Проект єс «Додаткова підтримка Міністерства екології та природних ресурсів України у впровадженні Секторальної бюджетної підтримки»



Скачати 410.96 Kb.
Дата конвертації07.05.2016
Розмір410.96 Kb.


Проект ЄС «Додаткова підтримка Міністерства екології та

природних ресурсів України у впровадженні Секторальної бюджетної підтримки»

Аналітична записка щодо стану виконання Україною положень Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргуська конвенція) та Конвенції про оцінку впливу на довкілля у транскордонному контексті (Конвенція Еспо)

Березень 2015 року

Зміст


І. Стан виконання вимог Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргуської конвенції) 4

ІІ. Стан дотримання Україною вимог Конвенції про оцінку впливу на довкілля у транскордонному контексті 21


І. Стан виконання вимог Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргуської конвенції)


У серпні 2010 року експерти проекту «Підтримка України у впровадженні Конвенції Еспо та Оргуської конвенції» підготували звіт, в одному з додатків до якого містився «Огляд існуючих проблем, пов’язаних з недостатніми правовими рамками для впровадження Орхуської конвенції (Україна)» (далі – Огляд 2010). Від оприлюднення зазначеного звіту минуло майже п’ять років, протягом яких було прийнято низку нормативно-правових актів, які стосуються питань, порушених у ньому. Чи призвело прийняття цих актів до дотримання вимог Орхуської конвенції?

Стан дотримання вимог статті 4 Оргуської конвенції

У Огляді 2010 було виділено низку проблемних питань у сфері доступу до екологічної інформації на запит. Таблиця 1 містить результати аналізу стану чинного законодавства, яке стосується питань, розглянутих у Огляді 2010.



Таблиця 1.



Вади законодавства України та практики його застосування у сфері доступу до екологічної інформації на запит, яких було виділено у Огляді 2010

Стан законодавства України

  1. 123

Уповноважені органи не відповідають чи відповідають неналежним чином (відповідь неповна чи невчасна) на запит про надання екологічної інформації .

Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР зобов’язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування та деяких інших суб’єктів у встановлений у статті 20 цього Закону строк розглядати звернення громадян та вирішувати питання, порушені в них. Відмова надати екологічну інформацію за зверненням громадянина, напевно, є порушенням вимог цього Закону.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI містить додаткові положення, спрямовані на усунення неналежної правозастосовчої практики у цій сфері. Зокрема, частина перша статті 20 Закону зобов’язує розпорядника інформації надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту (частина друга статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Частина друга статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визнає відповідь не по суті запиту неправомірною відмовою в наданні інформації.

Таким чином, в Україні створено правові умови для надання екологічної інформації на запит.



  1. 4

Неналежний доступ до інформації, якою володіють місцеві органи влади, особливо це стосується населених пунктів та землевпорядкування.

Див. пункт 1.

  1. 5

Місцеві органи охорони довкілля неправильно кваліфікують екологічну інформацію (обмежений доступ до екологічної інформації шляхом встановлення режиму доступу до неї - «для службового користування») .

Статтями 6 та 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» окремо врегульовано порядок доступу до службової інформації. Відповідно до частини другої статті 9 Закону доступ до документів, яким присвоєно гриф «для службового користування» надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Частина друга статті 6 Закону містить умови, за яких громадськості може бути відмовлено у наданні службової інформації. Розпорядник інформації має право відмовити у наданні службової інформації лише за умови дотримання сукупності таких вимог:

1) відмова у наданні такої інформації здійснюється виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Крім того частина третя статті 13 Закону України «Про інформацію» забороняє встановлювати для інформації про стан довкілля режим інформації з обмеженим доступом (за винятком інформації про місце розташування військових об’єктів). До складу інформації про стан довкілля частина перша статті 13 Закону України «Про інформацію» включає відомості та/або дані про:

стан складових довкілля та його компоненти, включаючи генетично модифіковані організми, та взаємодію між цими складовими;

фактори, що впливають або можуть впливати на складові довкілля (речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні, угоди в галузі навколишнього природного середовища, політику, законодавство, плани і програми);

стан здоров'я та безпеки людей, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових довкілля;

інші відомості та/або дані.



  1. 6

Відмова у доступі до екологічної інформації у відповідь на запит на підставі захисту прав інтелектуальної власності третіх осіб (здебільшого через брак знань та неналежне тлумачення права інтелектуальної власності) .

Див. пункт 1.

  1. 7

Неналежний доступ до інформації, яка стосується процесу прийняття рішень.

Пунктом другим частини першої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов’язано оприлюднювати їх «нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньо організаційних)». Попри надзвичайну користь цього положення доводиться констатувати, що воно залишається здебільшого декларативним.

Статтею 6 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 № 2806-IV передбачено створення реєстру документів дозвільного характеру. Наказом Держпідприємництва від 18.04.2006 № 39 затверджено Тимчасовий порядок формування, ведення та користування реєстром документів дозвільного характеру. На жаль значення цього реєстру обмежується організацією збору відповідних документів, що є передумовою для забезпечення прав громадськості на одержання цих документів або інформації про них. У частині ж отримання інформації про документи дозвільного характеру, стаття 6 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» передбачає видачу лише платних довідок про документи дозвільного характеру, тому не створює нових можливостей для громадян у частині доступу до інформації у порівнянні з положеннями Закону України «Про доступ до публічної інформації» та ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».



  1. 8

Обмежений доступ до проектів документів, які стосуються державної політики, планів, програм.

Див. пункт 1.

  1. 9

Не забезпечено реалізації вимоги надавати екологічну інформацію незалежно від її обсягу.

Частина четверта статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачає, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження.

Наведений вище аналіз дає підстави вважати, що зазначені проблеми можна усунути шляхом належного правозастосування. Схожу думку висловлювали і автори Огляду 201010.

Вимоги статті 4 Оргуської конвенції та статей 3-5 Директиви 2003/4/ЄC про доступ громадськості до екологічної інформації від 28.01.200311 є дуже близькими, тому наближення вимог законодавства України до вимог Директиви 2003/4/ЄC сприятиме реалізації положень статті 4 Оргуської конвенції.

Стан дотримання вимог статті 5 Оргуської конвенції

Незважаючи на вжиття заходів із забезпечення виконання вимог статті 5 Оргуської конвенції, залишається низка проблем, серед яких слід звернути увагу на наступні:



  1. не у всіх органах ведеться облік документів, якими володіють органи влади та яка стосується довкілля;

  2. не забезпечується доведення до відома громадськості інформації про види та обсяг екологічної інформації, яка перебуває у володінні органів влади, основні строки та умови отримання доступу до такої інформації та процедури, за допомогою яких цю інформацію можна отримати;

  3. інформація про стан довкілля публікується із запізненням. В Україні створено Інформаційно-аналітичний центр державної системи моніторингу довкілля (http://www.ecobank.org.ua/state/Pages/default.aspx) (далі - ІАЦ). За допомогою сайту ІАЦ інформація про стан довкілля доводиться до відома громадськості, проте із значним запізненням. Наприклад, на сайті ІАЦ оприлюднено доповідь про стан довкілля в Україні лише за 2007 рік. Поряд з доповіддю про стан довкілля в Україні на сайті ІАЦ публікуються інформаційно-аналітичні огляди «Стан довкілля в Україні». Останній такий огляд містить інформацію про стан довкілля за другий квартал 2013 року. Причиною запізнення з оприлюдненням інформації про стан довкілля в Україні є неналежне фінансування робіт з підготовки доповіді про стан довкілля в Україні та інформаційно-аналітичних оглядів «Стан довкілля в Україні»;

  4. неповною мірою забезпечено виконання обов’язку з доведення до відома громадськості звітів щодо процесу реалізації актів законодавства.

Вимоги статті 5 Оргуської конвенції та статті 7 Директиви 2003/4/ЄC є дуже близькими, тому наближення вимог законодавства України до вимог Директиви 2003/4/ЄC сприятиме реалізації положень статті 5 Оргуської конвенції.

Стан дотримання вимог статті 6 Оргуської конвенції

Значної уваги у Огляді 2010 приділено аналізу правового регулювання участі громадськості у процедурі прийняття рішень, що можуть мати значний вплив на довкілля. Відтоді відбулося дві сесії Наради Сторін Оргуської конвенції, на яких було прийнято два рішення, що стосувалися України. Зокрема, пунктом 6 рішення IV/9h від 01.07.2011 (ECE/MP.PP/2011/CRP.9) Україні було оголошено попередження у зв’язку з невиконанням вимог цієї конвенції. Пунктом 5 рішення IV/9h Нарада Сторін Оргуської конвенції закликала Україну якомога швидше вжити заходів, що містяться у рішенні II/5b Наради Сторін Оргуської конвенції (ECE/MP.PP/2005/2/Add.8).

На п’ятій сесії, яка відбулася у Маастрихті у 2014 році, Нарада Сторін Оргуської конвенції прийняла рішення V/9m. Підпунктом «а» пункту шостого рішення V/9m було продовжено строк дії попередження Урядові України. Пункт п’ятий цього рішення містить низку конкретних вимог, які повинна виконати Україна для того, щоб попередження було знято. Зупинимося на розгляді стану виконання цих вимог.

Підпункт «а» пункту п’ятого рішення V/9m закріплює наступну вимогу «забезпечити участь громадськості, якої чітко вимагає стаття 6 Конвенції (параграф 1(а) статті 6 у зв’язку з параграфами 2-8 статті 6, параграфом 9 (друге речення)». Підпункт «с» пункту 4 рішення V/9m вимагає від України «забезпечити усунення нечіткості вимог до участі громадськості у процедурі оцінки впливу на довкілля та процедурах прийняття рішень щодо проектів, що стосуються довкілля, таких як часові межі та способи процесу консультацій з громадськістю, вимоги враховувати результати цих консультацій та обов’язки щодо оприлюднення доступної інформації в контексті статті 6, з метою забезпечення чітких, прозорих та послідовних правил виконання Конвенції (параграф перший статті 3)». Зважаючи на те, що вимоги пунктів «а» та «с» пункту п’ятого рішення V/9m є дуже близькими, розглянемо їх разом.

Вимоги пункту «а» параграфа першого статті 6 Оргуської конвенції

Право заінтересованої громадськості брати участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля, у сфері містобудування забезпечується, зокрема, положеннями абзацу третього частини першої статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 07.02.2011 № 3038-VI12. Ці положення зобов’язують замовників проекту будівництва додавати до проектної документації на будівництво об’єктів підвищеної екологічної небезпеки та об’єктів, що підлягають оцінці впливу на довкілля у транскордонному контексті, результати ОВНС. Результатами ОВНС, згідно із зазначеним абзацом, є матеріали оцінки та звіти про оцінку і громадське обговорення.

Друге речення абзацу третього частини першої статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» уповноважує Кабінет Міністрів України затверджувати перелік об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2013 № 808 було затверджено перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку (далі – Перелік 808). Незважаючи на те, що цей перелік затверджено на виконання статті 13 Закону України «Про екологічну експертизу» від 09.02.1995 № 45/95-ВР, його використовують також і для потреб частини першої статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Перелік 808 здебільшого охоплює види діяльності, зазначені у Додатку І до Оргуської конвенції.

У переважній більшості випадків участь громадськості у процесі прийняття рішень, що можуть мати значний вплив на довкілля, відбувається в ході процедури оцінки впливу на довкілля (ОВД). Процедура ОВД в Україні є частиною проектування та будівництва. Під час процедури ОВД оцінка виду діяльності здійснюється через оцінку споруди, за допомогою якої буде здійснюватися планована діяльність. У зв’язку з цим, чинне законодавство практично не регламентує проведення процедури ОВД для деяких видів діяльності, які не передбачають будівництва. Одним із таких видів діяльності є знеліснення на великих площах. Ускладнення також виникають і у разі необхідності проведення процедури ОВД для операцій (наприклад, перевантаження рідких радіоактивних відходів до іншого сховища). У таких випадках уповноваженим органам нічого не залишається, як застосовувати будівельне законодавство за аналогією закону (частина сьома статті 9 Кодексу адміністративного судочинства від 06.07.2005 № 2747-IV13 (далі - КАС). Тому існує потреба усунути зазначену прогалину у законодавстві України.

Інша проблема процедури участі громадськості як елемента процедури ОВД зумовлена положеннями статей 31 та 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Частиною четвертою статті 31 цього Закону обов’язковість експертизи проектної документації на будівництво встановлено лише щодо об’єктів IV і V категорій складності. Статтею 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов’язковість отримання дозволу на виконання будівельних робіт також передбачена лише для об’єктів IV і V категорій складності. Порядок віднесення об'єктів будівництва до IV і V категорій складності затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2011 № 55714. З урахуванням викладених вище вимог абзацу третього статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виникла ситуація, за якої процедура ОВД проводиться лише у випадку, коли об’єкт одночасно належить до об’єктів підвищеної екологічної небезпеки та є об’єктом IV і V категорій складності15. Водночас, на практиці трапляються випадки, коли об’єкт споруджується для здійснення видів діяльності, які передбачені Додатком І до Оргуської конвенції, проте належить до ІІІ категорії складності. У цій ситуації процедура ОВД не проводиться, що не дозволяє, у тому числі, забезпечити участь громадськості у процесі прийняття рішень щодо таких об’єктів.

Наближення законодавства України до вимог статті 4 Директиви 2011/92/ЄС від 13.12.2011 про оцінку впливу окремих державних і приватних проектів на навколишнє середовище (кодифікація) допоможе ліквідувати цю ваду.

1.3.2 Вимоги параграфа другого статті 6 Оргуської конвенції

Виконання цих вимог в Україні забезпечується оприлюдненням заяви про наміри. Оприлюднення заяви про наміри є важливим елементом процедури участі громадськості у процесі прийняття рішень, що можуть мати значний вплив на довкілля. Зміст, порядок складання та публікації заяви про наміри визначено ДБН А.2.2-1-2003 «Проектування. Склад і зміст матеріалів оцінки впливів на навколишнє середовище (ОВНС) при проектуванні і будівництві підприємств, будинків і споруд», затвердженим наказом Держбуду від 15.12.2003 р. № 21416. Пункт 1.6 ДБН А.2.2-1-2003 вимагає від замовника проекту будівництва скласти та опублікувати заяву про наміри за формою, наведеною у додатку Г до ДБН. Форма заяви про наміри в цілому відповідає вимогам параграфу другого статті 6 Оргуської конвенції, проте не містить окремих відомостей, оприлюднювати які зобов’язує зазначений параграф. Зокрема, форма заяви про наміри не містить інформацію про те, яка екологічна інформація, що стосується запропонованого виду діяльності, є в уповноваженого органа та ряд інших відомостей. Вищевикладене дає підстави для висновку про те, що Україна не виконала цю вимогу рішення V/9m Наради Сторін Оргуської конвенції. Такої ж думки дотримуються і автори Огляду 201017.

У частині публікації заяви про наміри пункт 1.6 ДБН А.2.2-1-2003 містить лише таке положення «… замовник і виконавець ОВНС складають, погоджують і публікують Заяву про наміри за формою, наведеною у додатку Г, із зазначенням переліку очікуваних впливів планованої діяльності … .» На наш погляд ці вимоги потребують більшої деталізації. Пункт 1.6 ДБН А.2.2-1-2003 покладає обов’язок з публікації заяви про наміри лише на замовника, що суперечить положенням частини другої статті 6 Оргуської конвенції (підпункт «b»(iii) пункту 1 рішення ІІІ/6d Наради Сторін Оргуської конвенції (ECE/MP.PP/2008/2/Add.12)).

Варто також зазначити, що ДБН за юридичною природою є технічними нормативно-правовими актами і не можуть регулювати процедури реалізації прав громадян. Це безпосередньо випливає з вимог Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731 (далі – Положення 731). Зокрема, згідно з підпунктом «а» пункту 4 Положення 731 «Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами Українивстановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації … ». До переліку актів, реєстрація яких не здійснюється, належать, зокрема, «будівельні норми і правила» (підпункт «е» пункту 5 Положення 731). Системне тлумачення положень підпункту «а» пункту 4 та підпункту «е» пункту 5 Положення 731 дає підстави для висновку про те, що ДБН не повинні містити положень, що встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм реалізації прав людини, передбачених Конституцією та законами України. Саме тому ДБН і не підлягають державній реєстрації. Крім того, ДБН А.2.2-1-2003 не було належним чином доведено до відома громадськості, що, безперечно, порушує гарантоване статтею 57 Конституції України право громадян на знання своїх прав та обов’язків.

Наближення законодавства України до вимог частини другої статті 6 Директиви 2011/92/ЄС допоможе забезпечити виконання вимоги, передбаченої частиною другою статті 6 Оргуської конвенції.

Пропозиції:


  1. вимоги до складання та публікації заяви про наміри потрібно закріпити на рівні Закону;

  2. у Законі, який буде регулювати складання та публікацію заяви про наміри, потрібно передбачити:

обов’язок публікації заяви про наміри, який потрібно покласти на уповноважений орган, а не на замовника;

відповідність заяви про наміри вимогам частини другої статті 6 Оргуської конвенції;

обов’язок уповноваженого органа публікувати заяву про наміри на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.

Вимоги параграфа третього статті 6 Оргуської конвенції

Законодавство України містить загальне правило щодо строків прийняття рішень (чи вчинення дій) органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Це правило зафіксоване у пункті десятому частини третьої статті 2 КАС, який зобов’язує органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування приймати рішення своєчасно, тобто протягом розумного строку. Отже, кожна дія (в тому числі й рішення) зазначених вище органів повинна вчинятися без необґрунтованих затримок, а також прийматися способом, який не зводить нанівець права громадськості.

Крім загального правила, законодавство України містить конкретні положення, які визначають тривалість тієї чи іншої стадії процесу прийняття рішення, яке може мати значний вплив на довкілля та здоров’я людини. Зокрема, пункт 2.6. Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля, затвердженого наказом Мінприроди від 18.12.2003 № 168 (далі – Положення 168), зобов’язує орган, який уповноважений приймати рішення, повідомляти суб’єктів громадського обговорення не пізніше ніж за 30 днів до його проведення.

Пунктом 2.2. Положення 168 визначено строк проведення громадського обговорення для різних видів рішень. Слід зазначити, що окремі вимоги Положення 168 не відповідають вимогам Оргуської конвенції, оскільки встановлюють надто стислі строки для громадського обговорення. Наприклад, відповідно до абзацу четвертого пункту 2.2. Положення 168 строк громадського обговорення не може перевищувати одного місяця, якщо процедура участі громадськості проводиться для видачі відповідних документів на використання природних ресурсів, на навмисне вивільнення генетично модифікованих організмів у довкілля, а також рішень щодо діяльності, яка справляє чи може справити негативний вплив на довкілля. Аналогічну вимогу законодавства Республіки Білорусь було визнано таким, що не відповідає частині третій статті 6 Оргуської конвенції (підпункт «с» пункту 2 рішення IV/9b Наради Сторін Оргуської конвенції (ECE/MP.PP/2011/L.13)).

Пункт 2.12. Положення 168 містить правило, яке дає підстави вважати, що орган, який прийняв остаточне рішення, повинен поінформувати про нього громадськість у строк, який не перевищує 30 днів. Практичне значення Положення 168 істотно знижується тим, що його не використовують на практиці.

Процедурні вимоги до участі громадськості у процесі прийняття рішень, які можуть негативно впливати на довкілля та здоров’я людини, містить також Порядок залучення громадськості до обговорення питань щодо прийняття рішень, які можуть впливати на стан довкілля, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.2011 № 771 (Порядок 771). Вплив на суспільні відносини цього порядку є незначним тому, що його дія поширюється лише на висновки державної екологічної експертизи, нормативно-правові акти, плани та містобудівну документацію (пункт третій Порядку 771). Отже, серед переліку рішень, на які поширюється Порядок 771, лише висновки державної екологічної експертизи є рішеннями, процедура прийняття яких могла б забезпечувати участь громадськості у прийнятті рішень щодо конкретних видів діяльності. Частина п’ята статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» на сьогодні блокує проведення державної екологічної експертизи. У зв’язку з цим процедурні вимоги Порядку 771 можуть бути застосовані лише за аналогією закону, тобто лише у разі браку інших вимог законодавства.

У проекті Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» № 4972 від 30.05.2014 року було зроблено спробу встановити строки для окремих процедур ОВД. Однак 27.11.2014 цей проект Закону було відкликано з Верховної Ради України.

Наближення законодавства України до вимог частини третьої статті 6 Директиви 2011/92/ЄС допоможе забезпечити виконання вимоги, передбаченої частиною третьою статті 6 Оргуської конвенції.

Пропозиції:


  1. скасувати Положення 168 та Порядок 771, як такі, що не діють на практиці та окремі положення яких суперечать вимогам Оргуської конвенції.

Вимоги параграфа четвертого статті 6 Оргуської конвенції

Згідно з додатком «В» ДБН А.2.2-1-2003 заява про наміри публікується, а громадське обговорення проводиться на стадії передінвестиційних досліджень. Оскільки ця вимога є однією з ключових для реалізації права громадськості на участь у процесі прийняття рішень, що можуть впливати на довкілля, то його потрібно закріпити на рівні Закону, як цього вимагає пункт перший частини першої статті 92 Конституції України.

Наближення законодавства України до вимог частин четвертої-шостої статті 6 Директиви 2011/92/ЄС допоможе забезпечити виконання вимоги, передбаченої частиною другою статті 6 Оргуської конвенції.

Пропозиція:

1) закріпити на рівні Закону обов’язок проводити процедуру ОВД на якомога ранішній стадії.

Вимоги параграфа п’ятого статті 6 Оргуської конвенції

Виконання цієї вимоги забезпечено вимогами до державних органів діяти обґрунтовано, добросовісно та пропорційно, закріпленими у підпунктах третьому, п’ятому, восьмому частини третьої статті 2 КАС.

Вимоги параграфа шостого статті 6 Оргуської конвенції

Вимога до уповноважених органів надавати безоплатно всю інформацію, яка стосується процесу прийняття рішення, що може вплинути на довкілля, зафіксована в статтях 14 і 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Параграф шостий статті 6 Оргуської конвенції також закріплює вимоги до інформації, яку повинен містити звіт з ОВД. Вимоги до змісту звіту з ОВД встановлює ДБН А.2.2-1-2003 (пункти 2.1, 2.2 – 2.48). Вони здебільшого відповідають положенням параграфа шостого статті 6 Оргуської конвенції, за винятком пункту «е» цього параграфа.

Велике значення змісту звіту з оцінки впливу на довкілля для реалізації громадськістю права на участь у прийнятті рішень робить необхідним закріпити вимоги до змісту цього звіту у Законі, як цього вимагає пункт перший частини першої статті 92 Конституції України.

Нестача вимог до оприлюднення звіту з оцінки впливу на довкілля не дозволяє використати у правозастосовній практиці положення, які могли б забезпечити участь громадськості у процесі прийняття рішень, зокрема, процедуру звернення громадян.

Наближення законодавства України до вимог статті 5 та Додатка IV до Директиви 2011/92/ЄС допоможе забезпечити виконання вимоги, передбаченої частиною шостою статті 6 Оргуської конвенції.

Пропозиція:

1) встановити на рівні Закону вимоги до змісту звіту з оцінки впливу на довкілля.

Вимоги параграфа сьомого статті 6 Оргуської конвенції

Способи, якими проводяться консультації з громадськістю, випливають з положень Закону України «Про звернення громадян». Цей Закон закріплює обов’язок органа виконавчої влади та органа місцевого самоврядування розглянути і вирішити питання, порушене у зверненні громадян (частина перша статті 1, частина перша статті 20). Цим закріплено обов’язок проводити громадські обговорення у формі надання письмових пропозицій та зауважень.

Вимоги до порядку проведення громадського обговорення встановлено ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», де закріплені права осіб, що подали звернення. Серед них варто звернути увагу на наступні права:

особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

знайомитися з матеріалами перевірки;

подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.

Наведені вище права є нічим іншим як вимогами до громадського обговорення і громадського слухання.

Стаття 19 Закону України «Про звернення громадян» також встановлює вимоги до порядку проведення громадського обговорення. Цією статтею, зокрема, встановлено такі обов’язки органів, які розглядають звернення громадян: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення та інші.

На способи проведення консультацій з громадськістю також містять вказівку положення пунктів: 1.6 ДБН А.2.2-1-2003; 2.4. і 2.5. Положення 168; п’ятого, сьомого, восьмого Порядку проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 302.

Враховуючи наведе можна стверджувати, що чинне законодавство належним чином регламентує вибір способів проведення громадського обговорення.

Наближення законодавства України до вимог частини четвертої статті 6 Директиви 2011/92/ЄС допоможе забезпечити виконання вимоги, передбаченої частиною сьомою статті 6 Оргуської конвенції.

Вимоги параграфа восьмого статті 6 Оргуської конвенції

Обов’язок уповноважених органів враховувати результати консультацій з громадськістю випливає з положень підпунктів третього, п’ятого, восьмого, дев’ятого частини третьої статті 2 КАС та частини першої статті 20 Закону України «Про звернення громадян», тому цю вимогу рішення V/9m Наради Сторін Оргуської конвенції виконано.

Недоліком, який істотно знижує потенціал процедури ОВД як засобу реалізації права на участь у прийнятті рішень, що можуть мати значний вплив на довкілля, є спрямованість цієї процедури лише на забезпечення дотримання вимог чинного законодавства. Про таку спрямованість експертизи проектної документації на будівництво (і відповідно процедури ОВД як складової цієї процедури) свідчить пункт 4 ДСТУ-Н Б А.2.2-10:2012 Настанова з організації проведення експертизи проектної документації на будівництво, затвердженого наказом Мінрегіону від 21.12.2012 № 646, згідно з яким «метою проведення експертизи проектів будівництва є визначення якості проектних рішень шляхом виявлення відхилень від вимог законодавства України у сфері будівництва, будівельних норм, стандартів і правил щодо: … санітарного та епідеміологічного благополуччя населення;екології;ядерної та радіаційної безпеки; енергозбереження …». Така спрямованість процедури участі громадськості у процесі прийняття рішень є недоліком тому, що сама потреба в процедурі участі громадськості (як і в інших процедурах, побудованих на оцінці), виникла у зв’язку тим, що неможливо врегулювати всі небезпечні чинники планованої діяльності у загальнообов’язковому нормативно-правовому акті. У зв’язку з цим, було встановлено процедуру участі громадськості, в ході якої уповноважений орган, на підставі оцінки всієї інформації про небезпеку планованого виду діяльності, у рішенні зобов’язував би замовника проекту вжити заходів, які на думку компетентного органа, дозволять уникнути неприйнятного ризику для довкілля та здоров’я людини. Під час оцінки інформації, яка надійшла до уповноваженого органа (включно з тією, яку подали представники громадськості), цей орган повинен належно її оцінити та прийняти рішення на підставі такої оцінки. Саме такий підхід дозволяє максимально повно врахувати особливості здійснення конкретного виду господарської діяльності та особливості місцевих екологічних умов, у яких здійснюється ця діяльність. Безперечно, процедура ОВД, яка спрямована лише на те, щоб забезпечити дотримання вимог чинного законодавства, втрачає всіх цих переваг.

Вимоги частини восьмої статті 6 Оргуської конвенції є тотожніми вимогам статті 8 Директиви 2011/92/ЄС, тому наближення законодавства України до вимог статті 8 Директиви 2011/92/ЄС забезпечить виконання вимог, передбачених частиною восьмоою статті 6 Оргуської конвенції.

Вимоги параграфа дев’ятого (друге речення) статті 6 Оргуської конвенції

Параграф дев’ятий (друге речення) статті 6 Оргуської конвенції зобов’язує Сторони надавати громадськості текст рішення разом з причинами і міркуваннями, на яких вони ґрунтуються. Зазначена вимога закріплена пунктом другим частини другої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI та частиною першою статті 19 Закону України «Про звернення громадян». Проте чинне законодавство України не містить вимоги, щоб рішення зазначало причини і міркування, на яких воно ґрунтується. Таким чином, Україна не виконала цієї вимоги рішення V/9m Наради Сторін Оргуської конвенції.

Наближення законодавства України до вимог частини першої статті 9 Директиви 2011/92/ЄС допоможе забезпечити виконання вимог частини дев’ятої статті 6 Оргуської конвенції.

Загальні зауваження до процедури участі громадськості у процесі прийняття рішень, що можуть мати значний вплив на довкілля

Процедура участі громадськості у процесі прийняття рішень, що можуть мати вплив на довкілля, в Україні є незадовільною. Про це свідчать не лише рішення Наради Сторін Оргуської конвенції, а й практика застосування законодавства щодо процедури участі громадськості. Причиною переважної більшості недоліків є, всупереч поширеній думці, не брак відповідних законодавчих положень, а неналежна практика їх застосування. Причиною ж недієвості чинного законодавства є неефективний механізм відповідальності за порушення екологічних та містобудівних вимог. Санкції за порушення цих вимог або не накладаються взагалі, або є надто м’якими і не виконують превентивної функції. Тому головним шляхом вдосконалення процедури ОВД в Україні має стати посилення механізму відповідальності за порушення вимог екологічного та містобудівного законодавства.

У зв’язку з низкою законодавчих пропозицій, спрямованих на те, щоб вирішити проблему правового регулювання участі громадськості у процесі прийняття рішень, що можуть мати значний вплив на довкілля, необхідно застерегти від спроб не в міру докладно врегульовувати процедурні питання участі громадськості. Процедура участі громадськості є частиною процедури прийняття рішення. Надмірна кількість вимог до цього процесу послаблюють стабільність остаточного рішення, яке у такому разі може бути оскарженим і скасованим через будь-яке, навіть незначне порушення процедурних вимог.



Пропозиція:

  1. внести зміни до Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-IV18 чи до інших Законів України, передбачивши адміністративно-господарський штраф за порушення вимог законодавства про охорону довкілля;

  2. не використовувати практику надто докладного регулювання процедурних питань участі громадськості у процесі прийняття рішень, що можуть мати вплив на довкілля.

У рішенні V/9m Наради Сторін Оргуської конвенції не зверталося уваги на необхідність забезпечення виконання вимог частин десятої та одинадцятої статті 6 Оргуської конвенції. Зупинимося на аналізі законодавства України на предмет того, чи відповідає воно вимогам цих частин статті 6 Оргуської конвенції.

      1. Параграф десятий статті 6 Оргуської конвенції

За загальним правилом, спорудження об’єкта будівництва, що належить до IV і V категорій складності, без дозволу на проведення будівельних робіт забороняється (частина перша статті 37 Закону України «Про регулюванням містобудівної діяльності» та пункт 30 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 46619). Після спорудження зазначених об’єктів здійснюється прийняття їх в експлуатацію. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»). Якщо закінчений будівництвом об’єкт побудовано з відхиленням від проекту будівництва (частиною якого є звіт з ОВД), на такий об’єкт не буде видано зазначеного вище сертифіката, без чого неможливою його експлуатувати.

У разі внесення змін до проекту, які можуть мати значний вплив на довкілля чи здоров’я людини, потрібно отримати новий дозвіл. Таким чином, створено законодавчі передумови для виконання вимог частини десятої статті 6 Оргуської конвенції. Проблемним залишається питання для об’єктів, що споруджуються для ведення видів діяльності, зазначених у Додатку І до Оргуської конвенції, та які не належать до IV і V категорій складності.

Параграф одинадцятий статті 6 Оргуської конвенції

Процедура навмисного вивільнення генетично модифікованих організмів встановлена Порядком видачі дозволу на проведення державної апробації (випробування) генетично модифікованих організмів у відкритій системі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2009 № 308 (далі – Порядок 308), який прийнято на виконання Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» від 31.05. 2007 № 1103-V20. Пункт п’ятий Порядку 308 зобов’язує заявника для отримання дозволу на проведення державної апробації (випробування) генетично модифікованих організмів у відкритій системі подати клопотання за формою згідно з додатком 2. Форма зазначеного клопотання, затверджена додатком 2 до Порядку 308, зобов’язує заявника додавати до клопотання для отримання зазначеного вище дозволу висновок державної екологічної експертизи. Проведення громадського обговорення у процесі проведення державної екологічної експертизи врегульовано Порядком залучення громадськості до обговорення питань щодо прийняття рішень, які можуть впливати на стан довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.2011 № 77121.

Таким чином, правові передумови для участі громадськості у процесі прийняття рішень, які стосуються видачі дозволів на умисне вивільнення генетично модифікованих організмів у довкілля, в Україні створено.

Стан дотримання вимог статті 7 Оргуської конвенції

Низка істотних змін відбулася у правовому регулюванні участі громадськості у процесі затвердження планів та програм. Статтею 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI22 було затверджено порядок участі громадськості у процесі прийняття деяких видів містобудівної документації. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 року № 55523 було затверджено Порядок проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні (далі – Порядок 555).

Порядок участі громадськості, передбачений статтею 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядком 555 поширюється лише на генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій. Зазначеною статтею не охоплюються наприклад, схеми планування території Автономної Республіки Крим, областей та районів, генеральна схема планування території України.

Відповідно до частини сьомої статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» «пропозиції до проектів містобудівної документації на місцевому рівні мають право надавати:

1) повнолітні дієздатні фізичні особи, які проживають на території, щодо якої розроблено відповідний проект містобудівної документації на місцевому рівні;

2) юридичні особи, об'єкти нерухомого майна яких розташовані на території, для якої розроблено відповідний проект містобудівної документації на місцевому рівні;

3) власники та користувачі земельних ділянок, розташованих на території, щодо якої розробляється документація, та на суміжній з нею;

4) представники органів самоорганізації населення, діяльність яких поширюється на відповідну територію;

5) народні депутати України, депутати відповідних місцевих рад».

Вичерпний характер цього переліку не дозволяє тлумачити його розширено. Стаття 7 Оргуської конвенції поширює вимоги до участі громадськості, закріплені частинами третьою, четвертою та восьмою статті 6 цієї конвенції, на процедури участі громадськості у процесі затвердження планів та програм, що стосуються довкілля. Згідно з частиною третьою статті 6 Оргуської конвенції «процедури участі громадськості передбачають розумні строки для різних етапів, що забезпечують достатній час для інформування громадськості у відповідності до пункту 2 і підготовки та ефективної участі громадськості в процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля». У цій частині мовиться про участь громадськості, інформування громадськості, тобто положення частини третьої статті 6 Оргуської конвенції передбачають участь громадськості у процесі затвердження планів та програм. Навіть якщо припустити, що у цій статті Оргуська конвенція має на увазі заінтересовану громадськість, то останній термін включає набагато ширше коло осіб, ніж стаття 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Наприклад, екологічні неурядові організації (далі – НУО), які відповідають вимогам національного законодавства, вважаться заінтересованою громадськістю (пункт п’ятий статті 1 Оргуської конвенції). НУО, яке сприяє охороні довкілля, проте немає нерухомого майна на території відповідного населеного пункту, для якого розроблено наприклад, проект генерального плану, не матиме права подавати коментарі до проекту такого генерального плану. Також не матимуть такого права, згідно зі статтею 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» й інші особи, які зазнають чи можуть зазнати впливу від виконання містобудівної документації, яких не включено до переліку частини сьомої статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Це, зокрема, особи, які можуть зазнати негативного впливу від реалізації генерального плану, проте проживають поза межами населеного пункту, для якого розроблено цей генеральний план.

Надання зауважень та пропозицій до проекту містобудівної документації є зверненням громадян у розумінні Закону України «Про звернення громадян». Зазначений Закон не обмежує коло громадян, що мають право звернутися зі зверненням до органа виконавчої влади чи органа місцевого самоврядування, лише особами, визначеними частиною сьомою статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Частина сьома статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», обмежуючи коло осіб, що можуть звернутися зі звернення до органу, уповноваженого затверджувати містобудівну документацію, звужує зміст і обсяг прав громадян звертатися зі зверненнями. Частина третя статті 22 Конституції України забороняє при прийнятті нових або внесенні змін до чинних Законів, звужувати зміст і обсяг прав та свобод. У зв’язку з цим, положення частини сьомої статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» суперечить Конституції України.

Участь громадськості у процедурі затвердження держаних цільових програм регламентується Законом України «Про державні цільові програми» від 18.03.2004 № 1621-IV24 та Порядком розроблення та виконання державних цільових програм, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 10625. Розроблення та затвердження державної цільової програми відбувається у дві стадії. На першій стадії відбувається затвердження концепції державної цільової програми (частина друга статті 6 Закону України «Про державні цільові програми»). На другому етапі затверджується сама державна цільова програма. Проект концепції державної цільової програми повинен містити:

визначення проблеми, на розв'язання якої спрямована програма;

аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв'язання шляхом розроблення і виконання програми;

визначення мети програми;

визначення, порівняльний аналіз можливих варіантів розв'язання проблеми та обґрунтування оптимального варіанта;

визначення на основі оптимального варіанта шляхів і засобів розв'язання проблеми, строків виконання програми;

оцінку очікуваних результатів виконання програми, зокрема економічних, соціальних, екологічних, та визначення її ефективності;

оцінку фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми (частина третя статті статті 6 Закону України «Про державні цільові програми»).

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про державні цільові програми» «проект концепції державної цільової програми публікується в офіційних засобах масової інформації для громадського обговорення». Пункт десятий частини третьої статті 2 КАС зобов’язує орган, що схвалює концепцію державної цільової програми надавати достатній строк громадськості для подання коментарів до концепції державної цільової програми, а пункт третій та восьмий частини третьої статті 2 КАС зобов’язує враховувати результати участі громадськості під час затвердження відповідної програми. Таким чином, правове регулювання порядку затвердження державних цільових програм відповідає вимогам статті 7 Оргуської конвенції.

Для інших планів та програм, які не є державними цільовими програмами та на які не поширюється стаття 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», правового механізму участі громадськості у процесі їх затвердження не створено.

Пропозиція:

1) для забезпечення виконання вимог статті 7 Оргуської конвенції необхідно внести зміни до частини першої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», передбачивши обов’язок розпорядників публічної інформації оприлюднювати за допомогою мережі Інтернет проекти нормативно-правових актів.

Стаття 9 Оргуської конвенції

З часу оприлюднення Огляду 2010 нормативно-правових актів, спрямованих на вдосконалення доступу до правосуддя, прийнято не було. У Огляді 2010 звертається увага на те, що в Україні створено процедури судового захисту прав людини. Окремі вади судового розгляду обумовлені проблемами функціонування судової системи в цілому.

Додатково до того, що зазначено у Огляді 2010, потрібно звернути увагу на помилкове застосування судами принципу процесуальної заінтересованості у екологічних справах. Наприклад, у справі за позовом ГО «Спілка Порятунку Голосіїва» (зареєстрована у 1982 році) до Якименка В.І. та інших відповідачі самовільно зайняли земельні ділянки на території, яку пунктом 2 таблиці 2 пункту 2.1 Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування земельних насаджень у центральній частині міста, затвердженої рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 806/3381, було віднесено до території парку «На схилах Мишоловського Яру». Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13.09.2010 року суд відмовив у задоволенні позову26. Однією з підстав для відмови у задоволенні позову було те, що позивачем не було порушено прав ГО «Спілка Порятунку Голосіїва», оскільки «позивач не є власником спірної земельної ділянки, а Київська міська рада не уповноважувала Громадську організацію звертатись з позовами до суду». Таке рішення було винесено незважаючи на те, що як у позовній заяві, так і у письмових поясненнях представник позивача наголошував на тому, що частина третя статті 9 Оргуської конвенції надає право громадським організаціям, що відповідають вимогам законодавства на «доступ до адміністративних або судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і державних органів, котрі порушують положення національного законодавства, що стосується довкілля».

Наведене вище хибне тлумачення положень законодавства України є наслідком неналежного тлумачення та застосування чинних правових норм.

Вимоги статті 9 Оргуської конвенції містять правила, які є дуже близькими до вимог статті 6 Директиви 2003/4/ЄC, статті 11 Директиви 2011/92/ЄС, статті 25 Директиви 2010/75/ЄС, тому наближення вимог законодавства України до вимог зазначених директив сприятиме реалізації положень статті 9 Оргуської конвенції.

На сьогодні Україна перебуває у стані недотримання вимог Оргуської конвенції (пункт третій рішення V/9m Наради Сторін Оргуської конвенції). Вищенаведений аналіз свідчить про те, що на сьогодні немає підстав для перегляду такого рішення. Виконання вимог Оргуської конвенції є необхідною передумовою реалізації положень принаймні Директиви 2003/4/ЄC, Директиви 2011/92/ЄС та Директиви 2010/75/ЄС. Всі ці директиви включено до Додатку ХХХ до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, яку було підписано 27.06.2014 (далі – Угода про асоціацію)27, тому без виконання вимог Оргуської конвенції виконання Угоди про асоціацію є неможливим.

Справи, що перебувають на розгляді Комітету з дотримання Оргуської конвенції, які стосуються України



Предмет розгляду

Рік



Порушення вимог ст. ст. 6 та 9 Оргуської конвенції у процесі спорудження глибоководного суднового ходу «Бистре»

2004



Порушення вимог ст. ст. 4 та 6 Оргуської конвенції у процесі будівництва сміттєспалювального заводу

2012



Порушення вимог ст. ст. 3, 4, 6, 9 Оргуської конвенції в ході проведення переговорів та набрання чинності угодою про розподіл продукції у 2013 році

2015


ІІ. Стан дотримання Україною вимог Конвенції про оцінку впливу на довкілля у транскордонному контексті


ОВД у транскордонному контексті є частиною внутрішньодержавної процедури ОВД, тому їй властиві вимоги до внутрішньодержавної процедури ОВД. У цьому розділі ми не будемо зупинятися на розгляді недоліків процедури ОВД, які є загальними для внутрішньодержавної ОВД та ОВД у транскордонному контексті. Зупинимося на особливостями ОВД у транскордонному контексті. Загалом, процедура розгляду проектів будівництва дозволяє забезпечити виконання вимог Конвенції про оцінку впливу на довкілля у транскордонному контексті (далі – Конвенція Еспо)28. Істотним недоліком цієї процедури є нестача вимог, які б дозволяли органові, відповідальному за реалізацію Конвенції Еспо, вчасно довідатися про плановану діяльність та своєчасно вжити необхідних заходів для забезпечення виконання вимог цієї конвенції. В результаті цього траплялися випадки, коли Мінприроди дізнавалося про реалізацію видів діяльності, які підлягають ОВД у транскордонному контексті, від зачеплених країн чи від Комітету з імплементації Конвенції Еспо.

Істотно знижує ефективність процедури ОВД у транскордонному контексті недофінансування потреб перекладу матеріалів ОВД, які надходять від країн походження, чи перекладу матеріалів ОВД, які направляються до зачеплених країн (у разі коли Україна виступає країною походження). Неналежне фінансування потреб перекладу не дозволяє довести матеріали ОВД, що находять від країн походження, громадськості України мовою, зрозумілою для більшої частини населення. Неможливість забезпечити доступність матеріалів ОВД доступною для громадськості мовою, істотно позначається на ефективності реалізації права громадськості на участь у транскордонній процедурі ОВД.

Недоліками чинного законодавства, яке регламентує транскордонну процедуру ОВД в Україні, обумовлені скарги до Комітету з імплементації Конвенції Еспо зачеплених країн. На сьогодні, цей Комітет розглядає наступні справи щодо України: справа щодо проекту добудови 3-го та 4-го енергоблоків Хмельницької АЕС; справа щодо продовження строків експлуатації 1-го та 2-го енергоблоків Рівненської АЕС; справа щодо будівництва глибоководного суднового ходу «Дунай-Чорне море»; справа щодо Мужіївського золоторудного родовища.

Якщо усунути наведені вище недоліки, то процедура транскордонна процедура ОВД, яка діє в Україні, може забезпечити реалізацію положень Конвенції Еспо і слугувати надійною гарантією прав людини в Україні.



Пропозиції:

1) встановити процедуру визначення видів діяльності та об’єктів, що підлягають оцінці транскордонного впливу на довкілля;

2) передбачити фінансування перекладу матеріалів, що надходять від країн-походження та передбачити обов’язок замовників проектів, які плануються в Україні, забезпечувати такий переклад.

Україна перебуває у стані недотримання вимог Конвенції Еспо (пункт 69 рішення VІ/2 Наради Сторін Конвенції Еспо). Виконання вимог Конвенції Еспо є необхідною передумовою реалізації положень Директиви 2011/92/ЄС. Цю Директиву включено до Додатку ХХХ до Угоди про асоціацію, тому без виконання вимог Конвенції Еспо виконання вимог Угоди про асоціацію є неможливим.



1 Див.: Final Report of the project “Support to Ukraine to Implement the Espoo and Aarhus Conventions” / J. Jendrośka [and the others]. – K., 2010. - С. 14.

2 Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 47. – Ст. 256.

3 Відомості Верховної Ради України. – 2011. - № 32. – Ст. 314.

4 Див.: Final Report of the project “Support to Ukraine to Implement the Espoo and Aarhus Conventions” / J. Jendrośka [and the others]. – K., 2010. - С. 14.

5 Див.: Final Report of the project “Support to Ukraine to Implement the Espoo and Aarhus Conventions” / J. Jendrośka [and the others]. – K., 2010. - С. 14.

6 Див.: Final Report of the project “Support to Ukraine to Implement the Espoo and Aarhus Conventions” / J. Jendrośka [and the others]. – K., 2010. - С. 14.

7 Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 48. – Ст. 483.

8 Див.: Final report of the project “Support to Ukraine to Implement the Espoo and Aarhus Conventions” / J. Jendrośka [and the others]. – K., 2010. - С. 14.

9 Див.: Final Report of the project “Support to Ukraine to Implement the Espoo and Aarhus Conventions” / J. Jendrośka [and the others]. – K., 2010. - С. 14.

10 Див.: Final Report of the project “Support to Ukraine to Implement the Espoo and Aarhus Conventions” / J. Jendrośka [and the others]. – K., 2010. - С. 26.

11 Офіційний журнал ЄС. - L 041. - від 14.02.2003. - С. 0026 – 0032.

12 Відомості Верховної Ради України. – 2011. - № 34. – Ст. 343.

13 Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 35-36, 37. – Ст. 446.

14 Урядовий кур’єр. – від 03.06.2011. - № 100.

15 Statement of NGO “Environment-People-Law” for the 40thmeeting of the Aarhus Convention Compliance Committee with regard to implementation by Ukraine of the MOP decisions II/5b. – P. 3.

16 Інформаційний бюлетень Держбуду України. - 2003. - № 12.

17 Див.: Final Report of the project “Support to Ukraine to Implement the Espoo and Aarhus Conventions” / J. Jendrośka [and the others]. – K., 2010. - С. 30.

18 Відомості Верховної Ради України. – 2003 . - № 18. – Ст. 144.

19 Урядовий кур’єр. – від 13.05.2011. - № 85.

20 Відомості Верховної Ради України. – 2007. - № 35. – Ст.484.

21 Урядовий кур'єр. – від 05.08.2011. - № 142.

22 Відомості Верховної Ради України. – 2011. - № 34. – Ст.343.

23 Урядовий кур'єр. – від 02.06.2011. - № 99.

24 Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 25. – Ст. 352.

25 Офіційний вісник України. – 2007. - № 8. – Ст. 313.

26 Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13.09.2010 року // Архів Голосіївського районного суду міста Києва за 2010 рік. – Справа № 2-367/10.

27 Угоду про асоціацію ратифіковано Законом України від 16.09.2014 № 1678-VII.

28 Конвенцію Еспо ратифіковано Законом України від 19.03.1999 № 534-XIV.



База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка