Післямова



Сторінка26/28
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.13 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

Вітання від нас Вашій славній дружині, і обом Вам здоров'я та здоров'я на Вашому відповідальному й такому важливому для України шляху.

Ваш Олесь Гончар. На всякий випадок телефон Лесі у Вашингтоні: (202) 2342852

ЗО жовтня 1994 П. Стефанові Патриляку

у Філадельфію

Шановний наш філадельфійський Друже!

Одержав Вашого листа, з якого дізнався, що Ви за по­радою професора Рудницького обрали для своєї магістер­ської праці тему про Україну у світлі моєї творчості. Мені приємно було довідатись про Ваш вибір і що це має бути перша англомовна дослідницька робота на цю тему. Як мені здається, найважливіше буде розглядати мої твори у їхньому взаємозв'язку, бо часом ті чи інші художні ідеї,

ІІЙЇЇЖГадже ™ ~едиие"

Вельми цікавим має бути Ваше дослідження «Со­бор» і німецький ідеалізм 18го століття». Звичайно, ще із студентських літ я знайомий із творчістю багатьох тих, кого Ви називаєте в листі, включаючи і Йоганна Готфріда

крили для себе уже в післявоєнні роки, коли нас так вразили і Хемінгуей, і Фіцджеральд, і Джон Стейнбек, якого я мав приємність вітати в своєму домі, під час його перебування в Києві.

Як на мене, важливо досліджувати не так вплив однієї літератури на іншу (у нас свого часу була поширена т.зв.

нЛ=н~^

сьменстві дивовижно виявила себе у творчості Гоголя, в романах Яновського, у фільмах Довженка чи в новелістиці Стефаника або Марка Черемшини. Українська літерату­ра, гадаю, цікава може бути для світу саме своєю несхо­жістю з іншими, національною специфікою, з якій від­творюється менталітет і весь духовний світ саме українсь­кої нації як такої.



=і ssrвсі наші"—

Рудницький, може бути цікавою не лише для читачів анг­ломовних, але й для наших літературознавців українсь­ких.

На все добре Вам,

зі щирою пошаною

Олесь Гончар.

ЗО жовтня 1994 Пану Леоніду Рудницькому

у Філадельфію

Дорогий наш пане Академіку!

Щира вдячність Вам за увагу, за дари, за все те добре, що випромінює до України ваша невтомна роботяща ду­ша. Раді ми, що Ви вже в добрім здоров'ї і знову впрягли­ся у воза такої потрібної багатьом щоденної праці.

До Вас іде послом наш знаний письменник, автор найглибших публікацій про Чорнобиль Юрій Щербак (він і доктор наук), гадаю, Ви знайдете з ним спільну мо­ву. Якщо пан Анатолій [Погрібний] поїде до Вас на Шев­ченківську конференцію, то він, ясна річ, привезе й моє вітання і розповість Вам про всі наші проблеми. Намага­ємось, як можемо, допомагати йому віднайти певність у собі після пережитих струсів, бо треба ж не втрачати рів­новаги,™ без гіркот не буває. Але ми віримо в нашо­го друга, віримо, що його найбільші творчі радощі десь іще попереду.

Свою коротеньку відповідь Вашому протеже при цьо­му додаю, прошу передайте це, будь ласка, йому.

А Вам і родині здоров'я та оптимізму!

Ваші вірні київські друзі Олесь Гончар і К°.

30.Х. 1994

20 листопада 1994 Подружжю СусакІв у Косові

Глибокошановні Катерино Романівно та Михайле Дмитровичу! Пишуть Вам Валентина Данилівна та Олесь Терен

пагтя, їхнім унікальним вмінням та художнім хистом, в чому виявляє себе всебічна обдарованість українського на­роду. І різьблення, і кераміка, і оця чудова Ваша кошма це все витвори рідкісного народного уміння, а дарунок

Ваш ще й передає нам тепло Ваших сердець, що буде та­ким відчутним для нас серед цієї кризової холоднечі.

Чимось би ми хотіли віддарувати Вам за Вашу увагу й прихильність. Може, якісь мої книжки Ви бажали б мати у себе? То ми могли б надіслати їх Вам та Вашим колегам по технікуму. Але напишіть нам, які саме книжки Вам хо­тілося б мати, і ми з приємністю зробимо це для Вас на знак нашої щирої вдячності.

Доброго Вам здоров'я обом та всього світлого. З правдивою пошаною

Олесь та Валентина Гончарі.

20.ХІ.1994.

23 листопада 1994 У Запоріжжя,

Марку Шевельову

Шановний Марку Петровичу!

Ваш намір написати документальну книжку про друж­бу українців та євреїв я від душі вітаю. Благородний намір і дуже на часі. Бо, на жаль, і досі є охочі (з обох сторін) сіяти між нами неприязнь. Тому моя Вам порада зосе­редити увагу саме на позитивних фактах, адже їх справді багато і повчальні вони своїм неоціненним гуманістич­ним змістом. Якось у Львові довелось мені проводити Міжнародну конференцію миру, де брали участь і польсь

Г™вГбЖ АндЖ^

В моєму житті теж так складалося, що найкращими вірними друзями часто були мені якраз єврейські юнаки. Так було в Харківському газетному технікумі, де поруч з українськими групами були і єврейські (мабуть, там серед наших друзів був і товариш Дан, бо післявоєнних зу­стрічей у Мелітополі я щось не пригадую, в цьому місті я бував лише по кілька днів і щоразу зупинявся в чудових моїх земляків Сидоренків). А от у технікумі, де ми жили

впереміш у кімнаті по кільканадцять хлопців, і жили на рідкість дружно, не було в нас ніколи жодного конфлік

головних героїв «Людини і зброї», наш «факультетський філософ» (раджу прочитати цей роман, якщо не читали). І на фронті, пізніш, уже під час походу прапороносців, найближчим моїм другом був нині покійний моск­вич Юра Кузес, журналіст (його спогад див.в зб. «Про О.Г.», виданому в 1968 р. до мого 50річчя ...) Ну, і, на

нГцш»Вб^

повісти про справжню дружбу синів обох народів, яких надійно єднали і сьогодні єднають чисті почуття, ви­сокі помисли...

Тож вітаю Ваш задум, і хай Ваша праця завершиться успішно. Доброго здоров'я і всього світлого Вам!

Олесь Гончар.

23.ХІ.94 Київ

26 листопада 1994 Сові О. Т.

Дорога Сестро!

Не писали тобі довго, бо нас спіткало велике горе: По­ліна, невістка наша, їхала від матері і десь під Кіровогра­дом потрапила в автомобільну катастрофу і загинула на місці. Так що тільки цим були зайняті всі, особливо Валі та матері Поліниній дістається, адже зосталась напівсиро­тою Валя маленька; як буде з нею ще й зараз не зовсім ясно...

Леся ще там, вона й звідти турбується про нас, ліки пе­редає золота дитина, вся наша відрада. На весну повер­неться кінчати університет. Сумного багато. Днями по­

ховали нашого друга Олексія Коломійця, тож і за нього помолись.

Ми більшменш тримаємось, бо треба.

Вітання від нас тобі і всім Вашим.

Сама.

26.11.1994 КотаОзерна



21 грудня 1994 Нове Село на Хмельниччині,

Арсенію Главацькощ

Шановний добродію Арсенію Главацький!

На жаль, я не знаю, як Вас величати по батькові, тому звертаюсь так. Пише Вам дружина Олеся Терентійовича на його прохання.

Ось ті слова для Вас, які я записала від нього в лікарні: «Дякую за чудові яблука Поділля. Вони такі ж прекрасні, як і полтавські, що пам'ять про них зберігається і понині. Хай допомагає Вам Бог. Ваш Олесь Гончар».

Хай і нам допомагає Бог, щоб Олесь Терентійович

'ТьогЖм* найкращого в Новому році. Прийміть і від мене подяку за дарунок із Вашого саду.

З пошаною Валентина Гончар.

21 грудня 1994 року, Київ

29 січня 1995 Юрківу А. Ф.

Вельмишановний Ананію Федоровичу!

Перебуваючи в лікарні (після інфаркту), отримав Ва­шого листа. Мені приємно було дізнатись, що є вчителі,

нїякВ^

ді, автор при написанні трилогії ставив перед собою ще й



тих, хто мав нещастя опинитись в окупації або в полоні. Автор хотів показати, що українці не гірше за інших ви­явили себе в боях проти фашизму. Звичайно, ми багато чого не знали. Не знали, скажімо, що десь є героїчна

it

гаго було ілюзій. Вірилось, що після Перемоги світ змі­ниться докорінно і що, скажімо, Україна житиме інакше, ніж було досі. Та не так сталося, як гадалося. Тоталітарна система ще довго глумилася над народами, і брежнєвські танки поганили ту саму Злату Прагу, якій ми колись при­несли свободу. Гірко це все, однак дописувати трилогію автор не буде, полишає це на роздум порядним, мисля­чим читачам. Були ілюзії, в чомусь були ми ідеалістами і хай такими, як були, залишаємось у трилогії. Твір завер­шений, в ньому правда того часу, правда визвольного походу, і хай усе сприймається саме так. До 50річчя Пе­ремоги трилогія має вийти новим виданням. А Вам я вдяч­ний за такого щирого листа і від душі вітаю в Новому 95му Вас та всіх прихильних до мене львів'ян. Всього світлого, світлого Вам!



Олесь Гончар.

29.01.1995

ЗО січня 1995 Кіровоград,

Володимиру Панченку

Вельмишановний Володимире Євгеновичу!

Дякую Вам за книжку. Дуже вдало скомпонований то­микізбірник творів В. Винниченка «Раб краси», К., 1994]. І добре, що на завершення Ви дали слово Франка та Лесі про цього тоді загадкового бунтівливого степовика. Варто ще раз нагадати читачеві, що були в Україні люди великої душі, здатні піднестись високо, порадуватись за новий та­лант. І Коцюбинського Ви доречно згадали, як мудро він остеріг молодшого колегу від імпульсивного відступниць­кого кроку. Загалом Ваша стаття з глибоким розумінням,

цікаво й переконливо відтворює образ Винниченка, та­кий складний, такий суперечливий...

Тож спасибі і Вам, і «Веселці», яка в цих кризових умовах чи не найбільше робить для школи і для всієї української культури. Виходить, нема безвихідних ситуа­цій була б душа, здатна любити, здатна дорожити.

Вітаю Вас і Вашу працю, всього найкращого Вам у цьому 1995му і в усіх прийдущих літах.

Ол. Гончар.

30.01.1995

9 лютого 1995 Херсон,

Миколі Братану

Дорогий Миколо Івановичу!

Якщо вірити «ЛУ», Ви теж поповнили невеселі лави ювілярські.

Що ж цього не минути.

Сентиментально згадую наші таврійські зустрічі і під сонцем гарячим, і при місяці повнім... Дякую Вам за все.

Бачу Вас, Степовика, серед найдорожчих мені людей.

Бажаю здоров'я Вам та здоров'я. І щоб Таврія так лю­била Вас, як любите її Ви.

Ваш Олесь Гончар.

9.02.1995

16 лютого 1995 Жулинському М.Г.

Глибокошановний Миколо Григоровичу!

Пересилаю Вам, як і домовлялися, листа, що надійшов із Дніпропетровська від директора школи Т.В. Стеблини.

Ця україномовна школа потерпає від нестачі і підруч­ників, і художньої літератури, і, звичайно ж, технічного сучасного обладнання.

Зробіть, будь ласка, все, що від Вас залежить (а від Вас залежить багато), щоб діаспора посприяла цій школі у придбанні ксерокса.

Будемо сподіватись, що Ваші старання допомогти цій школі увінчаються успіхом, і весь колектив учителів та учнів порадується цій Вашій добрій справі, і всі будуть

З пошаною

Ол. Гончар.

Київ, 16 лютого 1995 року.

13 березня 1995 Вінниця, облдержадміністрація,

Мельнику М.Є.

Шановний Миколо Євтиховичу!

Звертається до Вас Олесь Гончар, письменник, голо­ва Української Ради Миру. Йдеться про мого однопол­чанина, ветерана вітчизняної війни, який нині мешкає в м. Тиврові. На йото присадибній ділянці без йото згоди, в порушення чинного законодавства, було поставлено ка­тодну станцію, яку після мого звертання до місцевої вла­ди вдалося прибрати. Однак, як це в нас водиться, справу не доведено до кінця. Тож ідеться про те, щоб доробити недороблене: забрати кабель з присадибної ділянки, чим би було створено ветеранові та його родині терпимі умови для його життя.

втручання цю справу не розв'язати. Тому прошу Вас втру

А.В. Куцьким (пояснення його додаю).

Сподіваюсь, що Ви виявите увагу до ветерана Вітчиз­няної війни, і це буде йому найкращим подарунком до Дня Перемоги.

Олесь Гончар, академік.

13 березня 1995

Березень 1995 До НьюЙорка

учасникам Шевченківської конференції

Дорогі друзі!

З України, з отчої землі вітаємо вас зі світлим Тарасо­вим днем, цим справді найсвітлішим днем серед похмуростей нашого такого складного життя. Сама доля пода­рувала колись Україні за її страждання генія дивовижно­го, генія всеосяжного Тараса Шевченка.

Шевченко був і лишається центральною духовною по­статтю нашої історії та культури. Боротьба за Шевченка, проти Шевченка, довкола Шевченка ніколи не припиня­лась, бо Шевченко і Україна це єдине ціле, неподільне. Хіба ж давно було, коли в Києві людей розганяли від па­м'ятника Кобзареві, коли сексотикагебешники заносили в чорні списки кожного, хто зважувався покласти квіти Тарасові в день 22го травня. Не забулось і те, з якими труднощами довелось свого часу відбороняти, повертати до «Кобзаря» шість чи не найсильніших його поезій, що їх перед тим, у керівному кабінеті, уявивши себе цензо­ром/можновладний запроданець вилучив був на тій під­ставі, що вони, мовляв, ображають Москву. Відомо та­кож, як доморощені нищителіукраїнофоби трощили уні­верситетський, із зображенням поета, вітраж, прекрас­не творіння Алли Горської та її друзівхудожників. А той нечуваний злочин підпал найбільшої Київської бібліо­теки, вчинений напередодні Міжнародного Шевченків­ського Форуму в травні 1964 року! З усіх континентів їха­ли люди вклонитись генієві України, а Київ постав перед ними ніби передвістя Чорнобиля у сатанинських димах тоталітарного пожарища, де гинули сотні тисяч книг саме зукраїні^зокремау.жальних^нськ^стародруків.

Навіть і в Нинішніх умовах Тарас не дає спокою на­шим недругам, і це є ознакою того, що Тарас живе, діє, разом зі всією Україною стоїть на сторожі нашої незалеж­ності і нашого майбуття.

Своїм високоморальним «Кобзарем», своїм апостоль­ським подвигом Шевченко більше, ніж будьхто, зробив для порятунку нації від занепаду, від знедуховлення і роз­

14 О. Гончар

мигання, він повернув їй віру в себе, повернув дух стійко­сті, дух життя.

Як велика, воістину божественна сила, Шевченко сьо­годні єднає все світове українство. Наші думки знад Дніпра линуть до вас, наші дорогі брати й сестри, ми по­всякчас пам'ятаємо про ті благородні діяння, що їх ви в діаспорі звершуєте з іменем Кобзаря, надто ж високо пошановує Україна плідну діяльність славетного наукового Товариства імені Шевченка.

Як і за минулих часів, сьогодні Шевченко потрібен нам у всій своїй цільності, не зруйнованості кожного ряд

Щоб нам вистояти в ці нелегкі часи, щоб утримати над собою небо незалежності, потрібні плечі гігантів.

І перший зпоміж них, чиє плече відчуваємо, це він Тарас Шевченко!

Тож славмо його, бережімо його, нашого Світоча.

Слава Тарасові! Слава УхраїніГ

Олесь Гончар.

1995, Кию

13 березня 1995 Тиврів,

вул. Малиновського, 47, Красному І. Ф.

Глибокошановний Іване Федоровичу! Хоча мені майже всю зиму довелося бути в лікарні, і ще й зараз перебуваю на лікарняному режимі, проте у Вінницю до пана Мельника М.Є. я таки звернувся з кло­потанням у Вашій справі. Йому ж подав і відповідь про

Моліть Бога/щоб Вашу скаргу та моє прохання у таниці було почуто. Адже добре вже те, що катодну станцію з Вашого подвір'я, від Ваших вікон уже вдалося забрати. Будемо сподіватись, що й кабель заберуть.

Вітаю Вас, чесного гвардійця, ветерана війни, з неда­леким уже святом Перемоги, вітаю також всю Вашу роди­ну та шлю найкращі побажання.

З глибокою пошаною

Олесь Гончар.

13 березня 1995

Квітень 1995 До учасників

Слобожанського Великодня

Здавна славен Слобожанський край добрими ділами, що звеличували українську історію, нашу національну культуру.

Багалія, Булаховського й Білецького та ще багатьох широкознаних учених, мислителів, поетів і художників, кот­рі своїм інтелектом, своєю творчістю реально збагатили

НЄ ytSS^=Be— ще

чиїми нащадками ми з Вами є. Тож пошануймо їх, хто тут ходив, хто тут любив, хто позначив цю землю свого Духа печаттю печаттю вічності.

В найтрагічніші дні літа 41го харківські студентидобровольці далеко від рідного міста, на палаючих задніп­ровських рубежах мужньо захищали Україну, Вітчизну, її майбутнє. Нині, в часи національного відродження наро­ду, маємо захистити перш усього самих себе, захистити душі свої'від ганьби самоприниження, нігілізму й націо­нального збайдужіння, рабської звички ходити в ярмі, маємо очиститись від залишків колоніальної проімперсь­кої психології, від усього того, що рік за роком брехнею й терором винищувало на цій прекрасній землі первородне українство, нівечило наші уявлення про світ, про його цінності, зумисно спотворюючи навіть образ самої нації

14*


та з віків заповіданий нам найбільший скарб народу йо­го моральність та його високу духовність.

Тож станьмо нарешті самими собою! Повернімо собі й

Знайдімо в собі силу усвідомити глибоко, назавжди,

Дорогі моєму серцю люди! Духовної Вам снаги бажаю для праці й для пісні, всього Вам святого, всього Велико

Ваш Олесь Гончар.

Великдень 1995го

10 квітня 1995 Сові О.Т.

З Великоднем вітаємо тебе, Сестро!

Ви люди південні, у Вас, мабуть, уже садки цвітуть, а в нас дерева стоять голі, і дмуть холодні північні вітри.

Та сподіваємось, що і в нас таки буде весна!

Доброго здоров'я бажаєм Тобі та всім твоїм близьким і світлого настрою на щодень!

Олесь Гончар.

10 квітня 1995

15 квітня 1995 Негоді М.Т.

Вельмишановний Миколо Тодосійовичу!

Книжкуі від Вас одержав і оце прочитав. Добра книж­ка! Глибоко хвилює поема про Василя Симоненка. Та й інші речі сповнені почуття. А за «Гніздо в трояндовім ку­щі» я вдячний особливо: то дорога пам'ять.

•Йдеться про книжку «Чорний біль», вво «Сіяч» 1994 р.

,

Кожну свою нову збірку, гадаю, Ви маєте відкривати своїм «Степом, степом...». Адже то могутня річ, мабуть, надиктована Вам самою Україною.



Вітайте дружину, вітайте всіх колегчеркащан. Три­майтеся дружно, захистіть від цькувань В. Захарченка. Якщо контактуєте з Григорієм Білоусом, то скажіть йому, що книжку всього одержав, почав читати, хоча мої чи­тацькі можливості зараз обмежені (восени торік спіткав другий інфаркт, то доводиться ще й досі видихувати). Ра­дію за творчі успіхи побратимів.

Всього Вам великоднього!

Олесь Гончар.

15 квітня 1995.

9 червня 1995 Зссен,

Татьяне Куштевской

Уважаемая Татьяна Васильевна!

Не дождавшись от Вас письма и зная, что сроки ограничены пишу Вам, чтобь: внсказать следующее предложение. Поскольку наши киевские германисты ушли в летниє отпуска и заказать здесь переводы на немецкии не представляется возможным, высьшаю Вам в переводах на русский книгу «Далекие кострьх», где представлень! мои рассказы последнего времени, они еще, думаю, не переведены на немецкий язнк. Предлагаю Вам самим вибрать из зтого сборника 2 3 рассказа, которые наиболее подойдут Вам для публикации. В содержании сборника я отметил «галочками» несколько тех рассказов, которые, мне кажется, следовало бы дать в планируемом приложении, но повторяю, все на Ваше усмотрение. Свободно владея русским, мне думается, что Вь. лично могли бы сдедать переводы отобранных рассказов или заказать комулибо из людей, хорошо знающих если не украинский, то хотя бы русский язнк (таких, видимо, найти в Зссене не составит проблеми).

Фото и автобиографию прилагаю.

Убедительно прошу Вас сразу же после получения зтого письма сообщить мне, как Вы относитесь к выше­

изложенному предложению, которое я считаю наиболее упрбньш выходом из создавшейся ситуацни.

Разрешение издательства на перевод в данном елучае не требуется, вполне достаточно того, что зто право Вам предоставляет сам автор.

Жду Вашего ответа.

Всеговсего Вам доброго!

Мой домашний адрес:

ЯЖЙЬц»™, «. кв. Є, Гончар Олесь Терентьевич.

С искренним уважением.

Ол. Гончар.

9 июня 1995 Киев

20 травня 1995 Президентові України

Л.Д. Кучмі

Про відтворення видатної пам'ятки історії та культури — комплексу колишнього КиєвоЗолотоверхого Михайлівського монастиря

Вельмишановний Леоніде Даниловичу!

Вважаю своїм громадянським обов'язком ще раз звер­нутися до Вас як до Глави нашої держави з важливою проблемою, яка конче потребує свого вирішення.

Історія людства всіх країн і народів свідчить про те, що міцність держави кожної нації, і навіть саме її існування, грунтується на патріотизмі, тобто на духовності, на любо­Ві оГГву ЇЙЕЙЖЕ. України становить брат святої Софії КиєвоЗолотоверхий монастир, ар­хітектурний шедевр світової ваги. Як відомо, геополітичне становище УкраїниРусі визначило її особливу роль — бути упродовж багатьох століть заслоном, захистом осід­

лої Європи від нападів кочових племен Азії, отже, народ

го народу загинуло від численних навал ординців та ін

ШИадїїк нТйтяі^их^ат зазнала духовна спадщина Укра­їни за останні часи панування тоталітарного режиму та під час війни 19411945 років. Нищення української куль­турної спадщини робилося цілком свідомо і навіть плано­во, з спрямованою метою викорінення національної свідомості нашого народу, його духовності.

Новітніми вандалами знищувались саме найцінніші пам'ятки історії та культури нашого народу, їм нема чис­ла! Так, зокрема, в 19341935 pp. у Києві був знесений комплекс споруд пам'яток колишнього КиєвоМихайлівського монастиря. Серед них і його перлина Золото­верхий собор, вінець княжого Києва, зведений на самому початку XII століття.

Урядового майдану. І започатковано це було споруджен­ням незграбного будинку з «грандіозною» колонадою на Михайлівському майдані однойменної гори. Симетрично

товерхого.

А1941 року в КиєвоПечерській лаврі було зірвано Ус­пенський собор XI століття головний храм України.

Обидва ці літописні собори Успенський і Золотовер­хий були водночас пантеонами найвизначніших діячів УкраїниРусі. В силуеті Києва вони відігравали першоря­дну роль, створювали його неповторний, знаний у всьому

^нїшТсторичновизначальний час національного від­родження України відтворення з руїн знищеного компле­ксу колишнього КиєвоМихайлівського монастиря, по­етапне його відтворення, починаючи з його Золотоверхо­го собору, стало б на віки славою і честю нашого народу, засвідчило б, що навіть у цих кризових умовах перемагав творчий геній народу, будівнича мудрість суверенної нації.

В Золотоверхому соборі займуть своє почесне місце фрагменти дорогоцінних древніх мозаїчних панно, само­віддано врятованих під час знищення цього храму. При цьому Золотоверхий собор повинен знову стати націона­льним пантеоном України.

Весь комплекс заходів для поетапного відтворення цієї нашої духовної спадщини, як і їх фінансування, повинна взяти на себе наша Держава, залучивши до цього і благо­дійну допомогу громадськості України та української діа­спори.

Відтворивши цю унікальну пам'ятку, ми повернули б нашому ошуканому народові і всьому людству безмірно великі духовні цінності.

До цієї благородної патріотичної справи має бути залу­ченим весь народ нашої Держави і передусім її науковці й фахівці.

Перші кроки з науковопошукових і первинних проект­них розробок вже започатковані. Тепер вирішальними мають стати радикальні дії державної влади. Громадсь­кість сподівається, що свята справа відбудови Золотовер­хого дістане високу підтримку Президента незалежної України.

Для керівництва всією роботою по відтворенню ком­плексу КиєвоМихайлівського Золотоверхого монастиря вважав би за необхідне створити при Президентові Украї­ни Державну раду з числа вчених та представників орга­нів державної влади.

Про відновлення втрачених національних святинь на

Золотоверхого монастиря —

письменник, академік Національної академії наук України

Олесь Гончар.

20.05.1995р.

12 череня 1995 Сороці ЯМ.

Дорогий Ярославе Михайловичу! «Русалку Дністровую» з Вашими спогадами (як і ра

той край, що з певного часу став для мене майже таким ваблячим, як і моя рідна Полтавщина. Уважніше дивлюсь і телевізор, коли виступає, красується талантами терно­пільська самодіяльність або діляться досвідом Ваші гос

тер, його багатюща творча сила.

рості, довіри й людяності, тобто того, чим найбільше ма­ємо дорожити в житті.

Вітаю Вас і Ваших близьких та друзів, бо вони ж і наші

Всього найкращого Вам та родині

Олесь Гончар.

12 червня 1995

18 червня 1995 Ковалевській Л. О.

Уважаемая Любовь Александровна!

1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка