Постанова іменем україни 2 липня 2013 року м. Київ



Дата конвертації04.11.2016
Розмір86.2 Kb.


ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 липня 2013 року м. Київ


Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:


головуючого

Кривенка В.В.,

суддів:

Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –


розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Авторемсервіс" (далі – Товариство) до виконавчого комітету Донецької міської ради (далі – Виконком, Міськрада відповідно), управління капітального будівництва Міськради, третя особа – голова комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Волков Микола Іванович (далі – Комісія, голова Комісії відповідно), про визнання незаконним та скасування розпорядження, зобов’язання вчинити дії та відшкодування шкоди,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2011 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням часткової зміни позовних вимог просило визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Комісії від 12 листопада 2010 року № 18 "Про ліквідацію розриття" (далі – розпорядження № 18), яке позивач ототожнював з рішенням Виконкому, зобов’язати Виконком утриматись від вчинення дій та прийняття актів щодо звільнення земельної ділянки площею 1100 кв.м по вул. Челюскінців у Ворошиловському районі м. Донецька від майна Товариства і руйнування об’єкта будівництва Товариства та відшкодувати суму майнової шкоди.
На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що зазначена земельна ділянка була надана йому для будівництва торгового комплексу згідно з договором оренди від 28 березня 2002 року. В результаті проведених робіт був створений об’єкт незавершеного будівництва, але під час дії договору оренди без законних підстав був скасований дозвіл на виконання будівельних робіт, у зв’язку з чим було зупинено будівництво і Товариство звернулося до суду за захистом своїх прав.
Під час судового розгляду щодо дозволу на виконання будівельних робіт закінчився термін дії договору оренди земельної ділянки, проте Товариство продовжувало користуватися земельною ділянкою та сплачувало орендну плату.
12 листопада 2010 року голова Комісії прийняв розпорядження № 18.
Товариство вважає, що зазначене розпорядження прийнято на порушення статей 19, 41 Конституції України та з перевищенням повноважень, передбачених Законом України від 8 червня 2000 року № 1809-III "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 1809-III).
Ворошиловський районний суд м. Донецька постановою від 21 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року, у задоволенні позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 січня 2013 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Касаційний суд, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, дійшов висновку, що розпорядження № 18 прийнято в межах повноважень голови Комісії.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Товариство, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом пункту 11 Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року № 368 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Порядок), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та направити її на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування заяви додано, зокрема, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2009 року (№ К-5611/08), у якій касаційний суд рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 27 червня 2007 року № 1738 "Про надзвичайну ситуацію по вул. К. Маркса, 16 в м. Сімферополі", яким зобов’язано розібрати залишки конструкції та визначено заходи щодо примусового виконання зазначеного рішення, прийнятого на підставі протоколу від 27 червня 2007 року № 14 постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, визнав незаконним з підстав відсутності компетенції цієї комісії щодо прийняття згаданого рішення.
Виконуючи вимоги пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України щодо усунення неоднакового застосування норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.


Відповідно до статті 27 Закону № 1809-III державними органами управління у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є: Кабінет Міністрів України; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; інші спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади; місцеві органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом; органи місцевого самоуправління в межах повноважень, визначених законом.
Статтею 20 зазначеного Закону передбачено, що з метою забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій створюється єдина державна система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (далі – єдина державна система), яка складається з територіальних і функціональних підсистем.
Положення про єдину державну систему затверджується Кабінетом Міністрів України.
У частині першій статті 21 Закону № 1809-III зазначено, що захист населення і територій у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру забезпечується шляхом координації функціонування постійно діючих функціональних та територіальних підсистем державної системи.
Територіальні підсистеми створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в межах їх територій (частина 4 зазначеної статті).
Завдання, організація, склад сил та засобів, порядок функціонування територіальних підсистем захисту населення і територій визначаються положеннями про ці підсистеми, затвердженими Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина п’ята зазначеної статті Закону № 1809-III).
Абзацом сьомим пункту 2 Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1198 (далі – Положення), визначено, що запобігання виникненню надзвичайних ситуацій – це підготовка та реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації на основі даних моніторингу (спостережень), експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або пом’якшення її можливих наслідків.
У підпункті 3 пункту 10 Положення зазначено, що координуючими органами єдиної державної системи на місцевому рівні є комісії районних державних адміністрацій і виконавчих органів рад з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (далі – місцеві комісії).
Згідно з пунктом 11 Положення державні, регіональні, місцеві та об’єктові комісії (залежно від рівня надзвичайної ситуації) забезпечують безпосереднє керівництво реагуванням на надзвичайну ситуацію або на загрозу її виникнення.
Класифікація надзвичайних ситуацій за їх рівнями здійснюється на підставі Порядку.
Відповідно до пункту 11 Порядку остаточне рішення щодо визначення рівня надзвичайної ситуації з подальшим відображенням його у даних статистики, зокрема у разі відсутності відомостей у повному обсязі стосовно розвитку надзвичайної ситуації, приймає Міністерство надзвичайних ситуацій України (далі – МНС) з урахуванням експертного висновку (за наявності) регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.
Остаточне рішення (експертний висновок) МНС є підставою для здійснення інших заходів щодо реагування на надзвичайну ситуацію відповідно до законодавства.
Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що компетенція відповідної комісії щодо кожної конкретної надзвичайної ситуації визначається на підставі згаданих норм права та залежно від рівня самої надзвичайної ситуації.
У той же час норми згаданого законодавства визначають компетенцію самої Комісії як колегіального органу без згадки про будь-яку компетенцію голови Комісії. Посилання в судових рішеннях про відповідне рішення Виконкому щодо цього питання відсутнє.
Аналіз вищезгаданих норм дає підстави вважати, що розпорядження № 18 про ліквідацію розриття з метою попередження нещасних випадків у місцях масового скупчення населення міста голова Комісії прийняв із перевищенням своїх повноважень. Жодним законом чи нормативно-правовим актом голові місцевої комісії приймати самостійно такі розпорядження повноважень не надано, оскільки йдеться про колегіальний орган.

Крім того, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України звертає увагу на те, що рішення судів постановлено щодо третьої особи.


За наведених обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2013 року прийнята з порушенням вимог чинного законодавства і підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Авторемсервіс" задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.



Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Справа№ 21-198а13 Суддя-доповідач: О.О. Терлецький


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка