Постанова іменем україни 9 вересня 2015 року м. Київ



Скачати 419.86 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації08.05.2016
Розмір419.86 Kb.
  1   2   3
ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 вересня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:


головуючого

Лященко Н.П.







суддів:

Гуменюка В.І.,

Романюка Я.М.,

Сімоненко В.М.,




Охрімчук Л.І.,

Сеніна Ю.Л.,

Яреми А.Г.,













розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дана» до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю «Пахар», третя особа – головне управління Державного земельного агентства у Запорізькій області, про визнання недійсним договору оренди та визнання права користування земельною ділянкою, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дана», треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Пахар», головне управління Державного земельного агентства у Запорізькій області, про розірвання договору оренди землі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Дана» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року товариства з обмеженою відповідальністю «Дана» (далі ­– ТОВ «Дана») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю «Пахар» (далі – ТОВ «Пахар») про визнання недійсним договору оренди та визнання права користування земельною ділянкою.

Зазначало, що 18 січня 2008 року між ТОВ «Дана» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею S_1, строком на п’ять років, який було зареєстровано 25 березня 2008 року за НОМЕР_1. Пунктом 8 Договору передбачено, що орендар має переважне право на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця письмово про намір продовжити його дію.

Восени 2012 року ТОВ «Дана» та ОСОБА_1 дійшли згоди щодо продовження строку дії договору оренди землі на п’ять років, при цьому було узгоджено, що орендна плата збільшується до 2,5 тон зерна та 100 кг насіння соняшника або 15 літрів соняшникової олії. 9 жовтня 2012 року на виконання домовленостей на адресу ОСОБА_1 було направлено повідомлення про продовження дії договору оренди землі ще на п’ять років. До повідомлення були долучені три примірники додаткової угоди № 2, підписані ТОВ «Дана», в яких були закріплені попередні домовленості. В повідомленні також зазначалося, що відсутність письмових заперечень буде розцінюватися як згода на продовження орендних відносин на умовах додаткової угоди.

Оскільки відповідачка не висловила будь-яких заперечень проти поновлення договору оренди, то ТОВ «Дана» вважало його відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» поновленим, продовжувало відкрито та безперешкодно користуватися земельною ділянкою, використовувало її за цільовим призначенням – вирощуванням сільськогосподарської продукції.

20 липня 2013 року ОСОБА_1 отримала орендну плату за 2013 рік в розмірі, який був встановлений додатковою угодою № 2. Проте у листопаді 2013 року позивач, отримавши листа від ТОВ «Пахар», дізнався, що ОСОБА_1 5 липня 2013 року уклала договір оренди земельної ділянки з ТОВ «Пахар». Вказаний договір позивач вважає недійсним.

ТОВ «Дана» просило визнати укладеною додаткову угоду № 2 від 9 жовтня 2012 року до договору оренди земельної ділянки від 18 січня 2008 року; визнати за ним право користування земельною ділянкою на підставі договору оренди від 18 січня 2008 року та додаткової угоди № 2 від 9 жовтня 2012 року на строк до 25 березня 2018 року; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Пахар» 5 липня 2013 року та скасувати його державну реєстрацію.

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Дана» про розірвання договору оренди землі.

Зазначала, що 18 січня 2008 року між нею та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки НОМЕР_2 загальною площею S_2, строком до 18 січня 2013 року. Відповідач у передбачений договором строк не направив їй будь-якого листа про намір продовжити дію договору, у зв’язку з чим вона вважала, що договір закінчив свою дію у строк, на який його було укладено. 5 липня 2013 року вона уклала з ТОВ «Пахар» договір оренди земельної ділянки НОМЕР_2 на десять років. 10 липня 2013 року вказаний договір було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за НОМЕР_3.

Посилаючись на вказані обставини, просила суд розірвати договір оренди землі, укладений 18 січня 2008 року між нею та ТОВ «Дана» у зв’язку із закінченням строку його дії та скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 21 липня 2014 року позовну заяву ТОВ «Дана» задоволено: визнано укладеною додаткову угоду №2 від 9 жовтня 2012 року до договору оренди земельної ділянки від 18 січня 2008 року; визнано за ТОВ «Дана» право користування земельною ділянкою НОМЕР_2 на підставі договору оренди від 18 січня 2008 року та додаткової угоди № 2 від 9 жовтня 2012 року на строк до 25 березня 2018 року; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки НОМЕР_2, укладений 5 липня 2013 року між ТОВ «Пахар» та ОСОБА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 3 грудня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в первісному та зустрічному позові.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 лютого 2015 року відмовлено ТОВ «Дана» у відкритті касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини 4 статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 лютого 2015 року ТОВ «Дана» порушує питання про скасування ухваленого у справі рішення суду касаційної інстанції та направлення справи на новий касаційний розгляд з підстави, передбаченої пунктом першим частини 1 статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ТОВ «Дана» посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2014 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ТОВ «Дана» ОСОБА_2, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, рішення в якій переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 1 червня 2003 року Запорізькою районною державною адміністрацією є власником земельної ділянки площею S_1, розташованої на території Балабинської селищної ради Запорізького району Запорізької області.

18 січня 2008 року між ТОВ «Дана» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, який зареєстрований 25 березня 2008 року за НОМЕР_1 строком на п'ять років.

В пункті 8 даного договору зазначено, що після закінчення строку договору оренди орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його.

5 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Пахар» було укладено договір оренди належної відповідачці земельної ділянки строком на десять років.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Дана», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на адресу ОСОБА_1 9 жовтня 2012 року було направлено лист-повідомлення про переважне право орендаря про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк, яке зареєстровано в журналі реєстрації вихідної кореспонденції за № 48 та підтверджується реєстром відправлення рекомендованих листів. До повідомлення були долучені три примірники додаткових угод № 2, де зазначалося, що строк оренди продовжується ще на 5 років, а орендна плата буде складати 2,5 тони зерна та 100 кг насіння соняшника або 15 літрів соняшникової олії. Хоча ОСОБА_1 не підписала додаткову угоду, однак фактично її прийняла.

Скасовуючи рішення сушу першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог ТОВ «Дана», апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження відправлення 9 жовтня 2012 року рекомендованої кореспонденції на ім’я ОСОБА_1, зокрема касового чеку про відправку зазначеної кореспонденції, а наданий позивачем реєстр відправки рекомендованих листів від 9 жовтня 2012 року не відповідає вимогам Правил надання послуг поштового зв’язку. Також, позивачем не доведено той факт, що відповідачка була дійсно обізнана про намір позивача скористатись його правом на укладення договору оренди належної їй на праві власності земельної ділянки.

Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2014 року, наданій заявником для порівняння, суд касаційної інстанції задовольняючи позовні вимоги орендаря щодо поновлення договору оренди землі, виходив з того, що Законом не вимагається направлення орендарем на адресу орендодавця листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом додаткової угоди рекомендованим поштовим листом, умови поновлення договору оренди передбачені статтею 33 Закону України «Про оренду землі» й не охоплюються тільки відправленням повідомлення.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 33 Закону України «Про оренду землі», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Дана» посилалось на невизнання орендодавцем його переважного права, передбаченого статтею 33 Закону України «Про оренду землі», унаслідок чого останнім було укладено договір оренди спірної земельної ділянки з іншим орендарем.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Законом України «Про оренду землі» визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Так у частинах першій – п’ятій статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов’язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини 1 статті 777 ЦК України.

Виходячи з приписів статей 319, 626 ЦК України слід дійти висновку про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Таким чином, при поновленні договору оренди землі згідно із частинами першою – п’ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» умови договору можуть бути змінені за згодою сторін з укладенням додаткової угоди. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати чи інших істотних умов договору, передбачених статтею 15 цього Закону, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити наступні юридичні факти: орендар належно виконує свої обов’язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачена інша підстава поновлення договору оренди: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частинами восьмою, дев’ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку, а відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, які передбачені частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов’язки за договором, відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди, сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Проте зосередившись лише на доведеності факту відправлення повідомлення рекомендованим листом, суд не встановив вищезазначених фактів з якими закон поєднує поновлення договору оренди землі.

Тобто, судами під час перевірки наявності порушення переважного права орендаря належним чином не було з’ясовано, чи належно орендар виконував свої обов’язки за договором оренди, чи повідомив орендодавця про намір реалізувати своє право на поновлення договору оренди та в який спосіб; чи було досягнуто згоди щодо орендної плати за новим договором та інших умов договору, на яких умовах укладено договір з новим орендарем, чи є вони більш сприятливими, чи продовжує ТОВ «Дана» користуватися спірною земельною ділянкою, чи повідомив орендодавець останнє про відмову в поновленні договору оренди.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Дана» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 лютого 2015 року, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 3 грудня 2014 року та рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 21 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.



Головуючий



Н.П. Лященко


Судді: В.І. Гуменюк



Ю.Л. Сенін


Л.І. Охрімчук



В.М. Сімоненко

Я.М. Романюк



А.Г. Ярема









  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка