Післямова



Сторінка7/28
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.13 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   28

спогади в серці. До речі, де він зараз, Вол. Михч? Якщо Ви підгримуєте з ним зв'язок передайте сердечний від мене привіт і прохання, хай напише хоч кілька слів про сучасне своє жигтябуття.

Передайте, будь ласка, також привіт секретареві РК тов. Кошоному і всій своїй сім'ї. Повірте, що рад був би зустрітися з вами, згадати минуле і тільки гостра нестача часу заважає влаштувати такий сердечний перепочинок.

Між іншим, не так давно зустрів на одному з засідань Лосева, нашого кол. комдива, він зараз працює в Києві. Домовились були зустрітися ще раз, та так і не випало, — знову ж таки за браком вільного часу. Що вдієш, таке життя — бурхливе, невгамовне...

Від душі бажаю Вам, Іване Антоновичу, всього най­кращого.

Міцно тисну руку.

Ол. Гончар.

20.VII.55

4 грудня 1955 Гребенюку І. Ф.

Шановний товаришу Гребенюк! Повість прочитав. Враження вона в цілому справляє хороше. Вважаю, що після певної доробки головним чином, мовностилістичної її можна друкувати. З такою думкою я й передаю повість до редакції ж. «Вітчизна» (вул. Орджонікідзе, 2). Очевидно, в редакції будуть ще свої зауваження (скажімо, якимось дисонансом звучить лінія з гамойловим), але в цілому річ варта того, щоб над нею попрацювати й довести до належного рівня. До того ж ро­боти не так уже й багато.

Бажаю Вам успіху в цьому.

Ол. Гончар.

04.ХІІ.55

13 квітня 1956

Довженку О.П.

Дорогий Олександре Петровичу!

Прочитав оце в «Дніпрі» Вашу «Зачаровану Десну» і хочу сказати Вам просте читацьке спасибі. Хороші думки й почуття викликає ця річ. Багато в ній краси.

Я радий, що серце у Вас таке молоде, а розум світлий і мудрий.

Бажаю Вам здоров'я.

Щиро Ваш

Ол. Гончар.

13.IV.56

17 грудня 1956 Безхутрому М.М.

Добрий день, Миколо! Одержав оце від тебе так добре зроблену книжку про творчість Левченка і ще раз переконався, яку добру спра­ву ти робиш, заново відкриваючи для широкої публіки після Васильківського художні скарби ще одного майс­тра. Кожен, хто любить українську культуру, скаже тобі за це щире спасибі.

Дякуємо з дружиною за подарунок.

Бажаю успіху в роботі, добра в житті.

Олесь.


17.ХІІ.56

18 грудня 1956 Шщанюку Ю.І.*

Шановний Юрію Івановичу!

Вчора одержав Вашого листа і вчора ж мав розмову про Леоніда Лупана з товаришами, які добре знали його по літе­ратурній студії Київського університету. Від тов. Козачен­ка, що вчився разом з Леонідом, я дізнався, що справа про

'Піщанкж Ю.І. брат поета Леоніда Лупана.

реабілітацію Вашого брата вже ведеться органами Держбез­пеки. Було б добре, коли б Ви та рідні Леонідові з свого бо­ку звернулися в Комітет Держбезпеки з відповідним кло­потанням, бо, скажімо, про те, що Леонід загинув на фронті в боях проти фашизму, нікому ще тут невідомо.

З головою Спілки письменників України тов. Бажаном я говорив про видання збірки творів Леоніда Лупана. Нін теж прихильно поставився до цієї думки, і тому я про­шу Вас всі Леонідові поезії, які збереглися у Вас чи в бать­ків, надіслати нам у Спілку письменників на ім'я тов. Ба­жана, чи моє, чи тов. Новиченка.

Всі ми зацікавлені в тому, щоб правда про Леоніда Лу­пана, талановитого українського поета, була нарешті до­полена і сказана вголос.

Сподіваюсь, що так воно й буде.

З пошаною Ол. Гончар.

18.ХІІ.56

18 грудня 1956 В редащию журнали

«Новий мир», зав. отделом прози

Уважаемый товариш Закс! Получил Ваше письмо.

Сейчас я заканчиваю работу над романом «Перекоп», по он уже обещан другому журналу, которьш на протяжеііпи длительного времени проявляет интерес к зтой моей іжботе, чего, к сожалению, не могу сказать о редакции НІоіюго мира». За последние несколько лет зто Ваше письмо — первнй знак виймання со стороны редакции к моей работе и к моим творческим планам.

І і будущем году собираюсь работать над рассказами на і'оиременную тему. Думаю, чтово втором полугодии смо­гу п рсдложить их вийманню Вашего журнала.

С приветом Ол. Гончар.

IS.XII.56

14 квітня 1957

Рудольфу Гулкові

Дорогий друже!

Одержав Вашого листа і мав приємність дізнатися, що, завдяки Вашій праці, «Перекоп» хоча в уривках, та все ж пішов уже до чеського читача.

На Україні роман зараз починається друкувати. Перша частина опублікована в №3 ж. «Вітчизна», друга частина днями з'явиться в №4 квітневому цього ж журналу. Радий буду, якщо Ви ознайомитеся з ними і сповістите, чи варті вони того, щоб братися їх перекладати. Третя (й остання) частина роману буде надрукована теж у «Вітчизні», але тро­хи пізніше, мабуть в №7, бо роботу зараз над нею саме завер­шую. Десь наприкінці літа роман вийде окремим виданням (певне, разом з «Таврією»), тоді я Вам його надішлю.

Дружина моя щиро вітає Вас, і обоє ми зичимо Вам ба­гато здоров'я.

Ваш Олесь Гончар.

14.1V.57


31 травня 1957 Завгородньому CO.

Дорогий друже!

Дякую за добре слово, надруковане у «Вітчизні». В за, уваженнях твоїх, певне, немало слушного, але зреалізува­ти це — принаймні зараз — не маю змоги: втомився смер­тельно.

Мрію про оті човни, що стоять на дніпровських прича, лах. Коли ніщо не переб'є, ближчими днями буду в Дніпро­петровську. Юрко мій уже там, бігає босий по ломівських оксамитових споришах. Я теж тільки й жду того дня, коли, босий піду по землі і буду вільний від нашої спілчанської, суєти.

Вітаю сердечно.

До зустрічі!

Олесь.

31.V.57 90



27 травня 1958 До Президії Верховної Ради

Української РСР від депутата Гончара О.Т. (В. Олександрівський виборчий округ Херсонської області)

Днями я повернувся з поїздки по округу. Під час цієї поїздки мені довелося зустрічатися з багатьма виборцями в колгоспах, радгоспах, з учителями шкіл, з радянськими та партійними працівниками В. Олександрійського, Високопільського, НовоВоронцовського та Бериславською районів.

З боку виборців було висловлено багато пропозицій, порушено ряд важливих питань. Більшість скарг було розв'язано на місці, під час зустрічі з керівниками облас­них організацій, а про деякі питання, що мають, на мій погляд, державне значення, вважаю за потрібне доповісти Верховній Раді.

І. В колгоспах та радгоспах, землі яких лежать по річці Інгулець, висловлювались численні гострі скарги на забруднення і отруєння води цієї річки, за що несе від­повідальність трест «Кривбасруда». Це питання пору

стему відстійників, щоб очищати використану воду річ­ки Інгулець, одначе нічого в цьому напрямі, видно, не зроблено, бо й зараз води річки систематично отрую­ються, риба гине, а найгірше, що нищаться і багатющі поливні землі всієї Інгулецької заплави, бо, зрошую­чись отруєною водою, вони поступово засолюються, перетворюються в безплідні солончаки. Гине колгосп­не городництво, нищаться найплодючіші землі саме тих колгоспів, які, до речі, забезпечували городиною гірників Криворіжжя. Втрати, що їх зазнає народне го­сподарство республіки внаслідок забруднення півден­ної степової річки Інгульця, величезні. Необхідне не­гайне державне втручання в цю справу. Л Все ще негаразд справа з постачанням лісоматеріалів колгоспам південних районів республіки. Колгоспне Будівництво затримується, навіть заплановані на об­ласть лісоматеріали з року в рік недодаються.

3. Будівники Каховського водозборища досі не виконали своїх зобов'язань щодо прилеглих колгоспів. Скажімо, с. Гаврилівка НовоВоронцовського району ще й зараз не забезпечено водою, бо не збудовано передбаченої угодою насосної станції.

4. Чимало скарг було висловлено на адресу торговельних організацій. Недостатньо завозиться меблів. Мало ди­тячого взуття. В ряді населених пунктів занедбана кни­готоргівля, а треба сказати, що матеріальне становище колгоспників, робітників радгоспів, сільської інтеліген­ції за останні роки значно поліпшилось і культурні по­треби зросли.

О. Гончар.

27.V.58


5 вересня 1959 Солнцевій Ю.І.

Уважаемая Юлия Ипполитовна!

Простите, что с опозданием отвечаю на Ваше письмо. Все лето не был в Києве, только вот вернулся.

Относительно дискуссии в «Искусстве кино». Те, которые звонят Вам, спрашивая «почему, мол, Украйна не отвечает», видимо плохо поинформированы. Украинские литераторы единодушно сказали слово в защиту А.П. Дов­женко на III сьезде писателей, а затем в статьях Рыльского, Новиченко и других выступлениях. Думаю, что и в дальнейшем мы еще не раз будем возвращаться к зтому, хотя я считаю, что наиболее сильный аргумент в зтой дис­куссии само бессмертное творчество Довженко.

По поводу письма из черниговской библиотеки. На днях наши товарищи будут в Чернигове (возможно, и я тоже). Предложение черниговцев мы поддержим и сделаем все возможное, чтобы оно осуществилось.

С глубоким уважением Ол. Гончар.

05.ІХ.59 'Киев

28 березня 1960

Семенюк Н.В.

Вельмишановна Наталія Василівна!

Надіслану Вами автобіографію старої літераторки та громадської діячки Блажевич Іванни Омелянівни ми пе­редали до Львівської письменницької організації з про­ханням уважно розглянути справу про її прийом до Спіл­ки письменників. За існуючим порядком, заяви на при­йом розглядає місцева організація, ухвалу якої затверджує потім Президія СП України.

Президія СП України звернулась також з проханням до Правління Львівської організації порушити питання про призначення Блажевич І.О. персональної пенсії.

SKSSSSSU України О. Гончар.

19 вересня 1960 До Президії Верховної Ради

Української РСР від депутата Гончара О.Т. (Бериславський виборчий округ)

Нещодавно я повернувся з поїздки до своїх виборців і хочу доповісти про ті найпекучіші скарги, що їх вислов­лювало населення.

1. Чимало сіл Бериславського і НовоВоронцовського ра­йонів (Гаврилівка, Михайлівка та інші) розташовані на березі новоствореного Каховського водоймища. Рані­ше населення цих сіл користувалося водою з Дніпра, а зараз умови водопостачання гостро погіршились. Вна­слідок штормів береги водоймища руйнуються, до того ж вода Каховської водойми влітку брудна і зацвітає, і населення фактично позбавлене можливості користува­тися водою для пиття. Будівництво водогону для цих сіл ведеться вкрай незадовільно, зволікається протягом ро­ків. Місцеві виконкоми не раз порушували клопотання про потребу прискорити будівництво водогону для цих сіл, але справа не зрушується з місця. Виборці й викон­

коми звернулися до мене з проханням просити втручан­ня й допомоги з боку Президії Верховної Ради УРСР. 2. Виборці районів Високопільського, В. Олександрівського та НовоВоронцовського одностайно висловлю­вали пропозиції збудувати в найближчі роки відвідний канал від каналу Дніпро Кривий Ріг для зрошення земель цих районів. Всі сходяться на тому, що такий канал мав би виняткове господарське значення і дав би великий економічний ефект.

Депутат О. Гончар.

19.ІХ.1960 Київ

2 червня 1961 Ломідзе Д.Д. і Г.Й.

Уважаемые Дарья Давьщовна и Георгий Иосифович!

Получил Ваше письмецо и материалы, касающиеся романаї. Искренне признателен Вам за внимание. Мнение Георгия Иосифовича о книге я високо ценю.

Сердечный привет Вам и Вашей чудесной дочурке от всей нашей семьи.

Олесь Гончар.

2. VI. 61 Киев

7липня 1961 Сизоненку О.О.

Дорогий Сашко!

Пишу з дороги. В дорозі наздогнав мене Ваш сповне­ний такого смутку лист. Хотілось би якось розвіяти Ваше горе, але знаю, як нелегко воно розвіюється, коли вже на­ляже... Знаю тільки, що є речі неминучі, що колись «по­вечоріє і наш день», і дай Бог нам зустріти те вечоріння з спокійною мудрістю, як на фронті солдат зустрічає неми­нучі завтрашні атаки.

'Йдеться про роман «Перекоп».

А поки ж «світиться мій мозок», як казав Олдр Петро­вич [Довженко], хай він світиться для всіх через нашу ро­боту. Чи потрібна вона? Думаю, що потрібна. Особливо ж якщо дає вона людям радість, хай навіть хвилини радості. Гадаю, що такою і мусить бути вона, наша робота: хоч і в горі тобі дається, а іншим повинна давати радість.

Ваша робота, Сашко, в літературі не марна, вона зігріта серцем, в ній багато світлого, хоч іноді, може й надто ба­гато смутку.

Я хочу, щоб Ви були мужнім, і вірю, що Ви будете та­ким.

Міцно тисну Вам руку.

Олесь Г.

7.VII. 61

8 лютого 1962 Барабашу Ю.Я.

Дорогий Юрію ЯковлевичуР

Припавши спраглими (після пленуму) устами до трускавецької «Нафтусі» і провітрюючи (після засідань) гріш­ну свою душу повітрям чистих, сонячних, сяючих снігами Карпат, я прочитав тут статтю В. Солоухіна «что нас роднит» і не втерпів, щоб не написати Вам (адреси автора не­ма під рукою). Пишу, щоб подякувати Вам за те, що Ви надрукували цю статтю, і авторові за те, що він її написав. Мабуть, Ви побачите його, передайте, будьте ласка, йому мій привіт і моє захоплення. Як добре, що Солоухін ска­зав це чесне, розумне і благородне слово! І як добре, що зробив це саме письменник російський... Оце побратерськи, оце справді те, що зміцнює нашу дружбу і глибоко ріднить нас. Було б добре ще навести думки В.І. Леніна в цьому питанні, думки, які звучать сьогодні так посучас

«Цей лист відгук О. Гончара на статтю Володимира Солоухіна «Что мас роднит» (Литературная газета № 16 за 5 лютого 1962 p.). В ній автор .остро полемізує з Ахед Агаєвим, який в своїй публікації виступає «за поступове відмирання національних літератур», за «творення єдиної ін­тернаціональної культури». В. Солоухін, підтримуючи розвиток глибоконаціональних літератур, закінчує свою статтю словами «Да здравствует ис.чикий русекий язык, но да здравствует и сладкопевная, ни с чем не сравнимая украинская мова».

ному, ніби Володимир Ілліч передчував, що з'являться колись тупі вульгаризатори типу цього «мудреця» з Ма­хачкали чи нашого Кравцева...

Оце те, що мені хотілося сказати Вам, Юрію Яковлевичу, під свіжим враженням після прочитаної статті.

І ще хочу Вам побажати доброго настрою, сонячних Карпат для душі і квартири в добре озелененому районі, з тополею під вікнами.

Міцно тисну руку —

Ваш Ол. Гончар.

8.ІІ.62


18 березня 1962 Барабашу Ю.Я.

Дорогий Юрію Яковлевичу!

Я одержав Ваші книжки і щиро вдячний Вам за них. Я переконаний, що своїми дослідженнями Ви робите ду­же добре діло для нашої літератури. Справжнє мистецтво, крім буквальної правди, завжди знало і ще щось більше, і тільки завдяки цьому могли з'явитись для людства і Гомер, і Шекспір, і Гоголь, і Довженко. На жаль, далеко не всі це розуміють, навіть ті, хто береться бути суддями в літературі. Декому з них, виявляється, важко збагнути, що є в мистецтві «неправильності», істинніші за букваль­ну правду буденщини. А це розуміли ще художники та по­ети італійського Відродження. В наш час це звуть роман­тикою. Романтика це чи не романтика — не в словах суть (мені більше до душі визначення «крилатий реалізм»). Го­ловне, що правда життя в мистецтві має властивість сві­титись, випромінюватись, і вона найяскравіше світиться якраз там, де є оця крилатість, одухотвореність.

Ви це розумієте, і за це я Вам подружньому міцно ти­сну руку.

Ваш Ол. Гончар.

18.111.62 р. Київ

З березня 1963

Безхутрому М.М.

Дорогий Миколо!

Повертаю тобі рукопис. Нікому не давав його, бо мені здається, що не треба цього робити, не треба піддавати зайвим випробам твоє добре ім'я. Я рукопис прочитав. Як на мій погляд, це не те, що відповідає вимогам сучасної художньої прози. Наміри хороші й благородні, які вияв­ляють добру й людяну душу автора, але крім намірів... Все викладено якоюсь скоромовкою. Майже всюди переказ, переказ там, де потрібен був би показ, малювання, живо­писання словом. Описовість замість психологічного ана­лізу; загальники замість художньої конкретності, предмет­ності. І до всього ще ці штучні карколомні сюжетні інтриги там, де так і проситься реалістична правдивість, вмотиво­ваність, достовірність життя. Багато вад і з погляду мов­ного, засміченість кальками.

Може, я, друже, аж надто суворий. Але пригадай оте правило древніх, що «істина дорожча», — я гадаю, воно цілком стосується й нас.

Я хотів би помилитися в цій своїй оцінці, щиро хотів би. І щоб проконтролювати мою думку, ти можеш дати рукопис ще комунебудь з харків'ян, там же можна знай­ти людей і вимогливих, і з хорошим смаком.

В кожному разі, хай це тебе не дуже засмучує. Ти вмієш працювати. Твої монографії про художників я високо ціную.

Від душі бажаю тобі добра. Вітай дружину. P.S. А сама думка написати «записки батька» («сучасного» бать

І перші сторінки, опис отих іменин та модерного гульбища були багатообіцяючими...

Твій Олесь.

3.03.63

4 О. Гончар



97

8 квітня 1963 Тбишси,

Галактиона Табидзе, 3/5, И. Вартагаве

Уважаемый Ишюлит Петрович!

Мы ознакомились с Вашим письмом, в котором рассказываете о любви к творчеству Т. Г. Шевченко и о монографии «Великий Кобзарь». Конечно же, нам понятим и близки братские чувства любви дружбы грузинского уче­ного, литератора к великому украинскому позту.

Нам кажется, что Вы сделаете доброе дело, опубликовав свою работу на грузинском языке. Отдельная книга о Т.Г. Шевченко на грузинском языке бьша бы весьма кстати к юбилею великого позта.

С дружеским приветом —

председатель правлення Союза писателей Украины

О. Гончар.

20 червня 1963 Голові Ради Міністрів

Української РСР товаришеві Казанцю І.П.

Дорогий Іване Павловичу!

Багатьох наших письменників турбує та обставина, що в зв'язку з будівництвом Канівської ТЕС будуть затоплені (чи принаймні підлягають затопленню) старовинні україн­ські села Андруші та В'юнище.

Село Андруші (10 км від Переяслава в бік Дніпра), яке Тарас Шевченко назвав земним раєм, має давню й щкаву історію. Тут не раз бував наш великий Кобзар, ко­ли приїздив до Козачковського в Переяслав, тут, зокрема, був написаний його славетний «Заповіт». В Андрушах Та­рас Шевченко малював краєвид з церквою (малюнок в Музеї Т.Шевченка), яка і нині стоїть. Населення цих сіл брало участь в Переяславській раді. З погляду економіч­ного ці села золоте дно (тут багатющі випаси, угіддя то­що). В селі Андрушах збереглися ще й зараз дуже цікаві

народні традиції, зв'язані з народним мистецтвом. Андруші, а так само і В'юнище варті того, щоб їх залишити як

Населення цих сіл, як сповіщають нам в одному листі, готове безплатно рити захисні дамби, аби тільки врятува­ти села. Місцеві вчителі й колгоспники вже звернулися з проханням в цій справі до Верховної Ради.

Письменники України просять Вас, дорогий Іване Пав­ловичу, втрутитися в цю справу й допомогти зберегти се­ла Андруші та В'юнище, які мають для нашого народу ве­лике культурноісторичне значення.

З повагою О. Гончар.

20.06.1963

4 вересня 1963 Заступникові Голови Президії Верховної Ради Української РСР тов. Ковпаку С.А.

Дорогий Сидоре Артемовичу!

Прошу прийняти на розгляд прохання про помилуван­ня від гр. Сови Г.С., робітника дніпропетровського заво­ду «Комінтерн», та лист комсомольців, з якими разом вчився син Сови Г.С. Сова Василь Гаврилович, який зараз засуджений на чотири роки і перебуває в Курязькій колонії під Харковом.

До мене як до депутата зверталися в цій справі, я за­ймався нею і дотримуюсь тієї думки, що міра покарання завищена і засуджений молодий робітник, вчорашній де­сятикласник, справді заслуговує помилування, адже ко­лектив заводу, на якому він працював, згоден був взяти його на поруки.

Прохання до Вас розглянути цю справу, і я певен, що Ваше вирішення буде справедливим і великодушним.

З пошаною О. Гончар.

4.ІХ.63 Київ

99

18 жовтня 1963



Сизоненку 0.0.

Доброго здоров'я, Сашко Олександровичу!

Писав я Вам на Башганку, але звідти лист повернувся. Пишу на Алушту, хоча не певен, чи не повернеться й звідси...

Мені не подобається Ваш настрій. Втрати Ваші тяжкі, горе пекуче, але отут якраз і треба зібрати людині всю свою силу й мужність. Виявити саме оту силу духу, яка була притаманна я певен Вашому батькові і матері теж. Інакше вони б не витримали тягарів своєї життєвої дороги. І даремно Ви пишете: «Ми все видумуємо...» Це не так. Є, є на світі те, ради чого варто трудитись, віддава­ти себе до останку. Чомусь згадується Леся Українка, ота хвора, нещасна, безрадісна, ота, що виявилась чи не єди­ним мужчиною в тогочасній літературі... Вибачайте, що нагадую Вам про це для Вас відоме. Не треба, щоб горе володіло Вами, хай буде Ваша влада над ним. Найкра­щою пам'яттю батькам буде Ваша невсипуща праця і Ваш талант.

Тисну руку.

Олесь Гончар.

18.Х. 63 Київ

22 листопада 1963 Барабашу Ю.Я.

Дорогий Юрію Яковичу! Листа Вашого одержав.

Ю.І. Солнцева під час перебування в Києві вже висло­влювала цю думку (про перенесення праху О.П.), і хоч ми й підтримали її, але далі намір цей, наскільки мені відо­мо, схвалення не дістав. Вважається, що це не на часі, що цього не зрозуміють, називаються інші, теж дорогі для , України, імена.

Для мене ж ясно тільки, що це треба було зробити з са­мого початку, одразу після смерті Олександра Петровича [Довженка], тим більше якщо була така його воля. А те­

пер все це дуже (хоча, я думаю, й небезнадійно) усклад­нилось.

Оповідання, про яке Ви згадуєте, ще не зовсім закінче­не. Можливо, я прочитаю його Вам, коли приїду до Мос­кви (це буде незабаром).

Щиро вітаю Вас і радий буду зустрітись.

Ол. Гончар.

22.Х1.63


24 грудня 1963 Берлін. Академія наук

Вельмишановний колего Вінтер!

Мені було приємно отримати Вашого листа і дізнатись про успішне закінчення Вашої праці «Іван Франко».

Буду радий одержати книгу і попрошу товаришів із жур­налу «Всесвіт* повідомити про неї українським читачам. Напевне скаже про неї своє слово і газета «Літературна Україна*.

Я з приємністю згадую наші зустрічі в Берліні і буду радий знову побачитись з Вами на Україні під час Шевчен­ківських свят.

З щирою повагою

Олесь Гончар.

24 березня 1964 Козловському І. С.

Дорогий Іване Семеновичу!

Якось нескладно вийшло, що ми з Вами розминулися (в неділю ми Вас чекали з Мар'янівки).

Пишу Вам у день Вашого народження. Пишу, щоби поздоровити і ще раз подякувати за ті хвилини, які Ви по­дарували своїм співом у Жовтневому палаці. Якщо люди­на може сама себе перевершити, то це був саме той випа­док. Це був апофеоз творчого злету митця, справжнє квітування його прекрасної й натхненної душі. Скількох людей і як глибоко Ви зачарували! Який заряд краси на тому вечорі вибухнув і розкрився! Вашими устами мовби

співала сама Україна, співала сама душа нашого народу ніжна, гуманна, глибока й чиста.

Любимо Вас і пишаємось Вами. Живіть в доброму здо­ров'ї. Кутайтесь гарненько, щоб не застудились. Знайте, що на Вкраїні Вам завжди раді і серця багатьохбагатьох відкриті навстріч Вашому серцю... А прикрощі? Може, вони на те й існують, щоб їх долати, щоб їх відкидати і знову жити широким, просторим життям, несучи людям сонячні щедроти поезії.

Всією родиною щиро вітаємо Вас.

Олесь Гончар.

24.IJI.64

P.S. Ще посилаю Вам оцей журнал з новим моїм оповіданням (бо романи ж писати нема коли!) почитайте на дозвіллі...

О.Г.


11 липня 1964 ЯхнічуАР.

Шановний товаришу Яхніч!

«Чому ображалася Бетті?» прочитав. Можна б це опо­відання й друкувати, але краще ні. Для автора краще. Тему Ви обрали, я вважаю, не зовсім вдало. Надто часто наші літератори темою своїх творів обирають саму літера­туру, життя літературне... На цьому, скажімо, майже ціл­ком побудований весь наш гумор, сатира, байки, епігра­ми. Це ненормально. Письменник повинен вириватись за межі свого середовища, широко дивитись на світ.

А загалом про Вашу річ скажу, що написана вона тала­новитою рукою. В оповіданні вже почувається стиль, при­ваблює розумна іронія, деякі місця (скажімо, політ в літа­ку) написані оригінально, тонко, дотепно.

Хотілось би, щоб талант Ваш розвивався. Подбайте про це.

Найкращі Вам побажання!

' Олесь Гончар.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   28


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка