Приватна власність громадян



Скачати 497.73 Kb.
Сторінка3/3
Дата конвертації04.11.2016
Розмір497.73 Kb.
1   2   3
§3. Здійснення громадянами права приватної власності

Право приватної власності передбачає наділення громадя­нина-власника юридичне забезпеченою можливістю здійсню­вати у передбачених законом межах права щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном. За­значені правомочності власника утворюють зміст права влас­ності громадян. У цивільному законодавстві, інших законо-



258

давчих актах, як правило, не визначається конкретний обсяг правомочностей громадян щодо їх приватної власності. Лише в окремих випадках законодавець встановлює безпосередні межі здійснення громадянами правомочностей приватної влас­ності щодо того чи іншого конкретного майна (наприклад, стосовно земельних ділянок, приватного підприємства, зброї, валютних цінностей). Тому, визначаючи обсяг правомочнос­тей громадянина щодо належного йому майна, необхідно вра­ховувати загальні принципи здійснення цивільних прав, со­ціально-економічну природу власності громадян і особливості окремих її об'єктів.

Правильне визначення обсягу правомочностей та умов їх здійснення має велике значення для утвердження правового ста­тусу громадянина-власника і захисту його прав. Більше того, порушення особою відповідних правових норм може позбавити його такого захисту або навіть до припинення права власності.

Власник, як зазначається в ст.143 Проекту ЦК України і ст.4 Закону “Про власність”, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, і використовува­ти таке майно для господарської та іншої не забороненої за­коном діяльності. При цьому власник зобов'язаний додержу­ватися моральних засад суспільства, не завдавати шкоди нав­колишньому середовищу, не порушувати права і охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб, адміністратив­но-територіальних утворень і держави. І лише у випадках і порядку, встановлених актами законодавства України, діяльність власника може бути обмежена або припинена. Не­дотримання власником встановлених законодавством Украї­ни вимог може бути підставою для відмови у захисті права приватної власності, оскільки цивільні права охороняються законом лише за умови, що їхнє здійснення не суперечить призначенню цих прав у суспільстві.

В період переходу України до ринкових відносин в новому цивільному законодавстві набирає реального змісту формула:

“дозволяється все, що не заборонено законом”. Не заперечу­ючи можливість її застосування в інституті права власності, на наш погляд, необхідно обов'язково враховувати ту обста­вину, що у цивільному законодавстві, як правило, прямо не перераховуються усі неправомірні дії громадян-власників. Практично це й неможливо передбачити. Тому звернення до загальних критеріїв визначення правомірності чи неправомі­рності дій власників є цілком виправданим і не. суперечить закону. Це стосується однаковою мірою усіх трьох елементів

>• 259

правомочності власника, тобто володіння, користування I-розпорядження. Причому обсяг правомочності (її обмежен” ня) може встановлюватися як шодо сукупності усіх названих елементів, так і щодо кожного з них, що зумовлено неодна­ковим 'їх значенням для власника і оточуючих осіб.

Володіння об'єктами права приватної власності (тобто фак­тичне панування над річчю чи фактичне утримання її в сфері вчасних потреб власника) кожен громадянин здійснює самос­тійно або за власною волею спільно з іншими особами (як фізичними так і юридичними), зокрема членами сім'ї. Проте таке спільне володіння не породжує в останніх права влас­ності. Власник вправі передати належне йому майно у воло­діння інших осіб, не втрачаючи при цьому права власності. Власник не завжди може бути зацікавлений мати майно у своє­му фактичному володінні. Наприклад, власник кількох квар­тир може задовольнятися проживанням в одній з квартир ви­ходячи з власних потреб. Більше того, можливі ситуації, коли фактичне володіння майном для власника є недоцільним. Так, як правило, громадяни володіють грошовими сумами в ме­жах, необхідних для задоволення власних потреб. Залишкові Ж суми вкладають в кредитні установи, акції, інші цінні папе­ри, оскільки це надає їм можливість одержувати дивіденди чи інший прибуток.

Користування майном також є для власника одним з най­важливіших рушійних мотивів у набутті права власності, оскіль­ки ця правомочність безпосередньо сприяє задоволенню його матеріальних, культурних і господарських потреб. Користуван­ня, як і володіння, власник може здійснювати самостійно або спільно з іншими особами. Він вправі вимагати усунення пе­решкод по користуванню своїм майном, захищати іншим чи­ном це право. Іноді користування власністю можливе лише при дотриманні громадянином тих чи інших спеціальних умов. Так, для самостійного користування автомобілем, літаком чи іншим транспортним засобом необхідно мати відповідне по­свідчення на право управління, для експлуатації жилого бу­динку, деяких його комунікацій повинні бути дотримані про­типожежні та інші правила. Власник може бути позбавлений можливості, всупереч власній волі, користуватися своєю влас­ністю, наприклад у разі арешту майна у зв'язку зі скоєнням злочину чи його засудження до позбавлення волі.

Розпорядження є не менш важливим правом власника. Воно остаточно утверджує абсолютну владу громадянина над май­ном, дає можливість реалізувати цю владу шляхом тимчасової

260

передачі майна іншим особам або відчуження його за угода­ми продажу, дарування, заповіту тощо. У багатьох випадках без права розпорядження право власності взагалі було б поз­бавлене доцільності, наприклад, щодо права власності на гро­шові кошти. Реалізуючи свої грошові доходи, громадяни на­бувають у власність чи тимчасове користування майно, отри­мують необхідні послуги для задоволення своїх потреб. Дяку­ючи праву розпорядження громадяни мають можливість здійснювати підприємницьку та іншу господарську діяльність. Як правило, лише власник може визначати юридичну чи фак­тичну долю належної йому речі.



Наділяючи власника максимально можливими повноважен­нями по володінню, користуванню і розпорядженню майном, законодавець водночас визначає певні загальні або спеціальні правила їх здійснення. Прикладом загальних правил, що вста­новлювалися законодавством соціалістичного періоду була заборона громадянам одержувати від своєї власності “нетру­дові доходи”.' Звичайно сьогодні ця заборона не діє, оскільки громадянам надано право одержувати прибутки та інші плоди від своєї власності будь-яким чином, прямо не забороненим законом. Зрозуміло, що використовуючи своє майно для сис­тематичного одержання прибутків, громадянин зобов'язаний дотримуватися правил, встановлених для підприємництва чи іншої діяльності суб'єктів цивільних правовідносин. Водно­час для нового законодавства ринкової орієнтації здебільшо­го характерне встановлення спеціального правового режиму здійснення правомочностей власника щодо окремих видів майна (валютних цінностей, зброї, земельних ділянок тощо).
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка