Післямова



Сторінка18/28
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.13 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   28

Багато Вам що вдається, я радий за Ваші творчі здобут­ки, а от тільки дивно мені, що Ви не зрозуміли, чому з'я­вилося в «Зорі» ймення Кирило Заболотний. Адже саме тому й з'явився цей, ще один із Заболотних, щоб сказати, що рід не занепав, рід продовжується!

І читачі й наші й зарубіжні так це й сприймають, сприймають як данину пам'яті й шани тому Заболотному, котрий колись боровся з чумою в Бомбеї...

Вітаю Вас з виходом книги, сподіваюсь, що читач її належно оцінить.

Нових Вам звершень, всього світлого на життєвих дорогах.

Ол. Гончар.

5.02.1986 266

14 лютого 1986 Пекин,

Лю Нину

Глубокоуважаемнй профессор Лю Нин!



Сердечное спасибо за теплое письмо, за журнал «Советсткая литература» на китайском языке с поззиями Та­раса Шевченко, переданные мне вместе с Вашим аромат­ним чаєм Вашими друзьями, прибившими в Киев.

Рад Вашему намерению випустить во второй половине года специальннй номер, посвященньгй украинской советской литературе. Вступительную статью, я дум?ю, должен написать ктонибудь из литературних критиков, а я для зтого номера передаю два нових рассказа, напечатанннх в «Новом мире».

Шлю Вам и Вашим коллегам наилучшие пожелания, всегда ради будем видеть Вас в Києве.

Яков Григорьевич Оксюта также передает Вам привет, он, видимо, возьмет на себя труд по подбору материалов для вышеупомянутого номера Вашего журнала, посвященного литературе Советской Украйни.

Всего Вам светлого, дорогой друг, наилучшие пожела­ния Вам с берегов Днепра.

С искренним уважением

Олесь Гончар.

Ифевраля 1986 г.

21 лютого 1986 Черненку М. Ф.

Шановний Михайле Федоровичу!

Хвороби, на жаль, людей не минають, і я співчуваю Вам у Вашій скруті... Тільки ж не треба впадати у відчай. Знаю багато випадків, коли людина сама собі допомагала, насамперед витримкою, вірою в себе, зібравши для життя всю силу духу. Мабуть, і Вам більше треба вірити в себе, в можливості свого, ще порівняно ж молодого організму. Ваш талант справді потрібен людям, хай усвідомлення цього додає Вам сил.

З пошаною

21.02.1986

Ол. Гончар.

Березень 1986

Индия,


Н. Мохаммеду Шерифу

Уважаемый Мохаммед Шериф!

Получил Ваше письмо, в котором Вы виражаєте желание перевести роман «Собор» на тамильский язык с тем, чтобы зта моя книга была опубликована в Индии.

Спасибо за внимание, оказанное моєму произведению. Прошу считать, что зтим письмом я подтверждаю Вам своє согласие на осуществление перевода романа и на его издание в Индии.

К зтому письму я додаю, согласно Вашей просьбе, обращение к издательству в городе Мадрас, указнвая, что претендовать на авторский гонорар по зтому изданию не буду, так как мне дорог будет сам факт вьгхода книги, которая, я думаю, будет еще одним свидетельством нашей растущей индийскосоветской дружби, вкладом, пусть даже скром­ним, в укрепление наших культурних взаимоотношений.

Получение зтого письма прошу подтвердить. С уважением

Олесь Гончар.

11 березня 1986 Ломидзе Г.И.

Дорогой Георгий Иосифович!

Получил от Вас книгу», искреннее Вам спасибо. Книга умная и честная, в ней єсть чистота широкого правдивого взгляда, чего к сожалению, лишенн некоторне другае критические писання, ще автори, бнвает, не стьщятся идти к чигателю со своей убогой вкусовщиной и тенденциозностью. Рад, что Ваша мисль и душа трудятся так плодотворно.

На знак моей давней братской любви и уважения примите зту книжечку2 моих юношеских стихов, которне ав­тор отважился издать к 40летию Победн. Всего светлого Вам!

Олесь Гончар.

11.03 86.

•Йдеться про книгу «Чувство великой общности. Статьи о советской многонациональной литературе» (М. «Советский писатель»). 2Мова йде про «Фронтові поезії». К., «Дніпро», 1985.

6 квітня 1986

Опанасюку О. Є.

Шановний Олексію Євменовичу!

Дізнався з «Л. У.», що й Ви вже переступили ювілей­ний Рубікон. Тож від душі вітаю Вас із полуднем віку і ще раз з цієї нагоди засвідчую, що належу до тих, хто високо цінує Вашу творчу працю й громадську діяльність. Хай шана людська додає Вам здоров'я і творчої снаги.

Перед Вами відкриваються простори нового півсторіч­чя, і хай будуть вони багаті на нові добрі звершення, хай дарують радість Вам і родині.

Ол. Гончар.

6 квітня 1986

12 червня 1986 До Голови Президії

Верховної Ради Української РСР тов. Шевченко В.С.

Глибокошановна Валентино Семенівно!

Прошу Вас розглянути дві скарги виборців, ветеранів війни і праці, чиї звертання надсилаю разом із цим лис­том.

Скарги з різних місць одна із Новомосковська, друга із Скадовська але суттю своєю вони однакові: йдеться про ненормальне становище українських шкіл в деяких містах республіки, власне, про їх дискримінацію. Приро­дно, що це викликає справедливі нарікання батьків, які хотіли б навчати своїх дітей в українських школах, де, як відомо, з належною пошаною вивчається також і мова російська. Зусилля, спрямовані на зменшення кількості українських шкіл, нічим не можна виправдати.

Дивно, що місцеві Ради фактично потурають фактам порушення ленінської національної політики. Йдеться про надто серйозні речі, щоб можна було їх полишати без уваги. Листи скаржників прошу не пересилати на місця, бо відомо, чим це кінчається.

Сподіваюсь, що тільки Ваше авторитетне втручання допоможе виправити становище і в Новомосковську, і в Складовську, та, мабуть, і в деяких інших містах респуб­ліки.

З глибокою пошаною

Олесь Гончар.

5липня 1986 Сові О.Т.

Дорога Шуро!

Були в Москві, на Сесії та на З'їзді, а зараз знову в Ки­єві, тільки ненадовго. Провели Лілю й Лесю в Карпати, а самі збираємось в Прибалтику, в будинок творчості. Ми ж тепер люди кочові... На хазяйстві в Києві буде в цей час Валентина Титівна, ти її, здається, знаєш, тож не зди­вуйся, коли, замість нас, вона відповість на телефонний дзвінок. Та й ми не забаримося повернутись додому, бо роботи, як завжди, багато.

Сподіваємося, що у вас усе гаразд, що в садку вродило, шлемо всім вам вітання, доброго здоров'я тобі та сімейству.

Гарного погожого Вам літа!

Саша.


5.07 86

8 серпня 1986 Дубківському РЖ.

Дорогий Романе?

Був у Юршш, бачився з Іваном Скалою, він передавав Вам вітання. Маю від нього книжку нових поезій «Ка­лендар», Ви її, певне, знаєте. Добре було б цього поета ширше відкрити для українських читачів. І, мабуть, це зробите Ви, за що й скажуть Вам читачі щире спасибі.

А я похвалитись не маю чим. Стан здоров'я такий, що, здається, не зможу бути на Франківському симпозіумі.

І жаль бере. І тоскнота на душі. Адже сподівався, що зу­стрінусь і з Вами й зі Львовом. Бувати у Вас це ж завжди свято.

Вітайте Наталю й синів і знайте, що Ви з тих людей, які для нас дуже дорогі.

Ваш Ол. Гончар.

8 серпня 1986 Київ

24 серпня 1986 Павличку Д.В.

Прочитав, дорогий Дмитре, в «ЛГ» Вашу статтю про Франка і був здивований одним у ній пасажем. Це там, де автор кидає каміння в «сентиментальну, псевдонародну і псевдоромантичну традицію українського оповідання». Ко­го ж це мається на увазі? Марка Вовчка? Архипа Тесле­нка? Степана Васильченка, Марка Черемшину чи Коцю­бинського? А в післяжовтневий період ярлик «поетичного романтизму» кому ж адресується? Яновському, Довженку та й ще багатьом, для кого, як і для Гоголя, щось таки ва­жить і фольклор, саме поетичне самосприймання нашого народу. Термін «поетичний реалізм» невдалий, він штучно сконструйований недоброзичливцями нашої літератури, тими, хто відмовляє їй у життєвій реалістичній правдиво­сті, а от «поетичний реалізм» (термін належить Достоєвському) це справді реальність, прикметна риса, прит­аманна багатьом творам української прози, і класичної, і сучасної. Добре це чи ні — хай судить читач, не нам з Ва­ми розпалювати в літературі щось схоже не «іраноіракський конфлікт», безглуздий і братовбивчий своєю суттю. Використовувати ювілейне уславлення одного для того, щоб ображати й несправедливо принижувати інших хіба це достойно Вашого пера.

Гадаю, що ні і ні.

Ол. Гончар.

11 вересня 1986

сові аг.

Добрий день, Шуро!

Пишу тобі з Криму, вискочили сюди днів на десять дихнути морем.

В неділю, 14го, вже будемо в Києві, а через день після того треба їхати до Москви.

Леся в школі, Ліля вдома. Заходить осінь, та не знаємо, яка вона буде...

А що там у вас? Напиши, бо щось давно тебе не чути.

Вітай від нас сімейство, бажаємо тобі і всім доброго здоров'я.

Згадуємо Домівку й ломівські вечори, які з відстані літ здаються ще кращими.

Саша.

11.09 86 Айвазовське



6 листопада 1986 Наєнку М.К.

Дорогий Михайле Кузьмичу!

Вітаю Вас зі святом та зі статтею в «Літ. Україні» «Не забуваймо про красу». Давно не зустрічав таких глибоких і чесних думок про сучасний літературний процес. Бо оті так звані «круглі столи» балакучих критиків часто стають столами зла, пересмикувань і примітивних, але вельми роздутих амбіцій. Ви дали проникливий і науковий аналіз явищ. А як розумно й дотепно висміяно отих словоблудів, що від імені всієї літератури «чревовещают»: «ми недода­ли», «ми проґавили»... Хто ж тобі не давав повестись інак­ше і «не прогавлювати»? Блискучі роздуми Ваші про пуб­ліцистику і твір художній, бо як послухати Адамовича і Коротича (та й ще багатьох), то аж не ясно, чого ж від письменника люди ждуть: твору художнього, високомис­тецького, чи газетної передовиці?

І про романтизм переконливо, і про новелу блис­куче, бо дехто ніби аж хотів би цей жанр зруйнувати,

жанр, який так багато важив (і має важити) в нашій літе­ратурі.

Одне слово, дуже вчасна і дуже потрібна нашій літера­турі стаття. Щоб література не оміщанювалась, не опошлювалась, не дрібніла й не занепадала, треба було нагада­ти всім, що існує на світі краса, і що вона до істини най­ближча. Ви це зробили з блиском, з почуттям честі і за це вам велике спасибі.

Ваш Олесь Гончар.

6.11 86 Київ

21 листопада 1986 Тернопіль,

Першому секретареві обкому КПУ т. Корнієнку А.І.

Дорогий Анатолію Івановичу!

Прошу Вас ознайомитися з листом, що надійшов до мене від львівського робітника Зіновія Тіменика.

Я певен, що Вас не залишать байдужим факти ванда­лізму, занедбання й фактичного нищення пам'яток, що ввійшли в історію української архітектури. Просто дико, що це відбувається на очах і, очевидно, з потурання гос­подарів міста Чорткова.

Сподіваюсь, що Ви знайдете спосіб пояснити товари­шам, як треба оберігати культурні цінності народу. З глибокою пошаною

Олесь Гончар.

21 листопада 1986 Львівський мехсклозавод,

робітникові Зіновію Гтенику

Шановний товаришу Тіменик!

Ваше вболівання про збереження архітектурних пам'я­ток в м.Чоргкові, безперечно, заслуговує на увагу офіцій­них відповідальних за цю патріотичну справу осіб.

З приводу Вашого листа я звернувся до Першого се­кретаря Тернопільського обкому партії тов. Корнієнка А. І. з проханням втрутитись в цю важливу справу. А Ваше звертання до заступника Голови уряду Марії Андріївни Орлик, вважаю, теж буде не зайвим.

Сподіваюсь, що завдяки спільним зусиллям історичні архітектурні пам'ятки будуть збережені.

З пошаною

Олесь Гончар.

6 грудня 1986 Ленинград,

«Библиотека позта», Андрееву Ю.А.

Глубокоуважземмй Юрий Андреевичї

Получил Ваше письмо, благодарю за внимание.

У меня єсть слово о Кобзаре, я Вам посьшаю его дляознакомления и рад буду, если окажется, что слово зто owner Вашему замислу. Правда, предлагаемая статья идет в московском издании произведений Тараса Шевчен­ко, но, думается, не велик был бн грех, если бн она, пусть и в сокращенном виде, появилась и в «Библяотеке позта», — ведь читатели зтих изданий будут разнне.

Одним словом, оставляю зто на Ваше усмотрение.

Прошу о Вашем решении мне сообщить. С искренним уважением

Ол. Гончар.

6 декабря 1986 Киев

5 сітт1987 Москва, Воржского, 52,

Иностранная комиссия СП СССР,

библиотека

Уважаемые товарищи!

В ответ на письмо секретаря правлення СП СССР Ю. Верченко шлю Вам для передачи Ассоциации «Лунарионуово» на Сицилии свои книги с надпиеями: «Трон­ка», «Твоя заря», «Повести и рассказы» и «Черный яр». Прошу передать зти книги по назначению, то єсть, в исследовательский Центр советской литературы в Итаяии, президенту Ассоциации Марно Грассо.

Буду признателен за сообщение, что книги пошли в Италию для библиотеки, в дар итальянским читателям. С уважением Олесь Гончар.

05.1.1987

21 січня 1987 Издательство

«Детская литература», редактору тов. С. Орлеанской

Уважаемая товариш Орлеанская!

Корректуру повести «Бригантина» возвращаю. Вычитал только начало (смогрите на полях), больше не успеваю, так как уезжаю в срочную командировку.

Считаю, что корректуру должна вичитать автор перевода, к ней Вам следует обратиться: Новосельцева Изида Зиновьевна (тел.: 1516790).

Справку об авторе, или, как Вн ее називаєте, «комментарий;кповестивтакомвиде давать нельзя, потому что в ней нет главного: что именно написал зтот автор? Ведь, кроме «Альп», часть одной трилогии, не названо ни одно произведение, сведения о которых можно бьшо бы поче­рпнуть из любой знциклопедии, даже из Советского знциклопедического словаря.

Позтому прошу Вас давать справку, которую при зтом прилагаю.

Олесь Гончар.

21 января 1987 Киев

6 квітня 1987

Сові О.Т.

Дорога Шуро!

Вітаю тебе з тим днем, що був і з усіма тими, що бу­дуть. Хай світлими вони будуть для тебе.

А моє 3є квітня минуло в Москві, на засіданнях. Ми й зараз ще тут. Валя через днів три повертається до Києва, а мені на пару тижнів доведеться лягти в Кремлівку, бо но­ги дуже болять, може вдасться підлікувати.

Коли повернуся до Києва дам тобі знати.

А зараз бажаю тобі доброго здоров'я і хай здоровими будуть усі твої сови й совенята.

Цілую.


Саша.

6.04 87


18 травня 1987 Писаренку С.Г.

Шановний Сергію Григоровичу!

Виконуючи Ваше прохання, надсилаю книжки з наго­ди ювілею «Зорі Полтавщини».

Від душі вітаю всіх Вас, дорогі товариші, шлю найкра­щі побажання колективу редакції та читачам газети. Для кожного, хто володіє пером, мені здається дуже важли­вим, крім усього іншого (доброго), прищеплювати людям любов до рідного краю. А йдеться ж про Полтавщину! Ав­торові цих рядків, Ви знаєте, доводилось бувати в різних місцях планети, але без перебільшення скажу: ніде води смачнішої не пив, як із полтавських наших колодязів, ніде таким живлющим повітрям не дихав, як повітря рід­ного краю.

Ваш Олесь Гончар.

18.05.1987 Київ

20 червня 1987

В ЦК КПСС, М. Горбачеву

Прошу принять зту книгу в знак моего глубокого к Вам уважений и признательности. Ведь «Собор» после двадцати лет травли и замалчивания лишь сегодня приходит к всесоюзному читателю, приходит благодаря нынешней атмосфере гласности и демократизации, — ав­тор полностью зто осознает и всегда будет об зтом помнить.

Позвольте в связи с зтим высказать несколько соображений о делах на Украине, в частности о том, в каком по­ложений находятся сегодня наш национальный язык, шко­ла да и вся сфера нашей классической и современной культури. В зтой сфере состояние многолетнего застоя и духовной подавленности особенно ощутимо и визвано оно самими грубими отступлениями от ленинской национальной политики. Процесе дискриминации украинского язика не прекращаетея в республике в течение многих лет, что не могло не сказаться самим печальним образом на самочувствии народа и его творческой интеллигенции. «Правда» чуть ли не в каждом номере сообщает, сколь распространились на Украине коррупция, нарушение законносте, карьеризм, взяточничество и другие негативнне явлення. И характерно: чем больше усиливались в республике зти отвратительнне аморальнне явле­ння, чем больше било чиновничьего произвола, тем ревностнее номенклатурние доморощенние «обладатели кресел» обрушивались на духовнне национальнне ценности народа, особенно на украинский язик, пнтаясь именно таким образом продемонстрировать свою «лояльность», незаменимость, служебную ортодоксальность.

Стараннями тех, кому гласность и сегодня явно не по душе, язик украинского народа последовательно изгоняетея из школи, ему больше не находитея места в учреждениях, в детских садах, в ередних и висілих учебннх заве­деннях, где еще после войни преподавание велось — как правило на украинском языке. Сегодня же пользоваться язиком народа считаетея «непрестижним», наоборот игнорировать его, всячески унижать его считаетея ереди наших ответственных чуть ли не модой, признаком «благонамеренности».

Да, мм интернационалисты, русский язнк для нас дорог, поддерживать его авторитет в республике мы считаем для себя братским долгом, но ведь и язык Шевченко, Леси Украинки, язнк, который многомиллионная нация признает своим родннм, он заслуживает сегодня куда лучшей участи]

В республике на важных постах высших и низших — немало невежд, людей меркантильних, бездуховних, дав­но растерявших идеалн (если они у них били), позтому такой чиновник доволен своим примитивннм «суржи­ком», ему, кабинетному деятелю, чтобн дать указания, достаточно сотни убогих канцелярских штампов, полноценний красочннй национальннй язнк ему кажется чемто излишним, даже «крамольним». Когда люди заводят речь о равноправии язнков, ссылаются на Ленина, ответственннй чинуша на зто лишь цинично ухмнляется, ведь в душе он считает, что Ленин устарел и что заветн его по национальному вопросу давно утратили силу и сегодня уже не отвечают духу времени.

А ведь Владимир Ильич еще в 1919 году, будто предчувствуя браконьеров, готовя резолюцию ЦК РКП (б) о Советской власти на Украине, предлагал вменить в обязанность всем членам партии всячески противодействовать попнткам искусственно оттеснить украинский язик на второй план... Ньшешние же наши чиновники, на сло­вах ратуя за Ленина, в последние 1520 лет, особенно в годн 70е, развернули безудержную массовую ликвидацию украинских школ в городах республики. В Чернигове, например, где после Октября так расцветала украин­ская культура, где били десятки полноценннх украинс­ких школ, сегодня будто в издевку оставлено 1 '/г украин­ских школ, а население Донецка, Запорожья, Николаева, Харькова, Днепропетровска за годн застоя и совсем лишились украинских школ, хотя раньше их здесь били сотни.

ЇТорой можно слншать от дающего указания чиновни­ка: они сами не хотят отдавать детей в украинекие шко­ли... Какая бесетнжая ложь, какое лицемерие и ханжество! Куда же, например, в том Запорожье или Харькове украинская семья можетопределить своего ребенка, если во всем огромном городе нет ни единой украинской школн? Схема дискриминации национального языка на.

Украине весьма простая: сначала искусственно сужаем сферу практического ирименения зтого языка, изгоняем его из почтн, государетвенных учреждений (что иротиворечит Конституцій), отменяем зкзамены по зтому язику при вступлении в вузи, с презрительной миной вытесняем зтот язык из официальннх собраний, пленумов (оста­вляй будто в насмешку — право виступить на родном языке лишь двум участиикам: позту и доярке), министерским циркуляром разрешаем в школе любому шалопаю отказаться от посещения уроков родного языка, а потом самодовольно ухмиляемся: «видите, сами не хотят...» Глумлением над национальной культурой, над языком народа — только так зто можно назвать.

В республике действует порядок, согласно которому от изучения украинского языка в школе можно отказать­ся. Внешне вроде все решает «воля родителей», на самом же деле зтот порядок был нам навязан сверху, он насквозь фальшив, лицемерен, псевдодемократтен по самой своей сути. Изучать или не изучать на уроке язнк на­рода, хлебом которого ты кормишься, в какой цивилизованной стране вопрос может встать подобнььм образом? Украинские же наши лицемеры допускают такую возможность. Ребенка легко сбить с толку," сегодня он откажется от язнка своего народа, завтра отречетсяотроднойматери, не захочет изучать математику, и тот же русский — безнравственность зтой практики очевидна.

Язнк народа — зто его национальное достояние, осно­ва его культури, значение родного слова в повседневной нашей жизни огромно, однако сегодня украинский язнк нуждается в констрггуционной зашите.

Письма трудящихся в редакции газет, многочисленные жалоби к депутатам пронизаны горечью и болью за состояние родного языка, люди настаивают, чтобы ленинские заветы вьгполняяись неукоснительно ичтобы национальный язнк Украйни бнл на всех уровнях восстановлен в своих естественннх, освященннх революцией пра­вах. Туполобий чиновник, конечно, может пренебречь своей прекрасной «мовой», мовой великой культури, но чиновник — зто еще не 50миллионная Украйна.

На многочисленных собраниях творческой интеллигенции республики, на недавнем сьезде учителей Украйни, на сессии институтов Украинской Академии наук и на только что состоявшемся расширенном пленуме Союза

писателей Украины везде слышим единодушные голоса: два братских языка украинский и русский в школах республики должны изучаться в обязательном порядке! Зто будет действительно разумное интернациональное решение вопроса и, несомненно, пойдет на пользу перестройке, даст живой импульс развитию украинского театра, кино, всей нашей культури. Оздоровится атмосфера в школьных коллективах, где отступление от ленинских норм сказывается болезненно, среди разноязнчннх детей и учителей возникает отчуждение и неприязнь, что никак не способствует интернациональному патриотическому воспитанию.

Положение может и должно бьггь исправлено, Украй­на в зтой ситуации очень надеется на помощь нашего Ге­нерального секретаря ЦК, столь чуткого к интересам на­родов странн! К тому же проблеми, возникшие на Укра­ине, видимо, в той или иной степени, имеют место и в других республиках.

Простите, дорогой Михаил Сергеевич, за зто пространное и, пожалуй, с примесью горечи письмо, но не мог иначе наболело на душе до крайности.

Семья советских народов, творческое содружество более ста наций и народностей явление, как Вн сказали, действительно уникальное. Перед нами будто модель грядущего человечества, семья народов, впервые породненных на путях истории во имя мира, созидания и гуманизма. Опит нашего многонационального содружества — пример (по крайней мере, должен быть таким) творческого братства для всех народов планети, позтому верится, что и тут наша Родина будет на внсоте, не будет в нашей семье обиженных народов, что и тут действенно скажется Ваша воля, чуткостьдуши, смелая гуманистическая мисль нашего общепризнанного лидера, человека, чья знергия, чьи свершения являются для всех нас синонимом совести и справедливости.

Олесь Гончар.

P.S., На листі О.Гончара резолюція М. Горбачова. P.S.2 Ні «совета с общественностью», ні «реальних шагов», на жаль, «не последовало» (Я. О.).

Киев,

20июня 1987 года



mm. ЯковлевуАМ Щербицкому В.В.

К письму т. Гончара я питаю большое доверие. Но он просит реальних шагов. Обдумайте, что надо сделать. Нужен совет с общественностью.

1. VII. 1987

11 серпня 1987р. Сові О. Т.

Дорога Шуро!

Передаю Ніною оце тобі гостинець, — купи щось таке, щоб тобі сподобалось.

Дякуємо за увагу, Леся, може, приїде восени до вас у гості. А в нас зараз літературні жнива, роботи багато. Вітаємо тебе і всіх, і доброго всім здоров'я.

Зараз по всесоюзному радіо передають «Собор», пере­дачі о 13.10 год. дня 12го, 13го й 14го...

Якщо маєш час послухай... Вітають тебе всі наші.

Саша.


11.08 87

14 серпня 1987 Индия, Мадрас,

Издательство «Новьш век», Господину Хусейну

Уважаемый господин Хусейн!

Находящийся сейчас в нашей стране переводчик и писатель Н.Мохамед Шериф изьявил желание перевести для Вашего издательства мой роман «Собор».

Виразив своє согласие на осуществление перевода ро­мана «Собор» на тамильский язык, настоящим письмом хочу уведомить Вас, что в случае издания книги Вашим издательством претендовать на получение авторского гонорара я не буду, поскольку для меня дорог будет сам

1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   28


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка