Післямова



Сторінка13/28
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.13 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   28

Уважаемый Йван Яковлевич!

Получил Ваше письмо, в котором Вы интересуетесь моими взаимоотношениями с Йваном Мележем. Стоит ли говорить, как высоко я ценил и ценю творчество Иват на Павловича, а также его прекрасные человеческие качества. Постоянной переписки у нас не было, єсть у меня его книги с автографами, помню я также и горжусь тем, что он бьш одним из первых переводчиков моих «Знаменосцев» на белорусский язык. Сохранились отдельные записки, праздничные поздравления и одно письмо от 9.ІІІ 1972 года, которое Йван Мележ написал мне поукраински. Письмо зто мне представляется важним, поскольку речь идет в нем о судьбе романа Йвана Мележа, обсуждавшегося тогда в Ленинском комитете. Если для Вашего издания письмо зто понадобится, я могу со временем прислать для Вас его копию, а может, ктонибудь из Ва­ших товарищей будет в Києве и сможет снять копию сам.

Всего Вам доброго.

С уважением

15.1111980 года, г.Киев

Олесь Гончар.

22 березня 1980 Учням 10Б класу

БучацькоїСШ2 Тернопільської області

Дорогі друзі! Дякую вам за листа.

Мені приємно було дізнатися, що ви встигли вже по­знайомитися і з моїм новим твором романом «Твоя зо­ря», надрукованим у «Вітчизні». Висловлені вами думки про твір щиро схвилювали мене. Для письменника багато важить усвідомлювати, що слово його дістає відгук, що він має довкола себе таких вдумливих, доброзичливих чи­тачів.

Хай вам та вашим учителям в усьому добре ведеться. Почувається, що ви маєте надійних порадників, які вмі­ють прищеплювати любов до красного письменства.

Шлю всім вам найкращі зичення і весняне вітання.

Олесь Гончар.

22 березня 1980 м.Кшв

ЗО березня 1980 Григор'єву (КіпиІсу) Г.Й.

Дорогий Григорію Йосиповичу!

Якщо людина, опинившись отам1, все ж не втрачає почуття гумору це вже добре. І я сподіваюсь, що це га­рантія Вашого повного й незабарного подолання всього, що треба подолати, й повернутися звідти, перейшовши при ясному весняному дні^лінію фронту» в зворотному напрямі. У нас тут нарешті весна, і хай вона кличе Вас сюди безнастанно, додаючи сил і снаги.

Про роботу потім, а зараз я Вам бажаю одного: швид­ше одужати і все, що сталось, взяти собі в добру й надійну науку. Певен, що Ви так і зробите, і найбільше мене упев­нює в цьому той нещадний, хоч і забарвлений іронією,

«Це листвідповідь Г. Григор'єву, який після інфаркту міокарда по­пав у лікарню, не завершивши на прохання Ол. Гончара перекладу росій­ською мовою другої частини «Твоєї зорі*.

самоаналіз, який Ви вчинили над собою і над всією НТР, в аналізові цьому міг би потерпілий позмагатися з першо­класним психологом... Якщо буде у Вашій підлеглості те­лефон, озивайтесь, будь ласка.

Отже одужання Вам, виходу у квітневий Київ, а далі сто літ!

Ол. Гончар

6 квітня 1980 м. Конотоп,

десятикласникам школи № 5

Дорогі друзі!

Дякую від душі вам за тепле ваше поздоровлення.

Ви питаєте, над чим працюю. Новий мій твір — роман «Твоя зоря» можете знайти в журналі «Вітчизна» за січень лютий цього року. Невдовзі він вийде також і окремим виданням.

Вам, випускникам школи, хочу побажати щастя на всіх ваших життєвих дорогах, хай зоря любові до рідної землі, до Батьківщини світить вам повсюди високим і чи­стим світлом.

Щире моє вітання вчительці вашій Катерині Григорів­ні Українець, яка, відчувається, прищеплює вам благоро­дні почуття, відкриває скарби красного письменства. З весняним вітанням

Ваш Олесь Гончар.

6 квітня 1980 року, Київ

6 квітня 1980 Реп'яху CO.

Дорогий Станіславе Опанасовичу! Дуже хотілось би побувати на відкритті свята в рідному селі Павла Григоровича Тичини, та ще не знаю, як скла­деться мій сьогорічний травень. Можливо, доведеться бу­

ти в далекій дорозі (зараз питання вирішується), якщо ж буду 12 травня вдома, то... Одне слово, на початку травня зателефонуйте мені до Києва.

З пошаною Олесь Гончар.

б квітня 1980року, Київ

14 квітня 1980 Котелку М.М.

Дорогий Миколо Миколайовичу!

Пишу Вам на московську адресу, бо сподіваюсь, що на цей час Ви вже повернетеся з Малєєвки додому.

Надсилаю Вам при цьому перші сорок сторінок Вашо­го перекладу», який, як я вже Вам писав, цілком мене влаштовує. Правок моїх, як Ви бачите, небагато, та й до них прошу ставитись творчо, тобто, коли якась не підхо­дить, не беріть її до уваги (але в кожному випадку це нам треба узгоджувати).

Подальший Ваш переклад від стор. 41ї до стор. 90ї я теж одержав, але ще не вичитував, бо тількино повернув­ся з Москви. Сподіваюсь, що він буде на такому ж рівні, як і перші 40 сторінок, тобто текст майже готовий до друку.

Найскладніше з тими розділами, які передують Вашій роботі (від початку й до розділу XV). Пролог «Забіліли сніги», здається, у Вас? Чи вдалося Вам щось із ним зро­бити? Зараз я Вам посилаю все, що зробила Світлана Пе­трівна [Князева]. Від стор. 25 до стор. 65 це вже другий передрук (після моїх правок), який, одначе, і в такому ви­гляді не можна вважати задовільним. Ви в цьому легко переконаєтесь, звіряючи текст з оригіналом.

Надсилаю Вам також і другий шмат перекладу, зробле­ного С. П. від стор. 96 до стор. 178, ці розділи вважайте чернеткою, їх я тільки почав був вичитувати, але далі не міг, бо нервів забракло. Вичитувала їх моя дружина, Вален­тина Данилівна (її помітки зроблені олівцем), але й вона не дочитала, бо рівень перекладу явно не на рівні, досить його зіставити з розділами, які переклали Ви самі. Отже, скрута велика. Треба шукати виходу. Найкраще було б,

'Йдеться про переклад роману «Твоя зоря».

щоб Єй перекладали безпосереднш з оригіналу, який ири цьому ми Вам таж шіясилаємо, бо вшшаншши цей не­досконалий переклад, мабуть, Вам важче, між робити все заново. Я ладен піти б навіть на те, щоб відшкодувати всю працю С. П. і щоб перекладачем першої частини значив­ся б один М. Котенко. Але як запропонувати їй це? Спра­ва ж бо вельми делікатна...

Так чи інакше, вся надія на Вас: засукуйте рукава, доро­гий Миколо Миколайовичу, й беріться до діла! Перед Ва­ми оригінал і все те, що мусило б стати перекладом, але, на жаль, далеко ще не стало... В оригіналі, який я Вам надси­лаю, багато виправлень, що з'явились уже після журналь­ної публікації. Отже, дуже прошу Вас нагострити увагу, щоб нічого не пропустити <пра»ки € досить істотні).

«Дружба народов» жде, «Романгазета» й «Сов. яисатель» також чекають, тимто, хай і не кваплячись, однак треба нам поспішати.

Пишіть мені, про всі ці речі мені хочеться знати Вашу думку. Решту Вашого перекладу надішлю Вам за кілька днів (я за нього чомусь спокійний). Всього Вам найкращого.

Ом. Гончар.

14 квітня 1980року, м. Київ

8 серпня 1Ш Зявг&родтвму CO.

Дорогий Сергію!

Повернувся оце з Прибалтики і застав на столі твої «мемуари». Прочитав. Війнуло далеким, щемливим і до­рогим... Щемливим, як усе, що не вернеться, що відлетіло

Але найперше слід зробити деякі уточнення. Суха чи Ломівка? Де народилось дитя? Вже й раніше виникали ці запитання, надто ж серед «родинних дослідників». Най­краще було б запитати маму, але вона, на жаль, уже не скаже. З яитимсіва запам'яталася розповідь, що приїхала мама в Суху до батьків «на побывку» і тут народила. Од­ночасно існувала й версія Домівки. Чи має ще якесь істот

Ш

не значення? Навряд. Важливо, їло письменник взяв ма­мине прізвище, яке є також і прізвищем дорогих йому дідуся та бабусі Зрештою, матері наші тут мають бути урівненї в правах із батьками, хіба ні?



Так чи інакше, але ©скільки Суха значитеся в метриках г це давно вже ввійшло до шкільних підручників та енци­клопедій, то чи варто зараз до цього повертатись. Сенса­ційний присмак нічого не додає до суті справи. Інша річ, що рід Біличенків цим ніскільки не применшується, з тих же дитячих літ, пригадую, жило в душі почуття гордості, що «дід Білий» (чи, може, й прадід) лтщманував на Дніпрі, ходивчерез пороги, як ї личить натурі козацькій... А бать­ко Терентій Сидорович повернувся з війни з Георгієм, про що й свідчить єдине фото, що збереглось від тих часів...

Коротше кажучи, я за те, щоб «не кривдити» Суху, дотри­муватись метрики й не збивати школярів з пантелику, хоча й родинні перекази, звичайно, мають право на існування.

Це місце треба відповідно відредагувати, тоді й епіграф випаде сам собою (про Лоцманську Слободу), бо цитуєть­ся все ж таки художній твір, а не авторська анкета.

NB! Про участь мою в діалогах теж варто б сказати, що тут передається не буквалістика, а самий дух розмови, що можливі тут були якісь і варіації, інакше бо дисертанти од­разу ж почнуть цитувати зі своєю буквоїдською затятістю.

Автор записів мав право і на домисел, і якщо він іноді й пофантазує трохи, то я не бачу в цьому гріха, важливо зберегти вірність вищій, провідній правді.

Любомир [Дмитеркої як редактор вважає, що забагато відведено місця обласному консультантові, що для про­позиції варто обмежитись би розмовою на Клубній, і я теж такої думки. Бо, як мені здалося, в цих сторінках іно­ді аж пробиваються нотки лестощів, не властиві авторові, а в мене, між нами кажучи, не всі «саги» викликають за­хват, а дечого я й зовсім не поділяю, скажімо, наскоків консультантових на українську класику, бо вважаю, що негоже правнукам нападати на старого й чесного Нечуя [ЛевицькогоІ або на ту благородну жінку [Марко ВовчокІ, що створила нам «Народні оповідання», над якими пла­кали і Тарас, і Тургенєв, і Драгоманов... Та це вже інша тема. Загалом же хочу подякувати тобі, друже, за пам'ять, за все пережите разом: за човни, за дніпровські біля гир­ла Самари простори, за бурі над Дніпром і за ту грозу у

степах по дорозі «в греки», з душею це написано, з відчут­тям поезії життя. І фадєєвські сторінки хвилюючі, написані тепло, тактовно, навіть якщо й дав тут автор волю фантазії.

Редактор має намір друкувати, але радить не спішити, ще й ще раРз виважити & Уточнити, дошліфувати! Вважаю, що варто до цієї поради прислухатись: квапи­тись нема куди, а до того ж якісь доповнення можуть на­бігти, напр., про саме місто, про заводи, про Яворницького, ти все це добре ж знаєш... А до речі: чи є в Днську вулиця Фадєєва?

Редакція має намір запросити тебе до Києва у вересні для остаточного редагування рукопису, ось тоді і я з то­бою охоче зустрівся б, про деякі місця варто б порадитись додатково...

А поки що вітаю тебе й дякую за моральну підтримку тим моїм змученим хворобами Шурі та Гаврюші, сестра писала мені про твою до них уважливість.

Всього доброго тобі і родині.

Колишній човняр

Ол. Гончар.

8 серпня 1980 Київ

17 квітня 1980 Днепродзержинск,

тов. Баскову А.А.

Уважаемый Александр Александрович!

С рукописью автору следует обращаться в издательство, зто общий порядок.

Советую Вам обратиться в днепропетровское областное издательство: если Ваши записки отвечают определенньш издательским требованиям, товарищи, я уверен, помогут Вам отредактировать рукопись.

Что же касается соавторства, то зто дело сугубо добровольное и может бнть основано лишь на взаимном согласии, на творческой заинтересованности обеих сторон. С уважением

Папреля 1980 года, г. Киев

О. Гончар.

12 травня 1980

Torni Я.


Шановний товаришу Гомза!

Я дотримуюсь тієї думки, що про видатних діячів на­шої культури треба більше писати і в різних жанрах. Тимто й виникло моє бажання написати невелике напут­нє слово до повісті В. Врублевської про Соломію Крушельницьку, до твору, який, на мій погляд, вартий читацької уваги. Коли я писав вступне слово, про двотомник мате­ріалів М. Головащенка мені не було ще нічого відомо, то­му я й не міг цей двотомник згадати. Ясна річ, що пуб­лікацію матеріалів такого типу можна тільки вітати, бо вони збагачують наші знання про видатну співачку.

Щодо решти запитань, які Ви ставите в своєму листі, то, я гадаю, Вам слід звернутись безпосередньо до авторки повісті, до якої теж не годилось би ставитись упереджено, адже, наскільки мені відомо, вона, працюючи над повісі тю, тривалий час вивчала львівські джерела, а також виїз­дила з цією метою до Італії у творче відрядження. З пошаною

Ол. Гончар.

12.05.80 м. Київ

З червня 1980 Видавництво «Таврія»,

головному редакторові тов. Гармашу П. Є.

Шановний Петре Єгоровичу! Договір підписав і повертаю.

Статтю Миколи Братана також прочитав не уявляю, хто краще міг би про ці твори й написати. Свіжі думки, тонкі спостереження... Але галочки на полях мають при: вернути увагу. Скажімо, на стор. 6 треба зробити ви­правлення, де йдеться про Інниного батька. Адже він тільки однофамілець Андрона Ягнича, хоча дружина його доводиться морякові рідною сестрою (про це див. у роз­ділі VIII роману).

А в цілому ж дякую Вам і авторові статті. Ждатиму книжку.

З щирою пошаною

Олесь Гончар.

P.S. Прошу передати до бухгалтерії, що номер мого посвідчення учасника війни такий: Ж 539720.

3.06.80


4 червня 1980 Москва,

Князевій СЛ.

Дорога Світлано Петрівно!

В процесі роботи над перекладом виявилось, що дві різні перекладацькі стильові манери не узгоджуються між: собою, тимто Миколі Миколайовичу [Котенку] довело­ся робити переклад заново від самого початку, і природ­ним є його настійливе бажання, щоб підпис під перекла­дом першої частини стояв один. Автор і редакція вважа­ють, що варіант перекладу, зроблений Котенком, більше відповідає духові оригіналу.

Та як там не є, але затрачена Вами робота мусить бути винагороджена, і ми готові це зробити у відповідності з існуючими перекладацькими ставками. Про деталі цього матиме з Вами розмову Микола Миколайович. І, розу­міється, все буде зроблено, щоо цей епізод аніскільки не позначився на доброму імені Світлани Петрівни. З незмінною пошаною

Ол. Гончар

4.06.80 Київ

27 червня 1980 г. Минск,

Кузьмину А.Т.1

Дорогой Александр Трифонович!

Посылаю Вам два зкземпляра своего нового романа «Твоя зоря»: одинлично для Вас, а второй зкземпляр, помня Ваше доброе слово, просил бы передать в издательство, может, и в самом деле товарищи найдут возможность познакомить с зтой книгой белорусского читателя на его родном языке.

Если будет время, почитайте «Зорю», для автора она

Самне добрне Вам пожелания.

Всегда Ваш Олесь Гончар.

27июня ШОгода, г. Кит

29 червня 1980 Юхимовичу ЛЛ.

Дорогий Василю Лукичу!

Я пережив «мить щастя», читаючи Ваше слово в «Ра­дянській Україні».

Ви підтримали добрий почин, підтримали таке важливе для нас ліистецїгво художнього читання і цю справжню по­движницю Неонілу Крюкову, людину рідкісно обдаровану, що вражає красою й діапазоном свогх творчих можливостей.

Те, що Ви хотіли сказати, Ви сказали переконливо, кваліфіковано, з блиском. Мені приємно чути захоплені відгуки про це Ваше маленьке есе.

Тож спасибі, вітаю від душі!

Ваш Олесь Гончар.

29. VI80

1 Секретар ЦК Ш Білорусії, з яким О. Гончар познайомився на Де­каді української літератури в БРСР у 1976 році

Ж

17липня 1980



Стрельбицькому М.П.

Шановний товаришу Стрельбицький!

Зараз я в Латвії, в Дубултах, звідки й пишу (буду тут до кінця липня).

Отже, щодо Ваших питань. Бібліографії зарубіжної критики у впорядкованому вигляді в мене нема, найістот­ніші речі, мені здається, перейшли через нашу пресу, опубліковані в ювілейному збірнику та в журналах, до Ре: чі, відгук Чарльза Сноу, який Вас цікавить, наведений був в англійський репортажах Віт. Коротича, спершу в «ЛГ», а потім і в окремому виданні. Все, що стосується міжнарод­ного розголосу української літератури, я знаю, багато ро­ків збирає Леонід Миколайович Коваленко, відомий наш науковець, — можливо, щось він міг би Вам порадити.

Роман [«Собор»], який не ввійшов до 6томника, буде­мо сподіватись, увійде до наступного зібрання творів, хо­ча це тільки авторське сподівання, адже бувають ситуації, коли доля твору від волі автора залежить найменше...

Ваша стаття у «Вітчизні» № 5\ наскільки мені відомо, дуже схвально зустрінута читачами, до яких і я приєдну: юсь, от назва її трохи штучна, і для книжки, я гадаю, Ви знайдете щось ясномовніше. А самий намір Ваш, звичай­но, можна тільки вітати: давно вже наша література по­требує праць такого типу які поки що, на жаль, існують здебільшого в творчих намірах... Кожна література має осмислювати себе, розглядати мистецькі явища — хай то буде творчість окремого письменника чи стан жанру в цілому в контексті літератури світової, це просто необ­хідно для її нормального розвитку. В минулому наша кла­сична література була позбавлена такої можливості, і як багато вона на цьому втрачала! Адже справді наукової критики до Івана Франка і якийсь час після нього в нас майже не було, і тепер можна тільки шкодувати, що пре­красна творчість наших класиків не розглядалася вчасно на широкому, найширшому тлі європейського і світового літературною процесу. Зараз, коли все духовне життя на­родів відчутно інтернаціоналізується, є цілковита змога нашій науці, думці дослідників сміливіше виходити на та­

1 Йдеться про статю «Проза монументального історизму. Доробок Олеся Гончара».

кі простори, звідки ясніше видно все істинне, художньо значне, варте уваги народів... Не потрібні тут якісь «натяж­ки», але нема чого й прибіднюватись, справді ж бо літера­тура народів Радянського Союзу завдяки своїй гума­ністичній наснаженості, художній силі своїх вершинних явищ заслуговує, щоби бути в ряду найбільших мистець­ких досягнень XX віку. Ваша творча думка працює, отже, у правильному й перспективному напрямі, і я від душі ба: жаю Вам нових благородних звершень. З вітанням і пошаною

Ваш Олесь Гончар.

17.VII.1980

10 вересня 1980 Зленку Г.Д.

Шановний Григорію Дем'яновичу!

Книжечку Вашуі одержав і прочитав. Особливо ціка­вими здалися мені сторінки, де йдеться про Гоголя, Сосюру, Яновського... Та й усе інше заслуговує на увагу, адже в культурі дрібниць нема, тут кожен факт, на пер­ший погляд ніби навіть і неістотний, потім несподівано може виростати у своєму значенні. Хотілось би це видан­ня бачити повнішим, мали б з'явитись у ньому розділи і про Миколу Куліша, і про молодого Тичину, та й про Ва­силя Земляка, чиє не одне творче літо було пов'язане з Одесою...

Гадаю, Ви цю роботу продовжите, і від душі бажаю Вам успіху.

З пошаною

Ол. Гончар.

Київ

'Див.: Зленко Г. Одесские тетради: Лит. очерки и разыскания. Одесса, Маяк, 1980. 103 с.



7 О. Гончар

16 вересня 1980 Братислава,

ОидришуЛ. и В.

Дорогие Власта и Ладислав.»

Кончились летние отьезднприезды, и наконец ви­бралась возможность написать Вам и послать фото, которые снова напомнили нам часы и дни, проведенные с Ва­ми. Вн окружили нас сердечным вниманиемизаботой.и спасибо Вам за зто от души. Благодаря Вам, мы многое увидели, узнали ближе прекрасную Словакию, и воспоминания об зтом всегда будут с нами.

Сердечно приветствуйте от нас своих Сильвию и Ладиславамладшего.

Ради будем видеть Вас в Києве. С сердечным приветом

Олесь Гончар.

Киев

16 сентября 1980 года



16 вересня 1980 Братислава,

Владимиру Жабкаю

Дорогий товаришу Жабкай!

Ще влітку одержав від Вас тижневик «Свобода» з опу­блікованим в ньому інтерв'ю та фотографії, але не мав змоги одразу відповісти, був у дорозі. Тож пишу оце, щоб подякувати Вам від усієї душі за увагу, виявлену в Брати­славі, а також опісля. Прошу передати моє вітання також Мих. Мольнару та тов. Балажу, котрий, сподіваюся, уже вийшов з лікарні в добрім здоров'ї.

Наша подорож по Словаччині, та ще така весняна, квітуча, справила на нас з дружиною враження глибоке, таке, що ніколи не забудеться. Ми справді перебували всі дні серед щирих друзів, вірних, побрагерськи близьких товаришів.

'Ладислав Ондриш директор Словацького літфонду.

На згадку про все те прийміть від нас ці скромні фото, зроблені дружиною Валентиною Данилівною, хай доне­суть вони до Вас тепло наших сердець та найкращі поба­жання.

З глибокою пошаною

Ол. Гончар.

Київ


16 вересня 1980 року

9 жовтня 1980 Першому секретареві

Київського міського комітету Компартії України тов. Єльченку Ю.Н.

Вельмишановний Юрію Никифоровичу!

Шкода було б, щоб серед зливи інформації пройшли непоміченими ці ось два газетні матеріали, які я при цьо­му Вам надсилаю. Один із них днями надрукований у га­зеті «Літературна Україна» й торкається забудови Києва та збереження його архітектурних пам'яток. Друга вирізочка з сімферопольської газети свідчить про те, з якою увагою ставляться сімферопольські товариші до відгуків громад­ськості про характер міського будівництва.

В забудові Києва явно відчувається архітектурна сва­воля, нехтування думки городян. Широка громадськість, на жаль, не залучається до обговорення проектів. А нещо­давно газета «Вечірній Київ» накинулася навіть з лайкою на котрогось із своїх читачів, який посмів висловити свої міркування про забудову Подолу, вірніше, про ті недо­ліки, які вже проглядають, на його думку, в архітектурно­му плануванні. А як видно із самої статті (здається, вона звалася «Відповідь анонімові»), у міркуваннях невідомого киянина є чимало такого, до чого варто архітекторам і міськвиконкомові прислухатись.

Взагалі, мені здається, про характер забудови Києва назріла потреба провести велику творчу розмову, поради­тися з людьми компетентними й принциповими, здатни­ми вболівати за справу. Адже якби архітектори дослуха­

7*

лись до голосу громадськості, то навряд чи виникали б багатоповерхові гаражі там, де їм не місце, і чи стояв би сьогодні перед Оперним театром цей недоречний житло­вий будинок, що спотворив увесь архітектурний ансамбль і став притчею во язицех для городян. Ходять чутки про ще якийсь нібито проект, згідно з яким будиночки, де за­раз музей Лесі Українки й Миколи Лисенка, мають не­вдовзі потонути серед житлових хмарочосів, хоча важко погодитись, що для розбудови історичного Києва це єди­но прийнятний і найкращий варіант.



Історичні райони Тбілісі, Львова та деяких інших міст, як відомо, оголошені заповідними. Назріла потреба пору­шити клопотання про заповідність і стародавнього Ки­єва, колиску трьох братніх народів, міста, дорогого всій нашій Батьківщині. Було б це ще одним виявом піклуван­ня про історичну спадщину народу напередодні славетної дати 1500річчя «Матері городів руських».

Захотілося поділитися з Вами цими думками, і радий буду, якщо Ви їх сприймете як такі, що варті уваги. З глибокою пошаною

Олесь Гончар.

15 листопада 1980 Нові Санжари,

редакція райгазети, ML В'ялику

Шановний Миколо Гордійовичу!

Не знаю, чи реально запланувати зараз видання моно­графії про Івана Кириловича Дряпаченка (авторові слід би в цій справі звернутись безпосередньо до видавництва «Мистецтво»), а ось написати статті до 100річчя з дня народження художника добре було б: Гадаю, що й Ви та Ваші друзікраєзнавці разом з полтавськими митцями, зем­ляками художника, з цієї нагоди могли б взятися за перо, звернувшись до республіканських та обласних газет. До речі, письменникполтавець Олесь Юренко з художником Дряпаченком був добре знайомий (адреса Ол. Юренка: Полтава, 11, вул. Володарського, 8).

А чому «пишемо вдруге»? Я від Вас одержав тільки цього одного листа.

З вітанням і пошаною

Ол. Гончар.

21 листопада 1980 Баруздіну С.А.

Уважаемый Сергей АлексеевичР

Вчера послал «Зарю» для нурекцев, а сегодня вот в «Літературній Україні» опубликовано Ваше интервью, знакомясь с которым, наши читатели обратили внимание, что редактор «Д. н.», говоря о многих, ни словом не обмолвился о некоем украинском романе, печатающемся сейчас в его журнале. Что бы зто значило? Не странно ли?

Всех благ.

Олесь Гончар.

21ноября 1980 года, Киев

21 листопада 1980 м. Тернопіль,

вул. Черняховського, 1/62, Гончару Р.В.

Шановний Романе Володимировичу!

Одержав від Вас примірник роману, примірник явно бракований, який, звичайно, не може не обурювати. Ясна річ, що це гріх друкарні, в книжку втулено зовсім чужий текст (від стор. 161 до 192), і мені навіть дивно, що Ви, уважний читач, могли хоч на мить припустити, що автор до цього безглуздя причетний. До того ж на останній сто­рінці книжки можна знайти адресу книжкової фабрики, яка відповідає за цей кричущий брак.

1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   28


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка