Пропозиції стосовно реформування



Скачати 214.99 Kb.
Дата конвертації14.12.2016
Розмір214.99 Kb.

Пропозиції стосовно реформування


На сьогодні виробництва, які належать до 5-го технологічного укладу, не демонструють характеристики, які б свідчили про активні інноваційні процеси в цьому виді економічної діяльності, зокрема, інноваційні інвестиції в основний капітал становлять лише 17% загальних таких інвестицій, а обсяг фінансування всієї інноваційної діяльності – 34% у цих інвестиціях. Проте інші машинобудівні виробництва, які належать до 4-го технологічного укладу, демонструють значно більшу інноваційність. Так, співвідношення інноваційних і загальних інвестицій у цій групі становило 49%, а всього інноваційного фінансування до всіх інвестицій в основний капітал – 154%. За показником частки інноваційних інвестицій в основний капітал у загальних інвестиціях група 5-го технологічного укладу поступається ще шести виділеним групам виробництв, які мають такі частки: легка промисловість – 59%, хімія та нафтохімія – 22%, металургія – 21%, інші виробництва – 20%, целюлозно-паперова та поліграфія – 18% і харчова промисловость – 18%. Наведені дані свідчать про те, що інноваційний процес у промисловості України ще не відповідає сучасним вимогам реалізації інноваційної моделі економічного зростання. Такий стан речей не може вважатися нормальним.

Технологічні зміни‚ особливо на теренах впровадження базових та інфраструктурних науково-технічних інновацій, є безпосередньо пов'язаними з виробництвом нових наукомістких інвестиційних товарів, які потребують значних цілеспрямованих інноваційних капітальних витрат. Тому за низького рівня інноваційного інвестування країна втрачає потенційні можливості динамічного розвитку, навіть маючи чималі наукові та проектно-конструкторські розробки своєї науково-технічної сфери.



Ефективна інноваційна політика має забезпечити дієвий механізм інвестування масштабних структурних змін на користь виробництв 5-го технологічного укладу, ключовими технологіями якого є інформаційні. Існуючі державні науково-технічні програми сьогодні не забезпечують досягнення такого кінцевого результату. Формування стимулюючої інвестиційно-інноваційної політики‚ орієнтованої на економічне зростання‚ має здійснюватися з урахуванням комплексного підходу, який охоплює елементи як загальної макроекономічної політики щодо розбудови сприятливого інвестиційного середовища для реалізації інноваційних проектів‚ так і спеціальних стимулів для інвестування інноваційних технологічних змін‚ які слід запроваджувати на державному рівні.

Здійснення такої політики повинно включати реалізацію таких управлінських заходів.

  1. Пряме державне фінансування інноваційних інвестицій з реалізації програм структурної перебудови економіки: підтримка утворення та розвитку нових конкурентоспроможних наукомістких галузей та виробництв‚ які складуть основу матеріально-технічної бази довгострокового економічного зростання країни: насамперед це стосується таких галузей, як біотехнологія‚ аерокосмічний комплекс‚ інформаційні технології‚ виробництво нових матеріалів тощо.

  2. Пряме державне фінансування інвестицій у розвиток сучасної інноваційної інфраструктури: активна підтримка процесів розвитку транспортних та комунікаційних мереж‚ особливо інформаційних, які є інфраструктурою бізнесу; важливими елементами інноваційної інфраструктури є забезпечення умов для підвищення мобільності робочої сили та її інноваційної перекваліфікації.

  3. Застосування системи пільг щодо податку на прибуток за умови його використання на інноваційні інвестиції. При цьому слід запроваджувати галузеву диференціацію податкових пільг та їх гнучкість залежно від цілей та завдань національної політики технологічних змін. Важлива чітка спрямованість інноваційних податкових пільг на реальний кінцевий результат виробництва – випуск та реалізацію конкурентоспроможної інноваційної продукції. У цьому контексті є необхідність запровадження статистичного обліку щодо обсягів та результатів використання інновацій.

  4. Введення системи податкового кредитування приросту обсягів витрат підприємств на дослідження та розробки: інвестування технологічних інновацій неможливе без зростання обсягів науково-дослідних робіт‚ пов’язаних з адаптуванням новітньої технології до конкретних умов виробництва‚ де вони впроваджуються. Підвищені витрати такого роду на стадії впровадження та перших років випуску нової продукції потребують створення нормативної бази для можливості більш рівномірного розподілення їх обсягів на весь період життєвого циклу інновації.

  5. Запровадження системи стимулювання кооперації науки і виробництва в інноваційному процесі: встановлення пільгового режиму оподаткування та норм утворення і припинення діяльності організаційних форм‚ які здійснюють кооперативні науково-дослідні та впроваджувальні роботи спільною діяльністю науково-дослідних установ та виробничих підприємств‚ банківських і фінансових організацій‚ які інвестують наукоємні технологічні зміни.

  6. Забезпечення сприятливих торговельних умов для розвитку процесів ефективного формування конкурентоспроможного національного товаровиробника інноваційних продуктів: проведення відповідної торговельної політики з елементами підтримуючого протекціонізму‚ заохочення проектів спільних досліджень та розробок‚ які надають доступ до високих сучасних технологій‚ заохочення іноземного інвестора утворювати спільні підприємства‚ які виробляють наукоємну продукцію‚ зокрема з найбільш перспективних інноваційних напрямів – інформаційні технології та біотехнології‚ впровадження міжнародних стандартів для вітчизняних виробництв.

  7. Стимулювання інвестицій у технопарки, інкубатори, інноваційні центриінші трансферні та інфраструктурні фірми, які сприяють впровадженню нових технологій у виробництво.

  8. Удосконалення інвестиційної політики щодо міжнародного трансферу технологій: підвищення ефективності організаційно-економічного механізму, що створює політичні, правові та економічні умови для зростання притоку виробничого іноземного капіталу для забезпечення досягнення державних цілей інноваційного розвитку, а також активізує експорт вітчизняних технологій.

Для здійснення науково-технічної та інноваційної політики в галузі реалізації науково-технічних програм у найближчі два роки доцільним є:

– інтенсивніший розвиток партнерства держави і приватного сектора. Слід відзначити, що дотепер лише близько 13% приватизованих підприємств беруть участь у реалізації державних науково-технічних програм за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки;

– активніше залучення до забезпечення програм необхідними ресурсами джерел позабюджетного фінансування, у тому числі іноземних;

– створення мережі недержавних фондів;

– зміни в податковій політиці на користь зацікавленості в ефективній реалізації державних науково-технічних програм у секторах вітчизняної економіки на основі диференціації пільг, пов'язаних із досягнутим ефектом та вкладеннями власних коштів замовників в інноваційне використання результатів пріоритетних науково-технічних розробок;

– удосконалення системи фінансування державних науково-технічних програм з відмовою від залишкового принципу забезпечення їх фінансовими ресурсами та на основі підвищення частки цільових науково-технічних програм у бюджетному фінансуванні відповідно до положень Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки”;

– поєднання принципів формування та фінансування державних науково-технічних програм на основі довгострокових планів їх фінансового забезпечення та соціально-економічного обгрунтування необхідності витрат на їх реалізацію, не виключаючи індикативне планування;

– уточнення функцій відповідних владних структур, що мають відношення до управління й фінансування державних науково-технічних програм, а також посилення взаємозв'язків між ними в галузі забезпечення науково-технічними розробками реальних замовників науково-технічної продукції;

– розширення масштабів інтеграції науки і виробництва в процесі реалізації науково-технічних програм на основі використання таких її форм, як наукові центри, технопарки, технополіси, посередницькі організації та торгові біржі для продажу науково-технічної продукції.

Фінансування інноваційної діяльності. Ефективною формою використання власних коштів підприємств на інноваційну діяльність може бути розширення масштабів застосування корпоративної системи управління науково-підприємницькими об’єднаннями з відповідними державними гарантіями щодо надання привілеїв і пільг. З цим напрямом фінансового забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності тісно пов’язане залучення венчурного капіталу, що широко використовується в зарубіжній практиці і може позитивно вплинути на структуру фінансування цих сфер економіки в майбутньому.

Подальший розвиток венчурного фінансування потребує більш чіткої державної політики сприяння в галузі вдосконалення відповідного чинного законодавства, створення інноваційного конкурентного середовища, у тому числі за рахунок залучення до нього малих та середніх підприємств, підвищення кваліфікаційного рівня підприємців та управлінського персоналу, їх фірм, а також багатьох інших організаційно-економічних заходів щодо використання цього джерела фінансування в умовах нестачі коштів державного бюджету.

Стратегічним джерелом збільшення фінансових ресурсів для інноваційної діяльності має бути використання з цією метою заощаджень населення і головним чином активної їх частини. Як свідчать результати спеціальних досліджень цієї проблеми вітчизняними економістами, за зростання обсягу таких заощаджень у країні норма активної їх частини є ще досить низькою і становить близько 5%. При цьому необхідно відзначити, що за зростання абсолютної суми заощаджень у 2000 р. порівняно з 1995 р. майже у 2,5 раза норма активного заощадження з 1996 р. не підвищувалась, а навпаки, знизилась на 18%.

Особливої уваги заслуговують перспективи фінансування інноваційної діяльності окремих галузей промисловості. Перехід на інноваційний шлях розвитку країни означає забезпечення конкурентоспроможності всіх секторів її економіки на основі використання ефективних результатів галузевих науково-технічних розробок та прискорення темпів їх використання.

Характерними в цьому відношенні є позиції розвинених країн світу, а також Російської Федерації, політика уряду яких спрямована насамперед на випереджаючий розвиток обробних наукоємних галузей промисловості:

– зменшення виробництва сировини традиційних матеріалів на користь збільшення обсягу продукції машинобудування та його високотехнологічних виробництв;

– звуження обсягів закупівель енергоносіїв за рахунок налагодження власного виробництва та енергозбереження;

– розширення закупівель прогресивних технологій, що мають забезпечити ефективне технологічне оновлення виробництва;

– реконструкцію виробництва з переходом до ресурсозберігаючих технологій;

– розширення масштабів міжнародної кооперації в технологічному розвитку авіаційної промисловості, якісної металургії, суднобудування, сільськогосподарського машинобудування, переробки нафти та газу, виробництва і переробки агропродукції.

У нашій країні цими привілеями користуються сировинні галузі промисловості і, зокрема, добувна галузь, де інноваційна діяльність видається занадто коштовною, бо на одну гривню реалізованої продукції припадає 12,8 грн витрат, пов’язаних з інноваційною діяльністю, у тої час як в галузях обробної промисловості лише близько 0,2 грн.

Слід при цьому відзначити, що для активізації інноваційної діяльності ця галузь промисловості користується головним чином придбанням технологій, а також машин і обладнання. В середньому на рік у галузях промислового виробництва інноваційні витрати, що припадають на активне інноваційне підприємство, становлять 1 317 грн, у металургії – 2 640 грн, у хімічній і нафтохімічній – 1 985 грн, а в таких наукоємних галузях, як виробництво залізничних і трамвайних локомотивів – 2 969 грн, повітряних і космічних апаратів – 5 691 грн, автомобілів – 5 521 грн. При цьому рівень реалізації інноваційної продукції в них досить високий, досягає 19% і поступається лише чорній металургії. Це порівняння дає підстави для висновку про необхідність посилення уваги до фінансового забезпечення наукоємних галузей обробної промисловості, спроможних до прискорення темпів реалізації інноваційної продукції як тенденції, що склалася в останні роки:

– 2005 і подальші роки довгострокового розвитку економіки України характеризуватимуться підвищенням продуктивності, що супроводжуватиметься зростанням валового внутрішнього продукту, обсягу виробництва, прибутку та рентабельності його галузей;

– зростання економіки сприятиме зміцненню самостійності підприємств щодо розв’язання проблеми інноваційного розвитку. Тобто обсяг власних коштів господарських суб’єктів, спрямованих на впровадження інновацій у виробництво, поступово підвищуватиметься. Ця закономірність знайшла свій прояв уже в останні п’ять років (1998–2003 рр.) порівняно з 1998 р. Разом з тим частка їх у структурі цих коштів дещо зменшилась у 2003 р. у зв’язку зі зростанням ролі банківського кредитування, що становить у загальній структурі витрат на інноваційну діяльність – 14% і збільшилось порівняно з 2000 р. удвічі, а з 1998 – у 4 рази;

– у зв’язку з цим частка бюджетних коштів, що використовується для інноваційної діяльності, у загальному їх обсязі зазнаватиме тенденції зниження, хоча абсолютні суми бюджетних асигнувань на науку та інноваційну діяльність збільшуватимуться. Це збільшення буде основою для державної підтримки пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, інноваційних її напрямів та створення дієвої інфраструктури інноваційної діяльності;

– джерелом збільшення обсягу коштів, усунення їх дефіциту має бути подальше зростання ролі банківських кредитів у розвитку інноваційної діяльності як за дольовою участю їх у загальних обсягах фінансування та інновацій, так і за збільшенням обсягу кредитування у зв’язку зі зниженням ставки кредитного рефінансування, що, за даними Міністерства фінансів України, має знизитись з 25% в 2002 р. до 11,3% у 2006 р. Можна передбачити у зв’язку з цим, що вона досягне в перспективному періоді рівня розвинених країн світу;

– не менш важливим у майбутньому є досягнення рівня фінансування інноваційної діяльності, що становив би не менше 40–50% капіталовкладень у виробництво з метою прискорення темпів технологічного його переозброєння, тобто підвищення порівняно з 2001 р. на 30–35%;

– необхідно також передбачити зміни у структурі фінансування життєвого циклу інновацій, підвищення у зв’язку з цим частки в них прикладних досліджень та розробок, що має сприяти відповідному прискоренню темпів та масштабів упровадження їх результатів, а отже, і загальному обсягу фінансування інноваційної діяльності;

– реальним має бути розширення масштабів упровадження науково-технічних досягнень у виробництво у зв’язку зі зменшенням податкового тиску на підприємства, захисту внутрішнього товаровиробника від недобросовісної зовнішньої конкуренції, підвищення життєвого рівня населення та зумовленого цим ширшого використання його заощаджень. Ці чинники мають сприяти зростанню попиту на інноваційні перетворення у виробництві, а значить, і на фінансові ресурси щодо їх здійснення. У зв’язку з цим можливим є збільшення обсягу фінансування інноваційної діяльності за досвідом зарубіжних країн у перспективі, тобто до кінця 2011 р., у 5–7 разів порівняно з обсягом фінансування науково-технічних розробок і в 23 рази відносно 2006 року.

За цих передумов можливим має бути поступове поетапне збільшення обсягу фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності в країні. Вже до 2005 р., адаптованого до стійкого економічного розвитку країни, за умови збільшення витрат на інноваційну діяльність до 50–70 млрд грн є реальним доведення їх на науково-технічні розробки до рівня 1,7% ВВП, коли, з досвіду розвинених країн світу, може бути відчутним вплив цього фактора на економіку країни, тобто до 5–6 млрд грн на рік. За період з 2005 по 2009 р. з найсприятливішими для технологічних проривів умовами на основі подальшого зростання економіки країни та вдосконалення інвестиційної політики, що забезпечують збільшення вкладень в оновлення технології та удосконалення структури джерел фінансування науково-інноваційної діяльності, питома вага витрат на науку у ВВП має зрости до 2,5%. У перспективному періоді 2006–2011 рр. за умови стабільно стійких темпів росту економіки питома вага коштів, необхідних для розвитку науки, має бути доведена у ВВП до 2,5%, тобто щорічних витрат на науку до 5–7 млрд грн і на інноваційну діяльність до 50–70 млрд грн.

Індикатором результативності науково-технічної діяльності інноваційного спрямування в зарубіжних країнах вважається відношення обсягу НДДКР до обсягу продаж товарної продукції. У розвинених країнах світу в середньому він становить 1:5, а в деяких досягає і 1:15. У нашій країні його рівень становить 1:0,6.

Усунення вказаних вище перешкод потребує оновлення матеріально-технічної бази науково-дослідних організацій, бо майже 76% наявного парку обладнання, що в них експлуатується, є на 50% морально та фізично зношеними. Середній вік машин і устаткування в цих установах досягає 16 років.

Необхідним є поліпшення фінансового забезпечення науково-технічної діяльності за рахунок:

– концентрації коштів з одночасним збільшенням обсягу фінансування пріоритетних науково-технічних розробок інноваційного призначення. Особливу увагу у зв’язку з цим має бути звернено на прискорення розвитку фізико-математичних, хімічних, біологічних, медичних, технічних наук, зокрема, пов’язаних з приладобудуванням та розвитком електроніки, хімічними і ресурсозберігаючими технологіями, що їх частка в обсязі наукових досліджень значно зменшилась порівняно з 1995 р.;

– залучення до фінансування науково-інноваційної діяльності іноземних інвесторів зі збільшенням обсягів його не менш ніж у 4 рази, зважаючи на нестачу власних коштів підприємств, а також на те, що в країнах з інтенсивним інноваційним розвитком частка іноземних інвестицій становить не менше 1820% внутрішніх коштів, що спрямовуються на інноваційну діяльність;

– використання ризикових (венчурних) та позичкових форм фінансування, у тому числі коштів малих підприємств (їх участь в інноваційній діяльності поки що становить близько 4,5% від загальної кількості);

– розширення масштабів участі приватного сектору економіки у розвитку інноваційної діяльності (в Україні він становить 0,16% обсягу фінансування). Такий розподіл науковців високої кваліфікації не сприяє якісному та ефективному використанню нововведень у виробництві, тобто активізації інноваційної діяльності. Усунення цього недоліку потребує для державних наукових установ отримання пільгових кредитів для придбання нерухомості та товарів тривалого користування для їхніх висококваліфікованих кадрів і молодих перспективних науковців, розроблення системи відшкодування витрат банкам за рахунок бюджетних коштів;

– створення ефективної інфраструктури науково-технічної та інноваційної діяльності. Так, технополіси, технопарки, інноваційні центри необхідно насамперед створювати з метою забезпечення прориву в принципово нових галузях інноваційної діяльності в регіонах з розвинутим потенціалом академічної, вузівської та галузевої науки, а також ВПК, де функціонують наукові центри НАН України і Міністерства освіти і науки України;

– підвищення рівня соціально-економічної обгрунтованості проектів, що має стати більш дієвим економічним стимулом реалізації інновацій.

Першочерговими кроками щодо формування інноваційно орієнтованої наукоємної економіки доречними для реалізації органами виконавчої влади будуть такі заходи:

– Кабінету Міністрів України розробити і затвердити організаційно-економічний механізм державного управління розвитком сфери високонаукоємних технологій, яка є одним з головних елементів моделі національної інноваційної системи.

– Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції і Міністерству фінансів доопрацювати існуючу систему державного стимулювання інноваційної діяльності та внести необхідні зміни з урахуванням основних положень Загальнодержавної комплексної програми розвитку високих технологій в Україні. З огляду на необхідність централізованого запровадження чіткої системи фінансово-економічних важелів залучити корпоративний капітал у сферу розробки прогресивних технологічних інновацій.

– Кабінету Міністрів України за участю Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерства фінансів, Міністерства промислової політики, Міністерства освіти і науки розробити і подати на розгляд Верховній Раді України проект закону “Про Концепцію цілісної системи державної політики розбудови ринку високих технологій в Україні”. Концепція має визначати систему державних заходів щодо організаційно-правових, фінансово-економічних та інституційних засад формування наукоємної економіки, структурувати часову етапність їх реалізації, декларувати середньострокові прогнозні базові економічні результати провадження державної політики.

– Міністерству освіти і науки разом з Міністерством фінансів опрацювати і подати на розгляд Кабінету Міністрів моніторинговий звіт про сучасний стан кадрового та техніко-технологічного потенціалу вітчизняної системи науки та розроблений за підсумками його економічного аналізу проект Загальнодержавної програми стимулювання розвитку науки у 2005 р. Програма повинна містити виважені економічні шляхи розв’язання проблем підвищення соціального статусу наукового працівника, технологічного оновлення матеріально-технічної бази науково-дослідних установ, прискорення міжнародної інтеграції вітчизняної науки в об’єднаний європейський науковий простір.

– Міністерству освіти і науки забезпечити організацію професійної підготовки висококваліфікованих спеціалістів у галузі як внутрішнього, так і зовнішнього технологічного трансферу технологій.

– Розробити і запровадити у практику державного управління економікою систему економічної оцінки наслідків господарської діяльності інноваційних структур, забезпечити реалізацію процесу її структурного розширення відповідно до інноваційного ефекту їх діяльності та узгодження профілю інноваційної активності суб’єктів інфраструктури із затвердженими напрямами загальнодержавних пріоритетів розвитку високих технологій в Україні.

Для забезпечення фінансовими ресурсами зростання темпів інноваційної діяльності доцільно:

– Міністерству освіти і науки України, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України зосередити кошти бюджетного фінансування на реалізації науково-технічних та інноваційних програм з високою соціально-економічною та науково-технічною значимістю, зокрема, з орієнтацією на коефіцієнт їх ефективності (за досвідом зарубіжних країн) у межах 2–7;

Міністерству фінансів України, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України із залученням науковців-спеціалістів розробити спеціальні організаційно-економічні заходи з уточнення нормативно-законодавчої бази країни з метою розширення кола і масштабів позабюджетної підтримки науково-технічної та інноваційної діяльності на основі використання з цією метою таких її джерел, як кошти місцевих бюджетів, кошти спеціалізованих державних інноваційних установ, банківського кредитування, заощаджень населення тощо;

– Міністерству фінансів України, Комісії з цінних паперів України передбачити в найближчі роки розширення масштабів фінансування науково-технічних проектів шляхом випуску державою акцій або цінних паперів під ці проекти, що має сприяти акумулюванню коштів, необхідних для здійснення конкретних програм;

– Міністерству фінансів, НБУ та комерційним банкам розробити систему стимулювання залучення до інноваційної діяльності коштів населення, у тому числі за допомогою використання місцевої комунальної позики як ліквідних цінних паперів, та створення механізму надання державних гарантій щодо стабільності вкладів і здійснення заходів стимулювання їх зростання;

– Міністерству фінансів та НБУ із залученням спеціалістів інших організацій та науковців розробити механізм довгострокового кредитування підприємств, що активізують інноваційну діяльність, встановити в ньому систему державних дотацій на кредитні ставки як одного з головних джерел фінансування з пропорційними змінами доплат за тривалість терміну та значимість проектів;

– Міністерству фінансів України створити у системі видатків державного бюджету України спеціальні фонди фінансування науково-технічних програм та інноваційних програм з метою покриття інноваційних ризиків.

Пріоритетна державна підтримка фундаментальних досліджень має поєднуватися з постійною актуалізацією тематики та підвищенням їх наукового рівня, що обумовлює необхідність у чіткій координації проведення цих досліджень в академічному, вузівському і галузевому секторах досліджень, узгодженості пріоритетів природничих, технічних і соціогуманітарних наук.



Проблема високих темпів інноваційного розвитку не може бути вирішена без підвищення темпів оновлення технічної бази в матеріальній сфері економіки країни, у сфері послуг та в науково-технічній сфері. Через зношеність основних фондів у промисловості на рівні 50%, а в деяких галузях – 70% високі технології не можуть бути сприйнятливим для виробництва. Тому необхідно його технологічне оновлення здійснювати в органічному поєднанні з технічним переозброєнням виробництва, із заміною морально зношеного обладнання, а отже, з відповідними обсягами капіталовкладень у технічне переозброєння та витратами на впровадження технологічних інновацій.

Престижність високотехнологічних галузей не означає, що інноваційним розвитком не можуть бути охоплені інші галузі економіки, у тому числі сфера послуг з її науковою складовою, де матеріально-технічна база зношена не менше, ніж у матеріальній сфері виробництва, діяльність сфери зв’язку та комунікацій, що мають забезпечувати інформатизацію суспільства, тому необхідним є збалансування фінансових потоків в інноваційний розвиток секторів економіки на основі врахування попиту на науково-технічну продукцію й активізації в цьому напрямі діяльності всіх структур влади, причетних до регулювання інноваційної діяльності.

Розвиваючи основні положення стратегії утвердження інноваційної моделі розвитку з урахуванням вищевикладеного, можна визначити такі основні напрями вдосконалення державної політики захисту інтелектуальної власності та розширення ринку промислової власності:

1. Повномасштабне виконання положень прийнятих концепцій, програм, указів Президента України у сфері регулювання промислової власності.

Зважаючи на те, що в Україні розроблено достатньо широку базу нормативно-законодавчого забезпечення розвитку правовідносин у сфері охорони промислової власності, органам виконавчої влади слід зосередити зусилля на:

– врегулюванні окремих розбіжностей щодо трактування положень чинного законодавства у зв’язку з набуттям чинності Цивільного, Господарського та Митного кодексів України;

– неухильному дотриманні виконання положень Указу Президента України від 27 квітня 2001 р. № 285 “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні” в частині, зокрема:

підготовки та внесення на розгляд Верховної Ради України законопроекту про порядок набуття прав інтелектуальної власності на об'єкти, створені за рахунок коштів державного бюджету та державних цільових фондів;

запровадження механізмів державної підтримки патентування вітчизняних об'єктів інтелектуальної власності в іноземних державах;

нормативного врегулювання методики оцінки вартості об'єктів інтелектуальної власності та впорядкування оціночної діяльності у сфері інтелектуальної власності;

проведення інвентаризації об'єктів інтелектуальної власності, під час створення яких використовувалися кошти державного бюджету та державних цільових фондів;

– повномасштабній реалізації положень Концепції розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 червня 2002 р. № 321-р.

2. Посилення координуючої ролі держави.

Найважливішим завданням держави має стати визначення науково-технічних і технологічних пріоритетів в умовах обмеженості ресурсів, вироблення стимулюючих заходів щодо впровадження базисних інновацій, активізації процесів створення, пра­вової охорони та введення до господарського обігу результатів інтелектуальної, творчої праці шляхом їх трансферу (передачі) з освітніх та наукових центрів у промисловість, використовуючи досвід розвинених країн, передусім США.

Посилення позицій країни на міжнародних ринках об’єктів права промислової власності можливо шляхом активізації координуючої ролі держави у визначенні пріоритетних груп патентів та фінансової підтримки через кредитування на зворотній або безоплатній основі їх патентування у міжнародних структурах ВОІВ.

3. Вдосконалення правовідносин стосовно службових патентів та патентів, створених за фінансової підтримки держави.

Потребує переосмислення чинний режим права власності на об’єкти промислової власності, зокрема, порядок створення і патентування службових винаходів, доцільності утримання права держави на патенти, створені за рахунок державних коштів.



4. Перетворення фіскального характеру системи плати за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти промислової власності, на стимулюючий.

Порядок сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, регулюється постановою Кабінету Міністрів України № 543 від 22 травня 2001 р. змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 901 від 16.06.2003 року.

Фіскальний характер системи плати визначається невиправдано великою кількістю дій, за які необхідно вносити плату, розмірами збору, що переважно перевищують рівень реальних витрат та ставки зборів, прийняті в більшості країн світу. При цьому, попри усі заяви щодо завершення гармонізації національного законодавства з нормами угоди ТРІПС СОТ, не подолано дискримінаційний характер стосовно іноземних заявників – з більшості дій ставки збору для них перевищують ставки збору для національних заявників у десятки й сотні разів.

Відомо, що державні збори в сучасних патентних відомствах грунтуються на таких положеннях стимулюючого характеру:

– розмір зборів має дозволяти патентному відомству самостійно фінансувати свої витрати, проте не ставати джерелом надприбутків;

– розмір зборів має відповідати середньому рівню, прийнятому в країнах даного географічного регіону;

– порядок сплати зборів має бути простим і базуватися на визначених чинним законодавством нормах;

– порядок сплати має бути недискримінаційним як за розмірами ставок зборів, так і за умовами оплати (вид валюти платежу).

Саме тому одним із стратегічних заходів розширення ринку промислової власності має стати розроблення нової системи плати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, що буде мати стимулюючий характер.

5. Забезпечення безкоштовного доступу до інформації стосовно стану патентування об’єктів промислової власності.

Незважаючи на значну кількість заходів, здійснених Державним департаментом інтелектуальної власності в останні роки, інформація про його діяльність залишається непрозорою, кількісні оцінки ефективності – недоступними, використання сучасних інформаційних технологій – на недостатньому рівні.



Регулювання ринку промислової власності постає в розробленні і реалізації такого нормативно-правового механізму, який має враховувати особливості правовідносин національного, міждержавного і міжнародного характеру стосовно окремих видів промислової власності (патентів на винаходи, промислових зразків, корисних моделей тощо, свідоцтв про реєстрацію торгових марок, географічних позначень тощо). При цьому слід відзначити, що попри відмінності у рівнях розвитку окремих країн, переважна більшість проблем розвитку національних ринків промислової власності пов’язана з необхідністю врегулювання прав на об’єкти промислової власності, які створені з державних джерел фінансування, а також стимулюванням їх впровадження з метою активізації інноваційних процесів (З аналітичної записки, підготовленої вченими Інституту економічного прогнозування НАН України, Ради з вивчення продуктивних сил України НАН України та Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Доброва НАН України).


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка