Сорока Микола Петрович



Скачати 449.59 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації04.11.2016
Розмір449.59 Kb.
1   2   3

Розділ 1. Соціально-економічна значимість підприємництва. 1.1. Економічна сутність екологізації підприємницької діяльності. 1.2. Аналіз структури організаційних форм підприємництва. 1.3. Економічна стратегія екологічного розвитку підприємницьких структур.


Розділ 2. Науково-практичні основи екологізації підприємництва. 2.1. Економічні принципи екологізації підприємницької діяльності. 2.2. Економічний механізм стимулювання екологізації підприємницької діяльності. 2.3. Розробка критеріїв та показників оцінки результативності екологізації підприємництва.

Розділ 3. Соціально-економічна результативність екологізації підприємницької діяльності в регіоні (на прикладі Рівненської області). 3.1. Аналіз та оцінка еколого-економічного потенціалу Рівненської області. 3.2. Інвестиційна привабливість екологічно орієнтованих підприємницьких структур. 3.3. Методичні рекомендації сприянню процесам екологізації підприємницької діяльності.

Висновки та пропозиції.

Список використаних літературних джерел.

Додатки.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначається мета та завдання дослідження, наукова новизна та практична цінність отриманих в дисертації результатів.

У першому розділі"Соціально-економічна значимість підприємництва" – викладено теоретичні погляди на сутність екологізації підприємницької діяльності, визначені та проаналізовані організаційні форми підприємництва, обгрунтована економічна стратегія екологічного розвитку підприємницьких структур.

Висвітлення економічної сутності екологізації підприємницької діяльності неможливе без аналізу категорії “підприємництво”, визначення мотивів екологізації підприємництва та екологічних функцій підприємницьких структур у сучасному складному, оточуючому ринок, природному середовищі.

Категорія підприємництва – це система відносин між суб'єктами з приводу особливого типу діяльності по задоволенню суспільних потреб шляхом здійснення новаторської функції, стратегічно зорієнтованої на успіх. Економічна категорія підприємництва відображає виробничі відносини, в основі яких є відносини власності. Підприємництво виступає формою реалізації відносин власності, проявляється через систему інтересів і є чітко персоніфікованим. Суб'єктом підприємництва є не тільки людина з певними потребами та інтересами, але й з специфічним типом особистості. В економічній системі з використанням ринкових регуляторів, управління здійснюється переважно за допомогою економічних інтересів. Цей постулат вимагає знання потреб та інтересів суб'єктів підприємництва, їх природи (економічна, біологічна, соціальна, історична), а також ступеня підпорядкованості і взаємозв'язку інтересів кожного суб'єкта суспільству в цілому. В протилежному випадку система економічних інтересів може призвести до занепаду виробництва, що необхідно враховувати в країнах з перехідною економікою.

В дисертаційному дослідженні екологізація трактується як осмислення та врахування екологічного фактору у процесі суспільного виробництва. Тому під екологізацію підприємства слід розуміти врахування та використання екологічного фактору в підприємницькій діяльності. Найбільш яскраво актуальність екологізації підприємства виявляє себе там, де підприємницька діяльність базується на використанні (користуванні) якісних параметрів природних ресурсів.

Аналіз екологічною стану навколишнього середовища, його відтворюваного і асиміляційного потенціалів, чистоти найважливіших природних ресурсів (що, зрештою, визначає здоровий фізичний і психологічний розвиток людини, продуктивність сільськогосподарських угідь тощо) показує, що за останні 30 років площа еродованих земель збільшилася майже в 1,5 рази, значно розширилися площі засолених, закислених, підтоплених і техногенно забруднених сільськогосподарських угідь.

Внаслідок високої господарської освоєності земельною фонду держави (72,2%, рівень розораності – 57,1%, у тому числі сільгоспугідь – 79,8%) й екстенсивного використання продук­тивних угідь посилюється деградація земель; грунти втрачають свою родючість і виснажуються. Нині, за даними Держкомзему України, 13,2 млн. га сільськогосподарських угідь зазнають водної ерозії, 19,3 млн. – вітрової, а 10,7 млн. га деградують внаслідок підвищеної кислотності. Нині 3,9 млн. га займають засолені і солонцюваті і 3,6 млн. га заболочені і перезволожені грунти. Площа ріллі, яка деградує внаслідок ерозії, протягом останніх 25 років збільшилась на третину. Щорічно деградація грунтів розширюється на 90-100 тис. га, а вміст гумусу значно знижається. Порівняно з 1960 р. втрати гумусу зросли в 3-4 рази, що прискорює дефляційні та деградаційні процеси в грунтах. Нині тільки 1 з кожних 10 га продуктивних земель, або 10% має нормальний екологічний стан. Разом з тим витрати на протиерозійні та інші землеохоронні і землемеліоративні роботи постійно зменшуються. Зокрема, витрати на охорону земельних угідь за період з 1991 по 1999 рр. скоротились у 25 разів.

Деградація та забруднення навколишнього природного середовища - це наслідки надмірного залучення земельних ресурсів до використання в аграрній сфері, зростання антропотехногенних навантажень на них до критичної межі, захоплення природо-перетворювальною діяльністю, порушення екологічно допустимих співвідношень, з одного боку, між так званою “дикою природою” і сільськогосподарськими угіддями, з другого -між орними землями, природними кормовими угіддями й багаторічними насадженнями, а з третього — між лісовими та сільськогосподарськими угіддями. Вони ж, у свою чергу, зумовлені суто технократичною концепцією розвитку АПК, екстенсивною енерго- і ресурсомісткою моделлю ведення аграрного виробництва.

Відповідно до форм власності, встановлених діючим законодавством України визначені наступні організаційні форми підприємницької діяльності:



  • індивідуальне підприємство, основане на приватній власності фізичної особи і виключно на її праці;

  • сімейне підприємство, яке основане на власності і праці;

  • приватне підприємство, засноване на власності окремих осіб з правом використання найманої робочої сили;

  • колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного товариства;

  • державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

  • державне підприємство, засноване на загальнодержавній власності;

  • сумісне підприємство, засноване на базі поєднання майна різних власників (змішана форма власності).

Стратегічне управління розвитком пов’язане з постановкою цілей підприємницької структури і підтримкою певних взаємовідносин з оточуючим середовищем, які дозволяють досягати поставлених цілей та відповідають її внутрішнім можливостям. Потенціал, який забезпечує досягнення цілей підприємництва в майбутньому, є одним з кінцевих продуктів стратегічного управління. Не кожний вид продукції та послуг може бути включений до потенціалу підприємства, а лише ті з них, які були випробувані з точку зору потенційної прибутковості. Це означає, що продукція підприємницької структури, яка створена на базі нових перспективних технологій, має відмінні особливості та буде користуватися попитом на ринку.

Формування стратегії економічного розвитку необхідно проводити на підставі трьох взаємопов’язаних компонентів: суспільних потреб, внутрішніх можливостей виробника і ситуації, яка склалася в галузі. Вивчення суспільних потреб, які з певною імовірністю будуть мати місце в майбутньому, повинно бути вихідним пунктом в розробці будь-якої стратегії підприємницької структури. Але потреби можна задовольнити лише в тій мірі, наскільки це дозволяють ресурси виробника. Тому раціональна стратегія завжди є компромісом між потребами і ресурсами. Розробка стратегії екологізації підприємницької діяльності повинна дати відповідь на такі основні запитання: які напрямки господарської діяльності необхідно розвивати; які існують потреби в капіталовкладеннях та інших ресурсах; яка можливість віддачі за обраними напрямками; як це впливає на довкілля?

Одним з кінцевих продуктів стратегічного управління є потенціал, який забезпечує досягнення цілей підприємництва в майбутньому. Потенціал складається із сировинних, фінансових і людських ресурсів, інформації, виробленої продукції і наданих послуг, набору правил соціальної поведінки, додержання яких допомагає досягати поставлених цілей. Важливо відзначити, що не кожен вид продукції та послуг може розглядатися з точки зору потенційної прибутковості.

Другим кінцевим продуктом стратегічного управління розвитком є внутрішня структура та організаційні зміни, які забезпечують чутливість організації до змін у зовнішньому середовищі. Модель розробки стратегії розвитку підприємницької структури зображена на рисунку.

Загострення конкурентної боротьби підвищує роль стратегічного планування в процесі управління розвитком підприємства. В той же час, динаміка науково-технічного прогресу ставить підвищені вимоги до самого процесу управління розвитком підприємницької структури. Так, значно збільшуються періоди планування; стратегії в галузі досліджень і розробок стають частиною довгострокових планів; до процесів управління включаються всі галузі діяльності підприємства (матеріально-технічне забезпечення, виробництво, фінанси, маркетинг, персонал та інші); до структури довгострокових планів вводять елементи “рухливого” короткострокового планування.

У другому розділі"Науково-практичні основи екологізації підприємництва” – обгрунтовано принципи екологізації підприємницької діяльності, розроблено критерії та показники оцінки результативності екологізації підприємницької діяльності. На базі цього запропоновано механізми стимулювання екологізації підприємництва в аграрному секторі виробництва.

Економічні механізми екологізації підприємницької діяльності можна поділити на макро- та мікромеханізми. Розробка специфічних механізмів регулювання процесу екологізації підприємництва має спиратися на наступні методологічні принципи:


  • екологічного імперативу;

  • поєднання екологічних, економічних та соціальних інтересів;

  • директивності та індикативності;

  • програмного регулювання (економічного програмування);

  • гарантованості та цільової підтримки.

Умови перехідного періоду створюють нові можливості для ініціативи та підприємництва. Незважаючи на гостроту екологічних проблем в Україні, процес формування і реалізації національної екологічної програми йде досить повільно і вимагає послідовних дій для зменшення негативних наслідків екологічної кризи. Нинішні механізми регулювання природокористування характеризуються низькою ефективністю і не відповідають основним цілям проголошених ринкових реформ. При цьому існує істотний розрив між науковими рекомендаціями і процедурою підготовки програм трансформації національної економіки. Парадокс полягає в тому, що, незважаючи на наявність досить прогресивних, науково обгрунтованих розробок у природоохоронній діяльності, реалізація яких, безперечно, могла б дати великий економічний ефект, нинішні урядові програми не синхронізуються з питаннями раціоналізації природокористу-

Модель розробки стратегії розвитку підприємницької структури

вання та стимулювання екологізації підприємницької діяльності.

В умовах перетворення аграрних відносин різко підвищується роль економічного механізму регулювання земельних відносин - фінансування й кредитування, ціноутворення й оподатковування, страхового захисту. Надійність і обґрунтованість його елементів є визначальною у регулюванні цих відносин. Ефективність елементів економічного механізму регулювання земельних відносин при наявності обгрунтованого організаційно-адміністративного і правового забезпечення зможуть привести до формування надійної основи раціонального землекористування в сільському господарстві. Обгрунтований економічний механізм допускає дотримання ряду основних умов, до яких відносяться:

- комплексність використання земельних угідь, меліоративних і природоохоронних систем;

- надійність зв'язків регіональних органів управління і служб інфраструктури, землекористувачів незалежно від форм власності та умов господарювання;

- концентрація ресурсів з метою будівництва та експлуатації грунтозахисних, меліоративних, природоохоронних об'єктів, споруд і проведення великомасштабних, дорогих заходів;

- обов'язкова компенсація нанесеного екологічного і виробничого збитку;

- стимулювання поліпшення і збереження земель, забезпечення екологічної рівноваги в агроландшафтах, агросистемах.

Джерела фінансування систем заходів щодо використання та охорони земель повинні формуватися за рахунок:

- державного та регіональних бюджетів, адміністративних районів та господарств;

- спеціальних позабюджетних державних та інших фондів; джерела надходження фінансових засобів.

Позитивні результати в сфері оптимізації охорони навколишнього середовища і мінімізації антропогенного впливу в промислово розвитих країнах зв'язують останнім часом із розвитком різних недержавних видів екологічної діяльності, у тому числі і з екологічним аудитом. При цьому аудит усе частіше розглядається не тільки як доповнення до вже існуючого державного і виробничого екологічного контролю, скільки як прояв принципових якісних змін у підході до вирішення проблем раціонального природокористування. У широкому розумінні екологічний аудит є одним із найбільш характерних проявів сучасної екологічної культури і культури підприємництва в цілому.

Екологічний аудит традиційно розуміється як незалежна оцінка відповідності діяльності підприємства екологічним вимогам із метою недопущення негативного впливу техногенної діяльності на навколишнє середовище і населення. Процедура аудиту передбачає оцінку відповідності будь-якої діяльності установленим вимогам по забезпеченню не тільки техногенної, але й екологічної безпеки. Об'єктом екологічного аудиту є господарська або інша діяльність, у тому числі і минула, пов'язана з впливом на навколишнє середовище, природні об'єкти, а також результати такої діяльності. Предметом розгляду при проведенні екологічного аудиту є:

- види діяльності, позв'язані з природокористуванням і охороною навколишнього середовища:

- стан навколишнього середовища на виробничому або природному об'єкті;

- системи управління навколишнім середовищем;

-дотримання природоохоронного законодавства і встановлених екологічних вимог;

- використання природних ресурсів;

- процес обертання з відходами,

- фінансові ризики, пов'язані з відповідальністю за порушення допустимого впливу;

- оцінка екологічного збитку в процесі зміни власника з метою визначення відповідальності за вульгарний екологічний збиток.

Екологічний аудит являє собою важливий інструмент забезпечення раціонального використання земельних ресурсів в умовах приватної власності на землю. При проведенні екологічного аудиту, як складової частини загального аудиту, передбачається перевірка заповнення зведеного розрахунку земельного податку підприємства. Крім того, екологічний аудит є обов'язковою процедурою оцінки вартості нерухомості та земельних ділянок у процесі зміни власника.

Головна мета управління територіальними земельними ресурсами полягає в раціоналізації землекористування. При цьому необхідне створення правил дії на землі, системи контролю за їх виконанням, моніторингу за основними природними і господарськими процесами.

Контроль за якісним станом, ефективністю використання, дотриманням природоохоронних і екологічних принципів, правових і юридичних норм також повинний здійснюватися, відповідно, на різних рівнях. Земельні відносини, у самому широкому змісті цього поняття, як ніякі інші, повинні бути чітко оформлені в жорстку конструкцію. Тільки помітна зміна соціальних, економічних і політичних умов у країні може служити підставою для зміни земельних відносин.

Управління земельними ресурсами не може бути ефективним без моніторингу земель – системи постійного спостереження за станом земельного фонду з метою своєчасного виявлення змін, їхніх оцінок, попередження й усунення наслідків негативних процесів і явищ. Відповідно до цього визначення моніторинг земель повинний мати чіткі об'єкт і предмет досліджень. У якості територіального об'єкта можливо прийняття, поряд із господарськими, просторових ландшафтних одиниць. На відміну від одиниць грунтового картографування, як основної форми одержання інформації для найважливішої “сільськогосподарської” частини моніторингу земель, таксономічні і морфологічні одиниці ландшафтного картографування дають комплексну географічну характеристику території (у відношенні геології, літології, рельєфу, умов зволоження, грунтового і рослинного покриву). При моніторингу необхідно розрізняти дві фази роботи. Це – безпосереднє, або дистанційне спостереження при вивченні земель, і систематизація отриманих даних.

Сучасна економічна наука розглядає ефективність як складну багатоаспектну категорію. Такими аспектами або її складовими виступають економічна, соціальна, екологічна, організаційна та інші види ефективності. В дослідженні природно-ресурсного потенціалу виробництва продовольства всі ці аспекти доцільно використовувати. Але для більш повного висвітлення продовольчих можливостей країни та її окремих регіонів пропонується розглянути ще один аспект ефективності – продовольчу ефективність використання природних ресурсів. Вона має певні риси еколого-економічної та соціально-економічної ефективності, але не вичерпує їх, а виступає специфічним науковим засобом аналізу і обґрунтування шляхів вирішення продовольчих проблем через раціоналізацію природокористування.

З економічної теорії відомо, що ефективність розглядається як співвідношення результатів та витрат необхідних для цього ресурсів. В даному випадку результатами слід вважати обсяги виробництва певних важливих продовольчих ресурсів в натуральному виразі. Другий варіант інтерпретації результату – сумарна вартість вироблених продовольчих товарів. Тут має місце деяка інтеграція результатів за окремими продуктами, але вартісний підхід розглядається не як альтернатива, а як доповнення аналізу по окремих продуктах в натуральному виразі. До цього слід додати, що світовий досвід використання математичних підходів в агропромисловій сфері показав, що максимізація натуральних показників продуктивності не збігається з максимізацією чи мінімізацією економічних показників (прибутку, собівартості тощо), тобто натурально-речовий та економічний оптимум мають різний зміст.

Результати порівнюються з витратами природних ресурсів. Виробництво продовольства пов'язане з використанням земельних, кліматичних, водних, лісових та інших ресурсів. Головними серед них є земельні ресурси. Така їх роль зумовлена не тільки тим, що вони виступають просторовим базисом для виробництва сировини та кінцевої продовольчої продукції, але й інтеграційними атрибутами цього виду природних ресурсів. Йдеться про те, що земельні ресурси країни або регіону мають здатність репрезентувати власне себе та певною мірою інші ресурси, тобто в економічній оцінці земельних ресурсів можна враховувати, наприклад, кліматичні і водні ресурси. Тому в дослідженні продовольчої ефективності використання природних ресурсів необхідно в першу чергу виділити саме земельні ресурси, інтерпретуючи їх в якості інтегрального ресурсу. Вважаємо, цю здатність землі виробляти продовольчу продукцію є її головною функцією. Отже, оцінка продовольчої ефективності земельних ресурсів виступає однією з найважливіших функцій. Вона здійснюються шляхом зіставлення обсягів виробництва продовольства (продуктів харчової промисловості, а не сільськогосподарської сировини для неї) та використаних земельних ресурсів, тобто земельно-ресурсний потенціал порівнюється з кінцевими суспільними результатами.

Об'єктивна необхідність екологізації сільського господарства потребує оцінки еколого-економічної ефективності виробничої діяльності сільськогосподарських підприємницьких структур, капітальних вкладень у природоохоронні заходи, застосування екологобезпечних техніки і технології.

Еколого-економічна ефективність сільського господарства означає збільшення виробництва продуктів харчування і сільськогосподарської сировині з найменшими витратами праці, коштів і природних ресурсів на одиницю продукції при збереженні або поліпшені навколишнього природного середовища. В умовах глобального забруднення природних ресурсів сільського господарства і погіршення їх якості тільки на основі еколого-економічної оцінки виробничої діяльності сільськогосподарських підприємницьких структур можна об'єктивно визначити рівень ефективності їх функціонуваннях.

Методика розрахунків еколого-економічної ефективності грунтується на порівнянні економічного ефекту і витрат на відповідні природоохоронні заходи, виходячи з результатів, одержаних при здійсненні окремих природоохоронних заходів або їх комплексу, а також при використанні нових екологобезпечних і ресурсозберігаючих засобів виробництва та сільськогосподарських технологій.

При здійсненні одноцільових природоохоронних заходів економічний ефект являє собою розмір економічних збитків від забруднення або деградації природних ресурсів, відвернених у результаті природоохоронних витрат. Розмір відвернених збитків від забруднення природного середовища визначається різницею між обсягом збитків, які мали місце до здійснення відповідного природоохоронного заходу і залишкових збитків після його завершення.

На наш погляд, необхідно в кожному господарстві, регіоні проводити не одноцільові, а багатоцільові природоохоронні заходи. Це пов'язано з тим, що об'єкти природи (земля, ліс, вода тощо) знаходяться в нерозривному зв'язку і збереження одних зберігає інші природні ресурси.

При проведенні багатоцільових природоохоронних заходів слід розраховувати весь економічний ефект (Ееф) від проведення природоохоронних заходів. Цей економічній ефект включає в себе величину економічних збитків, які з проведенням багатоцільових природоохоронних заходів негативно могли вплинути на природне середовище (Езе), вартість додаткової продукції тваринного чи рослинного походження та сировини (Дпрод) від покращення діяльності аграрних підприємницьких структур та економію всіх виробничих витрат (Ввит). Таким чином, економічний ефект комплексних природоохоронних заходів в господарстві можна визначити за формулою:



Ееф = Езб + Дпрод + Ввит . (1)

Загальну і порівняльну економічну ефективність екологізації сільськогосподарських підприємницьких структур розраховують зіставленням економічного ефекту від експлуатаційних витрат на здійснення природоохоронних заходів, тобто визначають економічний ефект з розрахунку на 100 грн. виробничих витрат.

Здійснення комплексу природоохоронних заходів у багатьох випадках вимагає не тільки додаткових виробничих (експлуатаційних) витрат, а й певних капітальних вкладень. Тому загальну (абсолютну) економічну ефективність заходів з охорони навколишнього природного середовища визначають порівнянням сукупного економічного ефекту і проведених витрат, які його зумовили.

У третьому розділі - “Соціально-економічна результативність екологізації підприємницької діяльності в регіоні (на прикладі Рівненської області)” - проаналізовано та оцінено еколого-економічний потенціал Рівненської області, досліджено реґіональні аспекти інвестиційної привабливості екологічно орієнтованих підприємницьких структур, розроблені методичні рекомендації щодо сприяння процесам екологізації підприємницької діяльності.

У Рівненській області в 1999 р. зберігалася тенденція до подальшого зменшення обсягів забруднення атмосферного повітря пересувними джерелами забруднення (на 4,3 тис. т менше, ніж у 1998 р.). В поверхневі водні об’єкти області було скинуто 97, 9 млн. м3 зворотних вод, що на 2,7 млн. м3 менше, ніж у 1998 р. Скид неочищених стічних вод зменшився на цей період на 0,75 млн. м3, а недостатньо очищених збільшився на 0,99 млн.м3. Введення в дію потужностей для охорони від забруднення водних ресурсів та атмосферного повітря подано в табл. 1.

Таблиця 1

Введення в дію потужностей для охорони від забруднення водних ресурсів та атмосферного повітря в Рівненській області

Показники

1990

1995

1998

1999

Споруди для очистки стічних вод., тис. м3 за добу

3,74

-

1,44

24,00

Системи оборотного водопостачання, тис. м3 за добу

7,84

29,00

-

-

Установки для уловлювання та знешкодження шкідливих речовин з відхідних газів, тис. м3 за годину

0,04

-

2,00

-

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка