Післямова



Сторінка25/28
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.13 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28


Діаспора, а також американський Конгрес дуже багато зробили, щоб сказати світові правду про цей нечуваний злочин в історії людства, сказали тоді, коли в нас в Украї­ні заборонено було вживати саме слово «голод», а тим па­че «штучний голодомор*. Гадаю, що тепер світова гро­мадськість спільними зусиллями має змогу розголосити всю повноту правди про кремлівських катів, про їхню са­танинську акцію, ім'я якій геноцид проти українського

"^Вибачайте, що я так, може, забагато кажу про це набо­ліле, але ж це той біль, що супроводить мене все життя.

Ваш намір відвідати в наступному році Україну ми мо­жемо тільки вітати. Щодо запрошення, про яке Ви пише­те, то я мав розмову з головою Товариства «Україна» Іва­ном Драчем, він каже, що зробити це можна буде, якщо саме товариство до того часу ще існуватиме. Будемо оп­тимістами, не журіться цими проблемами. Звичайно,

подорожувати машиною по Україні зараз складно, а щодо Києва (і, скажімо, Дніпропетровська), то від готельного здирства ми Вас зарятуємо, в Києві Ви будете нашими го­стями, під крилом нашої родини, і кімната Вам буде за­безпечена в центрі міста. Так що лаштуйте завчасно ва­лізи, і ми будемо раді з Вами зустрітись та показати наш

%—е в""°тако

Вітаємо Вас і Вашу чудову численну династію.

Ваші кияни Валя та Олесь Гончарі.

P.S. А СКВУ, ми вважаємо, має надалі жити. Він потрібен і вам, і нам!

Ол. Г.

19 вересня 1993 Завгородньому С. О.



Дорогий Сергію!

Я радий, що ти омолодився. Знаю людей, котрі багато років живуть зі стимуляторами і почувають себе оптиміс­тами. Тож дай Боже!

Дякую за надіслану публікацію з «Урядового кур'єра», я цієї газети не бачив, хоча в спогадах твоїх чимало є влу­чних спостережень (скажімо, ота «зміїна посмішка» Be

B«p^в„cbK ми з .обок. їздили, мабуть, „е один раз, бо мені те металургійне пекло запам'яталось найбільше, побачене вночі, при зловісних вогнях серед гуркоту й чорноти, де працюють великі люди нічної змі­ни... І там цікавила мене не лише Вірунька, а й її чоловік, що в «Соборі» виступає як Іван Баглай, його розповідь майже вся ввійшла в розділ «Бхілайське вогнище» з отією апостольською вечерею, де українець побратався з людь­ми племен... А от лукавого Добрика я й зовсім був забув, спасибі, що ти нагадав, до речі, ти добре цього єзуїта відшмагав за той його виступ на партактиві... Багато що відходить в історію, геть нікчемніють ті, що були й тоді

нікчемними, пам'ять більше зберігає те, чим було прекра­сне життя, зберігає в душі ті істинно людські цінності, якими тільки й варто дорожити:

України.


Здоров'я тобі й здоров'я!

Твій Олесь Гончар.

Київ

19 вересня 1993 Сімферополь



Шановні учасники і гості

У ці складні для незалежної України часи особливо ве­лику працю у сфері духовності має звершити наша інте­лігенція. Все наше майбутнє залежатиме від рівня націо­нальної свідомості, від гідності, честі й цивілізованості наших громадян.

Ось чому Ваша праця, дорогі друзі, це не просто пра­ця, а воістину місія історична!

Від усієї душі вітаю Вас, Ваші благородні зусилля.

Будьте стійкі, будьте мужні, послідовні й терплячі. Відкидайте наклепи дрібних і озлоблених душ.

Хай чистота Ваших звершень додає Вам енергії, віри й прекрасного почуття правоти.

Хай висока зоря Тарасова, зоря невсипущого Каменя­ра і геніальної Лесі Українки освітлює всі Ваші діяння.

Олесь Гончар.

КончаЗаспа,

19 вересня Ї993 року

26 вересня 1993

Брикульцю ІМ

Знов у нашій оселі запахло подільськими медами, і ми щиро дякуємо Вам, дорогий Іполіте Михайловичу, за Ва­шу таку рідкісну в наш час щедрість і доброту.

самого народу, здатна так проникливо читати художній твір, як Ви прочитали «Твою зорю». Ваша сповідь про пе­режите в дитинстві ще раз засвідчує, що трагедія України була повсюдна, що це таки був геноцид проти цілого на­роду, і цей нечуваний злочин в історії людства ще й сьо

дані американським Конгресом, який це трагічний епос XX віку! Хоч І запізніла правда, але світ її має почу­ти, почути...

Не певен, чи дійшла у Ваші краї «Історія русів», а в ме­не їх виявилось аж дві, тож прийміть, будь ласка, цей скромний подарунок. І мій Порфир Кульбака хай побуває на Поділлі, він любить зичливе й мудре товариство.

Ми з дружиною вітаємо Вас і все Ваше сімейство: доб­рого здоров'я всім!

Ваш Ол. Гончар.

26.09.1993

23 жовтня 1993 Аврахову Г.Г.

Вельмишановний Григорію Герасимовичу!

Пишу, щоб від душі подякувати Вам за Ваше благород­не слово в журналі «Січ» на захист істинні.

Чи треба й говорити, як дорожив і дорожить автор цією сповіддю Решетняка про трагедію 1933го. Можете

•Літературознавець Г. Аврахов, полемізуючи з Я. Стельмахом, висло­вив думку, що вперше тему голодомору в Україні порушив Олесь Гончар в романі «Людина і зброя» (сповідь Решетняка).

уявити, яких зусиль довелось докласти тоді, в 1959 році, щоб відборонити цей розділ від цензури, яка таки дещо

статті навіть догадки й припущення виявились дуже точ­ними, вразили мене своєю тонкою спостережливістю. В наступному році «Людина і зброя» має вийти в «Шкільній бібліотеці», зараз готую це видання, воно буде стилістич­но досконаліше за всі попередні. 1 артилерист Решетняк там вільніше висловить свою сповідь, хоча в цілому вона, звичайно, збережеться за первісним текстом...

Ще раз дякую Вам за все добре, що Ви робили й роби­те для нашої літератури.

З глибокою пошаною Олесь Гончар.

23.10.1993

Жовтень 1993 Братам і сестрам

української східної діаспори

Дорогі друзі,

бурями часу, самою долею розкидано нас по близькжх і дальніх світах. Але є на планеті місце, до якого лине кож­не живе українське серце. Є ота свята земля обітована, що ім'я їй Україна наша Рідна Мати!

Звісно, можна прожити без неї, можна поступово на

бездуховності, злиденної нічогості, ти рано чи пізно звер­неш свої очі, думи і почуття в той край, де блакитніє сво­їм високим небом Україна.

З чорнобильських нищень і горя підводиться вона до життя. Ще побачать її народи світу і сильною, і багатою, надійно суверенною і цивілізованою, ще відчує кожен із нас гордість за те, що належить до такої прекрасної, обда­рованої, працьовитої й миролюбної нації.

Друзі! Як єдине сонце у небі, так єдина у нас вона, на­ша Україна, чиє ласкаве материнське благословення цілю­щим променем лягає на душу кожному з нас.

Любімо ж її, нашу землю обітовану, захищаймо її зблизька й здалека!

Вона подарувала нам життя, подарувала свою духов­ність, невмирущу свою культуру й велике право зватись її духовними синами й дочками.

рих, плодоносящих в ім'я славної нашої України, її вели­кого майбуття.

Ваш

Олесь Гончар.



Жовтень 1993

ЗО жовтня 1993 Президенту України

Кравчуку ЛЖ.

Вельмишановний Леоніде Макаровичу!

Рада засновників благодійного Фонду відновлення зни­щеного в 30х роках Михайлівського Золотоверхого мо­настиря в м.Києві, архітектурної та мистецької пам'ятки світового значення, звертається до Вас, Президента

гляду, створить надійний ґрунт для всеукраїнського духоПрезидент Фонду О.Т. Гончар.

З грудня 1993

ЗобенкоМ.О.

Вітаю Вас, Маріє!

«Етюди» одержав і ще раз перечитав Ваші роздуми про «Тронку». Критика писала про цей твір багато, але майже не догледіла чи не хотіла догледіти в ньому найсут­тєвіше, глибинне. Ви помітили й відчули саму суть твору, і це робить Вам честь. Дуже слушно виділяєте Ви новелу «Полігон», адже ця «Історія...» та «Залізний острів» є се­рцевиною всього твору. Пригадується, яке потрясіння ав­тор пережив після відвідин полігону. І весь твір мав би називатись «Полігон», якби ж писався та друкувався він за нормальних умов, а не в наскрізь мілітаризованій де­ржаві. Саму ж полігонну новелу вдалось, як відомо, тіль­ки чудом врятувати (правда, автор не ходив по імперських під'їздах, ходили редактори), на щастя, знайшлась і в Ге­неральному штабі якась добра може, земляцька душа, що сказала приблизно так: «Ніж губити художній твір, нам же простіше перенести таврійський полігон в інше місце». Так і було зроблено. Отже, є чудеса на світі...

Радий, що цей рік видався для Вас таким урожайним. Читав про Вашу книжку гарну статтю Наталки Нікуліної в «Борисфені». Тож хай щастить і надалі.

Вітаю Вас із святом Різдва та з Новим, 1994м! Вітання Січеславу...

Ол. Гончар.

З.Х11.1993

24 травня 1994 Саваринам Олі та Петру

Дорогі наші друзі, пані Олю і пане Петре! Щиро дякуємо Вам за Вашого теплого листа і за нітроінгалятори, що їх ласкаво передала нам пані Зірка Когут, хоча з нею ми не встигли й познайомитись, бо вона десь зникла, справді, як зірка на київському весняному обрії... І дру Тимчаку наша вдячність, якщо він мав причетність до цієї Вашої гуманної акції.

Ну а в нас життя складне: Ви чули, певне, як відбува­лися вибори, та ще й кінця їм не видно. На жаль, чимало наших демократів до Парламенту не пройшло, бо (і це теж, на жаль) не всі вони виявились на висоті в мораль­ному сенсі. Влада, як Ви мудро пишете, це справді серйоз­ний екзаменатор. Та найбільше тривожать зараз Україну кримські провокації. Відомо, ким вони інспіровані і з якою метою. Добре, що хоч Захід починає це розуміти, як свідчать про це заяви західних урядів.

Чи не єдина відрада зараз в нашому житті це наша онука Леся. Вона зараз із своїм молодим мужем випуск­ником Київського художнього інституту перебуває у Штатах. Це завдяки їхньому завзяттю були влаштовані виставки Трипільської культури у Вашингтоні і НьюЙор­ку (адже минулий рік оголошений був ЮНЕСКО роком Трипільської культури). Відомо нам також, що наша Леся веде зараз перемови із Сонею Скрипник про те, щоб де­що з виставки показати і в Канаді, але це покаже час.

Чи таки надійшла до Вас «Твоя зоря»? Бо якщо ні доведеться повторити передачу і шукати для цього відпо­відну оказію. Хотілось би, щоб це видання таки потрапи­ло до Вас, адже там у передмові надруковане повністю Ваше чудове слово в університеті Альберти.

З презентацією Енциклопедії поки що не ясно, адже наш віцепрем'єр поки що в невизначеній ролі, ждемо формування нового Уряду.

Та сподіваємося, що все буде гаразд.

Цікавою була Ваша інформація про справи в універси­теті, зокрема про те, що КІУС очолив нині доктор Зенон Когут, і хоч ми з ним не знайомі, але цілком довіряємось Вашій характеристиці, що він людина достойна. Для Укра­їни КІУС, як і раніше, багато важить.

Доброго здоров'я Вам обом і Вашим близьким: хай саваринському славному роду не буде переводу!

Ваші вірні кияни Олесь та Валя Гончарі.

24 травня 1994 КончаОзерна

17 січня 1994

Панству Саваринів

Дорогий пане Петре, дорога пані Олю!

Користаюсь нагодою, що їде до Торонто п. В. Болюбаш, передаю ним цього листа, бо наше поздоровлення новорічне та різдвяне, мабуть, до Вас не дійшло (чи не втонуло десь в Атлантичному океані?), бо інакше Ви б на­писали у своєму такому гарному до нас різдв'яному при­вітанні. Ми його щойно одержали.

Наш добрий приятель Віктор Батюк, що дотепер очо­лював українську місію при ООН, нині призначений по­слом у Канаді, тож я передав через нього книжку для Вас — нове і нескалічене видання «Твоєї зорі» з розумною пе­редмовою, в якій наводиться повністю і Ваше знамените слово в університеті Альберти. Коли наш друг оговтається в Оттаві, він, сподіваємось, знайде спосіб передати для Вас «Зорю».

Хай Вам і Вашій прегарній династії в усьому добре ве­деться.

Щиро Ваш Олесь Гончар.

7 лютого 1994 Луганськ, СШ№ 6

Кочегаровій ВЖ

Шановна Валентино Михайлівно!

Приємно було мені одержати із землі Бориса Грінченка та Володимира Сосюри такого теплого листа від Ва­ших вихованокодинадцятикласниць.

Приємно усвідомлювати, що в наше життя, в українсь­ку культуру йде таке надійне, так добре духовно зорієнто­ване поповнення.

На знак привіту посилаю щойно видану «Шкільній бібліотеці» «Людину і зброю», де варто прочитати і перед

мму,. ^^^^

Олесь Гончар.

7.02.94

12 лютого 1994



Прокопчукам

Шановні Вікторе Степановичу і Тамаро Костянтинівно!

їх у журнал «Вітчизна» зі своєю передмовою, і вони були опубліковані. Добре було б і їх розшукати та включити до збірника разом із моїм словом про друга. Бо спеціально писати зараз передмову я, на жаль, не маю змоги. І роз­шукати в архівах особову справу та збірочку «Весна» теж, ясна річ, треба (хоча тепер нема сумніву, що справа була сфабрикована). Для мене то була тяжка втрата. Щоден­никові записи Леонідові дають Вам уявлення, якими щи­рими й змістовними були наші стосунки. Ці записи, зви­чайно, мають увійти до збірника. А от моїх листів давати не треба: багато в них наївного, школярського, багато отого «співу»... Нічого ці листи не додають. До того ж во­ни випадкові. Пізніші, може, були й змістовніші, але ж їх, як видно, не знайдено.

Я вітаю Вашу зацікавленість творчістю Вашого тала­новитого земляка і бажаю, щоб Ваш благородний задум успішно реалізувався. Ви повернете Україні ще одне чес­не ім'я поета, жорстоко погубленого режимом, погубле­ного на самім початку творчого шляху цього обдаровано­го юнака.

З пошаною до Вас і Вашої праці

Олесь Гончар,

Київ

12 квітня 1994 Нитчтку Д.В.



Дорогий земляче!

І спогади Ярини Голуб, і Ваші листи одержав. А що не відповів відразу, то причина не одна: кепське здоров'я, весь час доводиться бути на лікуванні. А клопотів не мен

шає, бо люди пишуть, домагаються звідусіль: зроби оте та

Тож куди там писати мемуари. До того ж чимало з пе­режитого вже ввійшло в останню мою книжку «Чим жи­вемо». Не знаю, чи Ви чули про таку?

А нині Україна живе тим, що з усіх сил відбороняє свій суверенітет. І це, ясна річ, головне для кожного з нас.

Порадів я, що Ви стали лауреатом премії імені Лесі Українки. Ще раз вітаю! Як бачите, добрі діла і творчість австралійського полтавця дістають у нашій суверенній

Отже, тримайтеся! Здоров'я і сил Вам козацьких! Ми Вас часто із різних нагод згадуємо зі щирою поша­ною, бо НитченкоЧуб того вартий. Всього світлого Ве­ликоднього Вам!

Олесь Гончар.

12.04.1994

* * *


У нас уже весніє, і гуси ночами гомонять у небі... Ізза екватора летять!

З весною, зі світлим Великоднем вітаю Вас, дорогий Земляче, і всіх вітаю, хто допомагає Вам у житті.

Олесь Гончар.

1994, Україна, весна.

6 червня 1994 Сові О. Т.

Добрий день, дорога Сестро!

Листа твого одержали, Ліля прочитала мені його по те­лефону. Бо ми з Валею зараз більше в Кончі, до Києва вдається вибратись лише колинеколи за хлібом або до лікарів.

«її^таа^літа: 33 нею

385

В садку нічого нема, хоча цвіту було рясно, але чи мо­роз побив, чи якась плодожерка спустошила все. Отже, тільки й залишається ждати наступної весни та нового цвіту... Сумно було читати, що і в тебе зі здоров'ям не все



відаєш нашу КончуОзерну. Раді були б зустрічі з Вами.

Ми весь час будемо тут, бо дороги наші тепер стали короткі: лише до Києва і назад...

Вітай усіх своїх близьких і тримайся так, як раніш: ти ж уміла всяке лихо перемагати. Тож доброго тобі здо­ров'я!

Твій брат.

06 червня 1994

12 червня 1994 До Президії СПУ

Геноцид, вчинений проти українського народу, ще й сьогодні декому видається чимось фантастичним, неймо­вірним чи принаймні перебільшеним. Адже злодіянь та­кого масштабу історія людства не знала.

Тимто створення в Києві Інституту геноциду на чолі з

кості.

Сподіваюсь, що новостворений інститут буде інститу­том великої історичної правди, який донесе до світу довго замовчувану трагедію України в її повному обсязі.



Тож до праці, дорогий докторе Мейс! Бог на поміч!

Олесь Гончар.

12.06.1994

12 червня 1994

До виборців Херсона

Дорогі виборці! Багато років знаю вашу землячку Аллу Тютюнник. Та­лановита письменниця, чесна й порядна людина, вона користується глибокою пошаною серед творчої інтеліген­ції України. її гострі, аргументовані виступи з проблем екології на захист інтересів трудових людей Таврії, спо­діваюсь, вам добре відомі. Саме такі безкорисливі й прин­ципові люди, які вболівають за долю народу, здатні від­стоювати правду і справедливість, сьогодні, як ніколи,

по вашому округу. Підтримайте її, цю славну свою земля­чку, проголосуйте за неї, і ви не помилитесь. Вона віддя­чить Вам ва Ваше довір'я чесною працею у стінах україн­ського парламенту, відстоюватиме ті закони, які полег­шать життя кожного з нас.

Що Алла Тютюнник, ця талановита дочка Таврії, буде гідним представником Вашого краю в парламенті, ви в цьому переконаєтесь.

Голосуйте за Аллу Тютюнник!

Олесь Гончар.

12 червня 1994р.

З липня 1994 Hunter, N.I. 12442 U.S.A

НьюЙорк Пані Людмилі Морозовій

Високошановна пані Людмило!

Одержав Вашого листа через чемність пані Софійки Геврин. Іншого листа я не отримував.

З цього Вашого листа наш благодійний фонд дізнався

монастиря і що Ви за свої продані картини відкрили в НьюЙорку рахунок в банку на своє ім'я та ім'я молодого чоловіка Богдана Гермака (сина Вашої померлої приятель­

кикиянки). Зараз про переказ коштів сюди, до Києва, не йдеться, бо тільки почалися підготовчі роботи, археоло­гічні дослідження фундаментів, отже, всі основні роботи попереду. Ось тоді Ваша пожертва та інші кошти будуть належно використані, про що жертводавців буде окремо повідомлено в пресі.

Високошановна пані! Від засновників фонду і від себе особисто ми щиро дякуємо Вам за Вашу пожертву, за шляхетний порух Вашого серця. Сподіваємось, що спіль­ними зусиллями багатьох українців у Вас і у нас ми змо­жемо відродити нашу прадавню святиню, наш Михайлів­ський Золотоверхий, цей всесвітньо відомий архітектур­ний шедевр.

З повагою —

Олесь Гончар.

5 липня 1994 Австралія, Ньюпорт,

добродієві Дм. Нитченкові

Високошановний і дорогий Земляче!

Одержав Вашого листа, в якому Ви повідомляєте про літературний вечір, де відзначалося й моє 75ліття. Я щи­ро зворушений увагою австралійської Вашої громади до ме­не та моєї творчості. Прошу передати вітання доповідачеві Григорію Вишневому, чиє слово Ви так високо оцінили. А, звичайно ж, найперша заслуга в цьому Ваша, ми це розу­міємо і від усієї душі складаємо Вам зГце нашу подяку.

Одночасно прошу передати моє слово вдячності всім членам Вашого літературномистецького клубу, за їхній вітальний лист: для мене, та й не лише для мене, цей го­лос далеких австралійських друзів дуже дорогий.

Альманах «Новий обрій», друкований у Полтаві, ще від Вас не одержав і ніхто з полтавців мені не передавав, але прошу за це не вельми переживати, гадаю, все з часом

Вам бажаю доброго здоров'я і такої ж невсипущої енер­гії, що її ми відчуваємо і тут, на Україні.

Серед тих, хто підписав вітальний лист від клубу, крім Вашого підпису та багатьох інших, я з приємністю виявив

ім'я Вашої доньки Лесі Богуславець, тож вітайте і її від мене та всіх тих друзів нашої літератури, що озвались до мене з Австралії.

Щира Вам шана і побажання доброго козацького здо­ров'я.

Ваш


Олесь Гончар.

9 липня 1994 ГоннарНайді Л.Ю.

Дорога Лесю!

Я вже відбув два тижні у Феофанії, трохи підремонту­вали цей «агрегат», і я знову в Кончі. Дякуємо тобі за дріжджі і за снодійні пігулки, це нам якраз до речі. Віта­ємо Вас обох з успіхом виставки у Клівленді, уявляю, з яким блиском ти читала свою лекцію поанглійськи, на мові Шекспіра, просвіщаючи тамтешніх шанувальників Трипілля. Пан мер своїм свідоцтвом засвідчив, що він людина добра і справді цивілізована.

Ваш намір попрацювати в бібліотеці Конгресу нас теж порадував. Тут ми чули гарні відгуки про твою курсову пр£ творчість^нтонича, Ложе, тїм поглибиш свої до­слідження в цьому напрямі? Автор «Зеленої євангелії» ва­ртий твоєї уваги.

Бачу, що ти гостро помічаєш особливості тамтешнього життя. Мені теж здається, що для Вас, молодих інтелекту­алів з країни іншого досвіду, важливо не розпорошува­тись, шукати свою надійну нішу в житті, тобто роботу і стабільну, і таку, що відповідала б нахилам душі. Будьте доброзичливі до людей, будьте контактні, до речі, чи підтримуєш ти стосунки з Падохами? Адже то чудові лю­ди, справжні друзі, а друзями треба дорожити. І спробуй таки сконтактуватись, налагодити зв'язки із Юрієм Олек­сандровичем, тож таки рідний твій дядько, не чужий...

Скучили за вами дуже, хочеться побачитись, проте ко­ли і як це вирішувати вам. Ви знаєте, як зараз у нас. Тож перш, ніж зробити якийсь крок, обмисліть усе гли

спекЖ^^


мандрівку, то шлях до тих берегів має бути забезпечений заздалегідь (знаючи наші бюрократичні хащі, що стають тепер ніби ще густіші...).

Надійтесь на свою молоду мудрість та й на нашу енер

ряд оптимізму в твоїх листах, яким вони аж світились ра­ніш!.. Нотки мінорні то, гадаю, хвилинне, тобі личить усміхатися до життя, бажаю всією душею, щоб і воно теж усміхалось тобі!

Вітай Остапа, світлого настрою вам обом, ми всі з вами надійно!

Ол. — дід та вся ваша капела.

9 липня 1994

11 вересня 1994 Сові О.Т.

Добрий день, дорога Сестро! Так упродовж літа ми ніде, крім лікарні, й не побува

КЗЇt^SSS Гозеїа.*63 Щ°

бливо дістається Валі, бо ж ми тепер без машини. Та все ж сподіваємось на краще, віри не втрачаємо.

Місяць тому як нам сповіщають в Дніпропетровсь­ку поховали Сергія Олексійовича Завгороднього, одного з тих, хто допоміг відборонити Ломівку. Йому було 87 ро­ків. Помолись за нього.

І напиши ж нам, як там у Вас? Обіцяв Валі Толя, брат* приїхати, одначе щось не чути. Передавай вітання від нас усій рідні і щоб усі Ви були здорові.

Саша.

11 вересня 1994 390



ЗО жовтня 1994

Щербаку Ю.М.

Дорогий Юрію Миколайовичу!

Від душі вітаю Вас а високим призначенням, адже це таки неабияка честь бути українським амбасадором у наймогутнішій державі Західного світу. Вдалий вибір, мудре це призначення, сподіваюсь, обернеться найкращими на­слідками для нашої змученої суверенної держави. Тож хай усі земні та небесні сили сприяють Вам!

Звертаюсь до Вас у справі далеко не тільки особистій. У Вашингтоні зараз перебуває наша онука Леся Гончар разом зі своїм чоловіком молодим скульптором Оста­пом Найдою (вони нещодавно одружилася). Це ті «молоді одержимі люди з Києва», як писала заокеанська преса, завдяки чиєму завзяттю та енергії небайдужі американці вперше дізналися про сиводавній і загадковий світ Три

хто й знав з тих посадових осіб, кому слід було б знати).

ставку «Трипілля і сучасний світ», яка мала добрий резо

своєрідна сенсація. Між іншим, наша Леся виступала з доповіддю англійською мовою на тему Трипілля перед американськими студентами, здобувши розуміння й ве­лике зацікавлення аудиторії.

Отже, про що йдеться? Після того, як виставка успіш­но пройшла у Вашингтоні у приміщенні Міжнародного валютного фонду, а також у НьюЙорку в Українському музеї, де археологічні експонати осіли й дотепер без від­повідних умов для зберігання, бо, як кажуть, «офензива заломилась», оскільки посольство, відсторонивши орга­нізаторів виставки, взяло всю відповідальність за подаль­шу долю експонатів на себе, засвідчивши це відповідни­ми документами. Проблема зараз полягає в тому, як ці експонати потраплять додому, бо хоч посольство і взяло всю справу на себе, але наші молоді відчувають якусь мо­

ральну відповідальність і на собі. Та найкраще про всі де­талі проблеми Вам розповіли б наша Леся та Остап Най­да, якби Ви зробили ласку прийняти і вислухати їх у по­сольстві, до чого й зводиться це моє до Вас прохання.

До речі, десь про це я встиг перекинутись словом із Геннадієм Йосиповичем Удовенком, і він поставився до

^^Z='Z^^kH3 6ез

Тож ми з дружиною просимо Вас не відмовити нашій Лесі в аудієнції, вона особа тямковита й роботяща, мож­ливо, і Вам стала б чимось у пригоді.

Насамкінець скажу: я в своїх симпатіях щодо Вас зали­шаюсь цілком стабільним, після нашого спільного парла­ментського сидіння в Москві часто згадував Вас добрим словом, як і раніше, високо ціную Вашу мужність і Ваш талант, а Ваша глибока стаття про «Собор» була в моєму житті одним із найдорожчих подарунків.

1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка