Післямова



Сторінка24/28
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.13 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

льно відчув у ній затаєний намір ангора зааисіита те, «о пг^ш»^ Ад** те були часи, ко™ і з дубо

Sh?S^„1=^x3xSS;

Черниш та їхні друзі подоляки... Ви глибоко це відчули. І можете уявити міру моєї вдячності за Ваше проникливе й цілюще для мене слово.

Але не тільки це. Опинившись уже «на волі», я прочи­тав повністю Ваш виступ від першого рядка й до нага­дування десяти заповідей Господніх. Зокрема про лице­мірство тих, хто лякає нас нафтовим голодом, водночас

кового краю мені багато що сказав.

Не все споганилось, є ще в Україні незрадливі, достой­ні, синівські сили!

Д^Кго5гоЇЇ»£

Олесь Гончар.

26.08,1992

31 жовтня 1992 Сові О.Т.

Добрий день, дорога Сестро! Через два дні мене випишуть нарешті з лікарні, де мені

Дзвонив мені в лікарню Заремба, казав, що дніпропет­ровські письменники звернулись до Президента зі словом на захист Домівки і вже нібито є ухвала, щоб твою хату не руйнувати, та, може, і все селище буде врятоване. Так що

А мені напиши, як там у вас. Або хай Таня подзво­нить.

Доброго здоров'я тобі 1 всім.

Чи не забула передплатити «Літ. Україну»?

Цілую. Саша.

31.1092


Грудень 1992 Редакції «Кримської світлиці»

ка». Я був і лишаюсь сповненим глибокої пошани до трунаціональностей.

що це видання сприятиме порозумінню між населенням

для ваших родин. Хай майбуття принесе вам зміцнення дружби і міжнаціональної злагоди.

Олесь Гончар..

17 квітня 1993 Редакції «Кримської світлиці»

Дорогі друзі з «Кримської світлиці»!

Одержав газети з такими теплими аж сонячними! словами привіту. Я схвильований і вдячний. Вітаю усіх Вас з Великоднем.

Ваш Олесь Гончар.

10 листопада 1992 Президентові Академії наук

України Б.Є. Потону

Дорогий Борисе Євгеновичу!

На Загальних зборах Академії наук я, очевидно, не зможу бути, бо дуже перехворів, півтора місяця довелося лікуватись у Феофанії, і ще й зараз перебуваю на лікува­льному режимі, тож прошу Вас хоч листовно вислухати кілька моїх міркувань.

Ваш курс на зміцнення відділення гуманітарних наук дістав, як відомо, широке схвалення, однак потреба пода­льшого зміцнення цього відділення існує ще й зараз. Ни­ні є нагода поповнити сили гуманітаріїв людьми справді творчими, енергійними, обдарованими. Тимто хочу про­сити Вашої високої підтримки при обранні до академії, крім М.Г. Жулинського, також і доктора філології, про­фесора, директора новоствореного Інституту українознав­ства Петра Петровича Кононенка. В останні роки цей літературознавець і педагог особливо виявив себе як до­свідчений науковець (він є автором численних моногра­фічних видань, є одним із авторів підручника для вузів і педінститутів), його удостоєно звання лауреата Респуб­ліканської премії з літературнохудожньої критики, праці професора Кононенка перекладені російською, англійсь­кою, німецькою мовами. Надто ж плідно виявились здіб­ності П.П. Кононенка при організації і створенні такого важливого для України, для сучасної науки Інституту українознавства, котрий уже нині здобуває міжнародний резонанс.

Тож обрання до Академії наук людини, яка очолює цей вельми перспективний інститут, було б дуже дореч­ним, ще більше б зміцнило престиж цієї наукової інсти­туції.

Ваш Олесь Гончар.

10.ХІ.1992

14 листопада 1992 Саваринам Олі та Петру

Дорогі наші Саварини, пані Олю й пане Петре!

Депутат Філенко досить пунктуально передав від Вас листа й інгалятори, за що ми Вам щиро вдячні. Так само без зволікання вручив листа й пан Гамкало, чого не ска­зати про ту молоду особу, про яку Ви запитували в одно­му з листів і через яку Ви передавали листа.

Ми з свого боку виявилися теж не досить пунктуаль­ними з відповіддю на Вашого останнього листа через не­залежні від нас обставини. Півтора місяця я пролежав у лікарні разом зі своєю супутницею життя, стан був серйо­зний, тому й Валі дозволили бути в палаті поруч зі мною. Напруги серпня, Всесвітній форум українців, наші різні клопоти, переживання й негаразди не минулися безслід­но, і тому так сталось. Тепер уже доводиться продовжува­ти лікування в домашніх умовах.

Поїздку до Вас ми згадуємо щодалі з більшою приєм­ністю: які то були світлі дні! Справді дарунок долі... Чи не озивався до Вас містер Сенді Мектегарт? Адже в Києві було говорено про намір кимось перекласти «Відкриття Альберти» для англомовної преси. Передайте містеру Сен­ді і його дружині від нас вітання. Тут містера Сенді і Вас уже вдруге показували у телефільмі. Ваше слово, пане Пе­тре, на конвокаїні сприйнято дуже прихильно.

Одержали ми від канадського уряду якусь квитанцію від 8 липня на 94 долари, ми не знаємо, що з нею робити. Може, Ви щось порадите. Надсилаємо квитанцію Вам, може, Ви зможете з нею розібратися на місці або й одер­жати належну суму. А тоді б уже спільно вирішили, як їх

Перед нами в Україні сувора зима. Дуже сувора. Але що ж: маємо й це перебути.

Не забувайте нас! А ми Вас і прихильність Вашу ніколи

Вітайте своє славне сімейство і всіх добрих людей в Альберті.

Доброго Вам здоров'я і світлих думок!

Ваші кияни Олесь, Валя.

19 листопада 1992

ЗарембіВ.І.

Вельмишановний Володимире Івановичу? Днями виписався з лікарні і вже тут, «на волі», оце пе­редали мені Вашого листа і колію розпорядження щодо

рідкісний в наші жорстокі часи. Прошу передати моє вітання і вдячність представникові Президента та всім Вашим і моїм! друзям, котрі допомогли Вам борони­ти Домівку... Нині, на жаль, не всі усвідомлюють, шо зна­чить для людини клаптик рідної землі. «Нашу сагу, роз­повідає сестра, вже ж засипали сміттям, загорнули піс­ком...»! А це ж та сага, якою починається «Собор», бо вона світила людям і вночі, в ній плавали зорі...

Тож спасибі Вам за все добре, будьте здорові та Богу милі, як мовлять наші земляки за океаном.

Ваш Олесь Гончар.

19 січня 1993 Ребру ПЛ.

Дорогий Петре Павловичу!

ІгІодумалось, читаючи: ось готова основа комедії (чи трагедії) для розумного якогось театру, тільки б знайти десь сучасного Курбаса чи когось бодай трохи на нього схожого. А називатися п'єса могла б: «Богправду бачить». Треба було б тільки витримати Вам своє есе до кінця в цій веселій козацькій тональності, адже серйозної полеміки ті нікчеми сьогодні не варті.

І загалом «Хортиця» справляє хороше враження, надто ж своїм творчим розмаїттям.

'Надруковано в альманасі «Хортиця» №3 за 1993 р. (с. 128). 362

Тож вітайте своїх колег! Усім вам і в Новому, 1993му, бажаю творчого квітування.

Ваш Олесь Гончар.

19.01,1993р. Кшвсувереннш

24 січня 1993 Братану ALL

Дорогий Миколо Івановичу!

Розбираючи оце архівні завали, натрапив на пожовк­лий номер «Наддніпрянки»! від 3.1V.88 p., а в ній на Ваш поетичний триптих, що ніскільки не злиняв від часу... Якщо він більше ніде не з'являвся, то, може б, варто да­ти у квітневі чи передквітневі дні в якийсь респуб­ліканський журнал чи газету? Особливо гарна перша мі

№5даіда^5Г*обоє ж по"

Вітаю Вас і всіх друзів.

Ваш Ол. Гончар. P.S. А ще Вам на згадку екслібрис (робота В. Лопати). 24.01.1993, КончаОзерна

25 січня 1993 Дударю ЄЖ.

Дорогий і вельмишановний Євгене Дударю!

Щойно на своєму безіменному хуторі ми з дружиною дивились і слухали Ваш козацький хутір «Мозамбік».

Пишу, щоб висловити наше захоплення передачею. Хотілось би, на манір сатириків, до чогось вчепитись у цій передачі, але нема до чого: все талант, все згармонізован© ідеально (кажу так, бо я ж ідеаліст).

Крім самого ювіляра, що сам себе перевершив (може, завдяки випитій чарці), перевершив себе і наш прекрасний

•Поетичний триптих «Несе, як прапор, сонячність думок» (складався з поезій «Супутники», «В саду майстра», «Життя іде». «Наддніпрян­ська правда», 3 квітня 1988).

ЗЬЗ

«Явір», сягнув цього вечора найвищих висот!.. Хотілось би, щоб його таким істинно натхненним! почув увесь світ. А Петро Ілліч [Осадчук], хоча він і на трибуні парламенту добре співає, але за Вашим столом він співав куди краще...



То що ж загалом сказати про цей Ваш ювілейний ан­самбль? Враження найкращі, почуття захват і гордість за Україну, за її такі щедрі таланти!

Вітаю Вас, Євгене Михайловичу, принагідно також і з ювілейною датою: живіть довго, весело, мудро на радість усім нам, Україні.

Олесь Гончар.

25.01.1993

2 лютого 1993 Степанові Пушику

Дорогий Степане!

забули, звідки й для чого обрані, невже думають, що де­путатські мандати їм вручено на віки вічні? Ваш крик ду

Хай помагають Вам сили земні і сили небесні.

Олесь Гончар.

2 лютого 1993

16 лютого 1993 Рагойші В.П.

Глибокошановний В'ячеславе Петровичу!

Щиро дякую Вам за книжку і за таке прихильне слово в ній про автора цих рядків. Книжка, де так багато сказа­но доброго про наших класиків і сучасних письменників,

гадаю, буде належно оцінена на Україні. Як на мене — це зразок братерської, такої потрібної в наш час есеїстики.

Мої почуття до білорусів Вам добре відомі. Це щось більше, ніж просто вияв симпатії: це доля, вона нас єд­нає. Я вдячний за незмінну білоруську увагу до моїх тво­рів, жаль тільки, що «Спогад про океан» не був перекла­дений, а в ньому ж головним героєм виступає білорус,

друзів, це свята правда, і мої почуття до них теж цілком стабільні. Дорожу і Вашим таким добрим ставленням до мене. Від душі вітаю Вас і Вашу милу дружину. Всього світлого Вам обом!

Ваш Олесь Гончар.

16.02.1993

28 травня 1993 Коляновському АЖ

Шановний Афанасію Миколайовичу!

Добрався оце і до Вашої книжечки. Гадаю, що в своїй життєвій скруті Ви звернулись до Слова не випадково. Рідне слово має ж здатність і тамувати біль, і живити надію.

Ваші фронтові поезії мені, ясна річ, найбільше імпо­нують...

І ще знайте: до Поділля я не байдужий.

Це засвідчено і в «Прцях», а ще раніш, в часи юності, був у мене товариш з Дунаєвецького рну Леонід Лупан, талановитий поет, та, на жаль, і його як і багатьох по­глинула невситенна тоталітарна північ... Студентом Київ

Хіба ж не імперія зла?

Добра Вам. Тримайтесь, солдате.

Ол. Гончар.

28.V. 1993

6 червня 1993

Володимиру Базилевському

Шановний Володимире Олександровичу!

далечі, і те славне степове місто, якому сьогодні слід би називатися: Тобілевичі...

Я давній і прихильний читач Ваших поезій, а також і

щини, цинічної вседозволеності. Маю надію, що опоганювачі українського слова, пропагатори аморальності ні­коли не дістануть підтримки з боку читацького загалу.

Сьогодні серед нігілістичного ґвалту, серед вовтузні примітивних літературних ревізорів усім нам необхідно зберегти розсудливість, бути обачними, щоб, очищаючи літературу від тоталітарних накипів, не вихлюпнути, як ото мовиться, й дитя. Не забувати, скажімо, що, крім по­дарунків вождю, Малишко дав Україні і першокласну лірику, закодовану хоча б в отім неперевершенім рядку:

зіх^т^^^^

святий обов'язок. Гадаю, ми з Вами будемо в цьому со­лідарні. Доброго Вам здоров'я,

Олесь Гончар.

6.06.93 Зелена неділя

7 червня 1993 Ребру П.П.

Дорогий Петре Павловичу! Обидва запорізькі виданні одержав, дякую. Подумалось: якщо серед цього хаосу і гіперінфляції Запоріжжя ще жартує й сміється, то, мабуть, не все ще

йдеться про «Козацькі жарти» і «Веселий курінь». № пропало. Ще житиме Україна! Чи, може, яхра* оці нега­разди і схиляють Вас там до сміху? Одне слово, радий за всіх Вас, за хортицький оптимізм та дух непоборний... Вітаю Вас і все Ваше веселе товариство.

Ол. Гончар

7.06.1993

26 червня 1993 Саварину П.

Дорогі люди пане Петре і пані Олю!

Пишу просто так, з потреби душі, щоб сказати, що ми є і що, як і раніше, любимо Альберту та набутих в ній слав­них друзів, з котрими поріднилися назавжди.

Дякуємо, що й Ви нас не забули: з правничої фундації передано нам Вашого листа, хоч і з традиційно великою затримкою. Приємно було дізнатися, що у Вас усе гаразд.

А от наша Суверенна переживає нелегкі часи. Дошку­ляють Золотоверхій столиці чорні вітри, що долітають зі східного люмпентзеваного регіону, руйнівні сили шанта­жують молоду, ще не зміцнілу українську демократію, Ви, певне, знаєте про це з преси. Але й за цих умов нама­гаємось зберігати непоруйнованим Дух і навіть замисли­ли фантастичну акцію відбудову в Києві Михайлівсько­го Золотоверхого собору, висадженого в повітря сталінсь

^Ми^мїь^й^лотХхий це ровесник святої Софії, архітектурний красень з XII століття, шедевр світо­вого значення. Фундаменти збереглись, і якщо Україна серед цього хаосу й криз — спроможеться підняти з руїн те, що було повержене варварами, світ, гадаю, ще раз пе­реконається, що цей народ здатен на велике...

Рік минув від того альбертійського червня, що ли­шається для нас незабутнім. Міряємо діаспору високими мірками, і серед її високих, найдорожчих для нас взірців

киянина цього разу посла України в Канаді, це в нас добре сприйнято.

Вітаємо Вас, дорогі.

Вітайте увесь свій рід!

Ваші Ол. і В. Гончарі.

20.06.1993, Київ

З липня 1993 Пану професору

Леоніду Рудницькому

Дорогий Пане Професоре!

Від нашої Лесі дізнаємося, як зворушливо Ви нею пік­луєтесь, як багато їй допомагаєте в її заокеанських шляхет­них дійствах. І за це ми Вам дужедуже вдячні! Хоча й ро­зуміємо, що при Ваших інтелектуальних перевантагах це Вам робити й непросто.

Нам теж тут не вистачає Лесиного оптимізму та її біо­енергетики, так само як і бракує нам її «антилопи Гну» (марка відомої Вам її машини), котра хоч подеколи й го­ріла та зупинялася біля кожного куща, та все ж таки ус­пішно долала відстань від столиці до КончіОзерної.

Наше суверенне буття, як Ви, певне, знаєте, сповнене драматизму, видавництва й національна преса агонізують під ударами хижацького ринку, тимто люд наш більше переходить на усну творчість, не даючи пощади ні парто­кратам, ні демократам. В літературі, де утворився післяперебудов™* духовний вакуум, безперешкодно ширить­ся так звана «нова хвиля» аморалізму й порнографізму, «молоді дегенерати» (так вони самі себе іменують) змага­ються в брутальщині й у цинічній вседозволеності, не­відомо, хто з них переможе, а поки що втрачає українське письменство. Малолицарів духовності^ жа^ Проти шовіністичного низькопробного чтива, що суне з півночі на нас, як хмари сарани, поки що не маємо достатнього захисту, бо ж тут нам потрібен надійний державний за­хист та самовіддана праця національно свідомої інтеліген­ції, а її ж у нас такий тонкий пласт, як ота в небі тоню­сінька озонова плівка... Тимто так дорожимо духовно зміцнілою нашою молоддю та неоціненною підтримкою діаспори, чия праця є взірцем відданості Україні.

Леся передала нам ще один примірник англійського «Собору» у Вашому перекладі, і він нам тут вельми знадо­бився, тож принагідно кажемо Вам ще раз своє щире спа­сибі. Шкодуємо, що не вдалося Вам зреалізувати свій на­мір відвідати з пані Іреною Київ. Сподіваємось, що це збудеться в недалекому майбутньому. Знайте: хоч і вели­кі води нас розділяють, але Ви для нас завжди душевно близькі.

Обоє ми вітаємо Вас усіх!

Ваші Олесь та Валя Гончарі.

З липня 1993, Київ

11 липня 1993 Кіровоград,

Управління культури, М.І. Сиченку, ВЖ Кобзареві

Дорогі друзі!

Ознайомився з надісланою вами інсценізацією «Собо­ру» для обласного радіо.

Відомо, що при інсценізаціях художньої прози, надто ж великих жанрів, втрати як правило неминучі. Тіль­ки треба їх зводити до мінімуму. Ясна річ, мені шкода, що випали з інсценізації якісь дуже важливі Й дорогі для мене образи (скажімо, образ учителя, що побував на Колимі, і Ка^нишевський на Солових, і «апостольська вечеря» Аглая старшого з індійськими рибалками, і ще й ще багато чого...) Але я розумію, що закони сцени диктують своє. І дуже таки хотілось би, щоб «Собор» (хоч і неповний) прозвучав для людей любого мені степового краю. Тимто я даю своє, як Ви кажете, «благословення»..:

пройтися по тексту ( бо чимало є недоглядів, стилістич­них неохайностей), врахувати зауваження, глибше проду­мати все, спробувати якісь важливі речі відновити, і тоді хай Бог помагає!

13 О. Гончар

Мого вступу не буде, а от лист Григора Тютюнника про роман (знайдете його в передмові до найновішого ви­дання «Собору», 1993, «Веселка» й серія «Шкільна бібліо­тека») або й саму передмову І. Бокого дуже радив би про­читати по радіо перед виставою. Це поглибило б сприй­мання твору А коли все вийде успішно сподіваюсь на це! то, може, потім і київське радіо зацікавилось би Ва­шим варіантом вистави...

Тож від душі бажаю успіху всім Вам!

Прошу сповіщати мене, як ітиме робота. Зі щирим вітанням

Ваш Олесь Гончар.

23 липня 1993 СовіО.Т.

Добрий день, дорога Сестро!

Вчора Валя відзначала свій День Ангела і ми разом з нею, тож за столом у Кончі не раз згадували тебе доб­рим словом і твій гостинець. Як ти догадалась, що нам ду­же закортіло саме абрикос?

І ось вперше в цьому році вони на столі! Валя ка­же, що це їй наче Божий дарунок... Отже, від нас і від на­ших гостей тобі щире спасибі!

Леся цього літа, на жаль, не приїде, вона зараз за океа­ном, там, де й була, повернеться аж восени. А ми сиди­мо на місці, нікуди й не рипаємось, дорога наша тепер тільки на луки та на левади...

Вітаємо тебе всі і Валя, і Ліля, і наші кончійські су­сіди. Літо в нас дощове, а поміж дощами спека велика. Ось так і живемо. В садку трохи вродило (найбільше — липи). Ще раз дякуємо за передачу та бажаємо тобі і всім доброго здоров'я.

Саша.


23.0793, КончаОзерна

З серпня 1993

Рудик Н.Т.

Глибокошановна Ніно Терентіївно!

Привезли мені в лікарню пошту, і я оце тут, у палаті, прочитав Вашого листа і нарис про Яворницького. Читав уважно, зі щирим хвилюванням. Бо я теж знав ще таких

нині таких! Тож гріх Вам тримати в шухляді написане, за­пропонуйте і негайно! ці речі або в журнал «Укр. мова й літpa в школі» або в газету «Освіта». Можете послатись на цю мою пораду й рекомендацію. Я певен, що редакто­ри зацікавляться Вашим матеріалом. Про батька ще деталь­ніше напишіть. Хай і сучасні учителі знають, яких синів мав колись наш народ: справді просвітителів! Подвижни­ків! І уроки вели, і хорами керували, і вчили людей бджіль­ництву, садівництву та всяким ремеслам...

Маю певність, що й спогад про Яворницького редак­торів зацікавить. Я на цю тему Вже писати не буду, найго­ловніше про цю славетну людину гадаю, вже сказано в «Соборі» та в «Спогаді про океан». Цілковитого одужання бажаю Вам! Пишіть! Вам є що людям сказати. Зі щирою пошаною

Олесь Гончар.

З серпня 1993, Феофанія

5 серпня, 1993 Гуреїву ОЛ.

Дорогий Олексо Івановичу!

симально справедливим. Для мене немає особливого зна­чення, яке місце людина посідає в літературній ієрархії, набагато більше важить те, наскільки сумлінно й чесно

із* 371

звершує вона свою письменницьку місію. Адже поряд­ний, з чистою совістю письменник це для народу дуже багато важить! Саме цим пояснюється і моє незмінно прихильне ставлення до Вас. Я вдячний Вам, що Ви від



торію, як вона в ті лихі часи рятувала «Собор». Будь лас­ка, передзвоніть цій благородній жінці і передайте від ме­не вітання і мою глибоку вдячність. А Ваше це оповідан­ня («Собори душ»), наскільки мені відомо, буде у ювілей­ному збірнику, що його упорядковує В.Я.П'янов. Добро­го Вам здоров'я!

Всього світлого бажаю Вам на багато літ! Зі щирою пошаною

Ваш Олесь Гончар.

24 серпня 1993 Сергієві Завгородньому

Дорогий Сергію Олексійовичу! Тільки вчора дружина забрала мене з лікарні, куди в

мошГмоулй ZT^o^lnT^T^^^^ мене фронт післявоєнний: не знаю кому зі всієї СПУ дісталося ще стільки інфарктів та реанімацій, як дісталося їх мені... Та Бог милував і цього разу. А що не привітав тебе з ювілеєм, то, мабуть, таки ж не міг. І на сестру мою не об­ражайся, вона, бідолашна, вже не виходить з двору. Та й хіба річ у словах? Може ж, таки більше важить те, що

Питаєш, що робити з листами. Якщо не потрібні, мо­жеш викинути у кошик. Мені ж вони ні до чого. Адресува­лись вони другові і щоразу писались за покликом серця.

Бажаю тобі доброго здоров'я.

24.08.1993

Олесь Гончар.

7 вересня 1993 Братуню RA.

Дорогий Ростиславе Андрійовичу!

Надіслали мені зі Львова якісь, певне, молоді люди га­зету «Поступ», про існування котрої я досі не знав. І ось у цій газеті я читаю статтю Ярини Джурик про мемуарні фантазії Вашого львівського колеги і з цієї ж публікації дізнався про Ваші житейські скрути, тим відчутніші для мене, що й сам я частіше тепер слухаю вічність в лікарня­ній палаті, ніж вдома (днями лише дружина визволила мене вже вкотре! з феофанівської «зони»).

Так от у статті «Благослови, душе моя...», де йдеться про мемуари (яких я не читав), найбільше вразило мене твердження, буцімто «Братунь два роки німо сидів у Вер­ховній Раді Союзу...» Оскільки я теж сидів у тій кремлів­ській залі, то виникає бажання хоч перед Богом по­свідчити, що це ж неправда, що мемуарист справді з ди­вовижним цинізмом фальсифікує те реальне, що відбува­лося в нас на очах. Адже всі ми, українські депутати, доб

разом із кращою частиною наших депутатів Братунь про

^~^=ГтіГ=™

нею котрого партократи хотіли принизити могутню правті дні підтримати одна єдина українська газета «Молодь

Братунь був серед перших совісних, мужніх, послідов

Для чого це я Вам пишу, Ростиславе? Ради з'ясування істини? Так, і для цього. Щоб відмежуватись від безсором­них вигадок мемуариста? Так, і для цього теж. А головне, щоб у ці нелегкі часи виявити Вам свою незмінну товари­

ську солідарність, моральну підтримку, шо ніколи для людини не буває зайвою. Та наостанок ще хочу вислови­ти своє захоплення молодою мудрістю Ваших львівських журналістів, у котрих вистачило розуму й совісті розібра­тись у ситуації, стачило духу розгледіти істину й достой­но, благородно захистити честь і добре ім'я старшого то­вариша. Доброго здоров'я Вам і родині.

Ваш Олесь Гончар.

7 вересня 1993

P.S. В одному лише не можу погодитись із газетою — в надто ка­тегоричному слові про Головка. Адже медицина тоді засвід­чила, що той страшний гріх було вчинено хворим, в нападі божевілля... Тож Бог йому судія.

Ол. Г.


12 вересня 1993 Канада, Едмонтон,

д>ру Саварину

Дорогі пані Олю і пане Петре! Професор Яр Славутич передав нам Вашого листа, і гостинці, і, звичайно ж, ліки, які виявились дуже дореч­ними, бо я щойно виписався з лікарні, де опинився, на жаль, і цього літа, з ліками у нас тепер дуже дефіцитно, а ці канадські інгалятори мені допомагають бути на світі, тимто ми Вам щирощиро дякуємо за Вашу увагу і доб­роту.

Зво'рушливо було дізнатися, яку нелегку подорож Ви звершили до Ванкувера, щоб попрощатися зі своїм дру­гом, це багато про що нам сказало про Вашу натуру, пане Петре, про Ваше розуміння неоціненності дружби. Дуже важливою подією стане і для нас завершення видання Енциклопедії України англійською мовою в п'яти томах:

величного задуму. Від душі вітаємо Вас і Ваших колег!

Пишемо Вам у дні Скорботи, коли приспущено націо­нальні прапори по всій Україні на знак жалоби і пам'яті по загиблих під час жахливого голодомору в 1933 році.

Для мене ця дата особливо болюча ще й тому, що моє ди­тинство бачило ці жахіття, коли моє полтавське село на­половину вимерло, коли мої шкільні товариші один за одним згасали на очах, коли мені самому доводилось з пухлими ногами добуватись до школи, щоб здавати екза­мени за сьомий клас... О, того не забути! Горе, коли вми­рають люди дорослі на такій родючій, дарованій нам Бо­гом землі, але найстрашніше, коли вмирають безневинні діти, надія нації... Як добре, що Вас минуло це лихо, хоча іншого Вам дісталося теж немало. Наш Оргкомітет, до якого і мені довелося ввійти, ставить зараз питання про

мований, послідовний, детально розроблений за стінами Кремля. Міжнародний трибунал, хоч його організувати і

=ст^н=^

Горького, який, маючи від Софії Короленко свідчення про винищення голодом української нації, про вимиран­ня від голоду тисяч і тисяч безпритульних дітей у Полтаві та інших містах, все ж свідомо дезорієнтував західну інте­лігенцію, на запит Ромен Роллана цинічно відповідав, що ніякого голоду в країні нема.

1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка