Щодо миротворчої діяльності ООН



Скачати 243.99 Kb.
Дата конвертації07.05.2016
Розмір243.99 Kb.
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

НІМЧЕНКО Андрій Володимирович

УДК: 327(73):341.123

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА ПОЛІТИКА США

ЩОДО МИРОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ООН

23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних

систем і глобального розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Науковий керівник - кандидат історичних наук

Скороход Юрій Степанович, доцент кафедри міжнародних

організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних

відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук

Камінський Євген Євменович, професор, Інститут світової економіки

і міжнародних відносин НАН України, завідувач відділом

трансатлантичних досліджень


кандидат історичних наук

Дудко Ірина Дмитрівна, доцент кафедри політичної історії

Київського національного економічного університету

Провідна установа - Національний інститут стратегічних досліджень.

Захист відбудеться 25 травня 2002 року о 14 на засіданні спеціалізованої

вченої ради Д 26.001.29 Київського національного університету

імені Тараса Шевченка за адресою м.Київ, вул.Мельникова,

36/1, Інститут міжнародних відносин.


З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(м.Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 18 червня 2002 року.


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.С.Каменецький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Період 90-х років ХХ століття став періодом системних трансформацій міжнародних відносин на глобальному рівні, які були спричинені закінченням епохи блокового протистояння по осі “Схід-Захід”, розпадом Радянського Союзу і, відповідно, руйнуванням системи біполярності світоустрою.

Однією з найважливіших особливостей розвитку сучасних міжнародних відносин є зростання ролі ООН в світі, повернення їй функцій, які були покладені на неї країнами-фундаторами, а саме: відвернення загрози війни, гарантування міжнародного миру та безпеки. Ще однією визначальною рисою міжнародних відносин на сучасному етапі є перехідний період від стану біполярності (який тимчасово був трансформований по суті в монополярність) до багатополярності. В 1990-х роках Сполучені Штати залишилися єдиною супердержавою, яка, володіючи значним військовим та економічним потенціалом, має істотний вплив на розвиток всієї системи міжнародних відносин, окремі країни, регіони та міжнародні організації. США є постійним членом Ради Безпеки ООН, головним фінансовим донором організації, що дає їм можливість неабиякого впливу на ООН. Таким чином, налагодження конструктивної взаємодії між ООН та США має велике значення з точки зору формування нових механізмів запобігання регіональним та глобальним конфліктам, підтримання міжнародного миру та безпеки.

Крім того, 1990-і роки стали періодом формування нових підходів Сполучених Штатів як до сутності миротворчої діяльності ООН, так і до участі в ній Вашингтону; при цьому самі підходи американської адміністрації зазнали істотної трансформації, свідченням чого, зокрема, стала поява низки президентських директив. Іншими словами, 1990-і роки стали періодом осмислення адміністрацією Б.Клінтона нової ролі ООН в постбіполярному світі в сфері гарантування миру і безпеки та відповідності цих процесів національним інтересам США.

Таким чином, актуальність дослідження зумовлена:

- зацікавленістю світового співтовариства в цілому та України, зокрема, в збереженні міжнародного миру і формуванні ефективних механізмів підтримання міжнародного миру і безпеки;

- особливою роллю США та ООН в цих процесах, значимістю взаємодії США та ООН в справі формування механізмів гарантування миру і безпеки в світі;

інтенсивними процесами формування нових підходів США до участі в миротворчій діяльності ООН;

недостатністю вивчення цієї проблеми як в українській, так і зарубіжній політичній науці.

Актуальність теми визначає наукову проблему, яка вирішується в дисертації: вплив США як наддержави на формування нових концепцій та еволюцію миротворчої практики ООН в постбіполярний період розвитку системи міжнародних відносин.

Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами і темами. Дисертаційне дослідження виконане у відповідності із темою наукового дослідження кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Роль міжнародних організацій у розбудові України”, номер державної реєстрації 97130, яка є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України” (№ 0196U015204).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження процесу формування та еволюції зовнішньополітичних підходів США до миротворчої діяльності ООН у 1990-ті роки. Досягнення цієї мети вимагає постановки і розв’язання таких завдань:

проаналізувати основні американські концепції ролі ООН в сфері підтримання міжнародного миру і безпеки після закінчення “холодної війни”, визначити їх вплив на процес формування американської політики щодо ООН;

дослідити механізм прийняття рішень Сполученими Штатами щодо участі в миротворчих операціях ООН, зосередити особливу увагу на ролі Конгресу США в цьому процесі;

визначити роль та місце ООН у військово-політичній стратегії Вашингтону в контексті врегулювання конфліктів постбіполярного світу;

дослідити нові підходи адміністрації Б.Клінтона до миротворчої діяльності ООН, виокремити основні етапи та причини еволюції американської позиції з цієї проблеми;

проаналізувати американський досвід участі в миротворчих операціях в Сомалі, Руанді та колишній Югославії в контексті їх визначального впливу на започаткування нових тенденцій в політиці Сполучених Штатів щодо гарантування міжнародного миру і безпеки і роль в цьому процесі ООН;

дослідити позицію Сполучених Штатів щодо проблеми взаємодії між ООН та НАТО в сфері врегулювання конфліктів.

Об’єктом дослідження є політика США щодо миротворчої діяльності ООН.

Предметом дослідження є сукупність форм і методів здійснення США політики щодо миротворчої діяльності ООН, еволюція концепцій та підходів США до цієї сфери діяльності Організації Об’єднаних Націй.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є системний та функціональний підходи, що дають можливість комплексного бачення політики США щодо миротворчої діяльності ООН. При цьому використовуються аналітичний, порівняльний (компаративний), проблемно-хронологічний методи, а також метод прийняття рішень. Також було застосовано методику контент - аналізу в процесі роботи з офіційними документами США та ООН.

Наукова концепція дослідження полягає в тому, що в період після закінчення “холодної війни” і розпаду біполярної структури системи міжнародних відносин підходи США до миротворчої діяльності зазнали істотної еволюції, що знайшло свій вияв в трансформації поглядів на шляхи забезпечення міжнародного миру і безпеки в світі - від незаперечної підтримки визначальної ролі ООН в цій сфері до опори на військові структури НАТО у вирішенні конфліктних ситуацій; переході до вибіркової участі в миротворчих операціях ООН і зменшенні фінансування останніх.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період 1990-х років – час глобальних системних трансформацій в світі, пошуку нових концепцій та механізмів підтримання міжнародного миру та безпеки. Вони обумовлені в основному двома періодами президентства Б.Клінтона, а також фундаментальними і, певною мірою, переломними наслідками політики США як наддержави для розвитку теорії та практики миротворчої діяльності ООН.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше в українській політичній науці досліджено комплекс аспектів політики США щодо миротворчої діяльності ООН. Основні положення дисертаційної роботи, що визначають її наукову новизну, полягають у наступному:

дістало подальшого розвитку дослідження концептуальних засад політики США щодо миротворчості ООН; зокрема, вперше виокремлено і проаналізовано сутність двох напрямків у підходах американських вчених до ролі ООН в сфері підтримання міжнародного миру та безпеки в постбіполярний період розвитку системи міжнародних відносин;



доведено, що протягом 1990-х років політика Сполучених Штатів щодо миротворчої діяльності еволюціонувала від опори на колективні зусилля в межах ООН до активізації власних миротворчих зусиль в рамках НАТО; визначено чинники, які вплинули на формування нових зовнішньополітичних підходів США до підтримання міжнародного миру та безпеки;

розроблено авторську концепцію етапів та сутності еволюції підходів адміністрації Б.Клінтона до миротворчої діяльності ООН; доведено, що саме критичний аналіз Вашингтоном досвіду участі американських військ в миротворчих операціях ООН в Сомалі, Руанді та колишній Югославії спричинив істотні зміни в американському баченні шляхів розв‘язання конфліктних ситуацій в світі та ролі структур ООН в цьому процесі;

виявлені нові тенденції та пріоритети у позиції США щодо відносин між ООН та НАТО, доведено закономірність процесу формування нових підходів у політиці Вашингтону стосовно взаємовідносин ООН-НАТО в сфері підтримання міжнародного миру;

з‘ясовано, що силове вирішення кризи в Косово стало результатом розвитку нових підходів США до миротворчості ООН та участі в ній НАТО;

дана авторська оцінка наслідків трансформації курсу США щодо миротворчої діяльності ООН з точки зору ефективності забезпечення міжнародного миру та безпеки в світі на сучасному етапі.

Практичне значення дисертації полягає в можливості використання її висновків та узагальнень у діяльності зовнішньополітичних та інших державних установ та відомств України при розробці практичних питань регіональної та глобальної. Матеріали дослідження можуть бути окрім того використані при подальшому вивченні проблематики миротворчої діяльності ООН та зовнішньої політики США, а також в навчальному процесі при підготовці у вищих навчальних закладах нормативних і спеціальних курсів з проблем міжнародних відносин та зовнішньої політики США, зокрема, при викладанні дисциплін “Міжнародні відносини та зовнішня політика”, “Міжнародні організації”, “США в міжнародних організаціях” тощо.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені у виступах на науково-практичних конференціях Інституту міжнародних відносин (24 квітня 2000 р. - “Проблеми адаптації ООН до реалій ХХІ ст. – тези опубліковані; 17 квітня 2001 р. - “Проблеми миротворчої діяльності міжнародних організацій”), при проведенні семінарських занять та обговорені на засіданнях кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні наукові положення знайшли відображення в 5-ти наукових статтях.

Структура дисертації. Структурно дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 183 сторінки. Список використаних джерел включає 198 найменувань і займає 16 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, наукове значення роботи, сформульована авторська концепція, визначено мету та завдання, об’єкт, предмет дослідження, його хронологічні рамки, відображено наукову новизну, практичне значення та апробацію отриманих результатів.

У першому розділі – “Концептуально-методологічна та джерельно-документальна база дослідження” – визначено доцільність застосування системного та функціонального підходів, використання аналітичного, порівняльного, проблемно-хронологічного методів, а також методу прийняття рішень; проаналізовано концептуальні засади миротворчої діяльності.



Поняття миротворчої діяльності не має єдиного тлумачення. Американські органи державного управління визначають три види миротворчих операцій (peace operations): превентивне розгортання (preventive deployment), підтримання миру (peacekeeping), примус до миру (peace enforcement). Окремо стоять операції з метою надання гуманітарної допомоги (humanitarian operations). Всі вищезгадані типи операцій ідентифікуються офіційним Вашингтоном як миротворчі. Згідно з таким тлумаченням між миротворчістю та “силовим умиротворенням існують незначні відмінності лише в рівні застосування сили та примусу, в ступені інтенсивності дій, при цьому поза увагою залишаються такі принципові моменти, як необхідність досягнення згоди конфліктуючих сторін на розміщення сил ООН та проведення операції, дотримання принципів нейтральності та незастосування сили миротворчими контингентами. Зазначено, що фактично до приходу до влади в США адміністрації Б.Клінтона Організація Об’єднаних Націй жодного разу не запроваджувала операцій з примусу до миру.

Обрана дисертантом тема дослідження - концептуальні засади та політика США щодо миротворчої діяльності ООН - не була до цього часу об’єктом спеціального дослідження ні в українській, ні в зарубіжній політичній науці.

В сучасній українській політичній науці існує чимало наукових праць, присвячених глобальній стратегії США, формуванню і реалізації американської регіональної політики, зокрема, щодо України та інших держав СНД. Ці проблеми стали об’єктом досліджень таких українських вчених як С.П.Галака, Б.М.Гончар, О.М.Гончаренко, А.В.Дашкевич, І.Д.Дудко Є.Є.Камінський, Б.І.Канцелярук, О.В.Потєхін, І.А.Хижняк.

Серед робіт російських американістів (Бородачев Т.В., Кременюк В.А., Шаклеина Т.А. та ін.) найбільш важливими для автора була монографія А.Уткіна “Американська стратегія для XXI століття”, в якій досліджено політичну стратегію Вашингтону в постбіполярному світі, та опублікована в 1991 році праця А.Я.Шарової “США і ООН: концепції і реальності”, в якій аналізується концептуальне забезпечення політики США в ООН в період 1940-х – 1980-х років.

Вагомий внесок в загальне бачення обраної дисертантом теми мали роботи В.С.Бруза та Ю.М.Мацейка, присвячені різним аспектам діяльності ООН на сучасному етапі. І якщо в працях Ю.М.Мацейка переважно розглядаються проблеми реформування ООН, то предметом дослідження В.С.Бруза є сфера миротворчої діяльності ООН.

Тематика ООН широко розробляється у Сполучених Штатах в провідних університетах та наукових центрах – Колумбійському, Гарвардському, Каліфорнійському (Станфорд і Берклі), Мічиганському та інших університетах, а також в Брукінгському інституті під егідою та за фінансової підтримки відомих фондів (Карнегі, Форда, Макдоннелла та ін.).

В американських наукових колах у 1980-х - початку 1990-х років можна умовно виокремити три основні напрямки підходів щодо ООН. Представники першого напрямку (Р.Фолк, Е.Лак, Р.Джохансен, Т.Гаті, А.Беннет, а також Р.Біссел, Д.Міллер, Л.Горденкер, що брали участь у підготовці видань Асоціації сприяння ООН в США) визнавали, що ООН в період після закінчення “холодної війни” має можливість і повинна взяти на себе ключову роль в підтриманні міжнародного миру та безпеки, як це і передбачено її Статутом. Представники другого напрямку (Дж.Раггі, Дж.Рочестер, Дж.Най, Р.Кеохейн), визнаючи позитивний внесок ООН у функціональних галузях, ставили під сумнів її можливість відігравати провідну роль в миротворчій сфері. Головна теза праць політологів цього напрямку – необхідність сконцентрувати діяльність США в ООН насамперед на вирішенні чисто “технічних” аспектах проблем миротворчості. Представники третього, більш радикального напрямку (Т.Френк, Р.Джексон та інші, які здебільше групувалися навколо Фонду “Спадщина”) вважали, що діяльність ООН не тільки не сприяє підтриманню міжнародного миру та безпеки, врегулюванню міжнародних суперечок та конфліктів, але й призводить до їх загострення.

Джерела, використані при написанні дисертації, умовно можна поділити на кілька основних груп:

Законодавчі акти Сполучених Штатів;

Нормативні документи, видані президентом США (президентські директиви) та документи виконавчої влади (заяви, звернення провідних постатей державної адміністрації США);

Публікації законодавчої влади США (слухання в комітетах та підкомітетах Конгресу Сполучених Штатів);

Публікації міністерств та відомств США (звіти Головного бюджетного контрольного управління, збірники офіційних документів Державного департаменту США, електронні журнали Державного департаменту США та Інформаційного агентства Сполучених Штатів);

Документи та матеріали Організації Об’єднаних Націй.

У другому розділі – “Концептуальне забезпечення політики США щодо участі в миротворчій діяльності ООН в 1990-х роках” - аналізується концептуальне забезпечення політики США щодо участі в миротворчій діяльності ООН в 1990-х роках .

Автор наголошує, що умовно можна виокремити два напрямки концептуальних підходів американських вчених щодо ролі ООН після закінчення “холодної війни”, які ґрунтуються на особливостях бачення розвитку сучасної системи міжнародних відносин, шляхів збереження одноосібного американського лідерства в постбіполярному світі та ролі міжнародних організацій (ООН, НАТО, регіональних міжнародних організацій) в забезпеченні міжнародного миру і безпеки (концепції “твердої багатосторонності”, “вибіркової/обмеженої участі”, “погодженої (кооперативної) безпеки”, “одноосібного лідерства”, “нового інтервенціоналізму”, “неоізоляціонизму” тощо).

Перший напрямок репрезентують науковці (Ч.Мейнс, М.Мандельбаум, Р.Хаас, Е.Луттвак А.Картер, У.Перрі, Дж.Стейнбрунер, Дж.Нолан), які вважають, що посилення міжнародних організацій, в яких США займають домінуючі позиції, відповідає американським національним інтересам і є ефективних шляхом реалізації останніх. Вони виступають з позицій “стратегічної взаємозалежності” та необхідності “координації колективних дій” світового співтовариства з метою підтримання міжнародного миру і безпеки. Їх рекомендації вашингтонській адміністрації полягають в обґрунтуванні доцільності дотримання США стратегії незаперечної підтримки та активізації миротворчої діяльності ООН (в рівній мірі, як і НАТО). Ця точка зору була поширена на початку 1990-х років. В подальшому політологи цього напрямку почали наголошувати на тому, що, зважаючи на істотні зміни в ситуації у світі та появу нових викликів та загроз (насамперед, внутрішньодержавних видів конфліктів), є нагальна потреба в перегляді норм та принципів, задекларованих в Статуті ООН, зокрема, в розширенні масштабів застосування силових методів (примус до миру) при врегулюванні конфліктів.



До другого напрямку належать науковці (М.Гленнон, Д.Хіллен, М.Кларк, Дж.Стедман, П.Родман, Р.Такер), які стверджують, що нагальною потребою є зростання ролі Північноатлантичного альянсу в миротворчій сфері, широке застосування військ НАТО з метою врегулювання конфліктів в сучасному світі; що миротворча діяльність ООН повинна мати обмежений характер, оскільки Об’єднані Нації не мають необхідного політичного та військового механізму для здійснення великих миротворчих місій, особливо таких, в яких задіяні військові сили.

Дисертант зазначає, що адміністрацією Б.Клінтона було сформовано нову зовнішньополітичну стратегію США, що визначалася формулою від “стримування” до “розширення”. До уваги було прийнято чотири найбільш визначальних чинники нової ери: широке розповсюдження у світі головних американських цінностей – демократії та ринкової економіки; світове лідерство США як найпотужнішої у військовому та економічному плані держави; спалах міжетнічних конфліктів після краху репресивних режимів; прискорення пульсу планети в результаті інформатизації всього суспільного життя, що має як позитивні, так і негативні наслідки.

Дисертант наголошує, що протягом останнього десятиліття позиція США з питань підтримання миру та міжнародної безпеки еволюціонувала у напрямку відмови від беззастережної підтримки багатосторонньої миротворчості у рамках ООН до опори на НАТО в питаннях безпеки та підтримання миру. Головними причинами зміни позиції США є: 1) відсутність реальної військової сили у ООН та прагнення США самостійно контролювати власні збройні сили та операції, в яких вони беруть участь; 2) відсутність в ООН чітко визначеної більшості, яка б підтримувала необхідні для Сполучених Штатів рішення; 3) бажання американців керуватися у питаннях миротворчості власними національними інтересами, що часто суперечили точці зору інших членів Ради Безпеки ООН, і, відповідно, унеможливлювало прийняття адекватних інтересам США рішень.

В другому розділі зазначається, що основним напрямком американської політики 1990-х років щодо питань миротворчої діяльності ООН стало скорочення американської участі в миротворчих операціях у всьому світі. Разом з тим, миротворча діяльність в рамках ООН не втратила свого значення для США, про що свідчить надання підтримки ООН з боку Сполучених Штатів у 1999 році, коли відбулося збільшення масштабів миротворчої діяльності ООН.

Наголошується, що серед американських офіційних осіб поширились (особливо після подій в Сомалі) думки про доцільність обмеження надмірних міжнародних зобов’язань США та необхідність здійснювати самостійно або під керівництвом Вашингтону ті миротворчі операції, в яких беруть участь американські військовослужбовці. Наслідком цього стала поява президентської директиви №25 (1994), яка встановила правила та критерії, які беруться до уваги під час розгляду рішень щодо участі Сполучених Штатів у тій чи іншій миротворчій операції. Таким чином, головною метою США стає здійснення максимально самостійної політики у сфері миротворчості як в рамках ООН, так і інших організацій чи коаліцій держав.

У третьому розділі – “Політика Сполучених Штатів Америки в сфері міжнародної миротворчої діяльності” – розглянуто механізм прийняття політичних рішень щодо участі Сполучених Штатів у миротворчих операціях ООН, проаналізовано нові засади участі США в миротворчій діяльності, що сформульовані в президентській директиві Б.Клінтона №25 (1994р.), а також додаткових директивах №56 (1997р.) та №71 (2000р.). Головними принципами політики в цій сфері визначалися наступні: 1) цілі операції повинні бути чітко визначеними, відповідати національним інтересам США та мати постійну підтримку громадськості та конгресу; 2) зобов’язання військових сил США не повинні бути занадто широкими, потрібно завжди мати уявлення, коли вивести війська, тобто розроблену стратегію виходу (exit strategy); 3) операції за участю американських військ повинні мати ефективне командування. Дисертант наголошує, що до середини 1990-х років в США не існувало чіткої системи критеріїв участі Вашингтону у миротворчих операціях ООН. Основними причинами розробки системи таких критеріїв стали розширення масштабів миротворчої діяльності ООН та участі у ній Сполучених Штатів.

Автор зазначає, що операціями, які суттєво вплинули на подальший розвиток миротворчої діяльності ООН та політику США, були операції в Сомалі, Руанді та колишній Югославії. Саме критичний аналіз Вашингтоном досвіду цих миротворчих операцій ООН обумовив як розробку комплексу критеріїв щодо їх участі в миротворчих операціях ООН, так і перехід до політики опори на НАТО при врегулюванні конфліктів.

В розділі розглянуто проблему фінансування Вашингтоном операцій ООН з підтримання миру. У 1990-х роках гостро постала проблема американських боргів перед ООН. Наголошується, що підхід США до розв’язання цієї проблеми полягає у скороченні витрат та більш раціональному використанні коштів, виділених на операції ООН з підтримання миру. Проблема розглядалась у двох аспектах. Перший, зовнішньополітичний аспект, пов’язаний з реформуванням системи ООН та її миротворчої діяльності. За активної участі США було створено Внутрішні служби нагляду в ООН, що має.ють зробити більш ефективною систему управління ООН. Другий, внутрішньополітичний, пов’язаний з розробкою нових підходів до участі США в миротворчій діяльності, у тому числі до питання фінансування операцій з підтримання миру. Зокрема, в президентській директиві №25 була задекларована необхідність скорочення частки внесків США на фінансування операцій ООН з підтримання миру з 31,7% до 25%.

У четвертому розділі – “Позиція США щодо співробітництва ООН та НАТО в сфері підтримання міжнародного миру” – розглядаються нові підходи адміністрації Б.Клінтона до співробітництва ООН та НАТО в сфері врегулювання міжнародних конфліктів.

Наголошується, що протягом 1990-років Сполучені Штати йшли до більш широкого застосування сил Північноатлантичного альянсу. Це було зумовлено кількома причинами. По-перше, після закінчення “холодної війни” та розпаду Організації Варшавського Договору у світі не залишилося міжнародної організації військово-політичного характеру, яка могла б зрівнятися з НАТО за своїми військовими параметрами та економічним потенціалом країн, що входять до її складу. По-друге, з’явилися нові виклики і загрози міжнародному миру та безпеці, які концентруються на регіонально-локальному рівні; незаперечним стало домінування внутрішніх за своїм характером конфліктів в структурі сучасних конфліктів. Така ситуація потребує й нових методів вирішення останніх. По-третє, зусилля ООН з урегулювання конфліктів не завжди були результативними. Без вдосконалення механізму, серйозного коригування стратегії й тактики миротворчої діяльності ООН не здатна ефективно протистояти новим загрозам та викликам. По-четверте, фактичне становище Сполучених Штатів як єдиної наддержави, лідерство в НАТО та наявність інтересів в більшості регіонів світу дали можливість Вашингтону диктувати свої умови, здебільше не рахуючись з думкою світового співтовариства, як це було у випадку Косово.

У розділі також аналізується політика США стосовно кризи в Косово. Автор наголошує, що в певному розумінні косовська криза стала новою віхою у розвитку взаємовідносин ООН-НАТО. ООН віддала ініціативу в балканському регіоні НАТО. Організація Північноатлантичного договору виявилася більш дієвою у вирішенні конфліктних ситуацій нового покоління, а наприкінці 1990-х років, як це видно на прикладі Косово, фактично заявила про себе як міжнародна структура, що без отримання згоди Ради Безпеки ООН може самостійно приймати рішення щодо вирішення конфліктів та втілювати ці рішення у життя.


ВИСНОВКИ

Механізм прийняття зовнішньополітичних рішень, зокрема, щодо участі США в миротворчих операціях, являє собою складний та багатогранний процес. В ньому задіяна велика кількість міністерств та відомств, адміністрація президента та Конгрес США. Участь Конгресу в формуванні політики США щодо миротворчої діяльності ООН реалізується за допомогою його прерогатив - фінансових, економічних та військових повноважень. Велике значення в цій сфері має контрольна функція Конгресу.

Процес еволюції політики США щодо миротворчої діяльності ООН протягом 1990-х років проходив в три етапи. Під час першого етапу (з початку 1990-х років до 1994 року) США надавали ООН великого значення як інструменту запобігання та вирішення конфліктів. На другому етапі (1994 р. - до кризи в Косово 1998 року) США активно переглядають свою позицію щодо ООН взагалі і до миротворчих операцій зокрема. Вашингтон запроваджує більш обережну політику щодо фінансування миротворчих операцій. Політика США щодо миротворчої діяльності ООН набуває форми стратегії обмеженої (вибіркової участі) на основі розроблених адміністрацією Б.Клінтона критеріїв. Під час третього етапу (після подій в Косово) політика застосування сили набуває завершених форм. Примус до миру при збереженні стратегії обмеженої участі в миротворчих операціях ООН стає домінуючим в політиці США.

Адміністрацією Б.Клінтона було вироблено систему критеріїв, що визначають участь США в операціях по підтриманню миру ООН. Головними з них є чіткість цілей операції, їх відповідність національним інтересам США, наявність підтримки громадськості та Конгресу, наявність стратегії виходу та чітке розуміння сфери відповідальності американських військ, забезпечення ефективного командування та ін.

Операція в Сомалі фактично стала як для ООН, так і для США першим випробовуванням у масштабному міжетнічному конфлікті, який призвів до великої кількості жертв та відбувався між етнічними групами в межах суверенної держави. Після подій в Сомалі США почали робити наголос на відсутності в ООН необхідного механізму для ефективного вирішення конфліктів, що стало в подальшому причиною розробки принципів політики обмеженої участі США в миротворчих операціях ООН, які були сформульовані в президентських директивах. Операція в Руанді стала безпосереднім наслідком втілення в життя політики обмеженої участі в миротворчих операціях. У Косово Сполученими Штатами та їх союзниками по НАТО була реалізована концепція “нульових втрат”, яка передбачає використання високотехнологічної зброї та авіації без розгортання чисельного контингенту наземних військ. Операція в колишній Югославії рельєфно продемонструвала те, що ООН не має достатнього військового потенціалу для вирішення конфліктів нового покоління. НАТО за згоди ООН взяла на себе роль військового виконавця її рішень, утворивши таким чином “симбіоз” двох організацій.

Косовська криза стала новим етапом в розвитку політики США щодо миротворчої діяльності ООН. По-перше, Вашингтон остаточно довів свій намір спиратися на НАТО при врегулюванні конфліктів. По-друге, події в Косово дозволяють спрогнозувати те, що США у майбутньому мають намір вирішувати одноосібно або за підтримки НАТО локальні кризи в тих регіонах, де існує загроза їх “національним інтересам”.

Не виключається можливість того, що в подальшому, базуючись на своєрідному американському трактуванні концепції “гуманітарних інтервенцій” (яке зараз активно пропагується на Заході, але не є складовою частиною американської зовнішньополітичної доктрини), що передбачає можливість військового втручання без санкції Ради Безпеки ООН (у випадку застосування права вето одним із постійних членів Ради), США перейдуть до одностороннього (або ж використовуючи структури НАТО) застосування сили для підтримання міжнародного миру і безпеки. Наслідком цього стане істотне зниження ролі ООН в миротворчій сфері, що суперечитиме інтересам більшості держав-членів організації. В цьому контексті нагальною є потреба термінової розробки і прийняття спеціального документу, яким би окреслювались принципи і критерії “гуманітарних інтервенцій”, провідним серед яких має бути збереження монополії Ради Безпеки ООН на ухвалення рішення про доцільність такої операції та на контроль за їх проведенням. Україна могла б стати ініціатором розробки такого документу в ООН.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Основні наукові положення, практичні висновки дисертаційного дослідження викладені автором у наступних 4 одноосібних статтях та тезах виступу на конференції:

1. Німченко А.В. Еволюція політики Сполучених Штатів щодо миротворчої діяльності ООН у 1990-ті роки // Актуальні проблеми міжнародних відносин Зб. наук. праць Вип.23 (Частина ІІІ). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 1999. - С.30-40;

2. Німченко А.В. Механізм прийняття рішень державними органами США щодо участі у миротворчій діяльності ООН // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Зб. наук. праць. Вип. 27 (Частина І). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2001. - С.65-76;

3. Німченко А.В. Взаємовідносини ООН-НАТО та політика США // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Зб. наук. праць Вип.. 28 (Частина ІІ). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2002. - С.38-49;

4. Німченко А.В. Політика Сполучених Штатів щодо ООН у 1990-ті роки // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Зб. наук. праць Вип.. 21 (Частина І). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2000. - С.65-68

5. Німченко А.В. США та проблема фінансування операцій ООН з підтримання миру // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Зб. наук. праць Вип.. 30 (Частина ІІ). - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2001. - С.65-68
Німченко Андрій Володимирович. Концептуальні засади та політика США щодо миротворчої діяльності ООН. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - “Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку”. - Інститут міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2001.

Дисертацію присвячено дослідженню політики США щодо миротворчої діяльності ООН, формуванню нових концептуальних засад такої політики адміністрацією Б.Клінтона. Автором досліджуються погляди американських вчених, уряду та Конгресу США щодо ролі ООН в миротворчій діяльності та участь в ній Сполучених Штатів Америки. Аналізуються зміни, що відбулися в підходах США щодо цієї сфери діяльності ООН та причини цих змін. Розглядаються питання переорієнтації політики Сполучених Штатів щодо миротворчої діяльності в бік широкої опори на НАТО. Дається визначення ролі та місця Організації Об‘єднаних Націй у військово-політичній стратегії Вашингтона. Аналізується досвід участі США у миротворчих операціях, зокрема, в Сомалі, Руанді та колишній Югославії та визначаються його наслідки для політики США. Багато уваги приділяється проблемі фінансування миротворчої діяльності. В результаті проведеного аналізу автором робиться ряд рекомендацій українському зовнішньополітичному відомству.

Ключові слова: США, ООН, зовнішня політика, миротворча діяльність, національний інтерес, миротворчі операції, примус до миру, конфлікт, врегулювання.


Нимченко Андрей Владимирович. Концептуальные основы и политика США относительно миротворческой деятельности ООН. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - “Политические проблемы международных систем и глобального развития”. - Институт международных отношений Киевского университета имени Тараса Шевченко. - Киев, 2002.

Диссертация посвящена исследованию политики США относительно миротворческой деятельности ООН, формированию новых концептуальных основ этой политики администрацией Б.Клинтона.

Целью диссертационного исследования является решение ряда теоретических и практических задач, среди которых: уточнение и соотношение понятий “миротворчество” и “принуждение к миру”; анализ основных американских концепций роли Организации Объединённых Наций в сфере поддержания международного мира и безопасности после окончания “холодной войны”; исследование механизма принятия решений Соединёнными Штатами Америки относительно участия в миротворческих операциях ООН; определение роли и места ООН в военно-политической стратегии Вашингтона в контексте урегулирования конфликтов постбиполярного мира; исследование новых подходов администрации Б.Клинтона к миротворческой деятельности ООН, определение основных этапов и причин эволюции американской позиции по этой проблеме; анализ американского опыта участия в миротворческих операциях в Сомали, Руанде и бывшей Югославии в контексте их определяющего воздействия на возникновение новых тенденций в политике Соединённых Штатов Америки относительно гарантирования международного мира и безопасности, а также роли в этом процессе ООН; определение позиции Соединённых Штатов относительно проблемы сотрудничества между ООН и НАТО в сфере урегулирования конфликтов. Большое внимание в работе уделено проблеме долгов США перед Организацией Объединённых Наций, определены подходи США к решению данного вопроса.

При написании работы были использованы такие источники, как документы исполнительной власти США, публикации законодательной власти США, публикации министерств и ведомств США, законодательные документы США, документы Организации Объединённых Наций.

Ключевые слова: США, ООН, внешняя политика, миротворческая деятельность, национальный интерес, миротворческая деятельность, принуждение к миру, конфликт, урегулирование.


Nimchenko Andriy Volodimirovich. Conceptual foundations and the U.S. policy toward the UN peacekeeping activity. - Manuscript.

The thesis for a Ph.D. Degree in Political Science on specialization 23.00.04 - “Political Problems of International Systems and Global Development”. - Institute of International Relations of Taras Shevchenko University, Kyiv, 2002.



The thesis is devoted to carrying out of the fundamental research of the U.S. policy toward UN peacekeeping activity and the evolution of U.S. approaches to this by Clinton Administration. The author examines views of American statesmen, scientists, members of Congress on the UN peacekeeping activity and U.S. experience of participation in such peacekeeping operations. The author analyses new tendencies in U.S. policy and causes of appearance of these tendencies.

Key words: United States, UN, foreign policy, peacekeeping, national interest, peace enforcement, conflict, settlement.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка