Пропозиції стосовно реформування



Скачати 257.8 Kb.
Дата конвертації14.12.2016
Розмір257.8 Kb.

ПРОПОЗИЦІЇ СТОСОВНО РЕФОРМУВАННЯ



Директор ЦДПІН НАН України, доктор економічних наук, професор Б. А. Маліцький:

Для подолання існуючих проблем доцільно:

Уточнити державний статус Академії наук, поширивши на неї статус громадської організації. Це дасть змогу краще узгоджувати особливості НАН України як державної організації з її правами на самоврядування на засадах «академічної свободи». За рахунок цього НАН України як державно-громадська організація більш органічно впишеться у законодавче поле України.

Запропонувати включення до складу уряду країни посади Президента НАН України на постійній основі.

Додатково до основних завдань НАН України включити положення про відповідальність Академії за проведення за дорученням уряду наукової експертизи найважливіших проектів і програм соціально-економічного та науково-технологічного розвитку, що мають міждисциплінарний характер, і оцінку можливостей і наслідків їх реалізації для країни.

Перетворити згідно з принципами демократизації загальноакадемічного життя Загальні збори Академії в Загальноакадемічну асамблею як верховний орган управління НАН України. Крім постійних членів Асамблеї – академіків і членів-кореспондентів до неї таємним голосуванням мають обиратися на певний термін інші представники академічних інститутів з правом вирішального голосу. Такий орган створено, зокрема, в Академії наук Чеської республіки ще на початку 90-х років, і він виявив значні позитивні можливості.

Більш повно використати позитивні можливості функціонального принципу управління. Зокрема, розширити відділення наук, перетворити їх на існуючі зараз три секції. Одночасно змінити обов’язки віце-президентів НАН України, поклавши відповідальність на одного з них за виконання фундаментальних досліджень, на іншого – за інноваційну діяльність Академії. За першим віце-президентом – головним ученим секретарем залишається існуючий зараз перелік відповідальностей з деякими можливими уточненнями.

У Статуті НАН України потрібно чіткіше розподілити сфери відповідальності і компетентності наукових установ і керівних органів Академії, значно скоротивши перелік тих питань, які зараз вирішуються прийняттям численних розпоряджень та інших нормативних документів бюро відділень наук та інших керівних органів.

Надати установам НАН України самостійність у вирішенні фінансових питань, зокрема при складанні кошторисів витрат, спростити систему фінансового обліку в наукових установах, ініціювати прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про зменшення рівня бюрократизації в системі розпорядження коштами з метою оптимізації процесу складання та здачі фінансової звітності.

Створити повноструктурну систему наукових і проблемних рад, які б охоплювали всі напрями наукових досліджень, здійснюваних в Академії, поклавши на них обов’язки формування пропозицій щодо проведення в Академії досліджень за відповідними академічними програмами. Для виконання цих обов’язків Ради повинні мати можливість розпоряджатися відповідними коштами із спеціальних Програмних фондів.

З метою створення умов для комерціоналізації академічних розробок необхідно інституціоналізувати систему патентної підтримки результатів учених і наукових установ. Зокрема, існує необхідність у створенні Патентного інституту, визначення засад використання інтелектуальної власності в ринкових умовах, вирішення питання про надання права інститутам видавати ліцензії на використання інтелектуальної власності, яка належить інституту тощо.

Припинити практику створення наукових установ так званого подвійного підпорядкування. Замість цього запровадити систему виконання спільних з вузами, галузевими інститутами та підприємствами науково-дослідних програм. З цією метою передбачити резервування до 3–5% бюджетних коштів Академії на виконання спільних проектів і програм.

Створити постійну комісію Академії з питань наукової (академічної) етики та ефективності діяльності науково-дослідних установ НАН України, поклавши на неї обов’язки розробки, впровадження та контролю за виконанням Кодексу наукової (академічної) етики вчених НАН України, науково-методичного забезпечення системи атестації наукових установ, науковців та інших спеціалістів, які підлягають атестації в установленому порядку, попереднього розгляду і підготовки пропозицій для Президії НАН України щодо присудження наукових звань та нагородження працівників НАН України академічними та державними нагородами, організацію незалежної експертної оцінки (із залученням як експертів видатних зарубіжних фахівців) результатів фундаментальних і прикладних досліджень академічних інститутів, які можуть бути визнані як видатний внесок вітчизняної науки у світову і європейську науку (відповідно до 2–3 результатів щорічно) тощо.
***

Пропозиції науковців до програми

«Науці – громадська ініціатива»
Я. С. Яцків, академік НАН України, директор Головної астрономічної обсерваторії НАН України:

Стратегічний план розвитку науково-технологічної сфери України має включати такі складові:

– розвиток інтелектуального потенціалу нації;

– інтегрування сфер науки і освіти;

– розширення взаємозв’язків науково-дослідницької сфери з промисловими та підприємницькими структурами.

Для успішної реалізації такого плану необхідно перш за все реформувати систему управління та фінансового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності, а також, що є не менш важливим, підвищити престиж науково-технічної діяльності та залучити молодь до наукової роботи.

Одним з елементів такого реформування має бути чітке визначення функцій трьох основних видів науково-технологічної діяльності та оптимального їх фінансування (див. табл. 1), у тому числі на конкурсних засадах (табл. 2).

Як видно з табл. 2, проблема полягає в тому, щоб знайти можливості спрямувати витрати, вказані в останньому рядку (це, зазвичай, не контрольовані науковою спільнотою витрати), на фінансування наукових та науково-технічних програм та інших проектів, які проходять конкурсний відбір за встановленими у світовій практиці правилами.


Таблиця 1. Основні види науково-технологічної діяльності та обсяги їх фінансування в Україні


Вид діяльності

Функція

Фінансування в % від загального обсягу

Фундаментальні дослідження (ФД)

Нові знання

15 (15)

Прикладні дослідження (ПД)

Трансформація нових знань до їх практичного використання

15 (25)

Розробки (Р)

ДКР, документація та дослідні зразки нових машин, матеріалів, технологій

70 (60)

Примітка: в дужках вказано оптимальний з точки зору наукознавців розподіл фінансування.

Таблиця 2. Розподіл бюджетного фінансування науково-технологічної діяльності в Україні

Види витрат

1998

1999

2000

2001

2002

Базове фінансування наукових установ

45,1

33,5

34,7

39,9

45,9

Державні науково-технічні програми

7,6

3,7

13,1

9,8

3,4

Держзамовлення на науково-технічну продукцію

9,3

3,9

6,2

3,3

3,7

Інші витрати різними розпорядниками коштів

38,0

58,9

46,0

47,0

47,0

***


C. М. Рябченко, професор, чл.-кор. НАНУ, заввідділом Інституту фізики НАН України, колишній народний депутат СРСР (1989–1991), заступник голови комітету ВР СРСР з науки і технологій, організатор і перший голова Державного комітету України з науки і технологій (1991–1995):

Питання стратегії розвитку України як сучасної розвинутої держави є сьогодні чи не найголовнішими для нової влади. І вони не можуть бути вирішені без сильної науково-інноваційної політики, пов’язаної з промисловою політикою. Без державного штабу (органу управління), котрий би розробляв цю політику в тісному контакті з науковою громадськістю і керував би її реалізацією. Це мусить бути не відомчий, а функціональний, надміністерський орган. Він може включати декілька рівнів – вузьку раду при Президенті (чи РНБОУ), сам орган державного управління (з широкою громадською радою при ньому), обов’язкові щорічні спеціальні засідання Кабінету Міністрів, присвячені стану науково-технологічного й інноваційного розвитку України. Академія наук України при цьому має залишатися головною структурою, що забезпечує вирішення питань фундаментальної науки на засадах самоврядності, але у тісній ув’язці з державною науково-технологічною політикою, керованою згаданою урядовою структурою. Має бути інституцією, що проводить для державних органів експертизу різноманітних наукових та промислових проектів, інституцією, що формує стандарт науково обгрунтованого світогляду.

З моєї точки зору, розгляд і вирішення цих питань є невідкладним. Необхідно також провести зустріч Президента України В. Ющенка з науковцями (з вузьким колом провідних науковців, чи з широким загалом) для знайдення оптимального шляху їх вирішення.

***


C. Бублик, кандидат технічних наук, головний консультант відділу гуманітарних комп’ютерних технологій Національного інституту стратегічних досліджень:

Під час переходу від тоталітарного до демократичного суспільного ладу в Україні для національної наукової системи актуальним є реалізація загальної мети – забезпечити інтелектуальними та кадровими ресурсами процеси суспільної трансформації. Здійснити це можна лише через запровадження комунікативної моделі управління суспільними змінами, що передбачає широку підтримку у суспільстві, а також впровадження системи постійних консультацій з усіма учасниками науково-технологічної діяльності: політиків, вчених, чиновників, підприємців та неурядових громадських інституцій.

Реалізація цієї мети можлива буде за досягнення таких цілей:

– створити в Україні сучасний ринок інтелектуальних послуг;

– забезпечити можливості громадян успішно працювати у конкурентному середовищі з використанням найсучасніших досягнень науки і техніки;

– забезпечити економічну незалежність вітчизняних наукових організацій та окремих дослідників, створити умови для їх власного розвитку;

– стимулювати розвиток вітчизняного науково-технічного потенціалу через участь у процесах міжнародної кооперації, у тому числі в європейському науковому просторі.

Успішне виконання цих завдань можливе через зміни стратегічних напрямів державної науково-технічної політики, визначальними з яких мають стати:

1. Перехід від політики збереження до політики відновлення науково-технологічного потенціалу.

2. Перехід від політики пасивного спостерігання до політики активного здобуття передових позицій в світі на основі нових відкриттів, впровадженні «ноу-хау», наукових ідей через підтримання відповідних прикладних досліджень і розробок, промислових наукоємних новацій.

3. Перехід від моделі «витратної науки» до моделі реальної «комерціалізації наукових знань». Визнання інтелектуальної власності як основи реального зростання економіки дозволить перейти від суто споживання до продажу продуктів інтелектуальної праці, ввести в господарчий обіг об’єкти інтелектуальної власності, створити підґрунтя сталого розвитку України у ХХІ столітті.

Має бути започаткованим організований процес узгодження окремих локальних змін на всіх рівнях – від системи управління до сфери здійснення науково-технологічної діяльності.

Головною проблемою сучасного етапу функціонування національної наукової системи є невідповідність наявного науково-технічного потенціалу цілям суспільно-економічного розвитку України. Для усунення цього нагальним є проведення реформування національної наукової системи як наслідок стратегічного планування розвитку досліджень і розробок (ДіР) в Україні. Розв’язання цієї проблеми має здійснюватись через одночасне вжиття заходів щодо подолання наявних внутрішніх та зовнішніх проблем науково-технічної сфери України.

До внутрішніх проблем науково-технологічного розвитку відносяться проблеми розвитку інтелектуального потенціалу та системи кадрового забезпечення, що є також складовими освітянської сфери. До зовнішніх – розвитку системи управління та інфраструктурного забезпечення (фінансового, законодавчо-нормативного, інституційного, матеріально-технічного, інформаційного) науково-технічної сфери.



Інтелектуальний потенціал

Національний інтелектуальний потенціал є розпорошеним за багатьма напрямами науково-технологічної діяльності. Необхідність виживання (як фізичного, так й інтелектуального) змусили переважну частину науковців після 1991 року перейти до інших сфер діяльності, чи, взагалі, залишити батьківщину. Створений ними науковий доробок, який переважно був власністю державних наукових інститутів, за відсутності потреби з боку замовників, морально та фізично застарів. Відсутність протягом останніх чотирнадцяти років чіткої, послідовної політики щодо збереження інтелектуального потенціалу країни, спричинило до поступової інтелектуальної деградації тих, хто залишився у науці. Незначне за обсягами та строкате за напрямами фінансове забезпечення ДіР останніми роками, переважно, було спрямовано на утримання старіючих наукових фондів та сприяло консервації виникаючих перспективних досліджень. Одночасно старіло й саме наукове товариство, що спричинило створення нинішньої, витратної для подальшого наукового розвитку України, системи пільг та академічних привілеїв. Деформованою є система наукових знань та досліджень: найбільша увага приділяється суспільно-гуманітарним напрямам, менша – технологічним та природничим. Досі невизначені напрями розвитку вітчизняних макротехнологій, які здатні відродити інтелектуальний потенціал нації, визначити технологічну нішу України на глобальному технологічному ринку.



Система кадрового забезпечення

Трьохкратне, протягом п’ятнадцяти років, скорочення чисельності працівників наукової сфери країни вже не є головним фактором незадовільного кадрового забезпечення науково-технологічної діяльності нині. Сучасні процеси розвитку науки і техніки у світі, необхідність швидких розробок нових високотехнологічних продуктів висувають на перше місце окремих науковців та властиву їм мобільність та комунікативність. Вирішальним також стають рівень безпосередньої кваліфікації науковців та здатність до постійного самовдосконалення. Необхідність займатись розробленням нових напрямів досліджень і галузей спонукають до створення теоретично ґрунтовної та, одночасно, гнучкої системи кадрового забезпечення науки як вищої сфери інтелектуальної діяльності країні.



Можливі нагальні заходи розв’язання. Виходячи з того, що проблеми інтелектуального потенціалу та кадрового забезпечення науково-технологічного розвитку України є внутрішніми, відповідно, внутрішній потенціал розвитку (безпосередньо у науковому товаристві країни) є майже вичерпаним, то більшість з них має розв’язуватись створення зовнішніх умов (розв’язання зовнішніх проблем) для його ефективного функціонування.

Система управління

Стан проблеми. Аналіз розвитку системи управління науково-технологічної сфери України від 1991 року свідчить про незавершеність побудови комплексної системи міжгалузевого управління науки і техніки в системі державної влади, неефективність відомчого управління ДіР в ринкових умовах, відсутність стратегії науково-технологічного розвитку України. Залишкове секторальне управління науки і техніки, властива тоталітарному радянському режиму, ізольованість виконання ДіР різними галузевими науковими комплексами (об’єднаннями, інститутами, академіями) не сприяє нормальному розвиткові ринкових відносин у національній науковій системі, ускладнює процеси комерціалізації наукових продуктів. До недоліків сучасної системи державного управління також відносяться – непріоритетність розвитку науки і техніки на державному рівні, незабезпеченість рівноправ’я наукових організацій різних форм власності, ринкові перешкоди утворенню малих інноваційних фірм та відсутність реального моніторингу розвитку процесів у науково-технологічній сфері.

Можливі нагальні заходи розв’язання. Зважаючи на те, що без наявності системи зворотнього зв’язку будь-яка система управління є неефективною, пропонується:

– запровадити систему національного моніторингу науково-технологічного розвитку;

– організувати державне замовлення на соціологічні дослідження в науковій сфері;

– спростити національну статистичну систему даних про науково-технологічну діяльність та гармонізувати з відповідною системою Євростату;

– створити національну базу даних моніторингу науково-технологічного розвитку за регіонами, галузями економічної діяльності, галузями наук;

– удосконалити систему державного управління (регулювання) науково-технологічною діяльністю, головними завданнями яких мають стати моніторинг та законодавчо-нормативне удосконалення процесів, що відбуваються в цій сфері;

– зменшити кількість рівнів управління науково-технологічної діяльності та нормативно обмежити чисельність адміністративно-господарчого персоналу наукових організацій;

– розділити виконавчі та регулюючі функції виконавчих органів влади у сфері науково-технічної політики, утворивши при них відповідні аґенції як головних розпорядників бюджетних коштів за державними замовленнями.

На виконання заходів Стратегічного плану розвитку ДіР в Україні провести реорганізацію існуючих інституційних форм у сфері науково-технологічної діяльності;

– визнати головним виконавцем ДіР – дослідника, а принципами науково-технологічної діяльності – академічні вільності та право на самоорганізацію науковців.



Система інфраструктурного забезпечення

Стан проблеми. Система інфраструктурного забезпечення перебуває у розбалансованому стані. Фінансові ресурси розподіляються переважно директивно або за безліччю неузгоджених державних програм, без врахування наявного науково-технологічного потенціалу та тенденцій його розвитку. Законодавчо-нормативні засади науково-технічної діяльності є узагальненими та такими, що консервують існуючий стан національної наукової системи. Низка інноваційних норм щороку не виконувались через відсутність бюджетного фінансування та непевну відповідальність державних органів, які мали би забезпечувати їх впровадження. Як наслідок, інституційна система науки не мала стимулів до зміни, навпаки, збільшувалась кількість наукових установ і організацій, які вимагали бюджетної підтримки, першою чергою академічного сектору. Продукування кількості нових технопарків не вирішувало головного завдання, а саме – збільшення малого інноваційного бізнесу та, відповідно, створення ринку інтелектуальних послуг в Україні. Безнадійне застарівання наукового устаткування та приладів, сконцентрованих у великих за розмірами наукових організаціях, перетворило такі у заручники бюджетного фінансування. Законодавча невизначеність міжвідомчого користування науковим обладнанням, недолугість чинної амортизаційної політики та відсутність ґрантової підтримки розвиткові приладної бази наукових досліджень згорнули виконання дослідно-конструкторських та випробувальних робіт, фактично знищили більшу частину експериментальної бази науки. Інформатизація наукових досліджень і розробок не набула ознак системності: досі не завершені створення електронних інформаційних баз галузевого спрямування, існуючі – не об’єднані в загальнонаціональну інформаційну мережу. Доступ вчених до вітчизняних та світових глобальних мереж науково-технічної інформації є ускладненим, у тому числі через необхідність оплати таких послуг.

Можливі нагальні заходи розв’язання. Першочерговими заходами щодо створення сучасної інфраструктури науково-технологічної діяльності в Україні є:

Фінансова інфраструктура

Повне скасування прямого (директивного) способу розподілу державних видатків на науку.

Запровадження програмно-цільового бюджетного фінансування на підставі розроблених програм на виконання Стратегічного плану науково-технологічного розвитку, зокрема розробленням порядку надання ґрантів на виконання ДіР в Україні через мережу державних фондів.

Створення державних Фонду гуманітарних досліджень та Фонду цивільних досліджень, при галузевих міністерствах і комітетах – аґенцій, які виконуватимуть функції головних розпорядників державних коштів.

Забезпечення обсягів бюджетного фінансування наукових досліджень і розробок обсягом не менше 3% від видаткової частини Державного бюджету.

Розроблення та запровадження сучасних нормативів кошторису видатків державних наукових організацій з розділенням їх на поточні видатки та бюджет розвитку.

Запровадження фінансового планування наукових видатків.

Законодавчо-нормативна інфраструктура

Розроблення протягом першого півріччя 2005 року проекту закону України про дослідження і розробки, який має містити законодавчі норми здійснення науково-технологічної діяльності в Україні відповідно до умов перехідного періоду процесу євроінтеграції.

Провести аналіз чинного законодавства щодо здійснення науково-технологічної та інноваційної діяльності в Україні та винести на публічне обговорення нову концепцію здійснення інноваційної діяльності в Україні.

Розробити Програму реформування національної наукової системи України.



Інституційна інфраструктура

Запровадження принципів самостійності внутрішньої наукової діяльності державних наукових установ, виведення з-під підпорядкування їх галузевим адміністративним надбудовам – міністерств, комітетів, академій.

Створення на базі МОН, Національної та державних академій наук окремого державного органу виконавчої влади (міністерства чи комітету), який має координувати здійснення заходів на виконання Стратегічного плану розвитку ДіР в Україні, Програми реформування національної наукової системи та виконувати законодавчо-нормативне регулювання у сфері державної науково-технологічної політики.

Скасувати адміністрування наявної системи присвоєння та забезпечення наукових ступенів та вчених (у тому числі академічних) звань з наданням цього права безпосередньо науковому співтовариству (вченим радам при університетах, дослідницьких інститутах тощо).



Матеріально-технічна інфраструктура

Проведення повної інвентаризації наявної матеріально-технічної бази наукових організацій країни.

Зменшення кількості державних наукових установ, створення сучасних державних дослідницьких центрів і лабораторій для виконання нових напрямів ДіР, зокрема у сфері нанотехнологій, фулеремів, адаптроних пристроїв та інших).

Створення сучасної експериментальної бази ДіР при університетах, у тому числі через включення до їх складу (як технопарк чи технополіси) академічних установ природничого спрямування.

Запровадження механізму пришвидшеної амортизації основних фондів організацій, які займаються науково-технологічною діяльністю в Україні.

Віднесення витрат на основні фонди організацій, які займаються науково-технологічною діяльністю в Україні, до бюджету розвитку.

Утворити на базі академічних наукових установ з унікальним науковим обладнанням Національні центри експериментальних досліджень.

Інформаційна інфраструктура

Розробити законодавчі умови функціонування ринку інформаційних послуг в Україні та основні засади його комерціалізації.

Створити національний веб-портал науково-технічної інформації на базі існуючих відомчих мереж.

Розробити та запровадити уніфіковану класифікацію пошукових технологій до баз даних національного сегменту Інтернет для вільного доступу до відкритої науково-технічної інформації.

Розробити Державну програму сприяння національному науковому книговиданню та заохочення у перекладі наукових праць іноземними мовами (англійською, французькою та ін.).
***

Я. М. Шуба, доктор біологічних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту фізіології ім. Богомольця НАНУ:

Реформування організації і фінансування наукової діяльності в Україні назріло давно. Теперішня система залишилась у спадок від СРСР і явно не відповідає новому статусу і суспільно-політичним реаліям України. Існування науки в Україні за часів незалежності відбувалося виключно за рахунок інерції, набутої за Радянських часів. Система фінансування науки не сприяла її розвитку.

Реорганізація науково-технічної сфери повинна переслідувати три мети: 1) інтеграцію української фундаментальної науки в міжнародний науковий простір; 2) максимальне наближення фундаментальної науки і вищої освіти; 3) підвищення економічної віддачі прикладних досліджень і розробок.

При цьому виникає ключове питання: яка наука повинна фінансуватися переважно з державної кишені, тобто з бюджету, а яка може себе підтримати з інших джерел? Думаю, що відповідь на це питання однозначна – тільки фундаментальна, яка генерує нові знання, і для того, щоб це робити інших джерел надходжень немає.

Всі прикладні дослідження та розробки повинні проводитися за рахунок того, хто має намір використати їх результати для одержання прибутку, або кому вони з тих чи інших причин потрібні. Тут критерій оцінки ефективності один – вклад у кінцевий комерційний успіх, продукт або практичні рекомендації. Держава тут теж може виступати замовником (наприклад, у сфері оборони, охорони природи, екології, раціонального використання природних та виробничих ресурсів, гуманітарних проблем), але це повинно проходити за окремими бюджетними статтям.

Фундаментальна наука. Інша справа, чи потрібна Україні сильна фундаментальна наука, адже більшість країн світу непогано існують і без неї. Якщо ми не хочемо себе остаточно уподобити «гондурасу» і, хоча б морально, відчувати себе серед світової еліти, а реально тримати на пристойному рівні інтелект нації, та живити ідеями прикладні розробки, то потрібна. А якщо потрібна, то треба думати, як її привести до вимог часу.

Фундаментальна наука не може бути українською, чи європейською, чи американською (мова іде про природничу фундаментальну науку). Вона може бути тільки світовою. Тому її оцінка може здійснюватись тільки по світових стандартах. Для визначення якості та спрямованості фундаментальних досліджень потрібна критична маса фахівців, яку може надати тільки світова наукова спільнота. А тут без наукових публікацій, англійської мови та міжнародного імпакт фактору (ІФ) публікацій не обійдешся (це, звичайно, не стосується національно-орієнтованих гуманітарних досліджень). Тому треба переходити до міжнародних критеріїв оцінки наукової діяльності, у тому числі з урахуванням ІФ. Але застосовувати ІФ треба обережно, не абсолютизуючи його, враховуючи особливості кожної наукової галузі та доповнюючи його національними критеріями.

З огляду на історичні традиції Національна академія наук України (НАНУ) повинна бути збережена як головний осередок фундаментальних досліджень. При цьому, однак, вона повинна бути істотно скорочена за рахунок інститутів, які мають явно прикладний характер. Найдоцільніше було б ці інститути приватизувати на відкритих приватизаційних конкурсах з тим, щоб вони знайшли своє чільне місце як RD (research and development) підрозділів виробничих структур (всі відомі світові виробники наукоємної продукції мають сильні RD-підрозділи). Виручені кошти повинні піти на зміцнення кадрової та матеріальної бази НАНУ. Для інвентаризації інститутів, проведення конкурсів та вирішення інших організаційних питань потрібно створити урядово-академічну комісію.

Бюджетне фінансування фундаментальної науки не повинно змішуватися з іншими статтями (такими, як освіта, охорона здоров’я, охорона пророди та ін.), або іти в сукупності з ними. Це фінансування може розподілятися через спеціальну новостворену Національну раду фундаментальних досліджень (НРФД). НРФД може бути створена або при НАНУ, або мати незалежний статус. Організаційно вона повинна складатися з секцій (або екпертних комісій) за галузями знань, у кожну з яких повинно бути включено 15-20 провідних фахівців з даної галузі. Для роботи в НРФД повинні залучатися фахівці незалежно від їх місця основної роботи, або організаційної приналежності. В обов’язки НРФД повинна входити експертна оцінка наукових проектів, які подаються на фінінсування.

Із загального бюджетного фінансування фундаментальної науки фіксований відсоток повинен одразу залишатись на внутрішні потреби НАНУ (внутрішній бюджет НАНУ, розмір якого повинен стати предметом детального розгляду), а більша частина цього фінансування розподілятися на конкурсній основі через НРФД у вигляді грантів науковцям, які досягли необхідної кваліфікації та подали відповідний проект, незалежно від місця їх роботи (інститути НАНУ, університети, медичні заклади, галузеві академії та ін., крім суто комерційних структур, при цьому «чистим технарям» теж перепаде, якщо вони представлять хороший проект).

При поданні проекти повинні бути адресовані галузевим секціям НРФД та закріплятися за окремими членами цих секцій. На кожен проект »відповідальним» членом секції повинні бути зібрані, як мінімум, три розгорнуті рецензії разом з оцінками за певними критеріями за бальною системою (яку треба розробити). Для рецензування проектів бажано залучати міжнародних рецензентів (для цього написання проектів поступово треба переводити на англійську мову). Рішення про фінансування кожного проекту приймається на засіданні галузевої секції НРФД таємним голосуванням на основі представлення »відповідального» члена секції за результатами рецензування. Кошти, які виділяються під проекти, повинні обов’язково покривати обгрунтований найм додаткової робочої сили, інструментальне забезпечення та забезпечення витратними матеріалами за цінами, які склалися на світовому ринку.

Внутрішній бюджет НАНУ використовується на фінансування її інститутів, що мають фіксований штат постійних наукових співробітників, а надходження від грантів – на наймання додаткового персоналу, необхідного для виконання конкретних проектів, та їх матеріально-технічне забезпечення. Зарахування наукових співробітників у постійні штати інститутів потрібно проводити на конкурсній основі з осіб, які мають стаж активної наукової роботи після захисту кандидатської дисертації не менше 3-х (а краще 5-ти) років із врахуванням ІФ публікацій.

Той факт, що основна частка бюджетного фінансування фундаментальних досліджень буде розподілятися у вигляді грантів, буде сприяти розвитку позаакадемічної науки, зокрема, в університетах та інших вищих навчальних закладах, а також зближенню науки і освіти. З цією метою потрібно також всіляко сприяти створенню кафедр вузів на базах інститутів НАНУ та сумісництво наукової і педагогічної діяльності.

При захисті кандидатських дисертацій потрібно вимагати, як мінімум, одну імпактфакторну статтю, а при захисті докторської – як мінімум п’ять таких статей. Треба звернути особливу увагу на написання авторефератів дисертацій. Автореферат повинен бути написаний англійською мовою і на нього потрібно вимагати одержання, як мінімум, трьох іноземних відгуків. Це розширить можливості експертної оцінки роботи пошукача. Практика написання не тільки авторефератів, а і самих дисертацій англійською мовою існує в багатьох неангломовних країнах.

Прикладна наука. Автор не вважає себе фахівцем в галузі прикладних досліджень, тому в цьому розділі рекомендації будуть не такі розгорнуті. Про інститути прикладного характеру, після »інвентаризації НАНУ» потрібно або приватизувати, або передати в галузеве підпорядкування. Це не значить, що працівники цих закладів не зможуть одержувати фінансування на фундаментальні дослідження через НРФД при поданні відповідних проектів.

Прикладними розробками в тих закладах, які будуть приватизовані, повинен буде опікуватися новий власник. Фінансування ж прикладних досліджень у галузевих академіях та наукових закладах повинно проводитися за рахунок бюджетів міністерств, до яких вони належать. Наприклад, Академії медичних наук та її інститутів – за рахунок Міністерства охорони здоров’я, Академії педагогічних наук та її інститутів – за рахунок Міністерства освіти (теперішнє Міністерство освіти та науки повинно бути транcформоване в Міністерство освіти) і т. д. Те саме стосується сільськогосподарських, екологічних, оборонних та інших академій та інститутів. Частка коштів, які будуть виділятися на такі дослідження, та критерії оцінки цих досліджень повинні встановлюватися відповідним міністерством.


***

М. Панчишин, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри факультетської терапії Львівського національного медичного університету:

Зміни в науці потрібні на моральному, організаційно-структурному та фінансовому рівнях. Впливати на мораль суспільства в цілому і науковців зокрема, варто було б масованими, цікавими, гострими, неординарними виступами у ЗМІ, так інтенсивно, навіть агресивно, як це робить реклама.

Організаційно-структурний рівень включає багато аспектів.

Потрібна загальна «інвентаризація» високовартісних апаратів та обладнання, хоча б у межах міста, та доступність цих даних для всіх наукових закладів. Інакше: кожна наукова структура має прорекламувати себе. А науковці з інших установ могли б не витрачати коштів на придбання такої апаратури, часу на відпрацювання методик, а за відповідну оплату отримати фахово зроблене дослідження.

Необхідно докорінно змінити методику проведення наукових симпозіумів, конференцій у межах України в плані відведення не менше третини часу на обговорення. Науковці мають уміти не тільки прочитати доповідь, але, що значно важливіше, брати участь у дискусії.

Оформлення словесне на патент треба або доручити людям, які це вправно роблять, або спростити.

Кожний проект НДР має пройти фахове рецензування групою (групами) рецензентів, учених, що є вільні у своїх судженнях. Платити за рецензування треба тому, хто планує. А кошти на виконання проекту треба призначати за рейтингом такого проекту.

Рецензування статей, дисертацій не може здійснюватися за домовленістю. Рецензії мають бути справжніми, незалежними, а рецензент має отримувати адекватну затраченій роботі платню.



Не можна ділити науку на фундаментальну та прикладну. Наука або є, або її нема.

Фінансування науки не можна покладати на вчених. Ті, хто займаються науковими дослідженнями, є, зазвичай, поганими бізнесменами. Мають бути фонди коштів, які акумулюватимуть надходження з різних джерел, але розподіл їх повинен бути прозорим на вдалі проекти, які пройшли рецензування.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка