Структура та зміст психофізичної підготовки студентів до професійної діяльності



Скачати 87.46 Kb.
Дата конвертації03.11.2016
Розмір87.46 Kb.
СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ ПСИХОФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Фалькова Н.І., Жир В.В., Зубко І.В.



Донецький національний технічний університет

Актуальність. Прискорений розвиток науки, безперервні технічні та технологічні перетворення на виробництві вимагають висококваліфікованих кадрів. Пошук сучасних оптимальних шляхів підготовки висококваліфікованих спеціалістів з достатнім рівнем конкурентоспроможності на ринку праці є основною проблемою сучасної системі вищої освіти.

Зміна місця і функціональної ролі людини в сучасному виробничому процесі вимагає його спрямованої психофізичної підготовки, оскільки зменшення частки фізичної праці не знімає вимог до психологічної та рухової підготовленості працівників, хоча суттєво змінює її структуру. Тут виникає проблема психофізичної готовності людини до вирішення завдань більш високого рівня складності.

Кожна професія вимагає від людини високого розвитку фізичних і психічних якостей, прикладних навичок. У зв'язку з цим виникає потреба профілювання процесу фізичного виховання під час підготовки молоді до праці, зіставлення загальної фізичної підготовки зі спеціальною – професійно прикладною [2]. Підвищені вимоги до фахівця зумовлюють спрямований розвиток його індивідуальних особистісних і рухових здібностей, що мають прикладне значення в професійній діяльності.

Акцент на виділення прикладного напрямку у фізичному вихованню студентів вищих навчальних закладів – явище закономірне, яке свідчить про його соціальну роль у суспільстві; формування в процесі професійної підготовки особистісних психофізичних якостей, професійних навичок і вмінь студентів, використання засобів фізичного виховання у повсякденному житті [1,2,4].

Теперішній освітній простір пропонує великий обсяг наукового матеріалу щодо впровадження професійно – прикладної фізичної підготовки в підготовку людини до різних видів діяльності. Враховуючи сучасні умови розвитку України та відсутність єдиних підходів щодо розробки та укладання уніфікованої програми з ППФП необхідно передбачити чітку структуру цієї підготовки, як важливого чинника вдосконалення професійної підготовки та гармонійного фізичного розвитку студентів.

Мета дослідження. Визначити структуру і зміст професійно-прикладної фізичної підготовки, а також фізичні та психологічні якості необхідні конкретним фахівцям.

Методи дослідження. Аналіз і узагальнення педагогічної, методичної і наукової літератури з проблеми дослідження.

Результати дослідження та їх обговорення. Фізичне виховання завжди було одним із засобів підготовки людини до трудової діяльності і пристосування до варіативних зовнішніх і внутрішніх факторів. Ігрове відтворення полювання, трудових процесів у стародавніх ритуальних змаганнях – один зі способів удосконалення трудових навичок і фізичного виховання молоді на початкових стадіях розвитку людського суспільства. Згодом люди перейшли від простого копіювання фізичних навантажень і технічних прийомів трудових процесів у найпростіших іграх до більш широкої тематики ігор з певними правилами і створенню штучних спортивно – ігрових снарядів, які використовуються у сучасній фізичній культурі і спорті.

Паралельно розвивалася і військова – прикладна фізична підготовка, яка проводилася для певних шарів суспільства й особливо чітко проглядалася при рабовласницькому ладі. Вона зробила деякий вплив на майбутній зміст і методику прикладної фізичної підготовки людини до праці.

У пізньому середньовіччі елементи психофізичної підготовки до професійної праці вже присутні в ряді систем виховання й освіти молоді. На роль фізичних вправ у підготовці підростаючого покоління до праці в XV–XIXв.в звертали увагу видатні педагоги Ф.Рабле, Д.Локк, І.Песталоцци й ін. У цей період виник і формувався самостійний напрямок в області вивчення психофізичних можливостей людини з метою більш продуктивного використання їх у певному виробництві.

В наступні роки цей досвід знайшов застосування у розробці основ наукової організації праці і, зокрема, при формуванні самостійного наукового напрямку – спеціальної психофізичної підготовки людини до конкретного виду професійної праці. У теорії і практиці фізичного виховання така спеціальна професійна підготовка одержала назву професійно – прикладної фізичної підготовки (ППФП).

Програмою фізичного виховання студентів для вищої школи передбачено ознайомлення студентів з теоретичними основами професійно – прикладної фізичної підготовки, навчання їх спеціальним професійно – прикладним вправам, підвищення рівня розвитку фізичних якостей, необхідних конкретним фахівцям [1,4,]. При вирішенні задач професійно – прикладної фізичної підготовки майбутніх фахівців варто пам'ятати, що така підготовка здійснюється в тісному зв'язку з загальною фізичною підготовкою, що є одним з основних засобів фізичного виховання у вищому навчальному закладі.

Ряд авторів [1,3,4] виділили основні задачі професійно прикладної фізичної підготовки, взаємопов'язані з послідовними етапами педагогічного процесу.

1.Ознайомлення студентів з умовами навчальної і майбутньої трудової діяльності, вимогами майбутньої професії до стану здоров'я, психофункціональної і рухової підготовки майбутніх фахівців.

2.Добір оптимальних сполучень розвиваючих засобів фізичної культури і впровадження їх у процес фізичного виховання студентів.

3.Оцінка психофункціональної і рухової підготовки студентів до майбутньої професійної діяльності з високою надійністю і певною періодичністю.

4.Формування в студентів усвідомленої потреби в удосконалюванні особистісних якостей і розвиток спеціальних психофізичних здібностей.

Конкретні задачі професійно – прикладної фізичної підготовки студентів визначаються особливостями їх майбутньої професійної діяльності і полягають у тому щоб: формувати необхідні прикладні знання; засвоювати прикладні уміння і навичкі; виховувати прикладні психофізичні якості; опановувати спеціальними якостями. Здійснюється перенос прикладних знань, умінь і навичок у практику трудової діяльності.

У більш широкому змісті перерахованих задач прикладні знання мають безпосередній зв'язок з майбутньою професійною діяльністю, їх одержують у процесі фізичного виховання, під час коротких методичних бесід й установок на навчально – тренувальних заняттях, шляхом самостійного вивчення літератури.

Оволодіння прикладними уміннями і навичками забезпечує безпеку не тільки в побуті, але і при виконанні певних професійних видів робіт, сприяє швидкому й економічному рішенню виробничих задач.

Засобами ППФП є фізичні вправи, які відповідають особливостям професійної діяльності. Їх умовно поділяють на декілька груп за вирішуваними ними педагогічними завданнями[2]:

1.Для виховання професійно важливих фізичних якостей застосовуються вправи на швидкість, силу, витривалість, координацію, гнучкість. Переважно ці вправи з гімнастики, легкої атлетики, спортивних ігор і спеціально створені. До останніх відносяться прикладні види спорту.

2.Для формування і вдосконалення прикладно – допоміжних рухових навичок широко використовуються звичайні рухи (стрибки, метання, плавання), а також інші засоби ( наприклад вправи прикладного туризму). Поглиблине оволодіння цими навичками є обов'язковою умовою ефективної діяльності, що забезпечує безпеку праці.

3.Для вдосконалення психічних якостей (вольових, уваги, реакції на сигнали) велике значення мають цілеспрямоване використання фізичних вправ і занття окремими видами спорту. Причому їх вплив на розвиток психічних якостей неоднаковий. Удосконаленню вольових якостей сприяють заняття всіма видами єдиноборств, спортивними іграми, стрибками у воду, гімнастичними вправами, які містять елементи небезпеки.

4.Підвищення стійкості до несприятливих впливів зовнішнього середовища (нестачі кісню, перегріву) досягається відповідними вправами, які не тільки удосконалюють будь- яку якість, але й водночас дають неспецифічний тренувальний ефект.

До прикладних психофізичних якостей відносится великий перелік необхідних для кожної професійної групи прикладних фізичних і психічних якостей, які можна формувати в тренуванні різних видів спорту. Прикладні фізичні якості – швидкість, сила, витривалість, гнучкість і спритність необхідні в багтьох видах професійної діяльності, де фахівцям для якісного виконання роботи потрібна підвищена витривалість, швидкість, сила окремих груп м'язів або спритність. Так, майбутнім інженерам електронної техніки, радіоінженерам, яким у роботі потрібні координація, точність рухів пальців рук, навички й уміння швидко манпулювати невеликими деталями, рекомендуються спеціальні фізичні вправи на рухливість суглобів, розвиток статичної витривалості м'язів спини та тулуба.

Рівень статичної витривалості є одним з інтегративних показників професійної працездатності і тому відноситься до числа об'єктивних факторів, що визначають продуктивність праці в багатьох сферах людської діяльності. Високі вимоги до збереження професійної пози протягом тривалого часу пред'являє клас операторських спеціальностей, професії металіста, кресляра, програміста ЕОМ, економіста, швачки, маляра, працівників торгівлі. Підвищувати рівень статичної витривалості можна за допомогою різних видів спорту, які неоднозначно і різнонаправлено змінюють цю здатність: гімнастика, альпінізм, фехтування, велосипедний спорт.

Така прикладна фізична якість, як координація рухів, необхідна наступним професіям: наладчику автоматичних ліній, кресляреві, хірургу, оператору ЕОМ і верстатів із програмни керуванням, гірничорятивникам і представникам бгатьох інших професій. Координацію рухів можна розвивати спортивними іграми, гімнастикою, акробатикою, рухливими іграми.

Прикладні психічні якості і властивості особистості, необхідні майбутньому фахівцю, можуть формуватися як на навчально-тренувальних заняттях, так і самостійно[2]. Спрямованим підбором вправ, вибором виду спорту, рухливих ігор можна акцентовано впливати на людину, сприяючи формуванню конкретних психічних якостей і властивостей особистості, що визначають успішність професійної діяльності.

Кожен вид професії пред'являє певні психологічні вимоги до тих чи інших здібностям і якостям людини. Ступінь значущості різних психічних властивостей і якостей особистості для ефективного виконання професійної діяльності узагальнений в професіограмі[5]. У професіограмі визначаються властивості особистості, що забезечують реалізацію тих чи інших професійних дій і визначається ступінь важливості різних психічних функцій щодо досягнення кінцевого ефекту праці. Такий аналіз дозволяє одержати оцінку значущості кожної психічної функції в забезпеченні окремих робочих операцій і процесу праці в цілому, необхідну для ранжирування функцій за ступенем їхньої важливості для діяльності, яка досліджується, і сформулювати вимоги до професійно важливих якостей, функцій особистості.

Висновки.

1. Розвиток теорії та методики фізичного виховання взаємно збагачуються і розширюють свої можливості завдяки вивченню різних видів професійної діяльності. Вивчення змісту професій допомагає розкрити всю складність діяльності, виявити її функціональні та структурні особливості, визначити моделі різноманітності взаємовідносин особистості майбутнього спеціаліста з предметами, засобами і продуктами праці, з рядом специфічних і неспецифічних явищ, що супроводжують процес праці, розкрити напруження різних психічних функцій і на основі цього окреслити весь спектр вимог до людини як до суб'єкту відповідної професійної діяльності.

2. Програмою фізичного виховання студентів для вищої школи передбачено ознайомлення студентів з теоретичними основами професійно-прикладної фізичної підготовки, навчання їх спеціальним професійно-прикладним вправам, підвищення рівня розвитку загальних та спеціальних фізичних якостей, необхідних конкретним фахівцям. При вирішенні завдань професійно-прикладної фізичної підготовки майбутніх фахівців варто пам’ятати, що вона здійснюється в тісному зв’язку із загальним руховим розвитком , що є одним з основних засобів фізичного виховання у вищому навчальному закладі. Структурою професійно-прикладної фізичної підготовки є забезпечення високого рівня психофізичної готовності до майбутньої професійної діяльності студента.

Література

1.Виленский М.Я. Физическая культура в научной организации процесса обучения в высшей школе: учебник /М.Я.Виленский.-М.:МГПИ,1982.-156 с.

2.Домашенко А. Науково-теоретичні засаді організації професійно – прикладної фізичної підготовки студентів./ А.Домашенко, В.Стефанишин, С.Козіброцький.//Молода спортивна наука України: Зб.наук.праць з галузі фізичної культури та спорту. Вип.7:У 3-х т.-Львів: НФВ “Українські технологї”, 2003.-Т.2.- С.189-192.

3.Ильинич В.М. О взаимосвязи общей и профессионально – прикладной физической подготовки в процессе физического воспитания студентов /В.М.Ильинич //Теория и практика физической культуры. - М.,1979.-№ 10.-С.37-38.



4.Канішевський С.М. Науково-методичні та організаційні основи фізичного самоудосконалення студентства:посіб /С.М.Канішевський.-К.: ІЗМН, 1997.- 270 с.

5.Карпіловська С.Я. Основи професіографии: Навчальний посібник./ С.Я. Карпіловська, Р.Й. Мітельман, В.В. Синявський - К.: МАУП,1997.- 148 с.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка