Старєва Анна Михайлівна



Скачати 392.82 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації05.05.2016
Розмір392.82 Kb.
  1   2   3
Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти

Академія педагогічних наук України

Старєва Анна Михайлівна

УДК 378.148

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ІСТОРІЇ ДО РЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ

13.00.04. - теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук



Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі педагогічних технологій та педагогічної майстерності Миколаївського державного університету ім. В.О.Сухомлинського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник доктор педагогічних наук, професор Пєхота Олена Миколаївна, Миколаївський державний університет ім.В.О.Сухомлинського, завідувач кафедри педагогічних технологій та педагогічної майстерності, декан факультету післядипломної освіти

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Барбіна Єлизавета Сергіївна, Херсонський державний університет, професор кафедри педагогіки і психології;

кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, член-корреспондент АПН України, заслужений працівник освіти Мальований Юрій Іванович, президія АПН України, вчений секретар відділення дидактики, методики та інформаційних технологій в освіті

Провідна установа Інститут педагогіки і психології професійної освіти, відділ педагогічних технологій неперервної професійної освіти, АПН України, м. Київ

Захист відбудеться 27.01.2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.455.01 в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, м. Київ-53, вул. Артема, 52-А, корпус 3, ауд. 20.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України (04053, м. Київ-53, вул. Артема, 52-А).

Автореферат розісланий 26.12.2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Снісаренко О.С. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми та ступінь наукової розробки теми. Сучасний етап розвитку системи освіти України характеризується її інтеграцією у світовий освітній простір. Це супроводжується створенням нової її парадигми, спрямованої на формування освіченої, творчої особистості, забезпеченням умов для розкриття її здібностей, використання суб’єктного досвіду.

Конституцією України, Законами України “Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, “Про вищу освіту”, державною програмою “Вчитель”, Концепцією педагогічної освіти, Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті освіта визначається стратегічною основою розвитку особистості, суспільства, нації. Головною її метою є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України. Тому, пріоритетним напрямком державної політики в сучасній освіті є її особистісна орієнтація. У її реалізації важлива роль відводиться педагогу, який формує майбутній потенціал гуманного суспільства і його професійній підготовці.

Важливими шляхами реалізації ідей гуманістичної парадигми освіти є впровадження особистісно орієнтованих технологій навчання, створення умов для самонавчання і саморозвитку дітей, свідомого визначення ними своїх можливостей і життєвих цінностей. Тому, оновленню на засадах особистісно орієнтованого підходу підлягають пріоритети, мета, завдання, структура, зміст, організація і технології професійної підготовки педагога.

Особливо це стосується майбутніх учителів історії, професійна підготовка і сама діяльність яких перебувають у стані концептуального переосмислення. Місце соціально-гуманітарних дисциплін (у тому числі – історії) у системі шкільної освіти визначається тим впливом, який вони здатні справляти на процес формування особистості.

Сучасна психолого-педагогічна наука багато уваги приділяє організації навчально-виховного процесу в контексті особистісно орієнтованої освіти. ЇЇ підґрунтям є дослідження психологів К.О.Абульханової-Славської, Б.Г.Ананьєва, А.Г.Асмолова, Л.І.Божович, Л.С.Виготського, О.М.Леонтьєва, В.Н.Мясищева, А.В.Петровського, С.Л.Рубінштейна, Д.Н.Узнадзе, де особистість постає як єдність онтологічного, соціального й історичного досвіду людини. Згідно них, дитина по мірі свого розвитку рухається до розкриття всіх якостей, закладених у ній природою, вбирає історичний досвід людства, відтворює особливості соціуму, в якому живе.

Значний внесок у розробку методології і теорії особистісно орієнтованої освіти, визначення напрямів та технологій створення особистісно орієнтованого навчання і виховання учнів та студентів зроблений сучасними вітчизняними психологами (Г.О.Балл, Г.С.Костюк, С.Д.Максименко, В.В.Рибалка, В.А.Семиченко) і педагогами (І.Д.Бех, І.А.Зязюн, В.Г.Кремень, О.М.Пєхота, С.О.Сисоєва та інші).

Проблема мети, функцій, змісту, структури професійної підготовки міститься в теоретичних засадах підготовки вчителя в системі безперервної педагогічної освіти (А.М.Алексюк, Є.С.Барбіна, І.М.Богданова, Г.П.Васянович, Л.П.Вовк, С.У.Гончаренко, Н.М.Дем′яненко, О.А.Дубасенюк, М.Б.Євтух, Н.В.Кузьміна, В.К.Майборода, В.О.Моляко, Н.Г.Ничкало, В.С.Пікельна, В.О.Сластьонін, Н.М.Тарасевич, Г.В.Троцко, О.І.Щербаков), розроблених концепціях університетської педагогічної освіти (Л.С.Нечипоренко, В.В.Сагарда) та роботах з порівняльної педагогіки (Н.В.Абашкіна, Т.В.Кошманова, Л.П.Пуховська).

Історична освіта, згідно концептуальних поглядів вчених (К.О.Баханов, А.А.Булда, В.Г.Космина, І.А.Мішина, С.О. Нікітчина, О.І.Пометун, М.Т.Студенікін, Ф.Г.Турченко, О.Ф.Турянська, О.А.Удод та інші), має підпорядковуватися меті формування засобами історії особистості учня, вироблення в нього певних навичок наукового сприйняття історії.

Сучасна вища педагогічна освіта має ряд протиріч: між суспільною та державною орієнтацією сучасної школи на особистісно орієнтоване навчання та відсутністю підготовлених до його впровадження вчителів; між особистісно орієнтованим підходом до навчання історії (в основі якого формування світогляду, життєвої позиції особистості учня) та існуючою традиційною, предметно зцентрованою, знаннєвою системою підготовки вчителя історії; між гуманістичним характером сучасної професійної підготовки, багатим досвідом здійснення особистісно орієнтованого навчання та суб’єкт-об’єктною формою стосунків між учасниками навчального процесу, недооцінкою ролі педагогічної практики, власного досвіду студента, самостійної його діяльності.

Незважаючи на інтенсивне дослідження професійної підготовки майбутнього вчителя, зорієнтованої на розвиток особистості дитини, проблема підготовки вчителів історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання в загальноосвітній школі ще не стала предметом спеціального дослідження вітчизняної педагогічної науки. Актуальність проблеми, її недостатнє висвітлення в науковій літературі, а також потреба педагогічних університетів в удосконаленні професійної підготовки майбутніх учителів історії в даному напрямі визначили тему нашого дисертаційного дослідження: „Підготовка майбутнього вчителя історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання”.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є частиною комплексної держбюджетної теми „Освітні технології у школі”, що виконувалася за замовленням Міністерства освіти та науки України на 2001-2002 рр. (номер держреєстрації 0101U003759) кафедрою педагогічних технологій і педагогічної майстерності Миколаївського державного університету і входить до плану науково-дослідних робіт університету. Тема узгоджена в Раді з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні за № 786 від 30.10.01, протокол № 8.

Об’єкт дослідження – процес підготовки майбутнього вчителя до реалізації особистісно орієнтованого навчання.

Предмет дослідження – організаційно-педагогічні умови підготовки майбутнього вчителя історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні та експери-ментальній перевірці ефективності організаційно-педагогічних умов, які забезпечують підготовку майбутнього вчителя історії в педагогічному університеті до реалізації особистісно орієнтованого навчання у сучасній загальноосвітній школі.

Відповідно до об’єкта, предмета та мети визначено основні завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан досліджуваної проблеми у філософській і психолого-педагогічній літературі та практичній діяльності вищих педагогічних навчальних закладів України.

2. Обґрунтувати та експериментально перевірити організаційно-педагогічні умови професійної підготовки майбутнього вчителя історії в педагогічному університеті, що сприятимуть формуванню його готовності до реалізації особистісно орієнтованого навчання в період педпрактики.

3. Розробити методику організації професійної підготовки майбутнього вчителя історії (навчальні програми дисципліни „Методики викладання історії”, спецкурсу „Особистісно орієнтоване навчання в сучасній загальноосвітній школі”, педагогічних практик та методичні рекомендацій до них), що в цілому сприятиме формуванню готовності студентів до реалізації особистісно орієнтованого навчання.

Методологічну основу дослідження становлять загальні положення філософських і психологічних теорій пізнання як основи формування особистості; основні положення системно-діяльнісного, особистісного та критеріального підходів до навчально-виховного процесу на підставах гнучкого їх співвідношення щодо розгляду професійної підготовки вчителя; концептуальні положення теорій особистості і діяльності як єдності онтологічного, соціального й історичного досвіду людини; філософські, психолого-педагогічні ідеї щодо створення нової системи освіти та професійної підготовки майбутнього вчителя в Україні.

Теоретичну основу дослідження становлять положення: психологічних теорій особистості та її розвитку в процесі діяльності (К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, А.Г.Асмолов, Г.О.Балл, О.О.Бодальов, Л.І.Божович, Л.С.Виготський, В.В.Давидов, О.М.Леонтьєв, В.М.Мясищев, А.В.Петровський, С.Л.Рубінштейн, Д.Н.Узнадзе); концепцій гуманної (Ш.А.Амонашвілі, В.І.Бондар, С.У.Гончаренко, І.А.Зязюн, Ю.І.Мальований, В.С.Пікельна) та особистісно орієнтованої педагогіки (Г.О.Балл, І.Д.Бех, Є.В.Бондаревська, О.М.Пєхота, В.В.Рибалка, В.В.Сєріков, С.О.Сисоєва, І.С.Якиманська); професійної підготовки майбутнього вчителя (А.М.Алексюк, Є.С.Барбіна, І.М.Богданова, О.А.Дубасенюк, Н.В.Кічук, Н.В.Кузьмина, В.І. Луговий, О.М.Пєхота, Л.П.Пуховська, О.Я.Савченко, В.А.Семиченко, С.О.Сисоєва, Г.В.Троцко) та вчителя історії (К.О.Баханов, А.А.Булда, С.О.Нікітчина, О.І.Пометун, М.Т.Студенікін, Ф.Г.Турченко, О.Ф.Турянська, О.А.Удод); професійної готовності вчителя до педагогічної праці (А.Ф.Линенко, В.О.Моляко, В.О.Сластьонін).

Для вирішення поставлених мети, завдань та перевірки гіпотези був використаний комплекс методів. Теоретичні методи дослідження (аналіз, синтез, індукція дедукція, систематизація, класифікація, порівняння, узагальнення) категорійного апарату проблеми в психолого-педагогічній літературі, державних документах, навчальних планах і програмах дали змогу уточнити та виявити сутність основних понять професійної підготовки майбутнього вчителя історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання. Застосування емпіричних методів дослідження (вивчення досвіду роботи шкіл, що працюють в системі особистісно орієнтованого навчання, анкетування учнів, студентів, учителів шкіл та викладачів педагогічного університету, спосте-реження за діями викладачів і студентів на лекційних, семінарських заняттях, під час педагогічних практик, комплексні діагностичні роботи для випускників) та експериментальних (констатуючий і формуючий експерименти) уможливили визначення рівнів підготовки майбутнього вчителя історії та сприяли перевірці методики підготовки його до реалізації особистісно орієнтованого навчання. Використання статистичних методів дослідження (поєднання якісного та кількісного аналізу отриманого експериментального матеріалу, застосування апробованих методів статистичного аналізу) дозволили перевірити загальну гіпотезу дослідження, ствердитись у ґрунтовності запропонованої методики організації професійної підготовки майбутнього вчителя історії та отримати позитивні результати її впровадження.



Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилось у три етапи протягом 1998-2003 років. На першому етапі (1998-2000 рр.) вивчався стан розробленості даної проблеми, обґрунтовувався методологічний апарат дослідження. Була розроблена програма дослідження, сформульовані об’єкт, предмет, мета і задачі дослідження, висунута робоча гіпотеза, визначалася експериментальна база, виявлялися позитивні сторони і недоліки існуючої системи професійної підготовки майбутніх учителів історії в педагогічному університеті до роботи в особистісно орієнтованому освітньому середовищі. Здійснювався констатуючий експеримент.

На другому етапі (2000-2002 рр.) була розроблена і теоретично обґрунтована концепція оновлення професійної підготовки майбутніх учителів історії, спрямована на формування їх готовності до реалізації особистісно орієнтованого навчання. Розроблялася і впроваджувалася методика формуючої частини експериментального дослідження, систематизувалися і узагальнювалися основні експериментальні дані. Збагачувалися програми дисциплін професійно-педагогічного циклу. Розроблялися навчальні програми курсу „Методики викладання історії”, спецкурсу „Особистісно орієнтоване навчання в сучасній загальносвітній школі”, педагогічних практик.

На третьому етапі (2002-2003 рр.) проаналізовані результати експерименту, внесені корективи у формулювання теоретичних понять і положень, систематизований і узагальнений дослідницький матеріал, результати опубліковані та обговорені на науково-практичних конференціях, семінарах, засіданнях кафедр.

Дослідницько-експериментальна робота виконувалася в Миколаївському державному університеті, Миколаївському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти, школі №13, ліцеї „Педагог” та загальноосвітній школі с. Інгулки, Баштанського району, Миколаївської області. Всього в експерименті прийняло участь 581 особа, з них викладачів – 32, вчителів - 34, учнів – 123, студентів – 392.



Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше визначено поняття „особистісно орієнтоване навчання історії в загальноосвітній школі”, „професійна підготовка майбутнього вчителя історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання”, „готовність майбутнього вчителя історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання”; вперше розроблено і теоретично обґрунтовано організаційно-педагогічні умови, які забезпечують професійну підготовку майбутніх учителів історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання; вперше запропоновано цілісну методику професійної підготовки майбутнього вчителя історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання та організації особистісно орієнтованого освітнього середовища в педагогічному університеті; розроблено зміст, структуру, критерії, рівні готовності майбутнього вчителя до реалізації особистісно орієнтованого навчання в період педпрактики.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що розроблено і впроваджено для студентів історичних факультетів навчальні програми дисципліни „Методики викладання історії”, спецкурсу „Особистісно орієнтоване навчання в сучасній загальноосвітній школі”, педагогічних практик (ІІ, ІV, V курсів), збагачені ідеями, концепціями, моделями, технологіями особистісно орієнтованого навчання; для викладачів педагогічних університетів – методичні рекомендації щодо створення організаційно-педагогічних умов ефективності підготовки майбутніх учителів історії: орієнтації їх професійної підготовки на особистісно орієнтоване навчання та створення особистісно орієнтованого освітнього середовища в її ході.

Основні концептуальні положення і рекомендації щодо забезпечення підготовки майбутніх учителів історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання впроваджувались у систему професійної підготовки майбутніх учителів у Миколаївському державному університеті (довідка № 01/399-1 від 15.05.03 р.), у Херсонському державному університеті (довідка № 02-11/1154 від 26.09.03), у Кримському державному гуманітарному інституті (м.Ялта, № 113–К від 29.09.03 р.), у систему перепідготовки та підвищення кваліфікації вчителів історії у Миколаївському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (довідка № 197/1 від 19.05.03 р.), ліцеї „Педагог” (довідка № 56/12, від 20.05.03 р.), школі №13 м. Миколаєва (довідка № 139-2, від 10.06.03 р.) та загальноосвітній школі с. Інгулки, Баштанського району, Миколаївської області (довідка № 273/1 від 03.06.03 р.).



Особистий внесок автора в одержанні наукових результатів полягає у визначенні сутності підготовки майбутнього вчителя історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання, обґрунтуванні організаційно-педагогічних умов, що забезпечують її; апробації цілісної методики забезпечення особистісно орієнтованої професійної підготовки майбутнього вчителя історії та організації особистісно орієнтованого освітнього середовища; визначенні змісту, структури, критеріїв і рівнів готовності майбутніх учителів історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання у процесі їх професійної підготовки; впровадженні у навчально-виховний процес педагогічного університету програм дисципліни „Методики викладання історії”, спецкурсу „Особистісно орієнтоване навчання в сучасній загальноосвітній школі”, педагогічних практик (ІІ, ІV та V курсів) та методичних рекомендацій до них, оновлених згідно теорії та практики особистісно орієнтованого навчання.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на 2 міжнародних конференціях: „Інновації у вищій освіті - 2003” (Київ, 2003 р.), „Професіоналізм викладача вищої школи: освітні технології” (МДУ, 2003 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Технології неперервної освіти: проблеми, досвід, перспективи розвитку” (МДПУ, 2002 р.); міжвузівських: „Актуальні проблеми стійкого розвитку університетської системи освіти” (МФ НаУКМА, 2001р.), „Проблеми педагогіки і психології в творчій спадщині видатних українських мислителів та науковців” (Південнослов’янський інститут КСУ, 2002р.); загальноуні-верситетських „Сучасні проблеми професійної підготовки вчителя в умовах реалізації концепції переходу на 12-річну освіту” (МДПУ, 2001р.), „Проблеми трансформації освіти України у світовий освітній простір” (МДПУ, 2002р.), „Актуальні проблеми сталого розвитку університетської системи освіти” (МДГУ, 2002 р.); семінарах педагогічних кафедр МДУ, науково-методичних семінарах ліцею „Педагог”.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлені у 20 друкованих (18 із них одноосібних) працях: 6 статтях у наукових фахових виданнях, 10 статтях у наукових збірниках, 3 навчальних програмах (1 у співавторстві) та розділі навчального посібника (у співавторстві).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, що включає 279 найменування, 37 додатків. Основний зміст дисертації викладено на 181 сторінках. Робота містить 26 таблиць, 3 схеми, 1 діаграму.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь наукової розробки обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, основні напрями та методи дослідження, сформульовано гіпотезу, методологічні і теоретичні засади дослідження; вказано етапи та експериментальну базу дослідження; розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, апробацію та впровадження результатів дослідження; охарактеризовано особистий внесок здобувача, вірогідність наукових положень, отриманих результатів і висновків дисертаційної роботи.

У першому розділі „Теорія і практика підготовки майбутнього вчителя історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання” на підставі аналізу вітчизняних і зарубіжних психолого-педагогічних досліджень та стану професійної підготовки майбутнього вчителя історії в Україні й за рубежем були визначені сутність, методологія, теоретичне підґрунтя процесу підготовки майбутнього вчителя історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання. Описано зміст, методику, результати констатуючого етапу експерименту, обґрунтовані критерії й рівні готовності майбутнього вчителя історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання, перевірено стан його підготовки в педагогічному університеті.

Для дослідження проблеми підготовки майбутнього вчителя до реалізації особистісно орієнтованого навчання був використаний системний принцип у розгляді категоріального апарату: особистість – особистісний підхід в освіті – особистісно орієнтована освіта – особистісно орієнтоване навчання – підготовка майбутнього вчителя історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання – особистісно орієнтоване освітнє середовище – особистісно орієнтована професійна підготовка – особистісно орієнтована технологія навчання – готовність майбутнього вчителя історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання.

Категоріальний аналіз суті поняття „професійно-педагогічна підготовка” засвідчив, що у науково-педагогічній літературі немає єдиного її визначення. Принципові відмінності визначаються тими чинниками, що зумовлюють становлення та розвиток її системи в Україні. Професійна підготовка вчителів історії розглядалася нами, як об’єктивно існуючий процес навчання (викладання і учіння) і засвоєння студентом загальнопедагогічних і методичних знань, вироблення відповідних умінь і навичок в ході педагогічних практик, формування у нього потреб самоосвіти, самовдосконалення і самореалізації. Аналізуючи підготовку вчителя історії, ми вживали термін „професійна підготовка вчителя історії” і обмежилися дослідженням найсуттєвіших, на нашу думку, її компонентів: загальнопедагогічної і методичної підготовки.

Новий концептуальний підхід до формування сучасної вітчизняної системи професійної підготовки вчителя зорієнтований на інтеграцію її в світову освітню систему на основі загальних тенденцій її розвитку. Дослідження останніх років проблеми професійної підготовки майбутніх учителів за рубежем (А.М.Алексюк, О.В.Глузман, Т.С.Кошманова, М.Ю.Красовицький, Л.П.Пуховська та ін.) дають змогу визначити, що у ряді країн Західної Європи та США відчутно проявляється концепція підготовки вчителя, що в більшій мірі зорієнтована на особистісно орієнтовану педагогіку і психологію, вільний творчий саморозвиток, самовизначення і самореалізацію особистості як майбутнього вчителя, так і учнів.

Вітчизняні дослідження з особистісної орієнтації професійної (І.Д.Бех, С.У.Гончаренко, В.І.Луговий, О.Е.Коваленко, О.М.Пєхота, Л.П.Пуховська, В.В.Рибалка, С.О.Сисоєва) та методичної (К.О.Баханов, В.О.Комаров, С.О.Нікітчина, О.І.Пометун, О.Ф.Турянська, О.А.Удод) підготовки свідчать, що її реалізація потребує глибокої структурно-дидактичної реконструкції процесу навчання в педагогічних університетах. З початку 90-х років ХХ ст. шкільна історична освіта та методика її викладання знаходяться у стані концептуального переосмислення. Вивченню і обговоренню підлягають майже всі їх компоненти: мета, зміст, структура, організація навчального процесу. Вважаємо, що сучасна методична підготовка, як і в цілому професійна, ґрунтується на поєднанні і взаємопроникненні традиційної авторитарної і новітньої гуманістичної педагогіки, хоча в більшості своїй зорієнтована на підготовку вчителя-предметника, котрий успішно працює в рамках класно-урочної системи, але не завжди вміє керувати процесом розвитку особистості учня.

У ході констатуючого етапу дослідження виявлено, що стан професійної підготовки майбутніх учителів історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання не задовольняє сучасних державних і суспільних вимог, а тому потребує певних змін в організаційно-педагогічних умовах їх підготовки.

За результатами теоретичного аналізу проблеми та аналізу результатів констатуючого експерименту була розроблена методика підготовки майбутніх учителів історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання (Рис. 1). Організаційно-педагогічними умовами, що забезпечують її ефективність визначено: збагачення дисциплін професійно-педагогічного циклу ідеями, принципами, концепціями, моделями особистісно орієнтованого навчання, а педагогічних практик – навичками їх оперування та орієнтацію навчального процесу в педагогічному університеті на особистість студента (його пізнавальні особливості, потреби, інтереси) і його саморозвиток (що ґрунтується на стимулюванні творчості й неоднозначності). Це можливо здійснити шляхом організації особистісно орієнтованих засобів, форм, методів, прийомів навчання та внутрішнього контролю з боку особи студента.

У результаті реалізації запропонованих умов у випускників педагогічного університету буде сформована така професійна якість, як готовність майбутнього вчителя історії до реалізації особистісно орієнтованого навчання, що визначається єдністю компонентів: ціле-мотиваційного, змістового, операційного й інтеграційного та характеризується сформованістю у студентів історичного факультету цілей, мотивів, системи знань, умінь і навиків особистісно орієнтованого навчання і проведення відповідних йому уроків історії в ході педагогічних практик.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка