Післямова



Сторінка4/28
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.13 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Привіт дружині.

Пиши, друже, чекаю.

Твій Олесь.

10.IV.46

Дніпрогра'

11 квітня 1946 Бережному В.П.

Здрастуй, Васильку!

Одержав сьогодні від тебе і лист, і газету і щиро дякую, що ти мене тягнеш так уперто за вуха в літературу. Зміни в вірші не поварварському зроблені, одна навіть зовсім вдала — краще, ніж було.

Жаль, що мій Лукач не підійшов по характеру ні тобі, ні Малишкові. А я вважав його одною з кращих своїх пое­зій. Суть, звичайно, не в самому Лукачеві як людині. Оче­видно, те, що я хотів сказати, сутосуб'єктивне і не дохо­дить до постороннього. А це самий справедливий при­суд написаному: думка іншого.

Ти пишеш, що дещо всетаки Малишкові сподобало­ся. Це мене тішить. Його атестація для моїх творів важить багато, бо ти ж знаєш, що я його щирий прихильник і дум­ку його високо ціню. З цим листом надсилаю дещо за твоєю порадою, може, втопиться в «Дніпрі». Прочитай спершу сам. Коли що сподобається давай Малишкові, а що не сподобається тобі не давай і йому. Я хочу друкувати ли­ше те, що подобається тобі і таким, як ти. Відчуваю, що коли й буду письменником, то буду — «для немногих».

Кепське діло зі збіркою. Запитував і Панча про це, радить здати, але каже, це тільки, щоб залежувати чергу на той рік. В цім році нібито вже плани затверджені і більше ніхто не лізь. А взагалі, приглядайся до всіх дірок, які лише треба за­

гатити. Проте до літа вже, здається, не візьмуся за неї, бо з 20.IV. екзамени, а я ще нічого не робив, кінчав повість, кін­чив теж не так, як хотілось, а все ж таки вишлю днями її Білоусові, хай хоч дадуть мені кочергою по лобі.

Наша зустріч. До літа в Києві не зможу бути, інакше це значило б провалитися з університетом. А ти ж згодишся, що університет кінчати в житті доводиться не часто і тре­ба поставитися до цього з належною серйозністю. Але зу­стрітися ми повинні. Я гадаю, що ти будеш на травневі у мене. Хоч літаком прилети. До нас є рейси з Києва. І по­гуляємо, і наговоримося. Васильку, брате, приклади зу­силь, і спритності, і таланту приїдь! Прилети! Прийди!

Радиш мені з дипломом в зубах заявитися в Київ. Бо­юсь, що це не вдасться. В газету — не хочу, говориш, жур­нал але ж там повно білоусих гриньківі.

Читав твою рецензію. Страшно стало. Хіба таки можна так вбивати одним ударом живу людину? Я не читав, що він там написав, але, єйправо, не заздрю йому і боюсь. Що, як ти і на мене накладеш такий удар?

А взагалі, будь об'єктивним, не піддавайся дуже пер­шим емоціям. Якщо в людини є якась іскра Божа, то її знищувати одразу так — гріх великий. Але повторюю, я того бузку не нюхав, не читав і вірю твоїй об'єктивності і чуттю правди.

Чи зазнайомився ти з Єрмоленком?

Крім того, чи порадиш мені женитися? Чи скажеш:

«Никогда, никогда не женись, мой друг!..»

Пиши, пиши частіше (коли можеш, і без черги, не ли­ше відповідаючи на мою епістолу).

Новела моя йде в № 4 «Україні», коли тільки виско­чить з ротації, вхопи її і сюди.

За погоду на «Дніпрі» напиши, чекаю, чекаю.

Щиро тисну руку твій Олесь.

P.S. Надсилаю фото. Такий я зараз (говорять, що такий). Жду від тебе.

1 Мається на увазі, що в журналі «Вітчизна» працювали Дмитро Білоус і Дмитро Гринько.

11 квітня 1946

Білоусу Д. Г.

Здрастуй, МитяГ

Одержав від тебе цілу бібліотеку, за яку не знаю просто як тобі й дякувати. Особливо став мені в пригоді Стефаник і Степаник, бо я оце «берусь» нарешті за диплом. Бе­русь, хоч треба було вже давно взятись і навіть здати. Але мене їла весь час оця повість, яку я сьогодні Вам надси­лаю. Майже три місяці, сто днів і сто вечорів я віддав цим ста сторінкам. Тепер тільки не вистачало, щоб ви сказали мені: не піде, недосконало, недороблено і т. д. і т. п. Бояв­ся посилати на суд такої суворої колегії, але врешті відва­жився, інакше вона б іще мене їла і з'їла б, врешті, мій диплом і університет. Прочитав її сьогодні востаннє і ви­рішив слати. Звичайно, можна б зробити краще, але чо­мусь здається, що вона вже не гірша від тоїукр. прози, що зараз друкується. Взагалі ж, немає ніякої речі, якої не мож­на було б зробити кращою і яку вважав би зразком і був нею внутрішньо задоволений. Ти розумієш це.

Гадаю, що, хоча в повісті і не все нове (та й не може бути про війну все нове, бо вона сама, сука, дуже стара), а проте, здається, є дещо й таке, чого ще не було сказано в нашій літературі. Це перша частина твору, який я заду­мав. Тут я не виходжу далі за межі полка, навіть роти. В по­дальшому хочу дійти до генералів. В цій частиш хотів біль­ше показати, як війна нас учила і як ми Європу вчили. В наступних частинах мрію змалювати і те, як ми в Європи учились (про це навіть Молотов говорив). Але це поки що далекі плани. Все залежатиме від цієї частини. Якщо вона провалиться, то, звичайно, провалиться і весь задум.

Може, там будуть в претензії, що рукопис неохайний, але прошу тебе, брате, вступитись, бо рукопис мій чис­тішим ніколи й не буде. Двадцять разів ще переписав би і все одно знаходив би щось не так.

Надіюсь, що ти все зробиш, Дмитре, щоб він не зале­жувався під сукном і попався розумному (без лапок) кри­тикові. А яка вже буде подальша його доля — жити чи ^вмерти — це вже залежить не від нас, а від Бога.

Ще одно. Чи відомо тобі, друже, що я не маю від тебе ще жодного листа. Телеграми є, бандеролі йдуть, а твого голосу всетаки не чув я ще.

А чим я тобі зможу за подарунки віддячити? Подумав і вирішив хоч фото тобі ще послати, бо більш нічого не маю ліпшого (хоч і це не занадто «лєпо»).

Шлю ж тобі портрет (без рами), Жду ж листа і телеграми.

Як одержиш повість, повідом телеграфом (твій люби­мий засіб зв'язку), щоб я не турбувався, що вона десь чи­тається на пошті якимось шпекіним1.1 ще раз прошу дати її на рецензування якомога скоріше. Це, я знаю, в твоїй владі. Взагалі, я надіюся на твою братню (я зараз гарка­вий і «р» не вимовляю) руку.

Пиши, чекаю з нетерпінням.

Привіт моїм друзям і знайомим.

Бажаю успіхів.

Твій Олесь.

11.04.46, Дніпроград

P.S. Читаю зараз збірник «Театр і естрада». Проза справляє жа­люгідне враження. Прочитав, налр., новелу Байдебури «Пом­ста» і не знайшов жодної фрази, не купованої на літ. ринку.

Твоє «Скільки в селі німців» чудова мініатюрка (не ра­ди компліменту). Мені здається, це набагато вище стоїть від твоєї лірики (яку я читав у «Дніпрі»). Гадаю, що саме в цьо­му жанрі твоє справжнє місце. Уявляю тебе в майбутньому чомусь не ліриком, а королем українського сміху. Але про це...

О. Г.

'Шпекін Іван Кузьмич. почмейстер, одна з дійових осіб комедії «Ре­візор» М. Гоголя. Мав звичку читати чужі лист.



23 квітня 1946

Бережному В.П.

Вітаю тебе, друже, з Великоднем!

В дні цього найкращого із наших слов'янських свят я особливо часто думав про тебе. Коли я сиджу в кімнаті і чую радісні дзвони, що долітають від церкви, і весь світ в цей ранок мені здається особливим, ніби і справді воскрес Бог і йде по землі, розсіваючи щастя, злагоду між лю­дьми, то я хочу з тобою поділитися своїми думками і почуттями, палко хочу, щоб ти сидів тут, поруч зі мною. Не знаю, як в інший час, але в цей великодній світлий ра­нок я зміг би переконати тебе, що не можна бути таким песимістом, як це випливає з твого листа. Хоч на один ра­нок, а тебе переконав, що життя, незалежно від нас, «до безумства прекрасне» і сповнене ясного (а не сліпого) ко­хання. Хоч, повір, я зараз зовсім не закоханий і не п'яний і говорю це зовсім тверезо і буду говорити завжди, хоч які каміння й терни розстилатимуться переді мною. В цьому я твердо й уже неодноразово переконався: чим більше бу­ло тернів цих підо мною, чим гіркіше було для мене осо­бисто повітря, тим виразніше бачив я яка красуня таки оця наша зелена планета у білих квітах міст!

Дописавшись до цього, я вже бачу, як ти починаєш іро­нічно посміхатись, і тому я беру в руки віжки своєї душі.

Щиро дякую тобі за фото. Мушу, поперше, сказати комплімент невідомому мені фотографу: це не просто фо­то, а твір мистецтва. І ця оградка, і весняна гілка, і синя (я бачу, що синя) Україна за Дніпром, і Василь Бережний у задумі (я дивлюсь і бачу, що ти й думаєш в цей момент!) все це схоплено чудово! Я давно бачив таке натуральне і таке змістовне фото.

Дякую тобі за «ходагайство» перед Малишком. Я пере­конуюсь, що він саме такий, яким я його уявляв. Ти радиш йому написати. Але в мене немає зараз відповідного приво­ду. Посилати щось з поезій немає такого, як би я хотів, а писати просто так якось незручно, боюсь набриднути. Передай краще йому моє сердечне вітання. Пізніше ми або познайомимося з ним особисто, або я таки напишу.

'Чи не брав ти ще в Дмитра моєї повісті? Можливо, во­на тебе розчарує, бо вона скороспілка. їй, мабуть, не впхатися в журнал ще й через те, що там є немало такого,

що наші критики звуть «проблематичним». Я, правда, га­даю, що якраз проблематичне і цінне в художньому творі, інакше для чого ж він взагалі. Але краще візьми прочи­тай. Для газети, мабуть, ти нічого звідти не вибереш, роз­діли тісно переплітаються. А думку свою напиши і поста­райся вгадати, яким духом дишуть тамошні цербери на цю річ. Бо від Дмитра я одержую лише бандеролі а лис­та й досі жодного нема.

А тебе я таки чекаю на травневі до себе. Невже ти не можеш буквально на три дні відпроситися? Випробуй свою силу волі і телеграфуй, коли тебе зустрічати.

Бо я в Києві не знаю коли буду. Твої поради з'явити­ся тут з дипломом у зубах і жувати його, затиснувшись десь у Дмитра і його «ущільнивши», відірвані від реаль­ного грунту. Поговорити, поговорити треба нам, Василю!

Я чекаю.


Про Єрмоленка спитай у Білоуса, він скаже все що треба.

Жду тебе. Міцно тисну руку.

Твій Олесь.

23/IV.46 Дніпроград

4 травня 1946 Білоусу ДЕ

Обіймаю тебе, друже!

Одержав твою телеграму, що повість прийнята. День Перемоги для мене наступає раніш дев'ятого травня, не ібігається хронологічно з задекретованим. Будь певний, Дмитре, я добре розумію, наскільки зобов'язаний у цій справі твоїй допомозі! Простягаю до тебе руку, а ти дале­ко. Говорю тобі багато хороших слів, а ти не чуєш. Проте знай: якщо буде з усього цього успіх це буде також і твій успіх. Ти, я знаю, скажеш: із нічого не можна було б зро­бити щось. Це так, але згодься, що без тебе довго мені доііелось би тупцюватися по різних інстанціях та дистанціях та просто станціях. З усього цього з залізною логікою ви­пливає висновок, що коли ми зустрінемось, то нап'ємось не інакше як до зелених чортиків. А зустрінемось ми, я

думаю, не пізніше як на початку липня. Зараз я здаю свою елоквенцію, роботи до самого пупа, звівся нінащо (бо знаєш же, що я не ледащо).

Мене залишають в асисгентурі. Сам ще не второпаю, що це за звір, але поки що довелося згодитися, щоб не га­няли як солоного зайця по Закарпатах, не заважали мені в моїй роботі. Друга і третя частини моїх Європ повинні бути вже просторішими континентами. Африкас! (Ти скажеш — пустиня Сахара?)

Тепер відносно «Стрілки». Ти її, звичайно, даватимеш передруковувати на машинці. То прошу, якщо буде мож­ливо, зробити так, щоб вискочив один зайвий екземпляр. Бо я, грішним ділом, задумав перти цю річ разом з деяки­ми новелами у видавництво. Ти, між іншим, не можеш там дізнатись, які перспективи відносно таких прожектів. На­пиши, ради Бога, хоч зараз листом, роз'ясни, темний єсьм.

Тепер щодо назви: «Стрілка» мені не дуже подобаєть­ся. Чи не порадив би ти мені щось таке... ударне?! «Ударяющее»! Хоча про це, я думаю, не пізно ще буде поговори­ти і при нашій зустрічі. Взагалі, я надіюсь по приїзді ще добре розчесати і продраїти мою «Стрілку». Після машин­ки воно завжди якось видніше. Хто рецензував?

Пиши, напиши, Митя.

Ти ж у липні будеш у Києві? Нетерпляче жду цього на­шого рандеву.

Вітаю тебе з Днем Перемоги, бажаю, щоб у цей вечір на київських висотах тебе розцілувала найніжніша і най­красивіша киянка!

Бажаю щастя, багато щастя тобі, брате!

Твій Олесь.

4/V.46

P.S. В якому № планується дати повість?



З червня 1946 Тараненку А

Здоров, Василю!

' Одержав оце від тебе листа, дякую, що не забуваєш да­вніх друзів. А Юренко писав, писав, а це чогось раптом замовк. Мабуть, заклопотаний демобілізацією.

Отже, ти кадровий. Чого ж це непогано. А я «цівіль». Війну одбехкав солдатом, дослужився до унтера (старший сержант), заробив три «Отваги», «Славу», Чер­вону Зірку і, демобілізувавшись, знову взявся за своє: вчуся, вірніше, довчаюся. В цьому році (навіть в цьому місяці) кінчаю всі науки. Не женився, бо не хочеться зли­днів плодити — сам живу в сестри та в зятя на шиї.

За війну майже нічого не писав і зовсім нічого не дру­кував. Було не до цього. Зараз починаю розгойдуватись, але науки заважають і писати, і женитись, і гуляти. Я всту­пив одразу на 4й курс (в січні), і за це півріччя довелось поряд з поточними предметами здавати і за минуле пів­річчя, і за весь скорочений 5й курс (тепер чотири). Але здав все на відмінно і не лисий ще. Отже, я просто трудя­га, «заурядной», як ти пишеш, «провинциал». Про те, щоб стати «порядочной сволочью», не мрію і іншим не раджу: цього добра, здається, досить, не варто його ряди попо­внювати.

В цьому місяці здаю державні екзамени, захищаю дип­лом і щу в Київ. Звідти до дядька в Суху, а потім в Буди­нок відпочинку. Працювати залишають тут при універси­теті асистентом (ганяти собак навколо кафедри), але є шанси влаштуватись в Києві: там чимало моїх харківсь­ких університетських друзів і вже в міністерстві обтяпали мені виклик туди. Але я ще не вирішив остаточно. Поїду подивлюсь. Взагаліто, я мрію про аспірантуру якщо цей рік не вступлю, то на той рік обов'язково.

Літературна робота? Що про неї можна говорити? За ці півроку дуже мало вдалось зробити. Надрукував кілька поезій, та ще дещо буде друкуватись в журналах («Дніп­ро», «Україна». Ви їх там бачили колинебудь?).

Ти питаєш про А. П. Лісного. Здається, підійми руку і махни. Чув, що він себе чимось скомпрометував в часи окупації і зараз десь далеко. Та Олесь [Юренко] же був не­давно у В. Вакулівці, він повинен би знати про це точніше.

А коли ти будеш на Україні? Якщо не раніш вересня, то ми зможемо зустрітись, бо до того я «літатиму».

Пиши про себе, про середовище, бо я там, де ти, не був і не уявляю як слід. Мені довелося кочувати на півдні між циганами: в Румунії, Угорщині, Трансільванії. Війну кінчив під Прагою, в Празі в дні Перемоги попили і закохплись навіки. А тепер поетизуємо й романтизуємо.

Недавно, між іншим, одержав листа від дядька, пере­дає привіт Рясний. Він і досі зав. парткабінетом. Росте Рясний. Хоча подумати й так: не вік же дерево росте вверх, колись зупиняється і приносить плоди.

Кінчаю, пиши, друже, якщо не став дуже ледачий. Я тобі, може, з Києва напишу.

Бажаю щастя.

Твій Олесь.

P.S. Вася! Невже це ми ходили на пошту красти журнали, а на полустанок слухати, як співають і кличуть поїзди? Яке го

8 червня 1946 Бережному В.П.

Здрастуй, Василю!

Поперше, новина від Яші [Чернявського] лист і ку­па фейлетонів. І фото. Він там як міністр Тимчасового уряду' в шляпі, з сигарою в зубах. От тобі й Яків! Нагадує про нашу присягу відзначати ЗО червня червоним вином наше прощання з ліцеєм. Було б добре відзначити це нам вкупі. Але не знаю, чи встигну бути до того часу в Києві. Побачиш Сашу агітуй, щоб не тікав з Києва до липня.

Читав твоє «Побачення». Коли одкрив думав, що ти вмієш вгадувати думки на віддалі. В мене теж є новела «Побачення». І теж жінка, і з квітами. Довелось міняти заголовок (вийшло на краще). Що можу сказати? Новела хороша, щира, але занадто тяжка. Помоєму, ти переван­тажуєш її психологізмом і непритомностями. В ній не ви­стачає повітря, як кажуть про картини. Правда, це тут, може, й виправдовується худ. настановою.

Погано: «горошинки сліз», «павутина зморшок», «ко­валі в скронях», погано, бо збито. І ще, якби на мене, то я б не вводив епізоду, як вона знайшла туфель. Теорія ймовірності проти цього. Ти скажеш це зав'язка й розв'язка. Але, гадаю, цим не варт дорожити, коли йдетьf ся про правдоподібність. А в цілому річ краща, ніж ба­гато інших, що друкуються. Де ти її друкуєш?

Я з «Вітчизни» одержав екземпляр повісті передруко­ваний. Можна вважати, що повість «надруковано» (ти­

раж: 2 шт.). Ніяких зауважень не прислали. Хочуть, щоб догадався. «Дніпра» не одержав.

В попереднім листі я запитував тебе про виклик. Не витанцюється? Привіт друзям.

Пиши.


Щире вітання.

Твій Олесь.

8.VI.46

22 червня 1946 Бережному В.П.



Здрастуй, Василику!

Здав останній державний екзамен. На «5». Отже, всі 4 курси — п'ятьорочні. Це лиже приємно моє академсамолюбство. Лишилося захищати диплом, що буде днями. Отже, зараз, дорогий друже, не можу ніяк їхати до Вас, хоч душа рветься. Це все одно що кинути збудований бу­динок, не поставивши дах. Ти, я гадаю, згоден з цим, і Саша теж згодиться. Не сердьтеся, друзі!

Ти згадуєш, що Олекса Ющенко там щось говорив про мене? Що саме? Мабуть, непогане, бо наш Бейлінов, приїхавши з Києва, відшукав мене. В Дніпропетровську я почав існувати для наших жерців літературних. Там йому щось говорили харків'яни, донбасівці (Клоччя), Дмитро [Білоус] і, здається, навіть переборщують. А Олексі пере­дай мою вдячність, що підняв голос за далеких, невідо­мих...

Буду, мабуть, ЗО або в перші дні липня. Саші щире вітання, і скажи, хай уже нікуди не мандрує, адже літо ще кслике.

Якщо зможеш дістати № «України» з моєю новелою надішли (повинна йти в №4).

Яші я написав, щоб приїхав у Київ на ралець. Але він збирається лише в половині липня бути з супругою і со чадами.

Я, очевидно, оженюся, бо ночі дуже чудесні, дуже за­пашні і я зустрічаю світанки в саду. А вдень ходжу не по ■ісмлі, а бреду весь час в рожевому океані по саму шию.

Він затопив усю землю і хлюпає, хлюпає весь час вище пліч мені духмяними хвилями. Це буде або величезне ща­стя, або розчарування назавжди. Але ні, не може бути розчарування! Я зачарований наскрізь, в крові, навік!

Пиши, Василику, обіймаю, привіт Дмитрові, Саші і всім друзям.

Твій Олесь.

7 серпня 1946 Бережному В.П.

Здрастуй, друже Васильку!

Одержав твого листа. Радий, що ти взявся за роботу не жартома. Повір, що це єдиний вірний шлях — працювати, працювати. Без цього всі найгеніальніші плани будуть за­лишатися планами. І ти почав з того, що треба: з сучасної літератури. Раджу навіть спробувати втнути рецензію на якусь із них. Це тренує розум, не дає всихати здібностям. А надрукує хоча б той же «Дніпро». Да, з «Дніпром»!.. Я тобі писав узнати про гонорар за «Танкіста» (№3), а ти наро­бив шуму більше ніж треба: справки наводив у редакції і т. д. За останні поезії я гонорар одержав у «Радянській Україні». Але це видво почало виплачувати лише з №4 починаючи, а до того журнал видавало видво «Молодь», отже, по №3 десь гонорар у нього. Невже ти не второпав? Василю, Василю...

«Альпи» послав у «Вітчизну», боюсь, щоб не пропали на пошті. Назва, звичайно, краща від «Стрілки». Просто, велично і навіть символічно. Може, правда, це лише для мене це слово огорнено своєрідною трансільванською романтикою і ароматом. Я написав вже кілька нових роз­ділів, і тому назва і з боку фактичного цілком відповідає. Вся дія зосереджується в основному в Альпах. Узнай, будь ласкав, у Дмитра, чи одержали і в яку шухляду запхнули. Я вже ходжу навколо другої частини і принюхуюся, з якого боку взятися довбати: переді мною поки що глиба каменю.

8 університеті погано. Житла не дають. Ходити знов 'цілу зиму неприваблива перспектива. 12 кілометрів. Ба­чу, доведеться гризтись найнеприємніше заняття, якого я в житті завжди хочу уникнути, і не завжди це вдається.

З Валентиною цілуємось.

Як Саша? Що ж він мені на листа не відповідає? Чи він, може, чого образився? Запитай.

Новиною для мене прозвучав твій закид «не захотів сфотографуватись...» Василю! Звідки це ти взяв і для чого взяв? Це несерйозно.

Що чути від Яші? Він мені не відповів на листа. Як то­бі це подобається? І що я можу після цього про нього ска­зати, щоб не було богопротивним?

Пиши про всі київські новини літературні і кололітературні. Бо я зараз навіть газет не читаю. Читалку закрили на літо, і я бачу лише те, що у вітринах, коли буваю в місті.

Добре, що ти вирішив менше займатись самоаналізом. Тільки дивись не почни займатись тепер аналізом самоана­лізу і боротьби з ним. Працюй, брате, і да спасен будеш!

Іноді це скучнувато, буває й тут іноді, коли місяць уве­чері примеркає, хочеться на нього завити. Бери нерв, кла­ди на зуб і закушуй, як кінь вудила! Вйо!

Пиши, чекаю.

Привіт всім друзям.

Міцно тисну руку.

Твій Олесь.

7.03.46 Ломівка

11 серпня 1946 Білоусу Д.Г.

Здрастуй, Митя!

3го серпня я послав Вам повість, але минув ось тиж­день, а від Вас ні слуху ні духу. Ти розумієш, як це мене турбує: всякі думки лізуть в голову. Думається, може, якийсь шпекін вирішив стати мінометником і опановує десь у кутку повість, як кіт сало. Правда, може, він від нього сала й не погладшав би, але я напевно схуд би: три неділі вбив на переробку, а тепер довелось би чотири.

Але припустимо, що все щасливо і повість у Вас уже на столі і Ви дивитесь на неї здивовано: була «Стрілка», обе­рнулась в «Альпи». Була тонка, стала ніби вагітна. Не

бійсь, Дмитре: вона завагітніла в «місяці іюлі» і повинна о зродити щось путнє.

Ти не забув, що я тебе просив? Передруковуй в 2х ек­земплярах (а коли можливо, то і в трьох). Один — Вам. Другий Башмаку. Що стосується останнього, то ти, друже, приклади вже братніх і блатніх зусиль. Якщо вий­де щасливо, запевняю, Митя, що віддячу тобі і ніколи цього не забуду.

Тут у нас задумали альманах дніпропетровці і стають ме­ні на горло, щоб я дав і їм цю повість. Думаю, що інтересам журналу це не зашкодило б, бо альманах вийде пізніш жур­налу. Для цього я й заїкнувся про 3й екземпляр. Але коли не зможеш його викроїти, то, очевидно, Ви змогли б потім рукопис мені повернути для альманаху? Але коли вдасться вигадати 3й екземпляр зроби. Головне ж Башмакі.

Я зараз ходжу й облизуюся, поглядаючи на сировину 2ї частини. Взятись поки що не можу, бо, правду кажу­чи, нервую ще «Альпами»: чи одержали? Коли йде і т.д. А коли з цим уже буде покінчено, коли «Альпи» ми поста­вимо з тобою на сталеві рейки, тоді я вже засучу рукава...

А так никаю сюди та туди, ходжу на Дніпро, все мрію, щоб він протікав не лише від тебе до мене, а й навпаки від нас туди вверх, тоді можна б поплисти.

Ще не оженився. Цілуємось. Так менше турбот і біль­ше приємностей. Ночі в нас місячні цілий місяць, всі чо­тири чверті.

З Києва вістей ніяких, Саша вмовк, чи він там ще єсть, чи змандрував куди з саквами на плечах?

Пиши, друже. Пам'ятаєш, ти обіцяв... навіть писати листи! А я й телеграми не діждуся.

Привіт друзям.

Бажаю сердечно море всього найкращого!

Твій Олесь.

11.08.46

'Башмак Яків Баш, на той час директор видавництва «Радянський письменник».

25 серпня 1946

Білоусу Д.Г.

Здрастуй, Митя!

Ти мене чудово приголомшив. Лист! Я вже думав, що ти зламав дану тобою присягу, і недавно доручив Василепі сказати тобі кілька тирад із шоферського жаргону. Бо як я чекав! Мене тут колеги налякали, що рукопис може пропасти на пошті. Але милостив Бог!

Жаль, що не встигли «Альпи» в 10й, 1112й, вий­дуть, напевно, не раніш лютого? Довго чекати, нетерпля­чка лоскоче. А ще прикріше, що повість ви «відстукали» в одному екземплярі. Як же ти недогледів, Митя? Я ж тебе гак просив! Це б вона уже була в Башмака. Благаю: вирви якось рукопис із тої шухляди! Якщо видво не прийме по­вісті, написаної від руки, дай, хай хоч в рахунок майбут­нього гонорару, «перестукають» чи як там краще. Одним словом, волаю до тебе, друже, зроби що треба, доведи вже почате до кінця, адже, здається, ти зробив уже більше, ніж осталось. Надії на тебе, Митя, більш ні на кого. Та ги це знаєш.

Альманашники (тільки не «монашники») тут беруть мене за барки. Вважають і трактують мало не віровідступ­ником. Одбиваюсь обіцянками. Можливо, правда, доки нони зберуться, то в мене буде і друга частина. Бо вони ібираються повільніше, ніж я пишу. Ти кажеш, повість ііелика для альманаху? Так вона й планується тут посісти «царське місце», іншого чогось такого нема. Поезії, але нони займуть місця не в партері, а на гальорці.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка