Тарас Прохасько БотакЄ



Сторінка12/27
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.32 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   27

Май красний бай (наприклад)
1. Себастян розказував лише те, що могло бути, і тому було так, як розказував Себастьян. Усі роки перед тим, як почати говорити, Себастян по-справжньому тільки те і робив, що дивився і думав, як розповідати історії.

2. Себастян розказував, що може розказувати людям про їхнє життя так, що вони захочуть жити вічно, нічого не змінюючи. І люди дійсно хотіли жити вічно і нічого не змінювали.

Себастян розказував, що навіть на допиті не розкаже всього про свою любов, свої любові з Аннами. І дійсно - на допиті Себастян розказав не все, бо переборов себе і говорив зовсім не так, як би хотів, як не дозволяв собі оповідати ні разу в житті.



3. Потому він розказував, що нічого дивнішого ніколи не чув.

Його забрали прямо з вулиці в Кенініґсфельді.

Вони вже жили в Мокрій. Себастян ішов додому, вертався з бутини з-під Темпи. Там одного лісоруба притиснула втята ялиця. Не вбило відразу, але він перестав жити - лежав собі ні в тих ні в сих. Лісоруб був нетутешній - прийшов десь із Березова, тому його не було куди забрати. Закопати такого було би гріх, і вночі по Себастяна приїхали кіньми без сідел і вуздечок. Він оглянув прибитого і побачив, що той забув, як дихати. Посидів коло нього і розказав потрібну байку. Березун усе згадав, устав і запрошував колись прийти у Березови. Мусив якось віддячити, але тепер рубав ліс, то захотів віддати лиш те, що мав, - грудку будза.

4. Себастян затримався в бутині трохи довше, бо мусив щось послухати про Березів, - він там ніколи не бував, хоч знав багато березунів.

Себастян казав, що найцікавіше йому слухати, як хтось оповідає про місця, яких він не знав. Тоді просив розказувати так, ніби ідеш, дивишся і говориш те, що бачиш. Потому - так, ніби їдеш на ровері чи коні (трохи вище, тоді бачене міняється несподівано сильно), далі - якби виліз на вершок дерева. І обов’язково виймав мапу тієї місцевості і просив розмалювати словами все позначене.

Навіть війни, табори і всілякі катаклізми Себастян сприймав передовсім із цієї точки зору - як багато зустрічається людей, які походять і приходять з різних місць, виросли і бували в різних місцях. Великі зрушення перемішують людей, і основою говорення і способу мислення стає порівняльна географія.

5. Себастян ніс грудку сиру Анні на вечерю і сніданок. У Кенініґсфельді коло дверей шевця стояв, як завжди, винесений стіл і кілька чоловіків грали в карти. Решта дивилася. Себастян ще з Африки привчився бачити дороги, якими щодня ходив, у порівнянні з учорашнім. Учора (і позавчора, і позапозавчора) трьох із сьогоднішніх спостерігачів не було. Коли ж він подивився, як вони на нього дивляться, то зрозумів, що то - по нього.

6. Себастян ще міг утекти - звернути між кольорові дерев’яні будиночки, садами вибігти до берега і поплисти серед колод Брустурянкою до Тересви, Тересва винесла би в Тису, а вже Тисою через кілька днів можна бути в Дунаї і завертати або до Відня, або до дельти - і там, і там є безліч схованок на ціле життя.

Зрештою, він знав, що ріки найкраще зв’язують цілий континент, бо всі місця континенту з’єднані не більше, ніж через чотири ріки.



7. Ще в Африці Себастянові не раз доводилося долати ріками величезні відстані, днями не вилазячи з води. Він лише перекладав з кишень у алюмінієву флягу з видряпаним своїм іменем і номером полку все, що могло розмокнути, і плив у одежі за течією, штовхаючи перед собою кілька зв’язаних легких жердок, на яких лежала рушниця.

Околиці, побачені з рівня поверхні води - коли погляд ковзає по дотичній, - не менш цікаві, ніж з пташиного польоту. А рельєфи дна часом навіть багатші. Не кажучи вже про те, що все найцікавіше в житті людей відбувається на берегах, над водою рік.

Останнього разу він запливав у химерні мережі каналів з майже гарячою водою і не по-земному багатою рослинністю на дні, далі - в рештки підтопленого форту.

Чомусь саме це снилося йому найчастіше впродовж усього життя. Такою була його ностальгічна Африка. І ще - прозорі бухти і пливе багато черепах.

Але тепер не можна було нікуди плисти - Анна чекала на тата.

8. У Кенініґсфельді Себастян міг би хіба стріляти - якщо зробити це першим, то поцілив би відразу трьох одного за одним так, що вони впали би разом. Так він колись застрілив сліпого вбивцю і його дитину.

9. Тоді були часи, коли довкола Ялівця вешталося багато озброєних людей, перемістивши в гори свої полювання один на одного. Часто траплялося так, що спочатку стрілялося, а пізніше переверталося тіло і дивилося - хто то. Себастян мусив тримати пістолет напоготові під рукою - під лядою, там, де ґрейпфрути, матовий слоїк з цинамоном і велика шклянка з горіхівкою для себе.

10. Коли до бару зайшов сліпий з кількарічною дитиною на шиї, ніхто навіть не подумав, що вони можуть бути небезпечними. Себастян варив каву з гашишем для чотирьох растаманів, які грали з Анною у слова - Анна називала одне і те ж українською, гуцульською, польською, німецькою, словацькою, чеською, румунською, мадярською, а вони вгадували - що що означає.

11. Такі лінгвістичні ігри Себастян почав придумувати Анні після того, коли зауважив, як легко їй удаються не лише образи і манери тварин, але й мови. Її фантастичний слух чув у мові звірів більше відтінків, ніж існує слів, якими щодня послуговуються люди. Був час, коли Анна майже повністю перейшла на нелюдську мову, а Себастян відповідав їй так само. Врешті він схаменувся - ще трохи і вони перестануть уміти між собою говорити. І понапридумував стільки забав, що тепер вони говорили про лінгвістику - часом дуже складні міркування, як про якісь побутові речі.

Гра у слова закінчувалася тим, що з кожним словом Анна мала придумати гарні речення різними мовами, а ці речення укласти у змістовний абзац. Сюжет абзацу переважно формувався настроями і механікою, способом мислення вжитих мов чи був радше артикуляційним - так, щоб було приємно, чи тяжко, чи смішно, чи страшно, чи ще якось вимовляти.



12. Растамани були найманими вбивцями. Але їх ніхто не боявся, бо це було відомо. Перші в Ялівці наймані вбивці після Штефана. Растамани приїхали з Будапешта і, виконуючи замовлення сеґедської Нанашки, розшукували і знищували в горах усіх комерсантів - жидів, чехів, українців з «Маслосоюзу», які пробували організувати закупівлю й експорт сирних коників.

Забрівши в Ялівець, растамани зайшли в «Шо йо, то йо» і засіли тут на кілька місяців, частково латиноамериканізуючи карпатське містечко - вони занесли в Ялівець мате, кольорові чоловічі сорочки навипуск, співані самби, великі в’язані берети, звичку спати в гамаках, виставляти влітку кімнатні вазонки на сходи, вечеряти на балконах.

Вони розрахували, що можна і не бігати горами за комерсантами, а сидіти в одному місці і чекати, заки всі поприходять самі.

13. Себастянові найбільше подобалося, як вони вміли цілі дні проживати на березі ріки - лежали, купалися, дивилися на воду і хмари, курили, спали, нічого не говорили, їли по нитці коників зі сиру, малювали собі щось камінчиком на камінчику, ставали на руки. Або просто пили джин. Як справжні хижаки, набиралися сонця й ощадно рухалися. Часом брали із собою Анну.

Дівчинці з ними не було нудно.



14. Себастян чомусь зовсім не хвилювався, коли Анна йшла з растаманами. Хоч звичайно він намагався берегти дочку від усіх клієнтів бару, котрі звертали на неї увагу. Особливо пізніше, коли друга стала підлітком і він особисто знав кількох поважних людей, які приїжджали до Ялівця, щоби посидіти в барі і подивитися на Аннині руки чи губи.

15. Один із них був анонімним скульптором.

Захоплений пластикою середньовічних скульптурних груп, примітивних народних фіґурок і давніх африканських статуеток, він вирізав копії дерев’яних скульптур і продавав підробки колекціонерам, щиро вірячи, що виконує певну місію, що відповідна кількість таких постатей може змінити світ на краще. В гуцульських селах його не любили, бо він за величезні гроші намагався викупити всі фіґури з церков і цвинтарів. Відмовляючи йому, громада боялася, що він колись вернеться й або щось украде, або попалить усе з розпуки.

Трохи мали рацію. У Празі скульптор щойно відбув суд, який дав йому великий штраф за навмисний підпал кількох крамничок з паперовими квітами. Так він відстоював справжню красу.

Себастян його цілком розумів.

Скульптор приїжджав уже кілька разів, відколи перший раз побачив Анну. Він сидів при барі, пив вино з водою і зарисовував кожен Аннин рух. Хотів видати свій підручник анатомії для художників, не подібний на всі сучасні уявлення про будову тіла.

Казав, що Анна є бездоганною моделлю для середньовічних Савських, сільських надгробних пієт (Марія, Марія -Магдалина, Марія - мати Якова й Осії і Соломія) і нагих негритянських королівен (але з Центральної Африки - тонких, довгих, з подовгастими головами і найвиткіших) одночасно. На вигляд, на вигин, на твердість.



16. Тим часом Анна мала якесь дивовижне почуття вірності і відданості і рідкісне вміння встановлювати власнообрану дистанцію, яку лиш вона мала право реґулювати. З нею було легко заприятелювати, але звабити - неможливо.

Тож насправді Себастян навіть не натякав їй остерігатися чи скульптора, чи растаманів.



17. Між іншим, лише після того, як Себастян сам кілька разів ходив після нічної роботи на ріку з растаманами, він до кінця усвідомив, як змістовно і солодко можна нічого не робити.

18. Ще одна розвага растаманів, яка теж страшенно сподобалася Себастянові, дуже скоро захопила все місто.

Проходячи ялівцівським Ринком, растамани назбирували повні кишені каштанів, яких нападало з дерев цілі купи. А впродовж дня вони виробляли з ними різні приємні і складні речі - закидували на дахи (і каштани котилися дахівкою вниз, падаючи на бруківку, як з трампліна), поціляли каштанами в ринви, жонґлювали ними, перекочували по столі, намагаючись пускати каштан між пляшками один одному, підкидали їх аж до птахів і перекидалися ними, тримали по кілька в руці і пускали плисти каналами, клали їх на дно шклянок перед тим, як наливати джин, дарували незнайомим і знайомим, залишали після себе на березі річки, в барі, на міських лавках і гойданках, на більярдному столі.



19. Свій перший тиждень у Ялівці растамани на столі ж і мешкали. Сталося якось так, що в цілому місті їм не знайшлося жодної вільної кімнати. Йти десь по кутах вони не хотіли.

Растамани заплатили Себастянові за годину більярду, навіть не брали київ і куль, а познімали черевики і лягли на стіл відпочити. Один запитав - чи можна таке робити, Себастян вирішив, що можна, бо виконуються обидві вимоги щодо більярду в барі - за нього заплачено і ніхто нічого не нищить. Після першої години растамани заплатили ще за дві, тоді за добу і нарешті - за тиждень наперед.



20. Був якраз сезон трави, коли вони з’явилися, і трави було море. Растамани скрут за скрутом курили самі і роздавали всім гостям. Деякі курортники вже стали растафаріанцями, а журналісти годинами слухали оповіді про Ямайку. В барі було так задимлено, що кожен, хто не курив, хоч не хоч мусив дихати спаленими коноплями, висідаючи на одну чи іншу хвилю.

21. Коли Себастян прав їхній з Анною робочий одяг, то вода ставала не брудною, а жовтою - від вимитих з-поміж ниток осадів канабінолу.

22. Мала Анна теж була постійно накурена.

(Себастян згадав собі це в 1947 році, коли з відділом Чугайстра спинилися на ніч у хаті біля Гути. Після вечері тридцятеро партизанів закурило буркун, а посеред ночі виявилося, що від диму померло немовля, що спало в тій хаті за заслоною).

Спочатку вона трохи настрашилася - їй було так добре, аж здавалося, що так залишиться назавжди.

23. Згодом Анна курила часто, але тільки в присутності тата - той не хотів, щоб їхні конопляні досвіди надто різнилися.

Одного разу, покуривши гашишу, вона відчула, як Бог показав з-поміж хмар палець, підняла свій до неба, і так вони кілька хвилин помовчали в безконечності, торкаючись пучками пальців.

Однак через якийсь час часи змінилися і час гашишу відійшов.

Цікаво, але значно пізніше, коли вона підросла і Себастян розказував, що він відчуває, кохаючись з нею, Анні завжди пригадувалися її конопляні сприйняття цілого світу.



24. Тоді, коли до бару зайшов сліпий з дитиною, вона не курила, лиш грала з растаманами у слова і дримбала реґі.

Сліпий був убраний у звичайний європейський костюм - лише Себастян автоматично зауважив кілька химерних кольорових латок у різних місцях маринарки, - а на шиї сиділа кількарічна дитина в поплямленому светрі. Сліпий не мав очей, а про дитину неможливо було сказати - хлопчик то чи дівчинка. Вони простували до бару, маля руками якось керувало чоловіком. Тричі воно мусило сильно нахилитися до голови сліпого, заки дійшли до ляди. Нагиналося, обминаючи спинки крісел, прикручених ніжками до стелі, - Себастян зробив так, що все вмеблювання бару, як у дзеркалі, точно повторювалося на стелі.



25. Недавно було інакше - вся стеля була нашпигована різними ножами - лезами донизу, які давали дивні відблиски, тіні, лезовий ліс створював неповторну акустику і додавав приємного неспокою. Ножі Себастян зняв після того, як кілька бойків, які крали коней на закарпатських полонинах і відводили на Галичину, напилося, посварилося, вхопило одного свого колеґу за руки і ноги, розмахнулося і підкинуло до стелі.

26. Сліпий сперся руками на ляду й замовив міцний чай з ваніллю, спиртом і кількома будь-якими червоними ягодами. Дитина оглядала зал. Себастян відміряв спирт, коли занепокоївся. Дивлячись на руки чоловіка і якийсь невловимий рух малюка, він чомусь пригадав собі одну забаву з Анною.

27. У неї вони почали грати після того, як придумали собі нову стратегію - більше театральності в поводженні (тоді вони дозволяли собі таку міміку, яка часом перевершувала паяцьку).

Він ставав при ляді; руки закладав за спину і так сильно зводив разом лопатки, що спереду було видно самі рамена; Анна ставала ззаду, її зовсім не було видно, і виставляла свої руки наперед Себастяна; виглядало, ніби у великого чоловіка - маленькі дитячі руки, так вдало вони синхронізували Аннині маніпуляції і жести з мімікою та інтонаціями Себастяна. Гра називалася «Два бармени - дві руки». Саме ця алюзія - двоє, але дві руки, так насторожила Себастяна. Руки чоловіка далі лежали на ляді.



28. Себастян відвернувся і ступив пару кроків до креденса, щоб узяти з полумиска вишні. Дорогою навіть устиг пригубити чаю (він завжди пробував готові складні напої перед тим, як подати шкло клієнтові), і йому посмакувало. Раптом його обпекло те ж відчуття, що виникало завжди, коли хтось несподівано швидко і тихо підбігав ззаду. Він страшенно цього не любив і був у такі моменти найнебезпечнішим.

Себастян випустив з рук чай, розвернувся, вхопив пістолет (рука дитини була під светром) і двічі вистрілив. Так скоро, що дитину не скинуло з шиї, а вони впали разом - як стояли, лиш перевернули кілька кошиків з яблуками-паперівками і різними сухими фруктами, що прикрашали бар. Себастян перескочив через ляду і нахилився до дитини, витягаючи її руку з-під светра - аж тепер він додивився, що плями були зроблені якісними малярськими фарбами й укладалися в цікаву абстрактну композицію. Маленька рука стискала руків’я великого пістолета.



29. З того часу все, що робили растамани, присвячувалося Себастянові. Вони пили лише за його здоров’я, бавилися з Анною, навчили її довго лежати на дні ріки, дивлячись догори через воду (хтось зробив навіть таку знимку; коли Анна померла, і Себастян шукав її фотографії, то пошкодував, що растамани не фотографували Анну - вони би обов’язково прислали все, що мали), з кожного скрута залишали кілька затяжок.

30. Вдячна сеґедська Нанашка передала Себастянові цілий звіринець, зроблений із сиру. Коня, барана, оленя, цапа, вола, тура і єдинорога натуральної величини привезли рожевощокі і блискучі, але трохи вайлуваті моцурі з грубезними кістками, котрі служили у Нанашки гайдуками, сердюками, збуями, побійцями і мусили щодня куштувати всі сири і бринзи на містечкових базарах.

Спеціально для Анни Нанашка додала коралі із задубілого сиру і кілька ескізів Франциска, на яких було видно, як той намагався осягнути символіку сирних коників.



31. Коли ж почали пропадати лещатарі і прислана поліційна комісія зацікавилася Себастяном (надто часто зниклих лещатарів востаннє бачили якраз у «Шо йо, то йо»), то растамани самі вислідили банду розбійників, які скидали лещатарів в урвище, а їхні дорогі лижі, черевики, годинники і фотоапарати перепродували в туристичних поїздах на станціях з польського боку.

32. Того дня растамани влаштували у барі забаву лише для Себастяна, Анни і кількох їхніх друзів, винайнявши весь бар на цілий вечір.

Один з них виконував обов’язки бармена, інший приготував пишну вечерю, додавши в кожну страву інакшого гашишу (зацукровані квіти конопель і солене насіння були на десерт (так Себастян навчився харчуватися насінням, неважливо - конопляним чи ні, він просто збирав насіння різних рослин, носив його в кишенях череса і підживлявся ним у голодні дні)). Два інші керували винайнятою гуцульською капелою, яка мусила грати реґі (колись я тебе під цю музику візьму, - подумала Анна про тата).

Наприкінці растамани хотіли помінятися із Себастяном кульчиками. Оскільки Себастян не мав кульчиків, то - хоча би з Анною. Для цього довелося проколоти Анні ще дві дірки стрілою від арбалета (растамани у своїй роботі не визнавали вогнепальної зброї), а кожен Аннин кульчик поділити між двома растаманами.

33. Чомусь усі забули, що стріла змащена речовиною, яка не дає згорнутися крові. Мочки кровили і кровили. Не допомагали ні зела, ні баї. Анна навіть знепритомніла від утрати крові (було так, розповідала вона потім, що раптом почали мерехтіти і змінюватися кольори, лише кольори всіх предметів - не виходячи за свої межі на самих предметах, а слабість була приємнішою від будь якої сили), поки дія речовини минула.

Себастян зацікавився цим препаратом, і растамани подарували йому цілу пляшку такого плину.



34. Себастян передав плин Непростим для аналізу. Вони ж використали його, мабуть, інакше.

У Ворохті бував один варшавський етнограф, який уже майже розгадав таємницю Непростих і планував написати статтю про те, як неграмотні гуцульські псевдочарівники хитруни маніпулюють Європою і світом за допомогою сюжетів. Якраз тоді він і помер у найрозкішнішому готельному ресторані Ворохти, куди колись ще молодий Франциск ходив після промальованих ночей пити ранішню каву з яєчним лікером (той лікер насправді був спиртовим ґоґолем-моґолем, але яйця для нього можна було вибирати самому: вони лежали у великій касетці - різних розмірів і забарвлень, крапчасті, однотонні, майже прозорі - позбирані у хащах жерепа яйця всіх видів гірських птахів), яка іноді закінчувалася пізньою вечерею з грибової зупи, печеної кукурудзи з пастою із пстругів, бобом у терновому сосі, замороженим філе мідянки з тертими ґоґодзами і калганівки, двох трьох кварт калганівки.



35. Етнограф обідав у товаристві начальника вокзалу, латинського священика, директора тартака і санаторійного лікаря. Раптом почав потіти. Дуже скоро замість поту на шкірі повиступали краплини крові. Кров’ю засльозилися очі. Він витерся рукою і лише розмащував акуратні червоні цятки. Кров сочилася невпинно. На бездоганному білому вбранні з’явилися червоні плями, які швидко збільшувалися, прямували одна до одної і зливалися в суцільну мокру червінь. Ніхто не знав, чим зарадити. На тілі не було жодної рани, а кров текла з усіх пор.

36. Коли забава з растаманами майже закінчувалася, Себастян подумав про всю ту безліч чудесних дрібничок, речей, музики, способів, спецій, вин і фільмів, які - усвідомлюєш це дуже чітко - ніколи не будуть у твоїм житті, яке вміщається у межі між студінню і спекою, чимось нормальним.

37. Растамани подарували їм дуже гарний екземпляр індійських конопель у кам’яному горщику і ще довго оповідали, як радісно було б жити Анні, якби з цієї рослини почати маленьку плантаційку на безлюдних і максимально освітлених схилах і полонинах. Бо всяку рослину садиться передовсім для того, щоб отримувати радість від садження рослини.

Наступного ранку Себастян згадав, що треба не забути спитати растаманів, як усе ж таки доглядати за цими коноплями, але виявилося, що вони нарешті пішли з Ялівця.



38. Сліпий убивця ще раз пригодився в 1938 році.

Себастян не знав, як перенести на Карпатську Україну два пістолети. Довго думав, аж подумав про дитину сліпого. Взяв чотирирічну Анну (вже не ту, що була тоді в барі) на шию, пістолети заховав на ній і пішов попри пости. Боявся лиш, щоб мала - у нападі дитячого бажання перестріляти все - не витягнула зброї зі сховку.



39. Себастян чомусь страшенно вірив у перемогу Карпатської України, бо сюжет видавався дуже вдалим.

Йому залежало, щоби українська справа починалася саме в Центральній Європі. Хоча відомо, як представник польової розвідки штабу Карпатської Січі, який їздив тоді в автобусі барі Транскарпатією, чистий націоналіст, доповідав командуючому Климпушеві про своє переконання, що Себастян керується скорше ідеєю ландшафтів, ніж ідеєю нації.

Може, і так, бо Себастян трохи охолов, коли ознайомився з планами уряду про лісову політику і побачив, як громадяни використовують автономію передовсім для нищення лісу, води і каміння.

Зрештою, питання лісу і деревини завжди було в цих краях визначальним.



40. Незважаючи на певне розчарування (все ж таки його основною властивістю була споглядальність - бачити все і знати, що бачиш, - яка приводить не до байдужості, але до згідності з усім, що відбувається), Себастян спішив закінчити визначення всіх снайперських позицій для перетворення гір на велику фортецю.

41. На одній з таких позицій - неправдоподібній металічній конструкції, чимось подібній на Ейфелеву вежу, з дерев’яними дірявими кладками на високості, поламаними сходами і вузькими люками між різними рівнями, - Себастян знайшов пляшку сливовиці, яку тут же і випив. Аж випивши, додивився за ледь помітними слідами, що перед ним тут зупинялася угорсько-польська диверсійна група, яких тоді було багато по всій Карпатській Україні. Паленка виявилася отруєною (Себастянова свідомість ще не була готова до аж такого підступу).

Ставало щораз гірше. Тобто Себастянові було добре, він любив гарячку, але сили його соків кудись зникли, легені ледве встигали набирати і випускати повітря, яке нічого не давало. Чомусь руки стали, як обпечені, і страшенно боліли б, якби не гарячка. Треба було негайно міняти всю воду в тілі.



42. Він побрів вище в гори - не хотів прийти помирати перед дитиною. І не хотів до шпиталю.

Ще давніше постановив собі - якби з ним щось сталося, то не кликатиме лікарів і не лежатиме безпомічно вдома, а, як звір, що ховає власну смерть, подасться в гори. Гори ж або виходять його, або тихо поглинуть.



43. У шпиталі він уже раз був. Ще давно, зимою, щойно почали кохатися з другою Анною, ще в Ялівці.

Він набрався дивної зарази, доївши абрикос після одного гостя, кавалерійського офіцера з іноземного леґіону, - неймовірно немудра випадковість.

Його тоді арештували, аби не поширити хвороби, і завезли до закритого гірського шпиталю в соляних печерах. Завеликі підземні білі зали без дверей переходили один в одного короткими і трохи нижчими, але такими ж широкими коридорами. В кожнім залі просто на купках солі лежали хворі, обмотані незнаним листям. Лікування полягало в періодичних натираннях надгустою ропою. Стогони болю додавалися (здавалося, що окремих голосів більше, ніж насправді) і мандрували підземеллями, які не знати де закінчувалися.

Цей шпиталь був однією з новацій чехо-словацького міністерства здоров’я у викоріненні карпатського сифілісу і винищенні інших зараз. Хворих утримували в тюремній ізоляції часом стільки, скільки вони могли жити.


1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   27


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка