Постанова іменем україни 24 січня 2013 року м. Київ Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі



Скачати 169.1 Kb.
Дата конвертації08.05.2016
Розмір169.1 Kb.
ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2013 року м. Київ
Судова палата у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:
головуючого Редьки А.І.,

суддів: Вус С.М., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Косарєва В.І., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М., Школярова В.Ф., –

за участю:

захисника засуджених Дуброва Г.М.,

прокурора начальника управління участі прокурорів у перегляді судових рішень у касаційному порядку та Верховним Судом України Генеральної прокуратури України Курапова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за заявами захисника Дуброва Г.М. про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2012 року,

встановила:

Вироком апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2009 року засуджено:

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

за пунктами 5, 6, 11, 12 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України (далі – КК) до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за частиною першою статті 263 КК до позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі статті 70 КК ОСОБА_1 визначено остаточне покарання – довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

за пунктами 5, 6, 11, 12 частини другої статті 115 КК до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, частиною першою статті 263 КК до позбавлення волі на строк чотири роки, за частиною першою статті 309 КК до позбавлення волі на строк два роки, за частиною другою статті 358 КК до позбавлення волі на строк три роки, за частиною третьою статті 358 КК до обмеження волі на строк два роки, за частиною п’ятою статті 27 і частиною третьою статті 364 КК до позбавлення волі на строк п’ять років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за частиною п’ятою статті 27 КК і частиною першою статті 366 КК до обмеження волі на строк два роки.

На підставі статті 70 КК ОСОБА_2 визначено остаточне покарання – довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 10 липня 2012 року вирок щодо ОСОБА_2 змінила: рішення в частині засудження за частиною третьою статті 358 КК, частиною п’ятою статті 27 КК та частиною першою статті 366 КК скасувала і на підставі статті 49 КК звільнила його від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, а справу закрила. У решті вирок залишено без змін.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано винуватими в умисному вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, учиненому за таких обставин.

У кінці лютого 2008 року особи, щодо яких матеріали кримінальної справи виділено в окреме провадження, замовили ОСОБА_2 вбивство приватного підприємця ОСОБА_3, який проживав в орендованій квартирі АДРЕСА_1. Тоді ж вони домовилися про залучення до вбивства як виконавця громадянина ОСОБА_1 та про винагороду в сумі 50000 доларів США.

На початку березня 2008 року в розмові по телефону з ОСОБА_2 ОСОБА_1 погодився виконати вбивство ОСОБА_3 на замовлення.

Тоді ж з ініціативи осіб, щодо яких матеріали справи виділено в окреме провадження, орендовано для проживання ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_2; придбано два мобільних телефони, за допомогою яких ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мали підтримувати зв’язок під час підготовки та вчинення злочину; через підставних осіб придбано автомобіль “ЗАЗ-110307”, право на управління яким було надано ОСОБА_2; передано останньому пістолет-кулемет “Скорпіон” калібру 7,65 мм з глушником і два магазини із 40 патронами, які той перевіз до орендованої квартири для ОСОБА_1, куди останній приїхав 15 березня 2008 року для виконання вбивства ОСОБА_3.

У процесі підготовки до злочину ОСОБА_2 та ОСОБА_1 упродовж 15–17 березня 2008 року неодноразово приїжджали до автостоянки, де ОСОБА_3 паркував свій автомобіль; оглянули двір будинку АДРЕСА_1 й обрали його за місце вчинення злочину; в районі військового полігону біля смт Чорноморське здійсненням ряду пострілів перевірили придатність до дії пістолета-кулемета “Скорпіон”.

Увечері 17 березня 2008 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 автомобілем “Таврія” під керуванням останнього приїхали до будинку АДРЕСА_3 й стали чекати ОСОБА_3. Як тільки той приїхав і попрямував у бік двору будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_1 із пістолетом-кулеметом “Скорпіон” увійшов у той же двір і біля гаражів став чекати ОСОБА_3 ОСОБА_2 за домовленістю з ОСОБА_1 під’їхав автомобілем до перетину вулиць АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4, де очікував на ОСОБА_1, щоб після вбивства разом утекти з місця події, і по мобільному телефону повідомив йому, що ОСОБА_3 уже в дворі будинку АДРЕСА_1.

ОСОБА_1, усвідомлюючи, що від його дій у громадському місці та обраного способу вбивства, який є небезпечним для життя багатьох осіб, можуть постраждати перехожі й сторонні особи, автоматичними чергами з пістолета-кулемета “Скорпіон” вистрілив у ОСОБА_3. Від цих пострілів останній впав, а ОСОБА_1 підійшов до нього й двічі вистрілив у голову.

Смерть ОСОБА_3 настала внаслідок вогнепального кульового сліпого поранення голови з пошкодженням головного мозку.

Після цього ОСОБА_1 із ОСОБА_2 зникли з місця події, а згодом отримали від замовників суму винагороди.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 засуджені й за інші злочини, вчинені ними за обставин, зазначених у вироку, юридична оцінка яких у заявах не оспорюється.

У заявах про перегляд ухвали касаційної інстанції захисник Дубров Г.М., посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, стверджує, що дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неправильно кваліфіковано за пунктом 5 частини другої статті 115 КК, а дії ОСОБА_2 неправильно розцінено як співвиконавство в умисному вбивстві, оскільки його роль полягала в пособництві цьому злочину, що зумовлює кваліфікацію його дій з посиланням на частину п’яту статті 27 КК, і просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а справу направити на новий судовий розгляд.

На обґрунтування заяв захисник долучив копію рішення колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 8 серпня 2006 року, яким виключено з вироку апеляційного суду м. Києва від 5 травня 2006 року кваліфікацію дій ОСОБИ_2 за пунктом 5 частини другої статті 115 КК. У цій справі колегія суддів дійшла висновку, що здійснення у під’їзді будинку з невеликої відстані з пістолета двох прицільних пострілів в ОСОБУ_3 і одного в ОСОБУ_4 за відсутності даних про реальність небезпеки для інших осіб не свідчить, що обраний спосіб умисного вбивства був небезпечний для життя багатьох осіб.

Як на приклад неоднакового застосування пункту 5 частини другої статті 115 КК захисник Дубров Г.М. посилається також на ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 15 квітня 2008 року щодо ОСОБИ_1. Цим рішенням із вироку апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2007 року виключено зазначену кваліфікуючу ознаку з посиланням на відсутність даних про те, що обраний засудженою особою спосіб умисного вбивства всіх мешканців окремо розташованого будинку шляхом підпалу створював небезпеку для життя інших осіб.

Для порівняння неоднакового застосування норм кримінального закону щодо ролі співучасників та юридичної оцінки їх діянь захисник Дубров Г.М. надав копію ухвали Верховного Суду України від 27 лютого 2007 року щодо ОСОБИ_3, в якій, на його думку, за аналогічних даному злочину обставин (епізод 4 від 17 травня 1999 року) констатується кваліфікація як пособника дій ОСОБИ_11, який не брав участі в безпосередньому позбавленні життя потерпілого.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України, заслухавши доповідь судді, пояснення захисника про необхідність задоволення заяви з наведених у ній підстав, прокурора про відмову в задоволенні заяви у зв’язку з відсутністю неоднаковості у правозастосуванні, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи заяв, вважає, що вони підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 400-12 КПК України 1960 року однією з підстав для перегляду Верховним Судом України судових рішень, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Перегляд судових рішень із зазначеної підстави передбачає перевірку висновку застосування норми матеріального права судом касаційної інстанції у порівнянні з висновком, якого суд касаційної інстанції дійшов у порівнюваному рішенні.

Вирішуючи питання про наявність передбаченої пунктом 1 частини першої статті 400-12 КПК України 1960 року підстави для перегляду судового рішення, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України виходить з установлених фактичних обставин, викладених у судових рішеннях, що набрали законної сили.

Згідно з ухвалою Верховного Суду України від 8 серпня 2006 року спосіб учинення ОСОБОЮ_2 замаху на умисне вбивство ОСОБИ_3 і ОСОБИ_4, який полягав у здійсненні прицільних пострілів із вогнепальної зброї з невеликої відстані в під’їзді будинку, розцінено не як небезпечний для життя багатьох осіб.

В оспореному рішенні встановлено, що ОСОБА_1 здійснював постріли з пістолета-кулемета у дворі житлового будинку, тоді, коли на місці події сторонніх осіб не було, з повідомлення ОСОБА_2 він достеменно знав, що до нього прямує саме потерпілий, стріляв у нього з невеликої відстані і фактично прицільно.

Порівняльний аналіз цих рішень касаційного суду свідчить про наявність у діях засуджених осіб подібних суспільно небезпечних діянь та про можливість перегляду оспореного рішення із зазначеної підстави.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 115 КК України умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, полягає в тому, що винувата особа, реалізуючи умисел на позбавлення життя потерпілого, усвідомлює, що застосовує спосіб вбивства, небезпечний для життя не тільки однієї конкретної людини. Важливою умовою для кваліфікації дій винної особи саме за цією ознакою умисного вбивства має бути об’єктивна реальність такої небезпеки для життя інших сторонніх осіб, які перебувають на місці вчинення злочину. Суб’єктивно ж винувата особа повинна усвідомлювати, що застосовує спосіб, який створює небезпеку для життя не лише тієї конкретної людини, яку вона хоче вбити, але й для іншої, хоча б однієї людини.

Реальність такої небезпечності способу вбивства повинна оцінюватися не абстрактно, а в конкретній обстановці вчинення злочину. Зокрема, в даному конкретному випадку для з’ясування наявності чи відсутності реальної небезпеки для життя інших осіб необхідно встановити факт перебування сторонніх осіб у місці, в напрямку якого здійснювалися постріли.

Наведене нормативне тлумачення кваліфікуючої ознаки умисного вбивства в зіставленні з встановленими судом фактичними обставинами діяння, вчиненого ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2, а також правова оцінка касаційного суду в порівнюваному рішенні дають підстави стверджувати, що висновок касаційної інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кваліфікуючої ознаки, передбаченої пунктом 5 частини другої статті 115 КК, є неправильним і підлягає перегляду.

Стосовно заяви захисника Дуброва Г.М. в інтересах засудженого ОСОБА_2, роль якого у вбивстві, на його думку, полягала у пособництві, що зумовлює кваліфікацію дій засудженого з посиланням на частину п’яту статті 27 КК, то в її задоволенні слід відмовити.

В ухвалі Верховного Суду України від 27 лютого 2007 року, яка, на думку захисника, переконує у відсутності в діях ОСОБА_2 ознак співвиконавства, не міститься фактичних даних про вчинення ОСОБОЮ_11 суспільно небезпечного діяння, подібного до того, що інкриміноване ОСОБА_2. Як видно з ухвали, ця особа вироком, який переглядався касаційною інстанцією, не засуджувалась і юридична оцінка його діянням не надавалась. За таких обставин лише згадка в ухвалі про те, що ОСОБА_11 була пособником у злочині, не означає, що вона дійсно була таким співучасником злочину.

Зазначене, а також те, що захисник не надав інших судових рішень як прикладів неоднакового застосування норм кримінального закону, унеможливлює порівняння висновків оспореного рішення і рішення, на яке посилається захисник.

У заявах захисник Дубров Г.М. просить скасувати і вирок апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2009 року. Його прохання в цій частині задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до пункту 1 частини першої статті 400-12 КПК України 1960 року предметом перегляду Верховним Судом України є виключно рішення касаційного суду.

Установлену помилковість правових висновків суду касаційної інстанції не може бути усунуто за чинними правилами перегляду зазначеного рішення без втручання у вирок апеляційного суду. Тому за відсутності іншого законодавчо визначеного способу забезпечення виконання завдань кримінального судочинства Судова палата змушена застосувати найбільш прийнятний спосіб захисту порушеного права через відновлення касаційного перегляду, під час якого має бути усунуто зазначене неправильне застосування норми закону про кримінальну відповідальність.

При цьому скасуванню підлягає ухвала касаційного суду в повному обсязі, тобто стосовно ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як в оспореній частині правозастосування, так і в тій частині, яка в заявах не оспорюється, за винятком рішення про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК. Це зумовлюється необхідністю розв’язання питань, які уповноважений вирішити лише суд касаційної інстанції (зокрема, визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів).

Керуючись пунктом 15 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України та статтями 400-12, 400-20, 400-21, 400-22, 400-23 КПК України 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяви захисника Дуброва Г.М. задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2012 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за винятком рішення про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК, скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.

Головуючий А.І. Редька
Судді:

С.М. Вус М.Є. Короткевич


Т.В. Гошовська В.І. Косарєв
М.І. Гриців О.Т. Кузьменко
В.В. Заголдний В.Ф. Пивовар
Г.В. Канигіна Б.М. Пошва
М.Р. Кліменко А.М. Скотарь
Є.І. Ковтюк В.Ф. Школяров


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка