Розділ III позадоговірні зобов'язання


§ 4. Відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівника



Сторінка2/5
Дата конвертації04.11.2016
Розмір0.54 Mb.
1   2   3   4   5
§ 4. Відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівника

Правовою підставою позадоговірної відповідальності організації є стаття 441 ЦК України, у зміст якої закладено вимогу до організації відшкодувати шкоду, завдану з вини її працівника при виконанні ним своїх трудових (службових) обов'язків. Згідно з цією статтею формулюються загальні вимоги до відповідальності організацій незалежно від того, за якою статтею кваліфікується конкретний випадок відповідальності. Правило статті 441 ЦК України про коло осіб, протиправні й винні вчинки яких розглядаються як дії самої організації, є загальним правилом віднесення до суб'єктів відповідальності органі-


318
зації.1 Відповідальність організації за дії її працівників випливає із суті організації як колективного соціального утворення. Працівник при здійсненні своїх трудових обов'язків не виступає як окремий суб'єкт права — із сумованих дій працівників при здійсненні їх трудових (службових) обов'язків складається діяльність організації як єдиного цілого.

Встановлюючи вимогу відшкодування організацією шкоди, стаття 441 ЦК України передбачає такі ознаки складу цивільного правопорушення як підстави для відшкодування: а) наявність трудових (службових) зв'язків між організацією та працівником, з вини якого заподіяна шкода; б) заподіяння шкоди працівником при виконанні ним трудових (службових) обов'язків. Одночасно на відповідальність організації поширюється передбачений статтею 440 ЦК України загальний склад цивільного правопорушення. Правовий зв'язок організації з працівником втілюється у трудових відносинах незалежно від їх характеру — постійні, тимчасові, сезонні або виконання іншої роботи за трудовим договором (частина перша п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»), у відносинах членства в кооперативі, громадському об'єднанні чи відносинах служби (працівники Служби безпеки України; Міністерства внутрішніх справ України і військовослужбовці Збройних Сил України). Під виконанням трудових обов'язків необхідно розуміти виконання працівником роботи, обумовленої при прийнятті на роботу або дорученої йому адміністрацією, вищестоящим органом разово чи тимчасово на території підприємства або поза нею протягом робочого часу. Підкреслюючи цю підставу, названа Постанова Пленуму Верховного Суду України вказує: «...якщо шкода завдана ним у зв'язку з виконанням трудових обов'язків». У свою чергу дії працівника (хуліганство, бійки, пустощі тощо), які за своїм змістом не випливають з його становища працівника даної організації, хоча вчинені під час виконання ним своїх трудових обов'язків, не тягнуть за собою відповідальності організації. Відшкодування здійснюється самим працівником на загальних підставах позадоговірної відповідальності.

При визначенні протиправної поведінки працівника необхідно врахувати, що загальна заборона, яка передбачена в статті

---------------------------------------------------------------



1 Хоча названа норма міститься у системі зобов 'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, однак її загальні положення поширюються на договірну відповідальність організації.
319
440 ЦК України, поширюється на організації, але втілюється в конкретних обов'язках працівника. Тому протиправною вважається діяльність працівника, яка порушує умови і порядок здійснення ним своїх трудових обов'язків. Бездіяльність — це невиконання працівником обсягу роботи, обумовленої трудовим договором, певними правилами, інструкцією тощо. Наведемо два приклади. За розпорядженням керуючого відділом держтоспу працівник 1. спалював солому на площі, що межувала з лісовими угіддями. В результаті знехтування правилами пожежної безпеки (спалювання проводилось при сильному вітрі), вогонь перемістився на ліс, внаслідок чого лісгоспу заподіяно матеріальну шкоду. Другий випадок. Залишена під час операції марлева серветка стала причиною нового захворювання пацієнта С., що викликало другу операцію. Усе це призвело до інвалідності другої групи. Такий наслідок стався тому, що медпрацівники не дотримувались загальнообов'язкових правил підрахування матеріалів, інструментів до і після операції.

У наведених прикладах протиправна поведінка працівників знаходилася у причинному зв'язку з виконанням ними трудових обов'язків, а тому відповідальність за заподіяну ними шкоду слід покласти на організацію.

Підставою відповідальності організації є не лише вина її керівного органу, а й будь-якого працівника, який під час виконання своїх трудових обов'язків заподіяв шкоду. Згідно з статтею 441 організація відповідає за шкоду, заподіяну її працівником у будь-якій сфері діяльності: господарській, культурно-освітній, охорони здоров'я, управлінській та ін. Спеціальний склад правопорушення необхідний при відповідальності за статтями 442 і 443 ЦК України.

Організація, що відшкодувала шкоду потерпілому, може звернутися з регресивною вимогою до працівника, з вини якого заподіяна шкода; розмір стягнення визначається законодавством, яке регулює відносини працівника з організацією (статутом кооперативу, статутом громадського об'єднання тощо).


§ 5. Відповідальність за шкоду, заподіяну незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб

Відповідно до статті 442 ЦК України шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах (ст.440 і 441 цього кодесу), якщо інше не передбачено законом. За шкоду, заподіяну такими діями органі-


320
заціям, відповідальність настає в порядку, встановленому законом. Як окремий випадок позадоговірної відповідальності стаття 442 передбачає спеціальні підстави відповідальності, що відображають характер протиправних дій і конкретизацію суб'єкта, що їх безпосередньо вчиняє. Ними є: а) заподіяння шкоди незаконними діями в галузі адміністративного управління; б) заподіяння шкоди діями службової особи.

Адміністративна діяльність як функція регіональних органів державного управління здійснюється за допомогою владних односторонніх приписів — адміністративних актів. Під адміністративним актом необхідно розуміти такі владні дії органів управління, що здійснюються в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності, виражають їх волю і спрямовані на встановлення правил поведінки організацій, кооперативів, службових осіб і громадян, які не знаходяться в їх безпосередньому підпорядкуванні. Власне, публічний характер акту — це те, що є істотним для дії у галузі адміністративного управління.

Адміністративні акти — це не лише документи індивідуального характеру (постанови, рішення, розпорядження та ін.). Юридичні наслідки здатні викликати адміністративні акти, виражені у будь-якій формі (письмово, усно, конклюдентними діями). Тому для відповідальності на підставі статті 442 ЦК України не має значення, в якій об'єктивній формі відображається державно-владний припис. Ним можуть бути як письмові акти індивідуального характеру, так і усні розпорядження, а також безпосередні дії при застосуванні заходів примусу (примусове вилучення, застосування фізичної сили, зброї тощо).

Дії у сфері адміністративного управління (адміністративні акти) вправі вчиняти не будь-які працівники державних органів і громадських об'єднань, а лише ті з них, які є службовими особами. Відповідно до статті 442 ЦК України це особи, які в силу свого службового стану (займаної посади) або окремого доручення наділені у певній сфері адміністративної діяльності владними повноваженнями щодо невизначеного кола осіб, тобто осіб, які не знаходяться в їх безпосередньому підпорядкуванні, діяльність яких носить публічний характер. Дії представника влади є обов'язковими для виконання, і в необхідних випадках вони можуть бути забезпечені примусовими заходами. Будь-яка службова особа має право давати обов'язкові розпорядження, проте ці повноваження не виходять за межі даного відомства і поширюються лише на підпорядкованих йому працівників.



Наступною підставою відповідальності згідно з статтею 442 ЦК України є незаконність дій при виконанні службових обо-
321
в'язків. Службовими вважаються такі дії, з яких складається адміністративний акт. Це дії, вчинені службовою особою при виконанні покладених на неї державно-владних функцій. Порушення порядку та умов здійснення цих функцій складає незаконність дій службової особи. Прикладом здійснення такого характеру дій може бути наступна справа. Громадянин К. їхав на своєму «Запорожці» вулицею міста і був зупинений автоінспектором міського відділу внутрішніх справ. Сівши в машину, автоінспектор наказав громадянинові К. сприяти йому в затриманні порушника правил дорожнього руху водія автомашини «ЗІЛ». Щоб наздогнати порушника, громадянин К. повинен був підвищити швидкість. На повороті шосе з гальковим покриттям він не справився з управлінням, внаслідок чого автомашина вдарилась у скелю, що нависала над дорогою. В результаті аварії машина одержала значне пошкодження. Громадянин К. звернувся з позовом про стягнення з міського відділу внутрішніх справ суми відшкодування, що становить вартість ремонту автомашини. Справа неодноразово розглядалася різними судовими інстанціями, кожна з яких підтримувала рішення народного суду, яким у позові громадянинові К. було відмовлено з тих мотивів, що в місці аварії допустима швидкість руху машин була у межах 30 км/год, а позивач їхав набагато швидше, до чого інспектор його не зобов'язував. Надалі всі ці рішення були опротестовані. В протесті була звернена увага на ті мотиви, які допустили судові інстанції. Одним із мотивів відмови був той факт, що машина не виходила з володіння власника. Дійсно, машина не вибула з володіння громадянина К. Однак держінспектор в автомашині усвідомлював, що виконати його наказ — наздогнати автомашину «ЗІЛ» на машині «Запорожець» громадянин К. міг, тільки застосувавши підвищену швидкість руху. Отже, виконуючи розпорядження представника органів влади, громадянин К. діяв в особливих умовах. Суд першої інстанції, розглядаючи справу, не взяв до уваги цей факт і не дав йому належної оцінки. У даному випадку необхідно було враховувати, що громадянин К. діяв не за своєю волею, а виконував розпорядження інспектора. І ще одна обставина, на яку була звернена увага в протесті — чи правомірним був вибір автомашини інспектором, чи були такі обставини, що не терплять відкладення, за яких повинна була бути використана власна машина громадянина К. для затримання порушника правил дорожнього руху? З аналізу справи можна зазначити, що вибір автомашини «Запорожець» був неправомірним, ця машина не могла наздогнати «ЗІЛ». Крім цього, ніяких обставин, що ви-
322
магали негайної затримки порушника правил, не було. Тому в протесті зазначалося, що шкода, завдана з вини службової особи при виконанні нею службових обов'язків у галузі адміністративного управління, підлягає відшкодуванню організацією, з якою ця особа перебуває у службових відносинах. Таким самим було і судове рішення наглядової інстанції.

Адміністративна діяльність це насамперед владна діяльність, де завжди повинна бути сфера дискреційного розсуду владного суб'єкта. Тому не можна вважати протиправними недоцільні дії, вчинені службовою особою в межах наданих їй законом повноважень. У свою чергу до протиправних дій необхідно віднести дії службової особи, що виходять за межі наданих їй або органу повноважень. Слід зазначити, що в практиці частіше мають місце випадки виходу за межі наданих повноважень службовій особі, чим порушуються порядок та умови здійснення владних функцій. Цікавим прикладом заподіяння шкоди внаслідок виходу за межі наданих повноважень є така справа. Рішенням виконкому міської Ради народних депутатів громадянинові Л. було дозволено провести капітальний ремонт половини будинку, який належав йому на праві власності. При проведенні капітального ремонту громадянин Л. провів заміну стінового матеріалу, тобто замість старих дерев'яних стін поставив цегельні. Рішенням виконкому побудована громадянином Л. частина будинку при капітальному ремонті визнана самовільним будівництвом і його було зобов'язано знести цю добудову своїми силами протягом одного місяця. У разі невиконання весь будинок буде знесено. Рішення виконкому громадянин Л. не виконав, і будинок був знесений. Громадянин Л. звернувся до суду з позовом до виконкому Ради народних депутатів та управління комунального господарства, яке знесло будинок, про відшкодування шкоди, заподіяної знесенням будинку і псуванням речей, а також будівельного матеріалу. При розгляданні справи судом встановлено, що будівництво, проведене громадянином Л., не є самовільним. Капітальний ремонт проведено з дозволу виконкому відповідно до технічної документації, затвердженої відповідним органом. Подібні дані містяться і у висновках судово-будівельної експертизи. На підставі таких даних суд дійшов висновку, що громадянин Л. здійснив не нове будівництво, а капітально-відновлювальний ремонт із заміною матеріалу. У даному випадку не було споруджено будинку на новому місці зі створенням самостійного особистого житла. Врахувавши це, суд констатував, що громадянин Л. не проводив самовільного будівництва, а отже, рішення виконкому визнав необгрунтованим, стягнувши з нього вартість знесеного
323
будинку, а розмір шкоди, завданої псуванням речей і будівельних матеріалів, — з відділу комунального господарства. При аналізі цієї справи необхздно зазначити, що на підставі частини другої статті 105 ЦК України виконком міської районної Ради народних депутатів має право при наявності необхідних підстав винести рішення про знесення будинку. В даному випадку для винесення рішення про знесення будинку у виконкому не було ніяких підстав. Отже, своїм рішенням виконком вийшов за межі наданих йому повноважень, чим вчинив незаконні дії, що стали підставою для відповідальності виконкому за статтею 442 ЦК України.

Таким чином незаконними визнаються дії службової особи, що порушують порядок та умови здійснення нею державно-владних функцій або виходять за межі наданих повноважень. Загальна заборона, яка передбачена в статті 440, поширюється на всіх суб'єктів відповідальності за статтею 442, але як і при відповідальності за статтею 441, вимога загальної заборони включається до змісту позитивних обов'язків службових осіб. Тому незаконність заподіяння шкоди не презюмується. Вона повинна бути визнана уповноваженим на те органом — судовим чи адміністративним. Загальне правило: попереднє (до звернення з позовом до суду) оскарження і визнання адміністративних актів незаконними не вимагається, коли цей акт виражено в усній формі або за допомогою конклюдентних дій (розпорядження, застосування зброї, фізичного примусу тощо). При такій ситуації громадянин вправі безпосередньо звернутися до суду з позовом до установи, службова особа якої заподіяла шкоду. Суд, розглядаючи справу, дає правову оцінку діям службової особи, визнає їх незаконними, на підставі статті 442 ЦК України повинен задовольнити позов.

У тих випадках, коли шкода завдається неправильними юрисдикційними актами органів адміністративного управління, тобто внаслідок необгрунтованого застосування адміністративної відповідальності (штрафів, конфіскацій, позбавлення прав тощо), оскарження здійснюється за правилами статей 244—246 Цивільного процесуального кодексу України. Той самий кодекс (ст.2481—24814) передбачає право громадян на оскарження в суді неправомірних дій службових осіб, коли громадянин незаконно позбавлений можливості повністю або частково здійснити право, надане йому за законом чи іншим нормативним актом, а також у випадку незаконного покладення на громадянина будь-якого обов'язку. Такого роду скарги суди розглядають в порядку не позовного, а провадження в справах, які виникають із адміністративно-правових відносин. Якщо суд визнає адміністратив-
324
ний акт незаконним, громадянин, якому таким актом заподіяна шкода, звертається з позовом до суду до організації про відшкодування шкоди за правилами статті 442 ЦК України. Постанова адміністративного органу або суду про правову оцінку адміністративного акту має преюдіціальне значення для суду, що розглядає позов. Дотримання передбаченого законом порядку є важливою юридичною гарантією захисту порушеного права громадянина, недотримання його виключає можливість оцінки адміністративного акту в іншому порядку.

Суб'єктом відповідальності за статтею 442 є організація, службова особа якої незаконно заподіяла шкоду. Такими організаціями можуть бути не тільки державні установи як виконавчо-розпорядчі органи держави, а й інші установи, підприємства, громадські об'єднання, що можуть у деяких випадках приймати акти в галузі адміністративного управління, хоча вони не наділені державно-владними повноваженнями.

Відповідальність за шкоду, завдану організаціям незаконними діями у галузі адміністративного управління, стаття 442 ЦК України пов'язує з спеціальним порядком, під яким розуміє наявність спеціального закону, яким би була передбачена така відповідальність. У даний час у нас відсутній загальний закон про відповідальність за шкоду, завдану організаціям незаконними діями в галузі адміністративного управління. Відповідальність перед організаціями за статтею 442 настає лише у випадках, коли спеціальний закон передбачає таку відповідальність. До таких законів можна віднести Закон України «Про споживчу кооперацію», який забороняє державним і кооперативним органам (спілкам, об'єднанням кооперативів) втручатися в господарську та іншу діяльність кооперативу. У разі видання органом державного управління чи кооперативним органом акта, що порушує права кооперативу, кооператив вправі звернутися до суду або арбітражного суду про визнання такого акта недійсним повністю або частково. Збитки, заподіяні кооперативу внаслідок виконання кооперативними органами своїх обов'язків щодо кооперативу, підлягають відшкодуванню цими органами.

У цивілістичній літературі широко обґрунтовується точка зору, відповідно до якої усі відносини по відшкодуванню шкоди, що виникли в сферах, які регулюються різними галузями права, є цивільно-правовими.1 Виходячи з цього, до спеціального закону,

---------------------------------------------------------------

1 Братусь С. Н. Юридическая ответственность й законность.М.: Юрид. л-ра, 1976. - С. 157.
325
якого вимагає стаття 442 ЦК України, слід віднести Закон України «Про підприємства в Україні», який заборонив державним, громадським і кооперативним органам втручатись у діяльність підприємств. У випадку видання державним або іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам закону, підприємство має звернутися до суду або арбітражного суду з заявою про визнання такого акта недійсним. Важливе значення для захисту прав підприємства мають положення Закону, відповідно до яких збитки, завдані внаслідок виконання вказівок державних або інших органів чи службових осіб, які порушили права підприємства, а також у результаті неналежного здійснення такими органами або їх службовими особами передбачених законом обов'язків щодо підприємств, підлягають відшкодуванню цими органами.

За відсутності спеціального закону, до якого відсилає стаття 442 ЦК України, суд або арбітражний суд відмовляють в позові про відшкодування шкоди, заподіяної організації в галузі адміністративного управління.


§ 6. Відповідальність за шкоду, заподіяну незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду

У процесі реалізації відсильних норм ЦК України статтею 443 передбачено право громадянина на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Важливі питання цього виду відшкодування вирішуються у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року (Голос України, №9 від 17 січня 1995 року). Цей Закон заповнив прогалину у чинному законодавстві України і розширив порівняно зі статтею 443 ЦК України сферу захисту цивільних майнових прав: права власності, права на житлове приміщення, немайнових особистих прав (право на честь, право на гідність тощо), а також трудових і пенсійних прав.

Стаття 443 ЦК України передбачає конкретний вид зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди. Сфера застосування зазначеної статті чітко визначена переліком незаконних дій у цій статті. До них належать:

1) незаконне засудження;

2) незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;

3) незаконне застосування взяття пщ варту як запобіжного заходу;
326
4) незаконний адміністративний арешт;

5) незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Закон України від 1 грудня 1994 р. до вже зазначених незаконних дій відповідних службових осіб відносить і такі незаконні дії: 1) незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконну конфіскацію майна, незаконне накладення штрафу; 3) незаконне проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оператавно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю». Наявність однієї із передбачених незаконних дій у сукупності з іншими підставами відповідальності (шкода, причинний зв'язок) породжують зобов'язальне відношення між потерпілим і зобов'язаною особою. Випадки заподіяння шкоди внаслідок незаконних дій, що не охоплюються статтею 443 ЦК України і Законом від 1 грудня 1994 р. (наприклад, незаконне виконання вироку, втрата, розтрата, псування матеріальних цінностей, вилучених судово-прокурорськими органами), повинні підпадати під дію частини першої статті 442 ЦК України.

Підставами відповідальності за шкоду, заподіяну незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, є шкода, незаконні дії, причинний зв'язок між незаконними діями та шкодою. Наявність вини не вимагається, бо за текстом статті 443 ЦК України і Закону від 1 грудня 1994 р. шкода відшкодовується незалежно від вини службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. В Законі від 1 грудня 1994 року передбачаються види шкоди, що підлягають відшкодуванню громадянинові:

1) заробіток та інші грошові доходи, що втрачені ним внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, якого він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнені на виконання судового вироку, судові витрати, інші суми, сплачені громадянином внаслідок незаконних дій;
327
4) суми, сплачені громадянином за надання йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Втрата заробітку та інших доходів підлягає відшкодуванню за час:

— тримання під вартою;

— відбування покарання або адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт;

— відсторонення від посади за постановою слідчого або прокурора;

— перебування на стаціонарній судово-психіатричній експертизі;

— відсутності на роботі в зв'язку з викликом громадянина в органи розслідування або в суд як підозрюваного, підсудного, обвинуваченого;

— працевлаштування громадянина в межах тримісячного строку до прийняття адміністрацією підприємства, установи, організації, рішення з цього питання у встановлений місячний строк;

— між проголошенням виправдального вироку і вступом його в законну силу.

Якщо громадянин був позбавлений можливості займати певні посади або займатися певною діяльністю, внаслідок чого в межах призначеного судом строку не працював або виконував менш оплачувану роботу, тоді втрата заробітку за відповідний період підлягає відшкодуванню із зарахуванням заробітку по нижчеоплачуваній роботі.

Відшкодування заробітку та інших грошових доходів, сплачених штрафних сум, сум судових витрат, а також сум, сплачених громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги і сум моральної шкоди, проводиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди проводиться тоді, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної шкоди громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Конфісковане, вилучене, заарештоване майно повертається громадянинові в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. Внаслідок ліквідації зазначених організацій або недостатності у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету (ст.З—4 Закону України від 1 грудня 1994 р.).
328
Крім того, громадянин повинен бути поновлений у трудових, житлових, особистих правах, у навчальному закладі, військових та інших званнях, йому повертаються ордени та медалі, при необхідності публікуються спростування обставин, що ганьблять особу (ст.6—11 Закону України від 1 грудня 1994 р.).

Протиправний характер дій службових осіб слідчо-прокурорських органів повинен відповідати змісту незаконних дій, що перелічені в зазначених правових нормах. Для з'ясування їх змісту необхідно звернутися до статті 176 Кримінального кодексу України, статей 148, 155 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 31, 32 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Для встановлення відповідальності за заподіяну шкоду слід визначити причинний зв'язок між незаконними діями службових осіб відповідних органів і шкодою. Такими є об'єктивні підстави відповідальності за статтею 443 ЦК України. Щодо суб'єктивної підстави відповідальності, як зазначалося вище, стаття 443 передбачає відповідальність незалежно від вини. Вважаємо позицію закону цілком виправданою. Обгрунтування відповідальності незалежно від вини вбачається:

1) в подальшому зміцненні законності в діяльності органів дізнання, попереднього слідства, суду і прокуратури;

2) в підсиленні захисту прав і законних інтересів громадян.

Суб'єктом відповідальності за шкоду, заподіяну громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду стаття 443 ЦК України передбачає державу. Отже, перед потерпілими відповідає держава, а не заподіювачі шкоди — органи дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. За загальним правилом суб'єктом відповідальності є заподіювач шкоди. Якщо шкода заподіяна службовими особами організації, що має статус юридичної особи, суб'єктом відповідальності є юридична особа (ст.23, 32 ЦК України). Чому стаття 443 відступила від загального правила, поклавши обов'язок відшкодування на державу як таку? Якими є соціальні та юридичні підстави покладення відповідальності на державу, а не на заподіювачів шкоди? На нашу думку, відповідь може бути такою. Захист прав громадян є функцією Української держави, яка характеризує один з напрямів діяльності всіх її органів, передусім органів, спеціально створених для захисту правопорядку, в тому числі для захисту прав громадян. Це судово-прокурорські органи, органи дізнання і попереднього слідства, інші органи, що здійснюють від імені держави функції правосуддя, прокурорського нагляду, розслідування злочинів. Дедалі більше стає загальновизнаним,


329
що правосуддя, прокурорський нагляд є вищими гарантіями юридичних прав громадян у державі. За таких умов незаконна діяльність зазначених органів є порушенням функції держави щодо захисту прав громадян. Саме тому не державні органи (прокуратура, суд, міліція та ін.), а Українська держава зобов'язана відшкодувати шкоду, заподіяну потерпшому. Встановлення такого суб'єкта відповідальності свідчить про те, що законодавець розцінює незаконну діяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду як надзвичайну подію в загальнодержавному масштабі. Українська держава відшкодовує заподіяну шкоду за рахунок державного бюджету. Трапляються судові помилки щодо визначення суб'єкта відповідальності за шкоду, заподіяну незаконною діяльністю слідчо-судово-прокурорських органів. Так, громадянин К. був незаконно засуджений. Потім обвинувальний вирок був скасований. Громадянин К. звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, пов'язаної зі сплатою послуг юридичній консультації. Суд виніс рішення про стягнення відповідної суми за рахунок консультації. Це рішення незаконне, бо зазначені суми відшкодовуються за рахунок державного бюджету, а не коштів певної організації, як юридична консультація.

Суб'єктами права на відшкодування шкоди є громадяни, щодо яких були вчинені відповідні незаконні дії. Право на відшкодування заподіяної шкоди виникає з моменту вступу у законну силу виправдувального вироку, з дня винесення постанови про закриття кримінальної справи, в основу якої покладено реабілітуючі підстави (відсутність події злочину, відсутність в діяннях особи складу злочину або недоказовість участі громадянина у вчиненні злочину), чи припинення справи про адміністративне правопорушення. Закриття кримінальної справи на підставі акта про амністію, по закінченні строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, в зв'язку з прийняттям закону, що усуває кримінальну відповідальність за вчинене діяння, не є підставою для виникнення права на відшкодування за статтею 443 ЦК України.

Зміна кваліфікації вчиненої злочинної дії за статтею закону, що передбачає менш тяжкий злочин з призначенням по цій статті більш м'якого покарання або зниження міри покарання без зміни кваліфікації, також не є підставою для відшкодування шкоди відповідно до зазначених вище правових норм. Стаття 53' Кримінально-процесуального кодексу України зобов'язує органи дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду роз'яснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав. Ці
330
органи повинні направити громадянинові, а у разі його смерті — його спадкоємцям, повідомлення про припинення кримінальної справи або копію виправдувального вироку. Громадянинові також направляється повідомлення, що роз'яснює його права і порядок відшкодування шкоди. Розмір відшкодування шкоди, залежно від того, який орган здійснював слідчі дії чи розглядав справу, визначають відповідні органи дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суд. Вони виносять постанову (ухвалу) про розмір відшкодування протягом місяця з дня надходження заяви від потерпілого громадянина про відшкодування шкоди. Якщо справу закрито судом при розгляданні її в касаційному порядку або в порядку нагляду, розмір відшкодування визначає суд, що розглядав справу у першій інстанції. У постанові (ухвалі) містяться певні реквізити: зміст вимог громадянина; докладний розрахунок втраченого громадянином заробітку; розмір штрафів, судові витрати та інші сумй, сплачені у зв'язку з незаконними діями; суми, сплачені на користь юридичної консультації.

Якщо під час розглядання заяви про відшкодування шкоди виникає спір між спадкоємцями щодо частки кожного з них, а також спір стосовно осіб, які повинні бути включені в коло спадкоємців, то в постанові необхідно зазначити суму, що підлягає сплаті всім спадкоємцям. А спір між ними підлягає розв'язанню в загальнопозовному порядку. Отже, незадоволені спадкоємці не мають права пред'являти претензії до органів, які винесли постанову (ухвалу) про розмір відшкодування.

Така постанова (ухвала) може бути оскаржена відповідному прокурору чи у вищестоящий суд у порядку і в строки, передбачені кримінапьно-процесуальним законодавством і законодавством про адміністративні правопорушення. Її копія, що завірена гербовою печаткою, надсилається громадянинові або його спадкоємцям. Громадянин чи його спадкоємці подають копію постанови у фінансовий відділ регіонального органу державного управління за місцем проживання для одержання чека, який потім подається до відповідної установи Національного банку України.

Постанова (ухвала) про розмір відшкодування має велике юридичне значення, адже в ній передбачається конкретизація об'єкта права на відшкодування та визначені розміри грошових сум, право на які належить громадянинові. Без цього документа неможлива реалізація права на відшкодування. Якщо зазначені органи не виносять постанову (ухвалу) про розмір відшкодування, то вони так чи інакше перешкоджають здійсненню належного громадянинові права на відшкодування. Тому, на нашу дум-


331
ку, громадянин має право звернутися до суду за захистом порушеного права на відшкодування.

Заподіяна шкода не підлягає відшкодуванню, якщо громадянин у процесі дізнання, попереднього слідства і судового розгляду самообмовою перешкоджав встановленню істини і тим самим сприяв вчиненню незаконних дій щодо нього. Самообмова визначається як свідомо неправдиві свідчення підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, які вони дали з метою переконати органи попереднього слідства і суд у тому, що саме вони скоїли злочини, хоча вони насправді їх не вчиняли. В юридичній літературі висловлена пропозиція щодо умов, за наявності яких самообмова вважається встановленою, доведеною, внаслідок чого потерпілому може бути відмовлено у відшкодуванні шкоди. Самообмова повинна виражатися у показаннях обвинуваченого, що зафіксовані у протоколі допиту. Слід погодитися з тим, що не є самообмовою відмова особи від давання показань або умовчання про обставини, які виправдовують її. З позицій кримінально-процесуального законодавства звинувачений не несе відповідальності за відмову від давання показань. Отже, правомірним є твердження про те, що позбавляти такого обвинуваченого права на відшкодування заподіяної шкоди було б несправедливим. Вина обвинуваченого, який застосовує самообмову, може виражатися лише в умислі. За таких обставин позбавлення його права на відшкодування цілком відповідає вимогам статті 454 ЦК. України, згідно з якою умисел потерпшого виключає відповідальність заподіювача шкоди. Якщо самообмова була наслідком необережної поведінки потерпілого, то вважаємо, що потерпілий повинен набути право на відшкодування шкоди. Самообмова повинна бути актом волі обвинуваченого, що сформувалася незалежно від діяльності службових осіб, які розслідують справу. Шкода відшкодовується, коли самообмова була наслідком застосування насильства, погроз чи інших незаконних заходів. При цьому факт насильства, погроз або інших незаконних мір повинен бути встановлений слідчими органами прокурором або судом.



Каталог: Електронна%20бібліотека -> База%20ел%20підруч%20посіб%20та%20навч-метод%20літератури -> Навч-методич%20забезпеч%20соціально-гуманітарних%20дисциплін -> АА%20Підручники%20посібники -> Основи%20%20правознавства -> Цивильне%20право%20Пидопригора%20ч 2
Цивильне%20право%20Пидопригора%20ч 2 -> З припинення зобов'язань
Цивильне%20право%20Пидопригора%20ч 2 -> Зобов'язання по страхуванню
Цивильне%20право%20Пидопригора%20ч 2 -> Кредитно-розрахункові відносини § Поняття кредитної системи України Кредитна система України
Цивильне%20право%20Пидопригора%20ч 2 -> Поставка. Постачання енергією та газом § І. Поняття і значення договору поставки
Цивильне%20право%20Пидопригора%20ч 2 -> Розділ II окремі види зобов'язань Глава 5 Договори купівлі-продажу, міни, дарування
Цивильне%20право%20Пидопригора%20ч 2 -> Майновий кайм. Оренда. Прокат. Безоплатне користування майном у господарському обороті значне поширення мають відносини майновому найму І такі його різновиди, як оренда та прокат
Цивильне%20право%20Пидопригора%20ч 2 -> Найм жилого приміщення
Цивильне%20право%20Пидопригора%20ч 2 -> Право на науково-технічну інформацію


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка