Пропозиції стосовно реформування



Скачати 143.3 Kb.
Дата конвертації13.12.2016
Розмір143.3 Kb.

Пропозиції стосовно реформування



Пропозиції щодо розвитку системи трансферу технологій. Державне управління трансфером технологій має здійснюватись центральним органом виконавчої влади з питань наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності, а також іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, які беруть участь у закупівлі, передачі і/або використанні технологій.

Важливою складовою системи управління трансфером технологій є закони, постанови, укази, розпорядження, рішення, програми, концепції, що стосуються трансферу технологій і прийняті, затверджені або ухвалені директивними органами країни. Трансферу технологій стосується певною мірою фактично вся законодавча база в галузі науково-технічної та інноваційної діяльності. Основні напрями інноваційної політики, які також стосуються і трансферу технологій, визначені Концепцією науково-технологічного та інноваційного розвитку України, затвердженою Постановою Верховної Ради України в липні 1999 р.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України затверджено Концепцію розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності. Україна заявила про приєднання до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності (BOIB), Римської конвенції, приєдналася до Женевського акту Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків, до Договору про патентне право (PLT).

Законів та інших регулюючих актів у сфері трансферу технологій майже достатньо. Але проблема в тому, що низка завдань, передбачених згаданими законами, указами, постановами, не виконується в повному обсязі.

Невід’ємною складовою системи управління трансфером технологій є дорадчі органи управління, що відповідають за здійснення державної політики у сфері трансферу технологій. До їх числа входить, зокрема, створений у складі Міністерства освіти і науки Департамент інтелектуальної власності, який провів певну роботу з гармонізації вітчизняної правової бази з нормами міжнародного права, розвитку міжнародного співробітництва у цій сфері, комерціалізації інтелектуальної власності.

До складу зазначених органів входять також:

– Рада з питань науки і науково-технічної політики при Президенті України;

– Комісія Кабінету Міністрів з питань науково-технологічного розвитку;

– Міжвідомча комісія з питань науково-технологічної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України;

– Комісія з організації та діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів;

– Міжвідомча рада з координації фундаментальних досліджень при президії Академії наук України.

Сутність управління трансфером технологій полягає в застосуванні окремих або кількох з цих функцій до зазначених вище об’єктів державного регулювання з використанням відповідних інструментів та нормативно-правових актів. Так, наприклад, розвиваюча функція стосується розвитку ринку технологій, а також експортного потенціалу і потенціалу трансферу технологій. Координуюча функція призначена ув’язувати і узгоджувати політику трансферу технологій з технологічною, науково-технічною, інноваційною політиками. Обмежувальна функція стосується регулювання експорту та імпорту технологій в розумних межах. Підтримувальна функція держави стосується найбільшою мірою пріоритетів технологічного розвитку. Захищаюча функція призначена для захисту вітчизняної промислової власності, внутрішнього ринку та вітчизняного товаровиробника від недобросовісної конкуренції. Законотворча функція має на меті правове забезпечення трансферу технологій, а також приведення його та митного законодавства у відповідність до вимог ГАТТ/СОТ. Контролююча функція призначена здійснювати контроль трансферу технологій з позицій економічної безпеки, збереження державних таємниць та конкурентних переваг країни.

Виконання найбільш важливих і складних регулюючих функцій вимагає створення відповідних підсистем, до складу яких входили б необхідні оргструктури, положення про них і порядок виконання їхніх функцій. Важливим напрямом державної політики щодо трансферу технологій є створення і розвиток інфраструктури за рахунок нових організаційних структур, комунікацій, баз даних та такого доступу до інформації про нові технології, який би забезпечував можливість пошуку нових технологій та їх просування на вітчизняний та світовий ринки.

До цього напряму державної політики належать такі завдання:

– створення галузевих систем щодо впровадження нових прогресивних технологій;

– створення нових організаційних структур, що здійснюють трансфер технологій: технопарків; інноваційних центрів; бізнес-інкубаторів; мережевих інноваційних структур, які б функціонували на базі сучасних інформаційних технологій; інформаційно-консалтингових центрів з питань трансферу технологій; інституту інноваційно-технологічного провайдингу; системи підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з проблем трансферу технологій; інтегрованих підприємницьких структур, однією з яких є кластери, та інших;

– просуванню вітчизняних технологій на світовий ринок має сприяти і активізація участі торговельних місій України у цих процесах;

– створення програми розвитку і підтримки інноваційного ринку України, важливим сектором якого став би ринок технологічних інновацій. Для свого існування він потребує команди досвідчених технічних фахівців і менеджерів, яким можна було б довірити інноваційний проект і серйозні приватні інвестиції;

– на цивілізованому ринку інновацій керування інноваційним проектом має бути комплексно раціональним: оптимальна організація НДДКР, оптимальний вибір контрагентів, контроль термінів, якості і витрат;

– до функцій державної політики входить і участь України у роботі профільних технологічних комітетів міжнародних організацій, а також у міжнародних дослідницьких проектах і програмах. Такі важливі функції державної політики, як створення системи обліку, контролю та моніторингу трансферу технологій, потребують розроблення і введення спеціальної статистичної форми “Діяльність у сфері трансферу технологій”, організації спеціальних служб та розробленні порядку здійснення їх функцій.

Для того, щоб трансфер технологій став важливою сферою активної державної політики, необхідно розробити “Концепцію трансферу технологій” як важливу підсистему національної інноваційної системи, яка б забезпечила ефективну взаємодію державних органів управління всіх рівнів у галузі трансферу технологій в країні.

Державне управління трансфером технологій має здійснюватись центральним органом виконавчої влади з питань наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності, а також іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, які беруть участь у закупівлі, передачі і/або використанні технологій. Частково вже створено систему відповідних органів державного управління трансфером технологій на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях. Проблема полягає у відсутності чіткого і конкретного визначення функцій, відповідальності та повноважень цих органів.

Державна політика щодо трансферу технологій має починатись із створення комплексної системи відповідних органів державного управління трансфером технологій на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях, мережі організаційно-економічних структур, ресурсного забезпечення, економічного стимулювання, охорони інтелектуальної власності, законодавчого та нормативно-правового забезпечення трансферу технологій. Вона має охоплювати всі рівні управління – від міждержавного і до рівня окремого працівника (фізичної особи). В цьому процесі держава повинна брати на себе функцію стимулювання безперервного ланцюжка інноваційного технологічного процесу: наукова ідея – розробка нової технології – комерціалізація технологічних досягнень за допомогою інноваційного підприємництва.

Обов’язковим завданням державної політики щодо трансферу технології є створення сприятливих фінансових умов для придбання і продажу технологій. Виконання цього завдання потребує сприяння з боку держави нарощуванню легальних фінансових ресурсів, необхідних для розвитку нових технологій та виробництва наукоємної продукції.

Важливим напрямом державної політики щодо трансферу технологій є створення і розвиток інфраструктури нових організаційних структур, комунікацій, баз даних та такого доступу до інформації про нові технології, який би забезпечував можливість пошуку нових технологій та їх просування на вітчизняний та світовий ринки.

До основних механізмів державного регулювання сфери трансферу технологій повинні належати:

зовнішньоекономічне законодавство, а саме його митний та податковий розділи, які повинні стимулювати виробника на збільшення наукоємного експорту. Виробникам цих видів продукції мають бути збільшені розміри амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних виробничих фондів з метою їх прискореної заміни і впровадження прогресивніших машин і технологій. На жаль, зовнішньоекономічне регулювання і державна політика щодо розвитку машинобудування поки що не мають міцного зчеплення. Першочерговим завданням є приведення митного законодавства у відповідність до вимог ГАТТ/СОТ, а також інтересів захисту внутрішнього ринку та вітчизняного товаровиробника;

державне регулювання імпорту шляхом підвищення відповідальності виробників, постачальників та контролюючих організацій за збитки, завдані господарству, громадянам та довкіллю небезпечними товарами, технологіями, рекламою. Для цього необхідно розробити і ввести в дію Закон України “Про здійснення контролю на ринках товарів, робіт, послуг”. Необхідно також прискорити впровадження європейських директив і стандартів, визначених програмою інтеграції України в ЄС;

наявність ефективної національної системи технічного регулювання, головними елементами якої є стандартизація, метрологія, сертифікація, які на сьогоднішній день потребують удосконалення.



Податкова та амортизаційна політика. Розвиток промисловості вимагає вдосконалення протекціоністських заходів. Питання це настільки серйозне, що для окремих галузей з його рішенням пов'язано майбутнє. Мається на увазі втрата не тільки наукового і виробничого потенціалу, але й економічної незалежності країни. Податкова система на імпортну техніку недостатньо розвинута. Разом з тим у світі існують перевірені практикою методи управління надходженням на ринок імпортної продукції. Найприйнятніший — оподаткування всіх товарів, що ввозяться. Такий підхід направлений на прискорення розвитку вітчизняного виробництва й інноваційних процесів.

Пільги необхідно пов'язати насамперед з прискоренням НТП. Податок повинен відчутно зменшуватися залежно від обсягів витрат на розробку і освоєння нової високоефективної продукції, яка, щонайменше, відповідає за своїм техніко-економічним рівнем кращим світовим зразкам. В чинному податковому законодавстві є пільги, пов'язані з проведенням наукових досліджень, розробкою і освоєнням нових прогресивних технологій, техніки, продукції. Проте було б доцільно виключати асигнування на НДДКР при обчисленні сум, оподатковуваних податком. Це ж стосується устаткування, яке передається вузам на дослідницьку мету. Доцільно активніше вводити податковий кредит, при використанні якого загальна податкова база змінюється залежно від річного приросту витрат на НІОКР.

Важливий регулятор інноваційної активності – амортизаційна система, яка вимагає істотного вдосконалення. Підвищення норм амортизації і збільшення сум відрахувань розширює фінансові можливості підприємств і підвищує їх інвестиційну активність. В даний час облікова функція амортизаційної системи превалює над її стимулюючою роллю. Правда, з’явилася можливість відрахування засобів тільки за нормативний термін служби і дозволено підприємствам застосовувати методи прискореної амортизації. Норми відрахувань на повне відновлення фондів зросли лише трохи. Якщо врахувати темпи інфляції в інвестиційній сфері, то підвищення амортизаційних відрахувань не зможе елімінувати навіть зростання цін. Після збільшення амортизаційних норм вони все ж таки залишаються в 1,5 раза нижчими, ніж у промислово розвинутих країнах. Низькі норми амортизації, особливо в галузях переробної промисловості, подовжують цикл оновлення виробництва, практично не враховують морального зносу. Неподоланий високий рівень диференціації норм амортизації.

Отже, посилення стимулюючої функції прискорить упровадження технологічних новинок. Потрібна лібералізація амортизаційної політики, відмова від надмірної деталізації видів устаткування при розрахунку відрахувань. Для цього необхідно перейти до великих класифікаційних груп, для яких встановлюються єдині позагалузеві нормативні терміни служби ОПФ. Першим кроком може стати зменшення числа норм амортизації. Потім слід повністю або частково відмовитися від їх галузевої диференціації. Щоб прискорити оновлення морально і фізично застарілого виробничого апарату, необхідно підвищити гнучкість амортизаційної системи і вдосконалити її нормативну базу, зокрема для галузей, визначаючих НТП.



Управління науково-технічною та інноваційною діяльністю. Для подальшого вдосконалення системи управління інноваційною діяльністю, що сприятиме раціональному формуванню фінансових потоків, необхідних для її розвитку, доцільним є:

реформа державного сектору науки в поєднанні з підтримкою нових організаційних форм, що відповідають ринковим умовам господарювання. Вона має полягати в деякому скороченні цього сектору, у концентрації ресурсів на підтримці обмеженої кількості дійових науково-дослідних організацій. Заслуговує на увагу включення в державний сектор інститутів, головним чином, з фундаментальним напрямом досліджень, необхідних для обслуговування державного управління та бюджетної сфери економіки (охорона здоров’я, освіта, екологія, оборона та безпека).

Основні заходи з удосконалення управління розвитком науки і техніки мають бути спрямовані не на створення нових державних структур, а на їх реорганізацію за функціональним принципом, на забезпечення структурної повноти їх функцій, більш чітке окреслення та розмежування відповідних завдань і прав, визначення механізму системної взаємодії та координації дій між собою та з органами управління в інших сферах діяльності, підвищення професійної компетенції управлінських кадрів. Система управління науковими організаціями та об'єднаннями вчених повинна розвиватись у напрямі демократизації наукового життя, розвитку культури наукової дискусії.

В основу адміністративної реформи управління науково-технологічною сферою має бути закладений на перспективу інноваційний алгоритм розвитку та функціональний принцип управління. Це значить, що мають бути звужені функції вертикальних структур і розширенні горизонтальні зв’язки із суб’єктами виробництва та інноваційною інфраструктурою за досвідом розвинених країн світу.

Виходячи з цього, органи державного управління повинні зосереджувати свої зусилля головним чином на таких формах державного регулювання, як:

– підтримка фундаментальних досліджень шляхом фінансування з державного бюджету провідних наукових шкіл, створення інфраструктури для інформаційного та технічного забезпечення наукових досліджень;

– залучення провідних вчених на конкурсних засадах до виконання державних науково-технічних програм та державного замовлення на науково-технічну продукцію, подальше вдосконалення методології конкурсного їх відбору, зокрема, посилення соціально-економічного обґрунтування відповідно до вимог ринкової економіки;

– організація експертного аналізу та соціально-економічних результатів наукових та науково-технологічних робіт з точки зору можливості і доцільності використання фінансових ресурсів в інноваційному розвитку економіки;

– формування на основі такого аналізу інноваційних проектів, залучення до їх реалізації коштів вітчизняних та зарубіжних інвесторів, створення інфраструктури підтримки інноваційного підприємництва;

– державне стимулювання розвитку інвестування науки з боку суб’єктів підприємницької діяльності.

Створення нової системи управління науково-технологічною та інноваційною сферою пропонує одночасну участь чотирьох складових – законодавчої влади, виконавчої влади, наукового сектору і виробництва, які діють у ринкових умовах.

В даній системі на державному рівні здійснюються:

– відпрацювання законодавства в галузі НТП;

– визначення політики держави в галузі структурної перебудови економіки і науково-технологічного розвитку: затвердження пріоритетних напрямів НТП, програм щодо їх реалізації, виконавчих органів управління, які відповідають за їх здійснення;

– виділення коштів із державного бюджету на фундаментальні дослідження, реалізацію програм структурної перебудови та пріоритетних напрямів НТП; контроль за реалізацією державної політики та витратами виділених коштів.

На регіональному рівні:

– розробляються пропозиції для Президента України і Верховної Ради України щодо політики структурної перебудови на основі НТП у закріпленій за ними сфері, розробляються програми відносно їх впровадження та організовується їх виконання;

– забезпечуються умови створення і розвитку прогресивних організаційних структур різних форм власності, які необхідні для реалізації пріоритетних напрямів НТП у закріпленій сфері;

– створюються фонди фундаментальних досліджень і технологічного розвитку за рахунок різних джерел фінансування з метою субсидування виконавців програм і проектів на конкурсно-контрактній основі;

– здійснюються в межах встановленого законодавства економічне стимулювання НТП шляхом прямого фінансування (безвідсоткового займу, субсидії, гранти тощо) та побічного стимулювання (пільгове кредитування, прискорена амортизація, пільгові митні тарифи).

Якщо реструктуризація у верхніх ешелонах управління науково-технічним розвитком (НТР) може стосуватись головним чином поглиблення, розширення та координації функцій діяльності в цій галузі, то на рівні виконання безпосередньо досліджень і використання їх наслідків методи управління в умовах комерціалізації науки докорінно змінюються. Виникає необхідність в управлінні за допомогою фінансових важелів наслідками науково-технічних розробок, їх інноваційної трансформації, а не тільки самим процесом виконання, а отже, використання і розширення масштабів інфраструктури інноваційної сфери економіки.

В чинному законодавстві країни не існує прямих норм, спрямованих на стимулювання використання новітніх продуктів наукової та науково-технічної діяльності, які є найбільш значимими для істотного підвищення технологічного рівня вітчизняного виробництва. Досвід розвинутих ринкових країн свідчить, що державна підтримка надається, в першу чергу, розвитку технологій і виробництву інноваційної продукції, що забезпечує економічну безпеку держави, і сферам економічної діяльності, які використовують вітчизняні технології для насичення внутрішнього ринку інноваційними товарами. Формування і удосконалення нормативно-правового механізму здійснення інноваційної політики на регіональному рівні передбачає розробку пропозицій про внесення необхідних змін та доповнень до чинного законодавства і направлення їх суб'єкту законодавчої ініціативи – Кабміну України, зокрема, щодо вирішення проблем законодавчого забезпечення розвитку інноваційно-інвестиційного середовища; захисту внутрішнього ринку від недобросовісної конкуренції з боку імпортерів; зниження податкового навантаження на підприємства, які виробляють інноваційну продукцію; стимулювання банків, що здійснюють кредитування освоєння та виробництва інноваційної продукції; відносно контролю та забезпечення в повному обсязі інвестиційних зобов'язань, прийнятих під час приватизації підприємств, у тому числі й іноземними інвесторами; розробки й організації спільних з державою інноваційних проектів тощо. Несвоєчасне прийняття законодавчих і нормативно-правових актів, необхідних для створення правових та інституційних передумов розвитку науково-інноваційної діяльності на регіональному рівні, займає вагоме місце серед ризиків, що знижують рівень її економічної ефективності.

Основним елементом нової моделі управління науково-технологічною та інноваційною сферою, на думку експертів, на державному рівні має стати:

1) надання президенту НАН України чи одному з віце-президентів статусу члена уряду з правом брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України та права здійнювання установами НАН України науково-технічної експертизи основних нормативно-законодавчих актів, що приймаються урядом (за прикладом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва);

2) створення Державного комітету України з питань науки та інноваційної політики – центрального органу державного управління науково-технічною та інноваційною діяльністю. До найголовніших завдань цього комітету належать:

визначення державних стратегічних пріоритетів у науково-технічній та інноваційній сферах та забезпечення їх реалізації;

координація діяльності державних структур у цих сферах;

створення та забезпечення ефективного функціонування інноваційної інфраструктури;

проведення державної експертизи діяльності наукових установ, які використовують державні кошти.

Новий комітет повинен мати достатні повноваження для реалізації єдиної державної науково-технологічної та інноваційної політики в усіх ланках інноваційного процесу. Він має максимально задіяти всі державні можливості для активізації науково-технічної та інноваційної діяльності на підприємствах, сприяти створенню нових високотехнологічних робочих місць, підвищенню рівня інноваційної компетентності кадрів виробництва. Для здійснення нових високих повноважень голова комітету повинен мати відповідний статус – віце-прем’єр-міністра.

Таким чином, для здійснення запропонованих заходів щодо реформування науково-технічної та інноваційної сфери, забезпечення державного контролю за виконанням прийнятих законодавчих актів і подальшого вдосконалення системи державного регулювання науково-дослідної та інноваційної діяльності необхідно якнайшвидше створити єдиний повноважний орган державного управління, який зміг би впливати на процес інновацій у цілому – від фундаментальних досліджень до створення і реалізації наукоємної продукції. Інноваційна модель розвитку України потребує й нової моделі державного управління, ядром якої повинен стати орган, здатний виконувати стратегічні функції державного управління (З аналітичної записки, підготовленої вченими Інституту економічного прогнозування НАН України, Ради з вивчення продуктивних сил України НАН України та Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Доброва НАН України).


* * *

Е. Кузнецов, заступ­ник генерального директо­ра НКАУ:

„Стосовно реорганізації НКАУ, то в деяких матеріалах ЗМІ посилалися на те, що в одних кра­їнах космосом займаються міністерства нау­ки й освіти, в інших – військові. Тож з ураху­ванням проведення в країні адміністративної реформи і з'являлися чутки про включення НКАУ підрозділом в яке-небудь міністер­ство. Напевно, цьому і не треба особливо ди­вуватися. Але щодо інших країн, то там усе залежить від масштабів діяльності. Якщо космічною дослідницькою тематикою займа­ються півтора-два десятки вчених-ентузіастів у кількох лабораторіях або інститутах, то, природно, із збільшенням обсягу робіт ство­рювалися підрозділи, які перебували у сфері управління міністерств науки, освіти тощо. Якщо держава зацікавлена у використанні космічних засобів в інтересах оборони і без­пеки, то такі підрозділи з'являлися в структу­рі військових відомств.

В Україні склалася інша ситуація. Свого часу тут сформувалися високоінтелектуальні наукова, конструкторська й інженерна шко­ли, створена могутня промислова база. Перед іменами і витворами Сергія Корольова, Ми­хайла Янгеля, Віктора Уткіна, Валентина Глушка, Володимира Челомея і багатьох ін­ших знімають капелюхи, без перебільшення, ракетники всього світу. Потужності ВО «Південмаш» у складі інших учасників забезпечу­ють безперебійну роботу СП «Морський старт», випускаючи для нього необхідну кіль­кість «Зенітів». Група українських фахівців забезпечує гарантійний нагляд за ракетними комплексами українського виробництва, що перебувають на бойовому чергуванні в РФ.

Ракетно-космічний комплекс України – це десятки тисяч учених, конструкторів, ін­женерів, висококваліфікованих робітників. До речі, більше половини працівників на на­ших підприємствах мають вищу освіту, і це фундаментальна підготовка високого класу.

Ми стали свідками адміністративних ек­спериментів у Росії, де намагалися об'єднати космос з авіацією, потім підпорядкувати Роскосмос одному з міністерств. Це були помил­кові кроки, і зараз там дійшли висновку, що космічна сфера повинна бути самостійною структурою. На щастя, Україні вдалося уник­нути цих експериментів і навіть піти далі: бу­де створена комісія при Президентові Украї­ни, яка розроблятиме політику і стратегію космічної діяльності в нашій державі.

НКАУ, як і агентства інших космічних держав, виконує свої завдання. До речі, в останні два-три роки у багатьох краї­нах, серед яких Єгипет, Нігерія, Іран, Туреч­чина, створили космічні агентства, і вони ви­росли із структур у міністерствах. Як бачимо, скрізь наростає процес розвитку, виокрем­лення космічного напряму, а не навпаки. Тобто існування НКАУ як самостійної структури виправдане і відповідає міжнарод­ній практиці” (Кузнецов Е. Космос вимагає темпераменту / Бесіду вела Н. Печорина // Урядовий кур'єр. – 2005. – 9.07. – С. 12).


* * *

Состояние и перспективы развития отраслевой науки обсуждались 13 июля в Днепропетровске на совещании руководителей научно-исследовательских и проектных институтов горно-металлургического комплекса Днепропетровской области. В его работе приняли участие заместитель министра промышленной политики Украины С. Грищенко и руководитель департамента металлургии министерства В. Грановский.

Участники совещания отметили, что существует целый ряд проблем, тормозящий улучшение научно-технического сопровождения инновационного развития ГМК Украины. Для активизации решения актуальных вопросов создана Ассоциация «Наука – производству» (НАПРО), которую возглавил В. Полещук.

По мнению генерального директора Института черной металлургии АН Украины (ИЧМ) В. Большакова, положение большинства отраслевых институтов сегодня плачевное. И, в первую очередь, по причине действующей законодательной базы, которая распространяется на все хозяйствующие субъекты. Украинские НИИ и проектные институты раздавлены бременем отчислений в Пенсионный фонд, оплатой земельного налога и НДС, хотя по сравнению с промышленными предприятиями работают в разных условиях. Участники совещания выражали особое опасение назревающей кадровой проблемой, которая в отраслевой науке стоит особенно остро, поскольку на подготовку современного научного специалиста требуется порядка 10–15 лет.

Все эти вопросы руководители институтов адресовали представителям Минпромполитики. На совещании было решено составить обращение к правительству Украины и совместными усилиями отстаивать права отечественной отраслевой науки, которая на сегодняшний день пока еще остается наиболее передовой в странах СНГ.

В частности, принято решение о внесении изменения в действующий Закон Украины «О науке и научно-технической экспертизе» для усиления государственного влияния на инновационные процессы, привлечения головных научных учреждений к государственной экспертизе инновационных проектов, планируемых метпредприятиями к внедрению и др.

Участники совещания высказали мнение о необходимости создания межотраслевого координационного совета и Научного центра на базе ИЧМ и НАПРО, который будет проводить согласование научно-технической политики в интересах развития региона. Кроме того, НАПРО поручена разработка проекта положения о деятельности Научного центра с учетом развития международного сотрудничества со странами ЕС и СНГ (Ученые-металлурги инициируют усовершенствование законодательной базы в интересах украинской науки // Украина промышленная (www.ukrindustrial.com). – 2005. – 14.07).








Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка