Політика і права людини



Скачати 485.73 Kb.
Сторінка1/4
Дата конвертації04.11.2016
Розмір485.73 Kb.
  1   2   3   4



Права людини 2012 р., №19 (635)
)

)

Політика і права людини

Звернення представників громадянського суспільства щодо недопустимості підписання мовного законопроекту № 9073 Ківалова–Колесніченка як закону


Голові Верховної Ради України

В. Литвину

Президентові України

В. Януковичу

3 липня 2012 р. на сайті Верховної Ради України з’явилося повідомлення

(http://portal.rada.gov.ua/rada/control/uk/publish/article/news_left?art_id=314382&cat_id=37486)про ухвалення закону «Про засади державної мовної політики». Підписання відповідного законопроекту і введення його в дію як закону є недопустимим з огляду на такі причини.

По-перше, голосування за закон «Про засади державної мовної політики» за юридичними наслідками у невідомій

(http://static.rada.gov.ua/zakon/new/STENOGR/03071210_55.htm) редакції є нікчемним, оскільки відсутність предмету голосування – тексту, підготовленого до другого читання, із пропозиціями суб’єктів права законодавчої ініціативи – унеможливлює здійснення волевиявлення народних депутатів, які взяли участь у цьому голосуванні. Також неможливо встановити кількість депутатів, які взяли участь у голосуванні особисто (навіть на сайті парламенту ця кількість постійно змінюється).

По-друге, законопроект, який ухвалено у першому читанні і може бути поданий на підпис як ухвалений закон, порушує Конституцію і підриває конституційний лад в Україні. Він містить положення, які дають можливість на певних територіях України не застосовувати державну мову як обов’язковий засіб спілкування у публічних сферах суспільного життя, зокрема у судочинстві, діловодстві державних органів, органів місцевого самоврядування та відносинах між органами влади усіх рівнів. Звуження законом «Про засади державної мовної політики» конституційного статусу державної мови буде узурпацією парламентом виключного права народу змінювати конституційний лад в Україні.

По-третє, законопроект суперечить Європейській хартії регіональних або міноритарних мов, яка спрямована передусім на захист та розвиток мов, які є під загрозою зникнення. Усупереч Хартії проект не диференціює ступінь захисту різних мов залежно від реального стану тієї чи іншої мови на певній території. Як зазначається у звіті Комітету експертів Європейської хартії регіональних або міноритарних мов

(http://www.coe.int/t/dg4/education/minlang/Report/EvaluationReports/UkraineECRML1_en.pdf) щодо застосування Хартії в Україні, на практиці російська мова має інше становище, ніж інші регіональні або міноритарні мови, тому те, що російській мові надається такий самий рівень захисту як і іншим мовам, «суперечить філософії Хартії».



По-четверте, законопроект не пов’язує вживання мов із питанням задоволення культурних, національних, мовних потреб національних меншин. Якщо не розглядати його як інструмент захисту та збереження носіїв мов, культур, окремих етносів, а як інструмент регулювання мовного режиму безвідносно до національних ознак, тоді в інтересах модернізації країни треба думати про розширення вживання іноземних мов, зокрема англійської. Туристична інфраструктура України не повинна розвиватися лише під заходи на зразок Євро–2012. Законопроект не пропонує розширення застосування іноземних мов, що зменшує інвестиційну привабливість України і знижує її конкурентоздатність у різних сферах.

По-п’яте, законопроект втручається у діяльність громадських організацій та інших об’єднань громадян. Він, чомусь у статті, яка стосується органів державної влади та органів місцевого самоврядування, містить вимоги до використання громадськими організаціями тієї чи тієї мови під час конференцій, зібрань тощо. Також він покладає на об’єднання громадян обов’язок здійснення заходів щодо розвитку, використання і захисту «регіональної мови або мови меншини», хоча це може не відповідати статутним цілям організації.

По-шосте, законопроект є спробою створити умови, за яких знання державної мови не буде потрібним. Більшість положень передбачають умови, за яких особа цілком зможе обходитися регіональною мовою або мовою меншини, що виключає необхідність знати державну мову. Встановленими умовами застосування державної мови в Україні законопроект фактично приведе до того, що Україна як держава втратить одну зі своїх ознак – державну мову як мову міжнаціонального спілкування. Це аж ніяк не може сприяти посиленню державності, а тому стає загрозою національній безпеці України.

По-сьоме, законопроект є суто популістським, оскільки його неможливо виконати щодо переважної більшості «регіональних мов і мов меншин». Реалізація положень проекту вимагає, з одного боку, величезних видатків з державного бюджету, що є непосильними для економіки України і платників податків та неспівмірними з цілями закону (йдеться про мільярди чи десятки мільярдів гривень), з іншого боку, величезної кількості кадрів, що володіють відповідними мовами, у державних органах, навчальних закладах, ЗМІ тощо – їх в Україні просто немає у такій кількості.

По-восьме, законопроект неминуче призведе до суттєвого збільшення видатків територіальних громад, що можливо лише за умови зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування. Проект не передбачає відповідних механізмів, а тому реалізація положень закону здатна позбавити місцеве самоврядування спроможності виконувати свої основні функції та надавати послуги населенню.

По-дев’яте, законопроект є неякісним, що породжуватиме невизначеність і створюватиме зайве навантаження на суди і правову систему загалом. Більшість визначень не відповідає правилам юридичної техніки, велика кількість положень допускає неоднакове тлумачення, що зумовить велику кількість правових спорів. Проект містить багато суперечностей із законодавством, передбачає зміни до нечинних законів, не узгоджується із законом про ратифікацію Європейської хартії регіональних та міноритарних мов.

Як і більшість людей у суспільстві, ми переконані, що законопроект є передвиборним кроком виключно з метою підвищення популярності перед виборами. Це – політична спроба розколоти українське суспільство, відволікти людей від більш актуальних проблем з дотриманням прав і свобод людини, економічних та соціальних проблем.

Закон «Про засади державної мовної політики» прийнято у нелегітимний спосіб з ознаками узурпації влади народу парламентською більшістю, й у разі набрання ним чинності він завдасть непоправної шкоди конституційному ладу і правовій системі України.

У зв’язку з цим вимагаємо:

– у Голови Верховної Ради України – не підписувати його, оскільки немає можливості встановити редакцію цього закону, за яку відбулося голосування, та кількість голосів народних депутатів, які голосували особисто, та зважаючи на інші суттєві порушення Конституції та регламенту;

– у Президента України – застосувати до нього право вето і повернути до парламенту із пропозицією скасувати закон у разі, якщо закон буде скеровано йому на підпис.

Центр політико-правових реформ,

Українська Гельсінська спілка з прав людини,

Лабораторія законодавчих ініціатив

06.07.2012

helsinki.org.ua

Це звернення є відкритим для приєднання http://helsinki.org.ua/index.php?id=1341581479.

Заява Асоціації єврейських організацій та громад Ваад України з приводу голосування «Про засади державної мовної політики»


10.07.2012 Голосування у Верховній Раді законопроекту «Про засади державної мовної політики», на наше переконання, порушило громадський консенсус щодо мовного питання, призвело до суспільного протистояння і обумовлено передовсім намаганням залучити додаткові голоси виборців.

Ваад України вважає за потрібне заявити, що на наш погляд, законопроект не вирішує проблем з мовами національних меншин, натомість суперечить Конституції України та положенням Європейській хартії реґіональних та міноритарних мов та Рамковій конвенції стосовно національних меншин.

В Україні дійсно є мови, які потребують державної підтримки, але це не російська, а кримськотатарська гагаузька, ромська, караїмська та кримчацька, урумська та румейська, а також ідиш. І саме їх як міноритарні захищає Європейська хартія реґіональних і міноритарних мов. Європейське законодавство захищає мовну різноманітність і спрямоване на захист зникаючих мов.

Проголосований проект розв’яже руки тим, хто намагається взагалі вилучити українську мову з обігу у реґіонах, де є більше 10% іномовного населення. І це, на наше переконання, є злочином проти української мови.

Автори законопроекту борються за те, щоб громадяни не розмовляли українською мовою, не вивчали її й не користуватися нею, натомість дають значні преференції російській мові. У такій спосіб не можна вирішити мовні проблеми національних меншин.

Слід також зауважити, що проект закону «Про основи державної мовної політики» не дістав однозначно схвальної оцінки ані в середовищі національних меншин, ані в українському суспільстві. До того ж жодного разу національні меншини України спільно не обговорювали зазначений законопроект у відкритому режимі, не заслуховували арґументів його авторів та не висловлювали власних позицій і зауважень.

Запропонований документ становить загрозу українському суспільству, оскільки нехтує державним статусом української мови, не захищає загрожені (міноритарні) мови і вносить розбрат і напругу в українське суспільство.

Національні громади України прагнуть інтеґрації у громадянське суспільство України, вони хочуть будувати спільний дім, який не руйнуватимуть заради кон’юнктурних інтересів.



Йосиф Зісельс

Голова Ваад України

18.07.12

Презентація доповіді Freedom House


Андрій Диденко

5-го липня 2012 року у приміщенні книгарні «Є» відбулася презентація нового звіту щодо Україні відомої правозахисної організації Freedom House (Дім свободи): «Перспективи демократизації на тлі авторитарного тренду на євразійському просторі”. Доповідь презентував Девід Кремер – президент Freedom House з жовтня 2010 року. У березні 2008-го – січні 2009-го обіймав посаду помічника державного секретаря США з питань демократії, прав людини та праці. Був також заступником помічника держсекретаря з європейських та євразійських питань, відповідальним за відносини з Росією, Україною, Молдовою та Білоруссю. До того працював старшим радником заступника державного секретаря з глобальних питань. Здобув ступінь магістра совєтології Гарвардського університету і ступінь бакалавра совєтології та політології Тафтського університету.

Девід Кремер розповів, що Freedom House була заснована в 1949-му році і з цього часу системно і цілеспрямовано у вигляді річних звітів вимірює стан демократії і дотримання прав людини, як в США, так і в інших країнах світу. Як пояснив пан Кремер, рівень демократії і дотримання прав людини в щорічних доповідях Freedom House вимірюється за 23-ма критеріями. «Ми разом з колегою Деймоном Велсом були у Харкові, Львові, Донецьку, спілкуючись з державними службовцями, опозиційними політиками, журналістами і простими людьми та підготували другий звіт за підтримкою Фонду «Відродження». «У своїх звітах минулого року ми били на сполох і висловлювали занепокоєння, але за рік ситуація погіршилася. А саме: відчувається тиск на ЗМІ, якого не бачили до того, вибіркове правосуддя, це стосується справи Тимошенко, тиск на громадянське суспільство, стурбованість діяльністю Верховної Ради, зростанням корупції, як багаторічної проблеми, яка зростає. Але є й позитивні покращення – це більш мобілізоване громадське суспільство». Як приклад, Девід Кремер навів миколаївський випадок, коли була покалічена і зґвалтована дівчина, і громадська активність змусила владу змінити міру запобіжного заходу щодо звільнених злочинців. Також як позитив він зазначив, що в суспільстві відчувається «більше зосередженості і уваги до виборів, покращення активності в неурядових організаціях, що займаються правозахисною діяльністю». З боку уряду помічене намагання «протистояти російському тиску».

Проте в доповіді зазначено в якості негативних тенденцій обмеження права на мирні зібрання. Мало того, Девід Кремер зазначив, що в Україні «право на мирні збори під загрозою».

Також на 15–16 сторінці звіту акцентується увага, що в середовищі можновладців відслідковується збагачення за рахунок владних повноважень, як приклад: «люди в сім’ї президента отримують переваги від родинних зв’язків». Як наслідок, були образливі для українського уряду заклики «не приїжджати на Євро-2012 як протест проти вибіркового правосуддя».

Кремер зазначив, що «ми сподіваємося на тому, що не має потреби застосовувати санкції до уряду України, проте про санкції згадується в доповіді внаслідок розчарування». Разом з тим «не можна порівнювати Україну з Білоруссю і Росією».

«Україна є головним болем, а не питанням вирішення проблем для європейських країн і заходу. Якщо Україна хоче вирішити проблеми, вона сама повинна це зробити».

На запитання щодо конкретизації українських проблем Кремер зазначив: «існує регрес за п’ятьма показниками, а саме: контроль над ЗМІ, розкол опозиції, Верховна Рада стала печаткою, що візує закони, прокуратура виконує замовлення і політичне кривосуддя».

Деймон Велс додав, що «у нас не має можливості вплинути на Україну. Більшість ЗМІ належать власникам і дуже мало незалежні».

Питання: «Яка ситуація зі свободою слова в Україні?»

Девід Кремер: «Є занепокоєння щодо тиску на окремих журналістів, відбувається цензура, в звіті є розділ «ЗМІ», є тиск не тільки від уряду, але і з боку бізнес-джерел. Треба писати репортажі так, як відчуваєш. Але в порівнянні з іншими країнами в Україні журналістська спільнота більш жива».

Питання: «Як Ви вважаєте чи варто зараз підіймати питання про мову в Україні?»

Девід Кремер: «Стосовно мови питання дуже чутливе. Є дуже багато важливих питань пов’язаних з судом, прокуратурою. Питання про мову напередодні виборів підіймати не варто».



07.07.12
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка