Податкове право §



Скачати 319.38 Kb.
Дата конвертації04.11.2016
Розмір319.38 Kb.
Глава 10 ПОДАТКОВЕ ПРАВО

§ 1. Поняття податку, принципи оподаткування

Термін “податок” може розглядатися як правова і як при­кладна категорії. Більшість вчених, характеризуючи податок як правову категорію, роблять акцент на перехід права власності


217

від платника до держави, тобто на зміну форми власності при внесенні платником податку до бюджету (державного чи місце­вого).

Справді, подібний підхід був в основі радянського законо­давства, де чітко витримувався примат державної власності і влаштовувався різноманітний податковий режим залежно від форми власності платника. В сучасних умовах всі форми влас­ності рівні, мають однакові економічні і правові основи функціо­нування. Крім того, визначення податку як правової категорії мусить містити головну ознаку фінансових відносин. З позицій предмету фінансового права головне в податку — мобілізація коштів державою у централізований фонд для задоволення сус­пільних потреб, а перехід права власності, хоча він є, не голов­на ознака податку, а одна з його рис.

При визначенні податку як прикладної категорії фактично визначаються всі його основні ознаки. Як прикладна категорія, податок становить нецільовий, безвідплатний, безповоротний, бе­зумовний і обов'язковий платіж, що надходить від юридичних і фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (або цільовий бюджетний фонд) на підставі акта Верховної Ради або ради місцевого самоврядування.

Враховуючи ці дві сторони єдиної категорії, можна, перш за все, визначити податок як форму примусового відчуження результатів діяльності юридичних і фізичних осіб, що прийма­ють грошову форму у власність держави, які надходять до бюд­жету відповідного рівня (або цільовий фонд), на підставі акта компетентного органу державної влади цей платіж вноситься як нецільовий, безвідплатний, безповоротний, безумовний і обов'язковий. Наш законодавець не робить різниці між подат­ками і іншими обов'язковими платежами. Стаття 2 Закону Ук­раїни “Про систему оподаткування” від 2 лютого 1994 року вста­новила, що “під податком, збором, іншим обов'язковим плате­жем до бюджетів і внеском до державних цільових фондів розуміється обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України”. Проте, розрізнення податків, зборів і інших обов'яз­кових платежів як схожих, але різноманітних інструментів, на­стійно необхідне. Особливо важливе це при розв'язанні спірних питань на стику фінансового та інших галузей права.
218

Які ж функції виконують податки у суспільстві? У податках вони похідні від функцій фінансів, реалізують вони ті ж зав­дання, але в більш вузьких межах.

Функції податків повинні відбивати їх суттєвість. Найваж­ливішою функцією податків є фіскальна (fiscus (лат.) — дер­жавна казна). Відповідно до цієї функції, податки виконують своє основне призначення — насичення доходної частини бюд­жету, для задоволення суспільних потреб. В період становлен­ня буржуазної держави ця направленість податків визнавалася єдиною. Проте до кінця XX ст. нова концепція податків визнає їх як соціальний регулятор, знаряддя реформ, і до кінця 30-х років XX ст. податки розглядаються вже і як засіб регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростанням

Дуже важливо підкреслити стабільність фіскальної функції податків, яка означає не просто формування переліку надход­жень в бюджет, а механізм цих надходжень, що діє на постійній, стабільній основі і забезпечує централізоване стягнення податків.



Регулююча функція податку слугує своєрідним доповнен­ням попередньої і скерована як на регулювання виробництва, так і на регулювання споживання (наприклад, непрямі подат­ки). При цьому регулюючий механізм існує об'єктивно, і вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави. Дуже часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям чи виробникам. Проте податкове регулюван­ня — надто складний механізм впливу, що враховує не тільки податковий тиск, але і перспективи того чи іншого виду діяль­ності, рівня прибутковості тощо.

Розподільна функція податку являє своєрідне віддзеркален­ня фіскальної: наповнити казну, щоб потім розподілити одер­жані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно пе­реплітається з регулюючою функцією, і в одній дії можуть про­являтися обидві. Наприклад, непрямі податки, які регулюють споживання, створюють основи для перерозподілу коштів від одних платників до інших (акциз на делікатесні види продуктів тощо). Це дозволяє говорити про існування первинного і вто­ринного (перерозподілу) розподілу за допомогою податків.

_________________________________________



1Див.: фінансове право: Підручник / Під ред. проф. О. Н. Горбунової.— М., 1996. - С. 181-182.

219


Стимулююча (дестимулююча) функція податку створює орієнтири для розвитку чи руйнування виробництва, діяльності. Як і регулююча, вона може бути пов'язана з застосуванням механізму пільг, зміною об'єкту оподаткування, зменшенням бази оподаткування. Інколи цю функцію характеризують як підвид третьої.

Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, ви­користанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюється раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку зокрема, перевіряється, наскільки податки відповіда­ють реалізації своєї мети в умовах, шо склалися.

Реалізація функцій податку безпосередньо пов'язана з тими принципами, що в ньому закладені і втілюються в окремому виді податку.

Принципи податку реалізуються крізь конкретні прояви, що характеризують особливості цього специфічного механізму:

1) одноразовість обкладання означає, що один і то же об'єкт може оподатковуватися одним видом податку тільки один раз за певний період (податковий період);

2) найбільш важливі податки, які здійснюють основні надходження коштів у бюджет, і перелік всіх інших визнача­ються вищим органом законодавчої влади. Механізм оподатку­вання регулює уряд;

3) універсалізація податку припускає незалежність подат­кового тягаря від форм власності платника, рівний підхід до умов оподаткування будь-яких суб'єктів. Цей принцип формує також умови рівного відрахування будь-якої частини об'єкту, незалежно від джерел його одержання. Таким чином, всі плат­ники зобов'язані відраховувати рівну частку прибутку, залежно від своєї діяльності;

4) науковий підхід в формуванні елементів податкового ме­ханізму.

Розподіляючи види вилучень в бюджет і зупиняючись на характеристиці податків, важливо виділити їх основні ознаки:

1. Вид платежу, що регулюється актом компетентного орга­ну державної влади.

2. Близько до цієї ознаки прилягає ознака індивідуальної безвідплатності чи однобічного характеру його встановлення.


220

В основі цієї ознаки податку закладено односкерований рух коштів від платника до держави. При цьому платник не одер­жує (на перший погляд) нічого замість внесених коштів. Це не означає виникнення зустрічних обов'язків держави. Надані кошти (кожного платника) скеровуються на задоволення сусп­ільних потреб.

3. Безумовний характер податку є продовженням поперед­ньої ознаки. Це означає сплату податку, яка не зв'язана ні з якими зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки, мабуть, найбільш чітко характеризують суттєвість податків.

4. Нецільовий характер податкового платежу означає над­ходження його в фонди, що акумулюються державою і викори­стовуються на задоволення державних потреб. При цьому не­відомо, на задоволення яких саме цілей ідуть надходження від конкретного податку. Таким чином, формується немовби роз­митий грошовий фонд держави. Зрозуміло, вимагає окремого розгляду проблема деяких видів податків, що за своїм характе­ром дуже схожі на збори (податок на промисел; податок з влас­ників транспортних засобів тощо).

5. Податок — це платіж, що надходить в бюджет відповід­ного рівня чи цільовий фонд. Розподіл податків по бюджетах, фондах здійснюється у відповідності з бюджетним законодав­ством і може проводитися двома основними шляхами: закріп­ленням податку за певним бюджетом чи розподілом його між бюджетами.

6. Обов'язковий характер податку припускає неможливість законного відхилення від нього (крім пільг, закріплених в нормативному акті). У платника немає вибору: сплачувати або не сплачувати, у нього єдиний законний шлях — перерахуван­ня податку в бюджет (хоча цей шлях не завжди обирається ним). Обов'язковість відображається навіть у першочерговості подат­кових платежів.

7. Безвідплатний характер податку, мабуть, не вимагає особ­ливих коментарів, хоча слід звернути увагу на один аспект. В кін­цевому підсумку платник одержує віддачу від внесених ним податків, коли держава реалізує потреби, в яких зацікавлено суспільство і кожний його індивід (охорона суспільного поряд­ку, охорона здоров'я, освіта) і в ньому розумінні податки ніби­то повертаються до платника. Природно, податку, миту, збо­-
221

рам властиві спільні риси1. До них належать: обов'язковість спла­ти податків, зборів, платежів у відповідні бюджети і фонди;

точне надходження їх в бюджети і фонди, за якими вони закр­іплені; вилучення Їх на основі законодавче закріпленої форми і порядку надходження: примусовий характер вилучення;

здійснення контролю єдиним органом Державної податкової адміністрації; в певній мірі безеквівалентний характер платежів.

Проте, незважаючи на схожість цих механізмів, вони ха­рактеризуються чіткою різницею один від одного. Мито і збори відрізняються від податків за призначенням. Податкові платежі забезпечують до 80 % надходжень в доходну частину бюджету, інші види відрахувань — відповідно, менше; за метою. Мета податків — задоволення потреб держави, ціль мита і зборів — задоволення певних потреб чи витрат установ; за обставинами. Податки становлять безумовні платежі; мито, збори виплачу­ються в зв'язку з послугою, що надається платнику державним закладом, що реалізує державно-владні повноваження2 за ха­рактером обов'язку. Сплата податку пов'язана із чітко відби­тим обов'язком платника: мито, збір характеризується певною добровільністю дій і не регулюється, іноді, нормалей імпера­тивного характеру; за періодичністю. Збори, платежі, мито ма­ють разовий характер і їх сплата здійснюється без певної систе­ми; податки характеризуються певною періодичністю; для мита, зборів, на відміну від податків, характерна відплатність.

Таким чином, на відміну від загальних податкових платежів збори і мито мають індивідуальний характер і їм завжди влас­тива спеціальна мета і інтереси.

Законодавчого розрізнення мита і зборів в Україні немає. Раніше головним критерієм було адресне надходження коштів. Якщо платіж в бюджет — мито, якщо на рахунок організації — збір. В сучасних умовах акценти дещо змінилися: збір — платіж за наявність особливого права; мито — платіж за вчинення на адресу платників юридичне вагомих дій.

Сукупність податків вимагає їх систематизації за багатьма певними підставами. Зупинимося на головних.

______________________________________

1Див.: финансовое право. Учебник / Под ред. проф. Н. Й. Химичевой. - М., 1995.— С. 230; Финансовое право. Учебник / Под ред. проф. О. Н. Горбуновой - М., 1966. - С. 180. Див.: Основи налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. - М., 1995.- С. 28.
222

1. Залежно від платника:

А. Податки з юридичних осіб (податок на прибуток, пода­ток на добавлену вартість, акцизний збір тощо).

Б. Податки з фізичних осіб (подоходний податок, податок на промисел тощо).

В. Змішані — податки, що справляються з юридичних і фізичних осіб (податок з власників транспортних засобів, зе­мельний податок тощо).



2. Залежно від форми обкладання:

А. Прямі (подоходно-майнові — податки, що справляються в процесі придбання і акумуляції матеріальних благ, що визна­чаються розміром об'єкту обкладання і включаються в ціну то­вару та сплачуються виробником чи власником. Прямі подат­ки, в свою чергу, поділяються на:

а) особові — податки, що сплачуються платником за раху­нок і залежно від одержаного ним прибутку (доходу) і які вра­ховують платоспроможність платника;

б) реальні (rеаl (англ.) — майно) — податки, що сплачують із майна, в основі яких лежить прибуток, що припускає се­редній рівень прибутку.

Б. Непрямі (на споживання) — податки, що справляються в процесі використання матеріальних благ, що визначаються розміром споживання, включаються у вигляді добавки до ціни товару, які сплачуються споживачем. При непрямому оподат­куванні формальним платником є продавець товару (робіт, по­слуг), що виступає посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Останній становить платника реально­го. Саме критерій поєднання юридичного і фактичного плат­ника є основним при розподілі податків на прямі і непрямі'. При прямому оподаткуванні — юридичний і фактичний плат­ник співпадає, в непрямому — ні.

Ще одне важливе зауваження при розподілі прямих і не­прямих податків — участь в утворенні ціни. Якщо прямі подат­ки закладаються в ціну на стадії виробництва, у виробника, то непрямі — тільки на стадії реалізації і як добавка до ціни то­вару.

_________________________________

1Див.: Финансовое право. Учебник / Под ред. проф. Н. Й. Химичевой. -М., І996.— С, 232; Финансовое право. Учсбник / ГІод рсд. проф. О. Н. Горбуновой. М., 1996.- С. 185.

233


Таким чином, податки — це обов'язкові, за юридичною фор­мою індивідуально безвідплатні, нецільові, безповоротні, безу­мовні платежі юридичних і фізичних осіб, що встановлені ор­ганом законодавчої влади або органом місцевого самовряду­вання для зарахування в державний чи місцевий бюджет або в цільовий фонд у точно визначеному розмірі і терміні.

Принципи оподаткування відбивають особливості і тенденції сучасної податкової системи:

1) стабільність, яка припускає незмінність основних подат­кових платежів правил стягнення податку протягом тривалого часу, а також логічність змін податкового законодавства. Стат­тя 7 Закону “Про систему оподаткування встановила, що став­ки податків не змінюються протягом бюджетного року, якщо інше не передбачено законодавчими актами України;

2) гнучкість — припускає оперативну зміну податкових пла­тежів, засобів їх нарахування, системи пільг і санкцій в залеж­ності від зміни ситуації (але цей принцип не заперечує стабіль­ності);

3) рівновага — забезпечує орієнтацію держави на підтримку за допомогою податків структурної рівноваги;

4) рухомість — відбиває чітку зміну податкових платежів у галузі формування, бази оподаткування чи появи нових форм податків;

5) чітка антиінфляційна направленість податкових вилучень;

6) вигода як для платника при внесені податкових платежів, так і для контролюючого суб'єкту по вилученню податку, дер­жави при використанні податкових механізмів;

7) рівність, яка забезпечує однаковий обов'язок платників при рівних оціночних умовах і розмірах прибутку;

8) стимулювання — виступає як формування економічних і правових інтересів при здійсненні певної діяльності і одержанні більш високих доходів;

9) економічність, яка співвідносить видатки по збиранню податку (витрати апарату, опрацювання документації тощо) і прибуток від збирання податкових надходжень.

Стаття 3 Закону України “Про систему оподаткування” вста­новлює принципи побудови та призначення системи оподат­кування: система оподаткування будується за принципами обо­в'язковості, економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян


224

та забезпечує надходження коштів до бюджетів відповідних рівнів і державних цільових фондів.

В Україні розмежування податків йде по двох рівнях: на державні і місцеві. За державним бюджетом закріплюються більшість загальнодержавних податків і зборів, за республікансь­ким Автономної Республіки Крим і місцевими бюджетами зак­ріплюється частина загальнодержавних податків (повністю або за певними нормативами) і місцеві податки і збори. Загально­державні податки регулюють республіканський бюджет Авто­номної Республіки Крим і місцеві бюджети.

Поділ податків за рівнями компетенції органів державної влади означає закріплення за конкретними органами повнова­жень у галузі встановлення, зміни чи скасування податків. По­даткове регулювання здійснюється передусім на основі права (компетенції) державного органу влади вводити податки і зби­рати їх в процесі виконання бюджету. Стаття 1 Закону України “Про систему оподаткування” підкреслює, що встановлення скасування податків, зборів і платежів, а також пільг здійснюєть­ся Верховною Радою України, Верховною Радою Республіки Крим і місцевими радами, причому Верховна Рада Республіки Крим і місцеві ради можуть вводити додаткові пільги у галузі оподаткування в межах сум, що надходять до їх бюджетів.



§ 2. Податкове право, податкові правовідносини

Значимість відносин, які виникають при зборі податків, величезна, тому держава ретельно регулює їх за допомогою правових норм. Сукупність цих норм складає податкове право.

Податкове право — частина фінансового, але податкові пра­вові норми мають певні особливості. Податкові відносини виз­начають рух коштів від платника до відповідних централізова­них фондів у формі податкових платежів. Відносини суб'єктів при сплаті податків складають певні групи:

1) між державою і податковими органами;

2) між податковими органами і платниками;

3) між державою, податковими органами і фінансово-кре­дитними установами по акумуляції податкових платежів.

Податкове законодавство України розгалужене, бо включає закони по всіх видах податків, інструкції Головної державної податкової адміністрації, їх численні листи, телеграми тощо. Але є і так званий основний закон, що встановлює види усіх
225

податків, обов'язкових платежів, принципи і систему оподат­кування. Це Закон України “Про систему оподаткування”1. Цей Закон складається з трьох розділів. Перший — “Загальні поло­ження” містить основний перелік податкових інструментів, що конкретизуються у вузьких нормативних актах і регулюють ок­ремі податкові платежі. Цей розділ найважливіший і може ви­користовуватися в проекті Податкового Кодексу. Другий розділ присвячений переліку податків, зборів і платежів, що справля­ються на території України. Розділ III “Заключні положення” містить ряд окремих положень, що порушують питання поряд­ку сплати податків, контролю за цим, усунення подвійного оподаткування тощо.

Податкові закони і підзаконні податкові акти називають елементи податкового механізму, які можна поділити на дві групи:

1. Основні головні характеристики податку, без яких не­можливо уявити відповідний податковий механізм:

а) платник податку; б) об'єкт оподаткування; в) ставка по­датку.

Фактично на підставі цих елементів можна мати загальне поняття про податок. Відсутність будь-якого з цих елементів залишає питання відкритим і повністю невизначеним.

2. Додаткові необхідні характеристики податку, що роз­кривають специфіку податкового механізму і його використання:

а) пільги по оподаткуванню; б) особливості обчислення об'єкта; в) бюджет чи фонд, куди поступають податкові пла­тежі; г) терміни і періодичність перерахування податку.

Відносини, які виникають у галузі податків, регулюються, як і всі фінансові відносини, фінансово-правовими нормами і набувають форми податкових правовідносин.

Система податкових правовідносин підпорядкована певній меті, а саме: встановленню і стягненню податків. Податкові правовідносини мають чіткі, встановлені законодавчими нор­мами, зв'язки між суб'єктами, які ніколи не можуть бути рівни­ми, їх права і обов'язки перед державою.

Держава зацікавлена в тому, щоб своєчасно надходили по­даткові платежі, які вже стають власністю держави. Держава

__________________________



1 Див.: Закон України “Про систему оподаткування”, введений в дію Поста­новою Верховної Ради від 25.06.91 р. В редакції Закону від 02.02.94 р. із змінами, внесеними згідно із Законом Верховної Ради № 96/96 ви 22.03.96 р.

охороняє будь-які правовідносини. Норми, які регулюють відно­сини, мають санкції — вказівки на наслідки невиконання пра­вил, що містяться в нормах. Податкові правовідносини забез­печуються державним примусом особливо, бо держава не може існувати без матеріального забезпечення, а податки — це знач­на частина її бюджету.

Головною характеристикою будь-якого податку є його плат­ник. Доволі часто в літературі й на практиці ототожнюються поняття “суб'єкта податкових правовідносин”, “суб'єкта подат­ку” і “платника податку”, але вони не завжди збігаються.

Головним критерієм розрізнення суб'єкта податку і носія податку є принцип юридичного чи фактичного обов'язку спла­ти податку. Якщо суб'єкт податку характеризується юридич­ним обов'язком перерахування податку до бюджету, то реальні засоби, тобто кошти для цього надає платник. Так, суб'єкт та носій податку можуть збігатися (в основних видах прямих по­датків) і не збігатися при непрямому оподаткуванні. Наприк­лад, при сплаті податку на додану вартість перераховує кошти в бюджет особа, що реалізувала товар (роботу, послугу), але за рахунок грошей, одержаних у покупця (інколи — споживача) — носія, який і буде реальним, а не формальним платником податку.

Таким чином, при прямому оподаткуванні суб'єкт і носій податку збігаються і формально перераховують в бюджет ре­альні кошти однієї і тієї ж особи; при непрямому оподатку­ванні формальний платник (суб'єкт) перераховує кошти носія податку, одержані першим при реалізації товару.

Отже. суб'єкт оподаткування — особа (юридична чи фізич­на), що реалізує юридичний обов'язок сплати податку.

Носій податку — особа, що реально сплачує податок, на яку надходить остаточний податковий тиск у вигляді кінцевого споживача.

Платниками податків, зборів і інших обов'язкових платежів є юридичні і фізичні особи, на яких законодавством покладено обов'язок сплачувати податки і інші обов'язкові платежі (Ст. 4 Закону “Про систему оподаткування”).

Платник може реалізовувати свої обов'язки по сплаті по­датку або безпосередньо, або через представника, який пред­ставляє його інтереси.
227

Зараз розробляється правовий механізм точного обліку плат­ників податку. Цьому сприятиме Закон України “Про держав­ний реєстр фізичних осіб платників податків та інших обов'яз­кових платежів” від 22.12.94 р., який вступив у дію з 01.01.96 р. Цей механізм полегшує облік платників і внесення ними пла­тежів, але навряд чи можна сказати, що Закон цей був скерова­ний на захист людини — платника податку. Головні права зак­ріплені за податковими адміністраціями, а обов'язки їх зво­дяться до підтримання у належному стані Державного реєстру (стаття 9), а відповідають податків тільки за розголошення інформації про платника (стаття 11).

З невеликим запізненням подібний механізм запровадже­ний і для юридичних осіб.

Ці положення впроваджені постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 р. № 118 “Про створення єдиного держав­ного реєстру підприємств і організацій України”. Постановою Уряду у вигляді єдиного державного реєстру підприємств і орган­ізацій в Україні вводиться автоматизована система обліку, на­копичення і обробки інформації про підприємства та органі­зації всіх форм власності, а також їх окремих підрозділів (філіалів, відділень, представництв).

Метою утворення Державного реєстру є забезпечення єди­них принципів ідентифікації і обліку суб'єктів господарської діяльності; здійснення нагляду за структурними змінами в еко­номіці, забезпечення інформацією тощо. В реєстр входять дані про юридичних осіб, розташованих і здійснюючих свою діяльність на території України, розміщених за межами Украї­ни, але створених за участю українських структур. Реєстр скла­дається з комплексу інформації, куди входять ідентифікаційні, класифікаційні, довідкові, реєстраційні і економічні дані. Ство­рення його здійснюється Міністерством статистики України.

В основу обчислення певного податку з конкретного плат­ника податковою юрисдикцією держави, що представляє плат­ник, або на території якої здійснює діяльність, покладені два критерії: резидентства і територіальності. Різноманітне по­єднання цих критеріїв породжує різноманітний податковий режим і іноді знаходиться в основі проблеми подвійного опо­даткування. Деякі країни за основу беруть критерій резидент­ства (Великобританія, США, Російська Федерація, Україна),


228

інші — здебільшого критерій територіальності (Франція, Швей­царія, країни Латинської Америки).

Принцип резидентства (постійного місця знаходження) поділяє всіх платників на дві групи:

а) резиденти особи, що мають постійне місце проживан­ня або місцеперебування в даній державі та підлягають оподат­куванню з усіх джерел і несуть повну податкову відповідальність:

б) нерезиденти особи, що не мають постійного місця зна­ходження в державі, і підлягають оподаткуванню тільки з при­бутку, одержаного на даній території та несуть обмежену по­даткову відповідальність.

Таким чином, розподіл на резидентів і нерезидентів здійснюється на підставі трьох принципів:

1) постійного місцеперебування на території держави (час­тіше всього це кількісний критерій — 183 доби);

2) джерела, з яких одержують доходи;

3) межі податкової відповідальності (обов'язку): повної чи обмеженої.

Принцип територіальності визначає національну належність джерела прибутку. При цьому оподаткуванню в даній країні підлягає тільки прибуток, здобутий на її території, тоді як при­буток, одержаний за її межами, звільняється від податків в даній країні. Існує декілька підходів до класифікації платника по­датків:

— належності до даної держави (іноземні і національні);

— юридичні і фізичні особи.

Останній є найбільш слушним, узагальненим і тому найбільш часто виступає у вигляді законодавче закріпленого. Таким чи­ном, платники поділяються на дві групи: юридичні і фізичні особи (не змішувати з поділом податків за принципом платни­ка: податки з юридичних осіб; податки з фізичних осіб; подат­ки, що допускають змішаних платників).

Об'єкт оподаткування можна визначити як прибуток чи його частину, вартість деяких товарів, майно платників, окремі вили їх діяльності, додаткову вартість і інші об'єкти, встановлені за­конодавчими актами.

Закон України “Про систему оподаткування” у вигляді об'єкта оподаткування визначає дохід (прибуток), додаткову вартість продукції, вартість окремих товарів, майно юридичних


229

і фізичних осіб і об'єкти, введені певними законодавчими ак­тами України.



Предмет оподаткування дуже схожий на об'єкт оподат­кування. В деяких випадках їх використовують як поняття-синоніми. Співвідношення об'єкта і предмету оподаткування нагадує співвідношення філософських категорій “змісту” і “фор­ми”. Предмет оподаткування визначається конкретними озна­ками, особливостями, характеристиками, тоді як об'єкт стано­вить узагальнене поняття.

Наприклад, при оподаткуванні громадян об'єктом висту­пає сукупний річний прибуток, що включає цілий набір пред­метів обкладання (заробітну плату, прибуток від підприємниць­кої діяльності, авторські гонорари і т.д.). Практично збігаються об'єкт і предмет обкладання при нарахуванні плати за землю. Проте, якщо об'єктом тут виступає земельна ділянка, то пред­метом — конкретна земельна ділянка, залежно від її специфіч­них особливостей (находженні в межах міста чи за його межа­ми; характер грунту; інші деталі) ми і розраховуємо об'єкт опо­даткування.

Необхідність розрізнення об'єкта і предмету оподаткуван­ня визначається важливістю виділення серед матеріальних об'єктів саме тих, за якими законодавець закріплює особливий податковий режим та наслідки.

Використання податкової бази до багатьох майнових по­датків дуже важке, бо їх предмети важко сформулювати в яких-небудь одиницях оподаткування. В даному випадку використо­вується одиниця оподаткування — конкретна специфічна ха­рактеристика предмету оподаткування, по відношенню до якої застосовується ставка податку.



Одиниця оподаткування здебільшого являє практичний, роз­рахунковий інтерес. За її допомогою провадиться встановлен­ня нормативів і ставок обкладання (наприклад, при функціо­нуванні механізму податку із власників транспортних засобів;

плати за землю). Можна виділити традиційні одиниці обкла­дання (прибутковий податок — грошова одиниця; земельний податок — одиниці виміру площі дільниць; акциз на спиртне — кількість градусів), проте буває, що один і той же об'єкт при­пускає різноманітні параметри обкладання.

В коло категорій, що доповнюють або тісно пов'язані з об'єктом оподаткування, входить і поняття “джерело податку”.
230

В деяких випадках джерело податку може збігатися з об'єк­том оподаткування (прибуток при розрахунку податку на при­буток), але в більшості випадків — це два різних поняття. Дже­релом сплати основної маси податків є доходи платника. Але, якщо для фізичних осіб можна справді казати про доходи, куди увійде заробітна плата, пенсії, прибуток від підприємницької діяльності і т.д., то для юридичних осіб в основному мова може йти про чистий дохід — прибуток. Адже із загальної суми ви­торгу вони зобов'язані відшкодувати гроші на засоби вироб­ництва (матеріальні витрати) і витрати робочої сили (фонд за­робітної плати), а після цього залишається тільки прибуток.

Отже, основним джерелом, за рахунок якого сплачується основна маса податків, є прибуток. Існує і певний порядок спла­ти податків за рахунок прибутку:

1. Насамперед прибуток, що оподатковується, зменшується на майнові податки, мито та інші платежі.

2. На другому етапі відраховуються місцеві податки, видат­ки по сплаті яких відносяться на фінансові результати діяль­ності.

3. На третьому етапі сплачуються всі податки, що залиши­лися і вносяться за рахунок прибутку.

Таким чином, джерело податку — кошти платника (зде­більшого — прибуток), які використовуються їм для сплати по­датку.

В окремій статті податкового закону завжди закріплюється як один із основних елементів податкового механізму — ставка податку.

Ставка оподаткування належить до основних елементів, що характеризує податковий механізм, без якого неможливо уяв­лення про конкретний податок. Особливістю саме цього еле­мента на фоні інших, що складають базу податкового механіз­му (платник, об'єкт), є його особлива мобільність, рухомість. За допомогою зміни ставки податку можна досить оперативно реагувати на різні перетворення в економіці, практично не тор­саючись податкового механізму. Саме тому в багатьох випадках регулювання конкретного податку проходить без змін в податкових нормативних актах, а тільки шляхом зміни ставок податку в поточних нормативних актах (практично кожний закон України про Державний бюджет України на рік містить )ряд переглядів ставок податків: податок із власників транс­-

231


портних засобів, плата за землю тощо), незважаючи на те, що таке заборонено робити.

Ставка податку — розмір податку, що встановлюється на одиницю обкладання.

Однією з актуальних проблем, яка найчастіше обговорюється в державі, особливо в сучасний період, є податкові пільги.

Пільга — звільнення (повне чи часткове) платника податку, що враховує його особливості, від сплати податку. Слід підкрес­лити три моменти. Перший — пільга — це звільнення саме від сплати, а не від зобов'язання сплати, яке покладене статтею 67 Конституції. Адже при відстрочці (розстрочці) зобов'язання сплати податку залишається, а звільнення (на певний час) тор­кається лише сплати податку, і по закінченні певного терміну підлягає реалізації (податковий кредит). Друге — звільнення мож­ливе в двох обсягах: повному — коли платник повністю звільняється від сплати податку, і частковому — коли змен­шується податковий тягар за рахунок зменшення об'єкта або розстрочки сплати податку. І третє — коли мова йде про особ­ливості платника, вони можуть стосуватися як безпосередньо рис, що його характеризують (інвалід І і II групи; ветеран Ве­ликої Вітчизняної війни: багатодітний платник), так і конкрет­них видів діяльності, якими він займається (підприємство, що виробляє сільськогосподарську продукцію; підприємства, які здійснюють фрахт судів і т.д.).

Практика законодавства виходить із закріплення переліку пільг у відповідному законодавчому нормативному акті. Це за­безпечує гарантії для платника від ліквідації одержаної при­вілеї на тривалий період часу.

Податкові правовідносини і реалізація безпосереднього обо­в'язку платника по сплаті податку припускають певне протис­тояння податкового органу і платника податку. Виходячи з цього, в законодавстві необхідно чітко врегулювати межі можливих дій, установити права, обов'язки кожного з них.

Сплата податків є одним з основних обов'язків юридичних і фізичних осіб, що закріплено в статті 67 Конституції України. Реалізація цього обов'язка залежить як від оптимальних сти­мулів та їх правового регулювання, так і від чіткого розподілу прав і обов'язків суб'єктів податкових правовідносин. При за­конодавчому регулюванні враховується, що права закріплюють межі можливої поведінки суб'єкта, тоді як обов'язки регулю-
232

ють межі належної поведінки другого суб'єкта податкових пра­вовідносин.

Основи правового статусу платника закріплюються закона­ми, що регулюють базу системи оподаткування'. Нормативні ж акти, що регулюють механізм окремих податків і зборів, дета­лізують конкретний перелік прав і обов'язків платників.

Права і обов'язки встановлюються щодо кожного податку і містяться в конкретному нормативному акті. Важливіше виді­лити певні групи обов'язків платників, а саме обов'язки:

1. Організаційного характеру:

— стати на облік чи зареєструватися в податковому органі (новий зміст набув цей обов'язок з появою в Україні держав­них реєстрів фізичних і юридичних осіб — платників податків;

— надавати компетентним органам необхідну інформацію (податковим адміністраціям — про відкриття рахунків, про рішення, прийняті судом чи власником) тощо.

2. По сплаті податків:

— самостійно і вірно обраховувати судій податкових пла­тежів;

— своєчасно і в повному обсязі сплачувати податки: пога­шати недоїмки.

3. По обліку і звітності:

— вести бухгалтерський облік і вносити виправлення в звіт­ність;

— своєчасно і в повній мірі складати звіти і зберігати їх необхідний час;

— надавати в податкові органи необхідні документи, пояс­нення, довідки, виконувати їх вимоги (або обгрунтовано відмов­ляти).

Конкретні обов'язки платника засновані на двох підставах:

а) наявність об'єкта оподаткування у платника; б) наявність фактів, що породжують обов'язок сплати податку.

Законодавче закріплюються факти, що припиняють обов'яз­ки платника по сплаті податку:

— сплата податку;

— скасування податку;

— смерть фізичної особи (при ліквідації юридичної особи обов'язок по сплаті податку переходить до ліквідаційної комісії)2.

__________________

1Див.: Закон України “Про систему оподаткування”.

2Див.: Фіінансовос право. Учебник / Под ред. проф. Н.И. Химичевой. – М., 1995.-- С. 241 242.

233
Повноваження платника податку також можна об'єднати в групи:

1. Організаційного характеру:

— представляти свої інтереси безпосередньо (або через представника) в податкових органах;

— бути присутнім при проведенні податкових перевірок.

2. По сплаті податків:

— використовувати податкові пільги;

— одержувати відстрочку, розстрочку, податковий кредит.

3. По обліку і звітності:

— одержувати в податкових органах необхідну інформацію;

— вибирати засіб проведення податкового обліку;

— надавати податковим органам пояснення, обгрунтовані відмови; оскаржувати рішення податкових органів;

— не розголошувати податкову таємницю тощо.

Податкові органи являють собою систему закладів (подат­кові адміністрації, митний комітет, податкові поліції), що реа­лізують головну ціль — забезпечення сплати податків і зборів в бюджети. Головне призначення визначає коло прав та обов'язків податкових органів, їх посадових осіб.

Права і обов'язки податкових органів регулюються закона­ми, що визначать основи податкової системи, статус податко­вих адміністрацій. Якщо розглянути нормативні акти, що регу­люють податкові відносини, можна виділити три групи суб'єктів, що складають систему податкових органів:

1) безпосередні податкові органи (найчастіше законодавець має на увазі податкові адміністрації: 2) посадові особи подат­кових адміністрацій; 3) органи податкової поліції (як специфічні органи дізнання).

Права податкових органів можна об'єднати таким чином:

а) контрольні: проведення податкових перевірок; одержан­ня від платника необхідних документів; аналіз документації плат­ників і т.д.;

б) організаційні: припинення діяльності, ліквідацію чи ре­організацію підприємств; вилучення документів і предметів платника у вигляді доказів; виклик в податкові адміністрації осіб, що мають необхідну інформацію; подання в суди чи ар­бітражні суди позовів:

в) облікові: одержання інформації від платників і т.д.;

г) інформаційні: використання засобів масової інформації.
234

Владною стороною податкових правовідносин виступають органи податкової системи.

Система податкових органів включає декілька досить роз­галужених структур. Очевидно, було б помилкою ставити знак рівності між податковими органами і податковими адміністра­ціями. Останні є тільки одним з елементів системи податкових органів. Можна виділити систему податкових органів у вузько­му і широкому розумінні слова.

Податкові органи у вузькому розумінні ідентичні системі податкових адміністрацій і здійснюють контроль тільки за над­ходженням в бюджет обов'язкових платежів. Податкові органи в широкому розумінні контролюють і забезпечують надходження в бюджет всіх відрахувань, що законодавець включає в подат­кову систему, як сукупність податків, зборів, платежів. В дано­му випадку система податкових органів охоплює вже і митні органи, і податкову поліцію. Таким чином, в широкому ро­зумінні система податкових органів включає:

1. Державну податкову адміністрацію України.

2. Митні органи України.

3. Податкову поліцію.

Фактично систему податкових органів можна поділити на дві групи за місцем, що займає забезпечення обов'язкових пла­тежів у їх діяльності.



А. Беспосередньо податкові органи, діяльність яких без­посередньо зв'язана із забезпеченням надходжень до бюджетів та цільових фондів від податків та зборів.

Б. Умовно податкові (митні органи) — органи, що поряд зі своєю основною діяльністю забезпечують надходження від пла­тежів, що складають основу податкової системи.

Основне місце в системі податкових органів до 1996 р. зай­мали державні податкові інспекції. В 1996 році на місці подат­кових інспекцій утворилися податкові адміністрації. Проте по­даткові інспекції залишили помітний слід в системі органів фінансового контролю.

Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, очолюваним Головою, який за по­садою є міністром. Голови державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Сева­стополі призначаються та звільнюються Президентом України.

Головними завданнями Державної податкової адміністрації України є:


235

— здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильність обчислення і сплати податків;

— прийняття рішень по накладенню фінансових санкцій і адміністративних штрафів;

— прийняття нормативних і методичних документів з пи­тань оподаткування.

Діяльність митних органів в Україні регулюється норматив­ними актами, до яких відносяться Митний Кодекс України, Закон України від 25.06.91 р. № 1263-Х1І “Про митну справу в Україні”, Указ Президента України від 20.01.95 р. № 73/95 “Про положення про державний митний комітет України”, Поста­нова Кабінету Міністрів України від 8.07.94 р. № 465 “Про орга­нізацію територіальних митних управлінь”.

Митна справа в Україні включає в себе організацію пере­міщення товарів і предметів через митний кордон України, обкладення митом. Митна справа здійснюється безпосередньо митними органами, що становлять єдину республіканську сис­тему, що включає Державний митний комітет України та мит­ниці України. Державний митний комітет України створюєть­ся Кабінетом Міністрів України, положення про нього затвер­джується Верховною Радою України. Утворення, реорганізація і ліквідація митниць України проводиться Державним митним комітетом України.

Державний митний комітет України є центральним орга­ном державної виконавчої влади, який підпорядкований Кабі­нету Міністрів України. В межах своїх повноважень Комітет організовує і контролює виконання актів законодавства Украї­ни про митну справу. Він приймає нормативні акти тільки відпо­відно до Митного кодексу і інших законів України.

У систему митних органів входять Державний митний ко­мітет України і територіальні митні управління, митниці і інші митні заклади. Згідно з статтею 9 Митного Кодексу України, в межах встановленої кількості робітників митної системи утво­рені територіальні митні управління.

Податкова поліція є специфічним правоохоронним орга­ном, що забезпечує економічну безпеку держави при надход­женні податкових платежів в бюджет або платежів.

Діяльність податкової поліції регулюється системою нор­мативних актів, що знаходяться на перехресті кількох галузей права: кримінального, кримінально-процесуального, адмініст­ративного і, звичайно, фінансового. В деяких випадках важко


236

визначити пріоритет конкретної галузі права при вирішенні цілком конкретного питання. Наприклад, санкція ст. 1482 КК України залежить від розміру прихованого прибутку від опо­даткування, а визначити його можна підсумувавши усі надход­ження від податків, зборів і платежів. Таким чином, ми зіткну­лися з перетином фінансової і кримінально-правової норм.

Широкий перелік завдань, що стоять перед органами по­даткової поліції, можна згрупувати в два блоки:

— попередження і припинення податкових правопорушень, в першу чергу злочинів;

— попередження і припинення правопорушень в системі податкових органів.

В основі діяльності органів податкової поліції лежать декілька принципів:

а) законності;

б) підконтрольності та підзвітності вищим органам законо­давчої і виконавчої влади;

в) поєднання гласної і негласної діяльності;

г) єдиноначальності;

д) єдності і централізації органів податкової поліції;

е) охорони прав та свобод громадян;

ж) аналітичності;

з) взаємодії з іншими правоохоронними і податковими орга­нами.

Обов'язки органів податкової поліції полягають:

1. У вияві податкових правопорушень і їх попередженні (здійснення оперативно-розшукувальних заходів, перевірка інформації і т.д.).

2. Охороні податкових органів (гарантія безпеки робітників всіх податкових органів).

3. Взаємодії з правоохоронними і іншими податковими орга­нами.

Права органів податкової поліції полягають:

1) у вияві і припиненні податкових правопорушень (пере­вірка платників податків і приміщень, одержання інформації і пояснень від громадян тощо);

2) використанні заходів примусу (припинення операцій плат­ників податку, застосування адміністративного затримання, зас­тосування зброї і спеціальних засобів;

3) накладенні стягнень (застосування санкцій за податкові правопорушення, адміністративних штрафів).


237

Обов'язки податкових органів поділяються на:

а) контрольні: проведення планових перевірок; вимога усу­нення виявлених порушень;

б) облікові: організація обліку платників і майна;

в) інформаційні: інформація платників; забезпечення документацією і бланками платників податків;

г) організаційні: залік (повернення) зайво сплачених плат­ником податків; додержання податкової таємниці; здійснення виробництва по справам про податкові правопорушення.

Спеціальними нормами регулюється відповідальність подат­кових органів, посадових осіб та інших працівників цих органів1.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Поняття податків, їх роль у формуванні дох одної части­ни бюджету.

2. На яких принципах будується оподаткування?

3. Податкова система України.

4. Елементи податкового механізму.

5. Порядок установлення податків.

6. Податкове право.

7. Особливості податкових правовідносин.

8. Суб'єкти податкових правовідносин.



9. Повноваження податкових адміністрацій.

10. Права і обов'язки платників податків.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка