Правовий статус банків в україні



Скачати 227.09 Kb.
Дата конвертації04.11.2016
Розмір227.09 Kb.
Розділ IV

ПРАВОВІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ГРОШОВОГО ОБІГУ, РОЗРАХУНКІВ ТА ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН

Глава 22 ПРАВОВИЙ СТАТУС БАНКІВ В УКРАЇНІ

§ 1. Банківська система України та роль у ній Національного банку України

Сучасна українська кредитно-банківська система як систе­ма ринкового типу знаходиться в процесі становлення. За ста­ном на 1 січня 1997 року в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ Національний банк України зареєстрував 229 банків, у тому числі 2 державні (Ощадний і Укрексімбанк) та 14 банків за уча­стю іноземного капіталу, два з них — 100-відсотковим інозем­ним капіталом. Крім того, в Україні функціонує 2510 філій комерційних банків. Із загальної кількості банків 177 є акціо­нерними товариствами і 50 — товариствами з обмеженою відповідальністю.

В Україні йде безперервний процес становлення банківсь­кої системи. Протягом минулого року Національним банком України зареєстровано 9 нових комерційних банків, і за цей же період 8 банків виключено з “Республіканської книги реєст­рації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних ус­танов”.

Банківські системи держав з розвиненою ринковою еконо­мікою формувалися століттями, а наша країна існує трохи більше п'яти років. Законодавство нестабільне, але якщо не форсува­ти процес становлення банківської системи і банківського за­конодавства, ринкових перетворень не буде.

Комерційні банки України “стають на ноги” і починають боротьбу за клієнтів, тому надають все більше і більше послуг. Зараз їх нараховують біля 100 видів.

Найпоширенішими видами послуг є ведення розрахунко­вих та поточних розрахунків клієнтів, кредитування, розрахун-


404

ки. Велика кількість послуг пов'язана із зовнішньоекономіч­ною діяльністю: добровільний продаж частини валютного ви­торгу на УМВБ, купівля валюти, обмінні операції готівкової валюти, інкасація, обслуговування дорожніх чеків та різних видів акредитивів. Банки обслуговують облігації державної внут­рішньої позики.

Наше законодавство забороняє будь-яким юридичним осо­бам, крім банків, займатися залученням і розміщенням грошо­вих вкладів та кредитів, здійсненням розрахунків за доручен­ням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касовим обслугову­ванням; веденням рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

купівлею і продажем в Україні і за кордоном монетарних ме­талів.

Стаття 1 Закону України “Про банки і банківську діяльність” установила дворівневу банківську систему в Україні, а стаття 2 формулює поняття банку: “Банки — це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахунко­ве обслуговування народного господарства, виконання валют­них та інших банківських операцій”.

Перший рівень банківської системи України займає Націо­нальний банк України. Національний банк України є юридич­ною особою, основну функцію якої — забезпечення стабіль­ності грошової одиниці — визначила Конституція України. По­вноваження і принципи організації Національного банку України визначаються законодавством.

Статутний капітал Національного банку України у розмірі 10 мільйонів гривень є загальнодержавною власністю. Банк функціонує як економічно самостійна державна установа, здійснює видатки, як правило, за рахунок своїх доходів. При перевищенні доходів над видатками Банк суми перевищення відраховує в Державний бюджет.

Відповідно до законодавства Національний банк України:

1) визначає та проводить грошово-кредитну політику на підставі загальнодержавної програми економічного розвитку, затвердженої Верховною Радою України;

2) монопольне здійснює емісію національної валюти Ук­раїни та організує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і кре­дитних установ, організує систему рефінансування:

405


4) встановлює для банків та інших кредитних установ пра­вила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації та коштів;

5) організує створення та методологічно забезпечує систе­му грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми розрахунків, у тому числі між банками та іншими кредитними установами;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних бан­ківських технологій, координує та контролює створення елект­ронних платіжних засобів, систем розрахунків, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд;

9) веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж і кредитних установ, здійснює ліцензування банківських та інших операцій у передбачених законом випадках;

10) складає платіжний баланс і баланс міжнародних інвес­тицій України, здійснює їх аналіз та прогнозування;

11) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних уста­новах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

12) здійснює відповідно до визначених законом повнова­жень валютне регулювання, визначає порядок здійснення роз­рахунків в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль;

13) забезпечує накопичення, зберігання та здійснення опе­рацій з золотовалютним резервом;

14) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

15) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

16) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку України.

Керівними органами Національного банку України є Рада Банку та Рада директорів.

Рада Банку — Конституційний орган. Згідно з статтею 100 Конституції Рада Національного банку України розробляє ос­новні засади грошово-кредитної політики та здійснює конт-

406


роль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

Рада директорів банку забезпечує реалізацію грошово-кре­дитної політики, організує діяльність і здійснює управління нею.

За Конституцією Голова Національного банку України при­значається Верховною Радою за поданням Президента Украї­ни більшістю від конституційного складу Верховної Ради Ук­раїни терміном на 4 роки.

На відміну від комерційних банків, для Національного бан­ку одержання прибутку не є основною метою діяльності.

Національний банк України має особливий правовий ста­тус. Він наділений владними повноваженнями. Нормативні акти, які видає Національний банк, обов'язкові для всіх без виклю­чення органів держави і органів місцевого самоврядування. Значне розгалуження банківської системи дає можливість ко­мерційним банкам самостійно здійснювати свої повноважен­ня. Комерційні банки не видають нормативних актів, приписи яких розповсюджувалися б на всіх, але самі будують свою діяльність на законодавстві і нормативних актах Національно­го банку України. Державне регулювання відносин, що вини­кають з діяльності банків, набуває форми обов'язкових при­писів, що містяться у нормах різних галузей права.

Відносини, що виникають з діяльності банків, являють со­бою синтез фактичних і юридичних відносин. Юридичним змістом цих відносин є суб'єктивні юридичні права і обов'язки їх учасників — банків та клієнтури. З одного боку ці відносини — належна кредитній установі міра дозволеної поведінки — надання кредитів різних видів і стягнення плати (%) за них у відповідності з кредитною угодою в межах, дозволених Націо­нальним банком України, а з другого боку — приписана другій стороні — одержувачу позички і забезпечена можливістю дер­жавного примусу (примусового стягнення, збільшення плати за позичку, реалізацією належного позичальнику майна і зара­хування коштів на погашення боргу) міра необхідної поведінки (одержання позички і своєчасне повернення її), якої повинний додержуватися позичальник в інтересах кредитора. Кредитні відносини в основному є договірними і регулюються, природ­но, нормами цивільного права. Однак навряд чи можливо відно­сини в галузі кредитування з участю банку відносити тільки до цивільно-правових. Цивільно-правовий метод регулювання сус-

­407

пільних відносин характеризується рівністю суб'єктів, їх диспозитивністю та ініціативою у формуванні і реалізації відно­син. У кредитних правовідносинах чітко визначається ініціа­тивність — бажання суб'єкту підприємництва одержати позич­ку в банку на умовах, які виставляє кредитор, але немає диспозитивності — юридичної свободи (можливості) позичаль­ника здійснити правосуб'єктність за своїм розсудом.



Банківська позичка надається на підставі угоди, в якій точ­но фіксується воля сторін. Одержувач позички — клієнт банка не підпорядкований кредитору, але їх права неоднакові. У бан­ка-кредитора фактично знаходяться всі права, а на клієнті ле­жать обов'язки точного дотримання приписів кредитора. Ви­конання умов кредитора гарантоване, бо позичка видається під забезпечення. У цивільному праві угода виконує і захисну фун­кцію, оскільки сторони повинні точно дотримуватися умов уго­ди. Кредитна угода захищає права кредитора — у випадку не­повернення простроченої заборгованості банк може примусо­во повернути борг і стягнути підвищену плату. А позичальник може тільки відмовитися від укладення угоди. Рівності сторін у кредитних правовідносинах немає, тому кредитна угода банка і позичальника є специфічною формою взаємовідносин комер­ційного банку і суб'єкта підприємництва.

Відносини, які виникають з діяльності кредитних установ, є однією з форм соціальних відносин і визначаються волею і свідомістю учасників. Хоча вони виникають за волевиявлен­ням позичальників і оформлюються кредитною угодою, але мають владно-організаційну основу. Правила Національного банку України, які регламентують проведення операцій по ра­хунках в кредитних установах, вказують, що вони відкривають­ся: а) для зберігання коштів; б) для проведення операцій за розрахунково-грошовими документами визначеної форми; в) для здійснення контролю за дотриманням чинного законодавства при утворенні, реорганізації, ліквідації підприємств будь-якої форми власності і видів діяльності, при відкритті і закритті ра­хунків і повсякденного контролю за фінансово-господарською діяльністю клієнтів — власників рахунків. Причому контроль здійснює комерційний банк, Державна податкова інспекція. контрольно-ревізійна служба, органи МВС, а за діяльністю ко­мерційного банку спостерігає Національний банк України.

408

Згідно з Інструкцією Національного банку України “Про відкриття рахунків у національній та іноземній валюті” рахун­ки в банках відкриваються на умовах цієї інструкції і угоди на відкриття і обслуговування банківського рахунку. Відносини, які виникають між установами банків і власниками рахунків, характеризуються так: 1) сторони (банк і суб'єкт підприємниц­тва) зобов'язані при дотриманні законних і договірних умов і вимог вступити в ці відносини; 2) установа перед відкриттям рахунку суб'єкту підприємництва або установі здійснює конт­рольні функції, перевіряючи правосуб'єктність заявника; 3) зміст відносин чітко регламентовано чинними нормативними актами.



Виникнення відносин з приводу відкриття розрахункового, поточного, бюджетного рахунків зв'язане з поданням заяви в банк організацією будь-якої форми власності, але не тому, що вона цього дуже бажає і робить пропозицію банку вступити у договірні відносини, а тому, що в силу закону вона не має права тримати кошти понад суми (ліміту), установленої комер­ційним банком, в своїй касі. Після подання заяви для відкрит­тя рахунку організацією кредитна установа перевіряє юридич­ну особу організації і наявність документів, необхідних для відкриття рахунку, і після цього дає згоду на його відкриття. Права і обов'язки власника рахунку і кредитної установи виз­начаються нормативними актами Національного банку Украї­ни, а відповідальність за порушення цих актів — Указом Пре­зидента України.

Норми цих актів мають суто імперативний характер, який не дозволяє сторонам поступати за своїм волевиявленням, і є фінансово-правовими. Відносини, які врегульовані цими нор­мами, є фінансово-правовими. Після відкриття рахунку в бан­ку ні банк, ні його клієнт — власник рахунку не має права змінювати приписів, які містяться в нормативних актах.

Відкриття рахунку в банку юридичною особою — суб'єктом підприємницької діяльності є передумовою для виникнення цивільно-правових відносин, пов'язаних з розрахунками по його основній діяльності, а також дає можливість бути учасником кредитних відносин з банком. Відносини, пов'язані з розра­хунками між юридичними особами і громадянами, регулюють­ся інакше, ніж відносини, що виникають з приводу відкриття рахунку в кредитній установі. Ці відносини відрізняються і ме­тодами правового регулювання (договірні, при рівності сторін)

409


і суб'єктним складом. В цих відносинах можуть брати участь не два, а три та, як правило, при іногородніх розрахунках, — чо­тири суб'єкти. Між поставщиком і покупцем існують цивільно-правові відносини. Для виконання договірних умов вони по­винні здійснювати взаємні розрахунки за встановленими пра­вовими формами. Таким чином, при розрахунках через банки виникає складне коло цивільно-правових (договірних) і фінан­сово-правових відносин. Договірні відносини регулюються ци­вільно-правовими нормами і вивчаються в курсі цивільного права, фінансово-правові — у курсі фінансового права.

Фінансово-правові норми визначають порядок утворення і компетенцію комерційних банків.

Комерційні банки різних видів і форм власності на акціо­нерних або пайових засадах створюються відповідно з Закона­ми України “Про банки і банківську діяльність”, “Про госпо­дарські товариства”, “Про цінні папери і фондову біржу” та Правилами Національного банку України. Утворювати банки можуть українські та іноземні юридичні та фізичні особи (не менше трьох), крім Рад народних депутатів усіх рівнів, їх вико­навчих органів, державних підприємств, політичних, проф­спілкових організацій і об'єднань, партій, громадських фондів.

Забороняється бути засновниками військовослужбовцям, посадовим особам усіх правоохоронних органів, державних організацій, покликаних здійснювати контроль за діяльністю банків.

Не можуть бути засновниками банку особи, яким суд забо­ронив займатися певною діяльністю, до закінчення терміну, встановленого вироком. Не дозволяється бути засновниками особам, що мають непогашену судимість за крадіжки і хабар­ництво, вони не можуть також займати керівні посади, що зв'я­зані з матеріальною відповідальністю.

Національний банк України встановлює мінімальний розмір статутного фонду акціонерного банку.

Статутний капітал акціонерного банку може формуватися тільки за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється збільшувати статутний капітал і створювати нові банки за раху­нок нерозподілених прибутків або коштів інших фондів.

Частку в статутний капітал можна зробити у національній, вільно конвертованій валюті, майні і пов'язаних з ним майно­вих правах. Не можна робити внески за рахунок бюджетних коштів, кредитних і заставних коштів.

410

Для формування статутного фонду відкривається тимчасо­вий рахунок за місцем знаходження акціонерного банку.



До реєстрації акціонерного банку засновники оголошують підписку на акції на строк до 6 місяців. На протязі оголошеної підписки на акції повинні підписатися не менш 60 % акціо­нерів. Якщо не набирається 60 %, банк вважається неутвореним. Якщо акції банку розподіляються між засновниками, то до дня установчих зборів вони повинні внести не менш 50 % номінальної вартості акцій.

В правовій та економічній літературі сформулювалися виз­начення так званих “банків банків”, які можна називати Цент­ральним (або національним) банком країни. Вважається, що Центральний банк повинен бути:

1. Єдиним емісійним центром, який має монопольне право грошової емісії на території країни, який зберігає і враховує національні золотовалютні резерви.

2. Банком уряду, зобов'язаним підтримувати державні еко­номічні програми, здійснювати кредитування дефіциту держав­ного бюджету, розміщувати державні цінні папери.

3. Органом стабільності національної грошової системи.

4. Кредитувати комерційні банки, коли в них не вистачає коштів.

5. Органом банківського нагляду, який підтримує необхід­ний рівень стандартизації і професіоналізму в національній кредитній системі1.

Всім цим ознакам відповідає Національний банк України. Національний банк України представляє інтереси держави в центральних банках других країн, міжнародних банках та фінан­сово-кредитних організаціях.



§ 2. Правові засади контролю Національного банку за діяльністю комерційних банків

Національний банк України виступає немов би посередни­ком між державою і комерційними банками. Він засобами, які має в своєму розпорядженні, спираючися на Конституцію і за­конодавство, втілює в життя економічну політику держави. Як орган виконавчої влади з особливими функціями, Національ-

______________________
1Див. : Усоскин В.М. Современный коммерческий банк. –М., 1994.-С. 8-12.

411


ий банк України реалізує державне управління в банківській системі країни, контролює порядок створення комерційних банків, здійснює нагляд за їх діяльністю, не втручаючися в їх оперативну діяльність.

Закон України “Про банки і банківську діяльність” дає вихідні положення для формування комерційних банків та виз­начає коло їх повноважень. В основу формування комерційних банків також зкладуються Закони України “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про цінні папери та фондову біржу”, “Про обмеження монополізму” і норма­тивні акти Національного банку України: Положення про по­рядок створення і реєстрації комерційних банків від 27.03.1996 р. із змінами від 23.07.1996 р.; Положення про порядок ліцензу­вання банків в Україні від 27.03.1996 р. і змінами від 23.07.1996 р., Положення НБУ про порядок проведення зовнішнього аудиту юридичних осіб — акціонерів (учасників) комерційних банків у процесі перевірки правильності формування статутних фондів комерційних банків від 21.11.1996 року.

Національний банк України ліцензує діяльність комерцій­них банків і реєструє їх статути. Утворювати банки можуть ук­раїнські та іноземні юридичні та фізичні особи (не менше трьох), крім рад місцевого самоврядування усіх рівнів, їх виконавчих органів, державних підприємств, політичних, профспілкових організацій і об'єднань, партій, громадських фондів.

Національний банк України встановлює мінімальний розмір статутного фонду акціонерного банку.

Статутний капітал акціонерного банку може формуватися тільки за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється збільшувати статутний капітал і створювати нові банки за раху­нок нерозподілених прибутків або коштів інших фондів.

Частку в статутний капітал можна зробити тільки у націо­нальній валюті. Не можна робити внески за рахунок бюджет­них коштів, кредитних і заставних коштів.

Для формування статутного фонду відкривається тимчасо­вий рахунок за місцем знаходження акціонерного банку.

Комерційні банки вважаються створеними і одержують ста­тус юридичної особи після реєстрації Національним банком України. Реєстрація проводиться у відповідності з “Положен­ням про порядок створення і реєстрації комерційних банків”, затвердженим Правлінням Національного банку 27.03.1996 р. із змінами, внесеними 23.07.1996 року.

412

Перелік документів, які необхідні для реєстрації комерцій­ного банку, встановлені статтею 22 Закону України “Про бан­ки і банківську діяльність” та п. 3.2. Положення про порядок створення комерційних банків.



Національний банк України може відмовити у реєстрації комерційного банку: 1) у разі порушення порядку створення банку; 2) невідповідності його статуту та інших установчих до­кументів законодавству; 3) незадовільного фінансового стану засновників, що загрожує інтересам кредиторів банку; 4) у разі професійної непридатності рекомендованого керівництва.

Рішення про відмову в реєстрації комерційного банку може бути оскаржене у судовому порядку.

Про зміни, що вносяться в установчі документи, комерційні банки повинні повідомляти Національному банку і подавати у місячний строк нотаріально засвідчені копії змінених документів.

Реєстрація змін і доповнень здійснюється також у місячний строк з моменту одержання заяви та всіх необхідних документів шляхом внесення їх до книги реєстрації банків.

Комерційні банки можуть відкривати на території України і за її межами філії та представництва, які виступають від імені головного банку і не є юридичними особами, але мають свої положення. Філія має свій субкореспондентський рахунок та здійснює банківські операції, передбачені її положенням. Пред­ставництво банку фінансується головним банком, від імені якого він виступає, але не має прав виконувати банківські функції.

Комерційний банк має право відкривати філії за умови по­вної сплати заявленого статутного фонду.

Для відкриття філії чи представництва необхідна письмова згода Національного банку. Після одержання письмової згоди до Національного банку подаються:

— клопотання про реєстрацію філії і економічне обгрунту­вання доцільності її створення за підписом голови ради, заві­реним печаткою банку;

— рішення зборів акціонерів банку про створення філії;

— положення про філію, затверджене в установленому по­рядку;



  • висновок управління Національного банку за місцем знаходження філії комерційного банку про відповідність вимо­гам приміщення філії банку, про професійну придатність і репу-

413


тацію керуючого філією банку і головного бухгалтера та забезпеченість кваліфікованими кадрами'.

Матеріали для реєстрації філії банку розглядають і дають висновки Головні управління банківського нагляду, банківського обслуговування, валютно-економічне, емісійно-касових операцій, юридичне.

Національний банк України може відмовити комерційному банку у відкритті філії у разі порушення порядку її створенню невідповідності документів законодавству та статуту банку, не задовільного фінансового стану банку, порушення ним економічних нормативів через професійну непридатність керівник головного бухгалтера, відсутності належної матеріально-технічної бази.

Правилами Національного банку України встановлені особливості реєстрації банків, їх філій та представництв за участі іноземного капіталу. Іноземні банки можуть утворювати інс земні юридичні і фізичні особи, спільні банки — українські і іноземні юридичні і фізичні особи.

Крім тих документів, які повинні подати українські засновники для утворення комерційного банку, іноземні юридичні особи подають:

— рішення уповноваженого органу іноземного засновника про створення банку;

— письмова згода контрольного органу держави, підданими якої є іноземний учасник, на створення банку. Але згода потрібна, якщо це передбачено законодавством відповідної деі жави;

— копії статутів іноземних засновників, на підставі якої вони діють;

— витяг з торговельного (банківського) реєстру держави,;

іноземний засновник (учасник) має офіційно зареєстровану контору;

довідку з банківських установ, у яких офіційно відкриті і знаходяться рахунки іноземного засновника;

— висновок аудиторської організації, яка за законодавство держави засновника (учасника) має право здійснювати аудиторську діяльність.

___________________

1Див.: п. 4.4 Положення про порядок створення і реєстрації комерційних банків.
414

Іноземні фізичні особи для створення комерційного банку, філії або представництва подають:

— підтвердження першокласного банку про платоспро­можність засновника (учасника) банку;

— рекомендації не менше двох іноземних юридичних осіб або громадян з відомою платоспроможністю.

Ці документи повинні бути нотаріально завірені за місцем їх видачі та легалізовані (підтверджені) в установленому поряд­ку в консульських установах України. Іноземні засновники подають також завірені переклади на українську мову всіх до­кументів, які викладені іноземною мовою, з доданням оригі­налів.

За діяльністю комерційних банків здійснює контроль Го­ловне управління банківського нагляду Національного банку України, Кримське республіканське та обласні управління На­ціонального банку України.

Контрольні функції Національного банку України поляга­ють у здійснені нагляду за додержанням банківського законо­давства України, економічних нормативів, встановлених зако­нами України, та владних нормативних актів.

Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків Національний банк України вста­новлює для всіх комерційних банків обов'язкові економічні нор­мативи1'.

— мінімальний розмір статутного фонду для комерційних банків, які створюються та вже діють. Для реєстрації комерцій­ного банку встановлений мінімальний розмір статутного фон­ду у сумі, еквівалентній 1 млн ЕКЮ. Існуючі комерційні бан­ки, які не мають такого статутного фонду, повинні до 1 січня 1998 року збільшити його до 1 млн ЕКЮ. Нові комерційні бан­ки будуть реєструватися тільки за умов сформування такого статутного фонду;

— норматив платоспроможності. Норматив платоспромож­ності банку, тобто достатність капіталу банку для проведення активних операцій з урахуванням ризиків, що характерні для різноманітних видів банківської діяльності;

_________________________

' Методика регулювання та аналіз діяльності комерційних банків установлена Інструкцією НБУ № 10 “Про порядок регулювання та аналіз діяльності ко­мерційних банків” від 30.12.1996 р.

415

— нормативи ліквідності банку. При встановленні норма­тиву ліквідності передбачаються всі види ліквідності (миттєвої, загальної, співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку та ресурсної). При визначенні ліквідності визна­чається забезпечення ресурсами банку його активних вкладень;



— максимальний розмір ризику на одного позичальника. Визначаючи максимальний розмір ризиків на одного позичаль­ника, НБУ вимагає, щоб загальна сума зобов'язань будь-якого позичальника перед банком у результаті надання останнім од­ного або кількох кредитів не перевищувала 25 відсотків влас­них коштів банку;

— максимальний розмір великих кредитних ризиків. Максимальний розмір великих кредитних ризиків встановлюєть­ся як співвідношення сукупного розміру великих кредитних ризиків та власних коштів комерційного банку;

— норматив інвестиційної діяльності. Норматив інвестування характеризує використання власних коштів банків для прид­бання часток (акцій тощо) акціонерних товариств, підприємств та недержавних боргових зобов'язань.

Встановлюються й оціночні показники діяльності:

— мінімальний розмір власних коштів банку;

— достатність капіталу банку;

— покриття прогнозних збитків власними коштами банку;

— максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам;

— максимальний розмір залучених грошових вкладів (депо­зитів) фізичних осіб;

— максимальний розмір наданих міжбанківських позик;

— рефінансування.

З метою створення надійності та стабільності банківської системи Національний банк України відповідно до статті 17 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, визначає порядок ліцензування комерційних банків, тобто надання доз­волу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій ко­мерційному банку, який з моменту реєстрації його Національ­ним банком стає юридичною особою.

Комерційний банк має право проводити банківські операції тільки після одержання ліцензії Національного банку України. Обов'язковому ліцензуванню підлягають операції з готівкою, розрахункові, активні та пасивні, з валютними цінностями та

416


інші операції і види діяльності, які перелічені у статті 3 Закону України “Про банки і банківську діяльність” та в п.2 Положен­ня про порядок ліцензування банків в Україні, затвердженого Правлінням НБУ 27.03.96 р. із змінами від 23.04.96 р.

Ліцензується діяльність усіх комерційних банків, але для новостворених банків умови ліцензування більш суворі, ніж для діючих.

Особливі умови надання ліцензій на ведення рахунків банків-кореспондентів, що є резидентами України, на здійснення ка­сового обслуговування, на надання кредитів юридичним і фізич­ним особам, на переведення грошово-валютних цінностей.

Національний банк України здійснює контроль за діяльні­стю комерційних банків не тільки при ліцензуванні. Він може і відкликати надану ліцензію. Відкликання ліцензії на здійснен­ня банківських операцій є крайнім заходом. Спочатку до ко­мерційного банку вживають заходи застережливого характеру, передбачені чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України.

Ліцензія на здійснення банківських операцій (окремих чи всіх) може бути відкликана за поданням регіонального управ­ління Національного банку України у разі:

— виявлення недостовірних даних, на підставі яких була надана ліцензія;

— затримки початку здійснення діяльності, на яку надана ліцензія більше, ніж на один рік з моменту надання ліцензії;

— виникнення становища, яке загрожує інтересам креди­торів та вкладників банку;

— виявлення порушень банком вимог банківського і анти-монопольного законодавства, систематичного порушення еко­номічних нормативів, здійснення операцій, на які не одержано ліцензій, надання недостовірної інформації.

Відкликати ліцензію можна на один вид банківської діяль­ності або на всі банківські операції.

Рішення про відкликання ліцензії на всі банківські операції приймається Правлінням Національного банку України на підставі пропозиції Комісії з питань нагляду і регулювання діяль­ності банків. Якщо на протязі двох тижнів засновники і акціо­нери комерційного банку не приймуть рішення про форми по­дальшого його функціонування або припинення діяльності

417


шляхом реорганізації чи ліквідації, Правління Національного банку України приймає рішення про ліквідацію банку .

Для здійснення наглядових функцій законодавством Украї­ни Національному банку надані повноваження2:

проводити перевірки кредитних установ та їх філій, одер­жувати і перевіряти їх звітність;

давати банкам обов'язкові для виконання приписи.

У разі порушення суб'єктами банківської діяльності зако­нодавства, економічних нормативів, порядку, строків та техно­логії виконання банківських операцій, неподання звітності, по­дання недостовірної звітності, створення становища, що заг­рожує інтересам вкладників та кредиторів банку, перешкоджає клієнту обрати собі банк за своїм розсудом, Національний банк має право: 1) підвищувати для них норми обов'язкових резервів;

2) відкликати ліцензію на здійснення банківських операцій;

3) усувати керівництво суб'єкта банківської діяльності від уп­равління; 4) призначати тимчасову адміністрацію для управлі­ння суб'єктом банківської діяльності; 5) у безспірному порядку стягувати штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу та застосовувати інші санкції; 6) приймати рішення про виклю­чення з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж, їх реорганізації та ліквідації.

Комерційний банк вважається ліквідованим з моменту вик­лючення його з Республіканської книги реєстрації банків, ва­лютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Оскаржи­ти рішення Національного банку можна у Вищому Арбітраж­ному суді України.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. В чому полягає особливий правовий статус Національно­го банку України?

2. Дайте характеристику банківської системи України.

3. Дайте характеристику функцій Національного банку Ук­раїни.

4. Конституційні основи повноважень Національного бан­ку України.
____________________

' Див.: П. 11 Положення НБУ “Про порядок ліцензування банків в Україні”. Постановою Правління Національного банку України від 22.02.96 р. затверджені Рекомендації щодо порядку реорганізації комерційних банків.



2Див.: Ст. 48 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

418


5. Особливості відносин, в яких бере участь банк.

6. В чому полягають контрольні повноваження Національ­ного банку України щодо комерційних банків?

7. За якими ознаками можна Національний банк України віднести до “банку банків”?

8. В яких випадках Національний банк України може відмо­вити в реєстрації комерційного банку?

9. Які економічні нормативи встановлює Національний банк для комерційних банків?

10. Права Національного банку України по ліцензуванню комерційних банків.



11. Які наслідки чекають комерційні банки, якщо вони по­рушать економічні нормативи, встановлені Національним бан­ком?


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка