Полонізм – слово або мовний зворот, запозичені з польської мови



Скачати 58.06 Kb.
Дата конвертації28.05.2016
Розмір58.06 Kb.
ПОЛОНІЗМИ ТА СЛОВА ПОЛЬСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ У ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ ПОЧ. ХХ ст. (на матеріалі творчості М. ЯЦКІВА – представника літературної течії «МОЛОДА МУЗА»).
Косс Варвара Ігорівна
Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського

кафедра міжкультурних комунікацій і журналістики

Сімферополь, Україна

varvaryshka_27@mail.ru
Українсько-польські зв’язки тривають давно, бо так склалося історично, що українці та поляки живуть поруч. Сутність цих взаємозв’язків у ту чи  іншу епоху залежала та визначалася конкретними умовами життя цих сусідніх народів у кожний окремий період. А наслідок цих взаємозв’язків кожен з нас бачить сьогодні, й видно це, аналізуючи лексичний склад української мови.

Чимало запозичень насичують і вдосконалюють нашу мову. Особливу увагу ми повинні звертати на запозичення зі слов’янських мов. З огляду на це цікавим питанням для нас стало питання польських слів в українській мові.

Початок ХХ століття літературознавці та філологи називають застійним для розвитку української мови як такої. Це твердження суттєво вплинуло на вибір теми цього дослідження: ми вирішили з’ясувати, чи відбувалися позитивні зрушення у лексичному фонді української мови на поч. ХХ ст., прослідкувавши наскільки активно вживають запозичені слова представники провідної на той час літературної течії «Молода Муза». За основу дослідження взяли суспільно-літературну студію «Блискавиці» М. Яцківа.

Досліджуючи питання полонізмів, ми звернулися до лінгвістичного визначення цих одиниць. Всі лексикографічні джерела (як українські, так і російські) майже однаково описують цей термін: полонізм – слово або мовний зворот, запозичені з польської мови. Давши власне визначення полонізму, ми розширили його: полонізми – це слова, їх сполучення або ідіоми, які потрапили в лексику з польської мови або через її посередництво, зберігши ознаки джерела, що й дозволяють кваліфікувати ці одиниці як іншомовні. Для паралельного функціонування з терміном «полонізм» ми вводимо поняття «слова польського походження», даючи йому тлумачення: слова польського походження – 1) лексеми, в яких до запозиченого польського кореня в процесі словотвору приєднані суто українські афікси; 2) лексеми з українським коренем і польськими афіксами, утворені за моделлю українського та/або польського словотворення.

Як правило, запозичення з польської мови в українську потрапляють починаючи з 16 століття та виділяються за збереженням певних маркуючих фонетичних ознак: наявності носових (вензель, плентатись, гемба, слонко), певних характерних звуків (дзінькувати, дзбан, живий (польськ rzeźwy), звукових сполучень (бидло, бодлак). Переважно за такими ознаками можна окреслити певний шар польських запозичень, які, в основному, зосереджуються в прикордонних регіонах, однак часом зустрічаються на всій українській території. При складанні картотеки полонізмів і слів польського походження ми спиралися не тільки на ці лінгвістичні ознаки. Користуючись «Коротким словником польських запозичень» О. Жєлєзного (понад 500 одиниць), подібні реєстрові слова шукали у творі «Блискавиці» М. Яцківа.

На початок ХХ ст. у літературно-мовному процесі функціонувало близько 130 чистих полонізмів з таких тематичних груп: службові/неповнозначні слова (аби (aby), але (ale), але ж (ale ż), бо (bo), з (z), з-за (zza), коло (koło), поза (poza), чи (czy)); назви предметів (гак (hak), закрутка (zakrętka), кашкет (kaszkiet), кулька (kulka), куля (kula), ліжко (łóżko), труна (trumna), черевик (trzewik)); установи (кав’ярня (kawiarnia), шинок (szynk), шпиталь (szpital)); абстрактні назви («ласка (łaska)», «лихо (licho)», «пекло (piekło)», … ); об’єкти («багнет (bagnet)», «скарб (skarb)»); назви споруд («кут (kąt)», «паркан (parkan)», «сходинка (shodek)», «цвинтар (cementarz)»); назви географічних об’єктів («місто (miasto)»); терміни («питання (zapytanie)»); позначення осіб («злодій (złodziej)», «наречений (narzeczony)»); назви речовин («напій (napój)» і «повітря (powietrze)»); процеси («запалення (zapałenie)», «зволікання (zwłoczenie)», …); кольори («червоний (czerwony)»); явища природи («блискавка (błyskawica)», «бруд (brud)»); військові об’єднання («варта (warta)»); кількісні характеристики («вартість (wartość)» і «крок (krok)»); відрізки часу («рік (rok)», «час (czas)»); характеристики якості («гідність (godność)»); назви істот («крук (kruk)»); назви рослин («смерека (smereka)»); збірні назви («здобич (zdobycz)», «купа (kupa)», «решта (reszta)», «тортури (tortury)»); назви частин тіла («око (oko)», «потилиця (potylica)», «шкіра (szkora)»); геометричні фігури («коло (koło)» та «круг (krąg)»); назви ознак («великий (wielki)», «виборчий (wyborczy)», «винний (winny)», …); незмінні слова («зрештою (zresztą)», «несподівано (niespodziewany)», «по-друге (po drugie)»); слова на позначення дії («загоїти (zagoić)», «зазначити (zaznaczyć)», «замкнути (zamknać)»). Як бачимо, одиниць не так багато у кожній з груп. Це свідчить про те, що процес запозичення з польської на поч. ХХ ст. не був надзвичайно активним, адже для цього не було ані культурних, ані мовних причин.

Зі слів польського походження М. Яцківом вжито близько 400 одиниць, утворених на словотвірній базі 122 полонізмів. Описавши 400 лексем у таблиці, в якій визначали спосіб творення слова, частиномовну приналежність та основні граматичні ознаки слів, дійшли висновку, що: 1) найактивнішими в українському словотворенні виступають продуктивні бази слів «мовити», «робити», «питання», «витягнути», «вистава»; 2) найбільше нових слів та їх форм утворюється завдяки суфіксації і префіксації; 3) з частин мови найпродуктивнішими серед полонізмів стають дієслова, прикметники й іменники; 4) найчастіше у творі «Блискавиці» бачимо слова польського походження «добре», «бути», «спитав», «часом». Проте треба пам’ятати, що висновки ці стосуються лише конкретної віхи історії. Отже, застосувати ці дані можна лише у прив’язці до темпоральних особливостей мови.

Завдяки проведеному дослідженню нам вдалося довести, що навіть проблемне ХХ століття не стало на заваді розвитку української мови. Хоча й активність потрапляння іншомовних слів до нашої мови в цей період знизилася, вона не досягла нуля. На сьогодні відомостей про полонізми вказаного часу катастрофічно мало. Ми намагалися якісно та ґрунтовно описати одиниці, дослідженням яких займалися. Зрозуміло на сто відсотків, що сьогодні розмаїття польських запозичень і їх форм вражає. Їх систематизація, опис і аналіз – лише питання часу та зацікавлених спеціалістів.

ЛІТЕРАТУРА

О. Жєлєзний. Короткий словник польських запозичень. Інтернет-ресурс. Режим доступу: http://www.edrus.org/content/view/174/56/1/7/

Kozak S. Polsko-ukraińskie pogranicze: między konfliktem a dialogiem. Інтернет-ресурс. Режим доступу: http://www.pogranicze.sejny.pl/archiwum/krasnogruda/pismo/numer4.htm

Н. М. Совтис. Дослідження українсько-польських мовних зв’язків у польському мовознавстві. – Донецьк, 2003.



Ткач Л. Вплив польської мови на українську літературну мову Буковини кінця XIX – початку XX століття // Мовознавство. – 2000. – №6.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка