Тарас Прохасько БотакЄ



Сторінка11/27
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.32 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   27

3. Корчму переробили на відкритий у кількох місцях бар, більше подібний на город. З речей у барі (крім столів і лавок) було лиш те, що зроблене з прозорого шкла.

Переважно воно було зайняте зрізаними квітами.



4. Тим часом Анна дедалі більше часу проводила з тваринами.

Особливо вона любила слимаків. Себастянові слимаки подобалися, бо здавалися виховними. Їх стриманість і беземоційність примушує уважніше думати про слимачі потреби, симпатії, бажання і наміри. Цілковито інші манери поведінки, самовираження і спілкування дають більший простір для взаємного пізнавання. Анна чулася щасливою, коли клала на себе слимака в тому місці, звідки йому не хотілося відразу сповзати. Він віддячував Анні ніжним повільним просуванням обраними ділянками шкіри.

Можливо, саме через цю першість ціле життя Анна найбільше вміла уподоблюватися слимакам. Коли ж вони почали кохатися, то ставала слимаком найчастіше і найохочіше. Себастян підозрював, що в такий спосіб вона намагалася вказати - як він має поступати з нею. Все ж не наважувалася сказати цього татові словами. Себастян дивувався - як можливо аж так знати і розуміти таємниці звірят. Я просто не мала що читати, сміялася донька.

5. І дійсно, ця Анна не читала навіть Лярусса, бо: Себастян не знав французької (він воював не у Французькій Африці, а Центральна Європа означає можливість порозуміння з усіма сусідами рідною мовою), перші роки Анна безперервно ставала солдатом, потім вони майже не виходили з бару, буваючи вдома лише заради купелі взимку, крім того, Анна слухала у барі стільки історій, що вічний і позачасовий Лярусс видавався би їй позавчорашньою газеткою, і врешті - вони покохалися так, що будь яка енциклопедія не могла містити помічних гасел.

Другими після слимаків були рисі і трясогузки. З комах - цвіркуни.



6. У ті часи Анні десять-дванадцять. Якось вони купалися в кількох потоках за один короткий вересневий сонячний день, Кевелевом зійшли аж до Тиси. Вирішили не вертатися в гори, поки не стемніє. Знали, що ріки більше не буде в цьому році, а йти в суцільній темряві було навіть легше - підошви самі зчитували дорогу.

Себастян дивився на Анну, яка стрибала в річку і вилазила на каміння. Таких жінок він ще не бачив. І не знав, чи побачить - Анна скоро виростала, в ній уже вгадувався натяк на його першу Анну. Він думав, що винен, бо не запам’ятовує цієї краси. Не може пригадати минулорічну Анну, трирічну. В уяві завжди рухалася сьогоднішня.

Я не мушу цього пам’ятати, казав собі Себастян. Запам’ятовування дитинства - це справа дитини. А я хочу лиш одного - дожити так, щоб не було навіть потреби згадувати її колишню, щоб вона була щодня щоденною. Я хочу жити лише з нею. Я тато і дорослий чоловік, я знаю, що кажу про свою дівчинку. Не мушу запам’ятовувати - врешті, і їй треба буде щось розказувати, коли стане жінкою. (Анна лежала у водокрутах між камінням).

Усе ж спробував щось запам’ятати. Вона - як тонке розгалуження гілки, вибіленої і обточеної, вигнутої і висушеної річковою водою. Висушена рікою.

Він мусив занурити лице в Чорну Тису.

7. Вночі, коли минали Джорджову прилуку і не розрізняли рис одне одного, Анна спинила його за руку і сказала, що їй придумався віршик. Він, напевно, дуже незґрабний, але:

як банно анно

ой як банно

бо анно доміні сто сотий

не хочу тільки твого росту

достоту наче череп’яна миска

боїться розростання

гнучнезної сосни

що рознесе її зусилля

у цих місцях здається

випускає вітер забагато

дрібненького піску

з таких складних горбів поблизу

бо пекучо засльозені очі

коли торкаєшся щокою

до долоні

якою притискаю

піднятий пух на твоїй шкірі

не знаю баю

на той пісок

так банно

дівчинко


у чорному береті

і грубих черевиках

з травинкою

в широкім роті

Вона подарувала віршик татові Себастянові.

8. Усі ці роки вони пропрацювали в барі, який справді дуже скоро став наймоднішим у Центральній Європі.

Себастян, як свого часу Франциск Себастянові, запропонував спробувати трохи пожити в Ялівці колумністам кількох великих газет (все одно - писав він на поштових картках - у газетах ніколи не з’являється чогось по-справжньому важливого, тільки те, що спричинює більшість теперішніх бід, - надмір інформації, яку неможливо переповісти… зрозуміло, що існує певна конвенція, яка забороняє філософам розглядати й описувати певні речі…), щоб разом попити джину і поговорити так, як слід говорити у Центральній Європі, - з’ясовувати спільні місця і спільних людей, виявляючи таким чином кілька паралельних павутин, у яких усі себе знаходять.

Ялівець став раєм для письменників, журналістів, есеїстів, публіцистів і репортерів.

Приїжджали на джин, приїжджали на Себастяна. Одних він вислуховував, іншим оповідав. Старався, аби не було історій дальших, ніж через чотири ходи.



9. І кожного дня вони з малою Анною працювали день і ніч, переважно разом, іноді - по черзі сплючи. Дитина виростала в барі, миючи шклянки, витираючи столи і підлогу. Нарізаючи квітів у всі шкла. Часом говорили, але якось інакше. Тепер ішлося лише про те, що подумалося про щойно побачене.

10. Анні подобалося фотографуватися, фотографувати її подобалося навіть тим, хто ніколи не фотографував. Не любив цього лише Себастян. Тому збереглися тільки три знимки, зроблені і подаровані, очевидно, відвідувачами. На одній з них Анні близько десяти років. Ця світлина найцікавіша.

Себастянова постать дещо розмита. Не дивно, бо він у цей час крутився довкола своєї осі. В обох руках - ножі. Видно, що один він уже почав кидати - якраз випускає з руки. Анна тримається ногами за його талію, спина торкається Себастянових колін, а волосся - підлоги. В піднятих руках пляшка джину і келішок. Усмішка скривлена припливом крові до лиця і відцентровою (доцентровою) силою (В таких випадках відкритий рот закрити дуже важко).

У них був такий трюк для клієнтів. Виходили на середину бару і без музики танцювали складне танґо. В кінці Анна заскакувала на Себастяна, вони крутилися, Себастян кидав ножі у ціль (кидання ножів у ціль було улюбленою розвагою в барі), а Анна хапала зі столу пляшку і келішок, наливала джину і ставила келішок на стіл так, що він під’їжджав просто до когось. Не виливалося жодної краплі.

11. Після Анниної смерті Себастян намагався зібрати хоч частину її фотографій. Він згадував відвідувачів, які могли фотографувати Анну, добував їхні адреси, відсилав листи з єдиним проханням. Але з того чомусь нічого не вийшло. Віддавати такі світлини не хотіли навіть ті, хто міг осягнути муки Себастяна.

Тридцять років родини С.
1. У 1921 році, коли Себастян сам прийшов до Непростих, він обрав дивну форму свободи - постійно розповідати Непростим про життя своєї родини. Унеможливити слідкування реґулярними звітами. В такий спосіб перетворюючи себе і свою сім’ю на таку собі дослідну плантацію Непростих.

Жити так, - казав Франц, - щоб не мати таємниць.

Непростих це цілком влаштовувало, і вони перестали втручатися в їхнє життя - переконалися, що Себастян експериментує з власним життям вигадливіше і безжальніше, ніж придумував би хтось із них.

2. Свої спостереження Себастян надсилав Непростим на звичайних поштових картках. Їхній тайнопис можна було назвати непрозою.

Послання не укладалися в нормальні речення, а містили скорочений запис певного визначення, яким він давав назву чомусь пережитому - подіям, враженням, дням, людям, історіям, відчуттям, ідеям, цілим мікроперіодам. Непрості розшифровували непрозу, вміючи уявляти собі навіть більше (щоправда, іноді цілком інше), ніж знав Себастян.

Поштівки він складав під каменем біля виїзду з Ялівця. Старий Беда, час від часу приїжджаючи на своєму панцернику, забирав їх і вже сам адресував Непростим - він завжди знав, де вони мандрують, і пошта чекала на них у місцях ночівлі.

3. Так тривало майже тридцять років. За весь цей час Непрості лише кілька разів приходили до Ялівця. Тоді вони довше говорили із Себастяном і самі забирали невідправлені картки.

Хронологія їх не цікавила, а для Себастяна її взагалі ніколи не існувало.



4. Він нічого не писав лише в один період - у 1934 році, коли народилася третя Анна - його дочка і внучка - і померла Анна, дочка і жінка.

5. У 1938 році, коли повстала Карпатська Україна, Непрості зробили так, як придумав Себастян, - купили великий автобус, облаштували його на бар, і Себастян з малою Анною поїхав ним у бік столиці - до Хуста. За цей час він склав для уряду Авґустина Волошина кількадесят аркушів описів гірських територій, а під час годинної зустрічі з начальником штабу Карпатської Січі полковником Колодзінським виклав докладну схему захисту краю двома сотнями правильно розміщених снайперів, особисто вибравши кожну визначену позицію.

Тим баром Себастян продовжував їздити, немов мандрівний цирк, і після окупації Карпатської України - аж до 1944 року, коли замість мадярів прийшли рускі. З цими вже не поваленсаєшся.

Себастянові ледве вдалося приписатися в Дойче Мокрій, за Кенініґсфельдом, поселившись у домі вивезеного мадярами тирольця (Автобус-бар він лишив при дорозі в Краснішорі і чув, що ціле відділення радянських розвідників пило в ньому кілька днів, а потім усі потопилися в Тересві, як тільки завели автобус і зрушили з місця).

6. Себастян з Анною жили в Мокрій найпримітивнішим життям. Їли кулешу три рази денно, Анну кликали щепити яблуні (таку добру мала руку), Себастян замовляв людям страхи. А ночами вів складну радіогру, імітуючи в етері діяльність кількох радіостанцій неіснуючої партизанської групи «Земледухи».

7. У 1949 році Анна отруїлася житніми ріжками і почала бачити Середньовіччя.

Непрості сказали, що мусить бути з ними, як тільки стане жінкою.

Власне через це Себастян не відвів Анну до родинних місць, коли їй виповнилося п’ятнадцять років.

До Ялівця вони вирушили аж пізно восени 1951 року.

Непростих енкаведисти спалили навесні.

А жінкою Анна стала в червні.

Вони прокохалися із Себастяном ціле літо й осінь безпробудно.

Непроза
1. не говорити ж. однаково

(ж… - жінкам - Анна ще маленька, і він придумує їй ніжні назви - зауважує, що дівчинка стає неприязною, коли він звертається до неї тими словами, якими називав колись її маму - навіть дуже вдало - в оповідях, які розповідав колись своїй Анні, мусить міняти хоча б кілька слів, щоб вони сподобалися доньці - навіть якщо йдеться про прості історійки від Брема - а найголовніше, що не можна говорити того самого про кохання - не лише однакових слів чи фраз, а й повторюватися в описах відчуттів - Себастян виробляє цілий еротичний лексикон, кохаючись із трьома поколіннями своїх жінок)



2. тату на долоні

(Себастян забавляє маленьку Анну, малюючи на долонях котиків, рибок, ялинок, зайчиків і пташок - Анна годинами розглядає, як міняється малюночок, по різному рухаючи долонею - якось у барі виступає дресирувальник жаб - його жабки малесенькі, як ожини, і різнокольорові - найбільше, однак, білих - дресирувальник має тату - великий різнокольоровий ірис між лопатками, довжелезне стебло обвиває все тіло - Анна хоче тату і собі - вони довго вибирають, оглядаючи визначник рослин Карпат - Анна згадує малюночки з дитинства - але просить виколоти принаймні таку жабку, як у циркача - долоня - досить болюче місце, та Анна терпляча - татуюючи Анну, Себастян думає про лінії долі - але є речі, важливіші від неї - тату на долоні мало хто може побачити - тепер Анна вітається, піднімаючи руку - вони кохаються, Анна дивиться на долоню і складається, як жабка - після того випускає із себе повітря, яке в такім випадку входить разом із Себастяном - через кілька годин після Анниної смерті жабка втрачає колір і стає білою)



3. страх - найбільша спокуса

(Себастян до Анни - є ти, світ із тобою разом - і лише страх відриває від тебе частини і робить інший світ біля тебе без тебе - боятися хочеться)



4. витискати помаранчу в рот цитрина висихає білим (один із барних прийомів, який вони придумали - помаранчу ріжеться навпіл і наливається келішок джину - клієнт випиває джин і відразу закидає голову назад, відкривши рот - бармен витискає сік помаранчі не в склянку, а безпосередньо в рот) (Анна дуже змучена - Себастян витискає цитриновий сік їй на шкіру під ліктями, над ключицями, на животі, між сухожилля на кисті, під гортанню - сік усякає і тонізує - струмочки витікають із цитринових озерець і висихають, залишаючи густий білий слід - так само біліють пальці, якщо чистити багато цитрин)

5. б. б.; зовсім інша своя

(б. б. - без біографії - в Ялівці всі знають один одного - всі біографії відомі - у вільні дні Себастян з Анною їздять на курорти в долині Пруту - де багато чужих, де їх ніхто не знає - до Татарова, Дори, Делятина і Лугів, Микуличина, Ямної - зупиняються у випадкових пансіонатах на кілька годин - щоби лиш покохатися - розказують у поїздах і готелях про себе вигадані історії - поводяться кожен раз по-іншому - відповідно до вибраної ролі - Себастянові тоді часом здається, що з цією жінкою він щойно познайомився - так само з помешканнями - часто після нічної роботи йдуть на цілий день у порожні помешкання приятелів - пробують себе серед чужих речей, у чужих звичках, оглядають альбоми з чужими знимками - або з мовами - приходять у пастуші стаї на полонинах - говорять не по-гуцульськи - просять молока, жентиці, гуслянки, вурди, будза - слухають, як гуцули намагаються їх зрозуміти, що говорять між собою про них)



6. сімнадцять каменів уперед

(ще давно - коли Себастян вишколював доньку по-військовому - така вправа - перейти ріку по камінні, не зупиняючись ні на мить, стаючи і стрибаючи з каменя на камінь - подивившись з берега на шлях лише три секунди, спробували знов, коли друга Анна була вагітна - вона побачила і розрахувала сімнадцять кроків наперед)



7. розуміння - справа того, хто має розуміти

(це є фраґментом багаторічної дискусії між Себастяном і Непростими - вони вважають, що проблему розуміння має розв’язувати той, хто дає зрозуміти - Себастян - навпаки - бо йдеться про апріорну неможливість ідентичного розуміння - своєї точки зору він дотримується і на практиці - завжди оповідає так, як хоче, щоправда, вичерпно відповідаючи на виниклі запитання - каже, що воліє риторику ощадну, а не надмірну - значень більше, ніж слів, а не навпаки)



8. епос родинних місць

(Себастян услід за Франциском уважає, що основою кожного приватного епосу є перелік уявлень про місця, в яких відбувалася родинна історія - така собі сімейна географія рослин - у випадку останньої Анни головними вузлами епосу мусять бути Мокра, Ялівець, Чорногора, Станиславів, Прага, Африка, Львів, Трієст, Боржава, Шаріш, Болехів, Петрос, Чорна Тиса)



9. дитина вбивця

(весна 1944-го - остання весна автобуса-бару - колони вантажівок на гірських дорогах - деякі машини стоять тижнями - безпорадність управління - єдиний мотив - на Захід - солдати живуть у кузовах, удень чекають можливого від’їзду, вночі бродять околицями - кілька угорських капралів п’є цілу ніч у барі - Себастян упізнає серед них двох румунських опришків, котрі двадцять років тому відрізали голову Францові - він показує їх нишком Анні як фраґмент приватного епосу - не знати, чи могли опришки-капрали пригадати Себастяна, але ніхто нікому не каже жодного слова - вранці мадяри йдуть спати до вантажівки, а Себастян з Анною переїжджають трохи вперед - Анна просить, щоб він дуже детально оповів, як усе відбулося з дідом Францом - удень бар зачинений, Себастян кладе дитину спати і засинає сам - прокидається від відчуття, що хтось рухає його пістолет у чересі - мацає, пістолет на місці, а Анна сидить поруч і дивиться на хмари - такі прозорі, аж видно, що всередині: дрібнесенькі кульки вологи, наче ікра на водорості, коливаються на вузьких смужках густих потоків пари, все такого кольору, як підсвічений кремінь - через кілька днів хтось оповідає, що два мадяри, самі, правда, румуни, застрілилися посеред білого дня просто в машині, де спали капрали - Себастян зауважує, що в пістолеті бракує двох патронів, Анна миє шклянки - щоб убити вбивць, думає Себастян, їй треба було самій вертатися десять кілометрів)



10. дифузія, вбирати один одного, вбиратися один одним

(Себастянові відкривається теорія зворотного всмоктування - він експериментує з корінням - переносить висновки на людей - доводить, що чоловік всередині жінки не тільки випускає рідину, яку всмоктує жінка, але й сам убирає трохи жіночої вологи - за законами порожніх капілярів і сполучених посудин - Себастян вірить, що таким чином відбувається всесвітнє перемішування субстанцій, яке видається йому страшенно важливим - у кожному разі сам він прагне прийняти максимум такого екстракту)



11. коньяк з цибулевою зупою; сік з лози винограду; портер з диким медом; джин з червоними мурахами (один араб ще в Африці каже Себастянові - передовсім учи своїх синів робити їсти, вони будуть мудрими і радісними - в Себастяна нема синів, але є дочка Анна - він вчить її робити їжу: розказує, що її треба не боятися придумувати, як найкращі пригоди для себе - робити їсти для когось - завжди сенсовно, як виховувати дитину чи плекати рослини - заняття, яке вертає до безпосередності звірів і птахів, коли питання що і для чого робити ще не виникає - цікавість, яку можна дарувати - протистояння різних стихій і сутностей, які можна навчити жити разом - початок усіх смаків у рослинах - тому, що їм нема кінця, нема кінця робленню їжі - Анна почала з бару - варила портер разом із щільниками дупляних бджіл - подавала гарячу цибулеву зупу відразу після коньяку, і знову запивати коньяком по ошпареному піднебінні - кидала в шклянку джину кількадесят крилатих червоних мурашок (вірячи, що вбивати в їді не гріх), які додавали спиртові пекучості своєю кислотою - голодною весною обтинала виноград на зарослих балконах і збирала сік лози, потому розчиняючи ним ялівцівку в пропорції один до пів - і так з усім)

12. дощовий пансіонат

(під час одного з виїздів у долину Пруту Себастян з Анною зупиняються в маленькій віллі у закопанському стилі - поки вони кохаються, починається дощ - якщо такі дощі починаються, то тривають у Карпатах цілими літніми тижнями - чому я тебе сьогодні так багато хочу - питає Анна - коли вона щось питає Себастяна, то завжди робить це за звичкою по-дитячому - як донька, а не жінка - Себастян теж забуває, що Анна не дитина - відповідає просто, правдиво, старанно, образно і мудро - щоб це було зрозуміло ціле життя - людині вкрай необхідні тертя і тиск людських площин - кількість цього є наперед заданою, як кількість ударів серця - а ми так довго не - Анна підставляє різні ділянки тіла - тіло - брама душі - брама відкрита - душа відживає від доторків - слідкувати за зміною сили млаки за відкритим вікном - інакше можна не вернутися з лету - вони виходять з пансіонату - виходять з лісу - несподівано закінчується дощ - ідуть полониною - Анна хоче ще - вони кохаються у перегрітій траві під розрідженим повітрям, яке погано стримує сонячне світло - Анні так добре, що міняються площини, так, що хочеться про це завтра говорити - якщо є завтра, якщо є говорити, якщо є площини - бо вона кількаразово відсутня навіть тут і тепер - Себастяна вона забирає із собою - він так далеко в ній, що вони думають, що його взагалі не видно - птахи сідають на землю і дивляться зблизька - вони дивляться без сорому на птахів і бачать відкритість великої Анни, яка ледве вміщається в оці - вони більше не можуть віддаватися сонцю, але хочуть ще глибше - збираються (тепер Анна стає голою маленькою дівчинкою з широким ротом) туди, де може бути мокро - вони біжать до лісової вілли - може, треба якось рухатися, але дай полежати нерухомо, бо закочуюся за очима - за вікном паде дощ - я можу давати багато мокрості - лежать нерухомо і туляться - Себастян уявляє, як Анна перший раз годує таку саму дівчинку - Анна мріє, як перший раз дивиться на такого самого хлопчика - добре не тобі, не мені, не нам, а світові - ти зробив мене такою)



13. історія погляду вздовж щоки

повість губ

ціле есе в сірниковій коробці

(останній Анні кілька років - це найважчі дні 1938-го - все, що Себастян розказує малій на ніч, або погано закінчується, або втрачає сенс, бо він викидає з оповідей недитячі місця - дітям треба читати вголос, переконаний Себастян - діти мусять розглядати книжку, тата з книжкою, літери, папір з літерами - діти мусять хотіти дочекатися самому зрозуміти книжки - бо кажуть: бо так написано - побачити багато давніших голосів, щоб краще вирізнити власний - наші Лярусси вже давно скінчилися - Себастян робить дивацькі книжки - розтинає поштівки й опалітурює фраґменти, маленькі шматочки паперу складає пронумерованими купками в сірникові коробки, обписує стіни, стіл, ліжко, двері - він сам пише написане - пише різними голосами - вечорами лягає біля Анни і читає вголос історію погляду вздовж щоки, повість губ, есе в сірниковій коробці, хроніку відсутності хроніста, епос колійових станцій, казки пташиних страв, філософський трактат плюща - Анна слухає різні голоси і намагається почути свій - і справді, щось зрушилося)



14. цілувати часто

поцілунок через светр

(упродовж дня Себастян десятки разів щільно притуляється відкритими губами до вдягненої Анни і сильно і довго видихає все повітря з легенів - через светр іде тепло, і вже десь на середині видиху шкірі в місці такого поцілунку стає гаряче - якщо це робити часто, то власним теплом можна відчутно підтримувати цілованого навіть у сильні холоди - відчуття посилюються магічним значенням віддавання зсередини себе в тіло іншого чогось, що є самим життям)

15. ця недоступна структура - як мозок, як горіх, як затиснена долоня, як насіння

(на початку Себастян відчуває, що в нього розвивається певний психоз - між Аннами він не має і не хоче мати, дійсно не хоче, ніяких інших жінок - але якоїсь з таких митей розуміє, що сенсом еротики є не об’єкт, а шлях - спілкування тілесних ландшафтів - входження, проходження, перебування, повернення - диво кожного проходу - шлях, який сам провадить - всеохопність одноманітності - місце, в якому можна зустрітися з усесвітом - його психоз полягає в перебільшеній через недоступність ностальгії - навіть нейтральні ситуації він оцінює як такі, що в або поза - іноді йому аж здається, що здійснює мандрівки цим шляхом у повний зріст - просуваючись, протискуючись, перебуваючи, завмираючи, провалюючись, сковзуючи, впадаючи - лише тому, що мандрівки уявні, він думає, що живе неправильно, безбожно марнуючи подароване життя)



16. бачити Середньовіччя

(1949 рік - у горах великий голод - Анна їсть сирі зерна жита, заражені ріжками - бачить Середньовіччя, в якому відбуваються теперішні речі - відрубані голови, тортури, валки втікачів, приходи чужих, понищені лиця, широкі пояси, уроки граматики, бестіарії, музики на бенкетах, обмаль їжі, порубані ліси, засмічені ріки, мішання мов, сушені фрукти, виразкові хвороби, божевільні вистави, втрачені хроніки, рукописні апокрифи, смердючий одяг, брудне начиння, поламані руки, знищені ноги, розтягнуті сухожилля)



17. шість

(останній Анні шість років - Себастян купає її - зауважує, що чотири темніші від шкіри крапочки під ребрами і на животі є насправді недорозвиненими сосками - згадує найбільшу мрію Франциска - чи той відважився б хоч припустити - три пари грудей у його правнучки)



18. (Одну пачку карток старий Беда чомусь не забрав з-під каменя. Її знайшли аж у кінці п’ятдесятих, коли демонтували австрійські військові дороги в карпатській субальпіці. Всі до однієї поштівки були фотографіями із знаменитої у тридцятих роках чорногірської серії. Совіти ще не мали жодних карпатських видів власного друку, і ці, зняті об’єктивом риб’яче око, забрали до краєзнавчого музею у Ворохті. Написи олівцем на звороті важко було зрозуміти)

відчуття дискомфорту - це сліди попереднього смаку на слизовій, які змушують до пошуку наступного

у кожному періоді - новий слен, як нове буття; мови минають повільніше, ніж періоди. Вони накопичуються, займають дедалі більше території, витісняючи мову канонічну - нам вони більше означають. Скоро ми з А. доживемо до того, що зможемо розмовляти лише своїми фразами

літо білого вина; звикнути до австрійського зеленого вина

зустрічався з Полковником і Ярим

усі періоди проходять (бачу те вже на другій дитині і третій жінці)

добре знати, що ти є, завжди десь є

віра в те, що було в дитинстві

думати про те, як нога потрапляє між ноги і стає потертою

вона заснула коло печі з атласами рослин на колінах

коли пісяєш на мох, прибиваєш метеликів, які там сидять і вдають розгорнені листки

тепер я вже нікому не заздрю, бо бачив сльози добрості

їй можна було більше, ніж (чому деяким жінкам усе можна, може, тому, що можуть усе)

землекопи їдять руками

анімація на сонці, на хмарах, на місяці

деформація скручування

така повнота буття, що можна розчинитися всередині

(Якби можна було знати, що ці нерозшифровані послання означали - що вони означають (мої Анни не були, не будуть, а є, завжди є, так добре знати, що вони завжди десь тільки є). Якби ми знали більше людських доль, казав Себастян. Часто в цьому головна терапія баю).

Тепер підбірка листівок з Чорногорою зберігається в музеї Карпатського національного природного парку в Яремчому.

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   27


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка