Розділ III позадоговірні зобов'язання


§ 9. Відповідальність за шкоду, спільно заподіяну кількома особами



Сторінка4/5
Дата конвертації04.11.2016
Розмір1.08 Mb.
1   2   3   4   5
§ 9. Відповідальність за шкоду, спільно заподіяну кількома особами

Під спільним заподіянням шкоди слід розуміти єдність дій співзаподіювачів, яка полягає в такому їх взаємозв'язку, коли кожна дія і всі в сукупності дії є необхідною причиною сумісної (неподільної) шкоди. Отже, при спільному заподіянні шкоди виключення хоча б однієї дії із комплексу дій співзаподіювачів не призводить до виникнення сумісного (неподільного) шкідливого результату. Спільному заподіянню шкоди властиві дві ознаки: по-перше, єдність дій співзаподіювачів, яка причинно обумовлює настання шкоди. Перша ознака свідчить про особливості причинного зв'язку між діяльністю співзаподіювачів і шкодою.


345
Діяльність кількох осіб у сукупності причинне обумовлює шкоду; по-друге, сумісність (неподільність) заподіяної шкоди, тобто неможливо визначити, яка частина шкоди чиїми діями заподіяна. Обидві ознаки мають об'єктивний характер. У навмисних правопорушеннях (злочинах) спільність (єдність) дій співзаподіювачів визначається не тільки об'єктивними ознаками, а й суб'єктивною ознакою — спільністю їх волі, спрямованої на досягнення відповідного результату. Прикладом спільного заподіяння шкоди є заподіяння шкоди третім особам внаслідок зіткнення (взаємодії) джерел підвищеної небезпеки або заподіяння шкоди в результаті вчинення групового злочину (розкрадання державного майна за попередньою змовою групою осіб).

Особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (ст.451 ЦК. України).

Солідарні зобов'язання виникають, якщо вони передбачені договором або встановлені законом. Саме стаття 451 ЦК України відноситься до тих, які передбачають солідарні зобов'язання. Солідарна відповідальність спільних співзаподіювачів обумовлена суттю і змістом спільного заподіяння шкоди. Оскільки при спільному заподіянні шкода має сумісний (неподільний) характер і тому неможливо виявити, яка частина шкоди чиїми діями заподіяна, то потерпілий вправі вимагати відшкодування заподіяної шкоди як від усіх співзаподіювачів разом, так і від кожного окремо, як повністю, так і в частині боргу (ст. 17-5 ЦК України), тобто вимагати покладення на спільних співзаподіювачів солідарної відповідальності.

Підстави солідарної відповідальності спільних заподіювачів шкоди визначаються відповідно до статей 440 і 450 ЦК України. Згідно з статтею 440 ЦК України співзаподіювачі як володільці джерел підвищеної небезпеки відповідають незалежно від вини. Здебільшого солідарну відповідальність несуть особи, які заподіяли шкоду спільними злочинними діями як співучасники.1 Судова практика виходить з того, що суди мають право покласти на підсудних, спільними діями яких заподіяна шкода, часткову, а не солідарну відповідальність, якщо такий порядок стягнення

---------------------------------------------------------------

1 Постанова Пленуму Верховного Суду України від ЗІ березня 1989 р. із змінами від 25 грудня 1992 р. «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна». Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України. Частина перша. Київ. 1995. с. 86.
346
цілком відповідає інтересам позивача і забезпечить повне відшкодування шкоди.

При визначенні розміру солідарної відповідальності враховується вина потерпілого в формі умислу і грубої необережності, а також майновий стан спільних заподіювачів (ст.454 ЦК України).

Суб'єктами солідарної відповідальності можуть бути як громадяни, так і юридичні особи.
§ 10. Особливі відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я і заподіянні смерті громадянинові

Підстави та розмір відповідальності за ушкодження здоров'я і заподіяння смерті встановлені залежно від того, кому, ким і за яких обставин заподіяна шкода. Тому необхідно розрізняти такі випадки відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю і життю громадянина:

1. Відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, пов'язані з виконанням ним трудових обов'язків (ст.456 ЦК України);

2. Відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, за якого той, хто заподіяв шкоду, не зобов'язаний сплачувати страхові внески (ст.457 ЦК України);

3. Відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, який не підлягає соціальному страхуванню (ст.461 ЦК України);

4. Відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я неповнолітнього (СТ.462 ЦК України).

Отже, чинне законодавство передбачає чотири види зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадянина. Встановлення зазначених деліктних зобов'язань обумовлено специфікою об'єкта посягань: йдеться про заподіяння ушкодження здоров'я, заподіяння смерті. Це в свою чергу викликало необхідність застосування спеціальних правил, що регулюють визначення розміру відшкодування. Крім зазначених статей ЦК України, слід при визначенні розміру відшкодування застосовувати «Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків», затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. (із змінами і доповненнями до них, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України
347
від 18 липня 1994 р.).1 Керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо застосування зазначеного цивільного законодавства передбачені в Постанові від 8 липня 1994 р. «Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».

Необхідність відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, обумовило введення спеціальних понять: «каліцтво», «інше пошкодження здоров'я», «професійна непрацездатність», «професійне захворювання» тощо, які будуть розкриті в процесі характеристики відповідних зобов'язань. Між собою зобов'язання із заподіяння шкоди життю і здоров'ю особи різняться за суб'єктним складом, методами вирахування розміру відшкодування, про що буде сказано далі.

Право громадян на їх матеріальне забезпечення в разі повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника гарантується соціальним страхуванням працівників, допомогою по тимчасовій непрацездатності, сплатою страхових внесків власниками підприємств, установ і організацій. Власники підприємств, установ, організацій, які сплачують внески на соціальне страхування, — є страхувальниками. Такий самий обов'язок покладається на релігійні організації, якщо вони використовують за договорами працю окремих осіб. Робітники, службовці, які працюють на підставі трудового договору, члени кооперативів, члени творчих спілок, а також інші творчі працівники, що не є членами творчих спілок, інші особи, які підляіають соціальному страхуванню, — є застрахованими особами.

Зазначену термінологію: страхувальник, застрахована особа можна включити в назву зобов'язань із заподіяння шкоди життю і здоров'ю особи, і тому їх назва значно скорочується: а) відповідальність страхувальника за пошкодження здоров'я і смерть застрахованої особи; б) відповідальність нестрахувальника за пошкодження здоров'я і смерть застрахованої особи.



Підстави відповідальності страхувальника за пошкодження здоров'я і смерть застрахованої особи. Якщо робітникові у зв'язку з виконанням ним своїх трудових (службових) обов'язків заподіяно шкоду здоров'ю страхувальником, останній відповідає перед потерпілим при наявності загальних і спеціальних підстав цивільної відповідальності (ст.440 ЦК України). Спеціальні підстави відповідальності — це наявність трудових відносин між стра-

---------------------------------------------------------------



1 Урядовий кур 'єр. — 1994. —28 липня.
348
хувальником і потерпілим працівником, заподіяння шкоди, пов'язаної з виконанням працівником своїх трудових обов'язків.

Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти знищення або зменшення матеріального або нематеріального блага. Чинне законодавство (СТ.456 ЦК України, Правила від 23 червня 1993 р.) передбачає відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я. Каліцтво це раптове пошкодження здоров'я, що виникло внаслідок нещасного випадку в результаті діяння зовнішніх сил і пов'язане зі стійкою чи тимчасовою втратою професійної працездатності. Під іншим ушкодженням здоров'я слід розуміти професійне захворювання, що виникло внаслідок винного порушення власником підприємства правил техніки безпеки, промислової санітарії, а не в результаті тривалої роботи, пов'язаної з певними виробничими шкідливостями. Наприклад, у цеху, де працював потерпілий, була дуже погана вентиляція, і концентрація шкідливих речовин у повітрі перевищувала норму в 150 разів. З врахуванням цих обставин суд дійшов висновку, що дійсною причиною професійного захворювання є винне порушення підприємством правил техніки безпеки і промислової санітарії. Норми Правил від 23 червня 1993 р. поширюються на всі професійні захворювання, в тому числі на професійні захворювання групи пневмоконіоз.1

Протиправність діяння страхувальника. На всіх підприємствах, в установах, організаціях, повинні бути створені здорові і безпечні умови праці. Для цього підприємство повинно запроваджувати сучасні засоби техніки безпеки і створювати належні санітарно-гігієнічні умови з тим, щоб запобігти випадкам виробничого травматизму і виникненню професійних захворювань (ст. 153 Кодексу законів про працю України). Протиправні діяння страхувальника — це порушення ним обов'язку по забезпеченню здорових і безпечних умов праці, тобто неприйняття ним всіх залежних від нього заходів щодо охорони праці робітників. Характер і кількість цих заходів визначаються існуючим рівнем техніки, технології виробництва, техніки безпеки, виробничої санітарії. Тому відсутні протиправні діяння страхувальника, і він не відповідає перед потерпілим, якщо ушкодження здоров'я потерпілого робітника є результатом тривалого діяння на його організм шкідливих умов виробництва, що не можуть бути усунені при існуючому рівні техніки безпеки.

---------------------------------------------------------------



1 Приклад запозичений з неопублікованої судової практики України.
349
Протиправна бездіяльність страхувальника має місце, якщо він не виконав обов'язку по забезпеченню трудової і виробничої дисципліни працівників (ст. 141 Кодексу законів про працю України), внаслідок чого заподіяно ушкодження здоров'я працівникові, який не причетний до порушення дисципліни. Підприємство-страхувальник у цьому випадку відповідає перед потерпілим. Існує й інша думка, за якою перед потерпілим повинен відповідати безпосередній заподіювач шкоди — правопорушник дисципліни, особистість якого встановлюється вироком по кримінальній справі.

Причинішй зв'язок між протиправним діянням і шкодою. Потерпілий набуває права на відшкодування шкоди, коли вона є наслідком неправомірної діяльності страхувальника. Встановлення причинного зв'язку означає встановлення кількох проміжних ланцюгів між неправомірною діяльністю страхувальника і втратою заробітку: протиправні дії страхувальника обумовлюють настання нещасного випадку, який призводить до пошкодження здоров'я, що викликає втрату працездатності. Втрата працездатності пов'язана з втратою заробітку.

Вина страхувальника. Під виною страхувальника слід розуміти вину працівника чи працівників даного підприємства-страхувальника, яка допущена ними під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків (ст.441 ЦК України). Потерпілий не повинен доводити вину страхувальника. Іншими словами, вина страхувальника припускається. Для звільнення від відшкодування шкоди страхувальник повинен довести, що шкода заподіяна не з його вини. Вина страхувальника може бути встановлена в кожному конкретному випадку на підставі відповідних документів і інших юридичних фактів. До них належать:

1) акт про нещасний випадок на виробництві або акт про професійне захворювання;

2) висновок посадових осіб (органів), які здійснюють контроль за станом охорони праці та дотриманням законодавства про працю або профспілкового органу, про причини ушкодження здоров'я;

3) медичний висновок про професійне захворювання;

4) рішення про накладення адміністративного або дисциплінарного стягнення на винних осіб;

5) рішення органів соціального страхування про відшкодування власником (страхувальником) витрат на допомогу працівникові в разі тимчасової непрацездатності у зв'язку з ушкодженням здоров'я;

6) вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів дізнання або попереднього слідства;
350
7) показання свідків.

Наявність трудових відносин. Страхувальник відповідає перед своїми працівниками, з якими він пов'язаний трудовими відносинами. Прийом працівника на роботу і фактичний початок його трудової діяльності повинні збігатися у часі. Якщо працівник приступив до роботи раніше, ніж був оформлений на неї, виникнення трудових відносин визначається моментом фактичного початку його трудової діяльності.

Заподіяння працівникові ушкодження здоров'я (каліцтва), пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків. Каліцтво визнається пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, якщо воно заподіяно:

1) на території страхувальника (під територією слід розуміти земельну ділянку (за генеральним планом), на якій розташовані виробничі, допоміжні та службові приміщення);

2) за межами території страхувальника при виконанні працівником роботи за завданням страхувальника (наприклад, на комунікаціях тепло- і електромережі, на ремонтних роботах житлового фонду організації);

3) під час слідування до місця роботи і з роботи на транспорті, що наданий страхувальником.

Для покладання цивільної відповідальності на страхувальника необхідно встановити причинний зв'язок між нещасним випадком по заподіянню каліцтва і виконанням працівником трудових обов'язків. Положенням про розслідування і облік нещасних випадків на виробництві від 10 серпня 1993 р. (ЗП України — 1994. — №1. ст.1) передбачено, що деякі нещасні випадки, навіть коли вони сталися на виробництві, розглядаються як не зв'язані з ним. Такими є нещасні випадки, які сталися:

1) при виготовленні в особистих цілях без дозволу адміністрації будь-яких предметів;

2) при використанні в особистих цілях транспортних засобів, належних страхувальникові;

3) при проведенні спортивних ігор на території страхувальника;

4) при розкраданні матеріалів, інструментів тощо;

5) в результаті сп'яніння, коли воно не є наслідком дії технічних спиртів, ароматичних, наркотичних та інших подібних речовин, що застосовуються у виробничих процесах.

Страхувальник не несе цивільної відповідальності перед потерпілим робітником за каліцтво або смерть, якщо вони виникли внаслідок порушення потерпілим трудової дисципліни. Наприклад, нещасний випадок стався через пустощі, сварку з осо-


351
бистих мотивів. У цьому випадку безпосередній заподіювач відповідає перед потерпілим.

Цивільна відповідальність страхувальника незалежно від вини за заподіяння ушкодження здоров'я і смерті застрахованій особі. Чинне законодавство передбачає випадки, коли конкретні страхувальники несуть відповідальність перед потерпілими робітниками незалежно від вини, тобто відповідальність настає і при відсутності вини. Авіаційні підприємства зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я членам екіпажу повітряного судна України в зв'язку з виконанням ними службових обов'язків при зльоті, польоті і посадці повітряного судна. Єдиною обставиною, яка звільняє авіаційні підприємства від відповідальності, є вина потерпілих членів екіпажу у формі умислу. Обов'язок довести їх навмисну вину покладено на страхувальника, тобто на авіаційні підприємства. Потерпілий член екіпажу не повинен доводити свою невинність. Груба необережність потерпілого члена екіпажу не може звільнити страхувальника від відповідальності. Отже, авіаційні підприємства відповідають і за випадкове заподіяння шкоди членам екіпажу, в тому числі за шкоду, що виникла внаслідок непереборної сили (ст. 29 Повітряного кодексу). Якщо заподіяння каліцтва членам екіпажу сталося в зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час стоянки, прибирання або ремонту судна, то авіаційні підприємства відповідають тільки за наявності їх вини. Такі ж самі правила застосовуються у випадку смерті члена екіпажу.

Підстави відповідальності нестрахувальника за ушкодження здоров'я і заподіяння смерті застрахованій особі. Якщо ушкодження здоров'я заподіяно нестрахувальником, тобто фізичною або юридичною особою, з якими потерпілий не перебуває у трудових відносинах, то вони несуть відповідальність за заподіяну шкоду. При цьому, коли шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, належним нестрахувальникові, то він відповідає перед потерпілим як володілець джерела підвищеної небезпеки незалежно від вини (ст.450 ЦК України). В інших випадках нестра-хувальник відшкодовує шкоду при встановленні загальних підстав відповідальності (ст.440 ЦК України).

Зміст і розмір відшкодування шкода. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, складається з:

1) виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

2) виплати у відповідних випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого);
352
3) компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо);

4) за наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується моральна шкода.

Розмір вішкодування у вигляді періодичних платежів визначається залежно від таких факторів, як: а) розмір середньомісячного заробітку; б) відсоток втрати професійної працездатності; в) відсоток вини потерпілого (ст.454 ЦК України, п.4, 9, 22, 23, 26, 29 Правил від 23 червня 1993 р.). Далі будуть охарактеризовані зазначені фактори.

Середньомісячний заробіток. Відшкодування шкоди полягає у виплаті потерпілому грошових сум у розмірі заробітку, який він втратив внаслідок втрати або зниження професійної працездатності. Середній заробіток береться за бажанням потерпілого за 12 або останні 3 повних календарних місяці роботи, що передують каліцтву або настанню стійкої втрати працездатності при професійному захворюванні. Для визначення початку перебігу 12- або 3-місячного періоду необхідно зазначити місяць, в якому стався нещасний випадок. Ця інформація міститься в акті про нещасний випадок. Наприклад, нещасний випадок стався 21 серпня 1993 року. Отже, середньомісячний заробіток береться за липень, червень, травень, квітень, березень, лютий, січень 1993 року, грудень, листопад, жовтень, вересень, серпень 1992 року. Разом з тим практика не виключає інший порядок визначення початку перебігу зазначених періодів. У цьому випадку необхідно визначити час встановлення стійкої втрати працездатності. Він передбачений у висновку медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) про відсоток втрати професійної працездатності внаслідок каліцтва. Такий порядок визначення початку перебігу розглядуваних періодів бажаний для потерпілих, у яких момент заподіяння каліцтва і час настання втрати працездатності розділені тривалим періодом часу. Наприклад, нещасний випадок стався 18 червня 1991 р. Після цього робітник продовжував виконувати свої трудові обов'язки. Через п'ять років у листопаді 1995 р. сталося різке погіршення його здоров'я, внаслідок чого працівник за висновком МСЕК від 15 грудня 1995 р. визнаний непрацездатним в зв'язку з каліцтвом, заподіяним йому 18 червня 1990 р. В цьому випадку середньомісячний заробіток визначається за листопад, жовтень, вересень і так далі до листопада 1994 р. За бажанням потерпілого при визначенні середньомісячного заробітку місяці, протягом яких працівник не працював або пропрацював неповну кількість робочих днів з поважних причин, виключаються з розрахунків і замінюються іншими, що
333
передують цим місяцям. Види оплати праці, що враховуються при обчисленні середньомісячного заробітку, визначаються відповідно до чинного законодавства про пенсійне забезпечення.

Відсоток втрати професійної працездатності. Ступінь втрати працездатності визначається медико-соціальною експертною комісією у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. Медико-соціальна експертна комісія проводить огляд потерпілого, за направленнями: лікувально-профілактичного закладу, організації-страхувальника, профспілкового органу підприємства, органів слідства, прокуратури.

Можливі два варіанти врахування відсотка втрати професійної працездатності:

1) втрата 100% професійної працездатності. В цьому випадку потерпілий має право на відшкодування повної суми середньомісячного заробітку, бо він повністю втратив здатність працювати за своєю професією;

2) часткова втрата професійної працездатності. Розмір відшкодування визначається у відсотках до середньомісячного заробітку, що відповідає ступеню втрати професійної працездатності. Наприклад, середньомісячний заробіток становить 9 млн. крб., потерпілий втратив 80% професійної працездатності. 80% від 9 млн. крб. дорівнює 7,2 млн. крб., тобто йдеться про суму, яку потерпілий втратив у зв'язку з втратою професійної працездатності і що підлягає відшкодуванню.



Вина потерпілого. Якщо каліцтво заподіяне не тільки з вини страхувальника, а й внаслідок грубої необережності потерпілого, розмір відшкодування повинен бути зменшений залежно від ступеня вини потерпшого (ст.454 ЦК України). Питання щодо того, чи є необережність грубою або простою, вирішується у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин. Так, судова практика визнає грубою необережністю нетверезий стан потерпілого, який сприяв виникненню або збільшенню шкоди. На практиці груба необережність потерпілого прирівнюється до такої форми вини, як самовпевненість. Остання характеризується тим, що особа передбачає шкідливі наслідки своєї поведінки, проте легковажно розраховує їх уникнути. Наприклад, досвідчений кваліфікований працівник, маючи захисні окуляри, не скористався ними свідомо, нехтуючи правилами техніки безпеки, внаслідок чого йому заподіяно пошкодження ока. В даному випадку з врахуванням досвіду роботи і кваліфікації потерпілого є підстави говорити про грубу необережність з його боку у формі самовпевненості. Він передбачав шкідливі наслідки своєї поведін-
354
ки, але легковажно розраховував на їх запобігання. Наприклад, в результаті нещасного випадку на виробництві потерпілий втратив 50% професійної працездатності. Із середньомісячного заробітку 8 млн. крб. сума втраченого заробітку дорівнює 4 млн. крб. (50% від 8 млн. крб.). Оскільки нещасний випадок на виробництві стався внаслідок грубої необережності потерпілого, його вину визначено в 20%. У цьому випадку втрачений заробіток повинен бути зменшений на 800 тис. крб. (20% від 4 млн. крб.) і становить 3,2 млн. крб. (4 млн. крб. — 800 тис. крб.).

Груба необережність потерпілого може бути підставою для зменшення розміру відшкодування, але не до відмови у такому відшкодуванні. Втрачений заробіток або його частина відповідно до ступеня втрати професійної працездатності відшкодовується страхувальником у повному обсязі, тобто без урахування розміру пенсії по інвалідності, а також незалежно від одержуваних потерпілим інших видів пенсій, заробітку (доходів) і стипендії. В разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я застрахованій особі нестрахувальником розмір відшкодування у вигляді періодичних платежів визначається залежно від таких самих факторів: середньомісячний заробіток, відсоток втрати професійної працездатності, відсоток вини потерпілого, як при відшкодуванні шкоди страхувальником з урахуванням такої відмінності. На розмір відшкодування шкоди, заподіяної нестрахувальником впливає пенсія по інвалідності (ст.457 ЦК України). В зв'язку з цим, якщо з ушкодженням потерпілому призначена пенсія по інвалідності або збільшено пенсію, їіку він одержував, розмір відшкодування визначається за відрахуванням з втраченого заробітку суми призначеної пенсії по інвалідності або суми, на яку її збільшено. Пенсія з інших підстав, призначена потерпілому, як до, так і після ушкодження здоров'я, підлягає зарахуванню в частині, яка могла бути призначена йому в зв'язку з даним ушкодженням здоров'я (п.б Постанови Пленуму Верховного Суду України від 8 липня 1994 р. «Про внесення змін і доповнень до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).



Відшкодування шкоди при заподіянні смерті потерпілому. Коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди в зв 'язку зі смертю потерпілого. В разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають:

1) непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого;

2) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні по-
355
мерлого, проте мали на день його смерті право на одержання від нього утримання;

3) дитина померлого, яка народилася після його смерті;

4) один з батьків, дружина померлого або інший член сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо він не працює і здійснює нагляд за дітьми, братами, сестрами або онуками померлого, які не досягли восьми років.

Зазначені особи мають право на відшкодування при наявності підстав цивільної відповідальності заподіювача перед потерпілим. Їм відшкодовуються засоби до існування, що вони втратили в зв'язку зі смертю потерпілого. Саме тому законодавець пов'язує їх право на відшкодування з їх непрацездатністю і фактом утримання (або правом на одержання утримання на день смерті потерпілого).

Розглянемо ці умови. Непрацездатними особами визнаються:

1) неповнолітні особи (в тому числі дитина померлого, яка народилася після його смерті), що не досягли 18 років: вихованці, учні, студейти, курсанти, слухачі, стажисти — до закінчення навчальйих закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років;

2) чоловіки старші 60 років і жінки старші 55 років;

3) особи, визнані інвалідами І, II, III груп.



Якщо особа частково втратила працездатність, але не визнана інвалідом, вона не набуває права на відшкодування в зв'язку зі смертю потерпілого. Щодо факту утримання, то судова практика вважає непрацездатних осіб утриманцями, якщо частина заробітку померлого, що припадала на кожного з них, була постійним та основним джерелом їх існування. При цьому непрацездатні особи можуть мати й інші джерела засобів до існування. Наприклад, непрацездатна дружина померлого одержує пенсію. Отже, сама по собі наявність заробітку, пенсії, стипендії, аліментів у непрацездатної особи не виключає факту утримання, коли допомога померлого була для неї постійним та основним джерелом існування. Для виникнення права на відшкодування не має значення чи знаходились непрацездатні утриманці у відносинах спорідненості або свояцтва з померлим чи ні. Строк знаходження на утриманні, а також роздільне проживання непрацездатного утриманця й потерпілого не впливають на виникнення права на відшкодування.

Визначення розміру відшкодування непрацездатним утриманцям й іншим особам, які мають право на відшкодування. Правила від 23 червня 1993 р. передбачають варіанти визначення розміру відшкодування в зв'язку зі смертю потерпілого.
356
І варіант. Непрацездатним утриманцям шкода визначається в розмірі середньомісячного заробітку померлого за вирахуванням часток, що припадали на самого померлого і працездатних утриманців, які не мають права на відшкодування. Наприклад, середній заробіток померлого становить 8 млн. крб. На його утриманні знаходилися: працездатна дружина, яка не працювала, двоє дітей віком 12і15 років. Для визначення розміру відшкодування необхідно провести такі розрахунки: із суми середнього заробітку виключити частину заробітку, що припадала на потерпілого і працездатну дружину: 8 млн. крб.: 4=2 млн. крб.х2==4 млн. крб.; 8 млн. крб. — 4 млн. крб. = 4 млн. крб. У даному випадку право на відшкодування мають двоє дітей і на них припадає 4 млн. крб. Для визначення розміру відшкодування кожному з дітей необхідно зазначену суму поділити на кількість дітей: 4 млн. крб : 2=2 млн. крб.

II варіант. Непрацездатним особам, які не перебували на утриманні померлого, але мали право на одержання від нього утримання, розмір відшкодування визначається таким чином: а) якщо кошти на утримання стягуються на лідставі рішення суду, то відшкодування визначається в сумі, призначеній судом; б) якщо кошти на утримання не стягуються у судовому порядку, то розмір відшкодування встановлюється в твердій грошовій сумі з урахуванням матеріального становища непрацездатних осіб і можливості потерпілого за своє життя надавати їм допомогу. Наприклад, заробіток потерпілого становить 9 млн. крб. на місяць. На відшкодування шкоди претендує непрацездатний батько потерпілого, який проживає з іншим сином (братом померлого) і знаходиться на його утриманні. Враховуючи матеріальне становище батька і можливості потерпілого за своє життя надавати йому допомогу, слід визначити розмір відшкодування батькові в сумі 2 млн. крб.

III варіант. У разі, коли право на відшкодування шкоди мають одночасно непрацездатні особи, які були на утриманні померлого, і непрацездатні особи, які не були на його утриманні, спочатку визначається розмір відшкодування шкоди особам, які не були на утриманні померлого. Цим особам розмір відшкодування визначається у твердій грошовій сумі, що виключається із заробітку померлого. Потім визначається розмір відшкодування шкоди особам, які були на утриманні померлого в порядку, зазначеному в 1 варіанті.

Відшкодування шкоди особам, які втратили годувальника, виплачується в повному розмірі без урахування призначеної пенсії та інших доходів. Це правило поширюється лише на випадки,


357
коли смерть годувальника сталася внаслідок ушкодження здоров'я, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків. Отже, у решті випадків пенсія, що призначена в зв'язку з смертю годувальника, підлягає зарахуванню і на її суму зменшується розмір відшкодування особам, які мають право на відшкодування в разі смерті годувальника.

Випадки перерахунку сум відшкодування шкоди членам сім'ї померлого. Частина заробітку потерпілого, що обчислена на день його смерті відповідно до діючого законодавства і припадає на непрацездатних утриманців та інших осіб, які мають право на відшкодування, подалі перерахунку не підлягає. Виключенням є такі випадки.

По-перше, народження дитини після смерті потерпілого. Наприклад, на день смерті потерпілого на його утриманні знаходилися син 7 років і працездатна дружина 32 років, яка не працювала. Заробіток потерпілого складає 9,6 млн. крб. Право на відшкодування має неповнолітній син. Частина заробітку загиблого, що припадає на сина, дорівнює 3,2 млн. крб. (9,6 млн. крб. : 3=3,2 млн. крб.). Через чотири місяці після смерті потерпілого його вдова народила дочку. В цьому випадку повинна бути перерахована частина заробітку потерпілого, що припадає на кожного члена сім'ї, який має право на відшкодування. Після народження дитини право на відшкодування мають дитина, яка народилася; дружина потерпілого незалежно від віку і стану здоров'я, яка доглядає за дитиною потерпілого, що не досягла восьми років. Як і раніше має право на відшкодування неповнолітній син потерпілого: 9,6 млн. крб.: 4 = 2,4 млн. крб. Отже, кожний із членів сім'ї загиблого, які мають право на відшкодування, після проведеного перерахунку вправі вимагати від заподіювача 2,4 млн. крб.

По-друге, припинення (призначення) виплати суми відшкодування одному з батьків, дружині або іншому члену сім'ї, який не працює і доглядає за дітьми, братами, сестрами або онуками потерпілого до досягнення ними восьмирічного віку. Частка вдови потерпілого складає 2,4 млн. крб. Коли дочці виповнилося 7 років, вдова влаштувалася на роботу. Виплата суми відшкодування їй була припинена. В цьому випадку частина заробітку потерпілого, що припадає на сина і дочку підлягає перерахунку. Тепер право на відшкодування мають двоє дітей, бо дружина працездатна і своєю працею заробляє засоби до існування. З урахуванням частки, що припадає на самого потерпілого, частка дітей дорівнює 9,6 млн. крб.:3=3,2 млн. крб.
358


Каталог: Електронна%20бібліотека -> База%20ел%20підруч%20посіб%20та%20навч-метод%20літератури -> Навч-методич%20забезпеч%20соціально-гуманітарних%20дисциплін -> АА%20Підручники%20посібники -> Основи%20%20правознавства -> Цивильне%20право%20Пидопригора%20ч 2
Цивильне%20право%20Пидопригора%20ч 2 -> З припинення зобов'язань
Цивильне%20право%20Пидопригора%20ч 2 -> Зобов'язання по страхуванню
Цивильне%20право%20Пидопригора%20ч 2 -> Кредитно-розрахункові відносини § Поняття кредитної системи України Кредитна система України
Цивильне%20право%20Пидопригора%20ч 2 -> Поставка. Постачання енергією та газом § І. Поняття і значення договору поставки
Цивильне%20право%20Пидопригора%20ч 2 -> Розділ II окремі види зобов'язань Глава 5 Договори купівлі-продажу, міни, дарування
Цивильне%20право%20Пидопригора%20ч 2 -> Майновий кайм. Оренда. Прокат. Безоплатне користування майном у господарському обороті значне поширення мають відносини майновому найму І такі його різновиди, як оренда та прокат
Цивильне%20право%20Пидопригора%20ч 2 -> Найм жилого приміщення
Цивильне%20право%20Пидопригора%20ч 2 -> Право на науково-технічну інформацію


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка