Післямова



Сторінка12/28
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.13 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   28

Бачив Вас на вечорі Сосюри і слухав Ваше слово, воно мені сподобалось, як і взагалі виступи донбасівців, земля­ків поета. Хотів з Вами поговорити в той вечір, але не встиг. Десь Ви швидко зникли.

Творчих успіхів і всього найкращого.

Олесь Гончар.

15.ХІ.78 Київ

29 листопада 1978 Московская обл.,

Балашихинский рн, д. Салтипоека, Сахалтуеву А.А.

Глубокоуважаемый Арсений Аполлинариевич!

Простите, что задержался с ответом на Ваше письмо.

Разумеется, моя любовь к Толстому и его книгам остается прежней, с годами не проходит. Привлекает сегодня, может быть, даже больше, чем раньше, не только позтичность его творчества, но также самоуглубленность худож­ника, мужество его самоанализа, забота о нравственном совершенствовании человека.

Поскольку мне пришлось возглавлять украинский Республиканский комитет по чествованию Толстого, то я не раз выступал в печати о творчестве великого яснополянца, одну из зтих статей я Вам внснлаю для ознакомаения.

Думается, что в ней нашли отражение мои сегодняшние мысли о творчестве Льва Николаевича, о значений его личности для современной культуры. Желаю Вам всего доброго.

С искренним уважением

Олесь Гончар.

29.ХІ.78 Киев

7 грудня 1978 Донецький державний університет,

студентці 5го курсу Маргариті Коломієць

Шановна товаришко!

Не маю, на жаль, можливості відповісти докладно на Ваші запитання, хоча вони й цікаві. Скажу лише, що ін­туїція в творчому процесі відіграє величезну роль, дає ча­сом зовсім несподівані наслідки. Інтуїції як внутрішньо­му покликові душі, я вважаю, варто якомога вільніше до­вірятись.

Терміну «романтизм» я намагаюся уникати, в нього час­то справді вкладають різні поняття, як Ви пишете, і не­рідко романтизмом називають звичайну риторику, далеке від реальності пишномовство. Для стильової течії, яку Ви маєте на увазі, я волію користатись терміном «реалізм по­етичний», або, як один із критиків сказав, «крилатий реа­лізм». Це помоєму, більш точно. І, очевидно, Ви по­мітили, що визначення «поетичний реалізм» останнім ча­сом все більше набуває прав громадянства, охоче прийма­ється нашою критикою.

Надсилаю Вам книжку «О тех, кто дорог», можливо, вона Вам допоможе в написанні дипломної роботи. Спо^ діваюсь, що ви знайдете в ній все те, що Вас так, почува­ється, глибоко цікавить.

Бажаю Вам успіху, всього Вам доброго в житті.

Олесь Гончар.

07.12.78 Київ

18 грудня 1978

Членам літературного гуртка Христинівської СШ ім. О.Є. Корнійчука

Дорогі друзі!

Докладніші спогади про Олександра Євдокимовича напишу колись пізніше, а зараз можу тільки сказати, що з вдячністю згадую його добре ставлення до мене, коли піс­ля війни я тільки розпочинав свій літературний шлях. Як­раз при головуванні О. Є. Корнійчука в Спілці письмен­ників України мене було прийнято до письменницьких лав. Спогади Натана Рибака про ту важливу для мене по­дію ви знайдете в книжці, яку я при цьому надсилаю для вашого музею. Надсилаю також фото, де зафіксовані під час Шевченківських свят Олександр Євдокимович, япон­ський професор літератури Тацуо Курода і автор цього лцста.

З Новим роком вітаю вас, друзі! Всього вам найкращо­го у житті!

Олесь Гончар.

18.ХІІ.78 Київ

18 грудня 1978 Осадчій К.В.

Шановна Катерино Володимирівно!!

Тема, яку Ви обрали для своєї дипломної роботи, мені здається оригінальною і цікавою. Покладатись тут Вам треба тільки на свій власний дослідницький хист.

На Ваші запитання, які торкаються створення роману «Циклон», можу сказати коротко: ніяких і нічиїх сторон­ніх впливів автор при створенні цієї книги не потребував. «Циклон» виник із самого життя, із самовідданої бороть­би радянських людей проти фашизму, а пізніше з боро

>На той час студентка 5го курсу заочного відділення філфаку Сімфе­ропольського університету, яка обрала тему дипломної роботи: «Афористика роману О. Гончара «Циклон».

тьби із стихійним лихом... Та я певен, що Ви саме так і розумієте цей також і для мене дорогий твір. Бажаю Вам всього найкращого в праці і в житті.

Олесь Гончар.

18.12.78

19 грудня 1978 Оскоцькому В.Д.

Дорогой Валентин Дмитриевич!

Сердечное спасибо за книгу, от души поздравляю с ее виходом в свет. Думаю, что интересннм своим построением, богатством мыслей, живостью изложения она привлечет к себе внимание многих и труд автора оценен бу­дет по достоинству.

Слово, относящееся ко мне, снова тронуло меня своей доброжелательностью и проникновенностью. Удачно подобраны также фотографии, не знаю, где Вы их и раскопали?У меня их нет, а они ведь подошли бн и для на­ших украинских изданий, скажем, для «Школьной библиотеки», может, Вы посоветуете, кто бы помог мне зти снимки достать?

И прошу не сердиться на меня за то, что не получилось тогда у нас с публикацией диалога. Зто, конечно, моя ви­на, да и тему мы, видно, затронули слишком сложную, материал не совсем отстоявшийся, в чемто еще, мне думается; не совсем ясный и для теоретиков литературы, художественная практика вносит тут все новые и новые оттенки... Ну, а может, оно и к лучшему, что мн не спешили.

Скажу только, что моє уважение к Вам остается попрежнему искренним и глубоким, и я от всей души желаю Вам доброго здоровья в Новом, 1979м, году, радости и труда, новьгх творческих свершений!

Ваш Ол. Гончар

Грудень 1978 Академія наук Української РСР,

секція суспільних наук, академіку, секретарю відділення, членукореспонденту АН УРСР В.М. Русанівському

На Ваш запит подаю деякі факти щодо моєї роботи в 1978 році.

1. Опубліковано статтю про Панаса Мирного «Перший симфоніст української прози» («Українська мова і літе­ратура в школі»).

2. Опубліковано кілька статей про Л. М. Толстого (зокре­ма в газеті «Радянська Україна» за 8 вересня 1978 року під назвою «Дорогий для всіх», в російській «Литгазете», в журналі «Вопросы литературы» та в наукових збірниках).

3. Здано передмову про творчість Степана Васильченка для видавництва «Худ. література».

4. Виступав зі словом до творчої молоді республіки (ви­ступ опубліковано в «Рад. Україні» та «Літературній Україні» за 27.10.78).

5. Протягом року вийшло у видавництві «Дніпро» чотири томи мого шеститомного зібрання творів.

Це з найістотнішого.

З щирою пошаною Ол. Гончар.

1978

11 лютого 1979 Харківський



театр юного глядача, директорові театру тов. Білокошв, головному режисерові тов. Бєляцькому

Шановні товариші! Я не можу дати згоду на інсценізацію роману «Людина і зброя», оскільки вважаю, що цей твір суто літературний, в ньому мало діалогів і, отже, для сцени він не підходить. Інсценізуючи твір, товаришам мимоволі довелося б вига­дувати діалоги, тобто дописувати твір, інакше кажучи,

порушувати його літературну першооснову, а я на це зго­дитися не можу.

До мене звертались з такими ж пропозиціями й інші те­атри, але я змушений був їм відмовити з тих же міркувань.

Сподіваюсь, що ці аргументи будуть для Вас перекон­ливими.

З пошаною

Олесь Гончар.

11.02.79 Київ

26 лютого 1979 Мовчану ПЖ

Шановний Павле Михайловичу!

Одержав Вашу статтю, ознайомився з нею і хочу подя­кувати за це тепле й схвильоване слово. Почувається, що писав поет, а звідси й проникнення в саму суть творів.

Та якщо є ще можливість Вам доторкнутись до тексту статті, то я просив би подумати над таким: чи не надто ак­центується в ній на романтизації дійсності, зокрема коли йдеться про «Прапороносці»? Адже автор намагався від­творити насамперед правду війни, її жорстоку реальність, в тім числі й будні солдатські, і це ж зовсім не суперечить поетичній тональності твору... І дозволю собі сказати, що читачі найвище оцінювали в трилогії саме її правдивість, та нібито й зараз вона саме так сприймається. Кажу це до того, що в нашій літературі від романтизації дуже коротка відстань і до псевдоромантики, від якої наша проза ще й досі так потерпає. Тимто я при слові «романтика» щора­зу відчуваю в собі насторогу, а в статтях взагалі намагаюсь уникати цього терміна як не зовсім вдалого. Колись я пи­сав М. Пархоменку (і він ці думки вже опублікував), що визнаю тільки ту романтику, яка виростає з правди жит­тя, з ґрунту реальності, інакше то буде риторика й пусто­порожні красивості, які справжньому мистецтву рішуче протипоказані.

Жаль, звичайно, що розглянуто в статті лише два ро­мани: трилогію та «Людину і зброю», а твори останніх років згадані лише в переліку, тим часом, скажімо,

«Циклон» витримав чи не найбільше іномовних видань, і про нього писалося багато, та й сам я вважаю цей твір дуже важливим у моїй творчості. Шкода, що поза ува­гою цілком лишилася новелістика та літературнокри­тичні статті.

Ну і для точності скажу вже, що ж там, де йдеться про те, в кого автор учився із своїх сучасників, імена вчителів викликали в автора веселе подивувавння, бо декотрі з на­званих учителів виступили в літературі вже після того, як «Прапороносці» пішли до читача. Та й взагалі питання про учобу дуже делікатне в нашому письменницькому ді­лі. Звичайно, художня класика — це взірець непотьмарний, вершинний і сяє він нам все життя. А вчиться ж наш брат, мабуть, більше на власних промахах та на знахідках отих «грамів радію», що добуваються із гір руди таким тяж­ким всежиттєвим трудом...

Ще раз дякую Вам за увагу, за слово розумне й таке прихильне.

Всього Вам найкращого в житті і в творчості. З щирою пошаною

Олесь Гончар.

26.02.79

28 лютого 1979 Чехословаччина, Гуменне,

Юраю Андрічіку

Вельмишановний товаришу!

Одержав від Вас книжки «Прапороносці» та «Берег любові» в перекладі на словацьку мову.

Щиро вдячний Вам за увагу, виявлену до мене та до моєї творчості. Такі видання, безперечно, сприяють роз­виткові та зміцненню дружби наших літератур

Прошу передати моє братерське вітання також всім Вашим колегам з видавництва «Татран», які так гарно ви­дали «Берег любові».

Всього Вам доброго, нових творчих звершень. З пошаною

Олесь Гончар.

28.11.79 Київ

19 березня 1979

Журу П.В.

Дорогий Петре Володимировичу.'!

Від душі дякую Вам за «Звезду» і за публікацію в ній, бо хоч і належить вона Герману Філіпову* (якому теж прошу передати моє щире спасибі), однак здогадуюсь, що не обійшлося тут і без Вашої сердечної, справді братерсь­кої участі.

Всі, хто тут читав статтю, високої про неї думки. І гли­боко, й науково, й поетично. Я сприймаю це як знак при­хильного ставлення до мене й до нашої літератури Вашо­го журналу і всіх наших ленінградських друзів.

Будь ласка, передайте від мене вітання Георгію Костян­тиновичу і скажіть, що про нього йде у нас добра слава, минулої осені була в Дрогобичі наукова конференція, в якій мені довелось брати участь, і там я наслухався багато доброго про нашого ленінградського друга та його твори, пов'язані з перебуванням автора в Карпатах.

А про Вас ми завжди думаємо, Петре Володимирови­чу, Ви знаєте як: з глибокою шаною і любов'ю.

Ваш Ол. Гончар.

19.11179 Київ

19 березня 1979 Поповському АЖ.

Шановний Анатолію Михайловичу! Прошу пробачення, що із запізненням відповідаю на Вашого листа. Ваш намір дослідити говори степової Украї­ни та їх значення у формуванні української літературної мови мені здається важливим і потрібним. Звичайно, бу­ло б іще краще, якби Ваша дослідницька увага пошири­лась і на мову сучасного степовика.

Від душі бажаю Вам успіхів у Вашій творчій праці.

З повагою Олесь Гончар.

19.111.79 Київ

"Жур Петро Володимирович шевченкознавець, критик, перекладач. 2Герман Філілов критик.

19 березня 1979

Одеса, університет

Шановна Любов Василівно! Одержав Вашого листа, з якого дізнався, що темою

своєї дипломної Ви обрали приморський пейзаж у моїх

Ви просите щодо цього порад. Важко мені їх давати. Бо неминуче був би автор тут суб'єктивним, а Вам по­трібен якраз безсторонній, суто дослідницький погляд на твори та окремі їх компоненти. Скажу лише, що ніяких взірців мариністики я для себе не шукав, вчителями бу­ли самі Степ і Море, бо я їх насправді дуже люблю. Бо хоч родом і полтавець, але ж, як могли Ви пересвідчи­тись, і полтавці (мабуть, ще з часів «Енеїди») до моря не байдужі.

Прошу передати моє вітання шановному Вашому про­фесору Андрієві Володимировичу Недзвідському.

А Вам бажаю успішної творчої праці та всього найкра­щого в житті.

Шановна Світлано Володимирівно! Ваш рукопис передав до редакції журналу «Радуга» і маю від них запевнення, що вони поставляться до нього якнайуважніше. Розмова була із заступником редактора товаришем Роготченком, який добре ставиться до Ваших попередніх творів і сподівається, що й ця нова Ваша по­вість зустріне прихильність «Радуги». Всього Вам доброго.

Вітання батькам.

творах.

З пошаною Олесь Гончар.



31 березня 1979

Ягуповій С.В.

Ол. Гончар.

31.111.79 Київ

4 квітня 1979 Вільнюс,

Музейна, 1514, Петкявичусу Вітаутасу Казевичу

Дорогі наші лиговськоукраїнські Петкявичуси!

Від душі вдячний Вам за увагу до «Бригантини». Радий буду, якщо праця над перекладом принесла Вам хоч неве­лике задоволення.

Відповідаю на Ваші питання.

1. «Відзіґорна», очевидно, має означати «жвава, рухлива» чи щось в цьому дусі. Це полонізм в українській мові і вживається з відтінком жарту.

2. Диплом цепеша в Антона Герасимовича означає «Цер­ковнопарафіяльна школа», тобто найнижча освіта в до­революційні часи.

3. «Приїхати на дідизну» означає те, що й на батьківщину, тобто на отчу землю, в ті краї, де жили твої батьки і діди.

4. «Осмалених, як гиря, ланців» в лапки береться тому, що це рядок із «Енеїди» Котляревського, з самого по­чатку поеми.

5. «Нечесана бариня», «кручені паничі» не знаю, як бу­де поросійському. Це народні назви квітів. Словник Грінченка дає тільки латинську назву «кручених пани­чів».

6. Сорти черешень та винограду, звичайно, не переклалаються, так само, мабуть, як і назви шкідників, бо де не­ма винограду, там і нема шкідників, отже і вщповідної термінології

Всього Вам доброго, успішної творчої праці, щастя в житті.

Ваш Олесь Гончар.

4 квітня 1979 Київ

б квітня 1979 Львівщина, Нові Стрілища,

середня школа, літгуртківці

Дорогі друзі!

Щиро вдячний вам за привітання, за подарунок, за добре слово про нашу літературу.

Не знаю, ким виконаний цей портрет, що ви його на­діслали, одначе нам він сподобався, бо зроблений, почу­вається! з любов'ю.

Літгуртківцям школи та вашому керівнику Остапчук P.M., всьому вчительському колективу від душі бажаю успішної праці, багато радостей у житті. Хай усім вам щастить!

Олесь Гончар.

6 квітня 1979 Київ

22 квітня 1979 Видавництво

«Мастацкая літаратура», зав. редакцією критики і літературознавства тов. Полторан B.C.

Вельмишановний товаришу!

На жаль, з Іваном Мележом я не так часто зустрічався, не доводилось нам подовгу бути разом, щоб можна було зважитись зараз писати про нього розгорнуті спогади. Чу­довий письменник, щира й добра людина, — це я можу про нього сказати. Його «Люди на болоті» й подальші ро­мани цього циклу мають значення, звичайно ж, не тільки для білоруської літератури. Ця велична сага народного життя поглиблено й поновому відкриває білорусів для всіх народів Землі. Гадаю, що я не перебільшую. Щоб так звеличити раніше майже незнаних людей на болотах, щоб з такою любов'ю відтворити їхні образи, думи, емоційний світ, треба було володіти глибоким синівським почуттям, треба було бути першокласним майстром.

Будучи в складі Ленінського комітету, я з чистою со­вістю голосував за те, щоб епопею Івана Мележа увінчати

найвищим визнанням Батьківщини, і радий був, що так сталось. Я також вважаю для себе честю, що свого часу мої «Прапороносці» перекладались на білоруську мову за участю Івана Мележа і було це ще на зорі його талано­витої творчості.

Я уважно стежив за його подвижницькою працею, від душі радувався успіхам свого білоруського побратима. Був і залишаюсь сповнений братерських почуттів до не­забутнього нашого друга Івана Павловича та до його ви­сокоталановитих книг. Я певен, що їм судилося довге життя.

З щирою повагою

Олесь Гончар.

22.IV.79 Київ

29 вересня 1979 Безхутрому МЖ

Дорогий Миколо!

Днями оце думав про тебе, а тут і ти! Та з книжкою! Та ще про нашого небесного Васильківського!

Спасибі тобі. Радий за тебе. Вітаю тебе.

Прочитати книжку не встиг (вчора тільки одержав), зроблю це згодом, бо зараз саме здаю до друку нову річ, а позавтра маю летіти до Азербайджану на Українську де­каду, однак я певен, що писалася книжка з любов'ю, а що від любові те не може бути безталанним!

А на пенсійновікові теми краще б тобі не розводи­тись, полишмо зозулям лічити літа та зазирати в метрики, а нам так треба віддаватись доброму ділу, щоб за роботою й не думалося, скільки там кому настукало...

Доки шабля, чи то пак перо, у руці оце буде покоза­цькому!

Добра тобі і сімейству.

Твій Ол. Гончар.

29.09.79 Київ

найвищим визнанням Батьківщини, і радий був, що так сталось. Я також вважаю для себе честю, що свого часу мої «Прапороносці» перекладались на білоруську мову за участю Івана Мележа і було це ще на зорі його талано­витої творчості.

Я уважно стежив за його подвижницькою працею, від душі радувався успіхам свого білоруського побратима. Був і залишаюсь сповнений братерських почуттів до не­забутнього нашого друга Івана Павловича та до його ви­сокоталановитих книг. Я певен, що їм судилося довге життя.

З щирою повагою

Олесь Гончар.

22.IV.79 Київ

29 вересня 1979 Безхутрому М.М.

Дорогий Миколо!

Днями оце думав про тебе, а тут і ти! Та з книжкою! Та ще про нашого небесного Васильківського!

Спасибі тобі. Радий за тебе. Вітаю тебе.

Прочитати книжку не встиг (вчора тільки одержав), зроблю це згодом, бо зараз саме здаю до друку нову річ, а позавтра маю летіти до Азербайджану на Українську де­каду, однак я певен, що писалася книжка з любов'ю, а що від любові те не може бути безталанним!

А на пенсійновікові теми краще б тобі не розводи­тись, полишмо зозулям лічити літа та зазирати в метрики, а нам так треба віддаватись доброму ділу, щоб за роботою й не думалося, скільки там кому настукало...

Доки шабля, чи то пак перо, у руці оце буде покоза­цькому!

Добра тобі і сімейству.

Твій Ол. Гончар.

29.09.79 Київ

15 жовтня 1979

Одаренку M.L

Шановний Миколо Івановичу!

Я вдячний Вам за увагу і ще більше був би вдячний за виписки про мою рідну Суху. Я навіть не чув, що існує та­ке видання про переселенців з Полтавської губернії. Тож випишіть, будьте ласкаві, для мене ці місця.

Не мав змоги відповісти Вам раніше, та й зараз пишу не з дому, хоча за кілька днів уже буду в Києві. Отже, спо­діваюсь на Вашу відповідь на адресу: Київ30, Леніна, 68, кв. 65.

З пошаною Ол. Гончар.

15.Х.79 Моста

29 жовтня 1979 Канада,

Кравчуку П.І.

Шановний Петре Ільковичу!

Так швидко зминув час від нашої зустрічі з Вами.

З Товариства «Україна» мені передали Вашого листа і ліки, за що я Вам від душі вдячний. Сам вияв цієї уваги вже додав мені здоров'я й доброго самопочуття, отже, надсиланням додаткових ліків поки що не клопочіться. Роботи, як завжди, багато, праця напружена, а вечорами із задоволенням читаю Ваші репортажі в газеті «Життя і слово», де Ваша подорож по західних областях виступає в такому багатстві вражень, спостережень і братерських сим­патій до людей нашого оновленого краю. Гадаю, що в майбутньому це буде гарна книжка.

Просимо передати від нас з дружиною Вашій славній дружині, а також родині Прокопчаків щире вітання із святом Жовтня.

Бажаємо Вам, дорогі друзі, всього найкращого в житті.

Ваш Олесь Гончар.

29 жовтня 1979 року. Київ

11 січня 1980 Голові Президії Верховної Ради

України РСР тов. Ватченку Олексію Федосійовичу

Високошановний Олексію Федосійовичу!

Прошу Вашого сприяння у розв'язанні справи, з якою звернулись до мене жителі села Гоголів Броварського ра­йону. З матеріалів, які при цьому додаються і з якими я Вас прошу ознайомитися, постає картина грубого пору­шення декотрими з офіційних осіб Закону Української РСР про охорону і використання пам'яток історії та куль­тури.

Суть скарги громадян коротко полягає ось у чому: в селі Гоголів існує недіюча церква, що становить собою пам'ятник дерев'яного зодчества, вона збудована на початку XIX століття народними майстрами. Згідно з рі­шенням виконкому Броварської райради в цьому примі­щенні мав бути створений історичний краєзнавчий му­зей, інтелігенція села гаряче підтримала цей захід. Това­риством по охороні пам'ятників були виділені кошти на частковий ремонт приміщення, хоча згодом частина цих коштів була витрачена не за призначенням. Декотрі з місцевих керівників при підтримці товаришів з облви­конкому, які відають якраз справами культури, наперекір попереднім рішенням і висновкам експертіЬфахівців, до­кладають незрозумілих зусиль для того, щоб довести цей історичний пам'ятник до цілковитого зруйнування. То приміщення віддається в оренду циганам, то вночі вдира­ється до цього приміщення п'яна ватага на чолі з головою сільради і ламають іконостас, знищують речі, що могли б бути експонатами музею.

Товариші з Броварської райради нібито вже виношу­ють думку про те, щоб цю старовинну будівлю зламати на дрова, оскільки вона, мовляв, не має історичної цінності. А тим часом авторитетна комісія, що склалася з фахівцівархітекторів, дотримується зовсім іншої думки, за­значаючи в акті, що «церковь является характерним памятником культурного деревянного зодчества прошлого столетия, представленного сейчас единичным зкземпляром в окрестностях Києва». (Копія акта при цьому дода­ється).

Нарешті варто додати, що церкву цю свого часу бачив Тарас Шевченко, про що свідчить його поема «У Оглаві» (Так раніше звався Гоголів). Час пощадив витвір народ­них умільців, чудом врятувався він і від знищення в роки війни, а сьогодні, коли є можливість зберегти й викорис­тати його для культурних цілей, виконуючи при цьому благородний Закон про охорону пам'ятників, саме сьо­годні товариші з Броварської райради, та й товаришка Хорозова з Київського облвиконкому, зайняли позицію, яку важко зрозуміти. Замість оберігати, беруть курс на знищення.

Справа тягнеться роками, викликаючи скарги й на­рікання мешканців села. Край цій тяганині може поклас­ти тільки Ваше втручання, високошановний Олексію Федосійовичу. Отже, й прохання до Вас допомогти розв'яза­ти цю справу позитивно у відповідності з Законом і з бажанням мешканців села, які хочуть бачити приміщення впорядкованим і перетвореним у краєзнавчий музей, як це практикується в інших місцях.

Сподіваюсь на Ваше уважне ставлення і підтримку. З щирою пошаною

Олесь Гончар.

1980 Москва,

Бродской В.Б.

Уважаемая Валентина Борисовна! Получил Ваше письмо.

Я не возражаю, чтобы письмо, о котором Вы упоминаете, бьшо передано в музей Ю. Яновского. Может, оно и в самом деле обогатит там зкспозицию.

Относительно издания «Избранных статей» Михайла Никитича [Бродского] в Києве: я советовался с компетент­ними товаришами, и они считают, что зто дело реальное и может бмть в будущем осуществлено через некоторое время, поскольку книга Михайла Никитича недавно в

Но мне сказали, что заявку на предлагаемое издание Вы уже можете сделать сейчас, обратясь в издательство «Дніпро», ведь зто его профиль.

Дякую Вам за увагу. Шлю вітання рідному універси­тетові, зокрема студентам та викладачам філологічного факультету, де я навчався в передвоєнні роки і звідки з багатьма своїми товаришами пішов на фронт в червні 1941 року.

З пошаною

Олесь Гончар.

15 березня 1980року, м. Київ

15 березня 1980 Институт літератури

имени Янки Купали, директору института Науменку И.Я.

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   28


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка