Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами Української рср справ про спадкування»



Скачати 408.72 Kb.
Дата конвертації08.05.2016
Розмір408.72 Kb.
Розділ V Спадкове право

§ І. Поняття та значення спадкування і спадкового права. Основні поняття спадкового права

Після смерті громадянина його майнові права та обов'язки, а також деякі немайнові права переходять до інших осіб. Такий перехід майна померлого до іншої особи або до інших осіб називається спадкуванням.

Умови та порядок спадкування регламентуються рядом цивільно-правових норм, що в своїй сукупності складають окремий цивільно-правовий інститут — спадкове право.

Отже, спадкове право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу майна померлого до іншої особи чи до інших осіб.

Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України (розділ VII, ст.524—564). Окремі норми спадкового права ми знаходимо і в інших розділах ЦК України (наприклад, ст.494), а також у нормативних актах, які регулюють діяльність державних нотаріальних контор.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами Української РСР справ про спадкування» від 24 червня 1983 р. містить керівні роз'яснення щодо практики застосування окремих норм спадкового права.

Конституція України передбачає право спадкування власності громадян. Спадкове право забезпечує родині померлого можливість зберегти та використати його майно, заощадження, чим сприяє підвищенню матеріального добробуту родини померлого, зміцненню власності громадян.

Спадкове право надає можливість кожному громадянинові розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті.

Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи цим зміцненню сім'ї.

Перш ніж розглядати сам порядок спадкування, аналізувати норми, що його регламентують, необхідно з'ясувати зміст основних понять спадкового права, таких як спадкодавець, спадкоємець, спадкове майно.
449
Спадкодавець — це громадянин, майно якого після його смерті переходить у спадщину до іншої особи чи до інших осіб.

Спадкодавцем може бути тільки громадянин. Причому він може бути спадкодавцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо.

Отже, спадкування відбувається як після смерті дієздатних, так і недієздатних громадян. Однак заповідати майно може лише дієздатна особа.

Підприємства, організації не можуть бути спадкодавцями. Після припинення юридичних осіб спадкування не відбувається. Спадкоємець — це особа, яка у випадку смерті того чи іншого громадянина набуває права одержати його спадкове майно.

Спадкоємцем може бути громадянин, юридична особа, а також держава.

Громадянин може стати спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо.

Отже, спадкоємцями можуть бути не тільки дієздатні, але й недієздатні громадяни. В останньому випадку відповідні дії, необхідні для прийняття спадщини, здійснюють їх законні представники — батьки, усиновителі, опікуни.

Відповідно до статті 527 ЦК України спадкоємцями можуть бути особи, які були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народжені після його смерті.

Не завжди особа, яка входить в коло спадкоємців за законом, чи особа, якій заповідано майно, буде закликатися до спадкування. Законом передбачені умови, за яких спадкоємець усувається від спадщини.

Як зазначено в статті 528 ЦК України, не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця чи кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на 'їх життя.

Спадкоємцями за законом не мають права стати також: 1) батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини;

2) батьки і неповнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку. Однак ці особи можуть одержати спадщину за заповітом.

Норми статті 528 ЦК України стимулюють дітей і батьків до сумлінного виконання покладених на них законом взаємних обов'язків особистого та майнового характеру, і в цьому полягає виховне значення цих норм.
450
Спірним, з нашого погляду, є твердження М.В.Гордона, що при вирішенні питання про усунення «негідних» спадкоємців від спадщини слід враховувати, зокрема, час складання заповіту. «Якщо спадкодавець, — зауважує М.В.Гордон, — заповідає майно спадкоємцеві, який перед тим уже вчинив дії, що дають підстави ставити питання про його усунення від спадщини, то слід вважати, що спадкодавець пробачає цьому спадкоємцю і бажає, щоб він одержав спадщину. Тому останній не усувається від спадщини» (маються на увазі лише ті спадкоємці, що згадуються в частині другій ст. 528 ЦК України).

У зв'язку з цим можна зробити висновок, що коли зазначені дії вчинені після того, як було складено заповіт (наприклад, після складання заповіту спадкоємець почав злісно ухилятися від виконання покладених на нього обов'язків по утриманню спадкодавця), тоді таки спадкоємець усувається від спадкування за заповітом. На наш погляд, з цим висновком погодитись не можна.

Відповідно до статті 544 ЦК України заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Отже, коли дії, що дають підстави ставити питання про усунення спадкоємця від спадщини, останній вчинить і після складання на його користь заповіту — він від спадщини не усувається. Той факт, що спадкодавець не змінив і не скасував заповіту, знаючи про негідну поведінку спадкоємця, свідчить про те, що заповідач хоче, щоб цей спадкоємець все ж таки одержав спадщину.

Таким чином, на нашу думку, не має значення час складання заповіту для вирішення питання про усунення «негідних» спадкоємців від спадкування (маються на увазі лише ті спадкоємці, що згадуються в частині другій ст.528 ЦК України).

Зазначені правила щодо усунення за певних умов спадкоємців від спадкування застосовуються і до права на заповідальний відказ.

Зазначені в статті 528 ЦК України «негідні» спадкоємці усуваються від спадщини в судовому порядку. При цьому обставини, що є підставою для позбавлення права спадкування, також повинні бути встановлені в судовому порядку.



Спадкове майно — це сукупність прав та обов'язків спадкодавця, які переходять після його смерті до спадкоємців. Для визначення цього поняття застосовуються також і такі терміни, як «спадщина» або «спадкова маса». Серед майнових прав, що у складі спадкового майна переходять до спадкоємців, насамперед слід назвати право власності на різноманітне майно.

Це право власності на будинок, дачу, автомашину, заощадження, предмети домашньої обстановки та особистого вжитку,


451
інші речі, які є об'єктом права власності громадян. До майнових прав, що входять у спадщину, належить не тільки право власності на майно, а й право вимоги, що випливає з укладених спадкодавцем договорів (наприклад, договору купівлі-продажу, договору позики, договору схову тощо).

Наприклад, громадянин за договором позики передав комусь певну суму грошей. Якщо позичкодавець помре до того, як позичальник поверне йому позичені гроші, то право вимагати від боржника повернення боргу переходить до спадкоємців позич-кодавця.

У спадщину входить також право на неодержану спадкодавцем заробітну плату, майнові права авторів літературних, художніх творів, творів мистецтва, майнові права авторів відкриттів, винахідників, раціоналізаторів.

Як уже було зазначено, до складу спадкового майна входять і майнові обов'язки спадкодавця. Коли за життя спадкодавець мав борги, то вони переходять після його смерті до спадкоємців.

Всі майнові права, що входять до складу спадкового майна, становлять так званий спадковий актив.

Сукупність обов'язків спадкодавця, що переходять до спадкоємців, становить спадковий пасив.

Необхідно зазначити, що не всі майнові права і обов'язки померлого можуть переходити до інших осіб у спадщину. Так, не переходять до спадкоємців майнові права та обов'язки, що тісно пов'язані з особою спадкодавця. Наприклад, не переходять до спадкоємців права і обов'язки, що виникають з договору доручення (ст. 392 ЦК України). Проте це не стосується тих майнових прав та обов'язків, які набуті спадкодавцем внаслідок виконаного доручення (наприклад, права на одержання обумовленої винагороди за виконання доручення).

Не переходять до спадкоємців права спадкодавця на одержання аліментів, право на пенсію, право на відшкодування завданої здоров'ю спадкодавця шкоди, право членства в кооперативній чи іншій громадській організації, оскільки всі ці права тісно пов'язані з особою спадкодавця. Не переходить до спадкоємців право на користування житловою площею, яке мав спадкодавець на підставі договору житлового найму.

Відповідно до статті 564 ЦК України до складу спадкового майна не входить право на вклад в Ощадному або іншому банку за умови, що вкладник безпосередньо цим кредитним установам зробив розпорядження відносно вкладу. Не входить вклад до складу спадкового майна і тоді, коли розпорядження щодо вкладу зроблено в заповіті.
452
В тих випадках, коли вкладник не зробив розпорядження відносно вкладу банку і якщо таке розпорядження відсутнє в заповіті, посвідченому нотаріусом або іншими особами, які згідно з законом мають право посвідчувати заповіти, вклад входить у спадщину і переходить до спадкоємців померлого на загальних підставах.

За певних умов до складу спадкового майна не входять і страхові суми, що виплачує Держстрах за договорами добровільного особистого страхування.

Якщо такий договір страхування був укладений на користь певної особи, яка вказана страхувальником у страховому свідоцтві, то право на одержання страхової суми після смерті страхувальника в період дії договору страхування має тільки ця особа — вигодонабувач. У цьому випадку страхова сума не входить до складу спадкового майна.

До складу спадщини входять не тільки майнові права спадкодавця, а й деякі немайнові права. Так, деякі особисті права автора можуть переходити до спадкоємців у порядку спадкування. Зокрема, до спадкоємців переходить на певний час право вирішувати питання щодо можливості видання твору та деякі інші особисті права автора.


§ 2. Відкриття спадщини

Відкриття спадщини — це настання певних обставин, за яких у відповідних осіб виникає право спадкоємства. Законом передбачені такі обставини, що викликають відкриття спадщини: 1) смерть громадянина; 2) оголошення громадянина померлим.

Час відкриття спадщини. Важливе значення має встановлення часу відкриття спадщини. На момент відкриття спадщини встановлюється коло спадкоємців, які закликаються до спадкування, визначається, яке майно належить спадкодавцю і має перейти до його спадкоємців, з дня відкриття спадщини обчислюється встановлений законом строк для її прийняття тощо.

Часом відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця, вказаний у свідоцтві про смерть, яке видається органами ЗАГСу. Коли факт смерті встановлюється у судовому порядку, часом відкриття спадщини є дата смерті спадкодавця, зазначена в рішенні суду.

Якщо спадщина відкривається внаслідок оголошення громадянина померлим, часом відкриття спадщини вважається день, коли набрало законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим.


453
У разі оголошення померлим громадянина, який пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд згідно з частиною третьою статті 21 ЦК України може визнати днем смерті цього громадянина день його гаданої загибелі. За даних умов часом відкриття спадщини буде вважатися цей день.

У випадках одночасної смерті (в межах однієї доби) осіб, які є спадкоємцями один одного (наприклад, мати і син загинули при аварії літака), спадкування відкривається після кожного з них окремо.

Місце відкриття спадщини. Точне визначення місця відкриття спадщини має особливе значення для вирішення деяких питань, пов'язаних з порядком спадкування.

Так, нотаріальна контора за місцем відкриття спадщини вживає заходів до охорони спадкового майна (ст. 55 8 ЦК України); за місцем відкриття спадщини спадкоємці подають до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини (ст. 549 ЦК України), а нотаріальні контори видають спадкоємцям свідоцтва про право на спадщину (ст.560 ЦК України); за місцем відкриття спадщини кредитори спадкодавця пред'являють претензії до спадкоємців (ст.557 ЦК України).

Місцем відкриття спадщини відповідно до статті 526 ЦК України вважається:

1) останнє постійне місце проживання спадкодавця, що визначається за правилами статті 17 ЦК України;

2) коли останнє постійне місце проживання спадкодавця невідоме — місцезнаходження майна або його основної частини.

Тимчасове місце проживання, як і місце смерті спадкодавця (яке може не збігатися з місцем його проживання), не визнається місцем відкриття спадщини.

Місцем проживання неповнолітніх, які не досягли 15 років, визнається місце постійного проживання їх батьків, усиновителів або опікунів. Так само місцем проживання громадян, що визнані у встановленому порядку недієздатними, визнається місце проживання їх опікунів (ст. 17 ЦК України).

Місцем відкриття спадщини слід вважати певний населений пункт: те чи інше місто, село, селище, а не той район, область або країну, де цей населений пункт знаходиться.

Довідка про місце постійного проживання спадкодавця підтверджує місце відкриття спадщини.

При неможливості одержати таку довідку факт постійного проживання спадкодавця у певному місці може бути встановлений в судовому порядку.


454
§ 3. Спадкування за законом

Чинним Цивільним кодексом України передбачено такий порядок спадкування: спадкування за законом та спадкування за заповітом.

Кожний громадянин має право за життя розпорядитися своїм майном на випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом. Право заповідати майно — один з істотних елементів цивільної правоздатності громадян (ст. 10 ЦК України). При спадкуванні за заповітом майно померлого переходить до осіб, вказаних у заповіті.

Коли ж громадянин не залишив заповіту або заповіт виявився недійсним, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадкування, або громадянин розпорядився лише частиною свого майна, настає спадкування за законом (в останньому випадку спадкування за законом буде мати місце щодо майна, відносно якого немає розпоряджень у заповіті).

Спадкування за законом має місце в усіх випадках, коли і оскільки воно не змінено заповітом (ст. 5 24 ЦК України).

При спадкуванні за законом майно померлого переходить до осіб, зазначених у законі. Законом встановлюється також і порядок переходу майна померлого до цих осіб.

Коло спадкоємців за законом. Коло спадкоємців за законом визначене статтями 529—531 ЦК України. Згідно з цими статтями спадкоємцями за законом є діти (в тому числі усиновлені), онуки, правнуки, дружина, батьки (усиновителі), брати, сестри, дід і баба померлого, а також непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Спадкоємці за законом поділяються на дві черги. До складу спадкоємців першої черги входять такі особи:

1. Діти. Після смерті матері діти у всіх випадках визнаються спадкоємцями за законом. Після смерті батька діти не завжди закликаються до спадкування.

Після смерті батька діти визнаються спадкоємцями за законом, якщо між батьком і дитиною є правовий зв'язок, зокрема:

а) коли діти народилися від батьків, що перебували в зареєстрованому шлюбі;

б) якщо походження дітей від даних батьків, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, встановлено на підставі спільної заяви батька та матері дитини в державні органи запису актів громадського стану;

в) коли походження дитини від даного батька встановлено в судовому порядку;
455
г) якщо діти народилися до 8 липня 1944 р. від батьків, що не перебували у зареєстрованому шлюбі, проте даний громадянин був записаний їх батьком у книгах запису актів громадянського стану.

Згідно з статтею 529 ЦК України до числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Діти, зачаті або народжені в шлюбі, визнаному недійсним, мають такі самі спадкові права, що й діти, народжені в дійсному шлюбі.

Спадкоємцями за законом нарівні з дітьми померлого визнаються усиновлені.

Пасинки чи падчерки не є спадкоємцями після вітчима та мачухи, крім випадків, коли мало місце їх усиновлення або факт утримання. Однак у цьому разі вони одержать спадщину не як пасинки та падчерки, а відповідно як усиновлені чи утриманці.

2. Дружина померлого. Як дружина спадкувати може лише особа, яка перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим на момент відкриття спадщини. Проте жінка визнається спадкоємцем після смерті чоловіка, а чоловік є спадкоємцем після смерті жінки незалежно від того, чи проживали вони разом, чи подавали вони одне одному матеріальну допомогу, а також незалежно від характеру особистих стосунків між ними: важливо, щоб у момент відкриття спадщини вони перебували в зареєстрованому шлюбі.

Коли ж на момент відкриття спадщини шлюб було у встановленому законом порядку розірвано, то колишня дружина не має права на спадщину.



3. Батьки померлого. Мати завжди є спадкоємцем після смерті своїх дітей. Батько ж є спадкоємцем після смерті своїх дітей за тих самих умов, за яких і діти визнаються спадкоємцями після смерті свого батька, тобто коли між ними існує правовий зв'язок.

Спадкоємцями є також усиновителі померлого. Вітчим та мачуха не є спадкоємцями після смерті пасинка або падчерки, крім випадків, коли мало місце їх усиновлення чи факт утримання. Однак у цих випадках вони будуть спадкувати вже як усиновителі або утриманці.



4. Онуки та правнуки померлого. Онуки та правнуки спадкодавця належать до першої черги спадкоємців, але вони мають право одержати спадщину лише за умови, коли їх мати чи батько (відповідно дід або баба), які мали право на спадщину, померли ще до її відкриття.
456
До складу спадкоємців другої черги входять такі особи:

1. Брати та сестри померлого. Спадкоємцями визнаються як повнорідні, так і неповнорідні брати та сестри (такі, що мають спільних матір та батька, і такі, що мають спільну матір і різних батьків або спільного батька й різних матерів). Зведені брати та сестри померлого спадкоємцями не визнаються.

2. Дід та баба померлого. Як зазначено в статті 530 ЦК України, спадкоємцями є дід і баба як з боку матері, так і з боку батька.

Особливе місце серед спадкоємців за законом займають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Вони не входять ні в першу, ні в другу чергу спадкоємців за законом. За наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, що закликається до спадкоємства. Отже, вони приєднуються до спадкоємців або першої, або другої черги залежно від того, яка черга спадкоємців фактично успадковує майно.

Таким чином, спадкоємцями за законом визначаються не тільки найближчі родичі померлого. Спадкоємцями за законом можуть бути і сторонні особи за умови їх непрацездатності та знаходження на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Непрацездатність особи встановлюється залежно від віку і стану здоров'я.

За чинним законодавством непрацездатними вважаються особи у віці до 16 років (а ті, що вчаться, до 18 років), жінки, які досягли 55-річного, та чоловіки, які досягли 60-річного віку, а також інваліди І, II та III груп.

Аналіз судової практики свідчить, що непрацездатні особи можуть бути зараховані до зазначеної категорії спадкоємців лише за наявності таких умов:

а) непрацездатна особа повинна знаходитися на утриманні померлого не менше одного року безпосередньо перед його смертю;

б) допомога, яку надавав померлий цій непрацездатній особі, повинна бути основним джерелом для її існування (хоча не обов'язково, щоб вона була єдиним джерелом існування);

в) допомога повинна надаватися систематично.



Порядок закликання до спадкування. Не всі спадкоємці за законом одночасно закликаються до прийняття спадщини.

Цивільний кодекс України передбачає черговість закликання до спадкування зазначених черг спадкоємців.

Коли є спадкоємці першої черги: діти, дружина, батьки померлого, а також онуки та правнуки (при вже зазначених умо-
457
вах) — право на одержання спадщини виникає лише у цих осіб. Спадкоємці другої черги до спадкування в цьому випадку не закликаються. Коли відсутні спадкоємці першої черги або коли вони не прийняли спадщини, а також якщо всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, до спадкування будуть закликані спадкоємці другої черги — брати, сестри, дід та баба померлого (ст. 530 ЦК України).

Особливий порядок закликання до спадкування встановлений щодо утриманців. Непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті, за наявності спадкоємців першої черги разом з ними закликаються до спадкування. При відсутності спадкоємців першої черги або в разі неприйняття ними спадщини, а також коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, зазначені непрацездатні особи закликаються до спадкування нарівні зі спадкоємцями другої черги.

Встановлюючи такий порядок закликання до спадкування утриманців, законодавець виключає можливість випадків, коли б стороння особа могла усунути від спадкування близьких родичів померлого — братів, сестер, діда та бабу.

Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, чи всі спадкоємці позбавлені спадщини за заповітом, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави (ст.524 ЦК України).

Отже, держава — це також спадкоємець за законом. Однак право на одержання спадщини у держави виникає при відсутності будь-яких інших спадкоємців або за наявності інших умов, зазначених у статті 524 ЦК України.

По праву представлення успадковують лише онуки, правнуки спадкоємця та прямі низхідні нащадки усиновлених.

Діти ж інших спадкоємців за законом (наприклад, діти братів та сестер) у разі смерті останніх до відкриття спадщини, до спадкування по праву представлення не закликаються.

Розподіл майна померлого між спадкоємцями при спадкуванні за законом. При спадкуванні за законом спадкове майно ділиться на рівні частини між особами, які закликані до спадкування у порядку черговості. Наприклад, після смерті Н. залишилася дружина, двоє дітей та брат померлого. Право на одержання спадщини у цьому випадку мають дружина і двоє дітей, оскільки вони є спадкоємцями першої черги. Спадкове майно буде розділене між ними на рівні частини, тобто кожний з них має право на одержання 1/3 частини спадщини. Брат не буде закликаний до спадкування, оскільки він є спадкоємцем другої черги.


458
Коли хтось із спадкоємців не прийме спадщини, тоді його частка переходить до інших спадкоємців, закликаних до спадкування.

Проте, перш ніж визначити конкретно частку кожного із спадкоємців, слід встановити, яке майно належало померлому, зокрема, треба визначити частку дружини (що лишився в живих) у майні, яке було спільно придбане подружжям під час сумісного життя, і виключити цю частку з складу спадкового майна.

Наприклад, коли під час сумісного життя подружжя придбало будинок, то після смерті одного з них треба визначити, яка частка в праві власності на будинок належала померлому, і тільки в цій частині і відкривається спадщина. Це стосується й іншого майна.

Правило згідно з яким спадкове майно при спадкуванні за законом ділиться на рівні частини між особами, закликаними до спадкування, не застосовується лише в двох випадках.



Перший випадок стосується розподілу майна між онуками та правнуками. Онуки та правнуки можуть не одержати частку, рівну часткам інших спадкоємців. Як уже зазначалося, онуки та правнуки закликаються до спадкування з іншими спадкоємцями першої черги лише тоді, коли на момент відкриття спадщини немає в живих того з 'їх батьків, який мав би одержати спадщину. При цьому згідно з статтею 529 ЦК України вони успадковують порівну в тій частці, що належала б при спадкуванні за законом 'їхньому померлому родителю.

Наприклад, якщо після смерті громадянина Н. залишились дочка і троє дітей померлого раніше сина, то ці троє онуків поділять між собою частку їх померлого батька (тобто половину спадкового майна) і таким чином кожний з них одержить по І/ 6 частині спадкового майна, дочка ж одержить половину спадщини. Діти ж дочки взагалі до спадкування закликані не будуть.



Другий випадок стосується предметів домашньої обстановки та вжитку.

Законодавством України встановлені особливі правила щодо спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку. Відповідно до статті 533 ЦК України предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем не менше одного року до його смерті незалежно від черги цих спадкоємців і належної їм спадкової частини.

Так, громадянин Н. проживав зі своїм братом. Діти Н. — дочка та син — проживали окремо від свого батька. Після смерті Н. всі предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку перей-
459
дуть до його брата, незважаючи на те що брат є спадкоємцем другої черги, а діти — спадкоємці першої черги. Решта майна (яка не належить до предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) буде поділена в рівних частках між дочкою і сином спадкодавця, оскільки вони як спадкоємці першої черги закликаються до спадкування.

Норма статті 533 ЦК України спрямована на захист інтересів членів сім'ї, які проживали разом із спадкодавцем.

Зрозуміло, що короткий строк проживання спільно зі спадкодавцем (наприклад, протягом кількох тижнів чи місяців) не може створювати будь-яких переваг для такого спадкоємця щодо спадкування предметів домашньої обстановки і вжитку. Треба визнати цілком обгрунтованим і доцільним встановлення у законодавстві річного строку, який (як мінімум) повинен прожити спадкоємець спільно зі спадкодавцем для того, щоб одержати переваги в спадкуванні зазначених предметів.

Для визнання спадкоємця таким, який проживав спільно зі спадкодавцем, достатньо встановити факти 'їхнього сумісного проживання в одній кімнаті чи в одній квартирі (строком не менше одного року) та спільного користування предметами домашньої обстановки і вжитку.

До предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку належать речі, що призначені служити задоволенню звичайних, повсякденних потреб громадян, тобто це меблі, посуд тощо.

До предметів домашньої обстановки і вжитку не належать житлові будинки, дачі, автомашини, човни, предмети, що були необхідні спадкодавцю для здійснення його професійної діяльності (рояль, гітара), вироби з дорогоцінних металів, твори мистецтва, що мають художню чи історичну цінність, валютні цінності, вклади в банку, гроші, одяг та взуття померлого.

При наявності сумнівів питання щодо того, чи можна віднести ту чи іншу річ до предметів домашньої обстановки і вжитку, вирішує суд.

Коли серед спадкоємців за законом відсутні такі, які б проживали спільно зі спадкодавцем, все майно, в тому числі і предмети домашньої обстановки і вжитку, ділиться на рівні частки між усіма спадкоємцями, закликаними до спадкування в порядку черговості.


§ 4. Спадкування за заповітом

Поняття та форма заповіту. Порядок складання заповітів. Кожний дієздатний громадянин може за життя визначити долю на-


460
лежного йому майна на випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом. За своєю юридичною природою заповіт — одностороння угода. У цій угоді знаходить своє вираження волевиявлення тільки однієї особи — заповідача. Внаслідок такого одностороннього волевиявлення після смерті заповідача у певних осіб, згаданих у заповіті, як правило, виникає право на одержання спадщини.

На дійсність заповіту не впливає той факт, що спадкоємець за заповітом не тільки не висловлював під час складання заповіту згоди на прийняття спадщини, але навіть і не знав про те, що на його користь складено заповіт.

Звичайно угоди можуть укладатись через представника. Проте це не відноситься до такої угоди, як заповіт. Заповіт у всіх випадках може бути укладений лише особисто заповідачем, при цьому заповідач обов'язково має бути дієздатною особою.

Особистий характер заповіту виключає можливість укладання одного заповіту двома громадянами навіть і в тому випадку, якщо заповідалося спільне майно. Наприклад, не може бути посвідчений заповіт, укладений подружжям з приводу їх спільного майна.

Коли громадянин залишив заповіт, то після його смерті майно переходить до особи чи до осіб, вказаних у заповіті, тобто настає спадкування за заповітом. Спадкування за заповітом матиме місце за умов, що заповіт буде дійсним, що спадкоємці не будуть усунуті від спадщини і що спадкоємці за заповітом висловлять згоду прийняти спадщину.

Відповідно до статті 541 ЦК України заповіт повинен бути укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Порушення зазначеної форми (укладання заповіту в простій письмовій формі або в усній формі) тягне за собою недійсність заповіту (ст.47 ЦК України).

У деяких випадках заповіт може бути посвідчений не тільки нотаріусом. Відповідно до статті 542 ЦК України до нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються:

1. Заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для пристарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками по медичній частині або черговими лікарями цих лікувальних закладів, а в будинках для пристарілих та інвалідів — посвідчені директорами і головними лікарями цих будинків.

2. Заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден.
461
3. Заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних їм експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій.

4. Заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями зазначених закладів.

5. Заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор та інших органів, що вчиняють нотаріальні дії, також заповіти робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів.

6. Заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Заповіт складається у двох примірниках. Один з них зберігається у нотаріальній конторі, другий видається заповідачу.

В заповіті обов'язково зазначаються місце та час його укладання (ст.541 ЦК України).

Заповіт повинен бути підписаний самим спадкодавцем у присутності нотаріуса чи іншої особи, яка має право відповідно до статті 542 ЦК України посвідчувати цей документ. Громадянин не може надати право комусь за дорученням підписати заповіт. Якщо громадянин за станом здоров'я не має змоги з'явитися до нотаріальної контори, він має право запросити нотаріуса додому.

Якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності заповіт має право підписати інша особа. Вона підписує заповіт в присутності нотаріуса або іншої службової особи, яка має право посвідчувати цей документ. При цьому необхідно зазначити причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно (ст.543 ЦК України). Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено.

При складанні та посвідченні заповіту нотаріус перевіряє, чи є заповідач тією особою, від імені якої складено заповіт, перевіряє правомірність заповітних розпоряджень та дієздатність заповідача.

Нотаріус повинен відмовити у посвідченні заповіту, коли в ньому містяться незаконні розпорядження або коли заповідач є


462
недієздатною особою. Нотаріус має право відмовити в посвідченні заповіту і у випадку, якщо заповідач тимчасово перебуває в такому стані, що не може розуміти значення своїх дій (наприклад, заповідач перебуває у нетверезому стані).

Заповідач не повинен представляти нотаріусу документи чи будь-які інші докази належності йому майна, з приводу якого складається заповіт. Цей факт перевіряється вже після відкриття спадщини.

Особлива форма розпоряджень на випадок смерті передбачена законом щодо вкладів у банках. Вкладник може залишити розпорядження безпосередньо відповідному банку про те, кому слід видати вклад у разі його (вкладника) смерті. Це розпорядження може бути зроблене у формі напису як на ощадній книжці, так і на обліковій картці вкладника. Причому підпис вкладника по-свідчується завідуючим відповідним відділенням банку.

Коло спадкоємців за заповітом і змістом заповіту. Відповідно до ЦК України кожний громадянин має право залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку) одній чи кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям (ст.534 ЦК України).

Отже, заповіт на користь далекого родича чи просто приятеля буде дійсним і тоді, коли на момент відкриття спадщини будуть живі спадкоємці за законом (наприклад, діти, дружина та інші).

Заповідач може залишити все своє майно або його частину спадкоємцю другої черги незважаючи на наявність осіб, які входять у першу чергу спадкоємців за законом, або залишити все майно або частину його онуку, хоча син або дочка спадкодавця — батьки цього онука — живі.

Тобто заповідач не зв'язаний ні колом спадкоємців за законом, ні черговістю закликання спадкоємців до спадкування, ні правом представлення.

Спадкодавець має право заповідати своє майно державі, державним, кооперативним та громадським організаціям, незважаючи на те що у нього є спадкоємці за законом.

Спадкодавець може розподілити майно між спадкоємцями за законом або сторонніми особами в будь-яких частках. Наприклад, одному з спадкоємців може залишити 9/10 спадщини, а другому 1/10 її.

Усе це стосується всякого майна, в тому числі і предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку (ст.534 ЦК України).


463
Законодавством України не передбачено особливого режиму для хатнього майна при спадкуванні за заповітом: заповідач може розпоряджатися ним так само, як і іншим майном.

Отже, заповідач має право залишити своє хатнє майно особам, які з ним не проживали, навіть за наявності таких законних спадкоємців, які проживали спільно з ним більше року до його смерті.

Право на обов'язкову частку в спадщині. Свобода заповідальних розпоряджень обмежується в інтересах неповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця (в тому числі усиновлених), утриманців та інших непрацездатних спадкоємців першої черги (крім онуків та правнуків).

Це обмеження полягає у тому, що неповнолітні (які не досягли 18 років) або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) й утриманці померлого (у віці до 16 років, а ті, що вчаться, —до 18 років та після 55 років — жінки і після 60 років чоловіки, так само й інваліди І, II та III груп) успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, що належала б кожному з них при спадкуванні за законом (ст.535 ЦК України).

Цю частку, на яку за всіх обставин мають право зазначені спадкоємці, називають обов'язковою часткою. Якщо заповідач позбавить обов'язкової частки своїх неповнолітніх чи непрацездатних дітей або інших непрацездатних спадкоємців (з числа вже згаданих), то заповіт у цій частині буде недійсним.

Наприклад, у Н. на момент відкриття спадщини була працездатна дружина, дорослий працездатний син та двоє неповнолітніх дітей. За заповітом Н. все своє майно заповідав брату і цим усунув від спадкування дружину та дітей, в тому числі, неповнолітніх. Такий заповіт буде визнаний частково недійсним. У даному випадку майно буде розділене таким чином: кожний з неповнолітніх дітей одержить по 1/6 частині спадкового майна (оскільки кожний з них при спадкуванні за законом мав би право одержати 1/4 спадщини, а їх обов'язкова частка дорівнює 2/3 від цієї частини), а решта майна перейде до брата померлого відповідно до заповіту.

Наведений перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку є вичерпним. Спадкоємці другої черги не мають права на обов'язкову частку при спадкуванні за заповітом. Отже, якщо громадянин складе заповіт на користь сторонньої особи, а на момент відкриття спадщини виявиться, що у спадкодавця є непрацездатна сестра, то все майно перейде до спадкоємця за заповітом (у даному разі — до сторонньої особи), оскільки сестра
464
як спадкоємець другої черги за законом права на обов'язкову частку не має.

Не мають права на обов'язкову частку також онуки та правнуки спадкодавця, в тому числі і за умови, коли вони неповнолітні або непрацездатні. Нотаріальні контори послідовно керуються цим правилом у своїй практичній діяльності.

Враховуючи те, що в зазначених статтях дається вичерпний перелік спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку, де онуки і правнуки не передбачені, визнання за останніми права на цю частку було б порушенням статті 535 ЦК України.

В статті 535 ЦК України зазначено, що «при визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку».

Наведену норму можна тлумачити так, що у всіх випадках при визначенні розміру обов'язкової частки слід враховувати і вартість предметів домашньої обстановки і вжитку, що належали померлому.

Обгрунтованість такого тлумачення наведеної норми викликає великі сумніви, оскільки тоді доводиться констатувати протиріччя між нормами статей 535 та 533 ЦК України.

Наприклад, якщо спадкоємець, який має право на обов'язкову частку, проживав окремо від спадкодавця, а з останнім прожив не менше року хтось із спадкоємців за законом, виділення цьому «обов'язковому» спадкоємцю частини предметів домашньої обстановки і вжитку буде порушенням норми статті 535 ЦК України, згідно з якою його обов'язкова частка дорівнює 2/3 того, що він мав одержати при спадкуванні за законом, бо при спадкуванні за законом у даному випадку він не одержав би нічого з предметів домашньої обстановки (ст.533 ЦК України).

Отже, правило статті 535 ЦК України про те, що при визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку, на нашу думку, слід розуміти так, що тут йдеться лише про спадкоємців (які претендують на обов'язкову частку), що мали 6 право на одержання цих предметів при спадкуванні за законом: тобто якщо такий спадкоємець проживає спільно зі спадкодавцем не менше року до його смерті, а так само коли спадкоємець не прожив спільно зі спадкодавцем (чи прожив спільно менше року), але при цьому спільно зі спадкодавцем не проживав ніхто з інших спадкоємців за законом.

Коли ж спадкоємець, який має право на обов'язкову частку, не проживав спільно зі спадкодавцем, однак серед інших спад-
465
коємців за законом є такі, що проживали спільно з останнім не менше одного року до його смерті, тоді при визначенні розміру обов'язкової частки не слід враховувати вартість предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

В практиці діяльності нотаріальних контор виникає питання, чи слід враховувати суму вкладу в Ощадному чи іншому банку при визначенні розміру обов'язкової частки.

Законодавством встановлені особливі правила щодо розпорядження вкладами в банках. Вкладник може безпосередньо цим установам зробити розпорядження щодо вкладу.

Він може також в заповіті зазначити тих осіб, яким слід видати вклад в разі його (вкладника) смерті.

Цими особами можуть бути як громадяни, що входять в коло спадкоємців за законом, так і ті, що не є спадкоємцями за законом. Таке розпорядження може бути зроблено так само на користь держави, державних, громадських, кооперативних організацій.

Розпорядження на користь будь-якої особи про видачу вкладу буде повністю дійсним, незважаючи на наявність неповнолітніх і непрацездатних дітей та інших непрацездатних спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку на момент відкриття спадщини.

Якщо вкладник зробив розпорядження щодо вкладу (безпосередньо банку або в заповіті), то вклад не включається до складу спадкового майна, і при визначенні розміру обов'язкової частки вартість вкладу не враховується.

Якщо ж громадянин не зробив розпорядження щодо вкладу, тоді в разі його смерті вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах. Отже, в даному випадку при визначенні розміру обов'язкової спадкової частки необхідно врахувати і суму вкладу.



Позбавлення спадщини. Відповідно до частини другої статті 534 ЦК України заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Слід розрізняти пряме і побічне позбавлення спадщини, оскільки правові наслідки в першому і другому випадку будуть неоднакові.

Наприклад, коли спадкодавець, що має дружину і повнолітнього працездатного сина, зазначить у заповіті, що все своє майно він залишає дружині, то якщо дружина не відмовиться від спадщини, син фактично буде позбавлений спадщини, хоча про нього і не згадувалося у заповіті. Таке позбавлення називають побічним. Однак, заповідач у заповіті може прямо вказати, що все своє майно він заповідає дружині, а сина позбавляє права спадкоємст-
466
ва. В цьому випадку ми маємо пряме позбавлення спадщини — тут син так само нічого не одержить у спадщину. Проте коли б дружина відмовилась від спадщини, доля спадкового майна вирішувалась би по-різному в першому і другому випадку.

При побічному позбавленні спадщини все майно перейшло б до сина відповідно до статті 554 ЦК України. При прямому позбавленні спадщини син не одержав би нічого і майно перейшло б за законом до спадкоємців другої черги, а при їх відсутності чи їх відмові від спадщини за правом спадкоємства — до держави.

Піщіризначення спадкоємця. Закон надає заповідачу право розпорядитися, до кого перейде його майно, якщо зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або не прийме її (СТ.536 ЦК України).

Наприклад, заповідач може вказати, що він все своє майно заповідає дружині, а якщо б вона померла до відкриття спадщини чи відмовилась від неї, він майно заповідає брату. Таке розпорядження називається підпризначенням спадкоємця.

Не можна в заповіті підпризначати спадкоємця до того спадкоємця, який прийме спадщину. Так, нотаріус не повинен посвідчити заповіт, у якому було б заповідано майно певному спадкоємцю за умови, що це майно після смерті спадкоємця перейшло б до тієї чи іншої особи.

Якщо такий заповіт був би посвідчений, його необхідно було б визнати недійсним у частині підпризначення спадкоємців до спадкоємця, оскільки таке розпорядження є угодою, спрямованою на обмеження правоздатності спадкоємця, а саме — на позбавлення його такого елемента правоздатності, як право заповідати майно.



Заповідальний відказ. Заповідач має право зобов'язати спадкоємців за заповітом виконати дію на користь однієї або кількох осіб. Такі особи називаються відказоодержувачами, а саме розпорядження — заповідальним відказом.

Відказоодержувачами можуть бути як особи, що входять в коло спадкоємців за законом, так і особи, що не є спадкоємцями за законом (СТ.538 ЦК України).

Наприклад, заповідаючи майно дружині, спадкодавець зобов'язує її кожного місяця виплачувати певну суму племіннику до досягнення ним 25-річного віку.

Внаслідок такого розпорядження відказоодержувач набуває права вимоги до спадкоємця, що прийняв спадщину, обтяжену «заповідальним відказом». Якщо б дружина спадкодавця (у наведеному прикладі), прийнявши спадщину, відмовилась від виконання покладеного на неї обов'язку, племінник вправі був би


467
звернутися з позовом до суду і в примусовому порядку домогтися здійснення свого права. Проте спадкоємець, на якого покладено заповідачем виконання заповідального відказу, зобов'язаний виконати його лише в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшло до нього.

У випадку смерті спадкоємця, на якого було покладено виконання заповідального відказу, або неприйняття ним спадщини зобов'язання виконання заповідального відказу переходить до інших спадкоємців, які одержали його частку (ст.538 ЦК України).

Відказоодержувач внаслідок заповідального відказу одержує лише відповідне право. По боргах спадкодавця він відповідальності не несе.

Чинним законодавством України спеціально передбачено можливість покласти на спадкоємця обов'язок надати іншій особі право довічного користування будинком, оскільки такі заповідальні відкази часто зустрічаються у повсякденному житті та зачіпають істотні інтереси відказоодержувачів. У статті 539 ЦК України зазначено, що заповідач вправі покласти на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його частиною. У разі наступного переходу права власності на будинок або на відповідну частину будинку до іншої особи право довічного користування зберігає силу. Отже, коли спадкоємець, який одержав у спадщину будинок, продасть чи подарує його іншій особі, відказоодержувач зберігає право користування цим будинком або його частиною відповідно до змісту заповідального відказу.

Якщо відказоодержувач відмовиться від права, що обумовлене на його користь у заповідальному відказі, то воно переходить до спадкоємця за заповітом, на якого було покладено виконання заповідального відказу.

Покладання. Відповідно до статті 540 ЦК України заповідач може покласти на спадкоємця виконання будь-який дій, спрямованих на здійснення будь-якої загальнокорисної мети. Таке розпорядження називається покладанням. Наприклад, заповідаючи комусь бібліотеку, спадкодавець вправі зобов'язати цього спадкоємця дозволити студентам учбового закладу, де працював за життя спадкодавець, користуватися нею.

Отже, покладання переслідує деякі загальнокорисні цілі, внаслідок чого його виконання мають право вимагати інші спадкоємці, організації, що зацікавлені у виконанні покладання, а також прокурор.
468
На відміну від заповідального відказу покладання може мати і немайновий характер.

Скасування та зміна заповіту. Заповідач має право в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт (ст. 544 ЦК України). З цією метою заповідач може подати відповідну заяву до нотаріальної контори.

Змінити або скасувати заповіт можна й іншим шляхом, а саме — склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. При цьому необов'язково, щоб в пізніше складеному заповіті була вказівка на те, що попередній заповіт скасовується.

Пізніше складений заповіт остаточно скасовує попередній навіть у тому разі, коли цей другий заповіт у свою чергу буде скасований заповідачем. Однак, коли пізніше складений заповіт буде визнаний судом недійсним, попередній зберігає свою чинність.

Виконання заповіту. В основному виконання заповіту здійснюється призначеними спадкодавцем спадкоємцями. Однак заповідач має право доручити виконання заповіту особі, яка не є спадкоємцем. У цьому випадку вимагається згода виконавця. Ця згода має бути оформлена письмово (або шляхом вчинення відповідного напису на заповіті) чи шляхом складання окремої заяви, що додається до заповіту (ст.546 ЦК України).

Виконавець заповіту вчиняє всі дії, необхідні для виконання заповіту, безоплатно. Проте він має право на відшкодування необхідних витрат, понесених ним по охороні спадкового майна і по управлінню цим майном. Ці втрати відшкодовуються за рахунок спадкового майна. Після виконання заповіту виконавець зобов'язаний представити спадкоємцям за їх вимогою звіт (ст.547 ЦК України).


§ 5. Порядок реалізації спадкових прав

Прийняття спадщини. Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини. Прийняття спадщини — це не обов'язок спадкоємців, а 'їх право. Якщо спадкоємець виявив згоду прийняти спадщину, вона визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (ст. 548 ЦК України).

Для того щоб прийняти спадщину, спадкоємець повинен подати заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщи-


469
ни щодо її прийняття або фактично вступити в управління чи володіння спадковим майном.

Фактичний вступ в управління або володіння будь-якою частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадкової маси.

Зазначені дії, що свідчать про намір спадкоємця прийняти спадщину, повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (ст.549 ЦК України).

Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подасть заяви до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини або фактично не вступить в управління чи володіння спадковим майном, вважається, що даний спадкоємець не прийняв спадщини, і його частка переходить до інших спадкоємців, які закликаються до спадкування.

Якщо всі спадкоємці не прийняли спадщини або не закликаються до спадкування, майно за правом спадкування переходить у власність держави.

Іноді спадкоємець внаслідок певних об'єктивних обставин не має змоги протягом шести місяців з дня відкриття спадщини подати заяву до нотаріального органу щодо прийняття спадщини чи вступити в управління чи володіння спадковим майном. Оскільки такий спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини, він не має права вимагати від нотаріуса видачі йому свідоцтва про спадкування. Свої інтереси цей спадкоємець має можливість захистити через суд за місцем відкриттй спадщини.

Якщо пропуск шестимісячного строку на прийняття спадщини стався з поважних причин (тривале відрядження, тривала хвороба тощо), суд може продовжити цей строк.

У випадку винесення судом рішення щодо продовження строку на прийняття спадщини вважається, що спадкоємець прийняв її. В цьому разі не треба звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, який пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, що збереглося в натурі, а також гроші, виручені від реалізації решти належного йому майна (ст.550 ЦК України).

Спадщина може бути прийнята після закінчення шестимісячного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

Відмова від спадщини. Як уже зазначалося, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців виникає право, а не обов'язок прийняти її. Тому спадкоємець може відмовитись від прийняття спад-
470
щини. Якщо спадкоємець не вчинив жодної з дій, передбачених статтею 549 ЦК України, дій, що свідчать про прийняття спадщини, вважається, що він відмовився від спадщини. Спадкоємець за законом або за заповітом може відмовитись від спадщини і шляхом подачі про це заяви до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Таку заяву спадкоємець може подати протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини (ст.553 ЦК України). Разом з тим у законі передбачається можливість відмовитись від спадщини (також протягом шести місяців з дня її відкриття) на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкування за законом чи за заповітом, а також на користь держави, окремих державних, кооперативних або громадських організацій.

Якщо спадкоємець за законом або заповітом відмовиться від спадщини, не зазначивши, на чию користь зроблена ця відмова (або відмовиться на користь осіб, не згаданих у першій частині ст.553 ЦК України), його частка переходить до спадкоємців за законом та розподіляється між ними в рівних частках. Те саме правило застосовується і до випадків, коли спадкоємець позбавлений спадкодавцем права спадкування.

Якщо все майно спадкодавець заповідає призначеним ним спадкоємцям, частка спадкоємця, що відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках.

Наприклад, якщо заповідач у заповіті зазначить, що предмети домашньої обстановки та вжитку він заповідає дочці, а автомашину — сину, то в разі відмови сина від прийняття спадщини автомашина перейде до спадкоємців за законом (у тому числі й до дочки), що випливає з аналізу статей 554 і 537 ЦК України.

Коли ж заповідач залишив би все своє майно дочці та сину, то в разі відмови сина від прийняття спадщини його частка перейшла б до дочки, інші ж спадкоємці за законом не були б у цьому випадку закликані до спадкування (звичайно, коли ніхто з них не має права на обов'язкову частку в спадщині).

Перехід права на прийняття спадщини. Перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи, яка мала це право, називається спадковою трансмісією. Спадкова трансмісія має місце, коли спадкоємець, закликаний до спадкування за законом або за заповітом, помре після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк. Отже, якщо спадкоємець помре після смерті спадкодавця, але до закінчення шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини, належне йому (спадкоємцю) право на спадщину разом з іншими його правами і обов'язками переходить до його спадкоємців.
471
Відповідно до статті 551 ЦК України це право померлого спадкоємця може бути здійснене його спадкоємцями на загальних підставах протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця. У складі спадкового майна до спадкоємців переходять не тільки права (право власності на різноманітне майно, в тому числі на будинок, гроші, предмети домашнього вжитку тощо, права вимоги до боржників спадкодавця), а й обов'язки. Спадкоємці несуть відповідальність за борги спадкодавця. Наприклад, за життя спадкодавець позичав у когось певну суму грошей. Якщо до смерті спадкодавець не встиг їх повернути кредиторові, то цей обов'язок разом із сукупністю майнових прав спадкодавця переходить до його спадкоємців.

Законодавством України встановлено правило, що спадкоємець, який прийняв спадщину, а також держава, до якої перейшло спадкове майно, відповідають за борги, що обтяжують спадщину, лише в межах дійсної вартості спадкового майна (ст.556 ЦК України).

Наприклад, якщо вартість спадкового майна дорівнює 200 млн. крб., а боргів у спадкодавця на 300 млн. крб., то відповідальність перед кредиторами спадкодавця обмежується 200 млн. крб.

Кожний із спадкоємців відповідає за борги спадкодавця пропорційно одержаній частці спадкового майна.

Кредитори спадкодавця зобов'язані пред'явити свої претензії протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Якщо ж протягом цього строку претензії не було пред'явлено, кредитори втрачають належні їм права на вимоги (ст. 557 ЦК України).

Претензії мають бути пред'явлені спадкоємцям, які прийняли спадщину, або виконавцеві заповіту за місцем відкриття спадщини. При відсутності зазначених осіб претензія може бути в той же строк пред'явлена до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини (ст. 557 ЦК України).

Треба зазначити, що претензії пред'являються кредиторами протягом шести місяців з дня відкриття спадщини незалежно від строку настання права вимоги.

Наприклад, один громадянин позичив другому певну суму грошей. У договорі було передбачено, що боржник поверне борг через три роки. Отже, право вимагати повернення боргу у кредитора виникає лише через три роки. Проте, якщо боржник помер раніше цього строку, наприклад, через один рік після укладення договору, кредитор повинен пред'явити свої претензії до закін-
472
чення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, бо інакше він взагалі втрачає своє право вимагати повернення боргу.

Видача нотаріальною конторою свідоцтва про право спадкування. Усі питання, пов'язані з переходом майна померлого до спадкоємців і документальним оформленням цих прав, вирішуються нотаріальними конторами. І лише якщо між зацікавленими особами виникає спір внаслідок переходу майна померлого до його спадкоємців, відповідні питання розглядаються і вирішуються судом.

Нотаріальні контори вживають заходів щодо охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах держави, спадкоємців, відказоодержувачів чи кредиторів (ст. 558 ЦК України). Для цього майно за описом передається на зберігання родичам померлого або стороннім особам.

Нотаріальна контора встановлює коло спадкоємців, що закликаються до спадкування, і визначає частку кожного з них у спадковому майні.. Кожний спадкоємець, який має право на спадщину, може одержати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину (ст. 560 ЦК України). В цьому свідоцтві вказуються спадкоємці, які прийняли спадщину, склад, вартість та місцезнаходження спадкового майна, розмір частки кожного із спадкоємців. Свідоцтво про право на спадщину не встановлює прав спадкоємців, а тільки підтверджує наявність цих прав. Якщо спадкоємець прийняв спадщину, то до нього переходять права на відповідну частку майна спадкодавця (або на все майно) незалежно від того, одержав він свідоцтво про право на спадщину чи ні. Внаслідок цього в законі не встановлено строку, протягом якого спадкоємець вправі звернутися до нотаріальної контори з проханням видати таке свідоцтво.



Свідоцтво про право на спадщину видається в основному після закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, оскільки лише після закінчення цього строку може бути визначено коло спадкоємців, які прийняли спадщину.
473


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка