Післямова



Сторінка21/28
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.13 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   28

З весною, з Великоднем вітаю Вас.

Ол.Гончар

8.04.1990

P.S. За фото зі Стейнбеком, якщо надішлете, буду вдячний, а крім того, і книжка Ваших етюдів має вийти, мені здається, з відповідними фотографіями, це збагатило б її. Я принагідно висловлю свою думку керівникам видавництва.

Ол. Гончар.

12 квітня 1990 Лупейку В.Ю.

Шановний Вікторе Юхимовичу!

Не міг відповісти Вам одразу, бо довго лежав у лікарні, оце тільки вийшов (з обмеженим режимом).

Дякую за поздоровлення і за Ваші «Ядерні шкіци» (проти епіграфа, звичайно, не заперечую) все це треба друкувати, щоб остерегти Україну, остерегти світ.

Вас і Ваших близьких вітаю з Великоднем для мене найкращим із свят.

Щиро


Ол. Гончар.

P.S. Може б варто виправити отой рядок: «І нині нам усім не до Малишка». Це якось образливо. Адже є речі (духовні), що лишаються для нас дорогими завжди, навіть і в найтрагічніших ситуаціях...

Ол. Г.

12 квітня 1990 Колісниченку А.І.



Дорогий Анатолію!

«Вибране»» Ваше одержав, вітаю Вас від душі. Радий, що однотомник вийшов таким цільним і що так молодо й сильно б'ється в ньому поетична душа автора. Ще раз від­чув я мову того краю, який здавна мені чомусь дуже по­любився... Може, що у веснянім відродженні бачив упер­ше оте південне Поділля, пішки міряючи його фронтові, такі важкі, але вже залиті сонцем чорноземи... І передмо­ва до книжки написана з блиском.

1А. Колісниченко. Новели. Вибране. Одеса, Маяк, 1988.

Вітаю Вас Із Великоднем, із Першотравнем!

Ваш Олесь Гончар.

що недарма вона тяжіє до Європи...

Ол. Гончар.

12 квітня 1990

20 квітня 1990 Президенту СССР

М.С Горбачеву

Глубокоуважаемнй Михаил Сергеевич!

Писатели, вся культурная общественность Украины горячо одобряют опубликованное в «Литературной газете» письмо ее главного редактора Ф.Бурлацкого, в котором содержится адресованная Вам просьба о содействии скорейшей гражденекой юридической реабилитации вндающегося русского писателя А.И. Солженицьша. В годн застоя АИ.Солженицьш Указом Президиума Верховного Совета СССР бнл несправедливо, в принудительном порядке лишен советского гражданства и до сих nop вннужден жить и работать на чужбине.

...Поддерживая указанное внше письмо, хотели бн также отметить, что трудная история с реабилитацией А.И. Солже­ницьша — явление в наши дни отнюдь не единичное. Вн, наверное, знаєте, что в тяжелнй брежневский период правлення невинно пострадали и многие украинские пи­сатели, осмелившиеся критиковать командноадминистративную систему, создававшие произведения не по ее идеологическим рецептам и указаниям. За зто немало их бнло осуждено на длительнне сроки заключения.

В настоящее время с упразднением идеологической цензури и под давлением общественности их произведе­ния стали печататься в периодических изданиях, появ­ляться отдельннми книгами. Одним словом, все интенсивнее входят в текущий литературннй процесе. И зто, конечно, радует. Тем более, что и сами опальнне писатели бьши не так давно доерочно освобожденн из заключе­

чия <кто остался в живых) и ньше активно включились в литературную и общественную жизнь республики.

Но, как ни странно, когда ставится волрос об их гражданской юридической реабилитации, органи правоохраиения, коим положено ее осуществить; всячески откладьшают решение вопроса, а то и прямо заявляют, что, мол, оснований для реабилитации нет. Как будто речь идет об уголовниках. Безрезультатними оказались наши ходатайства по зтому поводу в Верховний Суд и Проку­ратуру Украинской ССР, бюрократической отпиской отделался и Генеральний Прокурор СССР.

Все зто никак не согласуется с заявлениями о том, что ми, дескать, строим правовое государство. Опять налицо десятилетиями црактиковавшееся расхождение между сло­вом и делом, приведшее наше общество к кризисному состоянию.

Вот имена украинских литераторов, которьш по праву требуется ньше гражданская юридическая реабилитация: МД. Руденко, В.С. Стус, Е.А. Сверстюк, И.М. Свитлнчннй, ІМ. Калинец, Ю.В, Бадзьо, Г.<Е.) И. Снегирев, Г.П. Кочур, В.В. MapWo.

Убедительно просим Вас найти возможность как мож­но скорее устранить продолжающуюся несправедяивость, вернуть известннм, составляющим гордость нашего народа писателям доброе имя. С уважением

О. Гончар, Ю. Мушкетик, Б. Олейник, И. Драч, Д. Павлычко, В. Яворшскіш, П.Мовчан, Р. Лубкивский.

Квітень 1990 Іваничукові Р.І.

Дорогий Романе!

Хай не здивує Вас цей лист. Щойно прочитав у журна­лі «Дзвін» «Крок вліво, крок вправою Як стало ясно з прикінцевих розділів, це пише Ваш брат. Оскільки адреси його не знаю, прошу Вас привітати його від мене як від

Чваничук Євген Іванович, автор книги «Крок вліво, крок вправо (Записки каторжника). Опублікована в журналі «Дзвін» №3 за 1990 р.

одного з найприхильніших його читачів. Річ вразила ме­не не лише драматизмом авторської долі, але й високою художністю також. З унікальної цієї повісті постав образ самого нашого народу в його духовній незламності й мо­ральній чистоті...

Ол. Гончар.

Квітень 1990

22 квітня 1990 Колісниченку А.І.

Дорогий Анатолію! Мабуть, Вам уже подумалось: що сталося з тим чоло­віком, що раніше відповідав більшменш акуратно, а те­пер мовчить?

А причина якась аж банальна: довгий час перебував у лікарні і, доки серце заживало, там було не до читання. Лежиш, як в акваріумі, а сучасники твої та сучасниці тіль­ки стежать за тобою крізь скло, чи ти ще дишеш...

Але Бог милостивий, і я вже на волі, входжу в робочий ритм потрохупотроху, ступаю, мов на тоненький лід... До Вашої прози, друже, я був і є завжди прихильний, бо вона справді художня і йде від повноти життя. Та ще фоль­клорні краплини (як оте Мокринине ворожіння) додають їй шарму і тимто віриться, що такі речі матимуть читача і в ХХІму сторіччі. Адже єдине, що не старіє, це народна духовність, естетичні й чарівницькі скарби нації. І есеїстика Вам добре дається, слово про Григора (Тютюнника) просто блискуче... Вітаю з весною, з Великоднем Вас.

Олесь Гончар.

ЗО квітня 1990 Завгородньому CO.

Дорогий Сергію!

Вітаю тебе й родину зі всіма весняними святами. І з Ве­ликоднем, і з солдатським далеким днем...

Сестра казала, що ти був на Клубній, заходив, — дяку­ємо, що не забуваєш... Доброго здоров'я тобі і всім.

Ол. Гончар.

11 травня 1990 Хаврусю С.Л.

Шановний товаришу Хаврусь!

Газету одержав, дякую Вам за таке прихильне й прони­кливе слово про «Фронтові поезії». Лише одне уточнення: захищати Надросся авторові разом зі студбатівцями дове­лось улітку, в липні 1941го, коли все довкола буяло жит­тям, коли все волало проти нашестя (це відтворено в «Людині і зброї»). Тож солдатський окоп замітало снігом десынде, не серед надросянськоі спеки... Та це так, між іншим. А загалом почувається, що стаття писалася люди­ною доброго серця і я вдячний Вам за це.

З глибокою пошаною

Ол. Гончар.

14 травня 1990 Галин ВЖ.

Глибокошановна Валентино Миколаївно!

Дякую Вам і Вашим студентам за привітання з нагоди Дня Перемоги. Дуже мені було приємно дізнатися, що ровенські студенти щиро тягнуться до книги, до літерату­ри, усвідомлюють свою місію в національному культур­ному житті. На молодь всі наші надії, бо ж тільки нові, що нині формуються, покоління зможуть духовно напов­нити й піднести Україну, повноправно ввести її в сім'ю цивілізованих європейських суверенних націй.

Ваші наукові зацікавлення, Валентино Миколаївно, я вважаю дуже слушними і поділяю Ваш подив, що наше літературознавство не помічає таких творчо важливих ре­чей. Звичайно, вибір імен персонажів це зовсім не дріб­ниця, не випадковість, це те, що органічно входить в пси­хологію творчості, в процес зображення характерів. Іноді навіть важко визначити, чому думка обирає саме таке, а не інше ім'я, мабуть, тут важлива роль належить інтуїції автора, його художньому чуттю. Як можу посвідчити з практики, вибір імен персонажів твору далеко не завжди дається легко, щоразу відчуваєш потребу, щоб між іменем героя і його внутрішнім характером виникав зовні нена­в'язливий, не шаржований, а цілком природний, психо­логічно вмотивований, гармонійний зв'язок. Та, як видно

з Ваших тонких і влучних спостережень, Вам ці додаткові пояснення навряд чи й потрібні.

Від душі вітаю Вашу працю, Ваш Ровенський педінс­титут, де мені при нагоді справді хотілось би побувати.

Всього доброго, всього світлого Вам!

Ол. Гончар.

14.05.1990

16 травня 1990 ВасилівнаЗапорізька,

радгосптехнікум «Перелога», членам літ. гуртка

Дорогі друзі!

Аж оце вибралася можливість подякувати всім Вам за Ваше таке тепле вітання до мого дня народження. Працюю для Вас. дорогі мої, живу для Вас.

Прийміть на згадку оцю давню мою молоду книжечку «Фронтових поезій». Щастя усім Вам!

Олесь Гончар.

ЗО травня 1990 Філадельфія,

Ла Салль, Університет, Професорові Леонідові Тудницькому

Дорогий і вельмишановний Професоре!

Вітання від Вас і листа професор Погрібний мені пере­дав. Я глибоко вдячний Вам за таку людяну й послідовну увагу до моєї творчості. Для мене ясно, що найперше Вам маю завдячувати за ініціативу готування майбутньої кон­ференції у Вашингтоні, яка буде присвячена моїй творчо­сті. Сам факт проведення конференції я сприймаю як ви­соку честь і певен, що ця творча зустріч під егідою Амери­канської Асоціації для поширення Слов'янських студій знайде на Україні щирий відгук і належне поцінування.

Сподіваємось побачитись із Вами на конгресі украї­ністів у Києві, раді будемо зустрічі на отчій землі!

А тепер про обмін студентів. Разом з вашим листом надсилаємо відповідне звернення Київського університе­ту до університету Ла Салль. Зважаючи на стислі строки, що залишились до настання літніх канікул, хотілось би якомога швидше одержати запрошення на ім'я студентки української філології Гончар Олесі Юріївни, а також на­взаєм відомості про Вашого студента (чи студентку), на ім'я якого наш університет має вислати офіційне запро­шення. Та ще, будьте ласка, повідомте номер телефаксу, щоб полегшити зв'язок.

Сподіваємось, що ці започатковані з благородною ме­тою перші кроки по обміну між нашими університетами увінчаються успіхом і зміцнять наші обопільні контакти.

Усвідомлюємо, як багато важать тут Ваші компетентні зусилля, і ще раз висловлюємо Вам нашу спільну родинну вдячність.

З правдивою пошаною

Ол. Гончар.

ЗО травня 1990року, м. Київ

З червня 1990 Видавництво «Радянська школа»,

головному редактору Козловій С.А.

Шановна Світлано Андріївно!

Надісланий Вами рукопис Гуменного я не мав змоги детально штудіювати, та все ж деякі побіжні міркування виникли. Саме побіжні і, напевне, досить суб'єктивні, тож прошу так і сприймати ці рядки.

Звичайно, дослідження серйозне, в цьому нема су­мніву. Автор добре обізнаний в матеріалом, змісту та імен не перекручує, як це часто буває навіть у шкільних посіб­никах, уважно ставиться до текстів, і вже це заслуговує доброго слова. Зроблено глибокий аналіз «Твоєї зорі», твору, яким я особливо дорожу, а також романів «Цик­лон», «Людина і зброя», хоча, на жаль, в тіні зостався «Собор» та новелістика останніх літ, де відтворено найва­

жливіші проблеми духовності, національного відроджен­ня та проблеми екологічні (скажімо, в новелах «На косі», «ЧариКомиші», «Чорний яр» тощо).

Та найбільш прикро, що шановному авторові не всюди вдається подолати літературознавчі стереотипи, звільни­тись від надмірної заідеологізованості, яка в минулому за­вдавала так багато шкоди нашій літературознавчій науці. Відомо, як спустошував нашу науку й літературу так зва­ний вульгарний соціологізм, як потерпали від цього лиха шкільні підручники, різні посібники, а також і солідні академічні видання. Хіба не призводила ця заідеологізо­ваність до того, що навіть кращі твори сучасної літерату­ри поставали перед читачем здебільшого у вигляді спро­щеному, збідненому, вкрай схематизованому?

Нині є змога, відкинувши догматичні приписи, заідео­логізовані газетні штампи, глянути на літературу поно­вому, справді понауковому, побачити її в істинно худож­ньому, гуманістичному світлі. Виходячи з цього, робота ізмаїльського автора потребує, на мій погляд, рішучого самоочищення від ще не подоланих схем 1 соціологічної риторики. Скажімо, вступ зовсім не потрібен, потерпа­ють від багатослів'я і початкові розділи, де за потоком за­гальників, давно зужитих політизованих схем часто гу­биться жива думка дослідника. Ця думка набуває сили, приваблює свіжістю вже значно пізніше, в тих розділах, де йдеться про гуманізм творчості, досліджується поети­ка, художня специфіка романних структур. Тут дослідник здобувається на широке і вільне дихання, висловлює ба­гато слушних, цікавих і свіжих спостережень, за що я йо­му щиро вдячний.

Отже, мені здається, авторові варто підсилити свою працю, очистити її від зайвин, наповнити справжнім гу­маністичним духом тих високих устремлінь, що ними живе наша сучасна, відроджувана, жадаюча суверенітету Україна. З глибокою пошаною

Олесь Гончар.

11 червня 1990 Ялтинский исторический музей, mm. Литаш О.А., Климовой Т.Н.

Вольской И.З.

Уважаемые товарищи! Письмо Ваше получил с большим, к сожалению, опозданием.

Относительно Вашей просьбн. Посилаю книги, над которыми работал также и в Криму. Моя жизнь связана с Кримом многие годи. Впервне побнвал в Ялте, когда ра­ботал над романами «Таврия» и «Перекоп», в Ялтинском Доме творчества работал над «Тронкой» и рассказами из цикла «Юг». Город Ваш дорог мне именами прежде всего Леси Украинки, Антона Павловича Чехова, а также слав­ного украинского позта Степана Руданского, которий, как известно, и похоронен у Вас на горе под кипарисами, где я с друзьями не один раз бнвал, чтобн поклониться верному сину Украины.

Не одно лето мне с женой приходилось проводить отпуск в любимом нами Айвазовском, а еще раньше в Коктебеле, Евпатории, и всегда мне под крнмским небом очень хорошо работалось, Крим подарил нам много замечательннх друзей. На память о тех прекрасних днях посилаю Вам, кроме книг, и несколько фотографий.

Получение прошу подтвердить.

Ценю Вашу работу, от души желаю Вам всего наилучшего.

С уважением

Олесь Гончар.

19 червня 1990 Інститут мовознавства

АНУРСР, тов. Русанівському В.М.

Вельмишановний Віталію Макаровичу! Академік В. Г. Бар'яхтар надіслав мені листа, в якому повідомляє, що критичні зауваження стосовно мовної політики видавництва «Наукова думка» визнано слушни­ми і що створено під Вашим головуванням комісію в цьо­

I І О. Гончар

му питанні. Ралить подати пропозиції на Ваше ім'я щодо пшііпшення роботи видавництва.

Тож дозвольте сказати таке. «Бібліотека української літератури», на мій погляд, видається вкрай незадовільно. Папір поганий. Ціна видань надто дорога (чи не вдвічі перевищує ціну таких видань, що виходять, скажімо, у «Дніпрі»). Непомірно завищені ціни видавництво пояс­нює необхідністю давати до своїх видань безліч приміток, здебільшого, як мені здається, зовсім непотрібних, при­мітивноелементарних, на взірець «Київ столиця Укра­їни». Обсяг приміток за наполяганням видавництва має складати не менше 15 відсотків тексту видаваних творів. Марнується людська праця, виконується робота здебіль­шого цілковито безплідна, надто коли йдеться про твори, які багато разів публікувались і добре відомі читачеві. Цей видавничий формалізм, очевидно, продиктований бажан­ням збільшити прибутки будьякою ціною, навіть ціною зниження якості і штучного дорожчання видань «Бібліо­теки української літератури».

Може, треба спрямувати б увагу видавництва на ви­дання наукових праць, яких сьогодні гостро потребує чи­тач, скажімо, фундаментальних досліджень історії Укра­їни та історії української літератури. Прискорити було б доцільно видання праць Грушевського, Сергія Єфремова та інших славетних учених, чиї твори багато років було заховано у спецфондах.

Ось кілька таких моїх міркувань. Буду вдячний, якщо Ви візьмете їх до уваги.

З пошаною Олесь Гончар.

7 липня 1990 Шевельову М.П.

Шановний Марку Петровичу!

Дякую Вам за надіслані книжки (пробачте, що не від­повів одразу, просто не мав такої змоги). Відчувається, що Ви людина всебічно обдарована, тимто й мені дивно, чому Вас досі не прийнято до Спілки. Та, гадаю, це неод­мінно станеться. Не варто тільки думати, що причиною тут могло бути те, якою Ви мовою пишете. Ви ж знаєте, що в нашій Спілці поряд з письменниками українськими

дружно співпрацюють і ті, хто пише на інших мовах, і ми цим можемо тільки гордитись. Серед моїх, скажімо, осо­бистих друзів завжди були і є люди, чиї твори написані на ідиш, і в мене це завше викликало особливу пошану, як і всякий вияв людської вірності. Я розумію складність Ва­шої життєвої ситуації і можу тільки пошкодувати, що Ви були позбавлені змога писати рідною мовою. Одначе, як видно з Вашого листа, Ви блискуче володієте українсь­кою мовою, і, мені здається, Вам було би природно нею писати, прошу подумати над цим. Уявіть, який це був би добрий і промовистий приклад, надто ж в умовах Запо­ріжжя... Адже Ваші поезії про Коцюбинського, Кармалюка свідчать багато про що, свідчать про те, що поняття братерства воно таки є в житті, і люди, яким доступне це найгуманніше почуття, таки мають право називатись до­стойними людьми.

Бажаю доброго здоров'я і всього світлого Вам

Ол. Гончар.

7.07.1990

20 липня 1990 Вол. Яворівському

Дорогий Володю!

Прошу Вас ознайомитися з міркуваннями науковця й винахідника Б.В. Болотова, що їх викладено в оцій завод­ській газеті. Не знаю, чи доводилось Вам чути про цього дивовижного киянина (я, скажімо, тільки днями дізнався про нього), однак, мені здається, його застороги заслуго­вують якнайсерйознішої уваги Вашої парламентської ко­місії. Йдеться про надто важливі речі. Адже, може, це як­раз той наш сучасник, якому Бог допоможе притамувати чорнобильські могильники й саркофаг, тобто зарятувати Україну і всю Європу від можливого, ще страшнішого, Чорнобиля.

Вітаю Вас зі всіма здобутими перемогами і з тими, які, я певен, будуть і в майбутньому.

Ваш Ол. Гончар,

20.07.1990

23 липня 1990 НьюЙорк,

Наукове товариство ім. Шевченка, голові Ярославу Надоху

Вельмишановний пане Ярославе!

Пишу, щоб подякувати Вам за Ваше ласкаве запро­шення прибути на конференцію, що має відбутись у Ва­шингтоні 19 жовтня 1990. Ще не знаю, як у мене скла­дуться обставини (зважаючи на теперішній стан здоро­в'я), тому поки що це питання лишається відкритим. Скажу лише, що дуже хотілось би бути разом з Вами на конференції, яка й справді бачиться мені подією винят­ковою для нашої української культури.

Та навіть якщо бажання моє бути присутнім і не зреа­лізується, то словопривіт конференції буде неодмінно, бо ж мають вилитись із душі мої почуття прихильності й вдячності до Вас та Ваших колег, які взяли на себе труд влаштування цієї такої важливої для нас конференції.

Привітання від мене, очевидно, міг би привезти про­фесор Погрібний, якого я глибоко шаную.

Передайте, будь ласка, найкращі мої побажання предсіднику сесії п. Томасу Бирду та п. Леонідові Рудницькому, науковому секретарю НТША, які разом з Вами підпи­сали надіслане мені запрошення!

Бажаю всього світлого.

З глибокою пошаною

Олесь Гончар.

23 липня 1990 Київ

18 серпня 1990 Чабаненку В.А.

Вельмишановний Вікторе Антоновичу!

Дякую за книжку, за збірник таких цінних записів. Багато читачів, сподіваюсь, будуть вдячні Вам. Доброго здоров'я (як на оцьому екслібрисному коза­кові) і нових Вам звершень.

З щирою пошаною

Ол. Гончар.

18 серпня 1990

Львів, Г. Нудьзі

Вельмишановний Григорію Антоновичу!

Дякую Вам за книжку», за дуже змістовні дослідження.

Згоден з Вами: творцем культури Київської Русі був, треба думати, головним чином, український народ, адже його творчість виявляла себе ще задовго до княжих часів, про що свідчать українські веснянки, весільний та інший обрядовий фольклор. Історична наука, безперечно, грішить проти істини, визначаючи ледве не рік і день, коли виниклїукраїнська мова. Звичайна, й досить примітивна на дого/у шовіністам, вульгаризація.

Народ такої осідлості, такої поетичної вдачі, ясна ж річ, формував свою культуру упродовж не одного тисячо­ліття. Я, скажімо, майже певен того, що співи, мова цього наддніпрянського народу, його купальські та інші звичаї сусідили вже з піснями еллінськими, античними, жаль тільки, що не було їх кому тоді записувати...

Вітаю Вашу працю. Зв'язки України з європейськими університетами Середньовіччя це дуже актуально й ва­жливо, надто ж сьогодні.

Нових Вам творчих звершень.

Зі щирою пошаною

Ол. Гончар.

18.08.1990

11 вересня 1990 СІЛА,

Грабовичу Г.

Вельмишановний пане Грабович,

на жаль, я не зміг бути на зустрічі з Вами в Українському К­омітеті захисту миру, бо знову опинився (звичайно ж, тимчас­ово!) в лікарні, але щойно.мені телефонували сюди, в нашу заміську резервацію, розповіли про зустріч, передали віц Вас добрі побажання, і я щиро Вам вдячний за це.

Думки, висловлені під час зустрічі Вами й Вашими ко­легами, мені здаються цілком слушними, вони відповіда­ють і моїм власним намірам.

'Йдеться про книжку «Савурмогила».

Від душі вітаю Вас з обранням на пост Президента Ас­оціації, гадаю, що спільними зусиллями всіх небайдужих людей буде змога зробити багато доброго для відроджен­ня України, для цього справді святого діла...

Сподіваюсь на зустрічі наші в майбутньому.

На згадку, про Київ, про чудовий наш Конгрес прощу прийняти оцю книгу, яка щойно вийшла у видавництві «Радянська школа».

Доброго Вам здоров'я і всього світлого на багато літ! З пошаною

Ол. Гончар.

11 вересня 1990 Сові О.Т.

Дорога Шуро!

Як ти там? Хотілось би знати, як твоє самопочуття, як здоров'я? Напиши хоч коротенько.

Бо мені лікарі знову порадили «підремонтуватись», і я зараз у лікарні, у Феофанії (цього разу і Валя зі мною тут, у палаті). Та сподіваюсь, що довго ми тут не затрима­ємось, тижнів через два, можливо, вже будемо «на волі». Та й Феофанія це ж недалеко від Кончі, Павло заїж­джає майже щодня.

Вітаємо тебе, вітаємо всіх: будьте у доброму здоров'ї! Ждатиму листа. Цілую"

Саша.

11.09 90


20 вересня 1990 Нигпченку Д.В.

Вельмишановний Дмитре Васильовичу!

Книжки від Вас одержав. Звичайно, і спогади про АнтоненкаДавидовича хотілось би мати.

Журнал «Дніпро» друкує зараз Івана Багряного (це для всіх нас відкриття!) і обіцяє в наступному році надруку­вати фрагменти «Від Зінькова до Мельборна», гадаю, це

буде добре для наших читачів. Ваші дитячі оповідання я порадив видавництву «Веселка», яке друкує книжки для дітей. Можливо, тільки назву доведеться змінити, скаже­мо, дати «Австралійські оповідання» замість «На гадючо­му острові», бо гадюк у нас і своїх вистачає. Особливо ме­ні сподобався «Випадок з кенгуру» чудова річ, вона, я певен, сподобається дітям і на Україні.

Дякую Вам за лікувальні рецепти, спробуємо ними скористуватись, бо оце і зараз пишу з лікарні. Та скоро вже вийду звідси.

Відбувся в нас Конгрес україністів: грандіозна подія! Та про нього Вам, сподіваюсь, розповість Ваша донька, з якою в дні конгресу ми мали приємність познайомитись.

Бажаю Вам доброго здоров'я і всього світлого...

З пошаною Олесь Гончар.

20.09.90 Київ

9 жовтня 1990

До парткому Київської організації Спілки письменників України

Листзаява

Дорогі товариші! Цим повідомляю, що я вирішив при­пинити своє перебування в КПРС КПУ.

Що спричинилось до цього? Не стану говорити про факти численних злодіянь, які під прикриттям партії вер­шились багато років, сьогодні ці факти стають відомі всім. Була надія, що на останніх своїх з'їздах партія дасть минулому належну оцінку, щоб актом покаяння захисти­ти ім'я мільйонів чесних комуністів, непричетних до ре­пресій і терору, — цього, на жаль, не сталося. Було спо­дівання, що КПРС КПУ, взявши курс на перебудову, на докорінне оновлення життя, відмовиться від подаль­шого нав'язування народам імперського великодержав­ного курсу, — цього не сталося теж.

1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   28


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка