Післямова



Сторінка17/28
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.13 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   28

Знайдіть, будь ласка, спосіб втрутитись, поки не пізно!

Сумно, що таким листом доводиться розпочинати Но­вий рік. Та не бачу нікого, крім Вас, хто поставився б до цього з належним розумінням і відповідальністю.

Хай здоровиться Вам в Новому 1984му! З глибокою пошаною

Ол. Гончар.

4 січня 1984

14 лютого 1984 Моргуну Ф. Т.

Дорогий Федоре Трохимовичу!

Щойно повернувшись до Києва, застав вдома цього ось листа із Сухої, де йдеться якраз про ту драму, що я Вам розповідав у Москві.

Ознайомтесь, будь ласка, з цим листом. Видно, що справа заслуговує уваги. Йдеться не про те, щоб порушу­вати кримінальну справу, бо Сашкамеханізатора до жит­тя вже не повернеш. Але забезпечити спокій цієї чесної трудової родини, дати можливість Taci, Сашковій вдові, працювати нормально на фермі, — це, ясна річ, товариші мають зробити. Цього типа, який розперезався й терори­зує людей, треба отямити, поставити на місце — це, влас­не, найголовніше. Дивну позицію займає голова колгос­пу, який не може захистити чесну трудівницю, хоч вона неодноразово до нього зверталась.

Є можливість зробити ще одне благородне діло. Знаю­чи уважливість до людей, на це й сподіваємось. Всього найкращого Вам. З глибокою пошаною

Ол. Гончар.

Лютий 1984 АсканіяНова,

Чаплинського району, Херсонської області, Інститут «АсканіяНова»

Глибоко вдячний колективу вчених, робітників та слу­жбовців інституту АсканіяНова за високе довір'я і честь, які Ви мені виявили, висунувши кандидатом в депутати Верховної Ради Союзу РСР по Херсонському виборчому округу № 60, по виборах до Ради Національностей.

Даю згоду балотуватись по цьому округу.

Бажаю Вам, дорогі товариші, доброго здоров'я, вели­ких патріотичних звершень в ім'я нашої радянської Бать­ківщини.

Олесь Гончар.

Лютий 1984

23 лютого 1984 Болгарин, Софіт,

Захара Иваноеу

Дорогой Захари!

Письмо Ваше получил. Тронут поистине братским вниманием, которое Димитр Методиев и Ви проявили ко мне, позаботившись об издании в «Народной културе» на болгарском языке 3томного собрания моих произведе­ний. Co сторони издательства пока еще никаких предложений не последовало, однако надеюсь, что издательство обо мне не забудет.

Вьшолняя Вашу просьбу, посылаю для журнала «Па­норама» три рассказа: «Маша с Верховини» (из более

ранних), «Коррида» (в сборнике украинеких рассказов) и «Гений в обмотках», зтот рассказ ояубликован на днях в нашей центральной «Литературной газете».

Всего светлого Вам, дорогой Захари, до встреч на Украине.

И прошу передать мой сердечний привет славному нашему другу Димитру Методиеву.

Ваш Олесь Гончар.

23 февраля 1984 Киев

2 березня 1984 Бакуменку Д. О.

Дорогий Даниле!

Одержав від тебе книжку Єгорових поем" і пишу, щоб подякувати.

Те, що ти вибрав для перекладу твори саме такого слав­ного й прекрасного поета, свідчить про твій бездоганний смак, і діло звершив ти справді братерське. Вітаю від душі.

Ол. Гончар.

2.Ш.84

6 березня 1984 Першому секретареві



ЦККП України В.В. Щербицькому*

Дорогий Володимире Васильовичу!

Під час зустрічі з виборцями від учителів і не тільки від них мені доводилось чути нарікання на введену свого часу Хрущовим практику про необов'язковість вивчення української мови в школі. Навіть люди російської націо­

1 Йдеться про поеми російського поета Єгора Ісаєва.

2 Друкується з чернетки, яка не повністю збереглась в архівах пись

нальності, що проживають в республіці, нерідко вислов­люються в тому дусі, що навряд чи ця нав'язана практика відповідає ленінським настановам про підтримку націо­нальних культур і повагу до них.

Іноземну мову учневі вивчать обов'язково, а від ви­вчення рідної материнської він може відмовитись, зне­хтувати, зневажати її де ж тут логіка? В класі на цьому грунті виникають чвари, та й серед учителів навряд чи це сприяє створенню здорових взаємин.

В зв'язку з реформою школи дуже доречно було б ви­правити становище, усунути цю дискримінаційного хара­ктеру несправедливість...

14 березня 1984 Москва,

Ломоносовский проспект, 19, кв. 148, Юрию Бондареві

Дорогой Юрий Васильевич!

От всей души поздравляю со славным юбилеем тебя, автора блистательных, высокочеловечных книг, которые, достойно продолжая великую русскую классику, ньше стали в ряд лучших произведений современной мировой литературы. Горжусь тобой, радуюсь за тебя, за то, что те­бя так любят у нас на Украине.

Доброго тебе здоровья, многих вдохновенных творческих лет.

Обнимаю.


Твой Олесь Гончар.

Киев


Квітень 1984 Полтава, обком партии,

комиссия по проведенню юбилея Гоголя

Поздравляю дорогах земляков с открытием музеязаповедника Николая Васильевича Гоголя. Спасибо труженикам славного полтавского края. Сердечное спасибо знтузиастамстроителям, воссоздавшим усадьбу Гоголя — Священное для всей мировой культуры место, куда и ннне, и в грядущие времена не зарастет тропа дружбы, тро­па народной любви.

Ваш Олесь Гончар.

Москва, гостиница «Москва»

ЗО травня 1984 Лубківському P.M.

Дорогий Романе!

Оглядаючись на сонцесяйну тріаду нашіх львівських днів, ще раз хочемо Вам сказати: спасибі.

Це було свято душі.

Це те, що ніколи не забудеться».

Вітаємо Вас і Наталю і всіх славних людей преславного Льова.

Ол. Гончар та В.Д.

30.V.84

5 червня 1984 Мартинову В.І.



Вельмишановний Василю Івановичу!

Дякую Вам за газети, за фото, за добрі вісті. Прошу пе­редати мою вдячність фотокору «Вільної України» Ігорю Кулинському. Видно, він майстер своєї справи.

Буде і інтерв'ю, але не зараз. І не тільки тому, що на­спіла термінова робота. Хай вляжуться враження, і хай від

•Мова йде про відвідини рідного села Маркіяна Шашквича Підлисся, Франкової садиби і участь у Франківських читаннях.

гостя цього трохи відпочинуть Ваша газета і львівські чи­тачі. Гадаю, найкраще буде дати інтерв'ю в новоріччя, ко­ли вступатимем у смугу святкувань40річчя Перемоги. Десь у грудні ще нагадайте мені про це. І шкодую, що не випало дати автограф для Вас. Та це ж не остання зустріч!

Вітаю Вас зі вступом до Спілки письменників. Вітайте колег.

З пошаною Ол. Гончар.

05.06.84.

17 липня 1984 Панченку В. Є.

Дорогий Володимире Євгеновичу!

Дякую Вам за статтю в «Веч.Одессе» про фільмі (сло­во на рідкість глибоке, інтуїтивно проникливе). З книжкок>2 ще буду знайомитись, хоча вже й з першого зна­йомства видно, що вона вигідно виділяється на фоні по­ширеного, на жаль, у критиці та в підручниках «дерев'я­ного» тлумачення літератури. Адже і в слові критика має бути пристрасть, вогонь, вільність думки, найближче ж до цього перебуває і сама істина. І ще мені здається, що «нельзя обьять необьятное». І що тільки дослідження творів справді значних здатне породжувати значність дум­ки... От чув, що Ви беретесь за Яновського (кіровоградці казали), і я порадувавсь за Вас... Казали також, що Ви до них маєте переїхати? А що ж чудове місто, овіяне віт­рами степів...

Приємно бачити Вашу бурхливу творчу активність, снаги Вам і на майбутні літа.

З вітанням

Олесь Гончар.

17.07.84

«Фільм Роллана Сергієнка «Олесь Гончар. Штрихи до портрета». 2Літературознавча робота «Енергія пошуку». K., 1983.

20 липня 1984

Мінськ, Генріху Далідовичу

Шановний товаришу Далідович! Одержав від Вас журнал «Маладосць» з Вашим рома­ном. Я ознайомився з ним. Як на мій погляд, то можна з цим твором привітати Вас і білоруську прозу. І тим при­ємніше, що автор молодий, перед яким ще так багато в майбутньому. В сучасній прозі це аж незвично на ши­рокім епічнім диханні розповідати про народне життя, за­зирати в його глибини. Хочеться вірити, що читач це оцінить.

Коли книжка вийде окремо, надішліть мені, я хотів би порекомендувати її котромусь із наших видавництв. Вітаю Вас від душі.

Ол. Гончар.

20. VII. 1984 Київ

25 липня 1984 Харків,

редакція газети «Ленінська зміна», редактору газети С. Корсуну

Шановний товаришу Корсуні

Одержав Вашого листа і газету з передруками давніх моїх журналістських публікацій. Хоча передруковувати, скажімо, оповідання «У новорічну ніч» не варто було, адже наївність і літературна недосконалість його очевид­ні. А матеріал про Шевченківську галерею я прочитав з інтересом, як і ваше таке тепле слово про автора цих ряд­ків («Тільки пронести любов»).

Від душі вдячний Вам за увагу. Спасибі вам також за Ваше запрошення взяти участь у святкуванні ювілею га­зети, тільки, на жаль, не буде в мене такої змоги, в цей час перебуватиму у відрядженні.

А Вам особисто і всьому колективу редакції з ювілей­ної нагоди шлю щире дружнє вітання. Згадки про журна­лістську мою працю в «Ленінській зміні» дуже мені па­

м'ятні і залишаються в душі, бо то ж були літа юності, літа шукань, літа надій. Я радий, що Ви оберігаєте традиції «Ленінської зміни», не забуваєте давніх її авторів. Всім вам, людям нового покоління, тим, хто творить газету сьогодні, від глибини серця бажаю успіхів у праці, бажаю вам, друзі, та всім читачам газети творчої енергії, здруже­ності, повноквітного щастя в житті.

Ваш Олесь Гончар.

13 вересня 1984 Видавництво

«Радянський письменник», Стаєцькому О.Б.

Дорогий Олександре Борисовичу!

Передаю на Ваш розсуд надісланий мені рукопис кіро­воградського автора Віктора Погрібного.

Це збірка нарисів (художніх) про степовиківхліборобів.

Дуже прошу, не полиште цей рукопис поза увагою. Це й прохання Бориса Ілліча Олійника, який цього автора знає більше, ніж я.

З щирою пошаною

Олесь Гончар.

13.ІХ.84

14 січня 1985 м. НовоградВолинський,

завідуючій Літературномеморіальним будинкоммузеєм Лесі Українки Римській В. О.

Шановна Віро Омелянівно!

Листа від Вас отримав, одначе тільки зараз маю змогу виконати Ваше прохання.

Отже, надсилаю стрічку із записом мого виступу на урочистому вечорі в Києві, присвяченому 100річчю від

дня народження Лесі Українки. Тут не весь виступ, а ли­ше його початок і закінчення;

Буду радий, якщо Ви зможете скористатись цим запи­сом (чи бодай його частиною) у своїй благородній роботі по вшануванню поетеси в її рідному НовоградВолинському.

Про одержання прошу мене сповістити.

З пошаною Ол. Гончар.

14.1.85

4 лютого 1985 Лубківському P.M.



Дорогий Романе!

Щойно львівське телебачення порадувало нас переда­чею, присвяченою Вашій зустрічі з читачами.

Це були чудові хвилини, все було на висоті: і автор, і розумна його аудиторія, і таке гарне між ними духовне спілкування... Автор дуже гарно тримався — природно, тактовно, з гідністю, без пози, без «поетичних» викаблу­чувань, як це де в кого буває.

На екрані був справжній поет, син свого народу, і весь час почувалася глибина його синівської поваги до матері, до рідної землі, до всього, що варте поваги.

Наталю вітайте. Раді за Вас. Вітаємо від душі!

Олесь Гончар. P.S.: Ми зараз (до 12.11) в санаторії «КончаЗаспа».

4.02.1985 Київ

28 лютого 1985 м. НовоградВолинський,

Музей Лесі Українки Римський В. О.

Шановна товаришко Римська! Мені було трохи прикро читати вже вдруге, цього разу в «Літ. Україні», інформацію про те, що О. Г. «надіслав у літе­ратурномеморіальний музей запис свого виступу на урочи­

9 О. Гончар

стому вечорі в Києві», причому в інформації не вказується, що автор виступу зробив це на прохання музею, а не з влас­ної ініціативи. Адже згодьтеся, що це не одне і те ж чи са­мому розсилати свої виступи, чи виконувати прохання му­зею. Є тут етичний момент, яким нехтувати не слід.

Прошу Вас, якщо надалі заходатиме мова про цей на­дісланий Вам запис, висвітлювати все так, як воно було насправді.

З пошаною Олесь Гончар.

28.11.85 Київ

22 березня 1985 Душанбе,

издательство «Ирфон» редакція художественшпереводной литератури

Дорогой товариш Бобо Ходжи!

Получил от Вас мою книгу «Человек и оружие» на таджикском язмке.

От всей души благодарен Вам за проявленное внима­ние к моєму творчеству. Зто еще одно свидетельство братских связей наших литератур.

С искренним уважением

Олесь Гончар.

22.111.1985 Киев

24 березня 1985 Онковичу Д.Ю.

Дорогий Дмитре Юліановичу!

Дякую Вам за книжку, за «Пам'ять». Багато в ній душі. Багато щирості й чистоти. А це ж і є справжня поезія. По­чувається, що автор вимогливий до себе, помічає в житті

речі справді важливі і своєрідні, вміє дорожити тим, чим варто дорожити, і читач, я певен, це належно оцінить. Бажаю Вам нових творчих здобутків у майбутніх літах.

Ол. Гончар.

24.03.85

24 березня 1985 Демерджі ДЛ.

Другові поетові Демерджі.

Ще раз вдихнув повітря «степової Еллади», прочитав­ши книжечку Вашу.

Докоряєте мені, що не приїхав, що «діла». А може, річ і не тільки в цьому? Може, є щось у житті таке, до чого людина й не повинна повертатися вдруге? Щоб чари не розвіялись, щоб не збуденилось те, що вперше і востан­нє постало перед нею як образ краси найвищої, божес­твенної? Ось так і ця азовська «степова Еллада» хай зоста­неться в душі поетичним прекрасним видінням, чимось фантастичним, де і небо, і люди, і птахи — все було не та­ке, як скрізь...

Вітайте вічне те узбережжя...

Ол. Гончар.

24.03.1985

5 травня 1985 Фащенку В.В.

Дорогий Василю Васильовичу!

Дякую Вам за слово до свята, я теж вітаю Вас від душі з весною Перемога, з днем великим, святим.

Ваші роздуми про поетику фрази мають бути цікаві, а от я навряд чи зможу щось тут істотне додати. Адже йдеться про сферу, де якщо і вроджується щось вартісне, то вроджується воно скоріш інтуїтивно, виникає з мит­тєвого стану душі, з отого самого «озарения», а практич­ний досвід, гадаю, має тут функцію лише допоміжну. Та й загалом у мистецтві, Ви ж знаєте, часто доводиться йти

9*

259


якраз проти досвіду, всупереч канонам, від яких саме й плодиться шаблон... Довірятись внутрішньому голосові, дослухатись до музики душі це в художній творчості, мабуть, найважливіше. Для мене, скажімо, найтруднішим є знайти першу фразу, фразукамертон, яка має задати тональність усьому творові. А відомо ж, що ця тональ­ність щоразу інша, тож і перший акорд має бути найвірніший, новий, найвідповідніший новому загальному за­думові художньому надзавданню... І чи не тому саме пе­рші абзаци, початки творів у нас найчастіше летять у кошик.

Так само дуже важлива, помоєму, фраза завершальна. Пригадую, як довго шукались фінальні фрази «Прапоро­носців», доки таки були, я вважаю, вдало знайдені. А ще, може, краще закінчення в «Циклоні»: «Світиться світ... І небо вже тут не небо, а небеса». Бо це ж, ясна річ, не просто пейзаж. Весь дух твору, вся його драматургія тут зосередились, зімкнулись в одній фразі, мов у ядрі. А мо­же, це авторові тільки здається...

Як бачите розгомонівся. Бо заторкнули Ви сферу ду­же тонку, трепетну для письменника і справді мало до­сліджену. Певен, що Ви й тут скажете своє свіже, вдумли­ве слово.

Бажаю Вам доброго здоров'я і скоріше! моря теп­лого, синього, неосяжного. Аж заздрю Вам, що «свободная стихия» завжди біля Вас...

Ваш Ол. Гончар.

5 травня 1985

12 травня 1985 Учням 10А класу

Кобеляцької СШ№ 2

Дорогі земляки!

Одержав вашого листа, дякую за таке приязне ставлен­ня до «Прапороносців».

А в літературних диспутах треба уникати схоластики, більше слід орієнтуватись на реальні складнощі самого життя, письменникові навряд чи варто коментувати, по­яснювати свої твори. Література не дає готових мораль­

268


них рецептів, роль її в іншому. З допомогою книги чи­тач має сам навчитися глибше осмислювати життя, сам має віднаходити в ньому справжні вияви краси, вияви людяності, чистоти, благородства.

Ставтеся до книги як її співтворці.

Бажаю вам успішно завершити навчання, і хай щасли­вими будуть ваші життєві дороги.

Олесь Гончар.

12.05.1985

25 червня 1985 Сові О.Т.

Добрий день, Шуро!

Щось давно тебе не чути. Правда, наші кияни чули твій голос з Москви по радіо (кажуть, гарно твоя сестра виступала), тільки я в цей час був далеко в Португалії, випало туди літати в складі Парламентської делегації. Тільки оце повернувся. Та й знову збираємось у дорогу в Москву, на Сесію Верховної Ради. Повернемось до Ки­єва на початку липня. Чи не мала б ти бажання приїхати до нас хоч днів на 10 або 15?

Ми були б раді бачити тебе!

Вітання всім вашим від мене і всієї бригади киян. Доброго тобі здоров'я.

Саша.

16 липня 1985 Хаврусю С.Л.



Шановний Сергію Левковичу! Бандероль від Вас одержав, етюд про Галину Кальченко прочитав. Написано добре, з душею, цю річ можна друкувати. Можна б ширше дати про відкриття пам'ятни­ка Нечуєві, адже для Галини Никифорівни це була подія надзвичайної ваги, ми після відкриття їхали разом до Києва, і Г. Н. все знов і знов поверталась до пережитого за цей день, глибоко вражена вона була тим, з якою лю­

бов'ю ставляться люди до свого народного письменника і яку хвилюючу шану виявили тій, яка увічнила Нечуя в

Надсилаю Вам книжечку фронтових поезій, які Вас за­цікавили.

З пошаною Ол. Гончар.

16.07.85

28 вересня 1985 Одеський Будинок

творчості письменників, директорові

Шановний товаришу Орленко!

Листа Вашого одержав. Розгорнуті спогади зараз напи­сати не маю змоги, тож, виконуючи Ватне прохання, мо­жу лиш коротко сповістити таке.

В Одесі, в Будинку творчості, доводилось мені бувати протягом багатьох років. Перебування в письменницько­му будинку залишило в душі найкращі враження, бо дні там були вщерть заповнені творчою працею. В Одесі заве­ршував роботу над романом «Таврія», а пізніше, готую­чись до роботи над романом «Тронка», не раз зустрічався у Вашому місті при сприянні одеських письменників з морякамичорноморцями. Не одну сторінку «Тронки», роману «Перекоп» та інших творів було написано саме там, на тихій поетичній околиці Одеси, де повітря степо­ве й морське, єднаючись, так бадьорить людину й додає їй снаги.

Важливою подією була для мене творча конференція, організована Одеським університетом, де науковці разом із письменниками обмінювались думками з приводу моєї творчості, розглядали питання розвитку сучасної україн­ської літератури. В Одесі, як відомо, плідно працюють глибокі дослідники літератури й талановиті письменни­ки, чия творчість викяикає в мене постійний інтерес і по­вагу.

В українській літературі здавна живе образ нашого чу­дового в своїй неповторності південного міста.

Не раз і мені там життя дарувало зустрічі з друзями в теплі чорноморські вечори, що їх ніколи не забути. З щирим вітанням і пошаною

Олесь Гончар.

28.09.1985

14 листопада 1985 До голови виконкому

Київської міської ради народних депутатів mm. Згурського В.А.

ГлибокошановниЙ Валентине Арсентійовичу!

Як і домовились, надсилаю Вам текст виступу поета С.Гордєєва на зборах письменниківкомуністів м. Києва.

Йдеться про увічнення пам'яті Тараса Шевченка, про спорудження обеліска чи пам'ятної стели на Подолі, на тому місці, де стояла історична церковця, в якій кияни віддавали останню шану Кобзареві, проводжаючи його на Чернечу гору у Каневі.

Як і всі учасники партійних зборів, я теж підтримую цю думку і гадаю, що пропозиція щодо увічнення пам'яті найкраще буде зреалізувати до 175річчя з дня народжен­ня поета, яке буде широко відзначатись.

Сподіваюсь на позитивне вирішення цього питання. З пошаною

Олесь Гончар.

14 листопада 1985року

29 листопада 1985 Рагоіиш В.П.

Шановний В'ячеславе Петровичу? Одержав від Вас книжки, щиро вдячний Вам за увагу. Прочитав початок перекладу «Зорі», помоєму, дуже при­родно звучить і побілоруському. Вас на Україні знають як майстра перекладу, тож я вважаю честю для себе, що

дорога мені книжка йде до білоруського читача саме у Ва­шому відтворенні. Видання чудове, отже, й видавництву прошу передати мою братерську вдячність.

Цікаво було мені познайомитися з книжкою Вашої есеїстики, а також із нарисом про Сергія Палуяна, для багатьох, гадаю, це буде відкриттям. У Ваших досліджен­нях почувається висока культура праці, небайдужість, сум­лінність, а це, як Ви знаєте, в літературі багато важить. Прошу передати моє вітання Вашій дружині, приємно було дізнатися, що вона ще й товаришка Вам по творчос­ті, до того ж і наша землячка.

Від душі бажаю щастя Вам обом! З глибокою пошаною

Ваш Олесь Гончар.

29.ХІ.1985 Київ

Грудень 1985 Большакову Л.Н.

Дорогий Леоніде Наумовичу! Від душі дякую за книжку1. Багатюща праця! Без сум­ніву, збагатить і науку, і серця читачів... Вітаю Вас з вихо­дом цього тому, вітаємо всі ми Вас і дружину з Новим 1986!

Здоров'я та нових радостей творчості.

Олесь Гончар.

Грудень 85

Грудень 1985 Чорногузу О.Ф.

Дорогий Олег Федорович! Прийміть цю книжку у від­дарунок за веселий Ваш «Вавілон [на Гудзоні]», твір , що весь аж виблискує розумом, жартом, дотепністю.

•«Шляхами великої долі» науковохудожня книга про Т.Г. Шев­ченка. Переклад з російської.

Подужалось, що там, у краю Хоми Хаєцького, земля, можливо, має якісь особливі ферменти, що люди на ній виростають обдаровані таким рідкісним хистом умін­ням сміятись, весело дивитись на світ, навіть якщо він не зовсім веселий.

Одне слово, з появою «Вавілона...» є нагода ще раз по­радуватись за український гумор, тож я вітаю вас від душі! Найкращі побажанням Вам та близьким Вашим!..

Олесь Гончар.

1 лютого 1986 Черкаси, С. Носаню

Шановний Сергію Лукичу!

Оповідання Ваше прочитав, а от чи варто його друкува­ти, я не певен. Бо не певен, чи додає воно щось до образу Хемінгуея, який у нас уже склався. Образ складний, трагіч­ний, і перш, ніж експериментувати над ним, треба добре подумати... Перехід людини в небуття відтворити мало ко­му вдавалося, крім Л. Толстого, адже то таїна із таїн, сфе­ра така загадкова, куди, може, й літературі не слід би втор­гатись. Правда, якою Хемінгуей так дорожив, вона й для нас дорога. А деякі припущення щодо його душевної кри­зи мені здалися аж надто довільні й непереконливі, адже все могло бути значно складніше? Або зовсім інакше? А те сентиментальне яблуко, — чи не спрощує воно стосунки двох людей? Відомо ж бо, скільки в їхніх стосунках було гострого. Суворого, про що свідчить і сам роман «По ко­му подзвін...»

Тримайтеся, дорогий Сергію, рідної землі. Прекрасна Черкащина, її славетна історія, її мужні люди все це та велика невичерпність. З якої мають народитись плоди, дос­тойні літератури нашого народу. У Вас є все, щоб збагачу­вати українське письменство цінностями неповторними. Бажаю Вам цього від душі.

А за різкість суджень прошу не гніватись: такий вже є.

З холодної КончіЗаспи тепле Вам вітання.

Ол. Гончар.

P.S. Зрештою, можна на ці мої міркування й не зважати, мож­ливо, я помиляюсь.

5 лютого 1986

Рябому М. О.

Шановний Миколо Олександровичу!

Дякую Вам за книжку. На Ваших «Земледухів» звернув увагу ще в журнальній публікації, бо кому ж не припадуть до душі оці самобутні подільські характери і такий своєрід­ний гумор, де теж промовляє Поділля, і багатюща, справ­ді народна мова... Щоправда, слід би її при перевиданні трохи почистити, звільнити від отих аж надто густих народ­них вульгаризмів, адже вони мові краси не додають, вона й без того достатньо емоційна, сильна, виразна. Мова кате­горія естетична, це видно хоча б з української народної піс­ні, де навіть найпростіше, побутове стає прекрасним. Де­лікатності мови проза, гадаю, може вчитись у В. Земляка, ось хто про найгрубіші речі умів сказати без грубощів.

Ваш роман для мене це ніби генетичний розвиток Землякової художньої прози, і мовиться це, ясна річ, не в розумінні наслідування. У Вас своя інтонація, своя сти­лістика, а виходи в історію, де йдеться, скажімо, про часи Тимоша Хмельницького, просто блискучі. Колись у ди­тинстві було читано в полтавському селі: «Красо Украї­ни Подолля!..» Відтоді зосталась небайдужість до цього краю, що у Вас постає відтворюваним і вшир і вглиб. Ду­мається, що Ви з успіхом могли б працювати і в жанрі іс­торичному, дати нашій літературі образи народних героїв Поділля, але дати їх неодмінно в усьому фолдерному ба­гатстві і в тих розсипищах народного гумору, що його ніби витворював якийсь подільський козак Мамай. Вашому творові саме цей веселий дух так відчутно додає сили.

1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   28


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка