Післямова



Сторінка6/28
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.13 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Олександр Гончар.

м. Київ


4 травня 1947 Алексєєву M.MJ

Здравствуйте, уважаемый тов. Алексеев!

Благодарю за письмо и за теплне пожелания. Сбывались бн только они. Я Вас, конечно, тоже очень хорошо помню и лично, и — позже по рассказам Юрия Кузега,

1 Алєксєєв Михайло Миколайович російський письменник. В час вій­ни заступник редактора дивізійної газети, а згодом працівник редакції газети «За честь Родины» Центральної групи радянських військ (Відень).

которьш, кстати, гдето запропал гак, что и разыскать не могу. Говорят, женился, как и всякий порядочный человек. Я до сихпорнеуспел зтого сделать. В прошлом году оканчивал университет, сейчас поступил в аспирантуру Украинской академии наук. Попал не в ту дверь, хочу бросить, иначе писать будет невозможно.

Живу в Києве, кончил недавно повесть о Ляле Убьшвовк, украинской партизанке, с фронтом сделал передышку, теперь снова смогу взяться за продолжение романа. «Альпн» Вн скоро получите («Новый мир», №3), сегодня известили меня, что уже вышел.

Недавно получил письмо от полковника Денисова, Вы, конечно, его хорошо знаєте, сегодня зто письмо и мой ответ публикуется в укр. «Літгазеті». Старик приветствует, дуй, мол, Вася, до горы. В Москве видел Залкиндера (работает в Донбассе, в областной газете). О Дубинскомничего не знаю. Наши гдето на Украине. Кажется, в зтом году буду у них. Полковник приглашает в гости.

Передайте Василю Швецю1 npHBjT від мене і вилайте за мене, чому він нічого не друкує. Його «Добрий ранок, Україно» я торік всю зиму читав і перечитував.

Пишите, если можно, о своих делах, о Вене, которую, к сожалению, мне пришлось видеть только один раз. Очень рад буду подробней узнать о Вашем житьебытье.

Желаю творческих успехов Вам и Шведу. С приветом

Олесь Гончар.

04.V.47 Киев

6 травня 1947 Убинвовку К.Г.

Здрастуйте, вельмишановний Косгю Григоровичу! Вітаю Вас із наступаючим святом Дня Перемоги і ба­жаю успіхів та добра у житті.

•Василь Швець (19181993) на той час співробітник газети «За честь Родини», український поет. «Добрий ранок, Україно», перша його збірка поезій.

Хочу Вам повідомити, що нарешті після чотириміся­чної роботи повість про Лялю і її товаришів закінчено. Вже її читали деякі товариші з ЦК [ЛКСМУ], всі сходять­ся в тому, що книга вдалася. Мені самому теж здається, що я досяг того, що хотів, написав поетичну книгу про полтавську молодь, якоюсь мірою відтворив їх благородні образи, на яких будуть виховуватись тисячі юнаків і дівчат.

Повість вийшла не стільки біографічною, скільки, я б сказав, пісенною річчю, так як я й хотів. Не описати діяль­ність, а показати головніше душі молодих героїв, ос­півати їх ставив я своєю метою. Звичайно, де тільки міг, я дотримувався історичних фактів і документальних да­них. Але, коли б я обмежився тільки ними, це була б, зре­штою, більш чи менш вдала розповідь про одну з підпіль­них організацій. Таких розповідей у нас є багато, але справжня література, помоєму, повинна не обмежувати­ся цим, як не обмежився Фадєєв у «Молодій гвардії» су­хими документами. На те він і художник, щоб зазирати в найпотаємніший світ своїх героїв, доуявляти, домислюва­ти те, що було б можливе, але ще не завжди бувало в да­них конкретних умовах. Тільки так можна творити вічні образи, типи, здатні схвилювати й зачарувати людей своєю духовною красою і багатством. Та, зрештою, цього Вам, здається, й не треба б пояснювати, я знаю, що Ви досить глибоко розумієте літературу й процес її творення, щоб ірозуміти мене. Варвара Григорівна, правда, може, не •розуміє цього і пред'явить мені претензії, що я деякі деіалі, риси поширив, розвинув, деякі ж зовсім обминув. Але надіюсь, що Ви поясните їй, що я творив образ Лялі, образи її товаришів, а не писав хроніку про них. Для того; щоб показати корінь Лялиної поведінки, причини її, треГіи було зробити наголос на її вихованні, і думаю, що деякі «сталі Вашого родинного життя з цього погляду можна Г.уло висвітлити яскравіше, стрункіше. Для письменника основне створити образи правдиві, історично правдиві, и деталі він уже має право вибирати які захоче. Деталі ці фарби на палітрі, і живописець користується цими фарГшми, як вважає за краще.

Повість буде друкуватись в журналі «Дніпро», мабуть, и одній з комсомольських газет. Прочитаєте і, прошу, на­пишіть свою думку. Чомусь певен, що Ви зрозумієте все

I ilk, ЯК І Я.

Мені написала мати Бориса Серги, але загубив десь адресу. Прошу вибачитись перед нею за це. Але прохання її не забув, говорив у ЦК комсомолу, щоб дали допомогу Бориеовій доньці. Постійної допомоги зараз не можуть дати, це встановлює уряд, але одноразову пообіцяли дати. Прошу Вас, Костю Григоровичу, перекажіть їй. Хай на­пише в ЦК комсомолу секретареві ЦК Шевелю Г.Г. з вказівкою точної своєї адреси, віку дитини, ім'я. Тов. Шевель уже знає про це і обіцяв, що одноразову допомогу дадуть.

Пишіть. Вітайте від мене Варвару Григорівну. Міцно тисну руку.

Ваш Олесь Гончар.

1 червня 1947 Дроку К.Л.

Добридень, друже!

Сьогодні мою мансарду відвідав Ісайї, зробивши цим мені немало приємності. Розповів про діла дніпровські не знаю, чи правду, чи брехав. Його ж слухай і слова на ходу пересівай. Дізнався від нього, між іншим, що ти на мене нібито в претензії, що я нібито (зновтаки) мовчу. Але ж не вдавайся в амбіцію, Кость! Наскільки я прига­дую, я тобі останнім написав, а ти мені не відповів. Захо­див у ред^лцш, зокрема в «^ніпро», думав, ти їм хоч щчх.ь присилаєш, Нагаибіда £пєвняе, що не шлеш нічого. Я, правду кажучи, аж ро^рдився. Чого це ти, справді, вкублився там у теплому РАТАУ і нічого не надсилаєш і*» віршів. З М. Руденком уже кілька разів розмовляв, від нього вихід поезій тепер чимало залежить, теж нічим не може пояснити твою мовчанку. Я, звичайно, знаю, що ти пишеш там весь час, уже, може, книг на дві є, але ж три­мати все це під подушкою злочин. Підбирай і вези в Київ. Підемо до Малишка, з цим хлопцем варто поради­тись! І коли вже він захоче допомогти, то допоможе. А заі хоче, це я вже беру на себе.

іМовиться про поета Ісаєва Федора Григоровича (19222000), члена СПУ.

Отакі мої рахунки тобі. Не забувай, що під лежачий ка­мінь вода не побіжить. Ось Ісай, і цей тут здає одну книгу, і другу, і ще не знаю скільки.

На конференції будеш? Тоді, може, разом поїдемо і з Києва.

Пиши. Щирий привіт Лізі, хоча вона заслуговує дога­ни за те, що розбалувала тебе і мало ганяє та підштовхує. Бувайте здорові, бажаю успіхів обом.

Олесь.


01.VI.47 Київ

16 липня 1947 Алексєеву М.М.

Здравствуйте, тов. Алексеев!

Получил Ваше доброе письмо и газету с рецензией. От души благодарю! Конечно, буду очень рад, если обсуждение романа состоится и Вы мне сообщите об зтом. Мнепие людей, о которьгх, собсгвенно, и написана книга, мне дороже всяких дифирамбов присяжних дифирамбистов.

Вы просите вторую часть романа, чтобы выбрать отрнвки для газеты. Как раз под рукой журнала нет, да и вообіцето, мне кажется, поздно мы завели об зтом речь. Ведь «Голубой Дунай» скоро выйдет в свет, в 8й книге «Ново­го мира». Самне интересные, на мой взгляд, огрывки уже к газетах напечатаны (в «Известиях», «Кр. звезде» и др.). Псрепечатывать Вы, конечно, не станете, но, одним сло­ном, я постараюсь Вам выслать на всякий случай коечто. Может, еще успеете дать.

Юры Кузега не слишно.

Передавайте привет В. Шведу и своим коллегам по пе­ру. Мне Ваша работа кажется чертовски интересной. Пи­ши іе, желаю творческих успехов.

С приветом А. Гончар.

6 березня 1948 До пана Рудольфа Гулки1,

в Прагу


Шановний пане!

Радий був одержати звістку, що мій роман «Прапоро­носці» буде виданий у Вашому перекладі видавництвом «Свобода».

Виконуючи ваше прохання, надсилаю фото. Коротке звернення до чеського читача і біографічні дані. Жит­тєпис мій короткий. Народився 1918 року в селі на Пол­тавщині. В 1941 році закінчив три курси філологічного факультету Харківського університету і пішов на фронт. Спочатку був рядовим бійцем, потім старшим сержан­том однієї з гвардійських частин. Двічі поранений. Шість разів нагороджений урядом. Одну з нагород одержав за участь у визволенні Братислави. Мав щастя воювати за ви­зволення багатьох чеських міст і сіл. Після війни закінчив університет і зараз працюю як письменникпрофесіонал.

Початок літературної творчості припадає на 1938 рік. До війни надрукував кілька новел і одну повість. Після війни «Альпи», «Голубий Дунай» і новели «Модри Камень», «Весна за Моравою» та інші.

Третя частина «Прапороносців» якщо й буде написа­на, то нескоро. її потім можна буде видрукувати окремо. Здається, вона буде особливо близькою для чехів. А зараз затримувати видання цих двох книг, помоєму, не варто. Зворушений Вашим люб'язним ставленням до мого тво­ру. Радий буду, коли чеський читач зустріне його прихи­льно. Після виходу книги з друку надіюся, звичайно, одер­жати від Вас один чи два екземпляри цього видання. З сердечною пошаною

Олесь Гончар.

(Київ, Ворошилова, 3)

•Рудольф Гулка перекладач з чеськ. Листи О. Гончара до Р. Гулки надіслала Слов'янська бібліотека Чеської республіки.

20 грудня 1948 Прасолу LAS

Дорогий Іване Антоновичу!

Сьогодні мені передали з журналу «Вітчизна» Вашого листа, в якому Ви, говорячи про «Злату Прагу», зауважу­єте, що в ній Вам «дещо не зовсім зрозуміло і, крім того, є дещо перекручено». З першою частиною цього зауважен­ня (що «не зовсім зрозуміло») погодитися можу, а з дру­гою (що «дещо перекручено») не згоден аніяк. Що Ви ро­зумієте під «перекручено»? Те, що моя книга точною документальною історією нашої частини? Але я й не ставив собі за мету писати історію частини, а писав художній твір, в якому, як відомо, завжди є більша чи мен­ша доля творчої фантазії. Звичайно, життя нашого рід­ного пщрозділу до певної міри відображено в моїй книзі. Але тільки до певної міри. Бо я ставив перед собою знач­но ширші завдання: дати типові образи наших радянсь­ких людей, узагальнити весь наш досвід. Тому неминуче помилиться той, хто розглядатиме мою книгу як щоден­ник, як історію одного підрозділу. Думаю, що цим я від­повів на Ваше питання про Ясногорську та Івана Антоно­вича Кармазина. Звісно, що це не портрети якихось кон­кретних людей, це узагальнені художні образи, і тільки так їх треба розглядати. Ви правильно кажете, що роман це поєднання реальної дійсності і творчої фантазії.

Тепер про наше листування. Може, я тут трохи і зави­нив перед Вами. Давно збирався написати, але все ніколи та ніколи. Багато посад, багато роботи і в Спілці пись­менників, і в журналах, крім того, доводиться більшість часу проводити в поїздках по областях без цього нашо­му братові не можна обійтись. Збираюся весною побувати і на Чернігівщині, заскочу й до Вас, коли Ви, звичайно, не проти цього.

Листи — це, зрештою, не головне. Хоча й не пишу, але згадую Вас часто хорошим, теплим словом, згадую наші ночі в землянках та в походах. Весною після присудження мені Сталінської премії був у наших однополчан. «Стари­ків» залишилось мало, але дехто є. Зустріч пройшла чудо­во. Розповідав я їм про всіх наших бойових друзів, ветера­нів, в тому числі і про Вас, Іване Антоновичу.

1 Прасол Іван Антонович командир мінометної роти, в якій служив

Чи чигали Ви мої перші дві книги «Альпи» і «Голу­бий Дунай»? Може, не читали, то через те й «Злата Прага» не зовсім Вам зрозуміла. Якщо не маєте всіх трьох книг (бо це трилогіяроман), напишіть, я Вам їх вишлю.

З глибокою пошаною до Вас Олесь Гончар.

20.ХІІ.48 Київ

11 серпня 1949 Пату П.Й.

Здрастуйте, дорогий Петре Йосиповичу!

Мені переслали Вашого листа, бо я зараз у творчому відрядженні іду попаски по колгоспах. Шкодую, що Ваш лист не застав мене у Києві і я не міг з'ясувати спра­ву з Автомоновим на місці. В усякому разі, якщо річ хоро­ша, то ми її охоче надрукуємо (але, звичайно, до того, як вона з'явиться в «Знамени»).

Дашкієва брав читати Новиченко, проте не знаю, чи встиг це зробити до свого від'їзду в далекі краї. Зараз жур­нал на плечах Н. Рибака і, певне, читає він, бо Дашкієв запланований у нас на найближчі номери.

Радий Вашим успіхам, Петре Йосиповичу, Вашій не­всипущій енергії, яка, я певен, обернеться рясним урожа­єм для нашої літератури.

Бажаю Вам багато здоров'я, міцно тисну руку.

Ваш Олесь Гончар.

Дніпропетровськ

20 квітня 1950 Ворошнлову К. Є.

Дорогой Климент Ефремович!

Вьшолняя своє обещание, посилаю Вам Л. Глибова и еще несколько книг. Прошу прощення, что наш веселый fлибов предстает перед Вами втаком неприглядном одеянии — за последние годы он не издавался. Сейчас мы его переиздаем, и через несколько месяцев я вьшілю Вам

произведения нашего байкаря в таком издании, за которое, думаю, уже не придется краснеть.

Вам также сборник своих рассказов (в оригинале и в переводе), зная Ваш интерес к зтому жанру. Ваши замечания относительно современной новеллистики произвели на меня глубокое впечатление, и я хочу в дальнейшем попробовать свои силы и в зтой важной области.

Прошу Вас, дорогой Климент Ефремович, принять зтот скромный подарок на память о нашей незабываемой поездке. Я бесконечно счастлив, что имел возможность близко узнать Вас и от всего сердца полюбить.

Желаю Вам здоровья.

С глубоким уважением

Ом. Гончар.

20.04.50 Киев

8 вересня 1950 Дроку К.Л.

Дорогий Костя!

Твої листи одержав. Власне, всі ці дні я чекав приїзду Миколи Івановича [Терещенка], щоб поговорити з ним на делікатну тему. Як тільки постать його з'явиться в Ки­єві, я поговорю з ним і сповіщу тобі в найближчому листі.

Це добре, що ти прислав свої переклади. Вірш Джамбула піде, Пушкін теж, але трохи пізніше, коли вирішать у нас питання з п'ятитомником його творів. Зараз я сиджу над перекладами М. Ушакова (книга молодих поетів). Включив твої вірші. Ще будуть включені вірші Гойди і Шаповала.

Признатись, мене ніскільки не здивувало те, що казав тобі Ладижець. Про свій виступ в Києві я тобі говорив, у ньому була критика на окремі вірші, але не в такій мірі, як це виставляє цей учений муж. А втім, повадки Ладижця тобі більш відомі.

Десь днів за п'ять я візьму відпустку, поїду в Ірпінь кінчатиму книжку. Видавництво «Молодь» видало хоро­ший збірник молодих, мої вірші теж є. Єва [Зарубіна] вже

здала свою збірку, яка скоро піде на редакцію. Що в тебе нового, що написав?

Чекаю від тебе листів і приїзду до нас. Привіт від Єви тобі й дружині.

Міцно тисну руку.

Твій Олесь.

Київ, 8.ІХ.50

З1 січня 1951 Юренку О. С.

Добридень, друже!

Одержав листа і пожовклу від часу «Розгорнутим фрон­том»... Сумно стало. Війнуло земним, неповторним, як сама юність. До того ще зустрів учора Вас. Тараненка, а сьогодні читаю в газеті його вірш сімнадцятилітньої дав­ності. Швидко і чим далі все швидше біжить час!

Щодо книжки у видавництві, то ні я, ні Мельничук нічого не можемо зробити: сіє від нас не залежить. Плани до декади вже затверджені оргкомітетом. Очевидно, кра­щі твої вірші будуть в альманасі, що видається до декади.

В Полтаву поки що не збираюсь недавно оце тільки піднявся після операції.

Тисну руку.

Олесь.

31.01.51 Київ



11 травня 1951 Юренку О.С.

Дорогий друже Олесю! Сьогодні тільки повернувся з півдня, з Каховки. Одер­жав твої листи і газету з «Маяком». Сердечно дякую за популяризацію новел серед земляків. ' Щодо твоїх доручень по журналу і видву, то навряд чи я встигну щось зробити завтра виїжджаю до Москви на Декаду, а звідти прямою дорогою знову на південь.

Єдине, що можу зараз пообіцяти, переговорити з Новиченком в дорозі

А взагалі вважаю, що тобі треба буде самому навіда­тись у Київ і з'ясувати справу з книжкою, познайомитися з редактором. Може, щось запропонують доробити, ви­правити... В таких випадках заочно порозумітися важко, потрібен особистий контакт.

«Братуся» надішлю тобі згодом. Бажаю здоров'я, успіхів.

Тисну руку.

Олесь.

11.V.51


16 серпня 1951 Малишку А. С.

Здрастуй, Андрію!

Хоча у нас, на жаль, не заведено листуватися і тим паче — давати один одному поради, але, прочитавши в «Огоньке» цю статтю («Позт и трагик») і уявивши, що за пленумними жнивами ти міг її пропустити, я вирішив, що було б грішно не звернути на неї твою увагу.

Помоєму, це чудова тема для твору і саме — для по­еми. Внутрішні можливості матеріалу багатющі, ти їх од­разу відчуєш.

Подумай, може, візьмешся... В усякому разі, хай буде ця тема при тобі: за плечима її не носити. Бажаю тобі здоров'я

і щоб писалося!

Олесь.

ЗО грудня 1951



Смілянському ЛІ.

Дорогий Леоніде Івановичу!

Розумію, що слова безсилі, коли йдеться про таке горе, яке спіткало Вас. Тяжко втрачати близьких людей, а тричі тяжко втратити такого друга і таку чудову людину, якою була Ніна Степанівна.

Та хай хоч трохи поменшить Ваш біль те, що разом з Вами сумують, переживають тяжку втрату всі Ваші друзі а їх у Вас багато. Вони були й будуть з Вами.

Ол. Гончар.

4 липня 1952 Бережному В.П.

Салют!

З нагоди закінчення університету Василем Бережним і прісними!



...Ти здобув перемогу, яку важко переоцінити (якщо вже її оцінила Держкомісія). Радий за тебе. Дій в такому ж дусі. Між іншим, ідея аспірантури варта того, щоб над нею серйозно задуматись (тобі). Подумай вшир і вглиб.

Коли збираєшся в Москву? Коли ще не остаточно спа­кував чемодани, то я порадив би тобі відкласти цю поїзд­ку десь надалі, принаймні хоч на серпеньвересень. Врахуй, що всі столичні театри зараз в роз'їзді і навряд чи знай­деться оркестр, який міг би зустріти тебе тушем. Було б непогано, коли б ти змінив трохи свій розпис і так числа десь з 15 взяв курс на Домівку. До того часу потеплішає вода в Дніпрі, почервоніють вишні і головне, думаю, пронесеться вже й «Чорна буря»'. Матимеш змогу озна­йомитись і навіть захопити з собою до Києва (а може, по­їдемо разом). Зосталося робити 48'/2%, Думаю десь до 20го фінішувати. Подумай над цим і одпиши. Можеш, до речі, взяти відрядження кудись на Дніпропетровщину. А можеш просто побити канікулярних байдиків. Тисну руку.

Олесь.

4. VII. 52



'Первинна назва роману «Таврія».

15 січня 1953

Безхутрому М.М.

Дорогий друже!

Щойно оце повернувся з Москви і одержав твого гір­кого листа. Намагався зробити все, що міг. Препарат цей зовсім новий, маловивчений, і про нього майже ніхто нічого певног^ не знає. Всі розхвалюють ПАСК, який, певне, є і в Харкові.

Але сьогодні натрапив на слід і фтиозіду (а не «привозіту»). Намагатимусь будьщо дістати. Для цього мені обо­в'язково треба мати висновок лікарів, кому, скільки і в яких дозах (ще краще рецепт). Без цього й говорити не хочуть. Отже, вишліть мені все це.

Передай Люсі моє співчуття, мій привіт і моє сподіван­ня, що все закінчиться якнайкраще. Медики запевняють, що зараз tbc {туберкульоз] зовсім не такий страшний, як раніше. Хай не розгублюється і не впадає в розпач. Тисну руку.

Ол. Гончар.

15.1.53

5 червня 1953 Сизоненку О.О.



Шановний тов. Сизоненко!

Прочитав Ваше оповідання і вважаю, що даремно Ви так нещадно картаєте його в своєму листі: оповідання хо­роше. Видно, що Ви над ним працювали багато і наполег­ливо. Особливо це почувається в мові, в стилі, у внут­рішній гармонійності фрази.

Однак мені здається, що оповідання Ваше було б знач­но сильнішим, якби головний герой у ньому був більше індивідуалізований (та й героїня теж). Якщо він гуцул, хлопець з Верховини, то і в Каховку він мусив би принес­ти з собою подих Карпат, весь отой світ зелених полонин, шумливих потоків, високих коломийок. Зараз він якийсь «пересічний» юнак, а міг би бути самобутнім яскравим характером. До речі, для його художньої характеристики Ви могли б використати хоч окремі елементи барвистого

гуцульського діалекту. Тут широкі можливості залиши­лись невикористаними. Крім того, краще було б вести розповідь від самого автора, більший простір... Назву тре­ба б змінити: ефектна, але з новелою органічно не зв'яза­на. Такі мої враженні.

А взагалі мене радує Ваш неспокій, вимогливість до себе, Ваше невдоволення зробленим. Це запорука зрос­танні.

Будьте ближче до життя, черпайте поезію з нього. Бажаю творчих досягнень

Олесь Гончар.

5.VI.53


28 серпня 1954 Москва,

Можайское шоссе, дом 36/50, кв. 92 Довженко А.П.

ТЕЛ ЕГРАММА

Дорогой Александр Петрович!

От всего сердца поздравляю славным шестидесятилетием. Желаю много здоровья, нових творческих достижений на радость всем нам, всему советскому народу.

Ваш Олесь Гончар.

15 березня 1955 Тютюннику ГЖ

Добридень, друже!

Одержав повість1, одержав і «нагадування»... На жаль, не міг раніше прочитати рукопис, бо справді був дуже зай­нятий.

Зараз оце прочитав. Що тобі сказати про повість? Ба­гато є в ній такого, що посправжньому хвилює щирістю й глибиною почуття, драматизмом, поетичною схвильо

'Мова йде про повість «Хмарка сонця не заступить».

ваністю. Чудово написані пейзажі, багата народна мова (хоча інфінітиви на ть: жить, пить і т.д. звучать як нічим не виправдані діалектизми). І все ж в цілому по­вість справляє враження далеко ще не закінченого твору. В ній багато зайвин, особливо розтягнуті діалоги та «фі­лософські» відступи. Діалог потрібен лише тоді, коли він допомагає розкривати характер або рухає дію вперед, в тебе ж він часто виконує лише інформативну роль. Ско­рочуй безжально все, що тільки можна скоротити, стис­куй цілі абзаци в одну міцну фразу від цього повість од­разу зазвучить інакше.

З людських образів мені найбільш цікавими видаються Прошка й Оксана і майже всі ті, що виступають в повісті епізодично (Варка, дід Петрик та ін.). Родинна драма Фе­дора Голуба могла б бути окремою повістю. Взагалі, ком­позиційно повість не дуже міцна, вона «розвалюється» принаймні на дві зовсім різні частини: Федорова драма і Оксанина... Однієї з цих історій цілком було б досить, щоб показати оту «хмарку», що «сонця не заступить». А так хмарка розростається в непроглядну тучу, за якою сонця зовсім не видно. Взагалі, картини горя тобі даються наба­гато краще, ніж картини сонячні, мажорні. А малювати світле теж необхідно, бо воно є в житті, і його немало, і воно допомагає людям навіть у горі....

Ось коротко про ті враження, які в мене викликала по­вість. Прошу не дивитись на ці зауваження як на якийсь остаточний «присуд» щоб об'єктивно оцінити твір, йо­го повинні прочитати принаймні кілька різних людей.

Загалом повість, помоєму, варта того, щоб над нею терпляче, на совість попрацювати. Раджу уважно поста­витись до зауважень «Дніпра» там люди хоча й молоді, але толкові, поганого не нарадять.

Бажаю здоров'я і успіхів у роботі.

Ол. Гончар.

І5.ІІІ.55 Ірпінь

2 квітня 1955

Карплюку M.В.

Шановний товаришу Карплюк!

Листа Вашого одержав. Звичайно, повість Вашу я про­читав би, але в зв'язку з тим, що найближчим часом маю виїхати у відрядження, зробити цього не зможу. Щоб по­вість не лежала довго без руху, я домовився, що її одразу ж після одержання прочитають працівники журналу «Віт­чизна». Отже, присилайте повість на адресу журналу, на ім'я тов. Загребельного Павла Архиповича, який завідує в журналі відділом прози. З тов. Загребельним я вже розмо­вляв про це, він поставиться до Вашого твору з належною увагою. Раджу і Вам поставитись до його думки уважно: тов. Загребельний (до речі, теж дніпропетровчанин) та­лановитий літератор, в нього хороший смак, і поки що в оцінках художніх творів у нас з ним розходжень не було.

Бажаю Вам успіху в роботі, бажаю міцніше триматися на ногах (бо щось у Вашому листі багато розпачу). Перші кроки нікому з нас не давалися легко.

З пошаною Ол. Гончар.

2.IV.55

20 липня 1955 Прасолу І.А.



Шановний Іване Антоновичу!

Пробачте, що з запізненням відповідаю на Вашого ли­ста: щойно повернувся оце з тривалого закордонного від­рядження довелось побувати у Франції і в Сполучених Штатах Америки. Зараз, повернувшись додому, заїхав оце на кілька днів до сім'ї, що перебуває зараз в Дніпропет­ровську, а після цього іду в невідкладних творчих справах далі на південь, у Миколаївську область. Отже, при всьо­му бажанні зустрітися нам цього літа, певне, не доведеть­ся в силу, як то кажуть, зовсім не залежних від нас обста­вин... Причини тільки в цьому і ні в чому іншому, дорогий'Іване Антоновичу. Не забув я і не зможу забути того, що було нами спільно пережито на фронті, про Вас, як і про Володимира Михайловича Гарбуза, ношу найкращі

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка