Судова палата у кримінальних справах апеляційного суду запорізької області узагальнення



Скачати 366.89 Kb.
Дата конвертації07.05.2016
Розмір366.89 Kb.


СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УЗАГАЛЬНЕННЯ

«ПРО СУДОВУ ПРАКТИКУ РОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ ПРО ЗЛОЧИНИ, ВЧИНЕНІ НЕПОВНОЛІТНІМИ, ЗА 2013 РІК ТА ПЕРШЕ ПІВРІЧЧЯ 2014 РОКУ».

План

І. Вступ. Актуальність проблеми злочинності серед неповнолітніх (статистичні показники).

ІІ. Додержання місцевими загальними судами м. Запоріжжя та Запорізької області вимог Кримінального процесуального Кодексу України при розгляді кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми.

1. Обставини, що підлягають встановленню при розгляді кримінальних проваджень щодо неповнолітніх.

2. Участь захисників у кримінальному провадженні про злочини, вчинені неповнолітніми. Випадки порушення судами права на захист стосовно неповнолітніх обвинувачених, причини таких порушень.

3. Участь законного представника неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого у кримінальному провадженні щодо нього.

4. Участь у судовому розгляді представників служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей.

5. Виділення в окреме провадження щодо кримінального правопорушення, вчиненого неповнолітнім.

6. Застосування до неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу. Передання неповнолітніх під нагляд.

7. Розгляд кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми, в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.

ІІІ. Додержання місцевими загальними судами м. Запоріжжя та Запорізької області норм Кримінального Кодексу України.

1. Застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру.



  1. Призначення покарання неповнолітнім.

ІV. Висновки та пропозиції.

Дане узагальнення проведене на виконання плану роботи Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на ІІ півріччя 2014 року.


Узагальнення підготували: суддя Апеляційного суду Запорізької області Яцун С.Б. та помічник судді Ігнатенко І.В.
Підготовлено за матеріалами, наданими місцевими судами м. Запоріжжя та Запорізької області, а також за матеріалами Апеляційного суду Запорізької області, із використанням даних судової статистики.

Основним завданням даного узагальнення є виявлення та аналіз помилок суддів місцевих судів м. Запоріжжя та Запорізької області, Апеляційного суду Запорізької області при розгляді кримінальних проваджень щодо неповнолітніх з метою уникнення в подальшому помилок застосування кримінального та кримінального процесуального законодавства судами і розробка пропозицій щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства у кримінальних справах (провадженнях) вказаної категорії.



Вступ
Злочинність неповнолітніх завжди була і залишається гострою актуальною правовою та суспільною проблемою, розглядаючи яку необхідно виділити сукупність обставин і факторів, що сприяють підвищенню її рівня. Неабияку роль відіграє сім’я, в якій виховується майбутній правопорушник (злочинець), а також активна профілактична та попереджувальна робота. Негативно впливає на підлітків відсутність контролю з боку суспільства (серед неповнолітніх спостерігається незайнятість, не всі з них відвідують навчальні заклади), алкоголізм і наркоманія серед однолітків тощо.

Найбільш ефективним методом боротьби зі злочинністю неповнолітніх є запобігання їй, що є пріоритетним завданням правоохоронної та правозахисної систем нашої держави.

Неабияке значення для профілактики злочинності серед неповнолітніх має процесуальна діяльність судів, що здійснюють провадження у кримінальних справах (провадженнях).

29 листопада 1985 року Україною було підписано договір, за яким вона взяла на себе обов’язок виконувати Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх (Пекінські правила). Стаття 2.1 зазначених Правил наголошує на необхідності неупередженості їх застосування.

В іншому важливому міжнародному документі – Конвенції про права дитини, прийнятій 44 сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 році та ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі – Конвенція ООН), міститься гуманне положення щодо застосування до неповнолітнього запобіжних заходів. Відповідно до статті 37 Конвенції арешт, затримання чи тюремне ув’язнення дитини здійснюється згідно із законом та використовується лише як крайня міра і протягом якомога коротшого відповідного періоду часу.

Здійснюючи правосуддя стосовно неповнолітніх, судді мають неухильно дотримуватись норм міжнародно-правових актів, національного законодавства, зокрема кримінального та кримінального процесуального законодавства з метою забезпечення захисту гарантованих Конституцією України прав і свобод неповнолітнього підсудного.

Із метою забезпечення правильного та однакового застосування законодавства при розгляді кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми, усунення недоліків і помилок, які допускають суди першої інстанції, на виконання рекомендацій Верховного Суду України від 26 вересня 2003 року, вимог Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та дотримуючись ч.10 ст.31 КПК України, рішенням зборів суддів Апеляційного суду Запорізької області від 3 серпня 2012 року було запроваджено спеціалізацію суддів із розгляду справ цієї категорії, що позитивно вплинуло на якість та оперативність розгляду справ стосовно неповнолітніх.

На сьогоднішній день у місцевих судах м. Запоріжжя та Запорізької області, а також у Апеляційному суді Запорізької області кримінальні провадження щодо розгляду стосовно неповнолітньої особи обвинувального акта, клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, їх продовження, зміну чи припинення, а також кримінальне провадження в апеляційному порядку щодо перегляду прийнятих із зазначених питань судових рішень здійснюються суддею, уповноваженим згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.

Якщо таке кримінальне провадження здійснюється судом колегіально, головує під час судового розгляду лише суддя, уповноважений згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.

Розгляд кримінальних справ цієї категорії доручено найбільш кваліфікованим та досвідченим суддям, які володіють специфікою розгляду таких справ.

Впровадження спеціалізації з розгляду кримінальних справ (провадження) про злочини, вчинені неповнолітніми, дало свій позитивний результат, про що свідчить незначна кількість скасованих рішень у таких справах. Так за І півріччя 2013 року скасовано вироків щодо 1 особи, такий же показник і за І півріччя 2014 року. Натомість змінено вироків у І півріччі 2014 року щодо 2 неповнолітніх, тоді як на І півріччя 2013 року таких не було. Вироки залишено без змін: у І півріччі 2014 року відносно 7, за І півріччі 2013 року – відносно 2 неповнолітніх.
Порівнюючи статистичні дані, слід зазначити, що за І півріччя 2014 року всього розглянуто 7 кримінальних проваджень щодо неповнолітніх з винесенням вироку, що на 92,7/% менше ніж за І півріччя 2013 року – 96 вироків. У І півріччі 2014 року збільшився відсоток розглянутих кримінальних проваджень цієї категорії із закриттям провадження і звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності: тут кількісний показник становить 24 провадження, що на 58,3 % більше ніж у І півріччі 2013 року, де їх показник склав 10 проваджень. Спостерігається також динаміка зростання практики застосування судами до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру. Так, у І півріччі 2014 року розглянуто 28 кримінальних проваджень із застосуванням примусових заходів виховного характеру, що на 46,2 % більше ніж у аналогічний період 2013 року, де кількість таких проваджень склала 15.

Кількість засуджених неповнолітніх осіб за І півріччя 2013 року склала 110 осіб, що становить 5,1% від загальної кількості засуджених (2151 осіб), в свою чергу кількість осіб, вироки відносно яких набрали законної сили становить 99. Хоча питома вага неповнолітніх засуджених відносно загальної кількості засуджених (3326 осіб) у І півріччі 2014 році майже не змінилась порівняно з попереднім звітним періодом, і складає – 5%, кількість неповнолітніх засуджених збільшилась – 166 осіб, вироки відносно 151 осіб набрали законної сили.

Згідно статистичних даних за І півріччя 2013 року кількість засуджених неповнолітніх до покарання у виді: позбавлення волі становить – 26, громадських робіт – 11, штрафу – 4; звільнено від покарання – 58 неповнолітніх, з них – 54 з випробуванням. Відповідно за І півріччя 2014 року кількість неповнолітніх, засуджених до покарання у виді: позбавлення волі – 26, арешту – 2, громадських робіт – 14, штрафу – 5, інші види покарання – 5; звільнено від покарання – 99 неповнолітніх, 91 з яких з випробуванням, 5 – за амністією.

Статистичні показники за видами злочинів, які вчинили неповнолітні, такі:

за І півріччя 2013 року: 60 неповнолітніх засуджено за крадіжку, 13 з яких у віці від 14 до 16 років; 16 – за грабіж, 6 з яких у віці від 14 до 16 років; 2 – за розбій; 8 – за незаконне заволодіння транспортним засобом, з них 1 (14-16 років); за хуліганство – 2; за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів – 5;

за І півріччя 2014 року: 1 неповнолітній засуджений за умисне вбивство; 1 – за умисне тяжке тілесне ушкодження;

1 – за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження; 89 - за крадіжку, 32 з яких у віці від 14 до 16 років; 10 – за грабіж, 2 з яких у віці від 14 до 16 років; 7 – за розбій, 2 з яких (14-16 років); за незаконне заволодіння транспортним засобом – 19, з них 7 (14-16 років); за хуліганство – 2, 1 з яких (14-16 років); за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів – 3.

Таблиці та діаграми за результатами узагальнення статистичних даних за І півріччя 2013 року та І півріччя 2014 року містять у Додатку 1.


Важливим засобом запобігання злочинності серед тих, хто не досяг 18-річного віку, є встановлення і притягнення до кримінальної відповідальності дорослих осіб, які втягнули неповнолітніх у вчинення злочину. Стаття 304 КК України передбачає кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.

Так, за І півріччя 2013 рік за ч.1 ст.304 КК України (втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у зайняття жебрацтвом, азартними іграми) засуджено 14 осіб; за ч.2 ст.304 КК України (ті самі дії, вчинені щодо неповнолітньої особи або батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування щодо нього) – 5 осіб. За І півріччя 2014 рік,- за ч.1 ст.304 КК України – засуджено 3 особи; за ч.2 цієї статті – кримінальні провадження до судів не надходили. Спостерігається тенденція до зниження злочинності за зазначеною статтею.

Питома вага неповнолітніх засуджених вчинили злочин у стані алкогольного сп’яніння.

Додержання місцевими судами м. Запоріжжя та Запорізької області вимог Кримінального процесуального Кодексу України при розгляді кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми.

Обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, визначені статтею 91 КПК України і є загальною для всіх проваджень, у тому числі й про злочини, вчинені неповнолітніми.

Відповідно до ч.1 ст. 484 КПК України, порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається загальними правилами цього Кодексу з урахуванням особливостей, передбачених главою 38 Кримінального процесуального Кодексу України, яка регулює загальні правила кримінального провадження щодо неповнолітніх. У цій главі містяться норми щодо посиленого захисту прав неповнолітніх у кримінальному судочинстві, що полягає у подвійному представництві інтересів неповнолітнього в суді – його законним представником, наділеним широкими повноваженнями, і захисником (адвокатом); у розгляді додаткових питань, що є складовою предмету доказування у кримінальній справі стосовно неповнолітнього, з’ясуванні умов його життя й виховання, наявності дорослих підбурювачів, інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність; у вирішенні судом додаткових питань при постановленні вироку у справі стосовно неповнолітнього (чи можна замінити покарання у виді позбавлення волі іншим покаранням, не пов’язаним із позбавленням волі); у виділенні кримінального провадження стосовно неповнолітнього за наявності у ній повнолітніх співучасників злочину в окреме провадження на стадії досудового розслідування.

Особливості судового розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх закріплені також у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх».

Під час здійснення кримінального провадження щодо неповнолітнього суддям необхідно з’ясовувати вік підлітка, стан його здоров’я та рівень загального розвитку, характеристику особи, умови життя і виховання, обставини, що негативно впливали на виховання, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність, наявність даних про розумову відсталість підлітка, не пов’язану із душевним захворюванням. Необхідно також з’ясувати, чи могла ця особа повністю усвідомлювати значення своїх дій, якою мірою могла ними керувати. Це допомагає виявити безпосередні причини, які спонукали неповнолітнього до вчинення злочину, зробити висновки, чи є це правопорушення випадковим або його зумовили певні фактори, які слід усунути. Необхідність з’ясування вказаних обставин пояснюється тим, що вони впливають на вирішення важливих питань щодо встановлення істини у справі, притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності або звільнення від неї, призначення виду та міри покарання.

Велике значення для індивідуалізації особи обвинуваченого (підсудного) при вирішенні питань, пов’язаних із застосуванням до нього кримінального і кримінального процесуального закону, має з’ясування даних про його вік (стаття 22 КК України).

Так, ч.2 ст.22 КК України містить вичерпний перелік осіб, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, які підлягають кримінальній відповідальності.

Єдиним прикладом порушення вимог ч.2 ст.22 КК України є ухвала судді Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області Я. у кримінальному провадженні № XX відносно неповнолітнього Б., в якій суддя, погодився з органами досудового розслідування щодо обвинувачення неповнолітнього Б. за ч.1 ст.289 КК України, якому на моменту вчинення кримінального правопорушення було 15 років, що виключає склад злочину за ч.1 ст.289 КК України, суб’єктом якого може бути особа, яка досягла 16- ти років. В даному випадку необхідно було керуватись п.2 ч.1 ст.284 КПК України і закрити кримінальне провадження за відсутністю в діянні складу злочину. А суддя визнав Б. винним, потім звільнив його від кримінальної відповідальності та застосував примусові заходи виховного характеру, що є нормативно необґрунтованим. (Додаток №2). Ухвала в апеляційному порядку не оскаржувалася.


Число, місяць і рік народження неповнолітнього встановлюються на підставі таких документів, як паспорт, свідоцтво про народження, копії яких долучаються до матеріалів справи. Якщо інформація про вік особи є суперечливою, суд повинен звернутись із запитом до відповідних органів за місцем реєстрації народження неповнолітнього. У разі відсутності документів та/або неможливості їх одержання вік неповнолітнього встановлюється судом на підставі висновку судово-медичної експертизи.

Слід звернути увагу судів на необхідність дотримання передбаченого законодавством порядку щодо встановлення віку неповнолітніх, особливо у разі відсутності будь-яких документальних даних про вік обвинуваченого. За відсутності документальних даних про вік особи днем народження вважається останній день року, встановленого експертизою. Якщо експертиза визначає вік максимальною і мінімальною кількістю років, то днем народження особи вважається останній день року народження, що відповідає мінімальному віку.

Загалом під час проведення узагальнення випадків неправильного встановлення віку неповнолітнього виявлено не було, що свідчить про належне виконання судами вимог законодавства України в частині з’ясування обставин, зазначених у ч.1 ст. 485 КПК України.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 485 КПК України у кожному кримінальному провадженні стосовно неповнолітнього з’ясовується стан його здоров’я та рівень розвитку, а за наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з психічною хворобою, також з’ясовується, чи могла така особа повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою могла керувати ними. Інформація про стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього може вплинути на вирішення таких важливих питань, як обрання запобіжного заходу, міри покарання тощо.

Для оцінки стану здоров’я неповнолітнього суд з’ясовує у свідків, батьків, опікунів, піклувальників, чи не хворів неповнолітній тяжкими хворобами, чи немає у нього психічних або фізичних вад, які його здібності щодо логічного мислення, чи не відстає він у розвитку від однолітків. У разі якщо неповнолітній перебував на обліку у зв’язку з психоневрологічними захворюваннями або лікувався у відповідному закладі, слід витребувати необхідні медичні документи. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього відповідно до статей 101, 485 КПК України призначають судово-психологічні експертизи або комплексні психолого-психіатричні експертизи.

На вирішення експертизи або експерта-психіатра може бути поставлено наступні питання: які індивідуально-психологічні особливості має неповнолітній; чи є у неповнолітнього не пов’язані з психічним захворюванням відхилення від нормального для його віку рівня розвитку; якщо вони є, то у чому вони виявляються і з чим пов’язані; чи міг неповнолітній, з урахуванням особливостей його психічного розвитку, цілком усвідомлювати суспільну небезпеку своїх дій; якою мірою він міг керувати ними в конкретних обставинах; чи залежить оцінка ситуації неповнолітнім від впливу з боку дорослих, ступінь цієї залежності; чи має неповнолітній відхилення у психічному розвитку, які не виключають його осудність, в чому вони виявляються; чи потребує неповнолітній лікування, якого саме.

Всупереч вище вказаним вимогам закону у жодній із вивчених під час узагальнення кримінальних справ судово-психіатричної, психолого-психіатричної експертизи неповнолітніх обвинувачених не проводилось. В окремих випадках органи досудового розслідування, суди робили запити до відповідних психіатричних медичних закладів для з’ясування, чи не перебувають підлітки, стосовно яких порушено кримінальні провадження, на обліку з приводу психічного захворювання, алкоголізму, наркоманії.
Не менш важливим є дослідження даних, які характеризують особу неповнолітнього. Як вбачається із матеріалів справ, наданих для узагальнення, органи досудового розслідування долучають до матеріалів кримінального провадження характеристики з місця навчання, роботи, а також довідки з кримінальної міліції у справах дітей і служби у справах дітей про те, чи перебувала особа на обліку, коли і за які правопорушення її взяли на облік, коли служба у справах дітей розглядала цю справу, чи притягувалася така особа до адміністративної відповідальності тощо.

Для характеристики особи неповнолітнього слід зібрати дані про те, де він вчився або працював, як ставився до навчання/роботи, з’ясувати його поведінку за місцем навчання/роботи та за місцем проживання. Необхідно з’ясувати, чи не вчиняла ця особа правопорушень, чи не перебувала на обліку в службі у справах дітей, які заходи впливу застосовувались до цієї особи.

Під час розгляду кожного кримінального провадження також слід з’ясувати умови життя і виховання неповнолітнього, сімейно-побутові умови, характер контактів з оточенням.

Для цього необхідно зібрати дані про родину неповнолітнього, про його батьків, опікунів або піклувальників, інформацію про побутове оточення, зв’язки, відносини вдома та в колективі, де ця особа працює або навчається, його ставлення до роботи, взаємини з вихователями, учителями, однолітками, характер і ефективність виховних заходів, які раніше застосовувались до нього.

Неабияку роль відіграє коло осіб, з якими спілкується неповнолітній та які мають вплив на його виховання. Встановлено, що саме від повнолітніх знайомих часто надходять пропозиції щодо вчинення злочинів.

Як свідчить практика, втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність має різні форми та способи. Це, насамперед, корисливі пропозиції, прохання, поради, нерідко – залучення до спільного вживання алкогольних напоїв чи наркотичних засобів, що створює додаткові мотиви для вчинення злочинів. Тому під час розгляду справ стосовно осіб, молодших 18 років, судам слід ретельно досліджувати не тільки обставини пред’явленого неповнолітньому обвинувачення, а й питання про те, чи не був він втягнутий у злочинну діяльність дорослими особами.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» з’ясування впливу дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність, є прямим обов’язком органів досудового розслідування.

Яскравим прикладом втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність є вирок судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя К. від 22 січня 2014 року за кримінальним провадженням № XX, яким Г. визнано винним та засуджено у втягненні неповнолітнього Г. (Додаток№3).

Відповідно до положень п.п. 1,2 ч.2 ст.52 КПК України обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою; щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру,- з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є неповнолітньою. Слідчий суддя чи суд зобов’язані забезпечити участь захисника у кримінально провадженні відносно неповнолітнього, якщо захисника не залучено. За таких обставин, слідчий суддя та суд виносить ухвалу, якою доручає відповідному органу – Запорізькому обласному центру вторинної правової допомоги – призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням та забезпечити його прибуття у зазначені в ухвалі час і місце для участі у кримінальному провадженні відносно неповнолітнього.

Згідно ч.1 ст.46 КПК України, захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу.

Проаналізувавши рішення суддів місцевих судів м. Запоріжжя та Запорізької області та Апеляційного суду Запорізької області за період, що підлягає узагальненню, можна зробити висновок, що суди майже не порушують право на захист неповнолітніх підсудних.

Як свідчить практика, єдиним випадком виявлення порушення суддею місцевого суду під час розгляду справи зазначеної категорії права на захист неповнолітнього в частині здійснення захисту декількох підсудних одним адвокатом є ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 9 січня 2013 року по справі № XX (суддя Б.), якою скасовано вирок Веселівського районного суду Запорізької області від 8 листопада 2012 року відносно Л. та С., справу повернуто прокурору для проведення додаткового розслідування. Підставою для скасування вироку стало порушення права на захист зазначених неповнолітніх обвинувачених, оскільки суд виніс обвинувальний вирок щодо них, під час того, як суперечливі інтереси неповнолітніх захищав один і той самий захисник. (Додаток №4)

Зазначена справа розглядалась за нормами КПК України 1960 року, і в даному випадку порушена ст. 61 КПК України 1960 року, яка є аналогічною ст.46 КПК України 2012 року. Враховуючи, що розгляд даної справи відноситься до періоду, який підлягає узагальненню та являє собою виявлення прикладу порушення судом права на захист неповнолітнього, тому звертає на себе увагу з метою недопущення подібного в подальшому.

Судам під час розгляду справ слід пам’ятати, що відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» здійснення захисту неповнолітнього і дорослого співучасників злочину одним і тим самим захисником не допускається.

Таких випадків порушення права на захист узагальненням не встановлено.
Відповідно до ч.1 ст.47 КПК України захисник зобов’язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого.

Аналіз матеріалів кримінальних проваджень про злочини, вчинені особами, які не досягли 18-річного віку, виявив також пасивну поведінку захисників під час здійснення повноважень захисника. Так, наприклад, ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 серпня 2014 року по кримінальному провадженню відносно неповнолітнього Р. було повернено апелянту апеляційну скаргу захисника неповнолітнього – адвоката М. через порушення останнім п.1 ч.3 ст.399 КПК України – не усунення недоліків апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений строк. Таким чином, своєю пасивною поведінкою, адвокат порушив право неповнолітнього обвинуваченого на захист своїх прав у суді апеляційної інстанції. (Додаток №5).


Відповідно до ч.1 ст.44 КПК України, якщо підозрюваний, обвинувачений є неповнолітнім, до участі в процесуальній дії разом з ним залучається його законний представник. Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності – опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній. Законний представник користується процесуальними правами особи, інтереси якої він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена представнику.

Участь законного представника особи, молодшої 18 років, у кримінальному процесі зумовлена двома обставинами: неповнотою процесуальної дієздатності неповнолітнього і тим, що законні представники (батьки, опікуни, піклувальники) відповідають за виховання та поведінку неповнолітнього.

Допускаючи законного представника такої особи до участі у судовому процесі, слід пам’ятати, що інтереси неповнолітнього і його законного представника можуть не збігатися. І суть цих розбіжностей в інтересах може полягати не тільки в обставинах конкретної справи, а й у суперечливому правовому становищі законного представника. Адже він фактично захищає не тільки інтереси неповнолітнього, а й власні, оскільки на ньому лежить відповідальність за поведінку, умови життя і виховання підлітка. Тому участь законного представника в кримінальному процесі може бути обмежена.

Статтею 488 КПК України передбачено участь законного представника неповнолітнього в судовому розгляді. Реалізуючи в суді надані йому права, представник повідомляє суду повну інформацію про особу неповнолітнього, умови його життя, виховання, а також допомагає з’ясувати обставини, які призвели до вчинення ним злочину. У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, суд за його клопотанням, клопотанням прокурора чи за власною ініціативою своєю ухвалою має право обмежити участь законного представника у виконанні окремих процесуальних чи судових дій або усунення його від участі у кримінальному провадженні і залучити замість нього іншого законного представника.

Необхідно пам’ятати, що якщо неповнолітній не досяг шістнадцятирічного віку або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, на його допиті за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду або за клопотанням захисника забезпечується участь законного представника, педагога чи психолога, а у разі необхідності – лікаря.

Матеріали узагальнення практики розгляду судами справ про злочини, вчинені неповнолітніми у 2013 році та І півріччі 2014 року свідчать, що порушення судами права на захист щодо неповнолітніх підсудних майже не допускається. Судді вживають всіх передбачених законом заходів щодо забезпечення права неповнолітніх підсудних на захист та дотримуються норм КПК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві».

Частиною 4 статті 135 КПК України передбачено, що повістка про виклик неповнолітньої особи, як правило, вручається її батьку, матері, усиновлювачу або законному представнику. Інший порядок вручення повістки допускається лише у випадку, якщо це обумовлюється обставинами кримінального провадження.

Узагальненням встановлено, що судді у кожному кримінальному провадженні щодо неповнолітніх, викликаючи останніх у судове засідання, викликають також і батьків неповнолітніх, усиновлювачів або законних представників.

Випадки розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх за відсутністю їх законних представників поодинокі.

Так, наприклад, вироком судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя К. від 25 березня 2014 року кримінальне провадження № XX відносно неповнолітнього А. розглянуто за відсутності його законного представника. (Додаток №6).


Інша річ обстоїть із присутністю представників кримінальної міліції у справах дітей при розгляді кримінальних проваджень щодо неповнолітніх.

Відповідно до роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», на виконання вимог статті 496 КПК України, з метою забезпечення прав і законних інтересів неповнолітнього та досягнення попереджувальних результатів судового процесу суди мають викликати в судове засідання представників служби у справах дітей та міліції у справах дітей, а також підприємства, установи, організації, закладу де навчається та/або працює неповнолітній, оскільки такі представники наділені широкими повноваженнями та мають право заявляти клопотання, ставити запитання учасникам судового розгляду, висловлювати свої думки щодо форм та методів перевиховання неповнолітніх.

Згідно із законом, неявка представників зазначених служб у судове засідання не перешкоджає розгляду справи, хоча слід зазначити, що розгляд кримінальних проваджень щодо неповнолітніх за участі представників служб у справах дітей дає позитивний результат, оскільки їх участь сприяє всебічному з’ясуванню даних про особу неповнолітнього, виявленню причин і умов, що призвели до вчинення злочину, дослідженню умов, у яких виховувалась чи навчалась ця особа.
З інформації наданої місцевими судами м. Запоріжжя та Запорізької області вбачається пасивність представників вказаних служб та організацій, а саме: вони, нехтуючи законом, не з’являються у судове засідання, а суд не вживає заходів щодо залучення їх до подальшого розгляду справи. Невиконання цих вимог є порушенням права на захист неповнолітнього підсудного. Через те, більшість кримінальних проваджень розглядаються за відсутності зазначених установ, тому, враховуючи їх пасивність, кожному суду м. Запоріжжя та Запорізької області необхідно звернути на це увагу та відреагувати відповідними судовими актами реагування.

Враховуючи викладене, судам і надалі слід активно залучати представників зазначених органів до участі у судових засіданнях, оскільки рівень взаємодії з представниками служб у справах дітей і кримінальною міліцією у справах дітей є неналежним, внаслідок чого правопорушники залишаються поза профілактичним впливом, що сприяє продовженню ними злочинної діяльності, безконтрольності тощо.


Відповідно до ст.494 КПК України, якщо неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення разом із повнолітнім, повинна бути з’ясована можливість виділення в окреме цього кримінального провадження щодо неповнолітнього під час досудового розслідування. Це може сприяти уникненню негативного впливу повнолітнього співучасника на неповнолітнього і виконанню вимоги розумності строків провадження щодо неповнолітніх. Адже, відповідно до ч.4 ст.28 КПК України кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.

Закон не вимагає від прокурора прийняття рішення про виділення в окреме провадження щодо неповнолітнього підозрюваного у всіх випадках, коли неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення разом із повнолітнім. Він вимагає, щоб у всіх таких випадках було з’ясовано можливість прийняття рішення про виділення. У такому кримінальному провадженні за участю неповнолітнього діє загальна для всіх кримінальних проваджень умова, зазначена у ч.4 ст.217 КПК України, згідно з якою матеріали досудового розслідування не можуть бути виділенні в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду, тобто на повноту з’ясування обставин, які і підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо неповнолітнього.

Випадків виділення в окреме провадження щодо кримінального правопорушення, вчиненого неповнолітнім, узагальненням не виявлено.

Відповідно п.1 ч.2 ст.27 КПК України слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини у випадках, якщо обвинувачений є неповнолітній.

Випадків здійснення судового провадження за участю неповнолітнього у закритому судовому засіданні даним узагальненням також не виявлено.
Право на свободу та особисту недоторканість є одним із найбільш значущих прав людини. Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду, і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Система запобіжних заходів, закріплена у КПК України, дозволяє органам досудового розслідування застосовувати їх з урахуванням тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її віку, стану здоров’я, сімейного і матеріального стану, виду діяльності, місця проживання та інших обставин, що її характеризують.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК України.

Відповідно до статті 176 КПК України такими запобіжними заходами є особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою.

Згідно зі статтею 493 КПК України до неповнолітніх обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених статтею 176 цього Кодексу, може застосовуватись передача таких осіб під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи.

Законність обрання запобіжного заходу забезпечується наявністю певного процесуального порядку та нагляду прокурора і суду за дотриманням органами досудового розслідування умов і порядку застосування таких заходів.

Вирішуючи питання про обрання того чи іншого запобіжного заходу стосовно неповнолітніх, судам необхідно враховувати тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачуються ці особи, мету та необхідність застосування запобіжних заходів.

Взяття під варту обирається стосовно неповнолітніх лише за наявності підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов’язків, гарантувати його належну поведінку. Згідно із статтею 13.2 Пекінських правил утримання під вартою до суду за можливості слід замінювати альтернативними заходами. Виходячи з конкретних обставин справи та ступеню тяжкості злочину, з урахуванням відомостей про особу неповнолітнього, умов його життя і виховання, стосунків із батьками суд на підставі статті 493 КПК України може передати таку особу під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи.

Аналіз справ зазначеної категорії свідчить, що запобіжний захід у виді взяття під варту застосовується до осіб, обвинувачених у вчиненні тяжких злочинів. При цьому обираючи запобіжний захід, суди з’ясовують як характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини його вчинення, так і відомості про особу обвинуваченого, у тому числі умови життя і виховання неповнолітнього, сімейно-побутові умови, характеристики за місцем проживання і навчання.

Так, наприклад, вироком судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя К. від 15 січня 2014 року у кримінальному провадження № XX неповнолітнього Ч. засуджено за ч.2 ст.186, ч.1 ст.190 та на підставі ч.ч.1,4 ст.70 КК України на 5 років позбавлення волі. Ще на стадії досудового розслідування останньому було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, адже він вчинив тяжкий злочин, раніше вже був засуджений та вчинив злочин щодо малолітньої особи. (Додаток №7).


Передання неповнолітнього обвинуваченого чи підозрюваного під нагляд має великий виховний вплив, оскільки, з одного боку, він дає неповнолітньому шанс усвідомити свою поведінку й оцінити рівень довіри слідчого та особи, яка погодилась взяти його на поруки, а з іншого – у слідчого є можливість проконтролювати неповнолітнього, визначити ступінь вираженості його антисуспільної поведінки, проаналізувати можливості його виправлення. При застосуванні такого запобіжного заходу до підлітка важливо, щоб особа, під нагляд якої передається неповнолітній, користувалася його повагою і авторитетом, позитивно характеризувалася у побуті, опікувалась проблемами підлітка та могла б забезпечити контроль за його поведінкою.

Розширення практики застосування запобіжних заходів, альтернативних взяттю під варту, дозволить розпочати перевиховання неповнолітнього вже на стадії досудового розслідування.

Судам необхідно підходити до застосування до неповнолітнього обвинуваченого чи підозрюваного такого запобіжного заходу, як передання останнього під нагляд, дуже виважено, керуючись законом.

Обов’язковими умовами для обрання запобіжного заходу у вигляді передання неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників є наявність їхньої згоди (або клопотання) і згоди (або клопотання) самого неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, а також з’ясування слідчим суддею, судом, чи спроможні будуть ці особи забезпечити належний нагляд за неповнолітнім підозрюваним, обвинуваченим.

Узагальнюючи практику розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, траплялись випадки передання неповнолітнього під нагляд навчальним закладам.

Так, вироком судді Якимівського районного суду Запорізької області Б. від 26 вересня 2013 року по кримінальному провадженню № XX, неповнолітнього Л. засуджено за ч.1 ст.185 КК України на 1 рік позбавлення волі, на підставі п.3 ч.2 ст.105 КК України звільнено від відбування покарання, застосувавши відносно останнього примусові заходи виховного характеру, а саме: передано неповнолітнього під нагляд педагогічного колективу КЗ «М» Запорізької обласної ради терміном на 1 рік.(Додаток №8).

Суддям слід пам’ятати, що передаючи неповнолітнього під нагляд, суд звільняє його від кримінального покарання, а не кримінальної відповідальності. До того ж у такому випадку кримінальне провадження не підлягає закриттю. У наведеному прикладі місцевому суду не слід було застосовувати покарання відповідно до вимог ч.1 ст.105 КК України.
Грубим порушення вимог ст.105 КК України є ухвала судді Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області Я. по кримінальному провадженню № XX відносно неповнолітніх обвинувачених Г. та П. в якій суддя, застосовуючи ст.105 КК України, звільняє обвинувачених не від покарання, а від кримінальної відповідальності. У даному випадку суд не мав процесуального права закрити кримінальне провадження. (Додаток №9). Ухвала в апеляційному порядку також не оскаржувалась.
Узагальнення встановило, що суди переважно забезпечують правильне застосування законодавства у справах про злочини, вчинені неповнолітніми. Разом із тим є випадки, коли суди неналежно виконують вимоги кримінального процесуального закону. Деякі судді намагаються розглядати кримінальні провадження стосовно осіб, які не досягли 18 років, у спрощеному порядку без додержання процесуальної процедури.

Відповідно до статті 484 КПК України порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх, визначається загальними правилами КПК України, з урахуванням особливостей, передбачених главою 38 КПК України.

Згідно з частиною третьою статті 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, насамперед, сама неповнолітня підсудна особа, її представник, захисник, а також потерпілі та їх представники, за умови повного визнання підсудним вини, а також за відсутності протиріч у свідченнях підсудних, коли підсудних декілька, яким суд обов’язково роз’яснює суть обвинувачення, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють неповнолітній, його представник та інші учасники судового провадження зазначені обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Аналіз розглянутих місцевими судами у 2013 році та у І півріччі 2014 року кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, свідчить про те, що в порядку частини третьої статті 349 КПК України переважно розглядались кримінальні провадження, які не становили великої складності. При цьому судді здебільшого забезпечували виконання вимог щодо повноти з’ясування обставин, передбачених статтею 485 КПК України.

Винятком став вирок судді Запорізького районного суду Запорізької області від 27.05.2014 року відносно неповнолітнього Б., обвинуваченого за ч.1 ст.121 КК України. Відповідно до журналу судового засідання та аудіо запису судового засідання, потерпілий С., його законні представники та представник потерпілого – адвокат Л. оспорювали фактичні обставини кримінального провадження, стверджували, що у спричиненні тяжких тілесних ушкоджень С. приймав участь не тільки Б., а й інші особи. Крім того, згідно журналів судового засідання та аудіо записам судового засідання, потерпілий, його законні представники та представник потерпілого – адвокат Л. заперечували проти застосування при розгляді кримінального провадження правил ч.3 ст.349 КПК України. У зв’язку з істотним порушенням вимого кримінального процесуального закону, ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 31 липня 2014 року зазначений вирок скасовано, матеріали кримінального провадження направлені на новий судовий розгляд до того ж суду. (Додаток №10).

Чинне кримінальне-процесуальне законодавство України не містить прямої заборони щодо розгляду кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми, із застосуванням частини третьої статті 349 КПК України, тому такий розгляд є можливим із дотриманням вимог закону та з урахуванням роз’яснень пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», але це стосується лише тих кримінальних проваджень, що не становлять значної складності.



Додержання місцевими судами м. Запоріжжя та Запорізької області вимог Кримінального Кодексу України при розгляді кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми.

Узагальнюючи питання застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру, необхідно зауважити, що метою застосування примусових заходів виховного характеру (стаття 105 КК України) має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в отриманні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у створенні можливості адаптації до реалій суспільного життя, підвищення загальноосвітнього і культурного рівня, набуття професії та працевлаштування. При цьому звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру відповідно до статті 105 КК України є правом, а не обов’язком суду.

При застосуванні до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру судам потрібно неухильно дотримуватись вимог КК, КПК України та Постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру».

Як вбачається із матеріалів узагальнення, суди не допускають застосування кримінального покарання до неповнолітніх, які вчинили злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки, якщо виправлення цих осіб може бути досягнуто шляхом застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених частиною другою статті 105 КК України.

Відповідно до частини першої статті 97 КК України суд вправі звільнити неповнолітнього від кримінальної відповідальності тільки у випадку, якщо ця особа вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості та за умови, що її виправлення можливе без застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру.

Судам слід мати на увазі, що перелік примусових заходів виховного характеру є вичерпним: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладання на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Суд вправі призначити один або кілька примусових заходів виховного характеру, передбачених частиною другою статті 105 КК України.

Як свідчить практика, суди переважно застосовують до неповнолітніх лише один примусовий захід виховного характеру – передачу під нагляд батьків. В деяких випадках судом було застосовано інші примусові заходи виховного характеру.

Так, ухвалою судді Якимівського районного суду Запорізької області Б. від 19 лютого 2013 року, у кримінальному провадженні № XX застосовано до неповнолітнього Б. примусовий захід виховного характеру у виді обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог поведінки: а саме заборона відвідувати кафе та розважальні заклади з 21-00 год. Терміном на 1 рік. (Додаток №11).

Зустрічаються поодинокі випадки застосування судом до неповнолітнього одночасно декількох видів примусових заходів виховного характеру, що не заборонено законом.

Прикладом того є вирок судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя Щ. від 8 липня 2013 року по кримінальному провадженню № XX, де неповнолітню П. на підставі ст. 105 КК України від покарання звільнено, обмеживши дозвілля обвинуваченої і зобов’язавши її з’являтися додому щодня не пізніше 22 години 30 хвилин, та передавши під нагляд батькам – П і П – до досягнення обвинуваченою повноліття. При цьому місцевому суду не слід було застосовувати покарання відповідно до вимог ч.1 ст.105 КК України. (Додаток №12).


Узагальнюючи судову практику з розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, слід звернути увагу на серйозні помилки суддів місцевих судів, яких вони припускаються при застосуванні закону про кримінальну відповідальність неповнолітніх.

Відповідно до ч.3 ст.104 КК України, іспитовий строк відносно неповнолітніх встановлюється тривалістю від одного до двох років.

Вивчення справ показало, що суди ще й досі допускають помилки при визначенні тривалості іспитового строку стосовно неповнолітніх засуджених, які звільняються від відбування покарання з випробуванням.

Прикладом того, є вирок судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 18.03.2013 року Д. відносно неповнолітнього П., яким в порушення ст.104 КК України іспитовий строк щодо П. призначений тривалістю 3 роки. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 03.06.2013 року вирок змінено, іспитовий строк зменшено до 2 років. (Додаток №13).

Іноді, як свідчить практика, суди ігнорують вимоги статті 98 КК України, (якою встановлено види покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітнього), допускаючи порушення закону при призначенні таким особам покарання.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 10.07.2013 року скасовано вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29.01.2013 року у кримінальному провадженні відносно неповнолітніх М. і П. в частині призначення останнім додаткового покарання у виді конфіскації майна. (Додаток №14).

Суди, призначаючи неповнолітнім покарання без конфіскації майна, мають посилатися на положення статті 98 КК України, яка забороняє застосовувати цей вид покарання стосовно осіб, молодших 18 років, а не призначати покарання із застосуванням статті 69 КК України.

Ще одним прикладом порушення ст.98 КК України є вирок судді Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області Я. від 4 жовтня 2013 року у кримінальному провадженні № XX відносно Б., яким суддя визнала винним останнього у скоєні кримінального правопорушення передбаченого ст.289 ч.2 КК України та призначила покарання у вигляді одного року позбавлення волі на підставі ст.69 КК України без конфіскації майна. Вирок в апеляційному порядку не оскаржувався. (Додаток №15).

Дуже привернув увагу своєю нормативною необґрунтованістю вирок того ж Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області, тієї ж судді Я., який на-диво теж не оскаржувався в апеляційному порядку. Отже, вироком у кримінальному провадження № XX від 27 червня 2013 року відносно неповнолітнього З. та повнолітнього Г., яким суддя, визнала Г. винним в скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК України та призначила покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі; З. визнала винним за ч.3 ст.186 КК України та призначила покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі; за ч.2 ст.186 КК України - 4 роки позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням остаточне покарання обвинуваченим З. та Г. (хоча останній вчинив один злочин і поглинання покарання тут не має місця) призначила 4 роки 1 місяць позбавлення волі кожному. А далі ще цікавіше: на підставі ст.ст.75,107 КК України засудженим обвинуваченим З. та Г. призначила умовне звільнення на 3 роки кожному. (Додаток №16). Терміну умовне звільнення кримінальний закон взагалі не містить. Застосування у даному випадку ст.107 КК України, яка передбачає умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, у даному випадку неможливе. А якщо суддя мала на увазі ст.104 КК України, хоча зі змісту резолютивної частини вироку це не вбачається, і яка застосовується виключно до неповнолітніх, а в даному випадку є ще і повнолітня особа, тоді суддя не мала права визначати неповнолітньому Зюзь Д.Ю. іспитовий строк терміном у 3 роки!

Цитуємо витяг з резолютивної частини цього вироку: «Вирок может буть оскаржений Запорізьким апеляційним судом протягом 30-ти дніб,з дгня отримання копії вироку.». Навіть не звертаючи уваги на орфографічні та синтаксичні помилки у цьому виразі, привернув увагу Апеляційний суд Запорізької області, як суб’єкт оскарження вироку. Необхідно зазначити, що це непоодинокий випадок у судових рішеннях зазначеної судді.

Крім того, під час проведення узагальнення виявлено порушення щодо застосування кримінального закону, а саме ст.101 КК України, яка передбачає, що арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 15 до 45 діб.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 24.07.2013 року скасовано вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.06.2013 року у кримінальному провадженні відносно неповнолітнього Ч. в частині призначеного покарання за ч.2 ст.185 КК України: замість призначеного місцевим судом покарання у вигляді арешту на 5 місяців – призначено арешт у вигляді 45 діб. (Додаток №17).

Випадків порушення суддями вимог п.3 ч.1 ст.66 КК України, тобто невизнання факту вчинення злочину неповнолітнім як обставини, яка пом’якшує покарання, при розгляді кримінальних проваджень даної категорії не виявлено.

Висновки та пропозиції

Аналіз матеріалів, наданих для узагальнення, дає підстави вважати, що переважну більшість серед кримінальних справ (проваджень) щодо неповнолітніх становлять справи про злочини проти власності, злочини проти громадського порядку, поєднані з умисним нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

Вивчення судової практики щодо застосування законодавства у справах про злочини, вчинені неповнолітніми, свідчить про наявність значної кількості помилок та неоднозначних судових рішень

Узагальнення показало, що основними причинами скасування та зміни вироків були порушення права неповнолітніх на захист, а також призначення підсудним занадто суворого покарання, порушення норм КК України при призначенні покарання, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення кримінально-процесуального закону тощо.

Забезпечуючи гарантовану реалізацію права кожного неповнолітнього на захист та кваліфіковану правову допомогу, суди сприяють ефективному здійсненню кримінального правосуддя щодо неповнолітніх.

Зважаючи на ряд особливостей провадження у справах про злочини, вчинені неповнолітніми, головам місцевих судів м. Запоріжжя та Запорізької області, та обов’язково суддям Апеляційного суду Запорізької області необхідно проводити періодичні заняття із залученням фахівців у галузі педагогіки та дитячої психології, з метою вдосконалення професійного рівня і набуття знань із дитячої та юнацької психології. Також необхідно систематично вивчати й узагальнювати практику розгляду справ про злочини, вчинені особами, молодшими 18 років, а за наявності до того підстав – інформувати відповідні організації чи посадових осіб із метою вжиття заходів щодо попередження злочинності неповнолітніх, усунення причин та умов, що її породжують.



Суддя Апеляційного суду

Запорізької області С.Б. Яцун


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка