Пропозиції стосовно реформування



Сторінка1/4
Дата конвертації14.12.2016
Розмір0.81 Mb.
  1   2   3   4

Пропозиції стосовно реформування


Г. Грабович: вважаю за потрібне

1. Розробити програму та графік входження української науки й освіти в европейський простір. Із цього неминуче випливає встановлення критеріїв для переатестації та переакредитації всієї системи навчальних і наукових закладів за участі вітчизняних та іноземних спеціалістів. (Без іноземних не обійдеться: годі сподіватися, що вражений корупцією вітчизняний істеблішмент сам себе добровільно перевірятиме/переатестовуватиме.).

2. Провести переатестацію/люстрацію всіх адміністраторів вищої освіти (ректорів, деканів, завідувачів катедр тощо); усунути від подальшої адміністративної праці людей, причетних до зловживань часів СССР, Кравчука та Кучми.

3. Провести переатестацію всіх викладачів, професорів, штатних науковців щодо академічних кваліфікацій (знання мов, елементарної наукової компетентності, продуктивності тощо).

4. Провести переакредитацію всіх вищих навчальних закладів.

5. Провести, згідно з новими критеріями, дострокові перевибори завідувачів/директорів установ Національної Академії наук України та інших державних наукових інституцій.

6. По змозі максимально скоротити кількість працівників в інститутах НАНУ (зокрема гуманітарних) і заповнити посади новими кадрами на конкурсній засаді; пропорційно підвищити зарплати із заощаджених у такий спосіб коштів.

7. Надалі здійснювати бюджетування державних інституцій тільки за умови таких реатестацій/реакредитацій/люстрацій.

8. Створити інститут – бажано не державний, але з виходом на державні структури – для вироблення методики евроінтеграції, провадження акредитацій/люстрації та загальної боротьби з корупцією, не лише в науці й освіті.

9. Виробити посилену програму міжнародних обмінів, зв’язків, стипендій, стажувань.

10. Задля зміцнення суспільної пам’яті виробити посилену програму досліджування періоду совєтського тоталітаризму та совєтського нищення науки (зокрема гуманітарної).

Забезпечувати системне вивчення явища корупції в науці як за совєтських, так і за постсовєтських кравчуківсько-кучмівських часів і публікування відповідних досліджень. Виробити посилену програму вивчення і видання об’єктивних історій різних інституцій (НАНУ, вузів тощо), маючи на меті висвітлення періодів тоталітаризму та злочинної корупції (кучмізму). Провадити наукове досліджування самого макроконтексту – як совєтизму, так і кучмізму. Оприявнити перелік куплених і незаконно присвоєних звань і титулів (з урахуванням того, що деякі інституції, наприклад, НаУКМА та Львівський університет уже відкликали свої почесні докторати, присвоєні президентам Кравчукові та Кучмі). Здійснити люстрацію факту бездіяльності різних наукових інститутів; тут важливо осмислити змарнований, як казав Драгоманов, “пропащий” час та довголітній процес “патонізації” Академії наук УССР (і потім НАНУ), яка, за добрим старим сталінським звичаєм, постійно маргіналізувала гуманітарні науки й вивищувала прикладні, як-от зварювання (Грабович Г. Перед Европою: чи можлива реформа в науці та освіті? // Критика. – 2005. – № 1–2).

***

С. Николаенко, министр образования и науки:

О целесообразности объединения академической науки и образования

Тут вопрос не в одной крыше, а в отношении государства к этой проблеме. Говорить о том, что министерство " обделяет" науку, смешно. Бюджет утверждается парламентом не одной общей цифрой на образование и науку, а по отдельным статьям: на среднюю школу, высшую, на научные исследования. Так что даже если выделить науку в отдельное министерство или комитет, денег больше не станет. Поэтому сегодня необходимо искать механизмы поддержки фундаментальных и прикладных исследований.

Для высшей школы такой механизм мы нашли: внесли изменения в законодательство, которыми все затраты предприятий на образование (например, финансирование учебы будущих сотрудников) можно включать в валовые затраты. Раньше оплачивать обучение можно было только из прибыли, к тому же на эту сумму начислялся 25-процентный налог. Естественно, это было невыгодно. Новая же поправка позволит сделать вложения в образование выгодными и, по нашим подсчетам, привлечет около 3 млрд грн дополнительного финансового ресурса.

Аналогичные изменения необходимы и для привлечения средств предприятий на научные исследования, коммерциализации научных разработок – из тысячи регистрируемых у нас патентов лишь шесть доходят до производства. В Финляндии реализация патентов составляет 30%, а доходы и роялти от лицензий на патенты у нас в пересчете на одного гражданина составляют 0,9 доллара в год, в России – 10 долларов, а в США – более 150!

Необходимо серьезно заняться инновационной политикой, реорганизацией государственного инновационного фонда, создать условия для нормальной работы технопарков – сегодня работают лишь единицы. В ближайших планах – создание украинского фонда изобретений, который станет своеобразным посредником между бизнесом и наукой: оценив научное изобретение, эксперты фонда смогут помочь в поиске заинтересованного предприятия либо содействовать в получении кредита для самостоятельного внедрения разработки. Могут быть и другие варианты поддержки: использование мощностей технополисов, технопарков или венчурных фондов (работают на рисковом капитале).

Уже есть некоторые наработки по программе "Старт" для малого бизнеса, который только становится на ноги и ищет технологию, под которую можно взять кредит и запустить производство. Имеем определенный опыт сотрудничества крупных предприятий с технопарками.

Фундаментальная наука должна финансироваться из бюджета. Интернет никогда не был бы изобретен, если бы на информационное обеспечение Пентагона не выделялись сотни миллиардов долларов. Если бы не внимание государства, никогда не сделали бы своих открытий в области нанотехнологий ни Ричард Фейман, ни Эрик Дрекслер. Минимум треть средств на науку должно идти на " фундаменталку". Но существующая распорошенность средств на научные исследования вредит делу. Как тут быть? У меня есть очень хорошие задумки.

Приоритетные отрасли у нас формально определены еще в позапрошлом году: среди них телекоммуникации, новые материалы, биотехнология и другие. Они очень всеобъемные, авторы хотели никого не обидеть. Но поскольку бюджетные средства на эти программы выделяются скудные, то, возможно, нам стоит еще раз пересмотреть эти приоритеты (Станислав Николаенко: революции не будет // Деловая неделя. – 2005. – 12.03).

***

Одним з найяскравіших проявів кризи в науці була і залишається нестача фінансових і матеріально-технічних ресурсів.



Найбільш негативно впливає недостатність матеріально-технічної бази в таких наукових галузях, як технічна, природнича, сільськогосподарська, будівництво і медичні науки. За останні 5–7 років прилади, машини й устаткування наукових установ цих галузей практично не оновлювалися, що викликало зниження технологічного рівня результатів досліджень і наукових розробок.

Такий стан вимагає невідкладних заходів щодо підвищення рівня матеріально-технічного забезпечення наукових установ та їхньої кооперації. Але багато що можна зробити й маловитратними технологіями. Найбільш доцільним нині є раціональне використання наявної матеріально-технічної бази. Це можна зробити через формування спеціалізованих центрів колективного користування науковим устаткуванням для близьких за профілем інститутів, організацію прокату приладів і устаткування, як це робиться в багатьох країнах світу. Одночасно потрібно забезпечити цільове державне інвестування і стимулювання приватних інвестицій у наукове приладобудування.

Однією з основних складових наукової і науково-технічної діяльності є поінформованість про досягнення вітчизняного і світового наукового співтовариства. В організації і використанні науково-технічної інформації останніми роками відбулися значні зміни. Насамперед це стосується переходу до нових комп'ютерних технологій, що позначилося на інформаційному забезпеченні науковців. Змінилася методологія інформаційної діяльності, значно прискорився процес інформаційного обліку, збагатилися можливості користування інформаційними ресурсами. Найзначніші перспективи в цьому напрямку пов'язані з використанням Інтернету, що відкриває доступ до інформаційного Всесвіту.

Сьогодні в Україні діє мережа, що нараховує більш ніж 100 наукових бібліотек і 200 інформаційних підрозділів науково-дослідних установ. У їх фондах зосереджено близько 1 млрд книг, журналів, патентів, каталогів та інших документів. Протягом останніх 5 років у бібліотеках здійснюються заходи, спрямовані на їх технічне переустаткування. У першу чергу, це пов’язано з впровадженням автоматизованих технологій у процеси нагромадження, збереження і поширення наукової інформації. Для вирішення цього питання Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України і Національною бібліотекою України ім. В. І. Вернадського реалізується проект загальнодержавного українського реферативного журналу “Джерело”.

З метою забезпечення доступу до іноземної періодики, за участю фонду „Відродження” починаючи з 2000 p., реалізується проект для бібліотек, що є спільною ініціативою Інституту відкритого суспільства (Будапешт) і найбільшого у світі видавництва періодики EBSCO. Реалізація проекту відкриває бібліотечним установам доступ до широкого спектра журналів з усього світу в електронному форматі1.

Однак усе вищезазначене поки що свідчить скоріше про потенційні можливості в галузі інформаційного забезпечення науки, яке ще має реалізувати себе повною мірою.

Зараз дуже відчутною стала потреба в радикальному поліпшенні якісних показників науки України, точніше, – її віддачі.

Необхідно поліпшити, підсилити і диверсифікувати наукові утворення – як формальні, так і неформальні, на всіх ступенях і в усіх секторах, зробити науку складовою частиною загальної культури, підкреслюючи її внесок у формування відкритого і критичного мислення, а також у розвиток здатності людей вирішувати проблеми сучасного суспільства. Потрібно усунути будь-які дискримінаційні бар'єри, що перешкоджають справедливій участі в науковій діяльності, і докладати позитивних зусиль для повної інтеграції в науку талановитої молоді.

Важливо реанімувати наукові школи, якісно перетворити технічну базу досліджень, підвищити матеріальний рівень життя і соціальний статус учених.

Для України важлива і галузева переорієнтація науки, особливо академічної. Матеріалознавча і технічна спрямованість досліджень різко втратила темпи – свої минулі завоювання. Згідно зі світовими тенденціями, потребує збільшення частка досліджень, орієнтованих на вивчення проблем життя, суспільства, людини.

Для посилення когнітивних функцій науки та її перетворюючої ролі в суспільстві необхідно розширювати співробітництво на міжурядовому, урядовому і неурядовому рівнях – такі, як: різнобічні проекти; дослідницькі мережі; партнерство за участю наукових співтовариств розвинених країн і країн, що розвиваються, з метою задоволення потреб усіх країн і сприяння прогресу; стипендії, субсидії і сприяння проведенню спільних досліджень; програми, що сприяють розширенню обміну знаннями; розвиток міжнародно визнаних науково-дослідних центрів, особливо в країнах, що розвиваються; міжнародні угоди для спільної підтримки, оцінки і фінансування мегапроектів і забезпечення широкого доступу до них; міжнародні групи з наукової оцінки складних проблем і міжнародні механізми для сприяння розвитку післяуніверситетської підготовки. Вимагаються нові ініціативи для розвитку міждисциплінарного співробітництва. Міжнародний характер фундаментальних досліджень потрібно зміцнювати за допомогою надання значно більшої підтримки довгостроковим дослідницьким проектам і міжнародним спільним проектам, особливо тим, що становлять глобальний інтерес.

Варто також розширювати використання інформаційних і комунікаційних технологій, зокрема шляхом створення мереж як засобу сприяння вільному поширенню знань. Водночас потрібно стежити за забезпеченням того, щоб застосування цих технологій не призвело до ігнорування чи обмеження багатства різноманітних культур і засобів вираження.

Протягом усіх десяти останніх років в Україні реалізується так звана “стратегія виживання” в науці і дослідженнях. Вона спрямована на зберігання працездатного ядра наукового потенціалу фундаментальних і прикладних досліджень в існуючих донині дослідницьких установах усіх секторів науки. Насамперед йдеться про збереження провідних наукових шкіл, кращих вчених міжнародного рангу, а також про забезпечення зусиль для підготовки талановитої наукової зміни.

Труднощі перетворення науки збільшуються тим, що, з одного боку, наукова система повинна посилити свій інноваційний вплив на суспільні зміни і в цьому відношенні вона має виступати як суб'єкт і активний фактор процесів трансформації суспільства, але, з іншого боку, вона сама є предметом і об'єктом таких змін і неодмінно знижує, хоча б тимчасово, свою функціональну здатність. Уже з цієї причини (а їх значно більше) треба вважати, що процеси перетворення науки в Україні триватимуть ще довго і не зможуть бути завершені за короткий час одноразовими реорганізаціями2.

Роль держави в розвитку науки і використанні її результатів зростає в усіх передових країнах. Важливо це враховувати і в Україні при формуванні науково-технічної політики на перспективу.

Одним з головних і необхідних елементів нової науково-технічної політики України повинна стати перебудова системи управління науково-технологічним розвитком, насамперед перехід від ієрархічного (“директивного”) управління науково-технічною діяльністю до підтримки науки й інновацій.

Головними принципами цієї перебудови мають стати:

– демонополізація керування;

– сполучення самоврядування в науці і державного регулювання науково-технічної діяльності, націленого на створення умов для повного розкриття й ефективного використання творчого потенціалу вчених і фахівців;

– диверсифікованість засобів і джерел фінансування науково-технічної діяльності;

– розмаїтість методів і засобів підтримки наукової та інноваційної

діяльності;

– наукова обґрунтованість управлінських рішень.

Необхідно істотно посилити роль законодавчих органів у керуванні науково-технічним розвитком країни. Крім прийняття законодавчих актів, що визначають правові основи науково-технічної діяльності і які повинні мати постійний характер, Верховна Рада України і Президент України мають визначати і регулярно уточнювати основний зміст науково-технічного розвитку країни: пріоритетні напрямки і структуру цього розвитку; перелік науково-технічних програм вищого рівня – національних програм; обсяги коштів, які виділяються на науку і національні програми, а також на утворення державних фондів науково-технічного розвитку; податкові, кредитні і цінові нормативи, що стимулюють науково-технічну діяльність. Важливою функцією законодавчих органів має стати також контроль за реалізацією науково-технічної політики і рухом виділених бюджетних коштів.

Орган виконавчої влади – Кабінет Міністрів України, насамперед через Міністерство освіти і науки, крім підготовки пропозицій, здійснює такі заходи щодо формування науково-технічної політики:

– створює фонди підтримки науково-технічної діяльності і спрямовує їхню діяльність;

– здійснює в межах встановленого законодавства економічне стимулювання науково-технічної діяльності шляхом прямого фінансування і застосування податкових і кредитних пільг;

– здійснює підбір і виконання державних науково-технічних програм, програм фундаментальних досліджень;

– керує створенням сучасної інфраструктури НДДКР;

– організує міжнародне науково-технічне співробітництво.

У частині науково-технічного розвитку областей і регіонів України ряд перелічених прав і обов'язків має бути делеговано місцевим органам виконавчої влади.

Зокрема, мають бути запроваджені конкретні організаційні форми для переходу до відносин між рівноправними суб'єктами науково-технічної діяльності: науково-технічною організацією, науково-технічним колективом і науково-технічним працівником.

Для наукової обґрунтованості рішень у галузі науково-технічної діяльності необхідно здійснити формування органів експертизи при Президенті, Верховній Раді й Уряді, розробку і впровадження на всіх рівнях управління експертних процедур. Крім того, доцільно ввести Інститут радників Президента з ключових науково-технічних проблем, створити відповідні дослідницькі центри, що стало вже нормою в розвинених країнах.

Робота в цих напрямах уже йде; необхідно її розвивати з урахуванням останніх вимог часу.

Усе це, на нашу думку, приведе до істотного підвищення ролі держави у використанні наукових знань як вирішального чинника прогресивних трансформацій суспільства в сучасних умовах.

Нині важливим інноваційним орієнтиром для наукової системи України служать основні напрями державної інноваційної політики, визначені в програмі “Україна – 2010”, яка розроблена за участю спеціалістів міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, вчених Національної академії наук, установ при Раді національної безпеки й оборони на виконання розпорядження Президента України від 26.02.98 р. № 43. Виходячи з цього документа і зважаючи на очевидність ситуації, що склалася, необхідно невідкладно визначити і чітко сформулювати дійову програму розвитку всього інноваційного комплексу України. Вона повинна охоплювати як окремі виробничі, дослідницькі, конструкторські, інформаційні одиниці, їх поєднання в ринкових структурах, так і органи державного управління такими інноваціями. Державна інноваційна політика в Україні має бути спрямована на створення сприятливого економічного клімату для здійснення інноваційних процесів, сприяти розвитку пріоритетних виробництв, випуску і розповсюдженню принципово нових видів техніки і технологій, максимальному залученню науково-технічного потенціалу країни до розв'язання всього циклу проблем ресурсозбереження – від наукових досліджень до впровадження науково-технічних розробок та впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного становища, забезпечити соціально-економічні, організаційні і правові умови для постійного відтворення й ефективного використання науково-технічного потенціалу.

Державна інноваційна політика має бути орієнтована на сприяння модернізації та підвищення технологічного рівня виробництва, технологічне оновлення виробничого потенціалу. Тому основними напрямами державної інноваційної політики передбачається забезпечити створення і впровадження екологічно сприятливих енерго– і ресурсозберігаючих технологій, що забезпечуватиме використання цих технологій у масовому виробництві, здійснення перебудови техногенного середовища, технічне переозброєння виробництва на основі впровадження новітніх наукових досягнень, безвідходних та екологічно орієнтованих технологічних процесів, модернізацію, реконструкцію й оновлення технологій, що сприяють зменшенню енерговитрат. На базі широкомасштабного використання новітніх технологій мають вирішуватися проблеми енерго– та матеріалозабезпечення, планомірно здійснюватися структурна переорієнтація народного господарства разом з вирішенням екологічних проблем.

Одним із шляхів ефективної підтримки інноваційної діяльності має стати спрямування іноземних кредитів, які надаються під гарантії уряду, та міжнародної технічної допомоги, передусім у галузі, пов'язаній із структурною перебудовою, та на придбання новітніх технологій, “ноу-хау”, що підвищують конкурентоспроможність української продукції та послуг.

Заслуговує на увагу також створення дійового механізму підтримки інноваційної діяльності шляхом застосування найважливіших економічних, правових та адміністративних важелів для пріоритетного розвитку економіки; створення стимулюючого законодавчого та інституційного середовища для всіх суб'єктів інноваційного процесу; впровадження прозорої, стабільної, зрозумілої та прогнозованої виваженої податкової політики, яка б забезпечила вигідні умови для підприємницької діяльності; запровадження спеціальних режимів інноваційної діяльності – правових режимів, які передбачають встановлення податкових та митних пільг; надання державної підтримки, стимулювання діяльності технологічних парків, їхніх учасників, дочірніх і спільних підприємств, що виконують інноваційні проекти за пріоритетними напрямами науково-технічної діяльності технологічних парків (Заходи посилення впливу наукових знань на соціальний прогрес // Науково-освітній потенціал нації: погляд у ХХІ століття / Авт. кол. В. Литвин, В. Андрущенко, А. Гуржій та ін. – К., 2004. – С. 330–336).

***


Як і будь-який інший аспект життя українського суспільства, стан розвитку фундаментальних наук в Україні варто об'єктивно розглянути та проаналізувати наявні позитивні риси та недоліки. Повинна бути створена та впроваджена в практику програма відповідних заходів з метою піднесення наукових знань на їх належне чільне місце серед інших феноменів духовної культури народу.

Україна не має й не матиме в майбутньому достатніх матеріальних та інтелектуальних ресурсів для розвитку всього спектру фундаментальних досліджень. Тому постає запитання, на засаді яких принципів та критеріїв держава має вирішувати, які напрями заслуговують на її підтримку.

По-перше, необхідно виходити з того, що головна особа в науці – це вчений-виробник, який продукує нове знання, а не адміністратор, єдине завдання якого полягає у створенні умов плідної творчої діяльності виробника знань. Потрібно розрізняти науковців, котрі створюють нове знання, та численні бюрократичні структури, існування яких є невиправданим з погляду їхнього місця у виробництві нового фундаментального знання.

По-друге, підтримка наукового напряму означає, перш за все, підтримку вчених, що працюють на відповідному рівні. Відсутні визнані протягом останніх років досягнення світового рівня – немає засад для підтримки напряму та існування академічної установи.

Будь-яка академічна адміністративна структура має право на існування лише тією мірою, якою вона це робить. У наших умовах розмови про колективну природу сучасної наукової діяльності слугують прикриттям для присвоєння академічними керівниками творчих доробків підлеглих.

По-третє, з одного боку, підтримуватися мають напрями, які можуть існувати та розвиватися тільки на теренах України. Це – українська історія, правознавство, геологія, географія, археологія, етнографія, мовознавство, економічні науки, демографія, соціологія тощо. Але ж і вони повинні враховувати світовий досвід та добиватися світового визнання.

З іншого, підтримуватися мають ті конкретні напрями фундаментальних наук (математика, фізика, хімія, біологія, психологія, філософія тощо), представники яких працюють на світовому рівні.

Підкреслимо, що будь-яка фундаментальна наука є вельми розгалуженою на сотні наукових дисциплін. Тому йдеться про те, які з напрямків у межах цих дисциплін варто підтримувати державою. Зрозуміло, що тільки такі, представники яких працюють на високому рівні.

У зв’язку з цим необхідно:

Провести атестацію наукових співробітників (обов'язково включаючи академіків та членів-кореспондентів) і наукових установ за критеріями відповідності результатів їхньої праці світовому рівню в кожній конкретній галузі науки.

Залучити до розробки принципів атестації та її провадження закордонних фахівців. Право на подальшу державну підтримку мають лише ті науковці та установи, результати діяльності яких пройшли випробування на світовому рівні.

Регулярно проводити таку атестацію. Відповідно до атестаційних результатів забезпечувати ротацію наукових кадрів.

Тільки ті науковці, які здобули міжнародний авторитет протягом останніх років, мають право:

– брати участь у конкурсах на посади керівників наукових та навчальних установ та їхніх підрозділів;

– бути обраними членами фахових експертних комісій, вчених рад та рад із захисту дисертацій учених ступенів;

– керувати аспірантами та дипломниками.

Значно підвищити зарплату всіх ланок наукових співробітників за рахунок вивільнених коштів та, при необхідності, залучивши інші джерела. На час існування поточних масштабів цін та заробітної плати встановити єдиний рівень оплати праці всіх професорів та докторів наук, що пройшли атестацію, в межах трьох-чотирьох тисяч гривень (порівняємо: зараз доктор наук одержує таку ж платню, як і молодшій офіцер міліції).

Для решти наукових співробітників кожного рівня, наприклад, кандидатів наук, наукових співробітників без ступеня і аспірантів встановити відповідно менші тарифи, але заохотивши при цьому творчу молодь до наукової діяльності.

Забезпечити НАНУ міжнародними фаховими періодичними виданнями, включаючи електронні. Надавати інститутським бібліотекам кошти на закупівлю закордонних наукових монографій і збірників та входів (паролів) у наукові бази даних.

Ввести інститут виборних директорів (ректорів) наукових та освітньо-наукових установ. Вибори проводити шляхом таємного голосування й обов'язково за участю декількох кандидатур. Обмежити максимальний строк перебування на цих посадах двома термінами та віком керівника 65 роками.

З метою створення умов для справжньої наукової координації, інформування наукової спільноти, викладачів та студентів вищої школи, а також громадського контролю створити та підтримувати відкритий електронний банк даних про діяльність НАНУ та інформаційно-пошукову систему, яка давала б можливість виходу на відповідні банки даних окремих інститутів.

Науковці та суспільство повинні мати доступ до даних про загальний обсяг фінансування НАНУ та його розподіл між інститутами, про основні статті витрат.

Статут усіх державних академій (як співдружності наукових установ) треба реформувати таким чином, щоб вони перетворилися у федерацію своїх складових (інститутів, обсерваторій, спеціальних лабораторій, ботанічних садів і т.п.), а також щоб він не суперечив демократичним нормам нашої Конституції. Замість Президії НАНУ та відповідних органів інших державних академій, що й понині виконують (почасти лише номінально) адміністративні та контролюючі функції, організувати координаційну вибірну Національну наукову раду з кожного фаху.

Виключити з лав Національної академії непритаманні їй прикладні інститути, які теж повинні залишитися державними і бути підпорядковані Міністерству економіки. Прикладні інститути повинні існувати завдяки безпосередній співпраці з промисловістю, при нагоді використовуючи як консультантів колективи чи окремих співробітників НАН, які займаються фундаментальною наукою.

Інститут академіків та членів-кореспондентів у тому вигляді, що дістався незалежній Україні від радянської системи, залишився як рудимент тієї тоталітарної системи, від якої відмовилися країни колишнього соціалістичного табору. Тому потрібно ліквідувати цей інститут та позбавити щомісячних надбавок до зарплати всіх членів державних академій, перетворивши останні на громадські наукові організації.

Зберегти в державній власності сукупність академічних бюджетних установ, заборонивши будь-яку приватизацію їхнього майна, включно із земельними ділянками.

Заборонити брати участь у конкурсах на заміщення керівних посад у науці та освіті колишнім державним службовцям та депутатам протягом п'яти років після звільнення з державної посади або після закінчення депутатського терміну.

Усі мінімально необхідні адміністративні та регулюючі фінансово-господарські функції забезпечення діяльності науковими інституціями покласти на відповідні відділи Міністерства науки та освіти. Професійний нагляд за науковою діяльністю мають здійснювати Національні наукові фахові ради, що працюють на громадських засадах.

У рамках державного регулювання забезпечити обопільну фінансову вигідність співпраці вчених НАНУ та науково-викладацького складу вищих навчальних закладів із тим, щоб підвищити рівень керівництва студентськими науковими працями та забезпечити своєчасну належну кадрову заміну в колективах НАНУ.

Припинити хибну практику захисту дисертацій державними діячами, службовцями та бізнесменами, заборонивши вченим радам навіть розглядати такі роботи.

Скасувати доплати державним службовцям та політичним діячам за науковий ступінь. Відділенню політики від бізнесу повинно відповідати законодавчо відрегульоване відділення адміністративно-державної діяльності від конкретної наукової роботи.

Для реалізації наведеного тут неповного переліку заходів (список їхній, звичайно, збільшиться при детальному обговоренні проблеми) необхідно створити відповідну урядово-парламентську комісію із залученням широкого загалу науковців, що активно працюють у науці, мають високий індекс цитування та досвід роботи у провідних зарубіжних наукових центрах.

Олександр ГАБОВИЧ, доктор фізико-математичних наук,

Володимир КУЗНЄЦОВ, доктор філософських наук,

Іван КАШУБА, доктор фізико-математичних наук,

Владислав ОЛЬХОВСЬКИЙ, доктор фізико-математичних наук,

Володимир ЄРМАКОВ, доктор фізико-математичних наук,

Лариса БРИЖИК, доктор фізико-математичних наук,

Олександр ЄРЕМКО, доктор фізико-математичних наук,

Олександр ХОМРА, доктор географічних наук,

Володимир ШКОДА, доктор філософських наук

(Симптоми тяжкої хвороби, або Що являє собою вітчизняна наука // День. – 2005. – 10.03).

***


Д-р фіз.-мат. Л. М. Шульман, г.н.с. Головної астрономічної обсерваторії НАНУ:

Слово наука в українській мові застосовується до кількох принципово різних видів діяльності. Доцільно впровадити різний підхід до різних видів діяльності, що їх об’єднує слово наука:

– Фундаментальних наук (математика, фізика, астрономія, хімія, біологія, геофізика);

– Прикладних наук (технічні, медичні, аграрні);

– Соціогуманітарних практичних (правознавство, лінгвістика, економіка, соціологія, археологія, фольклористика...);

– Соціогуманітарних загальнопізнавальних (історія, філософія, політологія, літературо- та мистецтвознавство, культурологія...).

Вищенаведена класифікація побудована на базі кінцевої мети наукової праці. Але науки відрізняються ще й потребами в ресурсозабезпеченні.

З цього погляду слід відрізняти:

1) Кабінетні, або “застільні” науки. До цих наук належать майже всі соціогуманітарні, а також математика і теоретична фізика та всі інші, де для створення наукової праці досить письмового стола. Звичайно, необхідні: заробітна плата та/або інші механізми винагороди науковця (наприклад, гонорари за публікації), відшкодування витрат на наукові відрядження, доступ до бібліотек та Інтернету. Необхідні також можливості друкуватися і брати участь у наукових конференціях. В наш час кожному науковцю потрібен персональний комп’ютер, але, якщо комп’ютер є в нього вдома, то стають непотрібними: робоче місце в деякому інституті, а відтак і самі наукові установи з їх адміністративною ієрархією. Ці науки "найдешевші".

2) Експедиційно-музейні науки. До таких належать: етнографія, фольклористика, ботаніка, геологія, зоологія, археологія, географія… Крім того, що треба для кабінетних наук, наукам цього класу потрібні кошти на експедиційні та транспортні витрати, матеріали (наприклад, реактиви, фотоматеріали, магнітні та інші носії інформації та ін.), потрібне деяке обладнання (напр., мікроскопи, магнітофони, фото- та відеокамери, спектрографи). Потрібні також приміщення для музеїв, сховища для колекцій, лабораторії для опрацювання зібраних матеріалів. У деяких галузях цього типу потрібні терарії, віварії, ботанічні сади. Таким чином, потрібні будівлі, допоміжний персонал і транспорт.

3) Експериментальні науки. До таких належать: хімія, біологія, медицина, геофізика… У таких галузях основна діяльність – експерименти, проте все експериментальне обладнання, що використовується, виключно придбане. Здебільшого вчені, які працюють в експериментальних галузях, не розуміються на устрої своїх приладів і не створюють їх власноручно. Вони складають свої експериментальні установки з готових приладів промислового виробництва. Понад те, що потребують науки двох попередніх класів, тут потрібні кошти на експериментальне обладнання (напр., хроматографи, сейсмографи, магнітометри, ЕПР-установки, томографи, рентгенографічні системи…), матеріали та реактиви. Для експлуатації обладнання потрібне утримання висококваліфікованого інженерного персоналу. Крім того, необхідні будівлі, спеціально спроектовані для даної науки (напр., клініка для медицини, іоносферна станція для геофізиків і т.п.).

4) Суперекспериментальні науки: фізика, астрономія, космічні дослідження, більшість технічних наук… Визначальною характеристикою таких наук є не тільки те, що експерименти провадяться на складному та дуже дорогому обладнанні, а й те, що це обладнання нерідко є результатом діяльності вчених-експериментаторів. Праця в цих галузях потребує наддорогої експериментальної техніки: прискорювачів елементарних частинок, ядерних реакторів, оптичних та радіо-телескопів, космічних ракет та супутників тощо. Потрібні також виробничі потужності і приладобудівна база. Витрати на створення нормальних умов для праці в цих галузях відчутні в масштабах бюджету країни.

Точно визначити потреби фінансування для наук кожного з названих класів важко, тим більше, що вони залежать від конкретної наукової тематики. Орієнтовно для успішної наукової праці річні витрати у кабінетних науках повинні складати 50–60 тис. грн, в експедиційно-музейних галузях – 150–200 тис. грн, в експериментальних науках – 300–600 тис. грн, а в суперекспериментальних науках – 600–800 тис. грн на одного науковця. Зазначені суми включають в себе не лише його зарплату, а всі витрати, в тому числі витрати на відрядження, придбання приладів та матеріалів, зарплату допоміжного персоналу, роботи сторонніх організацій та витрати на утримання інфраструктури разом із складною експериментальною технікою. Сучасний стан фінансування науки дуже далекий від цих обсягів. Наразі всі галузі науки фінансуються нижче "кабінетного" рівня.

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка