Післямова



Сторінка9/28
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.13 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   28

III. Роман «Собор», про який Ви запитуєте, вважаю природним розвитком написаного раніше. Той, хто зна­йомий з моїми дотеперішніми книгами, особливо з рома­нами та новелами останніх літ, гадаю, знайде в новім ро­мані чимало образів і думок, які постійно хвилюють авто­ра і які хотілось розвинути, поглибити. Життя сучасника, все, що в житті приваблює автора, і те, що йому болить, роздуми про людину та її майбутнє це якраз і спонукало взятися за перо. На чомусь, може, наголошено більше, ніж досі. Щось, може, більше бентежить, щось викриста­лізувалось, стало яснішим. В умовах сучасної цивілізації, яка несе з собою стільки несподіванок, інтелектуальна напруга літератури наростає, письменник прагне збагну­ти процеси розвитку народного життя в усій їхній склад­ності. Дуже важливим мені здається, щоби перед могут­тям техніки людина не здрібнилась, щоби дух людський не занепав, не занидів у практицизмі, щоби, не перетво­рюючись в добувача лише матеріальних благ, людина XX ві­ку зберегла в собі все найкраще від минулих віків, здобу­лась на вищий ступінь духовності, ще гостріше відчула потребу самовдосконалюватись, плекати в собі жагу спра­ведливості, людяності, чуття краси, історичної перспек­тиви, одне слово, щоб всебічно розвивала вона в собі як першооснову життя — високе духовне начало. В новому суспільстві люди все більше повинні ставати людьми.

Проблеми гуманізму, ці корінні проблеми доби, з но­вою силою хвилюють сьогодні прогресивне світове мис­

тецтво, в цьому ж річищі йдуть і шукання літератури української, як і багатьох братніх літератур Радянського Союзу.

Яке майбутнє роману? Поділяю певність тих романіс­тів, котрі дивляться ОПТЇТМІСТИЧНО на розвиток цього мо­гутнього симфонічного жанру. Але оскільки мистецтву властиво вічно оновлюватись, то ясна річ, що сучасному романові потрібна й нова, сучасна, поетика. І, звичайно, в кожного справжнього митця вона буде своя, індивідуа: льна, неповторна, як і людська мисль. Найістотніше в професії письменника мислити. Мислити образами. Писати ж, як мовилось колись, він і нині має гарячою кров'ю серця.

Ось у такому вигляді склалися відповіді на Вашу ан­кету.

Користуюсь нагодою, щоб передати щире вітання чи­тачам Пряшівщини, всім нашим друзям у братній соціа­лістичній Чехословаччині.

Олесь Гончар.

1 червня 1968 Салахяну Акопу,

Москва, редакція журналу «Дружба народов»

Дорогой Акоп!

Приветствую тебя с возвращением из больничной кельи в зтот прекрасний и яростннй мир. Ему тебя явно не хватало.

Рад, что душа твоя принимает «Собор». Да и на Украине не все (далеко не все) читают роман пошамотински. Есть, конечно, «иезуитн», охочие наводить тень на ясный день, но основная масса читателей, те, кто подходит к ро­ману без предвзятости, без озлоблення, воспринимают его так же, как и ты, как и «Дружба народов».

Вот почему я не вижу надобности в том, чтобы давать специальную врезку». Если же возникнут конкретные,

'А. Салахям, заступник редактора журналу «Дружба народов», радив О. Гончару дати до російського перекладу «Собору» врізку, в якій би ав­тор сказав, що врахував деякі зауваження, побажання.

вразумительные замечания по тексту, я их, разумеется, постараюсь учесть.

Дружбонародовцам мой сердечний привет: я ценю их принципиальность.

Добра тебе, дорогой. Во всем добра.

Ол. Гончар.

1.VI.68


6 лютого 1969 Голові Ради Міністрів

Української РСР тов. Щербицькому В.В., першому секретареві Центрального Комітету Комуністичної партії України тов Шелесту П.Ю.

Президія Спілки письменників України стурбована до­лею видатної історичної пам'ятки українського і всіх ра­дянських народів комплексу приміщень Київського брат­ства і КиєвоМогилянської академії (заснована в 1615 ро­ці), розміщених в Подільському районі М.Києва.

На садибу Братства і КиєвоМогилянської академії пре­тендує КВМУ (Київське військовоморське училище), і пи­тання про це вирішується тепер у відповідних інстанціях.

Президія СПУ просить Вас втрутитися в цю справу. Ми просимо проголосити садибу Братства і КиєвоМогилян­ської академії історичним заповідником і віддати її в роз­порядження Київського університету ім. Т.Г. Шевченка. З глибокою повагою

О. Гончар,

перший секретар правління Спілки письменників України.

28 березня 1969

Сизоненку 0.0.

Дорогий Сашко, вітаю Вас звідси (де море у штормах, цілі ночі гупає в бетони, як артилерія, а гори у хмарах, холодні).

Це добре, що Ви вчасно розібралися з тією КиєвоМогилянською: Перед від'їздом я хотів Вас навіть попереди­ти, та якось не випало. Як видно, розмовляючи з Турчиномі, ми мали на увазі зовсім різні речі. Мені, скажімо, здавалося, що йдеться більше про суботник чи серію суботників, під час яких оті хлопціентузіасти допомогли б відремонтувати корпус, впорядкувати подвір'я і, головне, найти могилу Сагайдачного та поставити на ній якийсь пам'ятний знак, адже ж йдеться про полководця!

А що вся територія має бути заповідником, що має бу­ти збережена як пам'ятник історії й культури це ясно само собою, я, до речі, теж писав від Спілки листа про це на ім'я першого секретаря й голови уряду про те, щоб пе­редати весь комплекс університетові. І якщо є про це на­віть постанова то це чудово, і газеті треба виступати, щоб постанова гаки виконувалась і корпус щоб ремонту! вався, а не жалюгіднився отам, ніби якийсь «безхозний»...

Отже, шановний Федір Филимонович [Турчин] нас, видно, не так зрозумів, та й своїми намірами не до кінця, мабуть, поділився... Він говорив щось про науковий гур­ток їториківкурсантів таї їм же є пр'остір'для дії. Не про плавальний басейн ішлося ж, а про те, щоб розшука­ти могилу та таблицю прибити, а може, й про пам'ятник подумати... І статтю малося на увазі, саме написану з та­ким спрямуванням. Зберегти, причепурити, реставрува­ти, відкрити людям ось про що. І про це газета, мабуть ще, таки виступить.

Вам же, Сашко, доброго настрою, світлого слова до праці. І щоб небо над Києвом нарешті заголубіло повесіншому.

Тисну руку

Ол. Гончар.

28.UI.69

'Турчин Федір Филимонович, капітан І рангу, начальник Вищого політичного училища ВійськовоМорских сил СРСР, яке розміщалось в приміщеннях КиєвоМогилянської академії.

14 листопада 1969 Прасолу LA.

Шановний Іване Антоновичу! Оформити підтвердження в нотаріуса не встиг (там за­візно), а зараз мене терміново відправляють на лікування.

Тому пишу підтвердження просто на депутатському бланку гадаю, ні в кого не виникне сумніву в його до­стовірності.

Сповістіть які будуть наслідки.

Всього доброго Вам

Ол. Гончар.

14.ХІ.69

Підтвердження

Я, Гончар Олесь Терентійович, письменник, підтвер­джую цим, що знаю Прасола Івана Антоновича по фрон­ту, по спільній службі у в/ч 39270, де Прасол І.А. коман­дував мінометною ротою. Незважаючи на неодноразові захворювання на шлункові хвороби та тяжкі простуди, вв'язані з форсуванням крижаних рік в березні 1945р., т. Прасол І.А. залишався в бойових порядках роти. Оче­видно, на це зараз мусить бути зважено при визначенні причин його теперішніх захворювань.

Ол. Гончар.

14.ХІ.69

2 січня 1970 Бойку Б.М.

Шановний товаришу Бойко! Вітаю Вас зі святом.

Час від часу знову згадуються прочитані Ваші фрагмен­та1. Вони значні. Автор має оту саму іскру Божу... Але не затягуйте. Сконтактуйтеся з редакцією і доводьте до дру

1 Йдеться про фрагменти роману «Липовий цвіт сорок першого...».

ку. В листі Ви слушно згадували оповідання Бальзака про невідомий шедевр. Це всім нам треба пам'ятати. Всього Вам найкращого.

Ол. Гончар.

5 лютого 1970 Секретарю ЦК КПСС

товаришу Демичеву П.Н.

Дорогой Петр Нилович!

Президиум правлення Союза писателей Украины обращается к Вам по вопросу, который давно уже волнует писательскую общественность и который с кажднм го­лом приобретает все большую остроту. Речь идет о систематическом и резком снижении вьшуска издательством «Художественная литература» в Москве произведений классиков народов СССР и лучших сочинений советских пи­сателей, в частности писателей Украины, в переводе на русский язык.

Как известно, издательство «Художественная литера­тура» является единственным в стране специализированным издательством, призванным випускать для широко­го читателя произведения литератур народов СССР (профиль издательства определен Постановлением ЦК КПСС от 13 июля 1940 года), и значительное сокращение обьема сго работы в настоящее время вряд ли может быть чемпибудь оправдано.

Мы знаєм, что за последние годы резкое сокращение претерпели плани почти всех редакции издательства, и псе же ми хотели би проиллюстрировать последствия :)того на примере только одной, близкой нам редакции, редакции литератур народов СССР и, в частности, на внпуске зтой редакцией книг писателей Украины.

В течение 1950х и в начале 1960х годов зта редакция устойчиво випускала огромньши тиражами 9095 книг ежегодно, что в какойто мере удовлетворяло спрос на лучшие произведения художественной литературы. Так, за последние годи (19461968) она випустила 293 книги украинских писателей в переводе на русский язик, общий гираж которнх превнсил 15 млн. зкземпляров. В ереднем,

даже с учетом резкого сокращения вьшуска после 1961 года, редакция все зти годн випускала по 14 книг украинских писателей.

А теперь випуск книг украинских писателей (с 1960 года) по названиям, обьемам и тиражам представляет следующую картину:



Год

Названая

............. ■

ИздаттьшиЦ листи

I960

20

1 111 000

378,83

1961

15

1 298 000

281,11

1962

13

508 000

222,48

1963

13

676 000

226,11

1964

12

500 000

249,95

1965

14

657 000

220,47

1966

7

574 000

153

1967

3

200 000

37,8

1968

4

155 000

60

Сокращение выпуска происходило систематически, и в 1968 году издано меньше, чем в 1960 году: по названиям — в 5 раз, по издательским листам — в 6 раз, по тиражам — в

7 раз. А по печатним листамоттискам — более чем в 10 раз! Особенно резкое снижение вьшадает на 1966 — 1968 годи.

8 остальннх случаях издательству удавалось задержать снижение выпуска книг по названиям за счет снижения их обьемов и тиражей, но зто не решало проблеми книжний ринок все равно оставался без нужннх читателю произведений художественной литературн, ибо издательство давало тиражи в 50 000 зкземпляров, когда Кни­готорг требовал 200 000 250 000. И все зто в ущерб интересов читателей, писателей, государства.

В последние годн издательство стало удовлетворять наши заявки на 10 — 15%, не более. А недавно нам стало известно, что план выпуска редакции на 1970 год сокра­

щен чуть ли не на 50% по сравнению с фактическим ви­пуском 1968 года.

В то же время до сих nop не переведены и не изданы на русском языке многие произведения классиков украинской литературы, таких как Йван Франко, Панас Мир­ний, И. Неч^Левицкий, Григорий Сковорода, Йван КарпенкоКа^ій, Михайло Старицкий и другие.

Издательство лишено возможности издавать и переиздавать лучшие произведения украинской советской литературн: книги наших писателей из года в год внпадают из планов, интересн литературн и читателей систематически ущемляются.

Видимо, такое же положение сложилось и для других национальннх литератур.

Просим Вас, дорогой Петр Нилович, рассмотреть зтот важний вопрос, положительное решение которого будет способствовать дальнейшему успешному развитию и взаимообогащению всех братских литератур нашей многонациональной Родини.

С глубоким уважением

председатель Союза писателей Украины Олесь Гончар.

5.02.70


25 березня 1970 Білоусу Д.Г.

Дорогий Дмитре!

Не міг привітати тебе вчора (був у дорозі), тож вітаю хоч навздогін (ювілеєві), але зі всією щирістю душі: спа­сибі тобі за твою працю чесну й наполегливу, що теж є одним із отих притоків, які живлять дніпрову широчінь нашої літератури. І за поезії, і за чудові передмови, і за братання з другарямиболгарами за все спасибі. '

Хай не вичерпуються криниці снаги. Хай не покидає жадоба до праці. Квітневого тобі настрою на все друге сторіччя!

25.111.70

Ол. Гончар.

11 травня 1970 Канада, Вінніпег,

Університет Манітоли, Лаврентію Сосновичу

Шановний пане Соснович!

Отримав Вашого листа з проханням відповісти на ряд питань, що виникли у Вас в зв'язку з роботою над магіс

T4E^°SioSoI^He братися саме за ті теми, про які йдеться в творах останнього десятиріччя, зокрема і в но­вому романі «Циклон»? Головною спонукою були тут роздуми автора про людину та її майбутнє, про ті пробле­ми, що хвилюють всіх нас, кому випало жити в цей шале­ний космічний вік, коли планета вперше була осяяна з висоти юною гагарінською усмішкою... Карби, покладені на душу лихоліттям війни, пережите раніше і свіжі вра­ження сьогоденності, реальність і мрія все кликало бра

дості, з часом вони змінюються, минають, поступово ста­єш суворішим, критичнішим до мистецьких впливів та навіювань, то чи й варт про все це зараз говорити?.. Дав­но вже автор перебуває в тій творчій стадії, коли людина воліє передусім дослухатися свого внутрішнього голосу, голосу власного сумління й життєвого досвіду... А це й визначає художній стиль.

Чи вважаю людину в своїй основі доброю чи злою?

бачимо її і в величі, в красі і потворності. Чи добра в ос­нові? Головне, що вона може, здатна бути доброю, здат­на прагнути в ідеалі такої планетарної гармонійності жит­тя, де людина людині буде друг, товариш і брат... Існуван­ня мистецтва виправдане, якщо воно бере собі девізом цей найгуманніший принцип, якщо віддає для щастя лю­дини свою пристрасть і свій інтелект.

, Так дивлюсь на ці речі.

' 3 привітом і пошаною

Ол. Гончар.

11.V.70


27 травня 1970 Сивину І. С.

Шановний Іване Савичу!

Дякую за добре слово, за увагу, за книжечку поезій. Це таки поезії. Кілька разів перечитую: «Крізь будні, свята, ювілеї, дати аж мерехтять мої літа кудись...»

Є над чим замислитись.

Вітаю Вас і всього Вам найкращого.

Ол. Гончар.

27.V.70

ЗО липня 1970 Монастирській М. О.



Шановна Маріє Омелянівно!

Одержав Ваш літературний альманах, сповнений таких добрих, чистих і хвилюючих почуттів. Які славні люди проглядають крізь ці відгукироздуми. Хотів би зустрітися з Вами й Вашими вихованцями, але зараз не маю змоги: їду в далеке відрядження. Прошу передати моє щире вітання всім юним авторам, чиї виступи в альманасі сві­тяться чистотою і красою їхніх душ. Щастя вам усім!

Ол. Гончар.

ЗО. VII. 70.

31 серпня 1970 Завгородньому CO.

Дорогий Сергію!

Одержав твого листа й «Лит. Россию» з нотатками про Фадєєва. Добре це в тебе вийшло. Тактовно, щиро, серде­чно. З правдивістю в інтонаціях, з душевною любов'ю до цієї справді чарівної людини. В отих дорогих для мене словах чувся мені характерний, ніби зовсім живий голос живого Фадєєва. Спасибі тобі, що все це зберіг у серці і в нам'яті. А що спогади з'явились саме в «Лит. России», то

це навіть краще. Наш тижневик може їм тепер тільки по­заздрити.

Вітаю і всього найкращого.

Олесь.


З1.VIII. 70

1 листопада 1970 Пані Елізабет Котмаєр,

Д7052 Швайкгайм, ФРН

Вельмишановна пані Котмаєр!

Отримав Вашого листа і книжкуі. Вдячний Вам за ува­гу, за ті зусилля, яких Ви доклали, щоб захистити твір від анотаційних кривотлумачень.

Прикро, звичайно. Та як там не є, я ж, одначе, вва­жаю, що книга як твір літератури, зрештою скаже неупередженому читачеві сама за себе, сама виповість правду свого внутрішнього життя.

Приємно було також дізнатися, що Ви підготували до­бірку перекладів з поезій Лесі Українки. Ми всі тут щиро зацікавлені, щоб слово нашої великої поетеси здобуло як­найширший розголос у світі, адже воно того заслуговує. З щирою пошаною

Ол. Гончар.

01.ХІ.70

14 січня 1971 Мзру г. Генуя

А. Педулла

Уважаемый господин мзр, во время проведення Недели Советсткого Союза в Генує глава делегации Союза советских обществ дружбы, заместитель председателя Украинского общества дружбы А.С. Кисель по нашей просьбе об­ратися к Вам с предложением об установлений в СанРемо'мемориальной доски в связи со 100летием со дня рождения великой украинской позтессы Леси Украинки.

Йдеться про «Тронку».

Мне было чрезвычайно приятно узнать о Вашем поло•жительном отношении к зтой идее.

Если вопрос об установлений мемориальной доски, как мы надеемся, наидет положительное решение благодаря Вашей поддержке, Союз писателей Украйни, Юбилейный комитетпо празднованию 100летия Леси Украйнки и я лично бьши бы весьма Вам признательны.

Первый секретарь правлення Союза писателей Украины

Олесь Гончар.

21 березня 1971 Ломідзе Г.Й.

Дорогой Георгий Иосифович!

Книгу получил, спасибо Вам от души. Много в ней интересных мыслей и наблюдений, умно и убедительно сложные вещи она проясняет. Луч света в критикоромантические джунгли!

Жаль, что дома у Вас безрадостно. Передайте мой поклон славной Вашей жене. И пусть Вам будет лучше.

Пусть будет совсем хорошо! У каждого бывает своя трудная полоса. Вы ее преодолеете. Верю в зто, желаю Вам зтого.

Ваш Олесь Гончар.

P.S.: вместо Павлушенко надо Павлущенко... «Щ»! Не существенно, но все же...

21.111.71

7 жовтня 1971 Бурятському 10.0.

Шановний Юрію Олександровичу!

Аж оце прочитав (пробачте, що не одразу) Ваш доку­ментальний роман. І назва добра «Не одволам!» і сама книжка теж. Правдива інтонація, в усьому достовірність, любов до цієї прекрасної людини все доходить, переда­сться, глибоко вражає. З таким твором, я певен, читач на­довго знайде душевний контакт.

5 О. Гончар

129


Отже, щиро вітаю Вас з цією чесною і благородною працею, а оскільки попереду й друга книга, то нового ус­піху Вам від душі!

Ол. Гончар.

07.JC.71

10 січня 1972 До першого заступника Голови Президії Верховної Ради УРСР тов. Стеценка CO.

Вельмишановний Степане Омеляновичу!

До мене як до депутата звернувся засуджений у справі Львівської текстильнотрикотажної фабрики гр. Бічуя Л А батько талановитої молодої письменниціновелістки Ніни Бічуї. Він відбуває покарання з 1962 року і, як видно з ли­ста, глибоко усвідомлює свою провину, до того ж він ін­валід II гр. і людина похилого віку (66 років) Він просить розглянути прохання про його помилування. І мені зда­ється, що, зважаючи на всі ці обставини, особливо на те, що людина багато що вже усвідомила і спокутувала, спра­ведливо було б виявити в даному випадку гуманність і ве­ликодушність. Дуже прошу вас, дорогий Степане Омеля­новичу, дозволити дітям засудженого звернутись з подан­ням про помилування батька і виявити сприяння в пози­тивному розв'язанні цієї справи Я певен, що акт державної гуманності позначився б і на творчій долі доньки засудже­ного, яка вже й сьогодні чесно віддає нашій радянській літературі свій яскравий талант. З глибокою пошаною

Олесь Гончар.

10.01.72


9 березня 1972

Киценку М.П.

Дорогий Миколо Петровичу!

Пише мені дід Дейкуні, як йому тяжко. І сліпне, і баба хвора, і пенсія мала... Та ще й біля Дуба всякі незлагоди. Чи не змогли б Ви під'їхати до нього й на місці розібра­тись: чим можна допомогти? Адже людина справді рідкіс­на, і громадська, і з таким почуттям совісті й честі. Це ж просто гордість Запоріжжя, і ось такий забутий, безпоміч­ний... Дуже Вас прошу виберіть часинку, побувайте в нього, вислухайте його. Я певен, що Ви знайдете спосіб подати руку підтримки цій людині.

Книжку від Вас одержав, і спасибі Вам від душі. Мож­ливо, що навесні побуваю у Вас, зокрема в отій школі. Вітайте родину.

З щирою пошаною Ол. Гончар.

09.111.72 Ялта

18жовтня 1972 Літгуртківцям

Кугаївецької СШ

Любі друзі!

Красою Поділля сяйнуло від ваших чудових яблук. Спасибі вам, друзі.

Хай щедро вам родить в усьому і завжди!

Щире вітання вчительці вашій Марії Омелянівні.

Кожному із вас добра і щастя.

Ваш Олесь Гончар.

22.Х.72 Київ

1 Ничипір Дейкун охоронець 700річного запорозького дуба на Хор­тиці.

5*


25 листопада 1972

Барабашу Ю.Я.

Шановний майбутній Академіку!

Прочитав у «Москві» статтю Вашу про Григорія Савовича [Сковороду] і вітаю Вас з цією працею. Немовби ав­тор вистудіював у КиєвоМогилянській всі науки та ще й далі пішов. Цікаво, з любов'ю, з тактом, з проникненням. Уявляю, як багато дасть ця робота читачам і для зрозумін­ня образу самого філософа, і його епохи також. Отже, спасибі! І таки бути Вам академіком!

На пленум не їду, оскільки причепилося щось ангіноподібне. Тут уже зима, сніги, Карпати сяють. Вітайте всіх своїх.

Ол. Гончар.

25.ХІ.72 Трускавець

15 листопада 1972 Заступнику голови

Запорізького облвиконкому М.П. Киценку

Дорогий Миколо Петровичу!

Дякую за святкове поздоровлення. Воно знайшло нас у Трускавці, де ми зараз з Валентиною Данилівною при­падаємо до цілющого джерела «Нафтусі».

Знайшов мене тут ще один лист із Запоріжжя. Пише група випускників СШ №53, просять допомогти одержа­ти квартиру своїй учительці Сіренко Ользі Миколаївні (працює вона в тій же 53й школі, а мешкає зараз по вул. Со­лідарності, 32).

Не знаю, як воно там насправді, але лист просто крик душі, і я оце не придумав нічого кращого, як і Вам завдати клопоту. Може б, Ви доручили кому перевірити, уточнити, а коли що — то й посприяти? І дуже прошу про­бачення за клопіт, але іншої можливості я не бачу (і зга­дую, що охоронцеві хортицького велетня Ви ж таки, спа­сибі Вам, допомогли).

Жаль, що фото з Калки засвітилося. Чи, може, це й на краще? Є привід повторити екскурсію наступного літа чи навіть навесні! Я, скажімо, сповнений такого бажання. Тож до зустрічі на Кам'яних Горах, під тою шовкови­цею...

Вітання вашій славній родині.

Душевно


Ваш Ол. Гончар.

Листопад 1972 Директору

издательства «Вага», Вильнюс

Уважаемые товарищи!

Я рад был узнать, что издательство «Вага» готовит к ви­пуску на литовском языке мой роман «Циклон». Герой зтого произведения, как и предндущего романа «Человек и оружие», близки и дороги автору многими своими пере­живаннями, мислями, чувствами. Главннй герой книги Богдан Колосовский, образ его вобрал в себя характернне черти и духовнне качества тех харьковских студентовдобровольцев, которые в начале войни прямо со студенческих аудитори/ушли на фронт сражаться с фа­шизмом и героически проявили себя в боях за Родину. Близки автору и раздумья главного героя романа «Цик­лон» о месте художника в современной жизни, его творческий максимализм и бескомпромиссность, стремление до конца отдать своє творчество народу, найти художественнне образи, достойно внражающие самую сущность нашего времени.

1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   28


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка