Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці



Скачати 241.5 Kb.
Дата конвертації05.05.2016
Розмір241.5 Kb.


Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці


Розділ 2
Інноваційні процеси в економіці

УДК 332.122:502/504


Л.Г. Мельник, І.М. Бурлакова, І.Б. Дегтярьова1
Науково-методичні підходи до формування ЕКОПОЛІСу
В статті проаналізовано різні інноваційні форми організації й розвитку територіальних поселень, які здатні вирішувати економічні, соціальні та екологічні завдання на кожній окремій території. Охарактеризовано термінологічні підходи до формування поняття «ЕКОПОЛІС», виділено перелік його функціональних ознак. Запропоноване власне бачення концепції ЕКОПОЛІСу як екологічного вектору розвитку технополісів.

Вступ

Проблема стійкого розвитку, яка з надзвичайною гостротою постала перед людством сьогодні, вимагає пошуку конкретних шляхів вирішення економічних, соціальних і екологічних завдань на кожній окремій території. Враховуючи активні процеси урбанізації, що відбувалися протягом останніх століть, варто звернути увагу на ту низку проблем, які стосуються кожного сучасного урбанізованого поселення, а саме: транспортні, житлові проблеми, забруднення атмосферного повітря, водних ресурсів, ґрунтів, шумове й електромагнітне забруднення, деградація локальних екосистем, духовна криза, підвищення рівня психічних захворювань населення тощо.

Доречно зауважити, що більше 60 відсотків населення України проживає в містах, отже, вищезгадані проблеми безпосередньо стосуються більшості населення країни.

На тлі вищезгаданого постає питання про пошук інноваційних форм організації й розвитку територіальних поселень та організації їх економічної діяльності, які могли б вирішити ці серйозні завдання.

Філософською основою концепції стійкого розвитку поселень, ідея якої базується на великій повазі людини до природи, їх гармонійних взаємовідносинах, а також стійкому розвитку соціальної та економічної систем територіальних утворень є погляди вчених, які можна дослідити у працях таких вчених, як: Андріеш, 2004; Марчук, 2001; Холанд, 2004; Шевченко, 2004; Реймерс, 1992; Владіміров, 1999, Крівов, 2004, Батіщев, 1997.

Разом з тим велика увага приділяється проблемам пошуку шляхів найбільш ефективних з економічної та екологічної точок зору форм економічної діяльності, що, в свою чергу, можна дослідити у роботах: Мельника, 2003; Полякова, 2005 тощо.

Велику роль в формуванні зазначених підходів відіграє вчення про ноосферу В. Вернадського, що базуеться на світоглядних позиціях П.Тейяра де Шардена й Е.Леруа. Саме ця ідея передбачає гармонізацію взаємин між суспільством та навколишнім середовищем.
Формування екологічно збалансованих територіальних поселень

як крок до стійкого соціально-економічного розвитку

У главі 28 «Ініціативи місцевої влади» («Agenda 21») міститься заклик до місцевих адміністрацій до розробляння власних програм дій з переходу до стійкого розвитку (так звані місцеві порядки денні на 21-ше століття – «Local Agenda 21»). «Кожному місцевому органу управління варто почати діалог із громадянами, місцевими організаціями й приватними підприємствами й затвердити місцеву повістку 21. У ході консультацій і вироблення єдиної позиції місцеві органи управління ознайомилися б з думками суспільних, общинних, підприємницьких і промислових організацій й одержали б інформацію, необхідну для вироблення найбільш оптимальних стратегій» [24].

Цей заклик відповідає одному з головних принципів стійкого розвитку «Думати глобально – діяти локально». В разі поступових дій місцевої влади та територіальних громад відкривається можливість поетапно вирішувати глобальні проблеми людства шляхом трансформації місцевих економічних, екологічних і соціальних систем до відкритих стійких утворень [26].

Загалом коренем багатьох локальних проблем на муніципальному рівні автори вважають деформований тип територіального розвитку, тобто тип устрою й розвитку людського поселення, від вибору якого й залежить майбутня стратегія територіального розвитку й можливі проблеми його функціонування.

За великий проміжок часу розвитку людської цивілізації поселення змінювали свої форми, прямуючи від примітивних невпорядкованих селищ до міст-держав (полісів), що характеризувалися певною самодостатністю й безпечністю проживання.
Історична довідка

Полісами – polis – у Древній Греції називалися повноцінні міста-держави, а фактично територіальні комплекси. Відомий усім приклад – Афіни періоду розквіту VI-V ст. до нашої ери. У римлян міста-держави називалися <цивітас> (civitas), звідки й бере свій початок ідея цивілізації.

Перші міста, як правило, мали радіально-кільцеву структуру, що розвивалася за принципом крони дерева – від центра до периферії. Інший, більш рідкий варіант – лінійна структура: місто, що тягнеться уздовж берега ріки або по краю ущелини. Обов'язковим елементом будь-якого древнього міста були оборонні споруди: кругова кріпосна стіна й рів, оглядові вежі й т.д. Демократичний лад (наприклад, у полісах Древньої Греції) обумовив появу в містах спеціальних місць для зборів народних мас. [20]. Значна увага приділялася відтворенню природних факторів (водних джерел, насаджень, ґрунтів тощо). Це було необхідно для відтворення умов виробництва та рекреації.
У XX сторіччі виникали ідеї створення міста-саду, потім так званих соціоміст, технополісів тощо. Однак кожний архітектор знає, що план – це лише спроба побороти природну стихію. Будь-яке поселення (територія), навіть побудоване суто за планом, в якийсь момент починає жити само по собі. Зокрема, місто – це своєрідний перехід з біосфери в ноосферу, тому його розвиток є одночасно і стихійним, і керованим процесом. Сьогодні порівняння поселення з живим організмом є цілком реальним. У нього є тіло – самі будівлі й мережа комунікацій (судин), а також душа – жителі з їх соціально-духовною енергетикою. Як і організму, поселенню для нормального функціонування потрібні певні речовини (чиста вода й повітря, продукти харчування, мінерально-будівельна й хімічна сировина, вугілля, нафта, метали, газ, рідке паливо, електроенергія тощо) [16].
Термінологічні підходи до формування поняття «ЕКОПОЛІС»

В останні десятиріччя почали формуватися певні вектори розвитку людських поселень, базовим фактором функціонування яких стає інноваційна діяльність людей. Умовно такі стратегічні типи «територій випереджального розвитку» можна назвати ноополісами [5].

В науковій літературі можна зустріти таку класифікацію стратегічних типів територіального розвитку ноополісів (інноваційних комплексів із визначеним напрямком розвитку) (табл. 1) [20].
Таблиця 1 – Характеристика основних типів територіального розвитку


Найменування

Характеристика

Технополіс

(місто експерименту-

вання в промисловості)


Будується на зв'язках інженерно-технічних університетів із різноманітними формами впроваджувального бізнесу й венчурного капіталу та експериментальними виробництвами з впровадження промислових технологій

Пайдеяполіс

(місто освіти) (древньогрецьке слово «paideia» позначає куль-туру, освіту, виховання, науку, знання, духовність)



Створюється на базі практико-орієнтованого університету та ряду загальноосвітніх "елітних" установ, в яких предметом напрацювання й засвоєння молоддю стають базові принципи відтворення й розвитку основних форм життя і сфер суспільної діяльності

Агрополіс

(місто неотрадиційного сільського життя й праці)



Будується на основі нових соціальних технологій (сімейно-суспільно-державних) і наукомістких сільськогосподарських виробництв – наприклад, селекція, елітне насінництво, акліматизація тощо

Валеополіс

(місто здоров'я)



Будується на пріоритетному розвитку профілактичної медицини й реалізації програм забезпечення здоров'я як суспільної справи, що переорганізовує сфери, не пов'язані з охороною здоров'я

Музеополіс

(місто-музей)



Будується на турботливому відтворенні й розвитку (а не провінційній консервації й суверенності) давніх історичних міст

Екклезіополіс

(місто церковно-релігійної традиції) (древньогрецьке слово «ecclecio» позначає церков, церковну владу, церковну службу)



Будується не на допущенні відомчої експансії церкви, а на залученні в одне місто кількох різних церков та ґрунтується на відпрацьовуванні зв'язку держава – суспільство – культура – церква, що вимагає від церкви неустановчо-галузевого підходу до регіонально-суспільного життя й до принципових проблем регіонального життя

Зрозуміло, що ці типи є можливими варіантами реалізації стратегій територіального утворення та розвитку, й у реальному житті ми можемо спостерігати як їх цілісне відтворення в межах програм територіального розвитку, так і часткове. Головне їх призначення полягає в набутті ними статусу норми оцінки й управління будь-якими перетвореннями, що відбуваються в поселенні. Ці типи можуть відтворюватися як на новому місці, так і виступати як моделі трансформації існуючих поселень [20].

Крім того, з метою підвищення конкурентоспроможності територіального поселення (регіону) й формування чіткої й виваженої стратегії розвитку необхідно, враховуючи ряд географічних, кліматичних, геополітичних і демографічних умов, сформулювати й затвердити той тип територіального розвитку, який дозволить найкращим чином використовувати всі наявні ресурси [26]. Даний тип має бути певною комбінацією вищенаведених типів територіального розвитку, питома вага кожної з яких залежатиме від територіальних умов.

Доречно згадати про проект українських вчених Марчука Е., Шевченка В та ін. під назвою «Соціоекополіс», до складу якого увійшло сім компонентів: «Республіка в мініатюрі», «Муніципальна територіальна громада», «Екополіс», «Місто розуму (нооград)», «Місто здоров’я», «Духовна община», «Цифрове місто (інфополіс)».

На думку авторів проекту, перелічені сім напрямків (проектів) охоплюють всі найважливіші аспекти розвитку територіальних поселень (регіонів) – від духовних аспектів людського життя до політичних та економічних. Кожний проект є невід’ємною частиною макропроекту й має вирішувати конкретні завдання, покладені на нього. Всі разом вони становлять систему взаємозв’язаних технологій, яка повинна бути відпрацьована до рівня інвестиційних проектів [1].


Екологічна складова формування територіальних поселень

Формування масового руху на захист природи призвело в 70-х роках ХХ ст. до виникнення нової форми світосприйняття – «екологічної свідомості». Ідея екологічного міста, у якому духовний потенціал людини може розкритися з найбільшою повнотою, виникає одночасно в декількох країнах. Особливо успішно цей процес почав проходити в Німеччині, де створено не менше 50 екопоселень, внутрішньоміських оздоровчих зон (біотопів) і навіть проектів окремих екобудинків. У 1985 році автори концепції "ЕКОПОЛІС" Лютц і Кройц запропонували провадити будівництво так, щоб зберігати екосистемну рівновагу, при якій не страждають ні людина, ні природа. Це вимагало нових підходів до будівництва, архітектури, зокрема використання природних будівельних матеріалів замість штучних і полімерних. Постало питання про «озеленіння» міст, перетворення їх у здорове середовище життя.

Однією з перших спроб дати наукове обґрунтування управлінню міськими екосистемами на радянських теренах була програма «ЕКОПОЛІС» біологічного факультету МДУ (1978-1996 р.), у ході якої був накопичений досвід здійснення проектів «ЕКОПОЛІСів» – екологічних поселень нового типу, повноцінних не тільки екологічно й соціально-психологічно, але й таких, що забезпечують такі важливі соціальні цінності, як творчість, спілкування, солідарність людей. При цьому для успішних практичних дій у цьому напрямку необхідно було співробітництво вчених, міської влади й населення.

ЕКОПОЛІСи почали створювати на базі невеликих міст і населених пунктів (наукоградів, академмістечок). Такі міста стали місцями високої якості життя населення й екологічної культури. Міста заснувалися на науковій, виробничій, інноваційній і освітній діяльності. Це – Дубна, Зеленоград, Черноголівка, Зоряне містечко, Пущіно, Новосибірське академмістечко й ін. На початку 90-х років почалося створення екопоселень у Карелії (Ново-Ековіль), Красноярському краї (Тиберкуль), Дивногорськ тощо [27].

Створення екопоселень – це спроба усвідомлення природних кругообертів й узгодження своєї діяльності із природними циклами, що дозволяє спрогнозувати й регулювати наслідки своєї діяльності в будь-яких масштабах і на будь-який строк, тобто забезпечити створення стійких, практично стаціонарних систем.

Сучасне екопоселення – це перш за все спосіб життя, в якому виробнича діяльність (в тому числі сільськогосподарська) погоджується з природними процесами й турботливим ставленням до землі й усіх, хто на ній проживає.

Існуючі екопоселення не можна вважати цілісними, тому що вони намагаються вписати в кругообіг природи тільки людину без того великого індустріального світу, який вона вже створила. Екопоселення нового типу, що отримало назву ЕКОПОЛІС, повинно включати в цей природний цикл і людину, і весь промисловий потенціал сучасної цивілізації з максимальним збереженням природних циклів.

Важливим моментом в концепції ЕКОПОЛІСу можна вважати і те, що в такому поселенні мають поєднуватися виробництво й діяльність із відновлення навколишнього середовища. Наприклад, з одного боку, такі технології дають можливість отримати прісну воду, набір чистих хімічних сполук, агропромислову продукцію й морепродукти, а з іншого боку, дозволить нарощувати родючий пласт пустельних територій для збільшення сільськогосподарських угідь і лісозахисних насаджень, домогтися чистоти акваторії прибережних поселень [28].

Звертаючись до термінологічної основи ЕКОПОЛІСу, можна зауважити, що під терміном "ЕКОПОЛІС" В. В. Владіміров розуміє міське поселення (місто, селище), при плануванні, проектуванні й будівництві якого враховується комплекс екологічних потреб людей, включаючи створення сприятливих умов для існування багатьох видів рослин і тварин у його межах [18].

Вчені А. А. Брудний і Д. Н. Кавтарадзе дали визначення ЕКОПОЛІСу як «повноцінного середовища життя людини й взаємопогоджених відносин суспільства з природним середовищем... Теоретична, ідеальна модель ЕКОПОЛІСу необхідна людям для об'єднання навколо образу бажаного майбутнього…ЕКОПОЛІС – це насамперед відносини людей один з одним і із природою» [27].

Поняття ЕКОПОЛІСу дуже близьке до поняття «життєблагодатного комплексу», яке в 1180-ті роки ХХ ст. сформулював український філософ П.П. Бобровський [3].

Різноманіття визначень пояснюється насамперед тим, що уявлення про ЕКОПОЛІС постійно розширюються, ускладнюються за змістом, змінюються залежно від місця його знаходження й кліматичних умов. Тому говорити про класичний ЕКОПОЛІС досить складно [27].

Аналіз змістовної характеристики поняття «ЕКОПОЛІС» дав можливість авторам сформулювати перелік існуючих функціональних ознак ЕКОПОЛІСу (табл. 2), доповнивши ті, що вже траплялися в науковій літературі [6, 10, 13, 28].

На сьогоднішній день існує «Глобальна мережа екопоселень» (The Global Ecovillage Network (GEN), метою якої є підтримка й заохочення еволюції й розвитку стійких поселень в уому світі шляхом встановлення взаємних зв’язків, прискорення поширення й обміну інформацією про екопоселення, розширення власної мережі, партнерство й кооперація з іншими подібними проектами. Сьогодні через сайт в мережі Інтернет можливо знайти будь-яке зареєстроване екопоселення Європи, Африки, Океанії, Південної та Північної Америки [29].


Таблиця 2 – Функціональні ознаки ЕКОПОЛІСу


Ознака

Характеристика

1

2

Багатофункціональність

Можливість вирішення економічних, екологічних і соціальних завдань

Стаціонарність або стійкий розвиток

Забезпечується за рахунок ефективності виробничих процесів, ненакоплення відходів зсередині й зовні, неперевищення несучої здатності екосистеми

Відкритість

Означає здійснення метаболізму, тобто речовинно-енергетично-інформаційного обміну із зовнішнім (навколишнім) середовищем

Динамічність

Означає здатність до постійного вдосконалення, гнучкої адаптації, можливість швидкого реагування на зміни навколишнього середовища у вигляді практичних дій

Наявність негативних зворотних зв’язків

Спрямовуються на компенсацію впливу факторів зовнішнього середовища і діють у напрямку, протилежному факторові, що впливає, а також адаптацію до зміни соціальних, економічних та природних умов

Наявність позитивних зворотних зв’язків

Забезпечують зміну рівня гомеостазу, відповідно підвищуючи чи знижуючи його

Замкненість технологічних циклів

Мінімізація відходів у поселенні в цілому на основі створення замкнених циклів переробки відходів; у результаті чого матеріали, речовини, отримані в результаті одного роду діяльності, використовуються які сировина в інших видах діяльності

Інтеграційність

Виражається в підпорядкуванні багатьох галузей та верств соціального, економічного, екологічного, адміністративного життя комплексній меті, об’єднанні різних дисциплін та широкому підході до вирішення завдань діяльності

Автономність й самодостатність

Забезпечуються великою кількістю всіх необхідних ресурсів (наприклад, океан – практично нескінченне джерело води, органіки й у сіх хімічних елементів, сонце й інші поновлювані джерела енергії) і набором технологій, що дозволяють ці ресурси використовувати й виробляти продукцію в кількості та якості, достатніх для підтримки стаціонарного рівня життя

Націленість на отримання прибутку

Функціонування ЕКОПОЛІСу спрямоване на діяльність, результатом якої є отримання прибутку, забезпечення стабільно й ефективно працюючої економічної системи

Продовження табл. 2




1

2

Толерантність

Є наслідком автономності, ресурсної й енергетичної незалежності від інших поселень, можливості організації надлишку продукції якого-небудь типу (залежить від спеціалізації поселення) на експорт, залежно від потреби оточення, й можливість імпортувати різні види відходів на переробку

Універсальність

Означає можливість внутрішньої перебудови алежно від зовнішніх умов, що дає можливість створювати поселення в самих різних точках світу

Ефективність виробництва

Здійснюється за рахунок інтеграції технологічних циклів

Екологічність на всіх стадіях життєвого циклу

Товари екологічного призначення є більш екологічно сприятливими на стадіях видобутку вихідних ресурсів, виробництва, споживання й утилізації

Відновлення навколишнього середовища

Здійснюється за рахунок не просто збереження, але й відновлення природного потенціалу в регіоні

Простота способу життя

Відсутність спеціальної підготовки на початку й навчання в самому процесі

Відповідальність стосовноутніх поколінь

Здійснюється за рахунок постійного відтворення природного середовища, запровадження інноваційних ресурсозберігаючих, екологічних технологій, постійногоозвитку та самовдосконалення

Коеволюційність розвитку

Означає спільний погоджений розвиток людства та природи, під час якого еволюціонує не тільки природа, але й людина (формування ноосферної свідомості, нової системи цінностей, етики ЕКОПОЛІСу)

В Європі в рамках програми «Здоров'я міста» накопичено досвід, що дозволяє об'єднати зусилля адміністрації, фахівців, служб і громадян для створення ЕКОПОЛІСів. При цьому, на думку фахівців, основні перешкоди мають не технологічний, а загальнокультурний характер. Непристосованими виявляються соціальні, правові й організаційні умови. Не тільки ЕКОПОЛІС стає гідним середовищем перебування людини, але й сама людина повинна у своїх діях сприяти створенню ЕКОПОЛІСу.

В Росії діє значна кількість ініціативних груп екологічного й ноосферного руху, наприклад: Костромське обласне суспільне об’єднання «Екополіс», суспільний рух «Екополіс» у м. Костомукша, Нижньогородське суспільне екологічне об’єднання «Екополіс», екополіс «Тіберкуль», екопоселення «Великий Камінь», консорціум проектів «Екополіс Пущіно» [27].

В Україні також з'явилися проекти створення ЕКОПОЛІСів в Південно-Східному Криму на території Феодосійського та Ялтинського регіонів (наприклад, ЕКОПОЛІС «Щебетівка-Курортне»). У Севастополі на сесії міської ради затверджено концепцію генерального плану розвитку міста до 2020 року, відповідно до якого місто із флотської бази повинно перетворитися в приморський ЕКОПОЛІС, міжнародний рекреаційно-туристичний центр [17, 27].

Одним із наочних приладів успішної реалізації концепції ЕКОПОЛІСу можна вважати діяльність, яка проводиться в Одинцовському районі Московської області. В рамках даного проекту було розроблено Концепцію ЕКОПОЛІСу, що була офіційно затверджена органами місцевого самоврядування в 2004 році й склала документ, на основі якого було розроблено Стратегічну програму розвитку району на 2005-2010 роки. В обговоренні проекту концепції брала участь громада району. За кілька років функціонування ЕКОПОЛІСу було значно покращено показники економічного, екологічного й соціального стану території. В рамках концепції проводяться постійні дитячі, молодіжні проекти й акції, міжнародні конференції й інноваційні семінари [25].
Екополіс як екологічний вектор розвитку технополісів

Для цілей територіального (регіонального) розвитку автори пропонують власне бачення концепції ЕКОПОЛІСу. В 2001 році науковці з Сум виступили з новою ідеєю створення ЕКОПОЛІСу [7, 13]. Вони об’єднали ідею формування технополісу з цілями стійкого розвитку території.

Що таке технополіс? Це територіальний комплекс (певний техноінкубатор), який спеціалізується на генеруванні певного виду інноваційних товарів і послуг. Цілі стійкого розвитку вимагають збільшення питомої ваги у структурі виробництва і споживання продукції саме товарів екологічного спрямування.

На думку авторів,під ЕКОПОЛІСом слід вважати науково-виробничо-освітній комплекс, що функціонує для створення і реалізації товарів екологічного призначення [13].

Товарами екологічного спрямування (ТЕС) слід вважати вироби і послуги, виробництво і споживання яких сприяє зменшенню інтегрального екодеструктивного впливу в розрахунку на одиницю суспільного продукту.

ТЕС можуть мати такі характерні ознаки:



  • є більш екологічними на стадії споживання у порівняннііз товарами-аналогами, тобто такими, що виконують такі самі функції;

  • є більш екологічними на стадії їх виготовлення, тобто дають можливість скоротити шкідливий екологічний вплив під час їх виробництва;

  • є складовими більш екологічних технологічних процесів;

  • сприяють зменшенню шкідливого екологічного впливу на стадіях, що передують процесу їх виготовлення (зокрема, видобутку вихідних ресурсів);

  • сприяють зменшенню шкідливого екодеструктивного впливу на стадіях їх експлуатації та утилізації відходів;

  • сприяють зменшенню потреби в будь-яких ресурсах;

  • дають можливість відмовитися від виробництва більш шкідливих товарів та послуг.

Важливим є розуміння головної мети створення ЕКОПОЛІСу і те, що відрізняє функції ЕКОПОЛІСу від функцій,зокрема,природоохоронної діяльності.

Для природоохоронної діяльності основною функцією (метою) є вирішення певних екологічних цілей (підтримання/досягнення певного рівня якості компонентів довкілля, збереження природних об’єктів тощо). Засобом забезпечення зазначених цілей є досягнення певних економічних результатів (створення фінансових джерел, забезпечення певного рівня економічної ефективності функціонування коштів в екологічній сфері тощо).

При формуванні ЕКОПОЛІСу цілі і засоби міняються місцями. Головною метою (функцією) стає отримання прибутку від реалізації (продажу) товарів екологічного призначення. Засобом забезпечення цієї мети є надання зазначеним товарам (виробам або послугам) властивостей прямо або опосередковано сприяти вирішенню певних екологічних проблем.

Слід зазначити, що формування ЕКОПОЛІСу не відміняє і не підміняє самої природоохоронної діяльності (як і функцій природоохоронних органів), але підсилює у господарських суб’єктів мотивацію досягнення екологічних цілей. На це починає працювати увесь економічний потенціал області. З’являється нова, високорентабельна сфера економічної діяльності, вигідна, зокрема, для підприємств малого і середнього бізнесу [13].

Серед можливих форм реалізації концепції ЕКОПОЛІСУ також можна назвати кластери – мережі науково-виробничих систем. Існує три найбільш популярних визначення кластерів. По-перше,кластери– це регіонально обмежені форми економічної активності всередині споріднених секторів,як правило,за звичай прив’язаних до тих чи інших закладів індустрії знань (науково-дослідних інститутів, університетів і т.д.). По-друге,вертикальні виробничі ланцюги, вузько визначені сектори, в яких суміжні етапи виробничого процесу утворюють ядро кластера. По-третє,галузі промисловості визначені на високому рівні агрегації або сукупності секторів ще на більш високому рівні агрегації. Це мегакластери [9]. Із системної точки зору галузевий кластер – це сукупність об’єктів господарської діяльності різних взаємозв`язаних галузей, що поєднані в єдину організаційну структуру, елементи якої взаємопов’язані та спільно функціонують для забезпечення розвитку власного потенціалу та конкурентноздатності [11].

Деякі автори [14] пропонують такі сценарії створення та фінансування кластера:



  1. «зверху вниз», тобто з першочерговим утворенням органів дорадчої координації й моніторингу, визначенням стратегії кластера в цілому і його ресурсноюпідтримкою;

  2. «знизу догори», тобто вибудовування окремих проектів і програм, що інтегрують потенційних учасників кластера;

  3. змішаний варіант, коли паралельно в часі поєднуються обидва підходи.

Як правило, кластери спрямовані на досягнення таких цілей [14]:

  • підвищення конкурентоспроможності учасників кластера за рахунок впровадження нових технологій;

  • зниження витрат і підвищення якості відповідних наукомістких послуг за рахунок ефекту синергії й уніфікації підходів у якості, логістиці, інжинірингу, інформаційних технологіях і т.д.;

  • забезпечення зайнятості в умовах реформування великих підприємств і аутсорсингу;

  • консолідоване лобіювання інтересів учасників кластера в різних органах влади.

Досягнення вищезазначених цілей можуть забезпечити екологічні кластери. Вони можуть бути ефективним механізмом популяризації та впровадження інновацій у виробництво товарів екологічного призначення, що забезпечить підвищення ефективності та зростання конкурентоспроможності підприємств регіону. Екологічні кластери мають надійний потенціал до стимулювання інвестиційних надходжень в регіони. На нашу думку,екологічний кластер дає можливості для групування географічно близьких еколого-інноваційних виробництв, які мають сталі взаємозв’язки із науково-дослідними інститутами, лабораторіями, бізнес – структурами, громадськими інститутами, стратегією та тактикою яких є забезпечення та збільшення еколого-економічної стабільності та ефективності регіону. Близько 80% усіх активів регіону мають бути сконцентровані в екологічному кластері, основна мета якого – забезпечення сталого соціального, економічного та екологічного розвитку.
Висновки

Стійкі поселення в Україні є перспективною інноваційною формою утворення й розвитку територіальних поселень (регіонів), спроможних комплексно вирішувати економічні, екологічні й соціальні завдання. З метою підвищення конкурентоспроможності територіального поселення (регіону) й формування чіткої й виваженої стратегії розвитку необхідно формулювати й затверджувати той тип територіального розвитку, який дозволить найкращим чином використовувати всі наявні ресурси [26].

Обрана стратегія має стати основою формування людського поселення (регіону) з чітко визначеними перспективами розвитку й конкурентними перевагами, передбачуваним впливом на навколишнє середовище в результаті виробничої діяльності, високим рівнем якості життя населення, «інтегральним інтелектом» громади, завдяки якому будь-які дії будуть спрямовуватися на досягнення стійкого розвитку.

На думку авторів, оптимальною моделлю формування та розвитку територіального поселення (регіону) є ЕКОПОЛІС як екологічний вектор розвитку технополісу. Дана форма територіального розвитку спроможна накопичувати в собі економічний потенціал для поступової трансформації існуючого інноваційного комплексу в «життєблагодатний», де буде збільшено питому вагу виробництва й споживання товарів екологічного призначення, а засобом отримання прибутку в економічній сфері стане вирішення місцевих (регіональних) екологічних проблем.




  1. Андриеш А.М. Моделирование развития общества на основе социоэкополиса // Социально-экономический потенциал устойчивого развития. Учебник / Под ред. Л.Г. Мельника, Л. Хенса. – Сумы: «Университетская книга», 2007. – С. 910-915.

  2. Батищев Г.С. Введение в диалектику творчества. – С.-Петербург РХГИ, 1997. – 464 с.

  3. Бобровский П.П., Мельник Л.Г. К триединству текущих, тактических, стратегических целей и интересов // Эколого-экономические проблемы сельскохозяйственного производства / Под ред. О.Ф. Балацкого. – К.: Урожай, 1992. – С. 102-111.

  4. Владимиров В.В. Урбоэкология. – М.: Изд-во МНЭПУ, 1999. – 204 с.

  5. Марчук Е. Социополис – модель будущего общества [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/92513/. – Заголовок з екрану (актуально на 01.09.2000).

  6. Махнуша И.М., Супруненко С.Ф., Иващенко Т.В. Экологические, экономические и социальные факторы концепции общественных поселений в Украине // Методы решения экологических проблем. Выпуск №2 – Сумы: Издательство «Козацкий вал», 2005. – С. 382-389.

  7. Мельник Л.Г., Карінцева О.І., Мельник О.І. Організаційно-економічні передумови формування ЕКОПОЛІСу — науково-виробничо-освітнього комплексу екологічної спрямованості // Механізм регулювання економіки. – 2003. – № 1. – С. 11-27.

  8. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористуванням. Підручник / За ред. Л.Г. Мельника та М.К. Шапочки. – Суми: «Університетська книга», 2006. – 759 с.

  9. Поляков С.Г., Беспалов В.А., Рыгалин Д.Б., Леонтьев В.Б. Принципы формирования высокотехнологичных отраслевых кластеров // ИнВестРегион. – 2005. – № 1. – С. 28-32.

  10. Реймерс Н.Ф. Надежды на выживание человечества. Концептуальная экология. – М., 1992. – 406 с.

  11. Рыгалин Д.Б., Бударов А.Ю. Процессы самоорганизации в высокотехнологичных отраслевых кластерах // ИнВестРегион. – 2006. – № 1. – С. 42–46.

  12. Социально-экономический потенциал устойчивого развития: Учебник / Под. ред. проф. Л.Г. Мельника (Украина) и проф. Л. Хенса (Бельгия). – Сумы: ИТД: «Университетская книга», 2007. – 1120 с.

  13. Формування на території Сумської області ЕКОПОЛІСУ – науково-виробничо-освітнього комплексу з виробництва і реалізації товарів екологічного призначення (концептуальні положення). – Суми: ВТД «Университетская книга», 2003. – 36 с.

  14. Хасаев Г.Р., Михеев Ю.В. Кластеры – современные инструменты повышения конкурентоспособности региона (через Партнерство к будущему) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.compass-r.ru/index.htm. – Заголовок з екрану (актуально на 18.07.2006).

  15. Экология Подмосковья: Энцикл. пособие. – М., 2002. – 584 с.

  16. http://sob.ru/issue1106.html – Город как живой организм.

  17. http://www.ccssu.crimea.ua/crimea/ac/appinnov/2_9.html – Организация территориальных инновационных структур (полисов).

  18. http://www.environment.freenet.kz/City1/R15.htm – Экосистемные характеристики города

  19. http://www.niss.gov.ua/book/varnaly/008.htm – Європейська хартія місцевого самоврядування

  20. http://www.pereplet.ru/krupnov/81.html – Полисы в России и мире 21 века

  21. http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi- ЗАКОН УКРАЇНИ Про місцеве самоврядування в Україні (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 24, ст.170 )

  22. www.undp.org.ua/download.php?id=1114518613&cm=doc&fn=leaflet.pdf&l=u – Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй. Україна. Муніципальна програма сталого розвитку

  23. http://www.un.org/russian/conferen/wssd/agenda21/part1/ch7.htm – Содействие устойчивому развитию населенных пунктов

  24. http://www.un.org/russian/conferen/wssd/agenda21/part3/ch28.htm – Инициативы местных властей в поддержку повестки дня на ХХI век

  25. http://www.odin.ru/ecopolice/concept/# – Концепция

  26. http://www.odin.ru/main/static.asp?id=291 – Конференции

  27. http://www.odin.ru/main/static.asp?id=238 – Мировой опыт

  28. http://ecocell.front.ru/profile.htm – Экополис – экологическое поселение нового типа

  29. http://gen.ecovillage.org/about/index.html – GEN Mission, Vision and Purposes


Отримано 11.02.2008 р.
Л.Г. Мельник, И.М. Бурлакова, И.Б. Дегтярева

Научно-методические подходы к формированию ЭКОПОЛИСа

В статье проанализированы различные инновационные формы организации и развития территориальных поселений, которые способны решать экономические, социальные и экологические задачи на каждой отдельной территории. Охарактеризованы терминологические подходы к формированию понятия «ЭКОПОЛИС», выделен перечень его функциональных признаков. Предложено собственное видение концепции ЭКОПОЛИСа как экологического вектора развития технополисов.

1Мельник Леонід Григорович, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри економіки Сумського державного університету; Бурлакова Ірина Михайлівна, аспірант кафедри економіки Сумського державного університету; Дегтярьова Ірина Борисівна, аспірант кафедри економіки Сумського державного університету.
© Л.Г. Мельник, І.М. Бурлакова, І.Б. Дегтярьова, 2008



Механізм регулювання економіки, 2008, № 1


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка