Післямова



Сторінка8/28
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.13 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   28

11.V11.64 Київ

Липень 1964

Челідзе Отару

Многоуважаемый товарищ Челидзе!

Получил Ваше письмо с приятным известием, что Вы намерены издать однотомник моих произведений на грузинском языке.

От души благодарю Вас за внимание.

Поскольку однотомник ограничен обьемом в 20 авторских листов, я советовал бы включить в него следующие произведения: роман «Человек и оружие»; рассказы: «Модрн Камень», «За миг счастья», «Подсолнухи», «ЧарыКамьшш», «Маша с Верховинна и «На косе». Зто приблизительно и составит указаними Вами обьем.

Если у Вас нет зтих произведений, я мог бы их ви­слать, сообщите только, на каком языке: украинском или русском?

В Тбилиси сейчас приехать, к сожалению, не могу. Надеюсь, что такая возможность представится несколько позже в связи с юбилеем Леси Украинки.

С приветом и уважением Ол. Гончар.

грудень 1964

ЛИСТ

голови правління СПУ О. Гончара та голови президії Спілки журналістів України Ю. Лазебника до Черкаського обкому КПУта облвиконкому



про встановлення персональних пенсій матері та сину відомого українського поета

Рік тому в Черкасах помер молодий поет, член Спілки письменників СРСР і член Спілки журналістів Радянсь­кого Союзу, кореспондент «Робітничої газети» по Черка­ській області Симоненко Василь Андрійович. У Черкасах залишилася його родина: хвора мати Щербань Галина Федорівна, дружина Симоненко Людмила Василівна, шестирічний син Симоненко Олесь Васильович.

Оскільки мати Симоненка все життя працювала в колгос­пі і останні роки була важко хвора, до Черкас переїхала за кілька місяців до смерті сина, згщно існуючого законодав­ства не має права на пенсію по праці. Засобів до існування також не має, оскільки втратила єдиного годувальника.

Василь Симоненко ввійшов у літературу як таланови­тий поет, автор чотирьох книг. Крім того, зараз готуються до друку ще дві його книги. Василь Симоненко працював у черкаській обласній комсомольській газеті, а також і в редакції газети «Черкаська правда». Останнім часом Ва­силь Симоненко був також власним кореспондентом по Черкаській області видання ЦК КП України «Робітничої газети». За бездоганну роботу в редакції його неодноразо­во було премійовано.

Василь Симоненко прожив коротке життя, але зайняв провідне місце в історії української радянської літератури і журналістики.

Зважаючи на видатні заслуги Симоненка В.А. в літера­турі і журналістиці, Спілка письменників та Спілка жур­налістів України порушила клопотання перед обласними організаціями про встановлення персональних пенсій об­ласного значення матері покійного Щербань Галині Федорівні та синові Симоненку Олесю Васильовичу.

16 січня 1965 Секретарю Центрального

Комітету КП України тов. ШЕЛЕСТУ П.Ю.

Вельмишановний Петре Юхимовичу!

Правління Спілки письменників України звертається з проханням вирішити питання про створення у Києві Республіканського літературного музеюсховища.

Зараз у Києві існує кілька напівприватних музеїв (Ю.Яновського, Остапа Вишні, М.Рильського, В.Василевської, О.Білецького, О.Копиленка). Багато корифеїв української літе­ратури, по суті, не репрезентовані будьде в столичних культурних закладах

Цінні пам'ятні речі класиків української літератури, особливо ж їхні рукописи, зберігаються вкрай незадовіль­

но, здебільшого у приватних осіб або в непристосованих до цього приміщеннях (йдеться про Федьковича, Леся Мартовйча, М.Черемшину, Панаса Мирного, М.Коцю­бинського, І. НечуяЛевицького та ін.).

Необхідно збудувати в центральному районі Києва Дер­жавний Республіканський літературний музейсховище, передбачивши в ньому читальні зали, приміщеннясейфи для зберігання класичної рукописної спадщини, найсучас­ніші книгосховища.

Правління Спілки письменників України просить ЦК КП України включити до плану державних заходів по від­значенню 50річчя Великої Жовтневої соціалістичної ре­волюції створення у столиці республіки Державного літе­ратурного музеюсховища.

Голова правління

Спілки письменників України

О. Гончар.

5 травня 1965 Обласному

літературному об'єднанню, м. Тернопіль

Приємно було дізнатися, що на сторінках «Вільного життя» щотижня з'являється ваш «Тернопільський аль­манах». Літературне життя республіки зараз на піднесен­ні, поряд із старшими письменниками дедалі частіше ра­дують читачів талановитим художнім словом наші молоді та наймолодші автори. Є всі ознаки справжньої літератур­ної весни весни творчості нашого народу, весни талан­тів, якими так яскраво, так повноквітно розкривається нині українська земля.

Вітаю Вас, друзі!

Ваш Олесь Гончар.

25 червня 1965

Киев, 23/VI. 65 Берлин, Кошут Ш.

Дорогая Шарлотта!

Спасибо за письмо и фотографии. Натану Рыбаку его долю я передал.

Теперь я совсем убедился, что своей скромностью Вы только прикривали свои настоящие знання и таланта: ведь письмо Ваше написано отличным языком, без единой ошибки, а Ваши попытки читать украинскую поззию в оригинале меня особенно порадовали.

Мы часто вспоминаем Вас добрым словом, вспоминаем нашу прекрасную поездку. Надеемся на новые встречи в будущем.

Передайте мой сердечний привет Леонарду. С искренним уважением

Олесь Гончар.

29 червня 1965 Ребру П.П.

Добрий день, товаришу Петре!

Ви таки вгадали: хочеться нам створити в Запоріжжі філію. Таке місто, таке небо і без письменницької паланки... Це, звичайно, не годиться.

Щоправда, комісія по прийому у нас сувора і корогву вимогливості тримає високо, як і належить. Та все ж спо­діваємось, що декого до кінця року ще приймемо і ота іс­торична мить настане...

Влітку я, мабуть, буду у Вас, в Запоріжжі, і ми тоді ще зможемо про все це поговорити. А люлька димить!1 Сим­волічно, так би мовити... Даючи знати, що козацтво при своєму ділі.

Вітаю Вас щиро.

Ол. Гончар.

літературному вечері у червні 1965 р. 106

17 листопада 1965 Першому секретареві Дніпро­петровського обкому КП України Батченку О.Ф.

2 листопада ц. р. «Літературна Україна» опублікувала кореспонденцію С. Плачинди «Музей у... підземеллі» про ненормальні умови зберігання дорогоцінних пам'яток ста­ровини у Дніпропетровському музеї. Кореспонденція ви­кликала серед читачів багато відгуків.

Прошу вас втрутитись у цю важливу справу, з тим щоб письменницька газета могла ближчим часом повідомити читачів про вжиті заходи.

Голова правління СПУ О. Гончар.

8 січня 1966 Голові Ради Міністрів

Української РСР товаришеві Щербицькому В.В.

Вельмишановний Володимире Васильовичу!

Правління Спілки письменників України на розвиток нашої попередньої пропозиції звертається до Вас з про­ханням вирішити питання про створення в республіці

з історії української літератури та мистецтва. Ці матеріали розкидані по різних архівах, музеях, бібліотеках, науко­вих закладах України та поза її межами у союзних рес­публіках, в зарубіжних країнах, а також у приватних осіб. Рукописи літературних творів та інші літературномисте­цькі матеріали, зокрема епісголярія, часто не взяті на об­лік, не впорядковані, зберігаються в поганих умовах і не­Рідко гинуть. Наприклад! не так давно загинула значна частина спадщини видатного українського радянського філолога, сходознавця, академіка Агатангела Кримсько­го. Навіть рукописи багатьох класиків української літера­тури досі не зібрані в одному місці, їм не забезпечена на­лежна охорона. Ніхто посправжньому не займається зби­ранням документальних матеріалів, що висвітлюють роз

•виток літератури і мистецтва в радянську добу. Все сказане повністю стосується рукописної спадщини видатних ра­дянських майстрів слова Максима Рильського, Юрія Яновського, Остапа Вишні, Володимира Сосюри, Ванди Василевської, Ярослава Галана, а також великої групи відомих письменників, раніше репресованих і реабілітованих по­смертно.

Відсутні також належні умови для збереження спад­щини видатних українських композиторів, художників, майстрів сцени і кіно.

Необхідно зазначити, що музеї літератури і мистецтва створені в РСФСР, у Білорусії, Вірменії, Грузії та в інших союзних республіках.

А що будівництво нового приміщення для такого му­зею вимагало б значних коштів, то, на наш погляд, було б найдоцільніше використати під музей старовинне, яке са­ме по собі має історичну цінність, приміщення на терито­рії Софіївського заповідника, що його займає зараз Цен­тральний історичний державний архів УРСР (Володимирська, 22а). Внутрішня реконструкція будинку вимага­ла б порівняно невеликих затрат.

Керівництво Архіву дає згоду вже зараз передати для Музею літератури і мистецтва одне крило цього приміщен­ня, бо частина фондів Держархіву вже перебазовується в бу­динок, який спеціально для цього споруджується.

Правління Спілки письменників України просить Ра­ду Міністрів Української РСР:

державного архіву УРСР (Володимирська, 22а), яке

Новостворений Державний музей, на нашу думку, мав би бути в системі Академії наук УРСР.

, Голова правління

Спілки письменників України О. Гончар

Відповідальний секретар

правління СП України П. Загребельний

20 січня 1966 Першому секретареві ЦК

Комуністичної партії України тов. Шелесту П.Ю.

Вельмишановний Петре Юхимовичу!

Я не зможу брати участь в роботі комісії1. Не зможу то­му, що смисл її роботи мені неясний.

Яке призначення пщготовлюваних матеріалів? Чи ма­ють вони якусь стосовність до процесу над Світличним? Я був і залишаюся при тій думці, що репресії не є найкра­щим способом розв'язання ідеологічних питань. Більше того, вважаю, що проведені арешти завдали шкоди ідей­новиховній роботі партії, посіяли серед інтелігенції, осо­бливо серед молоді, настрої підозрілості, недовіри, при­гніченості, і це тоді, коли, йдучи назустріч 50річчю Beликого Жовтня, нам належало б згуртовувати всі творчі сили для спільної патріотичної роботи. Буває шоді, що навіть до людини винуватої, до людини, яка помилилася, стала на хибний шлях, доцільніше виявити великодуш­ність. Деколи навіть судовий вирок має меншу силу, ніж акт великодушності, гуманності.

Щодо листа І. Дзюби. Неважко помітити його одно­сторонність, в ньому чути відгомін давно засуджених на­ціоналістичних концепцій. Автор явно згущує фарби, змі­шує акценти, на одному надто наголошуючи, інше зату­шовуючи; в статті, скажімо, зовсім обійдено той факт першорядної ваги, що український народ був врятований від винищення фашизмом лише завдяки надійній єдності в роки випробувань з народом російським, зі всіма наро­дами Радянського Союзу. Це лише один з прикладів автор­ської тенденційності. І все ж є в статті Дзюби чимало та­кого, що заслуговує на серйозну увагу ЦК. Це, зокрема, ряд конкретних фактів та статистичних даних, що стосу­ються українських шкіл по містах, видань, тиражів, під­готовки спеціалістів у вищих школах республіки тощо, З листа видно, що ідейно нездорові настрої серед молоді виникають здебільшого як відповідь на прояви великодер­жавництва, на факти зневажання украшської мови та ігао­

1 Йдеться про створену ЦК КПУ комісію для політичної оцінки праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» та інших матеріалів стосовно репресованих письменників.

рування її в установах, у вищій школі, що прямо суперечить відомим вказівкам В.І. Леніна в національному питанні.

Одним із таких проявів великодержавництва я вважаю т. зв. «Письмо семи», адресоване в ЦК КПРС. У відповіді на цей «документ» я не можу взяти участь ще й тому, що вважаю нижчим своєї гідності відповідати на анонімку. Безіменна ця писанина наскрізь пройнята шовіністичним духом, злобою і зневагою до української культури. Якщо вітати Шолохова українською мовою розцінюється як кримінал, якщо не здатні зрозуміти, що українське слово було сказане на ювілеї на знак поваги до матері письмен­ника (відомо ж, що мати Шолохова українка), якщо цьо­му надається якогось іншого підозрілого значення, то про що можна далі говорити?

Сам факт розслідування цієї безчесної анонімки є об­разливим для української інтелігенції. Нашій інтелігенції нема в чому виправдовуватись, бо всім життям, працею, творчістю вона довела й доводить свою вірність ленінсь: ким ідеям інтернаціоналізму, вірність священній для всіх нас ленінській рівноправній дружбі народів.

Коли ж настає потреба розібратися в пекучих питан­нях, послухати думку інтелігенції про складні сьогочасні процеси ідеологічної роботи, то для цього можна знайти відповідні форми, послухати живих людей у відкритій розмові, вдатись до вільного обміну думок, а не вивчати ці питання по анонімках.

Дорогий Петре Юхимовичу! Прошу зрозуміти мене правильно: лист цей продиктований бажанням глянути правді у вічі, висловити погляд на речі одверто, чесно, без крутійства. Кожен із нас повинен діяти так, як підказує йому совість. А саме моя совість, моє сумління й спону­кають мене сказати ці слова, висловити ці думки. З глибокою пошаною

Олесь Гончар.

20.1.66


2 квітня 1966

ШолоховуМ.О.

Дорогой Михаил Александрович!

С огромнейшим удовольствием прочитал сегодня Ва­шу речы на сьезде. Получилось здорово, а в той части, ще Ви прошлись по осетрам, просто великолепно!

Жалею, что не мог слушать Вас с живого голоса, ибо на сьезде не был, т.к. впал в немилость нашего украинского начальства. За что? За вдруг обнаруженную строптивость характера (кажется, характер и в самом деле на­чал портитьсяпо причине затяжной руководящей работы в нашем писательском Союзе). Среди содеянньгх прегрешений значится, впрочем, и то, что сей Олесь Гончар на юбилее Шолохова позволил себе приветствовать русского писателя на украинском языке. Зто, мол, чтото значило. И зто, мол, могло бнть оскорбительннм для юбиляра и чуть ли не для всей телевизионной Руси.

Неуда^вый^оратор пнтался обьяснить, что желание произнести приветствие поукраински явилось главным образом потому, что мать юбиляра была по происхождению украинка (зто ведь правда?) и что в такой — может быть, действительно неуклюжей, форме хотелось вира­зить уважение к матери писателя, давшей России велико­го сьша.

Но Вм сами знаєте, как трудно бывает прошибить железобетонные лбы (поукр. будег лобы!).

Да все зто, думаю, перемелется...

В має (11го числа) огкрьтаегся сьезд писателей Украины. Вы бьгли бы на нашем сьезде желанным гостем. Коллективно и от души приглашаем: приезжайте. Постараєм­ся, чтобы Киев встретил Вас уже цветущими каштанами. Побратски обнимаю.

Ваш Олесь Гончар.

2.IV.66 Киев

'Йдеться про промову на XX! з'їзді КПРС.

20 липня 1966 Міністру освіти Української РСР

тов. Бондар АГ.

Шановна Алло Григорівно!

До мене звернулася з листом група виборців робіт­ників та службовців Таврійської птахофабрики (відділки №1 та №3) Бериславського району Херсонської обл. Во­ни вражені і обурені тим, що в їхньому селі закривається восьмирічна школа. «Які дивні зміни, пишуть вони, після війни в Таврійському була 10річка, потім 8річка, а тепер знову 4 класи, як в перші роки Радянської влади». Дітям, якщо школа за чиїмось нерозумним розпоряджен­ням буде закрита, доведеться відвідувати іншу школу за 10 кілометрів. І це в той час, коли в Таврійському набира­ється потрібний для 8річки контингент учнів.

Все це схоже на свавілля. Підтримуючи клопотання ро­бітників та службовців Таврійського, вважаючи, що школа в Таврійському мусить бути залишена, прошу Вашого найрішучішого втручання в цю справу. Додаю при цьому лист робітників та службовців Таврійської птахофабрики. З пошаною

О. Гончар.

20.07.66

8 серпня 1966 Херсонська обл.,

Великоолександрівськийрн, с. Кар'єрне Борозищю Миколі Івановичу

Шановний товаришу Борозинець!

Я займався Вашою справою, і ось що мені вдалося з'я­сувати. Справді, препарат проперміл деким застосовується при лікуванні розсіяного склерозу, хоча, як сказали мені медикифахівці, препарат цей дещо розрекламований.

Під час перебування на сесії Верховної Ради в Москві я цікавився, яка є можливість, щоб 62 міська лікарня взя­ла Вас на лікування. Це справа складна. Хоча Ви можете від себе звернутися з проханням безпосередньо до голов­

лікаря цієї лікарні, прізвище її Петрова Ія Петрівна. Ад­реса лікарні: п/о Степановская, Красногорский рн, Московской обл., 62я гор. больница.

А реальніше, на мій погляд, було б зробити так: дістати цей препарат і лікуватись Вам у себе на місці. В Москві я був в «Медглавснабсбыте», хотів взяти для Вас цей препа­рат, але його без рецепта не видають. Мені там порадили, щоб Ви взяли рецепт, і, за вимогою лікарні, де Ви будете лікуватись (обласна, районна чи місцева), в лікарню буде вислано цей препарат саме для Вас. Разом з рецептом Ви мусите послати до Москви і мого листа до «Медглавснабсбыта», в якому я нагадую про нашу домовленість про те, що препарат проперміл було обіцяно вислати для Вас на місце лікування.

Бажаю Вам успішного лікування.

О. Гончар.

8.VIII.66

Адреса Медглавснабсбыта:

Москва, Кривоколенный пер., 12,

Медглавснабсбыт,

Дмитриеву Йвану Андреевичу.

10 листопада 1966 Учням середньої школи

Нагуєвичів

Дорогі мої друзі, земляки Каменяра!

Дякую вам за листа, за фото (зокрема Вам дякую, ша­новна Ганно Петрівно), за цей вияв уваги. Чудові вражен­ня зостались в душі про те сонячне, справді народне свя­то в Нагуєвичах (мені більше подобається ця історична назва села). І гості з республік теж були дуже задоволені.

Спасибі за ласку, за гостинність! Я теж тієї думки, що ми з вами ще зустрінемось.

Щастя всім вам.

Ваш Олесь Гончар.

10.ХІ.66

* * *


Дорогі друзі!

Дякую за листа, за добрі побажання, які для мене тим дорожчі, що йдуть від земляків Франкових, від молодого покоління каменярів. Прийміть і від мене слова щирого привіту, слова любові та надії.

Ваш Олесь Гончар.

9.ХІІ.66


* *

Дорогі друзі!

Дякую за тепле ваше привітання, за подарунок. Впе­рше колись бачив ваш край весняним, у цвітінні садків. І таким він мені уявляється. Квітуйте! Щастя Вам зичу. Від душі вітаю весь ваш учнівський і учительський колектив.

Олесь Гончар.

3.1V.73

*

10 грудня 1966 Міністру охорони



громадського порядку СРСР Щолокову М.О.

Шановний Миколо Онисимовичу!

До мене — як до депутата — звернувся зі скаргою Соро­ка Степан Климентійович, який перебуває у таборі п/с 385/11, селище Явас, Мордовська АРСР.

Він скаржиться на свавілля адміністрації табору, яка, порушуючи встановлені правила табірного режиму, зну­щається над відомим українським художником Заливахою, художником Дужинським, над іншими в'язнями. Художнику Заливасі відмовлено в отриманні бандеролі з фарбами, портрет Дужинського, за розпорядженням ад­міністрації, порізано ( про що складено акт), їм оголоше­но, що «малювати в таборі заборонено», хоча правилами

табірного режиму подібні заборони не передбачені. Все це схоже на перевищення влади і порушення законів.

Прошу Вас, товаришу міністре, дати розпорядження відповідним органам перевірити ці скарги і вжити відпо­відних заходів.

депутат Верховної Ради СРСР.

18 березня 1967 ДейчуАЙ.

Дорогой Александр Иосифович!

Мне передали от Вас книгу1, спасибо за нее. Читать ее одно наслаждение. Надо быть влюбленным в искусство, в творчество, в людей, чтобы так ярко запомнить многое и так проникновенно о нем написать. Умным словом пере­дано силу благородного подвига людей творческих, натур пьшающих, страницы о Садовском, Заньковецкой, об украинской культуре написаны действительно с нежностью, и еще раз сердечное спасибо Вам за зто. Книга достойна светлой памяти Рыльского.

Приветствуйте Евгению Кузьминичну, и доброго здоровья Вам, с весной Вас!

Ол. Гончар.

18.111.67

18 березня 1967 До голови виконкому Дарницької

райради депутатів трудящих тов. Козаченко М.П.

Вельмишановна Маріє Петрівно!

Втретє звертаюся до Вас у справі старшого продавця книгарні Літфонду товаришки Ковальової А. І. Мені дуже шкода, що товариші з Вашого квартирного відділу так не­уважно поставились до мого попереднього клопотання.

'Йдеться про книгу «Голос пам'яті» («Искусство», М, 1966) з посвятою Максиму Рильському.

Йдеться про те, що мати А. І. Ковальової психічно хвора і їй зовсім не можна мешкати на третьому поверсі. Були випадки, коли сусіди рятували її від спроби викину­тися з балкона або з вікна.

Ковальовій конче треба замінити квартиру з балконом на ізольовану однокімнатну квартиру на першому поверсі.

Документи про хворобу від лікарні ім. Павлова я пере­силав Вам у січні минулого року.

Ще раз звертаюся до Вас з проханням зробити все мо­жливе, щоб прискорити обмін кімнати А. І. Ковальової.

Про Ваше рішення прошу сповістити мене.

З щирою пошаною О. Гончар —

депутат Верховної Ради СРСР, лауреат Ленінської премії.

18.11167


22 травня 1967 Шолохову М. О.

Дорогой Михаил Александрович!

Не могли бы Вы сказать слово в зашиту КиевоМогилянской академииі? Зта украинская Сорбонна2 первый наш университет, куда приходил учиться Ломоносов, из стен которого вьшіли Богдан Хмельницкий, философ Ско­ворода. Зтот центр славянской культури, откуда волны просвещения пошли по всей Руси, ценнейший наш памятник, сегодня находится под угрозой, его собираются сносить (вместе с могилой Сагайдачного, которую тоже взроют бульдозери, если не встановить разбушевавшихся строителей). Общественность республики ведет изнурительное сражение, чтобы сохранить зтот памятник куль­тури, нашу обшую святиню, и Ваша поддержка (хотя бы в виде телеграммн нашим руководителям) бьша бы весьма своевременной.

Желаю Вам добра.

Ол. Гончар.

Москва


*КиєвоМогилянська академія перша вища школа в Україні, ство­рена в 1632 р. об'єднанням Братської і Лаврської шкіл.

2Сорбонна один із найстаріших (17 ст.) науковонавчальних центрів Франції, а нині назва трьох університетів Парижа.

20 лютого 1968 м. Пряшів, Словаччина,

Юр. Дацку, головному редакторові «НЖ»

Шановний товаришу редактор!

Признатися, не люблю анкет. Ніяких. Отже, роблю це майже як виняток, на знак найкращих моїх почуттів до читачів Вашої газети. Даруйте, що дозволив собі дещо пе­рекомпонувати шерегу запитань, трохи їх стиснути: все основне, гадаю, ввійшло в три відповіді. Не міг відповіс­ти, чи приїдуть наші письменники до Чехословаччини на Дні української культури, бо відповідного запрошення з Праги ми ще не маємо.

На Ваше прохання додаю й фото, більшменш «реаліс­тичне».

З привітом і пошаною.

Відповіді на анкету «Нового життя».

І. Питання жадоби майже «фаустівської»: як би пове­лася людина, коли б якимось чудом дістала змогу вернути свої молоді літа? Кожен із нас, ставши на порозі зрілості, мабуть, захотів би внести в своє життя певні корективи. Десь вибрав би інше рішення, десь, може, захотів би су­воріше поставитись до юначих своїх ілюзій, щоб менше було розчарувань. Та в цілому ж, озираючись на перейде­не, скажу, що шкодувати не доводиться. Жила наша юність на великих дорогах віку, на його ураганних вітрах. Були фронти. Були ночі темні, як провалля. І смерть не раз за­зирала в вічі. І біль виснажував. Гіркоти були й сумніви, і знову дух воскресав, черпаючи силу в надіях. Одне з найсильніших вражень життя весна перемоги над фашиз­мом, весна народів, її золотий гомінблаговіст, зустріну­тий на чеській землі. Коли, здавалось, настав новий світ, світ без воєн, без жахів, без насильства, і виморений сол­дат зачаровано дивився у весняну ясноту майбутнього, де відкривалось океанне безбережжя радісної праці, творчо­сті, вселюдського щастя...

Отже, все було. На долю не нарікаю.

Життя на всій свідомій його стадії безоглядно бу­ло присвячене служінню рідному народові, світили твоїй праці ідеали вільної людини, і це дає відчуття немарно прожитих літ.

II. В Радянській Україні ми з щирим зацікавленням стежимо за культурним життям Пряшівщини. Радує нас ваша спільна братерська співпраця з словаками, чехами, успіхи в будівництві нового життя, розвиток соціалістич­ної демократії в країні. Цікавить нас літературна твор­чість братів наших письменників Пряшівщини, розвій шкільництва, трудові будні і старшого, і молодшого поко­лінь, народної інтелігенції. Від душі бажаємо вам успіхів в цій чесній праці. Ваші досягнення на ниві культури єдиномовно перегукуються через Карпати з культурою всьо­го українського народу, культурою Шевченка і Франка, яка щодалі ширше здобуває визнання в цілому світі. Спо­діваємось, що контакти наші будуть надалі ще тісніші; сприятимуть цьому, безперечно, й незабарні вже Дні укра­їнської культури в Чехословаччині.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   28


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка