Тарас Прохасько БотакЄ



Сторінка10/27
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.32 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   27

16. У жовтні до Ялівця приїхав з фронту поранений боснійський капітан. Завалами Бучацької цитаделі йому роздушило ноги. Їх відтяли, але місця уявних ніг так боліли, що капітанові порекомендували лікуватися в Ялівці. Потім сподівання лікарів справдяться, капітан перестане завивати і навіть напише перший том коротеньких мемуарів про початок війни. Все ж джин є поважним анальгетиком.

Тим часом у жовтні, щойно капітана принесли на ношах до Ялівця, він усім розповідав про свою операцію, яку робили в Горонді. Хірург весь свій вільний час проводив у славній горондівській корчмі серед старшин УСС. Там він зустрів найгарнішу з бачених жінок - Анну Ялівцівську з Карпат. Вона була найулюбленішим снайпером четаря Пеленського із сотні Дідушка і порадила хірургові відправити босняка до Ялівця (дуже скоро по тім сотня покинула Горонду, рушивши до Веречок Нижніх). Це було не тільки другою полегшею Себастяна, але й остаточною - Франциска. Анна вільна. Вона не з Непростими. Є речі, важливіші від долі.

Виявляється - війна, а значить, і смерть.

17. Втретє Себастянові могло полегшати, коли принесли дитину, але він собі такого не позволив і жив із цією ваготою до кінця життя, хіба що ділячись її крихтами, перекладаючи їх з Анни на Анну.

18. Як Франциск прожив останні місяці свого життя, Себастян докладно не знав, бо бачив Франца лише здалека. В найпростішому значенні цього слова. І лише знизу вверх.

На початку дуже теплої зими Франциск остаточно переселився на балкон, усамітнившись там і не контактуючи ні з ким. Себастян зустрічався з ним лише раз на тиждень у барі, куди той приходив по повну козу джину. Зустрічі вимірялися часом випивання шклянки ялівцівки з калиновим сиропом. Франц був зворушливо приязним, але про родинні речі навіть не згадував. Себастян слухав, а Франц оповідав найсвіжіші історії переміщень світової війни так яскраво, ніби не він, а Себастян сидів безвилазно на балконі (або мав такий бінокль, що бачить у всі сторони на сотні кілометрів, заглядаючи навіть за кожне дерево). Себастян не розумів, як Франц дізнається військові таємниці обох військових блоків, бо не міг знати, як Франц живе на балконі, - перешкоджали гілля винограду, плющ і крони молодих кедрів.



19. Ще в Африці Себастян зауважив одну цікаву річ - люди дуже охоче розглядають те, до чого треба опускати погляд, і страшенно неуважні до всього, коли піднімати догори.

Влітку вони з Анною дуже багато часу провели на тому балконі, де поселився тепер Франциск, - вирощували гарбузи, курили, цілий день пили холодне мате, залите з ночі гарячим у срібний збан. Вони бачили все, що діялося на вулиці. Навіть могли вгадувати розмови за жестикуляцією і рухом губ. Натомість ніхто ніколи, - Себастян упевнений у цьому, бо не пропускав незауваженим жодного погляду на себе, - не бачив, що вони роблять на балконі, що вони - на балконі. Адже треба очі піднімати (тут, видно, щось пов’язано з анатомією, - думав Себастян).

Тепер, дивлячись на балкон Франца, Себастян карався, що не навчив Анну головного правила снайперства в місті: передовсім - балкони.

(Значно пізніше генерал Тарнавський переповідав Себастянові чиїсь спогади про програну вуличну війну у Львові в листопаді 1918-го, і Себастян знову подумав про снайперів і балкони, на яких ті снайпери, мабуть, перед війною жили).



20. Листя на винограді остаточно опало якось уночі, і Себастян зміг щось розгледіти крізь плющ і кедр. Він побачив тонку линву, прив’язану до балкона, яка тяглася просто до хмар. І більше нічого спеціального. Але при наступній зустрічі попередив Франца, що линву можна зауважити, її видно.

Франц нічого не розказав, і Себастянові залишилося вірити у свою версію, здається, найлогічнішу. Линва від балкона веде до високо піднятого повітряного змія - на змієві прилаштована птахоловська сітка - в сітку потрапляють птахи - птахи втікають зі своїх місць від фронту - за Чорногорою живе орнітолог - орнітолог кільцював птахів - птахи покільцьовані - вони летять через Чорногору - потрапляють у сітку - Франц оглядає кільця - Франц знає орнітолога - Франц розуміє його коди кільцювання - на кільцях указані місця гніздування - птахи втікають зі своїх місць - значить, туди дійшов фронт. Франц відпускає птахів і знову піднімає змія.



21. У квітні 1915-го почався наступ під Горлицями (точне місце офензиви Франциск назвав напередодні).

У травні попри Ялівець почали ходити заброди: мазепинці верталися на Галичину, галичан відпускали з Талергофа і Ґмінда, москвофіли доганяли росіян, виселенці втікали з Росії, російські шпигуни пробиралися на Мадяри, мадяри вишукували шпигунів і вішали гуцулів, гуцули брели до румунів по кулешу, румунські опришки переслідували гуцульських дівчат, дезертири і мародери уникали одні одних.

Більшість зайд Ялівець обминала, але серед тих, що таки з’являлися в місті, переважно ходили озброєні. В Ялівці була лише африканська рушниця Себастяна.

22. Із Франциском усе сталося дуже швидко.

Так швидко, що всім здалося, ніби голова просто впала посеред слова, як файка може випасти з рота, - досить її швиденько підняти і втягати дим далі. Хотілося так зробити з головою, заки не завалилося тіло. Щоб кінець слова не зник у хвилевій паузі.

Вони допивали джин із сиропом, як до бару прийшли опришки з Мараморошу. За джин заплатили чоботами з надгризеними вовками халявами. Сіли за Себастяновою спиною, Франц час від часу дивився на них, бо був уважним. Поклав на стіл мачете, з яким ходив до серба Лукача, прорубуючись через жереп, що невпинно підростав довкола лісничівки.

Фронт відступав, але птахи ще не поверталися. Франц не мав що говорити і розказував Себастянові про Непростих - як десь хто народжується, то сідають якраз під тими вікнами і придумують його байку, як земляні боги. А що не годні надумати кожну інакшу, то натямили собі зробити війну. Він збирався нарешті сказати, що баїльник придумав Анні (дуже важливо, що тоді вона була не Анною) і де захований фільм із чимось, що шукають Непрості.

Раптом один опришок підійшов до їхнього столу і сказав, що купить мачете. Не купиш, сказав Франц. То заберу. Не забереш. Чому? Бо мені воно потрібне. А як не буде потрібне? То прийдеш сюди. Я вже тут, - сказав опришок, - і хочу взяти. Якщо зможеш потримати; і подивився не на румунову руку, а на очі. Опришок забрав очі, простяг руку, вернув очі, забрав руку. Можу відрубати твою голову - заговорив по-українськи. Як зможеш, відру… Так закінчилася балачка, бо опришок ухопив мачете і без замаху, самим лише тягарем сікача стяв Францискові голову. Себастян почув, як заскрипіли роздерті сухожилля. Тіло Франца сиділо. Голова впала на підлогу і не покотилася. Як череп’яна файка з рота. Хотілося швиденько покласти її на місце і почути -…бай. Другий опришок поставив перед Себастяном бомбу, і обоє - уже з мачете - вийшли з бару. Себастян не знав, за що хапатися перше - за бомбу чи голову. Взяв таки ґранату і кинув у відкриту піч. Хоч вибух пішов у комин - аж посеред білого дня залітали лилики, тіло впало на підлогу, відкотивши голову під стіл.

23. Наступного дня кур’єр приніс дівчинку - немовлятко від Анни. Себастян зрозумів, чому загинув Франц, - він вважав, що є несказанно сильнішим, бо не залишилося жодної жінки у світі, яку міг би любити. Не підозрюючи, що має внучку. Аннина дочка перебувала на той час на відстані одноденного переходу від Ялівця.

Війни уяви - коротко
1. Чому завжди війна? Так питала маленька Анна, дочка Себастяна, коли почала розуміти складніші історії. І Себастян вжахнувся - він дійсно розказував малій лише про війну, все про війну, хоч був уже 1921 рік; він дійсно вже два роки навчав її лиш того, що могло на війні придатися, і виховував як солдата.

Чому завжди є війна. Вона повернула до нього голову і встигла вимовити запитання під час польоту коня через кущ шипшини. Кінь ставить передні ноги на землю. Себастян сильно відхиляється назад, щоб із розмаху не вдарити дитину підборіддям у лице. Анна повертає голову і знову дивиться вперед. Вони мчать горбами. Не чекає відповіді надто швидко - стає подібною на Анну, свою маму.

Дорогою Анна має запам’ятовувати все, що бачила. Потім якнайточніше переповісти. А додатково - назвати позиції, які вибере для стріляння, і пункти, в яких може бути схованка ворога. Така дитяча гра, така початкова школа.

2. Увечері втомлений Себастян узяв папір і сів при свічці, щоб підрахувати матеріальні сліди війни (так Себастян ілюстрував Анні різні повчальні розповіді - у вигляді геометричних задач і теорем).

Війна забрала: Франциска, мачете, Анну.

Війна дала: химерні обліпихові ліси навколо Ялівця, Анну, кілька російських патронів, похоронну знимку Франциска й один рисунок Перфецького.

Що він робив такого, що можливо робити лише на війні: раз ходив на стежу, один день копав шанці, раз підривав міст.

Зовсім небагато слідів. Війна, властиво, пройшла мимо. То чому завжди війна?

3. Ще восени 1914 року ялівцівці вирішили, що ця війна не для них. Вони - Центральна Європа і не можуть мати ще більших інтересів. Але коли воює Південь з Північчю, а Схід із Заходом, то роблять це переважно у Центральній Європі, де Карпати і їх ріки. І найгірше, що може бути в такі часи, - виконувати роль мирного населення Карпат або стратегічно важливого пункту на півкілометровій топографічній мапі.

Тож Лукач постановив - Ялівець має зникнути. І обсадив його кущами обліпихи, які за кілька тижнів виросли так (для цього довелося всім копати справжню систему оборони з кількома рядами різних шанців і переходів між ними, ціле місто неначе гралося у стару бойківську дитячу забаву в кротів, але тільки так - запевнив Лукач - обліпиха виросте швидко, високо і густо, зімкнувшись голками на таємних стежках), що міста не було видно з жодної гори. Стирчав тільки віадук, на якому мешкали колись Непрості. Позносили всі наріжні порохівниці, де які були. Поскладали на мості. Повідкривали вікна у всіх будинках, і Себастян вистрілив у порох запальною кулею.

Міст підскочив, підлетів, брили перемішалися в повітрі і покришилися, на місто впав лише пісок - весь одночасно.

(Кілька російських патронів - гострі кулі, на гільзі кирилична літера - Себастянові залишили лемки-дезертири, вимінявши на них трохи етеру).



4. Все у світі пов’язане через не більше, ніж чотири ходи. Так казав Франциск.

Усі у світі знаються через не більше, ніж чотирьох людей. Себастян знав Анну, Себастян знав Лоці. Лоці знав Анну, Лоці знав Себастяна. Лоці знав Перфецького. Художник Леонід Перфецький знав Анну. Перфецький рисував Анну в леґіоні УСС. Лоці зустрічався з Перфецьким у січні 1919-го в тимчасовій столиці ЗУНР Станиславові. Перфецький показував рисунки - Лоці впізнав Анну. Він розказував Перфецькому про ту, що була на малюнку, а Перфецький - як колись у фільмах Франциска - що було перед малюнком.



5. Анна була вродженою звідункою. Вміла всюди пройти, все побачити, все запам’ятати і, що найрідкісніше, докладно описати. Часто переодягалася в різні строї і переходила лінію фронту. Так було і під Болеховом. Одного разу вона пішла за фронт, коли почався російський протинаступ. Австрійські відділи відступили, відкриваючи наших стрільців. На нас пішли три фінляндські полки з трьох боків. Почався бій на багнети і приклади. Багато наших згинуло, у полон взяли сотника Букшованого, хорунжу Степанівну, хорунжого Свідерського, четаря Кравса, десятника Фрея. Решту трималися і відбили москалів. І раптом з того боку показалася у лісі Анна. Була перебрана на старого мужчину, обдерта, підпиралася довгим патиком. Йшла просто попри них. То не була необачність. Щось вело її таке, про що ніхто не довідався. За нею побігли троє. Анна взяла костур в обидві руки. Він був затесаний і гострий, як багнет. І станула проти трьох. Орудувала, як справжнім карабіном без набоїв - ніби багнетом і прикладом. Одному проколола горло, другому розбила голову над вухом, від третього дістала штиком у груди. Солдат ніяк не міг витягнути штика з поміж ребер, і Анна наче помагала йому, обхопивши пальцями лезо. Москаль настрашився, випустив карабін, він звісився і вперся прикладом просто в землю, Анна почала валитися вперед, але її підпирав карабін. Штик уже цілий вийшов ззаду. В одній руці Анна ще тримала свій костур. Ледве підняла його і вдарила по рушниці, яка не давала їй лягти. Приклад посунувся вперед, і Анна так і впала - наперед, зі штиком у грудях, який розвертався всередині. Підбігли ще солдати і докололи її на землі так, як вчать.

6. Перфецький віддав рисунок Лоці. Лоці приніс його Себастянові, попросивши - розпакуй конверт, як я уже піду.

На рисунку Анна не виглядала на мертву.

Голова лежить на якомусь горбику, лице погідне, губи не стиснені, ноги ледь підігнуті в колінах догори, одна рука - плавно вздовж тіла, друга - закинена у лікті до голови. Не було властивих мертвим рис - ні твердості, ні в’ялості, ні запалості, ні набряклості, ні навіть гострих зафіксованих кутів. Якби зняти одежу, виглядало би як класична натура в художній академії.

7. Він не міг сприйняти цю Анну за свою. Себастян узагалі не вірив у все існування Анни, якого сам не бачив, - таку вона мала здатність і за життя.

Але, дивлячись на малюнок, відчув себе так само, як на Юра 1914-го.

На Ринку аж до ночі грало дванадцять циганських трубачів із Суботиці. Джин лився з пожежних гідрантів. П’яний Лукач втикав у землю якісь пагони, які росли, аж бачило око. В каналах плавалося і танцювалося. Літали на всіх гойданках і трапеціях.

Коли вже всі поснули надворі, Лукач повів циган, Себастяна, Анну до себе. Цигани ледве встигали пити. Себастян не встигав обнімати Анну, і вона тулилася до музикантів. Потім замовкли труби і почалися співи. Всі співали, як перед шибеницею. Аж ураз протверезіли і згадали все, що знали, і сп’яніли знов - тепер надовго. Вони з Анною хотіли покохатися десь у куті, але не вдавалося, бо вона щоразу верталася ближче до столу, як починалася нова пісня.

На світанку верталися додому і не мали що говорити. За спиною ще галасували солов’ї, а попереду будилися жайворонки. Вони думали, що пролежать до дня з відкритими очима, але заснули, лиш стулилися. Останнє, що здалося Себастянові, - відзавтра почнеться інше життя.

Він прокинувся через дві години і хотів води. Побіг до хати Лукача. Цигани вже повставали і варили кашу на вогні. Були хіба що привітні. Себастян не міг зрозуміти, від чого так близько був уночі. І цілий день чекав ночі.



8. Оглянувши рисунок, Себастян почав думати про те, як штик заходить у тіло.

З того часу він безперервно відчував щось таке. Його колять. Він коле. Шабля розтинає шкіру. Гоїться рана. Йде полем серед ще живих, але вже вбитих. Повільно вмирає від кулі в живіт. Болото під черевиками. Переходи в колоні. Переправи в холодній воді. Гнійні рани прочищають брудними пальцями. Обдерті вояки. Дощівка і багно в окопах. Колеса возів треба підпихати. Рубають дерева на дорогу. Вибухи поряд. Треба лежати. Дерева тріскають. Колони втікачів. Повішені в садах. Повзти у снігах. Вертаються білими горбами чорні постаті. Випалені поля. Запалені очі. Від спання у холоді болять м’язи. Попечені руки. Біль, неспання, холод. Постійні зусилля і напруження, без яких навіть здобування їжі стає нецікавим. Усе це відчувала й Анна. Перший раз у світі - точно так само відчувають двоє.



9. У 1921 році Себастян перестав говорити про війну, хоч його уява була там завжди. Думаючи про щось, він завжди думав про щось інше, як думав.

Але дитині почав розповідати про звірів.

Найбільше йому стало бракувати Франциска.

10. Того ж року помер французький інженер. Як і сподівався - від куріння.

Було вже холоднаво, тому всі вікна були закриті. Комини теж тримали позакриваними шубрами. Французький інженер докурив останню сиґарету вже у ліжку, але не загасив недопалок у попільничці, а встав, не вдягаючи кальсонів, перейшовся через кімнату і кинув сиґарету в піч. Ще попив води просто з відра. Аж тоді влігся спокійненько спати. А в печі було повно паперового непотребу - переважно старі чернетки і записи цілком уже банальних історій (дивно, але після війни таких побільшало, і їх доводилося відкидати - і це при тому, що люди стали значно менше приходити до нотаріальної контори французького інженера: одні історії були не до вимовлення, а інші хотілося переповідати один одному і цілим товариствам). Папір’я зайнялося від недопалка, вигоріло при зачиненому комині, французький інженер солодко помер від чадного газу.



Непрості
1. Сказали, що на похорон прийдуть Непрості. Чому вони не з’являлися всі ті роки, коли були по-справжньому потрібні, ніхто не знав. Видно, це не було потрібно їм. Значить, смерть французького інженера їх цікавить більше, ніж Ялівець під час війни. А може, справжня війна поза Ялівцем була їм цікавішою. Тут, зрештою, не діялося нічого такого, за чим не вслідкував би французький інженер. Якщо вони ще справді прив’язані до Ялівця, то прийдуть для того, щоб зробити дві дії: по-перше, отримати щось, що залишилося від французького інженера, по-друге, залишити когось на його місці. Франциск казав, що вони зацікавлені у деяких людях. Себастянові яскраво згадалося, як Франциск оберігав від них Анну, як говорив про переслідування Непростими їхньої родини. Страх, що хтось може забрати в нього дочку (ще й дочку його Анни), з’являвся - хоча б на кілька хвиль - кожної години. Тепер він став розпростертим і відтискав Себастяна до меж. Треба кудись втікати.

Анна спала, а Себастян тер картоплю і смажив пляцки, щоби взяти у втечу щось доречне.



Тер, смажив і думав щось зовсім інше.

2. непрості - земляні боги. люди, які за допомогою вроджених або набутих знань можуть приносити користь або шкодити комусь. важливо, що є цей пункт - вроджені і набуті. вони щось знають. притому це можна дізнатися. набути. в такому разі непростим можна стати, дізнавшись щось.

а вроджене. їх цікавили Аннині сни. це вроджене чи набуте. сталося від морфію - набуте. але сталося лише у Анни. морфій щось відкрив. значить, вроджене. Анна дещо мені пояснила, я дечого навчився - набуте. Анна казала, що не кожен засвоїв би її науку. мусять бути якісь риси. риси - це головні сюжети. Це інтонації. інтонації роблять голос. щось властиве і незмінне - піддається хіба що імітації. щоб імітувати, потрібно знати. імітація є знанням, тому що знання є імітацією. їх цікавило, що знає Анна про щось, чого вони не дізналися. значить, їх знання не безмежні. їх потрібно їм набувати. нанизувати на риси. непрості різні. набути всіх знань комусь одному неможливо. але кожен чомусь вибирає якісь певні галузі знань. залежно від рис. вони усєкі - корові, кінцькі, коточі, песії, курічі, гусії, жабії, рибії, мишині. до усєкої живини, що из кожної живини уживає ґуст. ще є гадєр, вовкун, градівник, хмарник, верхоблюд. ще є віжлун і віжлунка. але найголовніший - баїльник, примівник. найсильніше діє примова, говорення, бай. бай - це не слово. бай - багато впорядкованих слів. бай - уже історія. на різні причини є інший бай. баї є сюжетами. баянь - оповідь, оповідання історії, сюжету. причини теж мусять бути сюжетами. а щоби знайти на них бай, треба їх оповісти. в такому разі оповідь впливає на вибір оповіді, і тоді вибрана оповідь оповідається. оповідається бай, який впливає, діє на попередню оповідь причину і допасовує то, куда вона попростує після оповіді баю до оповіді наслідку. виходить, що самі оповіді. оповідь є всіма діями, а всі дії - оповідями. серед непростих баїльник на першому місці. його вроджені знання риси - як оповідати (слух, артикуляція, голос, інтонація, ритм і темп) нанизують на себе набуті - що оповідати. непрості мусять знати, що оповідати. їм потрібні чиїсь оповіді - Аннині, французького інженера, Бедині, посла Стефаника, генерала Тарнавського. то, що знають, вони оповідають комусь іншому. але кому. Францискові, Анні, Лоці. після того Франциск робить такі-то фільми, Анна будує такі-то будинки, які бають щось ще комусь. і ці хтось мають що перебаювати далі. мають. непрості роблять то, що хочуть. хотіння теж треба звідкись знати. знати - почути оповідь. хотіння - оповідання, бай. хотіння мається. непрості хочуть мати. найкращий спосіб мати - могти оповісти, оповідати. хто оповідає, той має все. оповідь, отже, не тільки найбільша дія, а і найбільша річ, найбільше число. найбільша риса й ознака. непрості мають найбільше, роблять найбільше, означають найбільше, бо оповідають. детектив виявився дуже простим. знаючи злочинців А, вигадується їм злочин В. непрості панують світом. непрості приходять, як хтось народжується або щось народжується, і придумують йому життя. оповідають сюжет. оповідь стає причиною, життя - наслідком оповіді. і причиною нової оповіді, яку можна послухати і переповісти. життя нема без оповіді. бо оповідь є життям. сюжети не закінчуються, казав Франциск. сюжети ховаються і виникають. історії, як зараза, дають гарячку, переносяться, передаються, ховаються, вилазять і дають гарячку. сходяться, розходяться, перемішуються, зростаються, ломляться в інших місцях, перевертаються, кришаться, перероджуються. визбирувати сюжети. комбінувати сюжети (аналіз, синтез, дедукція, індукція, мітологізація, демітологізація, аналогія, гіперболізація, додавання, віднімання, множення, ділення, наголос, тембр, артикуляція, перенесення, зчеплення, вкорінення, викорінення, тональність, темп, ритм, хронотоп, персоніфікація, алегорія, синоніми, антоніми, омоніми, конструкція і деконструкція, порівняльна лінгвістика). віддавати сюжети, слідкуючи за часом і місцем. така метода непростих. і ця метода є результатом. бо є так, як сказано, наказано, розказано, відказано, переказано, заказано, вказано, приказано, підказано. а навіщо є. щоби казати.

бай - невидиме лікарство.

суть усякої форми.

форма самої суті. то, що можна забрати на другий світ.

то, що на другому світі потрібне. бо там самі голоси, вічність і захват. свою вічність своїм голосом свій бай про свій захват.

ні роботи, ні скарбу, ні сили, ні тіла, ні відчуттів, ні далеко, ні близько, ні багато, ні мало, ні колись, ні тепер, ні колись. свою вічність своїм голосом свій захват - свій бай.



3. Всі пляцки Себастян віддав Анні на сніданок, бо не було куди йти, бо нема куди втікати. Головне - нічого не бійся.

Себастян пішов до небіжчика, помолився (Боже, не дай мені Тебе скривдити!) за оповіді душі французького інженера і дочекався Непростих. Ті просили не перешкоджати і зачекати два дні, хоча ця сім’я вперше шукала їх, а не вони її. Себастян пообіцяв, що займе мало часу і не вступався. Сказав баїльникові, що хоче бути баїльником. І попросився працювати барменом у барі, що належав Непростим.

На той час бар «Шо йо, то йо» в Ялівці ставав наймоднішим повоєнним закладом модного передвоєнного цетрально-європейського курорту. По війні адреса дещо змінилася, хоч і не обійшлося без суттєвих помилок. Все ж таки Ялівець далі розташовувався в Українських Карпатах, а не просто в Чехо-Словацькій Республіці. Але Станиславів, Львів і Арджелюджа опинилися за забороненою лінією на Чорногорі. На джин до Ялівця тепер приїжджалося передовсім з Праги, Брна, Братислави, Кошице, Карлових Варів і Ужгорода. А ще - з Подєбрадів і Нуслі, з Німецького Яблонного, Ліберця і Йозефова. З чужинцями було легше порозумітися по-українськи, ніж по-німецьки.

Непрості без вагань погодилися, але мали одну умову. Зрештою, Себастян теж мав лише одну умову. Обидві умови виявилися однаковими - Анна має бути в тому ж барі, при Себастянові.



Казати чи перестати
1. Треба було щось змінити в барі. Себастян розказав Анні кілька інтер’єрів, про які думав, що мріяв про них ціле життя.

Анна погодилася, що найлегше красу запам’ятовувати через речі. Речі тривкі, вони переходять з історії в історію. Але насправді початкова краса - це квіти, рослини і те, з чого вони починаються й у що виростають: вода, просторе повітря, світло і трохи тепла і прохолоди. Вони зробили так, як хотіла дитина.



2. Після припинення шестирічної солдатської науки Себастян завжди робив так, як хотіла Анна. Він не вважав це розпущеністю. Просто цілком не знав, що потрібно малим дівчатам (з хлопцем було би інакше - Себастян дуже добре пам’ятав, як відчував себе у різних порах дитинства - але, може, і гірше, бо невідомо, чи в сина відбувалося би все так само), і вважав, що маленьким людям добре відомо, коли добре, а коли зле. Головний підсумок дитинства - співвідношення між сміхом і плачем. Ялівцівських жінок, котрі намагалися прилучитися до виховання Анни, Себастян просто не допускав до дитини, а їхні поради знехтував. Хоч через перебудову корчми вільного часу лишалося дуже мало, Себастян щодня розповідав доньці все, що вивчив із життя тварин.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   27


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка