Правові основи фінансового контролю в україні §



Сторінка1/3
Дата конвертації08.05.2016
Розмір0.57 Mb.
  1   2   3
Глава 4 ПРАВОВІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

§ 1. Суть і призначення фінансового контролю

Своєрідність державних фінансів перехідного періоду їх гли­бока внутрішня суперечливість, незавершеність процесів пере­ходу від економіки одного типу до економіки зовсім іншого типу найрельєфніше проявляються у фінансовому контролі. Це зумовлено його об'єктивною роллю в реалізації державної фінан­сової політики, його складністю і всеохоплюючим характером. Різними своїми сторонами фінансовий контроль так чи інакше чіпає інтереси практично кожного громадянина і всіх без ви­нятку юридичних осіб.



Фінансовий контроль є однією із завершальних стадій управ­ління фінансами. Водночас він є необхідною умовою ефектив­ності управління фінансовими відносинами в цілому. Складність розуміння фінансового контрою зумовлена складністю самих фінансів. Так само, як фінанси є основою суспільної діяльності
79

в будь-якій сфері і водночас відображають її матеріальну ре­зультативність, так і фінансовий контроль виступає в ролі сво­го роду лакмусового папірця, з допомогою якого зримо прояв­ляється весь процес руху фінансових ресурсів, починаючи зі стадії їх формування, шо необхідно для початку здійснення діяльності в будь-якій сфері публічного життя, і завершуючи одержанням фінансових результатів цієї діяльності.

Особливе місце фінансового контролю в загальній системі контролю як елемента в системі управління суспільними про­цесами зумовлюється його специфікою, що найяскравіше про­являється в контрольній функції самих фінансів. Об'єктивно властива фінансам здатність виражати специфічну сторону ви­робничо-господарської діяльності в будь-якій сфері робить фінансовий контроль всеохоплюючим і всеосяжним.

Водночас для того щоб з потенційно можливого фінансо­вий контроль дійсно став таким і на практиці, завжди необхід­но розрізняти базисні і надбудовні елементи фінансового кон­тролю. Якщо контрольна функція фінансів є властивістю са­мих фінансів і виступає базисом фінансово-контрольних правовідносин, то власне фінансовий контроль є діяльністю відповідних органів і організацій, що його здійснюють.

Формально об'єктом фінансового контролю є фінансові показники діяльності, але оскільки вони або регламентують процес формування, розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів, або відображають результативність їх кру­гообігу, фактичним об'єктом фінансового контролю є весь про­цес виробничо-господарської діяльності. Саме цим й зумовлюється виключно велика роль фінансового контролю в системі управ­ління суспільними процесами.

Необхідною умовою ефективності фінансового контролю є система бухгалтерського обліку, що забезпечує достовірність і повноту відображення руху вартісних показників підзвітної юридичної чи фізичної особи. Лише за такої умови результати фінансового контролю дають можливість для аналізу і об'єктив­ної оцінки динаміки фінансових показників і коректування процесу реалізації фінансової політики держави.

Міра і глибина реалізації суспільством контрольної функції фінансів багато в чому залежить також від стану фінансової дисципліни в народному господарстві. Фінансова дисципліна —
80

це одна із сторін законності. Вона виражає обов'язковий для всіх юридичних і фізичних осіб порядок ведення фінансового господарства, дотримання встановлених норм і правил, вико­нання фінансових зобов'язань.

Вимоги фінансової дисципліни визначаються, з одного боку, загальними принципами організації фінансів, з іншого — спе­цифічними умовами функціювання фінансів в структурних підрозділах матеріального виробництва і невиробничої сфери. Фінансова дисципліна несумісна з відомчим чи місницьким підходом до виконання фінансових зобов'язань, не допускає протиставлення індивідуальних, групових та суспільних інте­ресів. В умовах нинішньої нашої дійсності особливо важко до­могтися цього.

Україна в своєму поступальному розвитку прямує до рин­кової економіки і вже пройшла цим шляхом певний відрізок відстані. Рух України цим шляхом набув незворотнього харак­теру. І хоча відносинам в галузі державних фінансів України ще дуже властиві перехідні риси, проте за своєю суттю та ос­новним змістом вони уже набули, особливо із врахуванням тен­денцій та динаміки їх розвитку, класичних ринкових рис.

За нинішніх умов основна увага в державному фінансовому контролі приділяється вчасності та повноті мобілізації коштів у державні фінансові ресурси, законності надходжень та видатків у всіх ланках державної фінансової системи, дотриманню пра­вил обліку і звітності. Державний фінансовий контроль охоп­лює не лише процес формування і виконання Державного бюд­жету, але й місцевих бюджетів, оскільки державою повинен здійснюватись контроль при: видачі регіональним і місцевим бюджетам дотацій (субсидій) і кредитів з Державному бюджету на фінансування їх поточних та капітальних видатків; санкцію-ванні випуску місцевих позик, гарантованих урядом; реалізації урядових програм.

Повністю виходить за рамки державного фінансового кон­тролю фінансовий контроль, що здійснюється у сфері діяль­ності монополій і приватного підприємництва самими власни­ками фінансового капіталу чи його окремих складових. Тут здійснюється найефективніший і найбескомпромісніший фінан­совий контроль, оскільки від його повсюдності і принципо­вості безпосередньо залежить фінансова результативність діяль­ності самих власників капіталу. Кінцевою метою підприємниць­
81

кої діяльності в будь-якій сфері є збагачення, тобто ніщо інше, як зростання первинного капіталу.

На цьому рівні в структурі організації фінансового контро­лю в ринковій економіці має місце аналогія з внутрівідомчим фінансовим контролем, що діяв в країнах з адміністративно-командною системою управління при державній (загальнона­родній) формі власності. Однак якщо в ефективності внутріві­домчого контролю в найбільшій мірі знову ж таки була зацікав­лена держава (узагальнений власник), то в ринковій економіці в ефективності внутрішнього, власного фінансового контролю зацікавлені безпосередньо самі власники капіталу.

Самостійною ланкою фінансового контролю є в даний час також професійний фінансовий контроль — фінансовий конт­роль незалежних аудиторських служб. Він здійснюється у ви­падку і на умовах, передбачених законом, а також на замовлен­ня власника фінансових ресурсів на умовах платності за надан­ня послуг методом вільного вибору аудитора. Аудиторська перевірка спрямована на оцінку достовірності фінансової звітності, глибокий професійний економічний аналіз фінансо­вої діяльності, оцінку фінансової надійності фірми, підприєм­ства, банку, страхової організації чи іншої юридичної особи. що перевіряється, та підготовку відповідного заключення. Ауди­тор і аудиторська фірма несуть не тільки моральну, але й юри­дичну відповідальність за якість наданих ними послуг.

В контрольно-ревізійній роботі за адміністративно-коман­дної системи управління фінансовий контроль за діяльністю підприємств був спрямований, насамперед, на перевірку вико­нання планів нагромаджень і платежів в бюджет, виявленню прихованих внутрішніх резервів, контроль за збереженням ефективністю використання державних коштів, дотриманню нормативних показників і фінансової дисципліни.

Таким чином, фінансовий контроль — це цілеспрямовані діяльність законодавчих і виконавчих органів публічної влади і не державних організацій, спрямована на забезпечення законності фінансової дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованим грошових фондів держави з метою найефективнішого соціальне економічного розвитку усіх суб'єктів фінансових правовідносин

Фінансовий контроль характерний усім фінансово-правовим інститутам. Тому поряд із загальними фінансово-правовими нормами, що регулюють організацію і порядок здійсненні


82

фінансового контролю в цілому, є норми, що враховують його специфіку в окремих фінансово-правових інститутах.

Основний зміст фінансового контролю у відносинах, що регулюються фінансовим правом, можна звести до наступного:

— перевірки виконання юридичними і фізичними особами фінансових зобов'язань перед державою і органами місцевого самоврядування;

— перевірки правильності використання державними і му­ніципальними підприємствами, установами і організаціями гро­шових ресурсів, що перебувають у їх господарському віданні чи оперативному управлінні;

— перевірки дотримання правил здійснення фінансових операцій, розрахунків і зберігання грошових коштів підприєм­ствами, установами і організаціями на рахунках в кредитних установах; .

— виявлення внутрішніх резервів виробництва — можливо­стей підвищення продуктивності праці, рентабельності, еко­номії грошових і матеріальних ресурсів і т.д.;

— попередження і усунення виявлених порушень фінансо­вої дисципліни. У випадку їх виявлення у встановленому дер­жавою порядку притягаються до відповідальності організації, посадові особи і громадяни, забезпечується відшкодування ма­теріальної шкоди державі, організаціям, громадянам.

Ця відповідальність може бути виражена в адміністратив­них, економічних або адміністративних і економічних одно­часно заходах впливу на порушників фінансової дисципліни. Економічні засоби впливу проявляються конкретно через фінан­сові санкції, які є тими важелями фінансового механізму, що істотно сприяють підвищенню ефективності виробництва, його інтенсифікації, екологічному оздоровленню і т.д.

Проблеми посилення фінансової відповідальності, дієвості фінансового контролю вимагають, з одного боку, скорочення кількості санкцій, що застосовуються, а з іншого — підвищен­ня їх результативності. Цьому, зокрема, покликана сприяти здійснювана нині в Україні реформа оподаткування.

Специфіка будь-якого контролю як елемента управління — його вторинність. Контролювати можна тільки те, що уже є наяву. Фінансовий контроль сам по собі не є інструментом безпосередньої організації фінансової діяльності. Його призна­-
83

чення полягає в попередженні або усуненні помилок у цій діяль­ності, в поліпшенні її самої.

Для ефективного здійснення фінансового контролю не­обхідні критерії, своєрідні еталони, з якими в ході контролю порівнюється діяльність, що перевіряється. Для фінансового контролю такі критерії визначаються фінансовим законодав­ством і іншими нормативними актами, що регламентують фінан­сову діяльність. Зокрема, такі критерії містяться, насамперед, в Конституції України, в Законах України “Про державну подат­кову службу в Україні”, “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, “Про аудиторську діяльність” та в ряді інших, а також в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, наказах та інструкціях міністерств і відомств, у статутах і положеннях, що регламентують правове становище і компетенцію державних органів, громадських організацій, органів місцевого самоврядування і містять в собі правові нор­ми, які регулюють контрольні повноваження компетентних

органів.


Тому іншими словами фінансовий контроль можна визна­чити як спостереження фактичного стану показників фінансової діяльності суб'єктів фінансових правовідносин в порівнянні із за­даними показниками.

§ 2. Види і методи фінансового контролю

В залежності від критеріїв, взятих за основу, фінансовий контроль поділяється на декілька видів. Найчастіше критерієм класифікації фінансового контролю на види береться фактор часу проведення контролю і на цій підставі виділяють попередній фінансовий контроль, поточний фінансовий контроль і наступ­ний фінансовий контроль. Такі види контролю притаманні усім контролюючим органам.

Попередній фінансовий контроль здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень з фінансових питань. Це стосуєть­ся насамперед процесу визначення обсягу фінансових ресурсів держави на плановий період та їх основної частини, що акуму­люється в Державному бюджеті, а також їх розподілу між окре­мими суспільними потребами та одержувачами державних фінансових ресурсів.

Попередній фінансовий контроль здійснюється на стадії розробки і прийняття законів і інших нормативних актів з фінан-


84

сових питань. З цією метою здійснюється кваліфікована екс­пертна оцінка фінансових результатів впровадження того чи іншого рішення, що може бути прийнятим. При цьому попе­редній фінансовий контроль на основі глибокого аналізу і розра­хунків фінансових результатів забезпечує об'єктивність оцінки доцільності прийняття чи неприйняття відповідного рішення, має важливе значення для профілактики порушень фінансової дисципліни і інших фінансових правопорушень.

Попередній фінансовий контроль передує витрачанню фінансових ресурсів та прийняттю будь-яких рішень з фінан­сових (і не тільки фінансових!) питань. Він сприяє вибору най­доцільніших рішень, що забезпечують поряд з найбільшою ефек­тивністю використання фінансових ресурсів в оптимальну зба­лансованість вартісних і натурально-речових пропорцій і показників економічного і соціального розвитку суспільства. З цією метою перевіряються документи, що повинні бути після цього затверджені і стати основою для наступної діяльності — проекти бюджетів, фінансових планів і кошторисів, кредитні і касові заявки і т.д. Як правило, попередній фінансовий конт­роль завжди здійснюється вищими органами законодавчої вла­ди. Хоч об'єктивно він мав би здійснюватись постійно всіма суб'єктами фінансових правовідносин.

Поточний фінансовий контроль — це контроль за безпосе­редньою оперативною фінансовою діяльністю, інакше кажучи — за власне фінансовим процесом. Він полягає в систематичній перевірці дотримання фінансової дисципліни, тобто дотримання вимог фінансових норм і нормативів, насамперед — неухиль­ного дотримання встановлених показників з обов'язкових пла­тежів до бюджету і державних позабюджетних фондів. Цей вид фінансового контролю справляє найбільший вплив на процес формування і використання фінансових ресурсів у всіх струк­турах суспільного виробництва. Як правило, він здійснюється органами безпосереднього управління фінансовою діяльністю. Хоч й у цьому виді контролю задіяні усі суб'єкти фінансових правовідносин.

Наступний фінансовий контроль — це контроль за фінан­совими результатами діяльності. Він проводиться після здійснен­ня фінансових операцій (виконання фінансових зобов'язань перед державою, одержання і використання грошових коштів від держави на виплату заробітної плати працівникам бюджет­

85

ної сфери та ін.) і, як правило, після завершення певних етапі діяльності з метою з'ясування її ефективності. Наступний фінансовий контроль — це база для аналізу й оцінки не лише ефективності використання фінансових ресурсів, але й ефективності організації фінансової роботи, застосування контрольних фінансових норм і нормативів в цілому. Однаково активну участь цьому виді фінансового контролю беруть усі суб'єкти фінансово-правових відносин, з тією лише різницею, що кожен з них здійснює наступний фінансовий контроль на своєму рівні і в межах наданої йому державою компетенції.



Всі названі види фінансового контролю здійснюються безпосередньо фінансовими працівниками структур, що займаються виробничо-господарською та фінансовою діяльністю, а також власниками фінансових ресурсів. Значення і роль усіх виді фінансового контролю при цьому не змінюються, лише обмежується сфера застосування його — підприємством, установок організацією, фірмою і т.д. Особливістю є й те, що головний акцент при цьому робиться не на перевірку дотримання фінансової дисципліни, хоч це не випускається з поля зору зовсім, на оборотність фінансових ресурсів, тобто ефективність їх використання та відображення цього в обліку і звітності.

На підставі інших критеріїв виділяють обов'язковий та ініціативний фінансовий контроль. Обов'язковий здійснюється:

а) в силу вимог нормативних актів (наприклад, контроль Рахункової палати Верховної Ради України за виконанням бюджету по підсумках року, що завершився) і б) за рішенням компетентних органів держави (наприклад, податкової адміністрації з метою з'ясування повноти виконання платникам податків їх фінансових обов'язків перед державою), прокуратури (з метою з'ясування дотримання законності в країні), суду (з метою встановлення істини в ході розгляду конкретної судової справи) і т.д. Ініціативний фінансовий контроль здійснюється на підставі власних рішень господарюючих суб'єктів.

Застосовуються й інші підстави класифікації видів фінансового контролю, наприклад за суб'єктним складом органі Що здійснюють фінансовий контроль. В цьому випадку фінансовий контроль поділяється на наступні види: 1) фінансова контроль органів законодавчої влади і місцевого самоврядування; 2) фінансовий контроль Президента України; 3) фінансовий контроль органів виконавчої влади загальної компетенції;


86

4) фінансовий контроль органів виконавчої влади спеціальної компетенції; 5) фінансовий контроль фінансово-кредитних органів; 6) відомчий фінансовий контроль; 7) внутрішньогос­подарський фінансовий контроль; 8) громадський фінансовий контроль; 9) аудиторський фінансовий контроль.

Фінансовий контроль здійснюється різними методами. Під методом фінансового контролю розуміють засоби, прийоми і спо­соби його здійснення. Вони дуже різноманітні і обираються не довільно, а в залежності від сукупності факторів, насамперед від: 1) суб'єкта контролю. Тут особливу роль відіграє правовий статус і особливості форм діяльності органа, що здійснює кон­троль; 2) від об'єкта контролю, 3) від мети і завдань, що стоять перед суб'єктом контролю; 4) від підстав виникнення контрольних правовідносин та ряду інших обставин.

Найчастіше застосовуються наступні методи фінансового контролю — ревізії, перевірки (документації, стану обліку і звітності, повноти виконання фінансових зобов'язань і т.д.), заслуховування доповідей, інформацій посадових осіб про фінан­сову діяльність на сесіях органів місцевого самоврядування, засіданнях органів державної виконавчої влади, інвентаризації і інші. Їх проведення, як правило, планується. Також можуть здійснюватись вони і поза планом, у зв'язку з необхідністю, що об'єктивно виникла.



Всі методи фінансового контролю конкретизуються в мето­диках тобто в технології (правилах) проведення контролю різними суб'єктами відповідних об'єктів. Методика вказує кон­кретні прийоми і засоби дій, орієнтує, як саме і в якій по­слідовності починати, здійснювати і закінчувати перевірку. Для всіх найчастіше вживаних методів фінансового контролю існу­ють випробувані на практиці методики. Вони розроблені з вра­хуванням форм власності, організаційної структури, інших істотних відмінностей об'єктів, що контролюються.

В Україні у наш час основними методами фінансового кон­тролю є ревізії й перевірки. Зміст цих методів визначено зако­нодавцем. Зокрема, в статті 2 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26 січня 1993 року встановлено:

“Ревізія — це метод документального контролю за фінансо­во-господарською діяльністю підприємства, установи, органі­зації, дотриманням законодавства з фінансових питань, досто­-
87

вірністю обліку і звітності, спосіб документального розкриття недоліків, розтрат, привласнень і крадіжок коштів і матеріаль­них цінностей, попередження фінансових зловживань. За ре­зультатами ревізії складається акт.

Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, орга­нізацій чи їх підрозділів. Результати перевірки оформлюються довідкою чи доповідною запискою”.

Ревізія — це найглибше і найвсебічніше обстеження фінан­сово-господарської діяльності підприємства, установи, органі­зації з метою з'ясування її доцільності та законності. Ревізії здійснюють практично всі суб'єкти, що контролюють фінансо­ву діяльність. Їх підставою є, як правило, завчасно складений план заходів фінансового контролю суб'єкта, що цей контроль здійснює. Проте нерідко зустрічаються й позапланові ревізії, що здійснюються за вимогою компетентних органів у зв'язку з обставинами, що раніше не були передбачені. Позапланові ревізії відзначаються раптовим характером і здійснюються з метою з'ясування окремих питань. Найчастіше позапланові ревізії призначаються правоохоронними органами.



За змістом ревізії поділяються на фактичні і документальні. В ході фактичної ревізії перевіряється вся сукупність сторін фінансової діяльності об'єкта перевірки. Ревізори організову­ють інвентаризацію матеріальних цінностей, перевіряють стан матеріальних і речових складів, підраховують, зважують і вимі­ряють товарно-матеріальні цінності, що перебувають на скла­дах і в процесі виробництва, перевіряють наявність грошей, цінних паперів, документи тощо. Документальні ревізії вклю­чають в себе лише перевірку різних фінансових документів, в тому числі рахунків, платіжних відомостей, ордерів, чеків, звітів, кошторисів і т.д. В ході їх здійснення з'ясовується наявність необхідних фінансових документів, якість їх оформлення, ступінь надійності їх обліку і зберігання. На підставі аналізу фінансових документів визначається законність і доцільність витрачання коштів.

За критерієм періоду діяльності, який обслідується, ревізії поділяються на вибіркові і фронтальні. Вибіркова (часткова) ре­візія є перевіркою фінансової діяльності за якийсь певний про­міжок часу. При фронтальній (повній) ревізії перевіряється вся фінансова діяльність підконтрольного об'єкта за якісно цільний
88

період часу, наприклад за період з моменту одержання до по­вного використання бюджетних коштів університетом в яко­мусь конкретному році чи за декілька років підряд.

Повні ревізії, як правило, охоплюють всі сторони фінансо­во-господарської діяльності об'єкта перевірки: стан зберігання грошових коштів і матеріальних цінностей; відповідність їх на­явності даним бухгалтерського обліку; відповідність фактичних витрат бухгалтерським документам; своєчасність і правильність проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, розрахунків з підприємствами, установами, організаціями; пра­вильність використання грошових коштів і матеріальних цінно­стей; виконання фінансових і господарських планів і т.д.

За критерієм об'єкту діяльності, що перевіряється, ревізії поділяються на комплексні, за яких перевіряється фінансова діяльність обраного об'єкта в різних сферах і, як правило, в них беруть участь ревізори одночасно декількох перевіряючих органів, а також на тематичні ревізії, які зводяться до обсліду­вання будь-якої однієї сфери фінансової діяльності (наприк­лад, правильності сплати податків та інших обов'язкових пла­тежів в бюджет та позабюджетні державні централізовані фонди).

Кожна ревізія повинна бути добре підготовлена. Для її здійснення призначається склад ревізійної комісії, виробляєть­ся програма проведення ревізії, вивчається необхідне законо­давство та інші нормативні акти, члени комісії знайомляться з висновками попередньої ревізії. Про проведення ревізії інфор­мується керівник об'єкта перевірки. Строк ревізії, як правило, не повинен перевищувати ЗО днів.

Ревізії фінансово-господарської діяльності бюджетних ус­танов здійснюються не рідше одного разу у два роки, а в сфері матеріального виробництва— не рідше разу на рік.

Результати ревізії оформляються актом ревізії докумен­том, що має важливе юридичне значення. Цей акт підписуєть­ся керівником ревізійної групи, а також керівником і головним бухгалтером об'єкта перевірки. За наявності заперечень чи зау­важень по акту ревізії керівник і головний бухгалтер об'єкта перевірки додають до акту ревізії свої зауваження і заперечен­ня. В акті ревізії вказується мета ревізії, основні результати перевірки, виявлені факти порушень фінансової дисципліни, а також причини, що зумовили дані порушення та особи, які їх вчинили, пропонуються заходи по ліквідації виявлених пору-


89

шень та міри відповідальності винуватих посадових осіб. В акті ревізії фіксується лише те, що фактично встановлено, при цьо­му кожне положення повинно бути достатньо аргументованим.

Акт ревізії передається особі (юридичній чи фізичній), яка призначила ревізію, а також у відповідні — по лінії прямих функціональних зв'язків суб'єкта та об'єкта перевірки — фінан­сові органи.

При необхідності може бути складений проміжний акт ревізії. Він також передається керівнику, що призначив реві­зію, для безвідкладного реагування. Найчастіше це здійснюється при виявленні зловживань чи інших порушень, за які передба­чена кримінальна відповідальність винуватців, а також пору­шень, сліди яких можуть бути ліквідовані, наприклад недоста­ча грошей в касі.

Під час здійснення ревізії ревізор має право: перевіряти всі необхідні документи, а при виявленні підробок в документах або фіктивних документів вилучати їх; проводити контрольні заміри виконуваних робіт; вимагати проведення інвентаризації фондів товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів; опе­чатувати каси й інші приміщення; вимагати довідки і копії до­кументів у осіб, підприємств, установ, організацій, пов'язаних з фінансово-господарськими операціями об'єктів, що перевіря­ються; проводити зустрічні перевірки, тобто встановлювати відповідність документів і даних об'єкта перевірки з докумен­тами і даними, що належать тим підприємствам, установам, організаціям, від яких одержані чи яким видані грошові кошти і матеріальні цінності; залучати спеціалістів для визначення кількості і якості продукції, послуг, виконаних робіт, перевірки фактичних затрат сировини і матеріалів.

Висновки ревізії підлягають розгляду у двохтижневий строк керівником, що призначив ревізію. На їх підставі визначаються заходи по усуненню виявлених порушень фінансової дисциплі­ни, відшкодуванню завданої матеріальної шкоди; розробляються пропозиції по попередженню в майбутньому порушень фінан­сової дисципліни; винуватці притягуються до відповідальності. Керівник установи, що призначила ревізію, зобов'язаний за­безпечити контроль за виконанням рішень, ухвалених на підставі результатів ревізії.

Посадові особи, з вини яких допущені порушення фінан­сової дисципліни, про що вказується в акті ревізії, можуть бути притягнуті до матеріальної, дисциплінарної чи кримінальної

90

відповідальності, а також до декількох видів відповідальності одночасно, наприклад, до матеріальної і дисциплінарної або до матеріальної і кримінальної.



Перевірка як метод фінансового контролю здійснюється з окремих питань фінансово-господарської діяльності на підставі звітних, балансових і розхідних документів. В ході її проведен­ня виявляються порушення фінансової дисципліни та наміча­ються заходи по усуненню їх негативних наслідків.

Поряд з ревізіями і перевірками до методів фінансового контролю належать за фінансовим правом України обстежен­ня, інспекції, спостереження.



Обстеження, як і перевірка, також охоплює окремі сторони діяльності підприємств, установ, організацій, але на відміну від перевірки проводиться по значно ширшому колу показників і виявляє фінансовий стан господарюючих суб'єктів, перспекти­ви їх розвитку, необхідність реорганізації чи переорієнтації ви­робництва. В ході обстежень часто здійснюються опитування, анкетування. Обстеження може здійснюватись за приписом законодавчих або виконавчих органів і також насамперед пере­слідує мету виявлення порушень фінансової дисципліни.

Інспекції це перевірки стану фінансів, підприємств на місцях, що періодично здійснюються суб'єктами — представ­никами держави в цілому чи її окремих органів. Вони, як пра­вило, проводяться з метою загального ознайомлення зі станом справ на місцях та надання оперативної практичної допомоги.

Спостереження — це такий метод фінансового контролю, який зводиться переважно до загального ознайомлення із ста­ном фінансової діяльності бюджетної установи, підприємства, відомства. Спостереження буває загальним і спеціальним. Як правило, спостереженню передує в часі застосування інших методів фінансового контролю.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка