Щодо перегляду бюджетно-правового статусу



Скачати 73.87 Kb.
Дата конвертації27.05.2016
Розмір73.87 Kb.
Пивовар І.В.,

кандидат юридичних наук, кафедра загальноюридичних дисциплін Інституту кримінально-виконавчої служби;

Пивовар Ю.І.,

кандидат юридичних наук, доцент, заступник завідувача кафедри конституційного і адміністративного права Національного авіаційного університету
ЩОДО ПЕРЕГЛЯДУ БЮДЖЕТНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ

ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Загальновизнано, що реалізація будь-якої реформи в суспільстві неможлива без відповідної ресурсної бази, ключову роль якої становлять саме фінанси. Не винятком такої залежності стало нині й реформування Державної кримінально-виконавчої служби України (далі – Служба).

Слід зазначити, що хоча через чергову фінансову кризу в Україні процес цілеспрямованого реформування даного відомства (розпочатий у листопаді 2012 р. [1]) з березня 2014 року уже зупинений [2], уважаємо необхідним визнати такий стан тимчасовим й не полишати надії на відновлення (у тому числі, за підтримки й ініціативи європейських комісій) цього процесу. Попри сказане, вже сьогодні науковці й практики Служби спільними зусиллями мають винаходити раціональні й ефективні способи продовження шляху розбудови й запровадження сучасної моделі управління Державної кримінально-виконавчої служби України (у тому числі, забезпечуючи її кваліфікованим персоналом, формуючи кадрову політику відповідно до Європейських пенітенціарних правил) зокрема, та реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань загалом.

Одним з напрямів, що становить резерв на шляху удосконалення діяльності Служби (зокрема фінансового її забезпечення), є перегляд бюджетно-правового статусу її центрального органу управління (Державна пенітенціарна служба України – далі ДПтС) з орієнтиром на його підвищення.

Слід констатувати, що сучасне правове положення ДПтС в бюджетному процесі (у тому числі, при бюджетному плануванні, розподілі бюджетних коштів та їх використанні) визначається передусім Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» [3]. Згідно з цим законодавчим актом Державна пенітенціарна служба України має статус розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня, бюджетна діяльність якого здійснюється через головного розпорядника бюджетних коштів – Міністерство юстиції України.

Натомість маємо наголосити, що саме головний розпорядник бюджетних коштів наділений преференціями у бюджетних правовідносинах. Зокрема це: 1) розроблення планів діяльності на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди (включаючи заходи щодо реалізації інвестиційних програм (проектів)); 2) організація та забезпечення складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подання їх Мінфіну; 3) отримання бюджетних призначень шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України; прийняття рішень щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, здійснення розподілу та доведення до них у встановленому порядку обсягів бюджетних асигнувань; 4) затвердження кошторисів розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів); 5) розроблення та затвердження паспортів бюджетних програм; 6) здійснення управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінки ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі, та інші (ст. 22) [4].

Крім того, при бюджетному плануванні й формуванні бюджету важливим для реалізації державної політики у визначеній для кожного центрального органу виконавчої влади сфері є наділення правом визначати бюджетні програми, що становлять сукупність заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій (ст. 2, 20) [4].

Наведене вище дозволяє констатувати, що нині головним розпорядником бюджетних коштів в системі суб’єктів реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань є не Державна пенітенціарна служба України, а Міністерство юстиції України. Останнє хоча й здійснює бюджетну діяльність в означеній сфері за поданням бюджетних пропозицій ДПтС, проте фактичний стан забезпеченості усієї Служби державними коштами й послаблення державного (зокрема, фінансового) інтересу до розвитку сфери виконання кримінальних покарань, вказує на неефективності побудови субординаційних відносин бюджетного підпорядкування Мінюсту та Державної пенітенціарної служби України.

Переконані, що бюджетні правовідносини між цими суб’єктами мають будуватися на принципах координації (як це задекларовано в статусному законодавстві), а Державній пенітенціарній службі України має бути надано статус головного розпорядника бюджетних коштів. Висунута нами гіпотеза має достатнє правове підґрунтя, на висвітлені основних положень якого зупинимося нижче.

По-перше, згідно з п. 2 статті 22 БК України головним розпорядником бюджетних коштів можуть бути, з поміж інших суб’єктів указаних в підпункті 1, зокрема «… інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників» [4]. Відповідно ж до статей 1, 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 1 Положення про Державну пенітенціарну службу України на даний центральний орган виконавчої влади та службу в цілому покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань [5; 6].

По-друге, стаття 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та стаття 7 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», закріплюючи правові засади утворення, реорганізації та ліквідації Державної пенітенціарної служби України, дають підстави стверджувати про статусну незалежність цього органу влади від Мінюсту. Будь-які статусні зміни по ДПтС мають здійснюватись Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України (ст. 5) [7]. У контексті останньої тези слід звернути увагу на наявній правовій колізії, що міститься у вказаних законах, та потребує усуненню. Зокрема, пункт 1 ст. 7 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначаючи, що утворення, реорганізація та ліквідація ДПтС здійснюється Президентом України [5], суперечить пункту 1 ст. 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» (вказане повноваження належить Кабінету Міністрів України) й підлягає зміні. Крім того, в результаті юридичного аналізу (у тому числі, на предмет взаємної узгодженості) положень вказаних законів та Постанов КМ України № 225/2014 [6], № 228/2014 [8], ми дійшли таких висновків: 1) має місце часткове дублювання завдань Мінюсту та ДПтС – в обох положеннях за даними суб’єктами закріплено завдання з реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань (до 2011 року таке завдання було прерогативою виключно органів Державної кримінально-виконавчої служби України); 2) коло завдань і функцій, що покладаються на ДПтС, за своїм предметом значно перевищують законодавчо визначені критерії віднесення того чи іншого центрального органу виконавчої влади до категорії «служба». Адже статті 1, 6 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» чітко визначають, що реалізація державної політики в одній чи декількох сферах є завданням виключно Міністерств як центральних органів виконавчої влади. А згідно зі ст. 17 цього Закону службою (як різновидом центральних органів виконавчої влади) є центральний орган виконавчої влади, більшість функцій якого складають функції з надання адміністративних послуг фізичним і юридичним особам [7].

Наостанок, підкріплюючи сказане й окреслюючи масштаби діяльності ДПтС, наведемо коротку інформацію про Державну кримінально-виконавчу службу України. До сфери управління Державної пенітенціарної служби України належить 177 установ з виконання покарань (140 – кримінально-виконавчих; 23 – слідчих ізоляторів; 6 виховних колоній; 8 – установ виконання покарань з функцією СІЗО); 669 підрозділів кримінально-виконавчої інспекції; 286 виробничих підприємств (110 – промислових; 12 – сільськогосподарських; 164 – майстерень); 140 загальноосвітніх навчальних закладів, 88 професійно-технічних навчальних закладів, 3 училища професійної підготовки персоналу, юридичний коледж та інститут кримінально-виконавчої служби тощо [9].

Наведене вказує, з одного боку, на неузгодженість правових норм в закріпленні правового статусу різних видів органів виконавчої влади центрального рівня, а з іншого – засвідчує головну роль ДПтС в реалізації політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Таким чином, за нинішніх умов правової дійсності й практичних реалій цілком обґрунтованою видається позиція щодо надання ДПтС статусу головного розпорядника бюджетних коштів, що сприятиме зосередженню уваги й концентрації зусиль на виявленні й вирішенні відомчих проблем (зокрема, обумовлених хронічним бюджетним недофінансуванням) та реалізації державної політики в указаній сфері загалом.


Список використаних джерел:

1. Про Концепцію державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України : Указ Президента України від 8 листопада 2012 р. № 631/2012 // Урядовий кур'єр від 14.11.2012. — № 209.

2. Деякі питання оптимізації державних цільових програм і національних проектів, економії бюджетних коштів та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України : постанова Кабінету Міністрів України від 5 березня 2014 р. № 71 // Урядовий кур'єр від 20.03.2014. — № 51.

3. Про Державний бюджет України на 2014 рік : Закон України від 16 січня 2014 року № 719-VII // Урядовий кур'єр* від 21.01.2014. — № 11.

4. Бюджетний кодекс України : Закон України від 8 липня 2010 р. № 2456-VI // Урядовий кур'єр від 17.08.2010. — № 151.

5. Про Державну кримінально-виконавчу службу України : Закон України від 23 червня 2005 р. № 2713-IV // Урядовий кур'єр від 20.07.2005. — № 132.

6. Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України : постанова Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. № 225 // Урядовий кур'єр від 09.07.2014. — № 121.

7. Про центральні органи виконавчої влади : Закон України від 17 березня 2011 р. № 3166-VI // Урядовий кур'єр від 12.04.2011. — № 66.

8. Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України : постанова Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. № 228 // Урядовий кур'єр від 11.07.2014. — № 123.

9. Загальна характеристика Державної кримінально-виконавчої служби України : станом на 01.10.2014 / Державна пенітенціарна служба України. — Електронний ресурс : Режим доступу :



http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/article/628075


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка