Післямова



Сторінка20/28
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.13 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   28

Виталий Коваль, составитель сборника «Про Олеся Гончара», еще в апреле прошлого года послал книгу с дарственной надписью тебе (домой) и Теракопяну (на редакцию), его статья также єсть в сборнике. Составитель, естественно, ждал отклика, но не дождался, как он говорит, «ни ответа ни привета». Остались ему на память лишь почтовые квитанции. А повторно выслать книгу нет возможности: она давно разошлась. Послал Виталий Ко­валь на ознакомление в «Дружбу народов» и свою большую статью «Собор» и вокруг него» (отмечена в журнале «Дніпро» как лучшая публикация года), в статье идет речь и о том, как «Дружба народов» крепко стояла за правду, позтому автор надеялся, что его публикация может пред­ставлять интерес для журнала, однако ответом ему снова было молчание...

Конечно, все зто, может быть, случайности, результат перегрузок, вьшадающих на нашу долю, но все ж мы с тобой, кажется, всегда старались быть внимательными друг к другу, советуя зто и своим собратьям, т. к. по опыту жи­зни знаєм, что человек — существо обидчивое и весьма ранимое.

Надеюсь, ты уже подправил своє здоровье и снова — в трудах праведних.

Всего наилучшего тебе и семейству.

Твой Ол. Гончар.

24.1.1989 Киев

4 лютого 1989 Бровченкові В.Я.

Дорогий Володимире Яковичу! Дякую за книжку. Знов найбільше мені заторкує душу Ваша така щемлива степова лірика. Не раз і я переживав щось подібне, опиняючись в рідних краях: глянеш, зви­

чайнісінькі речі, а так озовуться до тебе, що вже й нічого дорожчого тобі за них нема.

До речі, найкращі, вершинні у світовій ліриці бунінські рядки саме про це:

И забуду я все — вспомню только вот зти Полевые пуги меж колосьев й трав...

Та вірш цей («И цветы, и шмели...») Ви ж, певне, зна­єте.

Доброго здоров'я Вам і дружині.

Ол. Гончар.

4.ІІ.І989

7 лютого 1989 Заст. Голови Ради Міністрів

Української РСР тов. Орлик М.А.

Глибокошановна Маріє Андріївно!

Ще до Вас у дуже важливій справі. Ознайомтесь, будь ласка, з цим листом, надісланим з м. Умані, і гляньте на це фото. Це проект пам'ятника Залізняку й Ґонті, що йо­го жителі міста мають спорудити на честь народновизво­льного повстання (добре зробити це до 175річчя Т.Г. Шев­ченка, адже йдеться про героїв його славетної поеми «Гайдамаки»). Автор проекту, колись несправедливо від­хиленого Безклубенком, відомий Вам Іван Макарович Гончар, фронтовик, благородна людина, заслужений діяч мистецтв. Перед нами справжній художній шедевр, він став би не лише окрасою Умані, але й художнім надбан­ням всієї України. Але автора в роки застійні піддано бу­ло цькуванню, ошельмовано, проект його нишком відхи­лено, хоч він добре відомий громадськості.

Уманці широко обговорили і схвалили тільки один проект І.Гончара, а про те, що його тихцем відхилено й замінено іншим проектом, ніхто й не знає. Все це була обурлива історія застійних часів. Нині автор проекту від­чув дух перебудови, йому повернуте чесне ім'я в нашій культурі, і його проект, який так гаряче підтримує уман­

ська громадськість, має бути поставлений у цьому слав­ному місті. Думалося нам спершу виступити в пресі з при­воду цієї ганебної історії, але, гадаю, що у Вас, Маріє Ан­дріївно, є можливість зробити так, щоб справедливість

Ще раз кажу: перед нами пам'ятник, якому не буде ціни.

З пошаною

Ол. Гончар.

21 лютого 1989 Заст. Голови Ради Міністрів

Української РСР Орлик М.А.

Дорога Маріє Андріївно!

Прошу з властивою Вам уважністю поставитись до цього листа шанувальників Лесі Українки з Ялти.

Все готове, щоб відкрити в Ялті Лесин музей, треба їм тільки допомогти. Один добрий порух душі і меморіа­льний Лесин музей почне діяти. ^Це буде справді в дусі перебудови. І Ваше добре діло не

З глибокою пошаною

Олесь Гончар.

24 лютого 1989 Ялта, вул. Садова, 55

Шановний Олексію Федоровичу!

Вашого листа з приводу музею Лесі Українки в Ялті я власноручно передав Марії Андріївні Орлик, звернувшись, з свого боку, з проханням допомогти у створенні музею нашій великій поетесі.

Будемо сподіватись, що, може, це прискорить відкрит­тя музею, такого потрібного всім нам.

А ви, товариші ялтинці, нагадуйте частіше місцевій владі, щоб вона не зволікала зробити для людей цю бла­городну справу.

З пошаною

Олесь Гончар.

26 червня 1989

В редакцію журналу «Радуга»

Уктам Хакимали, писатель (видимо, молодой) из Узбекистана, прислал на Украйну свои рассказы. Понятно желание автора — узнать, как встретят его произведения в братской республике.

Рассказы произвели на меня сильное впечатление. Да­лекая жизнь далеких люей увидена ярко, с глубоким чувс­твом... Вот уж проза поистине художественная.

Впрочем, пусть судят сами читатели «Радуги».

Олесь Гончар.

26.06.1989

28 червня 1989 Хмельницька область,

с. Кугаївці, літгуртківцям

Дорогі друзі! Глибокошановна Маріє Омелянівно!

Одержали від вас такого прихильного і гарного листа, в якому ви повідомляєте, що «Далекі вогнища» і листівкавітання потрапили до вас, не загубилися десь у дорозі.

Про ваш чудовий альбом ми, здається, вам писали, і все інше, що ви привезли нам у дарунок, ми одержали з рук нашої сусідки; з якою ви познайомились.

Спасибі вам і за такий запашний мед, а також помідо­ри і гриби, які ми із задоволенням спожили разом із на­шими друзями. Приємно було дізнатися, що це зроблено вашими власними руками і що, поряд із захопленням літе­ратурою, ви опановуєте і ті життєво необхідні речі, які завжди будуть вам потрібні в житті.

Всього вам світлого у житті, всього доброго.

Ол. Гончар.

28. VI. 89 Київ

25 липня 1989

Рожку В.Я.

Шановний Володимире Явтуховичу!

В один день з Вашим листом одержав журнал «Украї­на» № 28 за липень 1989го, тут опубліковано матеріали «Чорний сонях...» про художника Миколу Кучера, що жив у м. Немирові на Поділлі. Про нього пише його дру­жина та член редколегії «України» Олександр Климчук, який, видно, веде відділ мистецтва і своїми публікаціями про народних митців з різних областей України відкрив уже не одного з них для нашої культури. От і подумалось: напишіть йому! Напишіть про Степань, її історію та про художника зі Степані Степана Івановича Чуприну. Ваш нарис у ровенській газеті «Червоні квіти душі» читається дуже добре, передає суть справи, зокрема зацікавлює розповіддю про історичні полотна Чуприни. Я певен, що Ол. Климчука все це має зацікавити (можете послатись і на цю мою листовну пораду). Якби в журналі з'явилося слово про Чуприну та репродукції з його творів це була б реальна допомога Вашому другові, найреальніший йому захист і підтримка. Не бачу іншого способу допомогти йому в цій складній конфліктній ситуації. Ви ж знаєте, як багато ще в нас демагогів, готових зацькувати людину, надто ж коли вона припустилася якоїсь необачності... Го­ловне, щоб його кращі твори стали відомі громадськості, а цьому б якраз і могла посприяти «Україна», давши ре­продукції робіт про Степань. Така моя Вам порада. Біль­ше зробити, на жаль, не можу, не дозволяє ні стан здоро­в'я, ні крайня перевантаженість. Сподіваюсь, що в луць­ких бібліотеках «Україну» Ви знайдете. Бажаю успіху. З пошаною

Ол. Гончар.

25.07.1989

22 вересня 1989 Яворівському В. О.

Дорогий Володю! Опинившись в краю, де «багато неба» і значно менше чиновницької нечисті, прочитав ще раз Вашу доповідь на Установчому з'їзді. [Народного руху України Я.О.]

Цілком тепер стає зрозумілим, чому всі антирухівські цькувачі, болотна гидь різних рангів сьогодні найчастіше випускають свої жала насамперед проти вас. Бо навіть товстошкірим троглодитам застою Ви дошкулили най­більше. І, мабуть, сама мудрість поколінь сприяла тому, що зроблено цей історичний виступ з таким блиском, з такою елегантною дотепністю, так талановито, гнівно й безстрашно, що віриться: отут і Тарас порадів би!

Вашим словом з чорнобильської ери озвалася до світу своїм болем і своїми надіями сама Україна. Ваше слово, я певен, допоможе багатьом багатьом прозріти, пробудити­ся, самоусвідомитись, відчути, що, крім усього іншого, в людині є ще й Дух і він здатен рости, квітнути, засвіти­тись найвищою правдою життя. Пишу ці рядки, Володю, з гордістю за Вас.

Ви звершуєте подвиг. І всі ми це бачимо. Тож снаги Вам! Снаги!

Ваш Ол. Гончар.

22.09.1989 Крим, Айвазовське

8 серпня 1989 Бобрищеву К.В.1

Шановний товаришу Бобрищев!

Добрі люди з Сухої надіслали мені кобеляцьку газету «Колос» з Вашим словом у ній. Схвилювало мене це сло­во, і дуже порадувала Ваша розповідь про те, що вже рес­таврується собор у Козельщині. Новина несподівана і тим приємніше...

Тож дякую Вам за увагу і шлю на згадку оцей твір, про який Ви так гарно сказали. Вітаю Вас, вітаю рідні краї!

Олесь Гончар.

8.08.1989 р.

1 Бобрищев Костянтин Васильович фотокореспондент райгазети

28 вересня 1989 Професорові Леоніду Рудницькому, університет Філадельфія, СІЛА

Високоповажний і дорогий професоре!

Щойно повернувшись із відпустки до Києва, мав дуже приємну несподіванку: переді мною «Собор» англійсь­кою мовою. Щиро вдячний Вам за таку зворушливу ува­гу, виявлену до книги й до мене. З погляду друкарського мистецтва, видання вийшло чудовим, засвідчивши високу видавничу культуру людей, що здійснили цю працю.

Наша донька Людмила Гончар, яка спеціалізується на перекладах з англійської (вже надруковано в її перекладах деякі твори Хемінгуея, Конрада, Дарелла та інших), одра­зу ж переклала мені Вашу передмову до «Собору», і всі ми тепер захоплені оригінальністю думок, тонкістю спосте­режень, глибиною художньофілософського прочитання твору. За це автору передмови моя особлива вдячність.

«Собор» на сьогодні уже вийшов багатьма мовами, зо­крема слов'янськими, ще раніше німецькою, в цьому ро­ці «Собор» опублікований у Китаї, нині перекладається в Індії, та все ж надіслане Вами англійське видання по­тішило мене чи не найбільше, адже твір, завдяки Вам, іде до англомовної аудиторії, відкриється певною мірою і для читачів західного світу.

Вітаю Вас і колег Ваших, котрі були причетні до цього видання. Прийміть з України глибоке почуття пошани і приязні, бажаю Вам всього світлого у житті.

Олесь Гончар.

28 вересня 1989 року, м. Київ

12 жовтня 1989 Сові О.Т.

Дорога Шуро! Нарешті ми прибились додому і я тепер здебільшого буду в Кончі. Може і ти, поки ще сніг не впав, провідаєш нас? Нібито й Ніна обіцяє в нас побувати...

Сподіваюсь, ти не забула про мої прохання: 1) розти­рання для ніг по твоєму рецепту і 2) валяночки отакі, як ти була купила, бо ці вже зносились, а в нас таких майст­рів нема, щоб пошили. Тільки, коли купуватимеш, шукай на номер більші, хоч і ці були зручні і ноги не мерзли.

Доброго здоров'я всім і тобі найперше.

Саша.


12.1089

20 жовтня 1989 Кириченку Ю.

Шановний товаришу Кириченко!

Одержав від Вас газету «Прапор юності» з Вашою по­етичною публікацією («Суд над Мазепою» поема) в ній. Гадаю, що газета робить добре діло, знайомлячи своїх чи­тачів з найскладнішою постаттю нашої історії. І Ваші по­етичні роздуми, і дуже переконлива стаття Марочкіна «Гірка чаша гетьмана», сподіваюсь, багатьох наблизять до правдивого розуміння далеких подій. Адже дедалі ясніше стає, що той, на кого було начеплено ярлик «зрадника», насправді був патріотом, боровся за незалежність України і на рідкість багато зробив для розвитку національної культури, — недарма ж з іменем саме цього гетьмана по­в'язано таке чудо, як розквіт українського бароко, що стало надбанням світової культури.

А ярлик зради та віроломства більше пасує до тих, хто підступно зламав Переяславську угоду, жорстоко потоп­тав козацькі вольності, потопив їх у крові нашого народу. Ніякий деспотизм не вічний, фальсифікації, хоч які по­ширені, сьогодні втрачають силу, правда історії постає у своєму справжньому світлі.

Вітаю Вас і колектив редакції «Прапор юності».

Олесь Гончар.

20.Х. 1989

4 листопада 1989

Австралія, ЮріюТкачу

Шановний Юро Ткач!

Листа Вашого одержав з приємною звісткою, що «Со­бор» нарешті побачив світ англійською мовою.

Щиро вдячний Вам і Вашим колегам по спільній пра­ці, яка дала змогу здійснити це видання. Один примірник «Собору» мені вже надіслали із США, видання справді чудове. Хотілось би, звичайно, отримати ще один або два примірники цього видання для наших бібліотек.

За виявлену до мого твору увагу прийміть мою вдяч­ність і побажання всього найкращого Вам у житті.

Ол. Гончар.

4 листопада 1989 року, Київ

13 листопада 1989 Сові О. Т.

Дорога Шуро!

Дуже довго тягнуться наші переговори про твій приїзд. Уже, мабуть, і американський президент та англійська королева встигли б домовитись про візит, а в нас все тяг­неться... Я ж давно тобі сповістив, що весь листопад буде­мо в себе, на місці, бо проходжу курс домашнього ліку­вання. А тобі то валянок заважає, то ще щось. Без валян­ків можемо обійтись, просто хотіли побачитись. Ждали тебе, коли все в нас цвіло, квітувало, а зараз уже й мороз у садку сивіє. І на Жовтневі теж тебе ждали... Зараз у нас Ніна, буде до 23го листопада, а ми нікуди поки що не збираємось, через лікарів доводиться сидіти на місці. От­же, якщо здоров'я дозволяє, то вибралась би до нас хоч на тиждень, ми були б раді зустрічі, бо не бачились давно.

Вітай усіх своїх, вітаємо й тебе, бажаючи тобі й сімей­ству доброго здоров'я.

Саша.

13.11 89


23 листопада 1989 Товариству «Славутич»

в Москві


Дорогі друзі!

З приємністю дізнався про те, що вирішено питання про відкриття в Москві бібліотеки української літера­тури.

Надсилаю у фонд бібліотеки свій семитомник, а також «Кобзар» Тараса Шевченка. Коли одержите, напишіть мені, які книжки з української літератури Вам ще на­діслати.

Вітаю ентузіастів, шанувальників української культури з Товариства «Славутич» та товаришів з українського мо­лодіжного клубу в Москві з важливою подією відкрит­тям бібліотеки української літератури.

Всього вам найкращого у ваших благородних справах на користь нашої української культури.

Олесь Гончар.

23 листопада 1989року, м. Київ

5 грудня 1989 Дніпропетровськ,

видавництво «Промінь», директору видавництва

Шановний товаришу Сирота!

Маючи почуття вдячності за видання «Людини і зброї», не можу лишити поза увагою Вашу пропозицію написати передмову до творів А. Кащенка. Постараюся це зробити хоч у невеликому слові, бо справді шаную цього неспра­ведливо забутого письменника.

Отже, вважайте, що маєте мою згоду.

Щиро вітаю Вас і працівників видавництва з Новим, 1990м!

З пошаною Олесь Гончар.

5 грудня 1989року, Київ

7 грудня 1989 США, Державний університет

штату НьюДжерсі, Факультет мистецтва І науки, китайської та слов'янських мов та літератур, професорові Івану Фізеру

Високошановний Пане професоре!

Щиро вдячний Вам за увагу, за підтримку (добре люд­ське ставлення уже нагорода). Ще раз переконуюсь: планета стає не тільки меншою, але, здається, й гуман­нішою, людські голоси, долаючи відстані й перепони, стають між собою дедалі чутніші, єднаючи всіх нас під цим вічним прекрасним небом.

Прийміть з України від мене найкращі побажання на Новий, 1990й, рік.

З пошаною Олесь Гончар.

7 грудня 1989, місто Київ

Невідомому авторові

Уважаемый товариш,

отвечаю на Ваше письмо. Рассказ «Модри Камень» произведение не документальное, а художественное и так его надо рассматривать. Зто скорее позтическая легенда, хотя и навеянная реальними собнтиями и в какойто мере передающая дух зтих собьгтий, дух времени. Для писателя важен не столько отдельный факт, сколько обобщенньгй синтезированный и даже символический смисл многих фактов. В зтом природа искусства, в котором огромная роль принадлежит фантазии художника. Внплняю просьбу Вашу посилаю фото.

Ол. Гончар.

З січня 1990

Зленку Г.Д.

Шановний Григорію Дем'яновичу!

Дякую Вам за книжку», читаю уважно, надто ж заціка­вила мене стаття про Тобілевича, бо я про цього автора дуже високої думки, і певен, що він заслуговує куди біль­шої уваги, ніж мав її дотепер. Винні перед ним і дослідни­ки, і особливо сучасні театри...

Збірників, про які Ви згадуєте, ніколи не бачив і ду­маю, що небагато втратив.

Успішної праці Вам у році Новому, 1990му.

Ол. Гончар.

9 січня 1990 Кулику О.І.

Шановний товаришу Кулик!

Дякую за привітання, бажаю й Вам та Вашим колегам всього найкращого в Новому 1990му і далі теж.

Прохання виконую надсилаю одне з найновіших ви­дань.

З щирою пошаною

Ол. Гончар.

20 січня 1990 Берізці Г. С.

Шановна Галино Берізко степова Галино Спиридонівно!

Телепатія таки є. Якось днями подумалось: чому давно не озивається ота читачка з Могильного, яка писала такі гарні розумні листи?

І ось він — лист... Я дістав видання, про яке Ви згада­ли, і посилаю Вам. Вітаю з цими публікаціями. Я й раніш догадувавсь, що Ви поетеса, а нині упевнився. І про Вашу нелегку долю дізнався... Мабуть, у людей нашого покоління не було легких доль. Але ж іноді за довготер

1 Книга «З полону літ». Літературнокритичні нариси. К.: «Р. П.», 1989.

піння життя й віддаровує. Ваш син Вас порадував такими успіхами в музиці це ж чудово! Порадуватись за рідну дитину — це ж перевершить все, це ж — найближче до ща­стя... Не кожному це дано пережити, а Вам далося — тож радуйтеся і дякуйте небу...

Поезії Ваші справжні, не одну глибоку душу вони торк­нуть...

Доброго Вам здоров'я і віри в свій талант.

Олесь Гончар.

20.1.1990

31 січня 1990 Смоляру Д.

Добрий день Дмитре!

Схвилював мене Ваш лист. Почувається, як міцно жи­ве у Вашій душі Україна та її культура. Розумію, що служ­ба солдатська нелегка але ж Ви — молодий, а молодому личить бути оптимістом. Я певен, що всі ваші мрії збу­дуться станете і філологом, як задумали, буде і улюбле­на праця...

А поки що бажаю Вам доброго здоров'я, міцності духа, сили волі й зібраності, які допоможуть Вам всі труднощі долати.

Вітання Вам з України, від рідного Дніпра! Ол. Гончар.

31.01.1990

31 січня 1990 Шафеті П.Г.'

Шановний Полікарпе Гервасійовичу!

Дякую Вам за увагу, за дотепний Ваш захист від напа­док нечистої сили... Не думав, що таке й водиться на Во­лині, де все мало б виростати розумне та світле, формую­чись у Лесиному сяйві...

Вітаю Вас з обранням і хай щастить на добрих людей.

Ол. Гончар.

21 лютого 1990

Шаповалу ЇЖ.

Вельмишановний Іване Максимовичу!

«Зорю» одну й другу одержав, щиро Вам вдячний. Зворушений увагою земляків. Прошу Вас передати моє вітання обом Завгороднім батькові й синові і тим благородним жінкам, які в «Зорі» так емоційно стали на захист нашої незабутньої Домівки. Та ще, будь ласка, вітайте наш дніпровський письменницький кіш на чолі з його славним кошовим В. Чемерисом.

І всі здорові будьте!

Ваш Ол. Гончар.

21 лютого 1990 Мартинову В.І.

Шановний Василю Івановичу!

Писати в газету не маю змоги зараз аніяк, а за книжеч­ку дякую Вам і бажаю нових творчих успіхів. З пошаною

Ол. Гончар.

1990 Сому М.Д.

Дорогий Миколо! Щораз мені гарно стає на душі, коли випадала нагода спостерігати Ваше ставлення до свого друга і ровесника Василя Симоненка, до його матері, його пам'яті... Справ­ді, мабуть, нема на світі нічого кращого, аніж дружба людей. І ця книжка [Книга «З полону літ». Літературнокритичні нариси. К.: «Р. П.», 1989], яку Ви впорядку­вали, чудова. Дякую Вам за неї від душі. Ваше інтерв'ю з Василевою матір'ю це ж річ унікальна, тут море народ­ної мудрості. Хто прочитає, переконається, який народ наш розумний, яка в нього добра душа. І Ваше переднє

слово добре читається, бо в ньому зблискує розум весе­лий, дотепний, і біль, і щирість людини, здатної на вели­ку дружбу...

Олесь Гончар.

1990

1 лютого 1990 Літгуртківцям



Пустомитської школи

Любі друзі!

Листа Вашого одержав. Виконуючи Ваше прохання, книжки надсилаю. Тільки я не прихильник того, щоб тво­ри ставали експонатами, припадали пилом по шкільних музеях. Пишуться твори для читання, і я Вам їх надсилаю насамперед для цього. Літгурток Ваш має бути не просто колекціонером автографів, а творчим клубом людей мис­лячих, зацікавлених, що прагнуть глибше, емоційно осяг­нути все те, що дає людській душі красне письменство.

Отже, читайте. Всього світлого Вам!

Олесь Гончар.

2 березня 1990 Гончар Л. О.

Дорога онуко!

Тут набирає сили демократія: лікарі дозволили(!) сьо­годні зробити «тур» по палаті, тримаючись поблизу стіни. Отже, прогрес!

Перемога буде за нами!

Вітай від мене дядю Толю, я дякую йому, що він Вам допомагає й виручає — як завжди.

І Валюяпоністку й вокалістку погладь по розумній го­ловці від мене: я вірю, що в XXI ст. вона співатиме в Grandeopera!..

Поцілуй нашу невтомну бабуню від мене. Найкращу з бабунь нашої епохи!..

P.S. Передаю дещо з газет, ти їх переглядай. Чи ти прочитала про «Братства» в польскоукр. газеті? І про суд над Шевчен­ком там. Ти ті газети збережи. То рідкісні факти.

За квіти дуже весняні мерсі!

Вітаю усіх, усіх! Господар палати № 227

2.03.1990

5 березня 1990 Батюку В.Г.

Дорогий Вікторе Гавриловичу!

Дякую Вам за всі дари і за новини (виборчі) теж. Я тут темний, радіо нема, тож цікаво було дізнатися, чим живе виборчий світ.

Режим у мене тоталітарний, бо трохи хапнув свободи й одразу далося взнаки. Веліли знову лежати. Моє діло, зда­ється, затяжне. Якщо йтиме все без ускладнень, згодом переведуть в кардіологію, там нібито буде вільніше і то­ді, сподіваюсь, зустрінемось. Я теж був би радий Вас ба­чити, хоч місце й невеселе. Та все ж будемо оптиміста­ми. Вітаю.

Ваш Гончар.

15 березня 1990 Завгородньому С. О.

Дорогий Сергію!

«Зорю» одержав, дякую тобі і всім добрим людям, які стали на захист Домівки.

Здивував мене своєю темнотою той діяч Яцуба. До­сить би ж йому глянути в якусь енциклопедію, щоб упев­нитись, де цей автор кінчав університет і де писались «Прапороносці». Та й хіба лише вони? Добра половина творів (включаючи й «Тронку») створювались у Домівці, на моїй незабутній Клубній. Тобі це добре відомо. Там са­ма атмосфера, середовище людей трудових схиляли до творчості. Та й батько та мати мої лежать же в ломівській землі хіба це може забутись?

Пишу тобі, друже, з лікарні. Потрапив сюди з інфарк­том, зовсім для мене несподіваним. «Ото, кажуть ліка­рі, щоб не брав усе так близько до серця...» Але навіщо ж тоді й серце?

Дякую тобі, Сергію, за ті дніпровські літа, разом пере­житі, за незабутні степові дороги, за щирість і відкритість душі, знай, що всім цим я дорожив і дорожу. Зі всіх ска­рбів життя дружба людська це, звичайно, те, чому нема ціни: це понад усе!

Доброго здоров'я тобі і світлих високих думок.

Твій Олесь.

15.111.1990

31 березня 1990 Магері М.Н.

Шановний Миколо Никаноровичу!

Дякую за книжку, за талановите відтворення тих місць, які і я колись мав щастя бачити,

Сподіваюсь, що читачі належно оцінять Вашу працю, яка знайомить нас так переконливо з перебуванням Шев­ченка в Кам'янціПодільському і з рідкісними піснями, що йому там відкрились.

Всього доброго Вам

і нових творчих звершень

Ол. Гончар.

8 квітня 1990 Ющенку О.Я.

Шановний Олексо Яковичу!

Дякую за привітання, прочитав Ваші етюди, особливо сильне враження справило слово про Остапа Вишню. Це вийшло просто блискуче! І добре, що й про Стейнбека бу­де у Вашій книжці. Він, до речі, був тоді у мене і вдома (десь є в нас і фото з тієї домашньої зустрічі). Ну і звичай­но, слід написати, з яким хвилюванням він відкривав для себе Шевченка під час відвідин музею.

Дивно чути, що видання Вашої книжки зволікається. Зверніться до Ю.Мушкетика в чім річ? Адже твори такого типу зараз дуже потрібні.

1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   28


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка