджав задалеко, і Себастян мусив вертатися.

Часом бар надовго затримували в якомусь селі.

Бувало, що несподівано доводилося збиратися і кудись мчати.

Можна було домовитися про приїзд бару на певний час.

І так далі, і так далі.



61. Себастян устигав провадити автобус, обслуговувати клієнтів і виховувати Анну. Перед кожним містечком він зупинявся і йшов до нього сам, щоби - за старою снайперською звичкою - попередньо дослідити місто. Крім того, він мусив вислуховувати різні історії, щоб переповісти щось від когось десь комусь. Ця усна пошта настільки втомлювала Себастяна, що він уже не міг згадати, що, де, коли і з ким відбувалося. Він їздив епосом, не торкаючись до нього.

62. Єдине, про що він говорив з клієнтами цілком усвідомлено, були своєрідні взаємні сповіді, позбавлені вишуканої стилістики, але надзвичайно багаті сюжетами - хто що любить і не любить, що кому подобається і не подобається, смакує чи ні.

Себастян уважав такі розмови підставовим катехизмом, обов’язковим першим рівнем кожного співіснування.

Тож, зустрічаючи будь-якого гостя вже вдруге, він добре знав - до чого той звик, а що можна запропонувати спробувати.

63. Найбільше любили бар у віддалених селах, де жило мало людей і мало що відбувалося.

У розпорядженні кожного мешканця такого села було всього-на-всього кілька власних історій. Кожну з них він безконечну кількість разів оповідав усім, кого знав, так само, як вони оповідали кілька своїх. Таким чином циркулювало пару незмінних сюжетів, які важко було розділити на пережиті і почуті.

Приїзд автобуса з незнайомими пасажирами давав можливість прилучитися до чогось іншого. І по-новому викласти своє, яке, вириваючись із зачарованого кола слухачів, знову набувало ваги.

64. Цікаві речі траплялися іноді, коли сходилися знайомі і їхні знайомі, говорили про знайомих і оповідали історії про знайомих знайомих, почуті від знайомих.

Не раз бувало таке, що хтось міг вислухати від незнайомої людини дивовижну історію, яка виявлялася про нього самого.

Або: часто говорилося про когось при одному столі, не підозрюючи, що той хтось сидить при сусідньому.

65. Один час так постійно було із Северином. Усі говорили про те, як він завів чужинецьких туристів у гори до чудернацьких грибів, як туристи втратили глузд, а Северин осліп, але вивів-таки туристів до людей. Цю історію по-різному розказували багато разів.

Ніхто не знав, що Северин жив тоді у Себастяна і весь час перебував у автобусі. Добре, що не чув усіх тих небилиць, бо закладав у вуха і ніс вату, намочену джином - аби остаточно розсмокталася пухлина в мозку, яку він не схотів дати вирізати молодшому Млинарському.

Багато всіляких леґенд про себе доводилося вислуховувати орнітологові, котрого в барі вважали мандрівним філософом - з часом він, переповідаючи і переповідаючи трактат, перестав згадувати Вітґенштайна.

66. Химернішою від орнітофіла була, може, дочка Папи Римського. Ніхто не міг знати - правда це чи ні, але те, що вона так казала, - правда. Зрештою, з нею ніхто не збирався сперечатися - всі були раді бачити неможливе.

Дочка Папи Римського писала п’яні п’єси. Принаймні так вона назвала свою письменницьку методу.

Їй якось набридло миритися з тим, що більшість цікавого відбувається тоді, коли вона п’яна, - найважливіші розповіді, найдотепніші жарти, найафористичніші думки, найориґінальніші ідеї, найпарадоксальніші розв’язки найболючіших проблем. І біда полягає в тому, - відчула вона, - що все це за хвилю неможливо пригадати. Тому дочка Папи Римського почала напиватися з олівцем у руці, записуючи кожне сказане і почуте слово. Динаміка її п’єс дуже залежала від випитого. Часом ближче до кінця актори говорили абсолютно незрозумілі речі. Ба більше, дочка Папи Римського впровадила ще один експеримент - ремарки точно вказували кількість і ґатунок напою, і авторка вимагала, щоб актори пили це на сцені за ходом п’єси. Нічого дивного, що траплялися цікаві імпровізації, які заводили дію в несподівані далекості.

Автобус Себастяна на кілька років став її творчою лабораторією, кабінетом, майстернею і житлом.



67. У 1942 році донька Папи Римського зібралася писати п’єсу про циганських дітей, які втекли з табору, й угорських жандармів, котрі їх розшукують. Жандарми доходять висновку, що дітей може вичислити дитина, яка уявляє собі, як діти думають і поводяться, і кличуть на допомогу дівчинку детектива. Дівчинка знаходить циганчат, хоч і не дуже легко - йдеться про іншість культур і цивілізацій (насправді дітям зустрівся старий Беда, він провозив їх у своєму панцерникові до кінця війни).

Восьмирічна Анна була потрібна для вивчення дитячої мови. Дочка Папи Римського напоїла її підступним солодким молодим вином.

Коли Анна відіспалася і протверезіла, то так розповіла татові про щеплення яблунь, грушок, персиків і черешень, що Себастян повірив - вона була всередині дерев і плавала соком по судинах.

68. Відтоді Непрості час від часу передавали Себастянові сиґарети, які не можна було скурювати.

На внутрішньому боці сиґаретної бібулки Непрості рисували схему, за якою Анна мала знайти те чи інше дерево і надщепити його певним живцем.

Вони їздили у вказані місця баром.

69. Взагалі їздити автобусом було дуже приємно. В ньому добре пилося і гарно говорилося, з нього далеко бачилося, ним якось миналося всі небезпеки - встигалося трохи швидше або щасливо запізнювалося.

Не шкодило, що часто бракувало їжі, що взимку стоялося в заметах і пекли руки від миття начиння у студеній воді, а пісялося просто в сніг за дверима, що влітку бувало так гаряче, аж доводилося постійно намочувати одяг у балії з дощівкою, а ночами, коли ставало прохолодніше, здавалося, що надворі безперервно паде дощ - у вікна добивалися рої комах, що треба було задурно поїти поліцію й офіцерів.



70. Восени 1944 року автобус довелося покинути в Краснішорі.

Того ж дня Себастян і Анна стопом доїхали до Кенініґсфельда - їх узяли на рами селяни, що ходили до Тересви по залишені німцями велосипеди.



71. Себастян міг легко побити тих трьох під шевською майстернею у Кенініґсфельді без ніякої зброї. Навіть без палиці (палицю було би неважко роздобути, бо дерева, насичені водою, стали м’якими - пора, коли всюди перемогли вода і зелень).

Себастян ще з війська знав, як можна покалічити голими руками. А в Африці він ще й брав участь у доволі театральних змагах - боях з озброєними ножем, шилом, бритвою або кастетом вояками (добре, що в мене є Африка, - подумав Себастян, - завжди собі можна пояснити походження багатьох власних особливостей).



72. Він зближався до трьох і виразно бачив зламані коротким прямим ударом випростаних пальців хрящі гортані першого, потріскані від бічного лівого удару відкритою долонею судини на скроні другого, вибиті правою п’ятою коліно, а правим ліктем щелепу третього.

Але битися не мав права.



73. Битися означало повбивати, повбивати - значить втікати і ціле життя переховуватися. А вдома чекає Анна.

Себастян підійшов перший, пам’ятаючи, що передовсім мусить постійно пам’ятати берегти життя, і встиг привітатися перед тим, як троє накинулися на нього (ще більше підставляючи гортані, вилиці, коліна, щелепи і сонячні сплетіння), зв’язали, закинули в кузов студебекера і поїхали в той бік, звідки Себастян щойно йшов.



74. Що з нього можуть вибити на допиті?

На допиті випитують таємниці, а не вину.

Вина (чоловік січової стрільчихи, сержант іноземного леґіону, участь у колоніальних війнах, зять відомого декадента, греко-католик, українець, контакти з націоналістами, сіоністами, антисемітами, білими і чорними расистами, анархістами, троцькістами, монархістами, іноземними журналістами, пластунами, монахами, офіцерами, урядовцями, парламентарями, дипломатами, орнітофілами, наркоманами, родичами ватиканської верхівки, найманими вбивцями, вбивство трьох найманих убивць (одного неповнолітнього), снайпер, незареєстрована зброя, заборонені книжки, гашиш, друга дружина - донька, педофілія, дрібне підприємництво, приватна власність, нелеґальний перехід кордонів, знахарство, місцевий мешканець, перебування на окупованій території, участь у подіях на Закарпатті 1938 - 1939 років, шпигунство, саботаж, порушення паспортного режиму, сприяння націоналістичному підпіллю, проживання у прикордонній зоні, нелеґальна психотерапевтична практика, фройдизм, морганізм-вайсманізм, ніцшеанство, вітґенштайнізація, відступ від принципів соцреалізму в художній розповіді, критиканство, схиляння перед Заходом, пацифізм, напівлемко, опір представникам влади, неучасть у виборах до Верховної Ради, уникнення Всесоюзного перепису населення, непрацевлаштованість, побутове пияцтво, нетрудові доходи, переховування злочинців, погано дивиться, уважно слухає, багато пам’ятає, забагато говорить) їх не цікавить, бо не є таємницею.

Жити без таємниць, казав Франциск.

Таємниць він не знає.

Що він знає?

Він знає тисячі місць і слів.

Що він пам’ятає?

Він пам’ятає тисячі місць і слів.

Що він забуває?

Він забуває тисячі місць і слів.

Що він згадує?

Він згадує тисячі місць і слів.

Що він вигадує?

Він вигадує тисячі місць і слів.

Що він розказує?

Він розказує тисячі місць і слів.

Що він вивчає?

Він вивчає тисячі місць і слів.

Що він любить?

Він любить тисячі місць і слів.

Що він вибирає?

Він вибирає тисячі місць і слів.

Що він не вибирає?

Він не вибирає тисячі місць і слів.

Що він уміє?

Він уміє бачити, знати, любити, пам’ятати, забувати, згадувати, вигадувати, розказувати, вибирати, не вибирати тисячі місць і слів.

Що він робить?

Любить, бачить, вивчає, знає, пам’ятає, розказує, забуває, згадує, вибирає, вигадує, не вибирає тисячі місць і слів.

Що він хоче?

Бачити, вивчати, знати, любити, пам’ятати, забувати, розказувати, згадувати, робити, вигадувати, вибирати, не вибирати тисячі місць і слів.

Що він може?

Бачити, вивчати, любити, знати, вигадувати, не вибирати, забувати, згадувати, вибирати, пам’ятати, розказувати, робити, хотіти тисячі місць і слів.

Що тоді є таємницею?

Як і для чого він бачить, любить, пам’ятає, розказує, знає, хоче, може, вміє, робить, забуває, не вибирає, згадує, вигадує, вибирає тисячі місць і слів.

Як і для чого є тисячі місць і слів, які бачиться, вивчається, знається, пам’ятається, забувається, згадується, вибирається, любиться, хочеться, можеться, вміється, вигадується, не вибирається.

А це вже не його таємниця.

Він може спокійно йти на допит. Хоча болю не уникнути, якщо не знаєш хоча б якоїсь таємниці, але нема потреби його зносити - сам якось промине.



75. Дорогою Себастян перетиснув собі сонні артерії, щоб ще трохи поспати перед допитом. Спати - видовжувати час на півжиття.

Його ледве докликалися на допит.



76. Найперше запропонували закурити. Він узяв три чи чотири сиґарети з цілої пачки ленд-лізівського кемела.

Про сиґарети на потому треба думати навіть тоді, коли вони якимось дивом з’являються тепер, сиґарети - найкращий доказ того, що все закінчується (Себастян знав одного переконаного фашиста, який здався американцям у полон тому, що там щодня давали сиґарети).



77. Тоді привіталися, назвалися фольклористами, казали приготуватися до тривалої розмови і закликали бути щирим.

Себастян вирішив нічого навіть не згадувати про те, що поспішає до Анни. Це може викликати охоту протримати його якнайдовше.

А щодо щирості, то він знав один непоганий спосіб. У баї, як і в пестощах, усе залежить від ритму. Якщо взяти фальшивий ритм, то яка може бути щирість. Правильні речення ні до чого не приведуть. Він вирішив спробувати такий стандарт - шість коротких, одне довге, одне дуже коротке знизу вгору, одне дуже довге з обертом по спіралі і два короткі неповні вправо.

Себастян так настроївся, аж чув свій голос, не почавши говорити. І той голос йому подобався.

Врешті ще не було випадку, коли б він не зміг перетиснути когось бесідою.

1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   27


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка